Англо-німецьке суперництво за світове панування. 
Гонка озброєнь

На початку 80^х рр. у міжнародних відносинах сталися кардинальні зміни.Почалось формування військово-політичних союзів, спрямованих проти нереального, а гіпотетичного (хоч і визначеного) противника, які мали на меті не просто перемогу над якоюсь окремою країною, а завоювання світового панування. Перший крок у цьому напрямку зробила Німеччина. 7 жовтня 1879 р. у Відні було укладено ав-стро-німецький союз. Одночасно Бісмарк не полишав надій на утримання Росії на рівні нейтральної держави. У 1881 р. Було відновлено «Союз трьох імператорів», а 1887 р. Укладено російсько-німецький «перестрахувальний договір» .

Але це не виключало Росію з числа головних суперників Німеччини. Того ж року Німеччина відмовилася надати кредити Росії. У 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали між собою Троїстий союз на 5 років, який кожні 5 років поновлювався і проіснував до 1915 р. На тлі загострення російсько-німецьких відносин відбувалося російсько-французьке зближення. У 1887 р. Франція надала Росії значний кредит. Почалися переговори про укладення союзу. У липні 1891 р. відбувся візит до Кронштадта французької ескадри. Наступного місяця було підписано франко-російський консульський пакт. У 1892 р. Підписано військову конвенцію, яку було ратифіковано 1893 р. Отже, в Європі утворилися два ворогуючі військово-політичні союзи. Проте залишилась одна велика держава — Англія, від позиції якої залежала перевага котрогось із блоків. Наприкінці XIX ст. Англія все ще проводила політику «блискучої ізоляції» (непряме втручання у справи європейських країн). Єдиною турботою Англії було розширення та утримання її колоніальних володінь. Зберігалися напружені відносини з Францією через розподіл колоній в Африці та Азії. У 1902 р. було укладено англо-японський союз, спрямований проти Росії, що дало Японії можливість у 1904—1905 рр. перемогти її у війні. Але в англійських політичних колах зростало розуміння того, що головна небезпека для Великобританії йде від Німеччини, яка стала на шлях підготовки до війни за переділ світу (почалося будівництво могутнього океанського флоту). Так, англо-німецьке суперництво в економічній та військовій сферах призвело до перегляду зовнішньої політики Англії. 8 квітня 1904 р. в Лондоні було підписано англо-французьку таємну угоду. У ній розмежовувалися сфери впливу між двома державами в Африці. Англія визнавала право Франції на Марокко, а Франція — право Англії на Єгипет. Ця угода отримала назву «Сердечна згода» — Антанта. Після поразки Росії в російсько-японській війні, а також подій революції 1905—1907 рр., які ослабили країну, Англія вже не сприймала її як небезпечного конкурента. Більше того, тепер вона мала підстави вважати Росію своєю союзницею в боротьбі проти Німеччини та національно-визвольних рухів народів Азії. Ініціаторами зближення між двома державами став міністр закордонних справ Англії Е. Грей (ліберал) і міністр закордонних справ Росії О. Ізвольський. Це призвело до укладення 31 серпня 1907 р. англо-російської конвенції про розмежування сфер впливу в Ірані, Афганістані й Тибеті. Так було завершено створення. Але єдиної угоди між трьома державами не існувало. її уклали лише на початку першої світової війни.Отже, підсумком розвитку міжнародних відносин на зламі століть став поділ Європи і світу на два ворогуючих військово-політичні блоки — Троїстий союз і Антанту. Основним змістом політики великих держав у складі названих союзів булла підготовка до світо вої війни за переділ уже поділе ного світу. Перші такі війни та конфлікти розпочалися наприкінці XIX — на початку XX ст.: іспано американська (1898 р.), англо бурська (1899—1902 рр.), російсько-японська (1904—1905 рр.) марокканські кризи (1905, 1911) боснійська криза (1908), італо-турецька (1911;1912), балканські війни (1912;1913).