Критерії діагностики соціальних здібностей

У статті проаналізовано проблеми соціальних здібностей, представлено критерії діагностики соціальних здібностей особистості.

Ключові слова: соціальні здібності, критерії, діагностика.

В статье проанализированы проблемы социальных способностей, представлены критерии диагностики социальных способностей личности.

Ключевые слова: социальные способности, критерии, диагностика.

This article is dedicated to the analysis of the problem of social intelligence and presentment of the diagnostic criteria of the social intelligence.

Key words: social abilities, criteria, diagnostic.

Постановка проблеми. Зміни, що відбуваються в нашому суспільстві, значною мірою визначають процес соціалізації кожного індивіда. У контексті забезпечення успішності процесу соціалізації та формування життєвих перспектив особистості особливе значення має наукове дослідження психологічних механізмів соціальної інтеграції людини, основою яких є її соціальні здібності.

Питанням здібностей загалом й соціальних зокрема присвячена низка праць як у зарубіжній, так і у вітчизняній науці та практиці. Особливо значущим є не лише теоретичне осмислення проблеми, а й практичне застосування методик для виявлення, діагностики та коригування соціальних здібностей. Зокрема, критерії діагностики соціальних здібностей особистості доповнять теорію класифікації рівнів розвитку соціальних здібностей щодо основних складових структури соціальних здібностей і сприятимуть визначенню напрямів роботи психологів, педагогів з певною віковою категорією населення. Тому нині наявна потреба у висвітленні методичної бази дослідження соціальних здібностей, розроблення критеріїв їх діагностики, що стало метою статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з теми. Результатом емпіричних досліджень і теоретичних узагальнень є напрацювання, у яких представлено трактування умов та чинників становлення розвитку здібностей в межах різних теоретичних підходів: системно-діяльнісного (О. Асмолов, О. Леонтьєв); генетичного (Л. Виготський, С. Максименко), структурно-функціонального (В. Бунакова, О. Власова, В. Дружинін, С. Рубінштейн, В. Шадріков), диференційно-психологічного (О. Лазурський, Б. Теплов).

Соціальні здібності розглядаються науковцями в контексті розроблення проблеми обдарованості та комунікативної компетентності особистості (Н. Ануфрієва, О. Бодальов, Л. Петровська, Л. Попова та ін.), її соціального та емоційного інтелекту (Р. Бар-Он, Дж. Гілфорд, Ю. Ємельянов, Г. Олпорт, Е. Торренс, А. Южанінова та ін.), а також ефективної адаптації особистості в суспільстві (К. Абульханова-Славська, А. Адлер, Г. Васильєв, Р. Даймонд, А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс, Дж. Стернберг, Е. Фромм). У циклі досліджень, здійснених О. Власовою, розкрито теоретичні, методологічні та концептуальні основи проблеми соціальних здібностей в аспекті дослідження їх структури, динаміки становлення та чинників розвитку.

Актуальність дослідження та мета зумовили формулювання основних завдань статті:

• · розкрити значення соціальних здібностей особистості;
• · презентувати критерії діагностики соціальних здібностей.

Виклад основного матеріалу. Існує декілька точок зору на структуру людських здібностей: загальні інтелектуальні здібності ототожнюються з такими здатностями особистості: зі здатністю до навчання (А. Біне, А. Лібін та інші), до адаптації в нових умовах (Ед. Клапаред, Ж. Піаже), до діяльності (К. Абульханова-Славська, А. Брушлінський, Г. Костюк, А. Леонтьев, Д. Леонтьев, С. Рубінштейн), із спроможністю оперувати абстракціями (Дж. Петерсон, Е. Торндайк). Ці точки зору об'єднує думка про те, що умовою передавання соціального досвіду і знань є здатності людини до сприйняття, діяльності, спілкування, а щоб ними користуватись, вміти отримувати, інтеріоризувати і передавати наступному поколінню інформативно-практичний багаж, життєвий досвід, потрібно мати неабиякі соціальні здібності.

Здібності людей, на думку Г. Костюка, — продукт їхнього суспільно-історичного розвитку: «Вони виникли і розвинулись у процесі історичного розвитку людей під впливом його вимог. Природні можливості розвитку здібностей знайшли свою реалізацію в процесі спільної діяльності людей. У праці людей здібності їхні не тільки виявились, а й розвивались, формувались. Вони є не тільки умовою, а й наслідком їхньої праці. Кожному ступеню історичного розвитку праці в її різних галузях відповідав свій ступінь розвитку їхніх здібностей» [10, с. 523].

Автором першої цілісної концепції соціальних здібностей є фундатор вітчизняної індивідуальної психології О. Лазурський [5], який у праці «Альтруїзм» висловив думку про необхідність і можливість класифікації обдарованих суб'єктів, психологічна своєрідність змісту та засобів реалізації альтруїзму яких дозволяє їм досягати вагомих результатів у певній сфері суспільного життя — просвіті, правозахисній діяльності, благодійності.

На думку О. Власової, уявити розвиток здібностей цілісної особистості без співпраці із суспільством просто неможливо; це і зумовлює положення про те, що всі загальні здібності є соціальними: «відправним моментом їхнього формування завжди є суспільство, тому і досліджувати, і розвивати їх потрібно на моделях соціальної взаємодії людини з іншими людьми» [2, с. 276]. людина соціальні здібності діагностика Аналіз наукової літератури показує зацікавленість учених проблемами особистості загалом та здібностей зокрема, дотичними до проблеми соціальних здібностей. У науковий обіг впроваджено такі терміни: «соціальний талант» (Н. Левітов), «соціальний інтелект» (Ч. Хант, Е. Торндайк), «організаційні здібності» (Л. Уманський), «соціальна обдарованість» (О. Бодальов), «лідерська обдарованість» (А. Матюшкін, О. Яковлєва), «соціальні здібності» (Л. Попова), «соціальна компетентність» (Л. Петровська), «синтезований інтелект» (Ф. Ділман-Колі та П. Болтс).

Здібності залежать від видів задатків — уроджених і набутих. Перші іноді називають природними, або ж біологічно обумовленими, інші - соціальними. Здібності також поділяють на інтелектуальні й соціальні.

Загалом здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, що виражають її готовність до оволодіння певними видами діяльності та до її успішного виконання. Іншими словами, це нахил до чого-небудь, своєрідна властивість, особливість, що виявляється у вмінні щось робити. Тотожним до терміна «здібність» є інший — «здатність» як спроможність особистості до виконання тієї чи іншої роботи протягом певного часу. Здатність — психічний і фізичний стан індивіда, за якого він готовий до продуктивного виконання діяльності певного виду.

Як наголошує Н. Ліфарєва [6], біологічну основу соціальних здібностей ученим виявити не вдалося, однак відомо, що вони мають інше походження, формуються і розвиваються інакше, ніж ті, що мають явно виражені біологічні задатки і безпосередньо залежать від дозрівання тих або інших органічних структур. «Кожна з перерахованих обставин є необхідною для перетворення людини як біологічної істоти, яка від народження має деякі елементарні здібності, властиві і багатьом вищим тваринам, у соціальну істоту, яка набуває і розвиває власне людські здібності» — зазначає авторка [6, с. 151]. Передумовами становлення й розвитку в людини соціальних здібностей учена визначає п’ять фундаментальних обставин її життя. Першою з них є суспільство як соціально-культурне середовище, створене працею багатьох поколінь людей. Воно — штучне і включає в себе предмети духовної та матеріальної культури, забезпечуючи цим самим існування людини й задоволення її власне людських потреб.

Друга умова — відсутність природних задатків до користування відповідними предметами людської культури і необхідність навчання цього з дитинства, третя — це необхідність участі в різноманітних складних і високоорганізованих видах спільної діяльності.

Четвертим чинником є наявність поряд з людиною від народження людей, які вже мають необхідні соціальні здібності і можуть передати їй потрібні знання, уміння, навички, застосовуючи при цьому відповідні засоби навчання і виховання, а п’ятим — відсутність у людини від народження жорстких, запрограмованих структур поведінки типу природжених інстинктів, незрілість відповідних мозкових структур, що забезпечує функціонування психіки і можливість формування соціальних здібностей на основі навчання та виховання.

О. Власова з позиції функціонального аналізу класифікує соціальні здібності на емоційні, соціально-перцептивні та соціально-креативні, розподіляючи їх за інтраособистісною, інтерособистісною та метаособистісною підсистемами [2].

Соціальними здібностями науковці вважають вищі - культурно обумовлені, — властиві лише людині [9]. Вони формуються в умовах суспільства і не мають біологічних передумов розвитку. Отже, соціальні здібності - це вищі, притаманні лише людині, культурно обумовлені індивідуально-психологічні властивості особистості, які формуються в суспільстві та забезпечують ефективність здійснення нею продуктивних перетворень у соціальному середовищі. Об'єктом перетворень може бути як конкретна особистість (інша людина або сам суб'єкт активності), так і певна спільнота (від родини або кола друзів до держави та людства в цілому).

Виходячи з аналізу наукової теоретико-практичної літератури, структуру соціальних здібностей особистості розуміємо як єдність перцептивної (соціальний інтелект), емоційної (емоційний інтелект), поведінкової (соціальна адаптація і домінування) і креативної (творення соціально нового) складових.

На основі такої структури соціальних здібностей і чинників їх становлення було дібрано психологічний інструментарій (може бути використаний дослідниками для респондентів, починаючи з 12 років — молодшого підліткового віку) для здійснення емпіричного дослідження, що сприяло виокремленню критеріїв діагностики показників розвитку соціальних здібностей особистості. У дослідженні брали участь 194 студенти Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» м. Києва та м. Білої Церкви стаціонарної й заочної форм навчання віком від 17 до 22 років. Емпіричне дослідження мало 4 блоки діагностичних засобів, за допомогою яких отримано інформацію про особливості становлення соціальних здібностей студентів (табл. 1).

Таблиця 1. Методична база дослідження становлення соціальних здібностей.

В якості основних інтерпретаційних методів визначено структурний і генетичний підходи до аналізу емпіричної інформації та статистичних узагальнень, елементи системного аналізу. Зокрема, як статистичні методи для оброблення результатів дослідження з метою забезпечення достовірності висновків роботи використано техніки дисперсійного, кореляційного, факторного та дискримінантного аналізу результатів емпіричного дослідження з пакету прикладних статистичних засобів SPSS 15,0 for Windows [8].

Таблиця 2. Критерії та основні показники діагностики особливостей становлення соціальних здібностей.

Звертаємо увагу на те, що основні показники сформованості складових соціальних здібностей окремого студента в кількісному виразі можуть бути високими, середніми або низькими (третій стовпчик таблиці 2). У випадку порівняння якісних конструктів, характерних для певної групи (особистісно-регуляційний чинник), необхідно розрахувати рейтингове число позиції кожної із 5 особистісних орієнтацій.

Представлена критеріальна основа дослідження зумовлює більш високий рівень концептуального аналізу емпіричних матеріалів із використанням рівнево-генетичного підходу, розробленого та апробованого О. І. Власовою [2]. Таким чином, рівні розвитку соціальних здібностей вбачаються за наступним змістом:

• — соціальна компетентність (С — середня сформованість соціальних здібностей) як найбільш нормативний середній рівень розвитку соціальних здібностей людини забезпечує носію ефективне функціонування в більшості стандартних проблемних ситуацій соціального змісту; для цього рівня характерні середні показники розвитку соціально емоційних, перцептивних і адаптивних механізмів соціальної активності людини;
• — найнижчий рівень розвитку соціальних здібностей людини — соціальна некомпетентність (Н — низька сформованість соціальних здібностей) — це відсутність або недорозвиток як досвідно-змістовних складових соціальної компетентності (просоціальні налаштування, знання про норми та принципи ефективної соціальної комунікації, вміння, навички спілкування), так і операційних механізмів (здатності до продуктивного аналізу соціальної інформації, вербального і невербального змісту, передбачення розвитку соціальної ситуації, виявлення її дійсних причин), які утворюють зазначені вище складові соціальної компетентності людини;
• — найвищий рівень розвитку соціальних здібностей людини — креативний (В — висока сформованість соціальних здібностей) — дозволяє носію розв’язувати складні та нестандартні соціальні проблеми, використовуючи для цього більш широкий та гнучкий, порівняно з іншими, арсенал психологічних засобів аналізу й реконструкції проблемної ситуації; очевидно, що такі особливості поведінки людини розвиваються на певній соціально-компетентнісній основі, яка передбачає наявність у носія розвинених механізмів емоційного, соціального пізнання та соціально-адаптивних стратегій; соціально-адаптивні властивості людини, або її соціальна компетентність. Водночас ця людина має певний специфічний досвід особистісного розвитку як активного суб'єкта соціальної практики, що передбачає відповідний розвиток соціально-креативних, перцептивних і емоційних механізмів її психічної активності.

Висновки

• 1. Соціальні здібності як основа психологічних механізмів соціальної інтеграції особистості - це вищі, притаманні лише людині культурно обумовлені індивідуально-психологічні властивості особистості, які формуються в суспільстві та забезпечують ефективність здійснення нею продуктивних перетворень у соціальному середовищі. Об'єктом перетворень може бути як конкретна особистість (інша людина або сам суб'єкт активності), так і певна спільнота (від родини або кола друзів до держави та людства в цілому). Від рівня розвитку соціальних здібностей залежить рівень інтегрованості особистості в суспільство.
• 2. Представлений підхід дозволяє з опорою на розроблені автором критерії та відповідні показники розвитку соціальних здібностей студентів виокремлювати соціально некомпетентних, компетентних і соціально обдарованих (креативних) носіїв цього цілісного особистісного конструкта, що може бути використано з метою профвідбору до соціономічних професій, для майбутніх керівників освітніми закладами, установ та тими, хто бажає вийти на якісно новий рівень соціальної житєдіяльності.

Список використаних джерел

• 1. Бунакова, И. В. Социальные способности личности как объект философского анализа [Рукопись]: дис. … канд. филос. наук: 09. 00. 05 / Бунакова Ирина Викторовна. — Днепропетровск: Днепропетровский гос. ун-т., 1996. — 172 с.
• 2. Власова, О.І. Психологія соціальних здібностей: структура, динаміка, чинники розвитку [Текст]: монографія / О. І. Власова. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. — 308 с.
• 3. Дружинин, В. Н. Психология общих способностей [Текст] / В. Н. Дружинин. — СПб.: Питер, 2002. — 368 с.
• 4. Калина, Н. Ф. Диагностика социального интеллекта личности [Текст] / Н. Ф. Калина // Журнал практикующего психолога. — 1999. — № 5. — С. 159−179.
• 5. Лазурский А. Ф. Альтруизм / А. Ф. Лазурский // Психология личности: тексты. — М.: МГУ, 1982. — С. 262−267.
• 6. Ліфарєва, Н. В. Психологія особистості [Текст]: навч. посіб. / Н. В. Ліфарєва. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 240 с.
• 7. Максименко, С. Д. Загальна психологія = General Psychology [Текст]: навчальний посібник / С. Д. Максименко. — Вінниця: Нова книга, 2005. — 283 с.
• 8. Михайлова (Алешина), Е. С. Тест Дж. Гилфорда и М. Салливена. Диагностика социального интеллекта [Текст]: метод. рук. / Е. С. Михайлова (Алешина). — СПб.: Имматон, 1999. — 55 с.
• 9. Никоненко, Ю. В. Становлення соціальних здібностей студентів з функціональними обмеженнями [Текст]: монографія / Ю. В. Никоненко. — Біла Церква: Освіта, 2012. — 191 с.
• 10. Психологія [Текст]: підручник [для педагогічних вузів] / за ред. Г. С. Костюка. — К.: Радянська школа, 1968. — 372 с.
• 11. Райгородский, Д. Я. Практическая психодиагностика: методики и тесты [Текст]: учеб. пособ. / Д. Я. Райгородский. — Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1998. — 672 с.
• 12. Bar-On R. The emotional Quotient Inventori (EQI) / Bar-On R. Technical Manual. — Toronto, 1997.
• 13. Binet A. The development of intelligence in children / A. Binet, Th. Simon. — N. Y., 1916.
• 14. Bronfenbrenner U. The Ecology of Human Development. Experiments by Nature and Design / Bronfenbrenner U. — Cambridge, 1979. — 298 p.
• 15. O’Sullivan M. Four factor tests of social intelligence (behavioral cognition): Manual of instructions and interpretations / М. O’Sullivan, J. P. Guilford. — Orange, CA: Sheridan Psychological Services, 1976.