Зародження екскурсійної діяльності на українських землях (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

Історія екскурсійної діяльності розпочинається наприкінці XVII — на початку XVIIІ століть, коли у школах Англії, Франції, Німеччини, Австрії та інших країн при вивченні окремих предметів учителі почали використовувати в роботі з учнями пішохідні прогулянки та поїздки за межі міст. Ці найпростіші форми подорожей і отримали назву екскурсій.

Екскурсія (від латинського «excursio» — поїздка) є невід'ємною складовою туризму. Доцільно зауважити, що у різні часи в це поняття вкладався різний зміст. Так, на межі ХІХ-ХХ століть під екскурсіями розуміли насамперед наукові розвідки або процес накопичення певних знань про ту чи іншу історичну пам’ятку. Професор Б.Є.Райков у своїй праці «Методика і техніка проведення екскурсій», виданій у 1927 році, відзначав: «Під екскурсією ми розуміємо вивчення об'єктів у місцях їх природного знаходження (локальний принцип) і в зв’язку з пересуванням свого місця в просторі (моторний принцип). Ці два принципи тісно між собою пов’язані і складають сутність екскурсійного методу». Отже, екскурсія визначалася, як особливий метод засвоєння знань шляхом наочного ознайомлення з конкретно означеним об'єктом за наперед означеним планом. Найбільш повне визначення поняття «екскурсія» належить відомому російському радянському екскурсознавцю Б.В.Ємельянову: «Екскурсія є цілеспрямованим наочним процесом пізнання навколишнього світу, процесом, побудованим на заздалегідь підібраних об'єктах у природних умовах або розташованих у цехах промислових підприємств, приміщеннях, лабораторіях науково-дослідного інституту, залах музеїв, виставках, майстернях художника тощо. Показ об'єктів, які сприймаються чуттєво, відбувається під керівництвом кваліфікованого керівника — екскурсовода і підпорядкований завданню розкриття чітко визначеної теми». Сучасне визначення екскурсії можна знайти у «Туристському словнику-довіднику» (Федорченко В.К., Мініч І.М. К., 2000).

1.1 Виникнення і розвиток освітянських екскурсій. Поява екскурсій в природу, історичних, паломницьких, літературно-мистецтвознавчих, літературних, виробничих екскурсій, музейних експозицій, виставок. Екскурсійна діяльність В. Петра

Екскурсія — 1) це процес наочного сприйняття довкілля, особливостей природи, сучасних та історичних об'єктів, елементів побуту, визначних місць певного міста або регіону; 2) тематичний маршрут із метою відвідання визначних місць, певних об'єктів та місцевостей.

Екскурсія має свої ознаки (елементи): тривалість у часі (від однієї академічної години до однієї доби); наявність екскурсантів (групи або індивідуалів); наявність екскурсовода, що проводить екскурсії; показ екскурсійних об'єктів, первинність глядацьких вражень; пересування учасників екскурсії за укладеним маршрутом; цілеспрямованість показу об'єктів, розповіді екскурсовода; наявність певної теми.

Таким чином, специфіка екскурсії полягає в органічному поєднанні у ній показу і розповіді. Екскурсовод показує екскурсантам об'єкти і супроводжує показ аналізом побаченого, поясненнями, історичними довідками. Закон України «Про туризм» (15 вересня, 1995р.) дає визначення поняття «екскурсійна діяльність».

Екскурсійна діяльність — діяльність щодо організації подорожей, що не перевищують 24 години, у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи, музеями з визначними місцями тощо.

Екскурсійна діяльність в Україні почала розвиватись у другій половині XIX ст. і була тісно пов’язана з розвитком краєзнавства, активізація я кого спостерігається у період піднесення національно-культурного руху українського народу. Тому, на відміну від західноєвропейських «прогулянок на природу», екскурсії на українських теренах мали переважно народознавче спрямування. Біля витоків екскурсійної справи стояли визначні особистості: організатори «Руської трійці», семінаристи Львівської духовної семінарії Я. Головацький, М. Шашкевич, І.Вагилевич, відомий письменник І.Франко та багато інших.

Усвідомлюючи виняткове значення краєзнавчої роботи для виховання учнів, українські школи та гімназії почали впроваджувати її в позакласний навчально-виховний процес, проводили мандрівки й екскурсії по рідному краю. У 1909 році у західно-українських гімназіях починає діяти «Самовиховна шкільна громада», яка організовувала учням прогулянки й екскурсії, створювала шкільний музей і архів.

Становлення екскурсійної діяльності спостерігається і у навчальних закладах російської частини українських земель.

Доцільно зауважити, що система освіти Російської імперії складалася на той час із навчальних закладів різних типів, підпорядкованих різним відомствам.

Для дітей робітників, селян, міщан були доступні лише нижчі та професійні навчальні заклади (церковно-приходські школи, приходські училища, школи грамотності); дітей дворян та чиновників навчали у гімназіях, університетах, інститутах шляхетних дівчат); для дітей буржуазії призначались переважно технічні навчальні заклади, реальні та комерційні училища.

Навчання майже в усіх навчальних закладах було платним, тому є цілком зрозумілим, що екскурсійна діяльність була поширена у навчальних закладах середньої і вищої ланок освіти.

Одними із найпоширеніших екскурсій, що організовувались у гімназіях та училищах під керівництвом учителів природознавства, були екскурсії у природу. Так, здійснювались природничі екскурсії в Лубенській, Хорольській, Черкаській, Уманській, Балтській, Полтавській жіночих гімназіях. Практично всі жіночі гімназії м. Києва не залишали без уваги Ботанічний сад, береги Дніпра, дачні місцевості: Пущу-Водицю, Святошин.

Влаштовувались природничі екскурсії і з учнями Київської, Миргородської, Немирівської, Переяславської, Радомишльської, Стародубської чоловічих гімназій, а також у Київському, Кременчуцькому, Чернігівському, Проскурівському, Полтавському, Рівненському реальних училищах.

Активно проводились природничі екскурсії і на півдні. Одеська жіноча гімназія влаштовувала екскурсії в околиці Аркадії, по Мало-Фонтанській дорозі, де оглядалися Хаджибейський парк і лиман. В околиці міста Маріуполя природничі екскурсії організовувала Маріупольська Олександрівська гімназія, до річки Салгир — Сімферопольське реальне училище, в око-лиці міста — Новомосковська міська прогімназія.

Екскурсанти Севастопольської гімназії подорожували до маєтку Фальц-Фейна «Асканія-Нова», мису «Айя». Миколаївська Келецька чоловіча гімназія здійснювала екскурсії до найближчих околиць міста Кельц, щоб познайомитись з місцевою флорою та фауною.

Природничі екскурсії організовувались у сади та парки, ліси та поля, на береги річок, Чорного та Азовського морів. Під час цих екскурсій вихованці збирали матеріали для створення колекцій, гербаріїв, милувалися природою, оздоровлювались.

Величезне значення мали історичні екскурсії. Здебільшого їх проводили вчителі історії. Історичні пам’ятки Києва привертали увагу учнів та учениць не тільки київських гімназій та училищ, міст і містечок України, а й з багатьох інших губерній Російської імперії.

Найбільшою популярністю в Києві користувались Києво-Печерська лавра, Михайлівський та Видубецький монастирі, Софіївський та Володимирський собори, Десятинна та Андріївська церкви, Золоті ворота, Аскольдова могила. Це були не тільки релігійні святині, а й пам’ятки історії, що уособлювали собою минулі часи, сиву давнину і цим приваблювали молодь. Великим популяризатором історичних знань був викладач історії київського реального училища, відомий київський топографії. П.Добровольський. Тільки у 1912р. він зі своїми учнями здійснив декілька екскурсій по старому Києву та його околицях: у Китаїв, Феофанію, Голосіїв, Вишгород, Межигір'я.

Історичні екскурсії для учнів влаштовувались також у Полтаві, Луцьку, Острозі, Ізмаїлі, Севастополі, Сімферополі, Чернігові, Катеринославі та інших містах України. Так, учні Севастопольської гімназії відвідали розкопки, що проводились на Мангуп-Кале, часто відвідували Херсонес; учні Херсонської 1-ої гімназії відвідували Ольвію; учні Олександрівської гімназії - острів Хортицю та німецьку колонію Кічкас, Белградської гімназії - Ізмаїл.

З метою релігійно-морального виховання молоді наприкінці XIX — на початку XX ст. застосовувались паломницькі екскурсії. До Києва для поклоніння його святиням прибували учні різних гімназій та училищ. Об'єктами паломницьких екскурсій були: Києво-Печерська лавра, Видубецький, Михайлівський, Троїцький монастирі, скит у Феофанії, Голосіївська пустинь, Межигірський монастир під Києвом.

Здійснювались також екскурсії до Почаївської лаври, монастирів Чернігова, Білгорода, Лубен тощо. Відомо, що учні Маріупольської Олександрівської гімназії відвідували місцеві собори та храми, а учні Севастопольської гімназії здійснювали екскурсії-паломництва до Георгіївського монастиря.

Одним із місць паломництва був і Святогірський монастир у Білгороді Харківської губернії.

За повідомленням часопису «Экскурсионный вестник» (Москва), екскурсії-паломництва для поклоніння святиням увійшли до навчальної програми на 1911 р. і почали впроваджуватися навчальними округами.

На початку XX ст. було зроблено перші кроки щодо організації та проведення літературно-мистецтвознавчих екскурсій, де екскурсоводами, як правило, були вчителі малювання, літератури. Такі екскурсії виховували у молоді естетичні смаки, підвищували її культурний рівень, допомагали формувати особистість молодої людини.

Пробудження інтересу молоді до української літератури і мистецтва обумовило організацію літературних екскурсій до Канева на могилу Т. Г. Шевченка. Але до цих подорожей учнівської молоді місцева влада ставилась з недовірою, дозволяючи їх проведення під наглядом поліції.

У зв’язку з величезними зрушеннями у сфері промислового виробництва, що сталися після проведення реформи 1861р., набувають розвитку виробничі екскурсії на заводи, шахти, рудники тощо. На їх організації наполягали викладачі фізики, математики, хімії.

Цікавими об'єктами для екскурсій були також кабінети та лабораторії вищих навчальних закладів, університетів у Харкові, Києві, Одесі, вищого гірничого училища в Катеринославі та ін. Важливими об'єктами освітянського екскурсійного руху були музеї. З самого початку їх виникнення інтерес до огляду музейних експозицій виявляли всі навчальні заклади. Так, учні відвідували церковно-історичний музей при Київській духовній академії, Київський міський музей старожитностей та мистецтва, педагогічний музей, Київський художньо-промисловий та науковий музей, зоологічний, геологічний, мінералогічний музеї Київського університету св. Володимира. Охоче відвідували екскурсанти й інші музеї України: анатомічний музей при Новоросійському університеті, художню галерею Айвазовського в Феодосії, музей барона Штейнгеля в с. Городок, Чернігівський міський історичний музей, музеї Полтави, Одеси, Харкова тощо.

Відвідувались також різні виставки. На художніх виставках, виставках кустарних виробів пояснення учням давали вчителі малювання, на промислових та сільськогосподарських — вчителі фізики, математики, природознавства.

Надзвичайно важливу роль у справі організації учнівських екскурсій відіграли екскурсійні комісії при навчальних округах. Перша екскурсійна комісія при Московському навчальному окрузі виникла у 1907 р., а у 1909 р. такі екскурсійні комісії або комітети були створені при Київському, Одеському, Харківському навчальних округах. Вони займалися організацією обслуговування екскурсантів — пошуком дешевого, а інколи навіть безкоштовного житла, забезпеченням екскурсійних груп кваліфікованими керівниками екскурсій (екскурсоводами, гідами) і т. ін.

Питання організації учнівських екскурсій обговорювались на педагогічних з'їздах, що відбулися у 1916 р. в Києві, Одесі, Харкові.

Так, Київський педагогічний з'їзд констатував величезну користь, яку приносили учням екскурсії, і намітив конкретні кроки щодо подальшої організації екскурсійної справи в системі освіти. Зокрема, з'їзд наголошував на необхідності створення спеціальних курсів з екскурсійної справи з метою підготовки екскурсійних кадрів із числа викладачів середньої школи; на необхідності організації екскурсій кожним навчальним закладом; на суворо продуманому та планомірному характері екскурсій, на необхідності обов’язкового проведення місцевих екскурсій для всіх учнів тощо.

До подібних висновків прийшов і Харківський педагогічний з'їзд. У резолюції з питань виховання екскурсії було визна-но обов’язковим чинником освіти та виховання у середній школі. Передбачалося, що ними можуть бути охоплені усі предмети навчального плану.

З'їзд прийшов до висновку, що кількість годин, які відводились на екскурсії, могла досягти приблизно 40−50 упродовж навчального року на кожний клас, причому на молодші класи мала припасти більша кількість екскурсій, ніж на старші.

Організаторами екскурсійної діяльності на той час були видатні громадські діячі.

Особливе місце в історії освітянських екскурсій в Україні в останнє десятиріччя XIX — на початку XX ст. посідає В’ячеслав Іванович Петр — викладач давніх мов у гімназіях ряду українських міст, професор Київського університету, Ніжинського історико-філологічного інституту, член філолого-педагогічного товариства, автор понад 20-ти наукових праць із філології, музики, педагогіки.

У 1904 році Ніжинський історико-філологічний інститут святкував 40-річчя науково-педагогічної діяльності В.І.Петра. Газета «Нежинская копейка», відзначаючи заслуги ювіляра, одним з важливих аспектів його діяльності назвала «літні екскурсії вихованців по Росії, у Крим, на Кавказ, на Волгу, на Урал, у Фінляндію і Прибалтійський край, а також у Москву та Петербург і за кордон (в Австро-Угорщину, Німеччину, Швейцарію, Італію, Францію, Бельгію, Голландію, Данію, Швецію)». Це свідчить про те, що туристсько-екскурсійна робота В.І.Петра набула широкого розголосу в освітянських колах України та серед широкої громадськості.

Своє ставлення до туристських подорожей та екскурсій В.І.Петр висловив у публікації «Про літні екскурсії учнів Києво-Печерської гімназії», надрукованій у 1901 році. Він вважав, що вони мають не тільки оздоровчий характер, а й сприяють засвоєнню знань, отриманих під час навчання, формують світогляд учнів.

«Я не буду торкатися того, як корисно впливають такі мандрівки на здоров’я молодих людей, — писав В.І.Петр, — як час, проведений на свіжому повітрі впродовж місяця або двох при постійному русі та зміні вражень надає людині наснаги, освіжає та зміцнює юнацький організм, і, так би мовити, перероджує людину; як під час подорожі міцніють узи дружби та товаришування. Одна така подорож розвиває більше, ніж рік навчання по книгах у закритій тісній кімнаті, тоді як юнаку надається можливість перевірити те, чому його вчили у школі, крім того, він накопичує багато знань з тих галузей наук, які не входять у гімназичний курс».

У цілому В.І.Петр наприкінці XIX — на початку XX ст. організував 15 подорожей.

Учнівські екскурсії та подорожі почалися з першого року відкриття Києво-Печерської гімназії, тобто з 1885/1886 р. і проводились влітку у вільний від занять та іспитів час.

Спочатку це були одноденні екскурсії, головним чином по Дніпру на пароплаві. Слід звернути увагу на те, що Дніпровське пароплавство виділяло пароплави для учнівських екскурсій безоплатно. Потім В.І.Петр розширив коло учнівських мандрівок по Україні: до Умані, Білої Церкви, Житомира, Чернігова. Згодом екскурсії переросли у багатоденні подорожі, що мали широку географію. Тричі юні туристи їздили до Криму, тричі - на Кавказ, двічі - на Урал.

З часом В.І.Петр наважився проводити подорожі й за кордон. Відбулися поїздки до Італії, Франції, Бельгії, Голландії, Данії, Швеції. Загалом подорожі тривали місяць, а інколи й більше.

Варто зупинитися на організаційних моментах започаткованих екскурсій. Учням напередодні оголошували про майбутню екскурсію, причому запрошувалися також і батьки, які іноді з задоволенням брали у них участь.

У відповідності до маршруту В.І.Петр починав листування з тими установами та їх керівниками, від яких залежав прийом учнів на маршруті. У керівників навчальних закладів, де були пансіони, він питав дозволу на ночівлю або попередньо домовлявся з готелями. Докладав чимало зусиль, щоб забезпечити у дорозі пристойні побутові умови. Відмов майже не було або це траплялось рідко. Найчастіше юних туристів зустрічали дуже радо.

Проводилась також теоретично-пізнавальна підготовка до майбутньої подорожі. Діти шукали матеріали про потрібну місцевість: про природу, історію, етнографію; вивчали звичаї населення, обирали об'єкти, що слід відвідати. Ця робота продовжувалась і в дорозі на пароплаві або у залізничних вагонах. Діти збиралися разом, один робив повідомлення про зібрані матеріали, інші додавали необхідні пояснення.

Дуже важливим підготовчим заходом були переговори про транспортну доставку юних туристів до місць призначення. Південно-Західна залізниця та Дніпровське пароплавство, як правило, надавали у їх розпорядження один або два вагони, пільгові квитки, вагони причіплювались до поїздів, що рухались у потрібному напрямку. Причому дуже часто діти залишались на ночівлю у вагонах, що здешевлювало їх подорож.

Для вирішення господарських проблем обирали господарський комітет, на допомогу йому виділялися два гімназичних службовці, які супроводжували екскурсію. Обиралася також редакційна комісія, до обов’язків якої входило ведення щоденника та опис екскурсії.

Заможні особи та батьки фінансово підтримували подорожі. Також з цією метою влаштовувались літературно-музичні вечори, робились приватні пожертвування.

Цікаво розглянути і місцевості, через які проходили шкільні туристські маршрути.

У 1892 році відбулася перша дальня екскурсія: разом з директором 27 юнаків, які закінчили Києво-Печерську гімназію, відвідали Крим.

У 1894 році В.І.Петр організував подорож на Кавказ. її було здійснено за рахунок заможних батьків учнів. У ній уже брали участь 36 гімназистів.

У 1895 році було організовано подорож 28 учнів до Фінляндії та Прибалтійського краю.

У 1896 році В.І.Петр влаштував подорож Волгою до Нижнього Новгорода на Всеросійську виставку. Заслуговує на увагу, що дітям із незаможних родин видавались безоплатні квитки.

Подібних подорожей по Російській імперії було проведено кілька, в тому числі у 1897 році 32 гімназисти ознайомились з Уралом, його природою, видобутком залізної руди, оглянули металургійні заводи.

Нарешті у 1900 році відбулася перша тривала закордонна подорож на Всесвітню виставку у Парижі.

У 1904 році В.І.Петр разом зі своїми вихованцями побував навіть у Ватикані. У приватній аудієнції їх приймав Папа Пій X, який дуже радо зустрів гімназистів з Києва та сердечно розмовляв по черзі з кожним, а на прощання дав їм та їхнім сім'ям апостольське благословення. Під час прийому В.І.Петр спілкувався з Папою латинською мовою.

Діяльність педагога та вченого В. І. Петра відіграла значну роль в історії освітянських екскурсій в Україні наприкінці XIX — на початку XX ст. І до нього, як вже зазначалось, екскурсійна робота проводилась у ряді гімназій Києва, Маріуполя, Херсона та ін. Проте вона ніде не досягала такого розмаху і високого ступеня організованості. У своїй екскурсійній діяльності В.І.Петр найближче підійшов до туризму в сучасному розумінні цього слова, особисто виконуючи обов’язки менеджера-організатора подорожей.

Таким чином, навіть короткий огляд фактичного матеріалу про застосування екскурсій у системі шкільної освіти в Україні свідчить про те, що екскурсії наприкінці XIX — на початку XX ст. перетворилися на дієвий засіб освіти і виховання шкільної молоді. Саме вони заклали підвалини всієї екскурсійної діяльності, що розвивалася на той час, бо становили переважну частину всіх екскурсій.

1.2 Екскурсійна діяльність наукових товариств (Історичне товариство Нестора-Літописця, Київське товариство дослідників природи, Київське відділення Російського технічного товариства, Українське наукове товариство, Орнітологічне товариство ім. К. Кеслера, Київське товариство з охорони пам’яток старовини та мистецтва, Миколаївське товариство аматорів природи), їх археологічні, геологічні, ботанічні, зоологічні, наукові екскурсії

На початку XX століття екскурсії набули значного поширення не лише у сфері освіти, але й науки.

У другій половині XIX ст. наукове і культурне життя в Україні помітно пожвавлюється. У пореформеній Російській імперії починають бурхливо розвиватися капіталістичні форми економіки, активізується суспільно-політичне та культурне життя національних окраїн. Саме в цей час з’являються наукові товариства, що зробили значний внесок у справу просвітництва в Україні. Се-ред основних завдань, що прагнули вирішувати товариства, були дослідження органічної і неорганічної природи, сприяння розвиткові природознавства, техніки, історії та культури, поширення знань серед широких верств населення. Членами цих товариств були викладачі університетів, провідні науковці. Не випадково наукові товариства утворюються саме при університетах.

Одним із основних наукових центрів України був Київський університет св. Володимира, заснований у 1834 році. Тут згуртувалися кращі сили природознавців, краєзнавців, істориків, археологів, мистецтвознавців тощо. Ці видатні діячі науки і культури відігравали не тільки виняткову роль у формуванні наукового світогляду, піднесенні культури в Україні, а й у популяризації наукових знань, однією з форм якої була екскурсія.

Інтерес до екскурсійної діяльності з боку науковців був продиктований їхнім прагненням знайти більш цілеспрямовані та ефективні форми науково-просвітницької діяльності. Тож не випадково, що і сам Київський університет став визначним екскурсійним об'єктом. До його лабораторій, кабінетів, ботанічного саду, зоологічного музею постійно влаштовувались численні науково-освітянські екскурсії.

Розвитку та популяризації гуманітарних наук в Україні наприкінці XIX — на початку XX ст. сприяло Історичне товариство Нестора-Літописця, створене при Київському університеті у 1874 році. У його роботі також брали участь учені Харкова, Петербурга та інших міст.

Члени Товариства здійснювали археологічні екскурсії, наукові повідомлення про які заслуховувалися на засіданнях Товариства. Так, у 1899р., коли розглядалася діяльність Товариства за 25 років існування, були заслухані наукові повідомлення В. Б. Антоновича: «Звіт про екскурсію 13 жовтня 1877 р. у м. Білгородку», «Про результати археологічної екскурсії влітку 1883 р. у Подільську губернію»; Ф.І.Кнауера: «Про результати археологічної екскурсії в Бессарабію навесні 1891 р.» За ініціативою товариства у Києві проводились археологічні з'їзди (III Всеросійський археологічний з'їзд у 1874 році, у 1899 — XI археологічний з'їзд). Товариство сприяло ознайомленню учасників з'їздів із місцевою старовиною, влаштовуючи для них екскурсії.

У «Чтениях» Товариства друкувались звіти про археологічні екскурсії.

Певний внесок у розвиток історико-археологічних, архітектурних та мистецтвознавчих екскурсій зробив історик Іван Михайлович Каманін — уродженець м. Димера Київського повіту.

І хоча члени Товариства здебільшого називали такі екскурсії археологічними, вони за своїм змістом були також історико-архітектурними та мистецтвознавчими, тобто було покладено початок тематичним екскурсіям, що розглядалися їхніми організаторами як важлива складова наукових досліджень.

Серед наукових товариств особливо виділялися товариства природознавців. Недарма 60-ті роки XIX ст. називають «золотим віком» вітчизняного природознавства. Помітну роль у розвитку та популяризації науки в Україні у другій половині XIX ст. — на початку XX ст. відіграло Київське товариство дослідників природи (1869−1929 рр.), що виникло при Київському університеті св. Володимира. Воно друкувало свої «Записки», що виходили упродовж 1871−1916 рр. Крім наукової діяльності, товариство вважало важливою ділянкою роботи організацію екскурсій і подорожей із науково-дослідницькою метою. Так, у статуті Товариства (пункт 26) зазначалося, що «на запасні суми Товариства можуть бути здійснені, окрім екскурсій, — відрядження і за межі нашої вітчизни, якщо тільки вони матимуть особливо високий науковий інтерес».

Члени товариства проводили геологічні, ботанічні, зоологічні екскурсії.

Значну роль у діяльності товариства відіграв Карло Федорович Кесслер.

За його ініціативою було створено Севастопольську біологічну станцію, проведено перші з'їзди дослідників природи та лікарів, із 1867 року почали створюватися товариства дослідників природи при всіх університетах Росії.

У другій половині XIX ст. у зв’язку з розвитком промисловості набувають значення технічні науки. У 1870 році розпочало роботу Київське відділення Російського технічного товариства. Згодом воно взяло активну участь у заснуванні Київського політехнічного інституту. Одним із важливих напрямків діяльності всіх відділень товариства, у тому числі й Київського, була організація екскурсій як для членів товариства, так і для слухачів курсів, учнів шкіл, створених зусиллями цього товариства. Отже, Технічне товариство використовувало екскурсії не тільки з науково-дослідницькою метою, а й перейшло до популяризації технічних знань засобом екскурсій.

Виробничі екскурсії, що організовувались Технічним товариством, свідчать про великий інтерес учнівської молоді, інтелігенції до технічних новинок, відвідування фабрик, заводів майстерень. Вони поширювали технічні знання серед населення багатьох міст України.

У 1907 році у Києві за ініціативою громадськості було утворено Українське наукове товариство (УНТ), завдання якого полягало, як зазначено в його статуті, «у розробці та популяризації українською мовою різних галузей наук». До плану роботи наукового товариства входило в тому числі «…помагати розповсюдженню наукового знання через лекції та видання, для того уряджувати публічні засідання, систематичні курси, наукові екскурсії, пидання і т.ін.» У § 4 статуту Товариства говорилося: «щоб досягнути зазначеної мети, Товариство має право споряджати наукові виставки, улаштовувати наукові експедиції та екскурсії».

У квітні 1920 році при музеї УНТ було засновано екскурсійне бюро. Бюро існувало недовго, але роботу проводило активно, незважаючи на тяжкі політичні та економічні умови в країні за часів громадянської війни. Протягом 1920 році відбулося 4 засідання бюро, на яких оголошувались доповіді про стан екскурсійної справи в Україні, звіти про екскурсії, обговорювались рукописи перших путівників.

У 1916 році у Києві вийшов у світ «Короткий провідник для природничих екскурсій по Києву та його околицях», що був розрахований для природничо-історичних екскурсій. У ньому подавалися відомості про ботанічні сади, Голосіївський та Хотівський ліси, зоосад, Пушкінський парк, Труханів острів, Святошин, Пущу-Водицю, Вишгород, Межигір'я, Старосілля, Боярку тощо. Автором путівника був М. В. Шарлемань.

На бюро були представлені також екскурсійна карта пам’яток природи Києва та околиць, список місцевостей України для організації екскурсій та маршрути екскурсій. екскурсія товариство подорож туристичний Були розроблені екскурсійні маршрути по пам’ятках історії архітектури та мистецтва м. Києва: Києво-Печерська лавра, Софіївський, Військовий собори, Андріївська та Кирилівська церкви, Видубицький монастир, Національний музей, Києво-Могилянська академія тощо. Учасниками екскурсій були студенти вузів та школярі, військові. Кількість учасників кожної екскурсії коливалась від 10 до 75 чоловік. Українське наукове товариство проіснувало до 1921 року.

У 1909 році у Києві групою орнітологів було засновано Орнітологічне товариство ім. К. Ф. Кесслера. Активними членами його стали В. М. Артоболевський та М. В. Шарлемань. Заслуговує на особливу увагу екскурсійна діяльність вченого-зоолога, одного з фундаторів Української академії наук Миколи Васильовича Шарлеманя.

Відомий український зоолог, діяч охорони природи і заповідної справи, краєзнавець М. В. Шарлемань народився 6 лютого 1887 році у місті Кременчук Полтавської губернії в сім"ї майстра шкіряного виробництва. Батько його, Василій Богумилович, був родом із Варшави, де ще у 18 столітті осіли його французькі нащадки. Під час Першої світової війни вчений змінив дане йому при народженні ім'я Едуард на Миколу. М. В. Шарлемань навчався на агрономічному факультеті Київського політехнічного інституту за спеціальністю «Прикладна зоологія».

Багато уваги вчений приділяв роботі у Всеукраїнській Спілці мисливців і рибалок, Комісії краєзнавства ВУАН, юнацьких організаціях.

У 1935році М. В. Шарлемаль став кандидатом біологічних наук, у 1937 — захистив докторську дисертацію. У 20-х рр. був директором заповідника «Конча-Заспа». Вчений — автор біля 60 статей з охорони природи, декількох популярних книг, 4 фільмів про заповідник «Конча-Заспа». У 1920 р. його було обрано головою зоологічної секції ВУАН, яка займалась фауністичними дослідженнями в різних областях України, зокрема на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі, Волині та ін. Зібрані в результаті фауністичних екскурсій експонати (опудала птахів, дрібних тварин, земноводних, комах тощо) відправлялись спочатку до зоологічного кабінету, а зі створенням при ВУАН зоологічного музею — до нього. Науковим співробітником, директором і душею цього музею до початку Великої Вітчизняної війни був М. В. Шарлемань.

Під час Великої Вітчизняної війни Микола Васильович із сім'єю не став евакуюватися, залишився в окупованому німцями Києві. Це закреслило всю його подальшу наукову кар'єру. Після відновлення радянської влади вчений не зміг влаштуватись на наукову роботу, його постійно переслідували. З дня на день він чекав арешту, чого на щастя не сталося.

Не дивлячись на своє складне матеріальне становище, М. В. Шарлемань продовжує займатися питаннями охорони природи: пропонує поновити заповідник «Конча-Заспа», вимагає відміни урядового рішення про знищення лисиць, пише листи про охорону столітніх дерев.

Микола Васильович Шарлемань — один з небагатьох українських зоологів, який вбачав у природі не тільки екологічно-наукову, але й естетичну і культурологічну цінність.

М.В.Шарлемань брав активну участь у роботі природознавчої секції Українського наукового товариства, що діяло в Києві упродовж 1907;1921 рр. Був завідувачем екскурсійного бюро при музеї товариства.

За його безпосередньою участю в Києві у 1913;1915 рр. проходили виставки з охорони пам’яток природи, де були представлені рідкісні види тварин та рослин.

М.В.Шарлемань неодноразово порушував питання про створення державних заповідників і заказників, звертав увагу на незадовільний стан існуючих (зокрема заповідник «Палявино» на Волині). Пізніше став одним з ініціаторів створення «Асканїї-Нової», оголошеної заповідником декретом Ради Народних Комісарів РРФСР від 8 лютого 1921 року.

Одним з найбільш діяльних наукових товариств на початку XX століття в Україні було Київське товариство з охорони пам’яток старовини та мистецтва (1910;1919 рр.). Серед його членів були відомі професори М.В.Довнар-Запольський, В. В. Хвойко, М.Ф.Біляшівський та ін. В Умані знаходилась філія цього Товариства. Воно значною мірою прилучилося до розвитку екскурсійної справи в Україні. У 1912 році при Товаристві був створений Розпорядчий комітет, на який покладалися такі завдання: «Розпорядчий комітет організовує екскурсії з науковими цілями, розвідкові, освітянські тощо як для членів Товариства, гак і для приватних осіб, призначає в цих випадках керівників іа своїм вибором». Головою комітету був Олексій Іванович Мьордер.

Члени Товариства вважали, що одним з найкращих засобів охорони старовини є поширення в народних і громадських ко-нах розуміння цінності пам’яток історії та культури. Вони прагнули цією роботою залучити та зацікавити інтелігентні сили суспільства, збудити в них живий інтерес до минулого. Досягнути цього намагались за допомогою наукових екскурсій до уцілілих пам’яток. Такі поїздки, вважали вони, повинні бути зручними, а керувати ними мають особи, які добре підготовлені.

Було виділено міста в Україні, багаті на пам’ятки, цікаві як в історичному відношенні, так і в плані мальовничості місцевості: Остер і Чернігів, Чорнобиль і Коростень, Васильків і Черкаси, Полтава й Острог, Ізяслав і Клевань, Луцьк і Кременець, Путивль і Новгород-Сіверський та інші.

Наукові товариства виникали не лише в столиці Південно-Західного краю (офіційна назва Правобережної України в Російській імперії), а й в інших містах України.

Процес створення на початку XX ст. багатьох наукових і професійних товариств вчених, який широко охопив провінцію, сприяв зміцненню відносин між столичною, провінційною та національною наукою у великій країні, реально демократизував наукове співтовариство на принципах самоорганізації та самоврядування. Як правило, новостворені наукові товариства виконували не тільки наукову функцію. Вони ставали також провідними культурно-освітніми товариствами, де поряд з науковим дослідженням свого краю (регіону), поширювали освіту та культуру серед широких мас населення. Навіть якщо об'єднання не називалося культурно-просвітницьким, воно завжди займалося подібною діяльністю. Одним із таких об'єднань було і Миколаївське товариство аматорів природи (МТАмП). Воно проіснувало недовго: з 1908 до 1917 року. Однак, відіграло особливу роль в об'єднанні того тонкого прошарку інтелігенції, яка прагнула нести культурно-просвітницькі ідеї в народні маси.

Загалом же найважливішим напрямом просвітницької діяльності Товариства було поширення як теоретичних, так і практичних знань із природознавства. Для цього застосовувались різноманітні форми, насамперед екскурсії на природу та в музеї, доповіді з природознавства на загальних зборах членів Товариства.

Екскурсії як метод дослідження застосувалися в МТАмП уже з першого року його діяльності. Так, ранньою весною, відколи припинялися засідання секцій Товариства, починалися екскурсії, метою яких було вивчення Миколаєва в природничо-історичному відношенні та збір матеріалу, необхідного для практичних занять і для майбутнього музею Товариства. Успіхові деяких екскурсій суттєво сприяли власники маєтків: Бурбе, Гуле, Богомолов, Фальц-Фейн. Усі вони люб’язно йшли назустріч Товариству і влаштовували привітний прийом екскурсантам.

Організація екскурсій була такою. В екскурсіях, не пов’язаних з витратами, безоплатно брали участь члени Товариства, учні середніх і нижчих навчальних закладів. Сторонні ж платили в касу Товариства. Під час інших екскурсій витрати ділилися на всіх учасників. У середньому чисельність учасників у кожній екскурсії досягала 50 осіб (найбільше 84, найменше — 30). Упродовж 1908 року було проведено 26 екскурсій.

Після екскурсій влаштовувалися практичні роботи з ботаніки, ентомології. Вивчалися та класифікувалися матеріали, зібрані під час екскурсій. Згодом вони стали основою для майбутнього музею Товариства.

З 1-го вересня екскурсії припинялися й починалися засідання секцій — по одному в кожні два тижні. Набутий досвід утверджувався і пізніше, особливо в 1913;1915 рр., що позначалися високим культурно-освітнім піднесенням, пошуками різноманітних форм і методів організації наукових досліджень. Екскурсійний метод давав можливість членам МТАмП досліджувати природні й історичні явища в окремих районах Півдня України, сконцентрувати набуті знання внаслідок поглибленого вивчення об'єктів із різних галузей науки, постійно розширювати діапазон пошукової роботи. Левову долю в екскурси займали проблеми охорони довкілля. Власне це призвело до створення в наступні роки Комісії з охорони пам’яток природи та старовини, основними завданнями якої були: дослідження флори та фауни Півдня України, охорона реліктових рослин, цілинних степових ділянок (наприклад, Асканії-Нової в Херсонській губернії). Згодом започаткували свою діяльність інші секції Товариства — шкільного природознавства, лекційна, фотографічна. Вони теж активно здійснювали екскурсії и довкілля. А ботанічна секція, поряд з екскурсіями, займалася питанням створення Ботанічного саду в Миколаєві. Надзвичайно багато для розбудови екскурсійної роботи в Товаристві зробив Олександр Алоїсович Яната (1888−1938). Його зусиллями було організовано цикл ботанічних екскурсій не тільки околицями Миколаєва, а й по всьому Півдні України.

Науково-екскурсійні дослідження Товариства сприяли організації виставок, музеїв, до яких шляхом проведення екскурсій залучалися широкі верстви населення, зокрема учнівська молодь і робітники. Звичайно, ознайомлення з цікавими експонатами викликало бажання ще глибше пізнавати історію свого краю, безпосередньо на місцях вивчати пам’ятки історії та культури. Без сумніву, в дореволюційній Миколаївщині екскурсійно-виставково-музейна робота набувала все більшого розповсюдження та закладала підвалини для розвитку туристсько-екскурсійної діяльності як соціального явища.

Науковці МТАмП широко впроваджували екскурсійний метод із метою вивчення проблем історії України, краєзнавства, природознавства, рідної мови, охорони пам’яток. Це значною мірою сприяло розбудові української культури, формуванню національної свідомості народу, що було надзвичайно важливо в умовах невпинного зростання національно-визвольного руху в Україні.

Таким чином, у другій половині XIX — на початку XX ст. вищезазначені наукові товариства в Україні відіграли помітну роль у розвитку екскурсійної справи. Вони організували наукові екскурсії як з метою наукових досліджень, так і з метою популяризації наукових знань, поширення просвітництва серед населення, що в цілому сприяло піднесенню культури.

Наукова екскурсія як особливий вид екскурсійної діяльності мала свою специфіку. Розрахована, насамперед, на фахівців окремої галузі, вона разом з тим залучала до участі в ній всіх бажаючих здобути необхідні наукові знання і розширити свій світогляд, піднести рівень кваліфікації.

І хоча наукові екскурсії, враховуючи їх специфіку, не набули значного поширення, та все ж вони заклали ґрунтовні підвалини для подальшого розвитку екскурсійної діяльності в Україні, стали важливим компонентом культурного життя населення.

1.3 Перше бюро подорожей та екскурсій. Розробка туристичних маршрутів Кримсько-Кавказьким гірським клубом. Підготовка кадрів. Діяльність перших у Києві курсів для підготовки керівників екскурсій (1915 р.). В. Артоболевський

Наприкінці XIX — на початку XX століття Крим перетворюється на відомий екскурсійний центр. Значною мірою цьому сприяла діяльність Кримсько-Кавказького гірського клубу (1890−1917 рр.) та його відділень. Головним завданням відділень клубу була організація екскурсій. Особлива роль у діяльності Кримсько-Кавказького гірського клубу належала Ялтинському відділенню. Тривалий час його очолював великий ентузіаст екскурсійної справи лікар Володимир Миколайович Дмитрієв. Відділення не відрізнялося численністю, налічувало 50−80 чоловік, і тільки 1913 року число його членів досягло рекордної цифри — 104. Однак саме це відділення зайнялося широкою екскурсійною діяльністю, організацією численних туристських поїздок до Криму, екскурсій у Кримські гори, по найбільш цікавих місцях кримського узбережжя.

Ялтинським відділенням разом із Товариством сприяння благоустрою курорту Ялта було створено декілька стежок для полегшення пішохідних екскурсій у гори. Першою у 1899 році з’явилася Штангеєвська стежка, що від водоспаду Учан-Су вела до хребта Яйли через найбільш мальовничі ділянки східного схилу Яйли. Вона мала довжину більше 8,5 км і призначалася для екскурсантів будь-якої фізичної підготовленості, тому що була настільки полога, що навіть люди, що не звикли до гірських прогулянок, вільно піднімалися нею.

По всій стежці були знаки і написи на каменях, що вказували пройдену відстань і подальший напрямок руху.

Ця перша туристська стежка в Росії стала праобразом сьогоднішніх туристських стежок, що є одним із діючих засобів регулювання взаємовідносин між туристами і природою.

Слідом за Штангеєвською з’явилася Боткінська стежка, створена на гроші, пожертвувані шанувальниками професора Сергія Петровича Боткіна. Ця зручна і цікава для прогулянок туристів стежка вела до водоспаду Яузлар, округи якого відрізнялися густими мальовничими сосновими лісами. Вздовж усього шляху Боткінської стежки були встановлені покажчики руху й ослони для відпочинку.

Декілька пізніше з’явилися ще дві стежки, що ведуть у гори, — Хрестова і Дмитрієвська, названа на честь першого голови Ялтинського відділення В.М.Дмитрієва.

Екскурсійний сезон Ялтинського відділення Кримсько-Кавказського гірського клубу був досить тривалим. Зазвичай він починався в квітні і закінчувався в жовтні, але в окремі роки за сприятливих погодних умов його часові межі могли розширюватися. Так, у 1912 році перша екскурсія відбулася 25 лютого. Це найбільш ранній термін початку екскурсійного періоду. Найпізнішою датою закінчення екскурсійного періоду було 30 листопада 1909 року. Цього ж року екскурсійний період був найбільш тривалим — 252 дні.

Серед членів Ялтинського відділення особливу турботу про організацію екскурсій виявляв лікар Ф. Д. Вебер, який був одним з найактивніших членів відділення. У 1898 році він став директором екскурсій, в обов’язки якого входили розробка нових екскурсійних маршрутів, укладання контрактів із постачальниками коней і екіпажних майстрів, пошук місць для проживання екскурсантів, турбота про здешевлення екскурсій для учнів і багато чого іншого. У звіті Кримського гірського клубу за 1897 рік зазначалося, що «екскурсії Ялтинського відділення, завдяки енергії й вмінню голови відділення В.М.Дмитрієва і членів правління Ф. Д. Вебера та інших, організовані в цілу систему».

Із року в рік екскурсійна діяльність Ялтинського відділення набирала сили. Почавши з організації екскурсій для декількох десятків своїх членів, вже в 1896 році воно провело 181 екскурсію для 1491 чоловік, а в 1912 році число екскурсій досягло 645, а їх учасників — 15 229 чоловік. Усього за час свого існування воно обслужило понад 120 000 чоловік.

Екскурсії Ялтинського відділення відрізнялися великою розмаїтістю маршрутів. Основу їх складали одноденні екскурсії в околицях Ялти.

Найпривабливішим у всі роки залишався маршрут на гору Ай-Петрі, звідки відкривається чудовий вид на навколишні гори, Ялту і Чорне море. Екскурсії здебільшого проводилися у кінних екіпажах. До 1913 року Ялтинське відділення мало 16 екіпажів коней. Пішохідні екскурсії користувалися значно меншою популярністю, число учасників у них коливалося з року в рік, але ніколи не перевищувало 150 чоловік.

Так, у 1899 році відбулося всього сім піших екскурсій, у яких брали участь 33 особи.

Широка популяризація екскурсій, яку проводили, розсилаючи плакати і брошури з їхнім описом до навчальних закладів, різних установ Москви, Петербурга та інших великих міст Росії, публікуючи рекламні повідомлення про екскурсії в ялтинській газеті, щотижня вивішуючи оголошення з розкладом екскурсій у готелях, пансіонатах, купальнях, водолікарнях Ялти, принесла свої плоди. Екскурсіями Ялтинського відділення стали користуватися відвідувачі з різних місць, починаючи із західного коридору європейської Росії до віддалених сибірських околиць, від Архангельська до Батумі. Найбільший контингент екскурсантів збирався з Москви і Санкт-Петербурга. Як учені всіх фахів, викладачі вищих, середніх і народних навчальних закладів, так і їх учні складали головні групи екскурсантів; за ними йшли лікарі і лікарський персонал, чиновники всіх міністерств, військові; значно меншим було число комерсантів, ремісників та інших промисловців.

Всі відділення Кримсько-Кавказського гірського клубу особливе піклування виявляли про учнівські екскурсії. Вже на третьому році існування клубу в «Записках» були оприлюднені «Підстави для організації учнівських екскурсій у Крим…», у першому параграфі яких підкреслювалося значення екскурсій для молоді: «Розвиваючи в молоді цікавість розуму і допитливість, вони водночас мають і гігієнічне значення, надаючи юнакам можливість провести більш-менш тривалий час на чистому повітрі в гірських місцевостях, що разом із ходінням по горах повинно сприяти фізичному розвитку і зміцненню організму».

У 1892 році були проведені перші учнівські екскурсії до Криму. Правління Кримського гірського клубу в Одесі організувало екскурсію для двадцяти учнів одеських реальних училищ, а Ялтинське відділення — екскурсію для вихованців і вихованок ялтинських чоловічої і жіночої прогімназій. Надалі учнівські екскурсії посіли значне місце в роботі Ялтинського відділення. Десятки навчальних закладів Росії «екскурсували» до Криму при його сприянні. За клопотанням правління відділення для учасників учнівських екскурсій надавалося або безоплатне помешкання для проживання в ялтинських школах, або вкрай дешеве в деяких готелях. Екіпажі виділялися їм за особливо низькою ціною, що навіть не відшкодовувала витрат клубу.

У деякі місяці Ялта буквально наводнювалася учнями, що цілими навчальними закладами на чолі з викладачами в кількості нерідко 100−150 чоловік і їхали, і йшли пішки до Ялти. Для всієї цієї армії туристів Ялтинське відділення знаходило місця для нічлігу, організовувало перевезення багажу, клопоталося перед членами міської управи про безоплатні відвідування міського саду і робило ще масу всіляких послуг.

Слід зауважити, що за цю роботу адміністрація Ялтинського відділення не одержувала жодної матеріальної винагороди. Правління клубу, як писали в «Записках», було цілком задоволено «тими численними утішними відгуками, що давала вдячна молодь, оцінюючи вищезгадані послуги».

За сприяння Ялтинського відділення тривалі екскурсії до Криму здійснили учні варшавської 3-ї жіночої гімназії, нижньогородського реального училища, старосельської залізничної школи, ростовської чоловічої гімназії, кишинівської духовної семінарії, московського єпархіального училища, петербурзького комерційного училища, муромського реального училища. Десяткам тисяч молодих громадян з малих і великих міст Росії допомогло Ялтинське відділення Кримсько-Кавказського гірського клубу познайомитися з чудовою природою Криму.

Як бачимо, Ялтинське відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу — одна з перших вітчизняних екскурсійних установ, що мала доволі чіткі обов’язки з організації екскурсій. Саме його можна вважати прототипом сучасних екскурсійних бюро.