Концепция розвитку й навчання Виготського і Эльконина

Концепция розвитку й навчання К. С. Виготського, Д. Б. Эльконина.

Якщо більшість концепцій розглядають розвиток як пристосування людини до навколишньому середовищі, то Виготський розглядає середу як джерело розвитку вищих психічних функцій людини. Залежно від його віку людини змінюється роль середовища у розвитку, оскільки вплив середовища визначається переживаннями дитини. К. С. Виготський сформулював ряд законів психічного розвитку ребенка:

o Дитяче розвиток має власний ритму і темп, які змінюються в разны роки життя (рік життя жінок у дитинстві не дорівнює року життя жінок у отрочестве).

o Розвиток є ланцюг якісних змін, і психіка дитини принципово якісно від психіки взрослых;

o Закон нерівномірності дитячого розвитку: кожна сторона в психіці дитини має власний оптимальний період развития;

o Закон розвитку вищих психічних функцій: вищі психічні функції виникають спочатку ніж формою колективного поведінки дитини, кА форма співробітництва коїться з іншими людьми, і потім вони стають індивідуальними функціями і здібностями самої дитини. Так, спочатку речь-средство спілкування для людей, але під час розвитку вона стає внутрішньої й починає виконувати інтелектуальну функцию.

Відмітні особливості вищих психічних функційопосредованность, усвідомленість, системність; їх підґрунтя прижиттєво у процесі оволодіння спеціальними засобами, виробленими під час історичного поступу суспільства; розвиток вищих психічних функцій проходить у процесі навчання, у процесі засвоєння заданих образцов.

o Дитяче розвиток підпорядковується не біологічних законів, а общественно-историческим законам, розвиток дитини відбувається шляхом присвоєння історично вибраних форм способів діяльності. Отже, рушійна сила розвитку в людини — це навчання. Але навчання не тотожний розвитку, він створює зону найближчого розвитку, спричиняє рух внутрішні процеси розвитку, які на початку для дитини можливі у процесі стосунків з дорослими і співробітництва з товаришами, але потім, пронизуючи весь внутрішній перебіг, стають надбанням самої дитини. Зона найближчого дії - цей період між рівнем актуального розвитку та вищим рівнем його можливого розвитку в сприянні дорослих. «Зона найближчого розвитку визначає функції, не дозрілі ще, але перебувають у процесі дозрівання; характеризує розумово розвиток на завтрашнє». Феномен зони найближчого розвитку свідчить про провідну роль навчання у розумовий розвиток дитини (Выготский).

o Людське свідомість — не сума окремих процесів, а система, структура їх. Так було в ранньому дитинстві у центрі свідомості перебуває сприйняття, а дошкільному віці - пам’ять, в шкільному — мислення. Решта психічні процеси розвиваються у кожному віці під впливом домінуючою у свідомості функції. Процес психічного розвитку полягає у перебудові системної структури свідомості, яка обумовлена зміною його значеннєвий структури, тобто рівнем розвитку спілкування. Вхід у свідомість можлива лише через мова, і від однієї структури свідомості в іншу здійснюється завдяки розвитку значення слова-обобщения. Формую узагальнення, переводячи його за вищого рівня, навчання здатне перебудовувати всієї системи свідомості. («Один крок у навчанні означатиме сто кроків в развитии».).

Подальший розвиток ідей Виготського у вітчизняній психології дозволило дійти наступним положениям.

Ніяке вплив дорослого до процесів психічного розвитку можна без реальної діяльності самої дитини. І поза тим, як діяльність здійснюватиме, заздрість процес розвитку. Процес розвитку — це саморух дитини завдяки одній його діяльності, зі предметами, а факти спадкоємності та середовища — це лише умови, які визначаю не суть процесу розвитку, а тільки різні варіації не більше норми. Так виникла ідея про провідному типі діяльності як критерії періодизації психічного розвитку ребенка (А.Н. Леонтьєв). Провідна діяльність характеризується тим, що перебудовуються основні психічні процеси та відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даної стадії його розвитку. Зміст і форма провідною діяльності залежить від конкретно-історичних умов, у яких протікає розвиток дитини. Зміна провідних типів діяльності готується довго й связанна з появою нових моніторів, які спонукають дитину до зміни становища, займаного їм у системі взаємин із на інших людей. Розробка проблеми провідною діяльність у розвитку дитини — фундаментальний внесок вітчизняних психологів до дитячої психологію. У дослідженнях А. В. Запорожця, Д. Б. Эльконина, В. В. Давидова, було показано залежність розвитку психічних процесів від характеру та будівлі різних типів провідною діяльності. У процесі розвитку на початку відбувається освоєння мотиваційної боку діяльності (інакше предмети немає сенсу для дитини), та був операционно-технической; у розвитку можна спостерігати чергування цих видів діяльності (Д.Б. Эльконин). При засвоєнні суспільно вироблених способів дій зі предметами й відбувається формування дитини як члена общества.

К.С. Виготський постійно підкреслює, що психічне розвиток — це цілісне розвиток усієї особистості.

Вважається, що психічне розвиток дитини, як цілісне розвиток людини, здійснюється одночасно лініями: пізнавальної сфери (становлення інтелекту, розвиток механізмів пізнання); психологічної структури та змісту діяльності (становлення цілей, мотивів та розвитку їх співвідношення, освоєння засобів і коштів діяльності); особистості (спрямованості, цілісних орієнтацій, самосвідомості, самооцінки, взаємодію Космосу з соціального середовища тощо.). Лінії (боку) розвитку можуть бути і трохи інакше — як розвиток: а) знань та способів діяльності; б) психологічних механізмів застосування засвоєних засобів і в) особистості, куди включена і діяльність. Л. И. Айдарова виділяє таких ліній поруч із інтелектуальним, особистісним і мовне развитие.

Розвиваючи ідеї Виготського, Д. Б. Эльконин розглядає кожен вік з урахуванням критеріїв: соціальна ситуація розвитку, система відносин, у якому дитина входить у обществе:

o Основний чи провідний тип діяльності" дитини у цей период;

o Основні новоутворення розвитку, причому нові досягнення у розвитку ведуть до неминучості зміни та соціальній ситуації, до кризису;

o Криза — переломні точки у дитячому розвитку, що відокремлюють один вік від іншого. Кризи в 3 року й 11 років — кризи відносин, з їх занепадом виникає орієнтування у людський відносинах, а кризи рік і сім років відкривають орієнтацію у світі вещей.

Зміна типу провідною діяльності вікових периодах.

Период.

Провідна деятельность.

Провідна сторона социализации.

1. Дитинство (0−1г) — етап «довіри до миру».

Емоційний стосунки з взрослыми.

Аосвоєння норм відносини між людьми.

2.Ранне дитинство (1−3г) — етап «самостоятельности».

Предметна деятельность.

Бзасвоєння суспільно вироблених способів діяльності, зі предметами.

3. Дошкільна дитинство (3−7л) — етап «вибору инициативы».

Игра.

Аосвоєння соціальних ролей, відносин між людьми.

4. Молодший шкільний вік (6−11л) — етап «мастерства».

Навчальна деятельность.

Босвоєння знань розвиток інтелектуально — пізнавальної сфери личности.

5. Підлітковий (11−14л).

Спілкування з сверстниками.

Аосвоєння норм відносин між людьми.

6. Юнацький (14−18л) — етап самовизначення «світ образу і я».

Учебно-профессиональная деятельность.

Босвоєння професійних знань, умений.

7. Пізня юність (18−25л) — етап «людської близости».

Трудова діяльність, професійна учеба.

А, Б освоєння норм відносин для людей і професійно — трудових умений.

8. Етап людської зрелости.

Праця, семья.

А, Б.

Більше докладний аналіз процесу формування особистості може бути з урахуванням виділення кожному за віку тієї провідною діяльності, що зумовлює головні зміни у психічних процесах та особливостях дитині на даної стадії його розвитку.