Образ Кураж — пророча метафора майбутнього Нiмеччини (за драмою-пересторогою Бертольта Брехта «Матiнка Кураж та її дiти»)

Образ Кураж — пророча метафора майбутнього Нiмеччини (за драмою-пересторогою Бертольта Брехта «Матiнка Кураж та її дiти»).

До теми вiйни у ХХ сторiччi зверталося багато письменникiв. Серед тих, хто засуджував вiйну у своїй творчостi, є чимало знаменитих iмен, але у Бертольта Брехта антивоєннi мотиви посiдають особливе мiсце. З його бiографiї вiдомо, що до антивоєнної тематики вiн звернувся… ще коли навчався в гiмназiї. Одним з перших творiв, що принiс йому слави, була написана 1918 року сатирична «Легенда про мертвого солдата», за яку потiм фашистський уряд позбавив Брехта нiмецького громадянства.

Саме цiй темi присвячений один з найпопулярнiших i найвiдомi ших його творiв — драма-пересторога «Матiнка Кураж та її дiти», що вперше була поставлена в Цюрiху.

П'єсу написано про подiї 30-рiчної вiйни, але дослiджуються в нiй не подiї iсторичного минулого, а, за задумом автора, актуальне для тих часiв питання про вiдповiдальнiсть пересiчних людей за iсторiю. Звичайно, вiйни починають уряди, але, як доводиться в драмi, часто звичайнi люди самi шукають у вiйнi можливостi влаштувати своє особисте життя, чим i дозволяють полiтикам здiйснювати будь-якi злочиннi задуми.

Головна героїня твору Ганна Фрiлiнг — маркiтантка, вiйна для неї не горе, а своєрiдний зовнi мирний бiзнес. Її влаштовує, що воєннi дiї не вщухають. «Кураж до кiнця вiрить у вiйну» , — написав Брехт у примiтках до п'єси. Навiть страшнi втрати (гинуть її дiти) не мiняють ставлення Матiнки Кураж, хоча вiдомо, що вона живе заради них i саме задля їхнього щастя зайнялася цiєю справою. Вона не помiчає i не розумiє, що мимоволi стає причиною їхньої загибелi: пiд час вiйни неможливо жити нормальним людським життям.

Швейцеркас, один з синiв Матiнки Кураж, гине як герой, рятуючи полкову касу. Вiн робить те, що вважає природним. Але його брат Ейлiф так само вважає нормою займатися мародерством у мирнi днi, що й стає причиною його загибелi. Цi двi смертi — героїчна i ганебна — рiзнi сторони того самого явища. Трохи складнiше з Катрин, яка попри обставини, в яких виросла, починає розумiти злочиннiсть вiйни. Але Катрiн нiма, свою позицiю вона доводить дiями, але не може нiкому нiчого пояснити словами. Її нiмота символiчна: тi, що намагаються жити вiйною, однак не почули б думки, що не збiгається з їхньою. Та вона здатна зробити iнше. Пiд час зупинки поблизу мiста Галле, поки Матiн-ка Кураж торгує, з’являються ландскнехти, що можуть знищити мiсто, i Катрин б'є у барабан, поки мешканцi мiста не прокидаються. Тож навiть нiма людина може при бажаннi щось змiнити.

Зi смертю доньки життя Матiнки Кураж остаточно втрачає сенс, та що вона робить? Знову впрягається в свiй фургон i поспiшає за солдатами!

Прибутки Матiнки Кураж не витримують жодного порiвняння зi страшними жертвами, якi їй довелося заплатити. Отже, причина зовсiм не у користолюбствi, на яке нiщо не натякає. I не в тому, що «Людина сподiвається на диво, доки триває похiд»: дива не сталося. Вона в iншому: в моральнiй капiтуляцiї Кураж перед вiйною.

У вставних пiснях-монологах (зонгах), якi були зробленi у виглядi прямого звертання до глядача, Брехт пiдбиває певнi пiдсумки подiям. Один iз зонгiв так i називається «Пiснею про велику капiтуляцiю», саме у нiй викладено життєву фiлософiю Ганни Фрiлiнг:

На жаль, потрiбно крокувати,.

Чекати i чекати, i чекати!

Настане час, настане строк!

Бо ти ж людина, ти не Бог ;

Краще почекати!

Вiдсутнiсть вiри у власну спроможнiсть щось змiнити i змушує «маленьку людину» пристосовуватися до обставин. У цьому конкретному випадку — шукати прибутки на вiйнi, навiть не намагаючись опиратися.

Але цей шлях призводить лише до трагедiї. Коли йдеться про вiйну або iнший злочин подiбного масштабу, важко провести межу мiж пристосуванням i активною спiвучастю. Фiлософiя капiтуляцiї неминуче веде Матiнку Кураж до трагiчної розв’язки.

Насамперед проти неї й застерiгає Брехт у своїй п'єсi. Доля Матiнки Кураж перетворюється на метафоричне узагальнення наслiдкiв подiбної позицiї, яку роздiляла бiльшiсть нiмцiв у фашистськiй Нiмеччинi. Не нацiонал-соцiалiстiв, не когось iншого з чiткими полiтичними переконаннями попереджав вiн i закликав замислитися, а пересiчних громадян, подiбних до Матiнки Кураж, яких завжди бiльшiсть.

Брехт вiдштовхувався вiд того, що глядачi самi повиннi визначати свою позицiю щодо зображуваних у п'єсi подiй i проектувати їх на сучаснiсть. Матiнка Кураж не робить жодних висновкiв зi своєї трагедiї - це мають зробити саме глядачi. Вона лишається заслiпленою — але у iнших людей розкриваються очi на проблему. На цьому грунтується iдея його новаторського «епiчного театру». Достатньо, що її доля викликає у них емоцiї й вже цим пробуджує активнiсть. Кураж в останнiх рядках закликає: «Збирайтеся в похiд, всi, хто живi i хто дихає», але для людей, що спостерiгали за розвитком подiй у п'єсi, цей заклик пробуджує протилежне бажання: не йти у похiд, а сказати вiйнi своє «Нi!» .