Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів дисертаційної роботи, визначено основні завдання, хронологічні межі, сформульовано мету, об'єкт, предмет дослідження, окреслено практичну значимість і апробацію одержаних результатів.

У першому розділі «Історіографія, характеристика джерел та теоретико-методологічні засади дослідження», який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, джерельну базу дослідження, обгрунтовано його методологію.

У першому підрозділі «Історіографія проблеми» з’ясовано стан наукової розробки теми. Історіографію з обраної теми умовно поділено на такі періоди: 1) 1970;ті - початок 80-х рр.; 2) 1982;1985 рр.; 3) 1985;1990 рр.; 4) 1990;ті рр. — початок ХХІ ст.

Більшості робіт перших двох історіографічних періодів властива ідеологічна заангажованість. Реальні соціально-економічні явища і процеси подавалися в них обов’язково крізь призму організаторської та політико-виховної діяльності партійного керівництва. Різних аспектів аграрно-селянського питання торкались П. П. Панченко, П. С. Костик, Є.А. Бондарев та ін., але в їхніх працях відображено переважно матеріали позитивного характеру, покликані ілюструвати успішний хід виконання партійних постанов, і повинні були підтверджувати життєздатність аграрної політики КПРС. Критичний аналіз соціально-економічного розвитку села торкався лише роботи низових партійних структур.

Певним досягненням історичної науки зазначеного періоду стала поява історіографічних праць з аграрної проблематики.

У публікаціях 1982;1984 рр. активно пропагувались рішення травневого (1982 р.) пленуму ЦК КПРС, роз’яснювались завдання Продовольчої програми та шляхи її реалізації. Значна кількість праць цього періоду була присвячена показу практичної діяльності працівників сільського господарства по реалізації конкретних завдань програми.

Соціальні зміни на селі, починаючи з 1961 р., коли ХХІІ з'їзд КПРС проголосив соціально-економічний і культурний розвиток села предметом особливого піклування з боку партії і держави, висвітлювалися виключно під кутом зору подолання його суттєвих відмінностей від міста. Вітчизняне суспільствознавство було приречене протягом всього цього часу аналізувати розвиток села під кутом зору досягнення соціальної однорідності радянського суспільства.

Проте, в публікаціях, які побачили світ після квітневого (1985 р.) пленуму ЦК КПРС, вже проглядалась відчутна тенденція відображати не лише позитивні, але і негативні моменти життя села. З позиції нового мислення робилися спроби наукового розгляду питань, які належало вирішити для поліпшення становища сільського господарства. Вперше в історичній літературі було поставлено питання про хронічний характер кризових явищ у сільськогосподарському виробництві України. Помітним явищем стали публікації з проблем бібліографії.

Значний фактологічний матеріал про зміни економічних відносин на селі у 1980;ті рр. зосереджено у публікаціях і дисертаціях Г. П. Морія, О. О. Бондарчука, В.П. Шкварця⁹. Автори вказаних праць притримувалися думки, що основою виробничих відносин у аграрному секторі стануть міжгосподарські асоціації та агропромислові об'єднання, як вищі форми усуспільнення власності.

Справді наукове переосмислення новітньої аграрної політики розпочалося в Україні лише на рубежі 80-х — 90-х рр. ХХ ст. Як перші спроби можна відзначити праці та статті, які виходять з-під пера П.П. Панченка¹⁰, Н.П. Барановської¹¹, в яких на основі фактів та даних, які вперше були введені в науковий обіг, більш об'єктивно аналізуються різнобічні процеси в сільськогосподарському виробництві та житті трудівників села. Проте, висвітлення цієї теми здійснювалось, як правило, лише у загальному контексті аналізу аграрних відносин в Україні у 2-й половині 1960;х-80-ті рр.

Аналіз причин кризових явищ в АПК України, показ шляхів реформування сільськогосподарського виробництва містяться також у публікаціях економістів-аграрників¹². Так, зокрема ряд важливих проблем життя села у зазначений період висвітлено у колективних монографіях К.Є. Розвадовського та В.О. Білика¹³ і В.С. Просіна та А.П. Завгороднього¹⁴.

Автори цих праць також дотримувались концепції розвитку агропромислової інтеграції.

Якісно новий етап у висвітленні обраної нами проблематики розпочався вже після проголошення державної незалежності України. Автори досліджень останнього п’ятнадцятиріччя суть і напрямки державної аграрної політики в кінці 1970;х — 80-ті рр. аналізують з позицій науковості, об'єктивності, історизму.

У цьому контексті значне місце в історіографії теми дослідження посідають монографії С.С. Падалки¹⁵ Г. Г. Кривчика¹⁶, та колективна робота «Аграрна історія України»¹⁷. Ряд важливих аспектів проблеми висвітлено в дисертаціях В. П. Михайлюка, І.М. Мягких, О. П. Григоренка,¹⁸. Спільним лейтмотивом цих праць є визнання того, що політика радянської держави у період, що досліджується, по відношенню до українського селянина була виснажливо-грабіжницькою, в її основі було закладено використання принципів екстенсивного ведення сільського господарства, а також догматична прихильність до збереження колгоспно-радгоспної системи. Навіть наявність позитивного досвіду розвитку орендних відносин у другій половині 1980;х рр. не привела до суттєвих змін у характері виробничих відносин в аграрному секторі економіки України, оскільки він базувався на колгоспно-радгоспній системі.

Отже, незважаючи на те, що окремі аспекти обраної для вивчення теми знайшли відображення в науковій літературі, спеціального комплексного дослідження історії Продовольчої програми 1982 року в Україні ще не існує, чим і зумовлене звернення авторки до цієї проблеми. знайшло свого цілісного відображення, що і зумовило звернення автора до цієї теми.

У підрозділі 1.2 «Характеристика джерел та теоретико-методологічні засади дослідження» проаналізовано джерельну базу дослідження, що постає достатньо репрезентативною, обгрунтовано методи. У відповідності із загальноприйнятим поділом джерел, вони умовно диференціюються на неопубліковані (архівні) та опубліковані.

Під час наукового пошуку авторкою опрацьовано фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВОВУ) ф. Р-2 «Рада Міністрів Української РСР», ф. 27 «Міністерство сільського господарства УРСР — Головні управління: по тваринництву та птахівництву, по загальних питаннях землеробства, по виробництву зернових, олійних культур, цукрового буряку, по кормовиробництву, по механізації і електрифікації сільського господарства, по агрохімічному обслуговуванню», ф. Р 337 «Держплан Ради Міністрів УРСР, відділ народногосподарського плану по сільському господарству; Центрального державного архіву громадських об'єднань України (далі ЦДАГОУ) ф.1 «Центральний комітет Комуністичної партії України».

Архівні джерела, використані в дисертаційному дослідженні, умовно поділено на три групи:

• — перша група — документи та матеріали діловодства ЦК КПУ, що стосуються розвитку аграрного сектора економіки УРСР. Важливі відомості, які дають можливість з’ясувати причини загострення продовольчої проблеми в Україні у кінці 1970;х — на початку 80-х рр. та причини невдач на шляху реалізації завдань Продовольчої програми дають стенограми засідань політбюро, пленумів ЦК КПУ, зборів партійно-господарського активу республіки, де розглядались питання сільського господарства, довідки та інформації відділів сільського господарства та харчової промисловості ЦК КПУ, Ради Міністрів УРСР, Міністерства сільського господарства УРСР, обкомів партії, звіти Центрального статистичного управління УРСР; записки, довідки, інформації ЦК КПУ до ЦК КПРС; записки, довідки, інформації секретарям ЦК КПУ.
• — друга група — матеріали діловодства Ради Міністрів УРСР, що зберігаються у ЦДАВОВУ (ф. Р-2). Велика кількість різноманітної документації цього фонду (проекти постанов, матеріали до них, листування з міністерствами, з союзними, республіканськими, обласними організаціями АПК, доповідні записки, інформації, звіти, доручення, телеграми), відображає проблеми аграрного сектора економіки України в зазначений період: глибокі диспропорції у структурі АПК республіки, занедбаний стан галузей, що займалися переробкою, зберіганням і транспортуванням сільськогосподарської продукції. Дуже цінним фактологічним джерелом з питань розвитку агропромислового комплексу УРСР у другій половині 1970;х — 80-х рр. є матеріали засідань спеціальної комісії Президії Ради Міністрів УРСР з питань агропромислового комплексу.
• — третя група — документи та матеріали діловодства Міністерства сільського господарства УРСР, його Головних управлінь, та відділу народногосподарського плану по сільському господарству Держплану Ради Міністрів УРСР. Вони цінні для реконструкції темпів розвитку основних галузей сільського господарства України, об'ємів закупівель та поставок в загальносоюзний фонд сільськогосподарської продукції в досліджуваний період.

Опубліковані джерела теж поділено на групи. Першу складають партійні документи (постанови та рішення з'їздів, конференцій, пленумів ЦК КПУ і, зокрема, Продовольча програма СРСР). Друга група — законодавчі та нормативні акти Верховної Ради та Ради Міністрів СРСР та УРСР з питань соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку українського села у досліджуваний період. Третя — виступи та статті з питань здійснення Продовольчої програми, авторами яких були секретарі Компартії України, міністри, керівники АПК республіки.

Четверта — матеріали, опубліковані у періодичних виданнях, які умовно поділено на такі підгрупи: а) партійні видання («Комуніст України», «Сільські вісті», «Радянська Україна» «Правда України»), б) спеціалізовані журнали Міністерства сільського господарства УРСР («Тваринництво України», «Землеробство», «Хлібороб України», «Економіка сільського господарства»), в) академічні видання («Економіка Радянської України», а з 1991 р. «Економіка України», г) органи творчих спілок («Віче», «Літературна Україна»).

П’ята — широке коло різноманітних статистичних публікацій, серед яких найбільш важливими є спеціальні сільськогосподарські статистичні збірники, довідники, статистичні календарі, дані демографічних переписів, у яких містяться відомості про темпи розвитку агропромислового комплексу України в цілому, та окремих його галузей зокрема. Для вивчення цих матеріалів авторкою опрацьовано фонди Черкаського обласного управління статистики.

Методологічну основу дисертації складає сукупність принципів і методів пізнання, спрямованих на об'єктивне, всебічне висвітлення подій, фактів та явищ. Визначальними серед них є загальні засади науковості, історизму, об'єктивності, системності, плюралізму, пріоритету конкретної істини. Головними методологічними принципами є взаємозв'язок загального, особливого і специфічного, конкретний аналіз визначеного явища в певних умовах, а також принцип адекватної інтерпретації текстів джерел.

У другому розділі «Стан сільського господарства України в кінці 1970;х — на початку 1980;х років», що складається із чотирьох взаємопов'язаних підрозділів, досліджено причини кризових явищ у аграрному секторі економіки України в окреслений період, які спричинили уповільнення темпів розвитку сільськогосподарського виробництва та загострення продовольчої проблеми, досліджено стан переробних галузей АПК та виробничої інфраструктури сільського господарства, а також соціальної сфери села в означений період.

У підрозділі 2.1 «Деформації у суспільно-політичному та соціально-економічному житті українського села» причини неефективного розвитку сільського господарства УРСР в означений період пов’язуються із деформаціями у суспільно-політичному та соціально-економічному житті УРСР, які були породжені диктатом держави, її надмірно чисельного управлінського апарату, дискримінаційною, не на користь українського села, державною інвестиційною, заготівельною, ціновою та податковою політикою, спотвореними політичними та економічними відносинами центру і республік. Українське село перетворилось у донора індустрії, союзне партійно-радянське керівництво повсемісно ігнорувало його інтереси.

Наслідками тих форм та методів господарювання, які практикувалися адміністративно-командною системою управління, стали: надмірна централізація в керівництві аграрним сектором, яка унеможливлювала науково виважений, економічно доцільний підхід до організації виробництва, що, в свою чергу, призвело до розвитку глибоких диспропорцій як в галузевій структурі АПК в цілому, так і у внутрішньогалузевій структурі сільського господарства. Про це свідчать недосконала структура посівних площ, малоефективне використання земельних угідь, відсутність стабільної кормової бази для тваринництва.

У підрозділі 2.2 «Уповільнення темпів розвитку сільськогосподарського виробництва» на основі використання різноманітних статистичних та архівних матеріалів висвітлено уповільнення темпів розвитку основних підкомплексів Продовольчого комплексу УРСР в кінці 1970;х — на початку 80-х рр.

Якщо в ІХ п’ятирічці приріст валової сільськогосподарської продукції складав 16%, то в Х-й — лише 8%, а за перші роки ХІ п’ятирічки обсяги виробництва в порівнянні з ІХ п’ятирічкою навіть скоротилися. Продовжувалося зниження об'ємів виробництва багатьох основних видів продукції землеробства, передусім зерна — з 42,2 млн. т у середньому за рік у роки Х п’ятирічки до 41,9 млн. т — у перші роки ХІ п’ятирічки, цукрового буряку — з 53,9 до 42,3, соняшнику — з 2,4 до 2,3, овочів — з 7,6 до 7,4 млн. т. Досить скромною порівняно з сусідніми європейськими країнами, в яких грунти по якості значно поступалися українським чорноземам, була середня урожайність основних сільськогосподарських культур.

Основною проблемою тваринництва залишалась його низька продуктивність, що було зумовлено слабкою кормовою базою. В кінці 1970;х на початку 80-х рр. у розрахунку на умовну голову худоби в УРСР вироблялось 27−28 ц кормових одиниць замість необхідних за зоотехнічними нормами 38−40 ц. Низька продуктивність логічно вела до підвищення собівартості виробництва всіх видів тваринницької продукції, що було головною причиною різкого зниження рентабельності галузі - з 10,7% - в роки ІХ п’ятирічки до 1,6% - в Х-й і фактично невловимих 0,06% - в перші роки ХІ п’ятирічки. Окрім того, низька рентабельність зумовлювалася недостатнім рівнем освоєння виробничих потужностей в галузі і занедбаністю племінної справи.

У підрозділі 2.3 «Стан переробних галузей та виробничої інфраструктури АПК» досліджено негативні тенденції в розвитку переробних галузей та виробничої інфраструктури АПК, які були вагомими чинниками загострення продовольчої проблеми в УРСР.

Основними причинами низької продуктивності переробних галузей АПК було значне відставання від вимог часу їх виробничої бази, а також зниження на 33,6% їх фондовіддачі. Майже 35,5% основних промислово-виробничих фондів зазначених галузей були фізично зношені і морально застарілі. Незважаючи на це, вибуття застарілих фондів не перевищувало в середньому 1,7% на рік, що було в 2 — 2,5 рази нижче необхідного.

Характерною ознакою стану виробничої інфраструктури АПК УРСР в означений період була недооцінка її значення, що призводило до її відставання відносно інших галузей АПК. Слабка матеріально-технічна і ремонтна бази сільського господарства, значне відставання у розвитку дорожньо-транспортного господарства, недоліки у сфері хімізації та меліорації сільського господарства, неналежний рівень забезпечення АПК сховищами для сільгосппродукції, нестача в господарствах кваліфікованих зооветеринарних кадрів — були причинами великих втрат та зниження якості як рослинницької, так і тваринницької продукції.

У четвертому підрозділі другого розділу «Загострення соціальних проблем села» висвітлено соціальні чинники кризи в аграрному секторі економіки УРСР в кінці 1970;х — на початку 80-х рр.

Незважаючи на певні успіхи у напрямку поліпшення соціально-економічного і культурного розвитку села, яких було досягнуто протягом 1960;х — 70-х рр., на початку 80-х рр. соціально-побутова сфера українського села в порівнянні з містом залишалась відсталою і занедбаною. Капіталовкладення у цій сфері на одного українського селянина були майже в 10 разів меншими, ніж на одного жителя міста. Життєвий рівень трудівників села був найнижчим серед усіх категорій населення УРСР.

Низька якість житлово-побутових умов у поєднанні з наслідками реалізації концепції «неперспективних» сіл стали важливими причинами міграції сільського населення у міста. В результаті кількість працівників, зайнятих у всіх галузях сільського господарства, значно скоротилася. Дефіцит робочої сили негативно впливав на упорядкування режиму праці й відпочинку колгоспників, що, у поєднанні з обмеженими можливостями сільської молоді у використанні вільного часу, негативно відображалося на стабільності сільськогосподарських колективів, а також на ефективності їхньої роботи.

Третій розділ «Продовольча програма як шлях виходу із кризи», який складається із п’яти органічно пов’язаних підрозділів, присвячено аналізу основних завдань Продовольчої програми та ключових напрямків їх реалізації в сільському господарстві УРСР. Зокрема, висвітлено заходи, спрямовані на інтенсифікацію, економічне стимулювання сільськогосподарського виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, соціальні перетворення.

Підрозділ 3.1. «Основні завдання Продовольчої програми та напрямки їх реалізації в сільському господарстві УРСР» присвячено аналізу запланованих Продовольчою програмою темпів розвитку в ХІ та ХІІ п’ятирічках основних галузей сільського господарства, переробної промисловості та виробничої інфраструктури АПК УРСР.

Особлива увага в Продовольчій програмі приділялась збільшенню урожайності, збору та закупівлі сильної та твердої пшениці, круп’яних культур, гречки, фуражних та зернобобових культур. У тваринництві планувалось у 2−3 рази перевищити темпи росту виробництва у 1970;х роках.

Мета заходів, націлених на поліпшення управління агропромисловим комплексом, полягала в тому, щоб пов’язати роботу сільського господарства і галузей промисловості, транспорту, торгівлі, що його обслуговували. З цією метою при Раді Міністрів УРСР було створено Комісію Президії Ради Міністрів УРСР по агропромисловому комплексу, яка наділялась широкими повноваженнями, а для зміцнення районної ланки управління у всіх районах України було утворено агропромислові об'єднання (РАПО).

У підрозділі 3.2 «Спроба інтенсифікації землеробства й тваринництва та розвитку переробних галузей» висвітлено комплекс заходів, передбачених Продовольчою програмою, спрямованих на забезпечення високих темпів сільськогосподарського виробництва на основі подальшої його інтенсифікації, зміцнення матеріально-технічної бази, підвищення рівня фондооснащеності та енергоозброєності праці, покращення використання ресурсів, значне оновлення основних фондів, технічне переозброєння сільського господарства, переробних галузей та виробничої інфраструктури.

Суттєвою особливістю аграрної політики 1980;х рр. мало стати перенесення центру ваги на збільшення віддачі капіталовкладень, зростання продуктивності сільського господарства. Найбільшу віддачу сподівалися отримати від приросту продукції завдяки підвищенню родючості грунтів, реконструкції виробничих об'єктів, будівництву агрокомплексів, складів, сховищ. Вдвічі повинні були зрости капіталовкладення у кормовиробництво.

Підрозділ 3.3. «Пошук економічних важелів впливу на розвиток сільського господарства» присвячено аналізу заходів, спрямованих на подолання відриву закупівельних цін від рівня суспільно необхідних витрат праці на виробництво сільськогосподарської продукції, а також покращення умов роботи збиткових та низькорентабельних господарств, яких, за результатами 1981 р., в УРСР нараховувалось 76%.

Основним напрямком було обрано підвищення з 1 січня 1983 р. закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію та введення доплат за продукцію збитковим та низькорентабельним господарствам. До того ж, їм списувалась заборгованість по позиках Держбанку, для них запроваджувалась державна допомога на житлове та культурно-побутове будівництво, розширювалась натуральна оплата праці.

Планувалося зміцнити прямі зв’язки колгоспів і радгоспів із заготівельними, переробними та обслуговуючими організаціями шляхом істотного підвищення взаємної вимогливості й фінансової відповідальності всіх партнерів за виконання господарських договорів і прийнятих зобов’язань.

Дієвим економічним важелем у розвитку сільського господарства мало стати подальше вдосконалення розподільчих відносин, значні позитивні результати очікувалися від впровадження колективного підряду.

У підрозділі 3.4 «Шляхи впровадження досягнень науково-технічного прогресу у сільське господарство УРСР» висвітлено спроби безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції використати здобутки вітчизняних вчених в сортонасінництві, генній інженерії, племінній селекції, сільськогосподарському машинобудуванні.

Основні зусилля науковців зосереджувалися на вирішенні таких актуальних проблем: якнайшвидшому виведенні і впровадженні нових високоврожайних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, високопродуктивних порід, типів і ліній тварин, на опрацюванні раціональних систем їх годівлі, створенні біологічно активних речовин, ефективних консервантів, забезпеченні більш ефективної комплексної переробки сільськогосподарської сировини, впровадженні безвідходних технологій, вирішенні проблем хімізації сільського господарства, створенні нової техніки, яка б відрізнялась високими техніко-економічними показниками, надійністю в експлуатації, споживала б менше пального, і яка б забезпечила комплексну механізацію та поточні методи виконання сільськогосподарських робіт.

Підрозділ 3.5 «Соціальна перебудова села — важлива складова Продовольчої програми» присвячено аналізу положень «Комплексної програми соціально-культурного розвитку села на ХІ п’ятирічку і на період до 1990 р.» та «Комплексної програми соціального переоблаштування сіл УРСР на ХІІ п’ятирічку і на період до 2000 р.».

Частка витрат на поліпшення соціальної сфери в загальному обсязі капіталовкладень в сільське господарство, згідно цих програм, значно зростала. До кінця 1990 р. планувалося забезпечити сільське населення більшості районів школами, дитячими дошкільними закладами, лікарнями, клубами, магазинами, підприємствами громадського харчування, поліпшити водопостачання, телефонізацію населених пуктів. До 2000 р. планувалося забезпечити кожну сім'ю окремою квартирою чи індивідуальним будинком. Намічалося підвести до всіх сіл дороги з твердим покриттям, у 6 разів збільшити рівень їхньої газифікації.

Випереджаючі темпи росту оплати праці колгоспників (більше 15%) порівняно з ростом зарплати робітників та службовців (12−15%) мали сприяти тому, що за рівнем грошових доходів своїх жителів село наприкінці 1980;х рр. повинно було зрівнятися з містом. В результаті купівельна спроможність сільських жителів зростала набагато швидше, ніж чисельність торгово-побутових підприємств у сільській місцевості та пропозиція товарів легкої промисловості.

У четвертому розділі «Причини недостатньої ефективності широкомасштабних зусиль по підйому сільського господарства України у 80-х рр. ХХ ст.», який складається із двох підрозділів, проаналізовано темпи розвитку сільськогосподарського виробництва УРСР та причини незадовільного виконання завдань Продовольчої програми.

У підрозділі 4.1. «Відсутність позитивної динаміки у темпах розвитку сільськогосподарського виробництва УРСР у 1980;х рр. — свідчення неефективності дій по реалізації Продовольчої програми» на основі широкого кола статистичних даних, а також архівних матеріалів, зокрема стенограм пленумів ЦК КПУ, на яких розглядалися проблеми реалізації завдань Продовольчої програми, зроблено висновок про незадовільні результати її виконання, оскільки більшість завдань, розрахованих на період до 1990 р., не було виконано.

На кожному зібранні господарсько-партійного активу УРСР протягом 1980;х рр. констатувалося, що ефективність сільськогосподарського виробництва не відповідає сучасним вимогам і зростає повільно, що за техніко-економічними параметрами і якістю багатьох видів сільгосппродукції УРСР суттєво поступається кращим світовим стандартам. Не сталося перелому в роботі АПК республіки як зі зміною в 1985 р. союзного керівництва й проголошення ним курсу на, перебудову'', так і після березневого (1989 р.) пленуму ЦК КПРС, який мав прискорити пошук нових методів господарювання в аграрному секторі економіки.

На кінець 1980;х рр. безпорадність керівництва як Союзу, так і республіки перед проблемами аграрного сектора економіки стала очевидною.

У підрозділі 4.2 «Причини незадовільного виконання завдань Продовольчої програми» висвітлено об'єктивні причини хронічних кризових явищ у аграрному секторі УРСР, які звели нанівець широкомасштабні зусилля по підйому сільського господарства у 80-х рр. ХХ століття.

Як показують матеріали дослідження, головною причиною була відсутність особистої зацікавленості трудівників села у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції, що можливо лише на засадах приватної власності та стимулюючої економічної політики, здатної забезпечити реальне і суттєве підвищення доходів працівників, зайнятих в сільському господарстві.

Деформації у суспільно-політичному та соціально-економічному житті українського села, які були характерні для кінця 1970;х — початку 80-х рр., і були породжені диктатом держави, її центральних органів влади і надмірним управлінським апаратом, так і не було виправлено. Заходи із реформування управління агропромисловим комплексом не дали позитивних результатів. Держагропром став лише новою бюрократичною надбудовою над господарствами та переробними підприємствами. Після деякого послаблення наступило чергове посилення адміністрування в керівництві сільським господарством. Важливою причиною неефективного розвитку сільського господарства у 1980;х рр. продовжувало залишатись ігнорування госпорозрахункових принципів господарювання і економічних методів управління виробництвом, порушення принципу раціонального поєднання централізму і самостійності.

Теоретично-ідеологічними причинами було доведення до абсолюту постулату про переваги великого виробництва над малим, про несумісність приватної та суспільної власності. Аграрна політика КПРС націлювала на надмірну концентрацію сільськогосподарського виробництва і утвердження агропромислової інтеграції, зведення оранізаційних форм соціалістичного господарювання лише до колгоспів і радгоспів, насильницьке зближення класів, перетворення селян у різновид індустріального пролетаріату.

Наступна група причин — економічні: недотримання еквівалентності обміну між містом і селом, нераціональна структурна та інвестиційна політика в АПК, що спричинило недостатній рівень розвитку як виробничих галузей комплексу, так і істотне відставання його інфраструктури; монополізм галузей, що постачали засоби виробництва сільському господарству та їх диктат по відношенню до колгоспів і радгоспів, що стало однією з причин низької якості машин, механізмів та устаткування для сільського господарства. Спеціально слід виділити фактичне збереження несправедливої заготівельної політики держави по відношенню до сільського виробника.

Важливою причиною, що унеможливлювала вирішення продовольчої проблеми в УРСР, було збереження глибоких диспропорцій як у галузевій структурі АПК, так і у внутрішньогалузевій — сільського господарства. Перешкоджало також ігнорування в реальній практиці надбань науки. Зв’язки сільськогосподарського виробництва з агробіологічною наукою були слабкими через відсутність механізму впровадження досягнень науки у виробництво, незацікавленість у цьому безпосередніх виробників.

Остання група причин — відставання соціального розвитку села. Як і до прийняття Продовольчої програми, воно значно відставало від міста за рівнем житлових і культурно-побутових умов. Масова міграція молоді у міста призвела до дефіциту робочої сили у сільському господарстві, а головне до депопуляції сільського населення УРСР. За умов низької продуктивності праці у колгоспно-радгоспному виробництві масовий відтік працездатного населення кінець-кінцем досягнув тієї позначки, за якою почав прямо ініціювати деструктивні процеси в сільському господарстві.

У результаті проведеного наукового дослідження авторка виносить на захист наступні висновки і положення:

• 1. Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що вона не знайшла свого цілісного відображення в історичній літературі. Залучена до дисертаційної роботи джерельна база є достатньо представницькою і достовірною.
• 2. Причини кризових явищ у аграрному секторі економіки УРСР, нагромадження яких в кінці 1970;х — на початку 80-х рр. спричинило загострення продовольчої проблеми, крилися у деформаціях суспільно-політичного та соціально-економічного житті, які були породжені диктатом держави, її надмірно чисельним управлінським апаратом, дискримінаційною, не на користь українського села, державною інвестиційною, заготівельною, ціновою та податковою політикою, спотвореними відносинами центру і республік.
• 3. Наслідками тих форм та методів господарювання, які практикувалися адміністративно-командною системою управління стала надмірна централізація керівництва аграрним сектором, що унеможливлювала науково виважений підхід в організації його виробництва, що, в свою чергу, призвело до розвитку глибоких диспропорцій як в галузевій структурі АПК, так і у внутрішньогалузевій структурі сільського господарства.
• 4. Продовольча програма з суто технократичної точки зору була достатньо спрямована на комплексне вирішення продовольчої проблеми в УРСР, окрім виробничих, охоплювала економічні, організаційні, науково-технічні і соціальні аспекти. Основними напрямками досягненння завдань програми мали стати: вдосконалення управління, планування і економічного стимулювання у всіх галузях АПК; інтенсифікація виробництва; високоефективне використання землі, зміцнення матеріально-технічної бази, прискорення втілення досягнень науки та передового досвіду; перетворення у соціальній сфері.
• 5. Незважаючи на те, що основні завдання Продовольчої програми на кінець 1980; рр. виявилися істотно недовиконаними, немає підстав оцінювати результати сільськогосподарського виробництва в УРСР в окреслений період виключно негативно. Незаперечними були й деякі здобутки.
• 6. Головними причинами незадовільних результатів виконання завдань Продовольчої програми були: відсутність особистої матеріальної зацікавленості трудівників села у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції, те, що пошук виходу із кризи аграрного сектора відбувався при збереженні адміністративно-командних методів управління і глибоких диспропорцій у галузевій структурі АПК та внутрішньогалузевій структурі землеробства, тваринництва та кормовиробництва. Держава розпочала коло бюрократичних пошуків, не зачіпаючи при цьому сутності проблеми, таких основоположних елементів як система господарювання, власність, розподіл одержаного суспільного продукту, поземельних відносин.
• 7. Негативний досвід реалізації Продовольчої програми свідчить, що розв’язати продовольчу проблему в УРСР у 1980;ту рр. можливо було через обмеження втручання держави в процес господарювання на селі, збереження за нею лише координуючих функцій, запровадження різних форм власності, покращення економічного стимулювання виробників, послаблення податкової політики, оптимізацію механізму координації і управління всим продовольчим комплексом, а також забезпечення оптимального співвідношення всих його ланок.