Фінансова стійкість комерційного банку як об"єкт аналізу й прогнозування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра фінансів та банківської справи КУРСОВА РОБОТА Фінансова стійкість комерційного банку як об'єкт аналізу й прогнозування Студент групи Фк-08−3 Шевчук А.О.

Керівник роботи Безвух С.В.

Зміст

• Вступ
• 1. Теоретичні та правові основи фінансової стійкості комерційного
• 1.1 Комерційний банк: суть, функції та роль в економіці
• 1.2 Сутність фінансової стійкості комерційного банку
• 1.2 Нормативно-правове регулювання НБУ фінансової стійкості комерційного банку
• 2. Аналіз проблеми та шляхи підвищення фінансової стійкості комерційного банку України
• 2.1 Аналіз банківської системи України протягом 2008;2010 років
• 2.2 Методи аналізу та прогнозування фінансової стійкості комерційного банку
• 2.3 Проблеми та шляхи підвищення фінансів комерційного банку України
• 3. Аналіз діяльності 2009 — 2010 років
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Банківська система — важлива складова національної економіки. На нинішньому етапі становлення ринкової економіки в Україні, зміцнення фінансової стійкості банків, їх динамічний розвиток забезпечують зростання довіри до них, а відтак і посилення позитивного впливу банківської системи на процеси економічного розвитку.

Актуальність теми. Стабільно функціонуюча банківська система є запорукою фінансової стійкості держави. Вона здатна акумулювати значні фінансові ресурси і забезпечити перелив капіталів між різними секторами народного господарства, сприяючи цим активізації інвестиційної діяльності в країні, економічному зростанню суспільства і підвищення добробуту народу.

На сучасному етапі економічного розвитку в Україні значної актуальності набувають питання залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій, стримування відтоку вітчизняних капіталів за кордон, відновлення матеріального виробництва та економічного зростання країни, вирішення яких неможливе без фінансово стійкого банківського сектора економіки. У зв’язку з цим банки мають виконувати роль «локомотиву реформ». Однак гальмування процесу ринкових перетворень економіки, невпорядкованість і нестабільність законодавства, серйозні недоліки в діяльності вітчизняних комерційних банків у сфері кредитування та розрахунків, захоплення спекулятивними операціями та збагачення за рахунок інфляції призвело до нестійкого фінансового стану і навіть до банкрутства багатьох з них. Вітчизняна банківська система виявилась непристосованою до ринкових умов і має потенційні ризики дестабілізації. Це обумовлює необхідність розв’язання проблем забезпечення фінансової стійкості комерційних банків і визначення методів її подальшого зміцнення. Проте у вітчизняній літературі та наукових розробках вказані проблеми залишаються недостатньо дослідженими, що стримує виконання практичних завдань щодо стабілізації і розвитку комерційних банків і банківської системи України в цілому. [9, C.24]

В Україні недостатньо досліджено методи забезпечення фінансової стійкості банків, не існує єдиної методики її оцінки, а також не розроблено рекомендацій щодо основних напрямів її зміцнення на сучасному етапі економічного розвитку. Зазначене обумовлює актуальність теми дисертаційної роботи, її мету і задачі.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є наукове обгрунтування теоретичних основ фінансової стійкості банків, вдосконалення методики її оцінки та розробка пропозицій щодо основних напрямів зміцнення фінансової стійкості комерційних банків України.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі задачі:

дослідити банк як динамічну систему та виявити взаємозв'язок банківських ризиків і фінансової стійкості комерційного банку;

дослідити теоретичні засади фінансової стійкості комерційних банків, визначити її сутність та роль у забезпеченні їх стабільної діяльності;

проаналізувати сучасні методики оцінки фінансової стійкості банків з метою їх подальшого вдосконалення;

розробити методики багатоваріантної та прогнозної оцінки фінансової стійкості комерційного банку з використанням статистичних та економіко-математичних методів і моделей;

Об'єкт дослідження - діяльність комерційних банків України.

Предмет дослідження — методи оцінки фінансової стійкості комерційних банків в Україні, проблеми її забезпечення та зміцнення.

1. Теоретичні та правові основи фінансової стійкості комерційного

1.1 Комерційний банк: суть, функції та роль в економіці

Як і в кожній державі, в Україні існує банківська система, яка є однією з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки і одним з основних чинників політики економічного зростання. Це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю, що будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться місце кожному виду банків і кожному окремому банку. За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, дворівнева побудова.

Рисунок 1.1 — Схема банківської системи.

На першому рівні знаходиться один банк (або декілька банків, об`єднаних спільними цілями і завданнями). Такій установі надається статус Центрального банку. Законом визначено підзвітність Національного банку України (НБУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері. [19, C.238]

На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками. На відміну від центрального, комерційні банки покликані обслуговувати економічні суб`єкти — учасників грошового обігу: фірми, сімейні господарства, державні структури. Через ці банки система обслуговує господарство відповідно до задач, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент всієї банківської системи вершиною якої є центральний банк.

Як правило, комерційні банки утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають «фінансовими універмагами». Питання про те, що таке банк, не є таким простим, як це здається на перший погляд. Кажуть, що банк — це сховище грошей. Але таке життєве тлумачення банку не тільки не розкриває його суті, а й приховує його дійсне призначення в народному господарстві. Тому необхідно докладніше роздивитися те, з чого складається дійсна сутність банку. Банк як установа або організація є найбільш масовим уявленням про банк. Слід відмітити, що він хоча і виконує суспільну місію і є суспільною організацією, але історично був справою приватної особи і лише потім з розвитком банківської справи, особливо в сучасних умовах господарювання, перетворився у великі, середні та малі об`єднання. В уявленні про банк як установу він асоціюється із службовою конторою, із апаратом управління. В СРСР, як і в інших соціалістичних країнах, протягом декількох десятиліть існували банки тільки державного походження, тому стала необхідна радикальна ломка їх зв`язків з клієнтами, розвиток комерційних, а не директивних відносин між ними. Тільки завдяки цьому відношення між банком та підприємствами набувають справжній економічний характер, а банк стає базисом. Логічною є трактовка суті банку не як організації, а як підприємства. Банк визначається не як підприємство взагалі, а як капіталістичне підприємство, не просто банк, а капіталістичний банк. Як будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим суб'єктом, має права юридичної особи, виробляє та реалізовує продукт, виконує послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Мало чим відрізняються і завдання банку як підприємства — він вирішує питання, які пов’язані із задоволенням суспільних потреб у своєму продукті та послугах, із реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни та випливають із статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл. Банк як торгівельне підприємство. Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку, його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств. На відміну від промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв`язку банки діють у сфері обміну, а не виробництва. Банки дійсно «купують» ресурси, «продають», функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. Вони мають своїх «продавців», сховища, «товарний запас». Їх схожість має зовнішній характер, тому що банк торгує не товарами, а особливим продуктом. Функціонування банку у сфері обміну породжує ще й інші уявлення про його сутність. Іноді банк характеризується як посередницька організація. Основою для цього є особливе переливання ресурсів, які тимчасово осідають у одних і вимагають застосування у інших. Банк — це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник у грошових розрахунках, в цих якостях він розкриває свою суть. Банк — це особливе явище господарського життя. [3, C.94]

На сьогоднішній день, сучасний універсальний банк виконує безліч функцій, основні з яких можна побачити на Рисунку 1.2

фінансова стійкість комерційний банк Рисунок 1.2 — Коло операції, які може виконувати сучасний універсальний банк. [2, C.254]

Комерційні банки як агенти біржі можуть самостійно організовувати біржові операції, виконувати операції по торгівлі цінними паперами. Торгівля цінними паперами є частиною банківських операції, але не головною, бо досить відмінна від банківської справи. Банк як кредитне підприємство. Кредит — це відношення між кредитором і позичальником з приводу зворотнього руху вартості, що позичається. На відміну від кредиту банк — це одна із сторін відносин, яка хоча і може одночасно виступати в якості кредитора і в якості позичальника, однак в кожний даний момент при окремій угоді виступає або в якості кредитора або в якості позичальника. Банк — це наслідок розвитку кредиту. На основі грошових та кредитних відносин з’явилося таке унікальне утворення, як банк, який в цілому можна визначити, як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна та емісійна справа. Вони не обмежені централізовано виданими інструкціями, щодо тих чи інших операцій. Однак це не означає, що комерційні банки діють безконтрольно. Щоб обмежити створення великої кількості «слабких» банків, які можуть легко банкротувати і викликати «ланцюгову реакцію банкрутств» серед своїх клієнтів, держави встановлюють досить високі квоти на їх статутний капітал. [26]

Отже, на основі даного розділу, можна стверджувати, що комерційний банк — це не лише організація, що виступає в ролі кредитора чи позичальника, він є справжнім, універсальним інструментарієм фінансового ринку. Більш того, комерційний банк є основою банківської системи, що в свою чергу забезпечує досконале виконання суспільних та державних систем.

1.2 Сутність фінансової стійкості комерційного банку

В економічній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття фінансової стійкості банку. Нерідко його ототожнюють з такими економічними поняттями, як надійність, платоспроможність, ліквідність. Так, деякі автори стверджують, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його ліквідності та платоспроможності. Зауважимо, що ліквідність комерційного банку характеризує механізм перетворення фінансових чи матеріальних активів у грошові кошти для своєчасного виконання зобов’язань, а платоспроможність визначається здатністю банку своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання. Це дуже важливі складові, але врахування тільки їх під час визначення фінансової стійкості банку, на думку В. Кочеткова недостатньо. Інші фахівці стверджують, що стійкість банку залежить від збалансованості його активів і пасивів, якості кредитно-інвестиційного портфеля і кількості клієнтів. Цей підхід викликає певні зауваження: по-перше, в ньому не враховуються такі важливі складові фінансової стійкості, як прибутковість, платоспроможність та ліквідність банку; по-друге, твердження, що фінансова стійкість банку залежить від кількості клієнтів, є недостатнім для пояснення цієї взаємозалежності (не враховується їх фінансовий стан). В. Пантелеєв і С. Халява визначають фінансову стійкість як своєрідне перевищення доходів над витратами. Твердження, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його прибутку і сумою сплачуваних дивідендів, видаються дуже спірними, Безумовно, рівень прибутку — це важливий узагальнюючий показник банківської діяльності, але для визначення фінансової стійкості потрібно знати джерела, за рахунок яких його отримано і як він був розподілений. Ознака фінансової стійкості насамперед — це стабільність джерел доходу банку. Рівень дивідендів, що сплачуються, також не може бути показником високоефективної діяльності банку, незважаючи на його привабливість для акціонерів. Ю. Масленченков ставить фінансову стійкість у залежність від відповідальності діяльності банку нормативним узагальнюючим показникам, які синтезують характеристики економічних складових стійкості: обсяг і структура власних коштів, рівень доходів і прибутку, достатність капіталу, мультиплікативна ефективність власного капіталу, норма прибутку на власний капітал, ліквідність, створення доданої вартості банком. До прихильників такого розуміння фінансової стійкості належить Р. Шіллер, автор книги «Фінансова стійкість комерційного банку та шляхи її зміцнення». На мою думку, фінансова стійкість не може визначатись тільки відповідністю діяльності банку нормативним узагальнюючим показникам, тому що останні слугують лише орієнтиром і нерідко неправильно розраховуються. Врахування обмеженої групи показників фінансової стійкості банку також недостатньо і потребує розширення. [30, C.55]

Фінансова стійкість — принципове поняття, яке сьогодні постійно випливає при обговоренні тих чи інших аспектів функціонування банків і фінансової системи країни в цілому. Однак попри очевидну актуальність і практичну потребу у здійсненні аналізу фінансової стійкості вітчизняних банків, досвід такого аналізу залишається досить скромним, а наукові підходи з цієї тематики в Україні практично відсутні.

Важливе значення аналізу, оцінки та шляхів забезпечення фінансової стійкості комерційних банків у ринкових умовах зумовили постійну увагу вчених-фінансистів і практиків до різних її аспектів. Так, у зарубіжній фінансовій науці і практиці відомі своїми роботами у дослідженні фінансової стійкості комерційних банків П. Роуз, Дж.Ф. Сінкі (мол.), Дж.К. Ван Хорн та ін. [1, C.66]

Українськими науковцями розглядались лише окремі аспекти фінансової стійкості комерційних банків. Зокрема, А. Герасимовичем, О. Зарубою, А. Морозом, М. Савлуком, — при дослідженні загальних питань фінансового аналізу банківської діяльності; Д. Гладких, М. Ковалем, В. Науменком, Л. Примосткою, К. Раєвським, С. Святком, Р. Тиркалом, С. Халявою, Р. Шіллером, — при обґрунтуванні підходів у аналізу балансової звітності та фінансових результатів діяльності комерційних банків; В. Вітлінським, М. Власюком, А. Мазаракі, Л. Свистун — при розробці методологічних основ побудови банківських рейтингів.

Завдяки цим науковцям виявлені особливості управління фінансами — комерційного банку, обґрунтовані методи оцінки фінансової стійкості банків, зроблені спроби дослідити зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на фінансову стійкість банків.

Однак до цього часу у вітчизняній економічній літературі немає єдиного підходу до визначення сутності поняття фінансової стійкості комерційного банку. Відсутність чіткого визначення поняття фінансової стійкості комерційного банку призвела, з одного боку, до ототожнення фінансової стійкості з іншими поняттями (ліквідністю, платоспроможністю, надійністю), а з іншого — зумовила суттєві розмежування по лінії методологічних засад у підходах щодо оцінки факторів і складових фінансової стійкості банків, встановлення її критеріїв.

Процес трансформування банківських ресурсів в системі фінансового менеджменту проходить через управління фінансовими операціями банку, що відбивається на його стійкості і надійності. На думку Е. Стоянової, слід виділити п’ять блоків стійкості банку:

1) фінансова стійкість;

2) організаційна стійкість;

3) функціональна стійкість;

4) комерційна стійкість;

5) капітальна стійкість. Подібний підхід також запропонований Р. Шіллером, який виділяє такі самі елементи стійкості банку. Зазначені підходи досить нечіткі відносно взаємозв'язку елементів стійкості банку, як певного стану і цілеспрямованості руху. Тому щодо забезпечення фінансової стійкості банку доцільно виділити такі взаємопов'язані напрями: стійкість капітальної бази; стійкість ресурсної бази; організаційно-структурна стійкість банку; комерційна стійкість банку. Розглянемо послідовно складові фінансової стійкості банку.

Стійкість капітальної бази — це сукупність внесених засновниками та акціонерами власних коштів становить капітал банку. Обсяг зазначених коштів зростає у результаті ефективної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків учасників банку. Треба відзначити, що провідна роль капіталу в забезпеченні фінансової стійкості банку зумовлена його функціями. По-перше, розміри капіталу гарантують довіру клієнтів до банку, переконують вкладників у можливості відшкодування своїх коштів, що забезпечує уникнення ризику під час їх розміщення. Це також гарантує потенційним позичальникам спроможність установи забезпечити попит на кредитні ресурси По-друге, на першому етапі в ролі стартових коштів, необхідним для будівництва чи оренди приміщень, установки банківського обладнання, наймання кваліфікованого персоналу є власний капітал у частині статутного фонду, сформованого засновниками банку. Без таких витрат банківська установа не може розпочати свою діяльність. Для розроблення і розвитку нових перспективних напрямів діяльності банку, пов’язаних із розширенням обсягу послуг, впровадженням сучасних технологій тощо, які завжди супроводжують період зростання банку, виникає потреба у додатковому капіталі. Залучення додаткового капіталу дає банку змогу забезпечувати клієнтів банківськими послугами на сучасному рівні, посилити власні позиції на ринку. По-третє, капітал — це своєрідний буфер, який поглинає негативні результати, у тому числі збитки від поточної неефективної діяльності банку до вирішення його керівництвом поточних проблем. Таким чином, резервний капітал захищає банк від банкрутства у разі несприятливої ситуації та непередбачених витрат. [6, C.23]

В основі комерційної стійкості банку лежить розвиненість його зв’язків з іншими суб'єктами ринкової інфраструктури (рівень взаємовідносин з державою, з іншими банками, з клієнтами, з дебіторами та кредиторами). Вона залежить від розмірів власного капіталу банку, інтенсивності зв’язків із ринком, потужності і стабільності кредитно-інвестиційного портфеля, характеру банківської експансії щодо розширення ринку банківських продуктів, широти міжбанківських зв’язків і довіри банків-партнерів.

Рамки поняття «фінансова стійкість комерційного банку» об'єктивно обумовлені середовищем його функціонувань комерційний банк — це система трансформації ресурсів і ризиків. І його складові повинні діяти скоординовано і синхронно як єдина система заходів у сфері грошей та кредиту, спрямованих на повноцінне виконання банком своїх функцій, з урахуванням існуючого балансу економічних інтересів і вирішення завдань близької та далекої перспективи.

Проведений аналіз підходів до з’ясування сутності поняття фінансової стійкості комерційних банків дає підстави для висновків:

1. Фінансова стійкість комерційного банку не може характеризуватися лише набором певних показників (ліквідність, платоспроможність, прибутковість і т.д.), це результат, більш охоплюючого та детальнішого аналізу;

2. Численність і різноманітність аргументів, які числяться у спробах дати визначення поняттю фінансової стійкості комерційних банків, показує, що існує проблема формалізації фінансової стійкості, інакше достовірність отримуваної оціночної інформації виявиться суттєво заниженою;

3. Фінансова стійкість банку — це не конкретний числовий показник його діяльності, це — якісна характеристика спроможності комерційного банку стабільно функціонувати під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів.

Отже, фінансова стійкість комерційного банку — це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансформування ресурсів та ризиків повноцінно виконувати свої функції з урахуванням наявного балансу економічних інтересів, витримуючи вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. [14, C.254]

1.2 Нормативно-правове регулювання НБУ фінансової стійкості комерційного банку

НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їх відділень, філій, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків в діяльності комерційних банків. Зміст нагляду визначається повноваженнями, встановленими законом України «Про банки і банківську діяльність». Система нагляду спрямована на скорочення внутрішніх і зовнішніх ризиків

Стан і перспективи функціонування фінансових інститутів ринків капіталу мають важливе значення для національної економіки. Ось чому кредитно-банківська сфера служить об'єктом прискіпливого нагляду і регулювання з боку керівних органів.

В кожній країні діє система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності, роботу небанківських кредитно-фінансових установ, фондових бірж і т.д. Особливості історичного розвитку і дія різних політико-економічних факторів обумовили специфіку національного банківського і фінансового законодавства, форми і методи контролю за роботою банків. Стійкість комерційного банку залежить від багатьох аспектів його діяльності і має складну структуру.

В основі капітальної стійкісті банку є її обсяг власного капіталу, що забезпечує достатню суму грошових коштів, яку при необхідності можна використати для повернення депозитів, сформувати резерв для погашення непередбачених збитків чи боргів. Власний капітал банку є також джерелом фінансування розвитку банку, подолання негативних ситуацій, зумовлених форс-мажорними обставинами, запорукою необхідного реагування на кон’юнктуру кредитного ринку. [13, C.18]

Комерційна стійкість банку фінансової установи виражає:

— рівень зв’язків банку з іншими суб'єктами ринкової інфраструктури;

— розвинутість і міцність взаємовідносин із державою;

— інтегрованість у систему міжбанківських відносин із державою;

— якість співробітництва з кредиторами, дебіторами, клієнтами і вкладниками;

— залежність банківської сфери вид стану економіки в цілому;

— міцність зв’язку між обсягом грошового капіталу банку і його реальним капіталом;

— концентрацію частки активів і приватних вкладів у розпорядженні одного фінансово-кредитного закладу;

— контроль значного обсягу фінансових потоків у країні.

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікавлений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяльності центральних банків фактично всіх розвинутих країн.

Розробка методики аналізу банківської діяльності дозволяє визначити стан ліквідності, доходності і степеню ризику окремих банківських операцій, виявити джерела власних і залучених засобів, структуру їх розміщення на конкретну дату чи за деякий період, а також встановлює спеціалізацію і значимість окремих банків в банківській системі України.

Оскільки в нашій країні робота по оцінці фінансової стійкості банку є на стадії становлення і розвитку, доцільно використовувати передовий зарубіжний досвід в даній галузі. Для напрацювання загальноприйнятої методики аналізу роботи банку необхідно визначити суму показників банківської діяльності, вивчити їх оптимальні значення і на цій основі виробити критерії показників для рейтингової оцінки банку.

Аналіз діяльності комерційного банку — це завдання з багатьма невідомими, при вирішенні якого необхідно провести аналіз різних напрямків діяльності банку, його фінансового стану. Для цього розглянемо схему.

Рисунок 1.3 — Аналіз економічного стану комерційного банку

Дійсно, щоб дати оцінку фінансового стану комерційного банку і визначити перспективи його розвитку, необхідно проаналізувати не тільки баланс і інші звітні матеріали самого банку, але і дати характеристику економічного стану клієнтів банку (кредиторів і позичальників), оцінити конкурентів, провести маркетингове дослідження кон’юнктури ринку і т.д.

В нашій країні далеко не вся така інформація використовується для оцінки фінансового стану банку. У більшості випадків аналіз фінансового стану банку будується на звітних (часто балансових) даних банку. При цьому слід мати на увазі, що аналіз фінансового стану банку, в основі якого лежать різні показники, важливий, але цього недостатньо. [7, C.65]

Необхідно створити рейтингову систему оцінки фінансового стану банку. Особливу увагу слід звернути на аналіз грошових потоків, так як рух грошових коштів неможливо прослідкувати за бухгалтерськими звітами. Враховуючи, що інтереси бувають короткочасні та тривалі, можливо, є сенс мати дві паралельні групи рейтингових оцінок: моментальні та прогнозні рейтинги.

Ідея методики полягає в тому, що спочатку будується модель «ідеального банку» на основі повноцінного набору найбільш інформативних коефіцієнтів, які адекватно характеризують банк. Для цього необхідно мати список значень відповідних коефіцієнтів, які можна вважати достатніми. Також необхідний перелік мінімально допустимих (критичних) значень коефіцієнтів. У таблиці 1 наведено один із можливих варіантів переліку таких значень.

Таблиця 1.1 — Достатні та критичні значення показників.

В банках щодня приймаються рішення щодо залучення коштів на депозити і їх розміщення. В зв’язку з цим ліквідність банку по балансу може бути задовільною, але реальна ліквідність, виходячи з грошових потоків, — зовсім ні. В процесі аналізу банківської звітності основним об'єктом дослідження виступає вся його сукупна комерційна діяльність. При цьому суб'єктами аналізу виступають самі комерційні банки, їх контрагенти, включаючи НБУ, інші кредитні установи, аудиторські фірми, владні структури, реальні і потенційні клієнти і кореспонденти, засновники і акціонери. Оскільки кожен із суб'єктів має власні цілі, то різні будуть напрямки і критерії аналізу. [19, C.154]

Комерційні банки з допомогою аналізу своїх балансових даних перевіряють ступінь реалізації основних цільових установок у своїй діяльності: фактори їх доходності, збалансованість структури активних і пасивних операцій з метою підтримання ліквідності, дотримання економічних нормативів, встановлених НБУ, мінімізацію всіх видів банківських ризиків.

Комерційні банки також зацікавлені аналізувати дані про стан інших банків, однак вони не мають (і не можуть мати) всієї необхідної при цьому інформації. За кордоном банки володіють великими можливостями аналізувати інформаційні потоки, маючи при цьому єдину форму звітності банків, налагоджений облік і практику обміну інформацією, яка складається десятиліттями. Тепер банкіри розуміють, що за деяким винятком всі виграють від опублікування банківської інформації. Це накладає певну ринкову дисципліну на банки. В різних країнах при цьому є певні особливості.

Клієнти і кореспонденти банку визначають стійкість фінансового стану банку і його надійність, перспективи розвитку.

Аудиторські служби в процесі аналізу балансу перевіряють достовірність аналітичного і синтетичного обліку, звітності банку, правильність відображення діяльності банку в його балансі. [22, C.48]

НБУ цікавить в першу чергу стан і стійкість банківської системи. Він аналізує дотримання банками економічних нормативів, відрахувань в централізовані фонди і визначає ефективність регулювання державою банківської діяльності. Важливо відзначити, що НБУ, маючи всю необхідну для аналізу інформацію, складає свої рейтинги, але не публікує їх. НБУ широко публікує зведені, порівняльні та інші дані, необхідні для аналізу стійкості і надійності комерційних банків. У ході аналізу таблиць рейтингів було помічено, що рейтинги певного банку залежно від категорії користувачів інформації дещо відрізняються (див. табл.1.2).

Таблиця 1.2 — Вагові коефіцієнти для різних категорій користувачів інформації.

НБУ може переводити комерційні банки на режим фінансового оздоровлення, підставою для чого може бути невиконання протягом трьох місяців загальновстановлених пруденцентних норм та нормативів ведення банківської справи, в обов’язковому порядку визначених НБУ. Невиконанням норм і нормативів слід вважати:

неякісну оцінку капіталу;

збиткову діяльність, яка характеризується наявністю збитків минулого та поточного років і неможливістю їх реального погашення протягом трьох місяців;

порушення встановлених НБУ економічних нормативів та оціночних показників діяльності банку;

неякісну структуру активів, в тому числі кредитного портфеля.

Тоді приймається рішення про надання стабілізаційної позики — це позика, яка надається Нацбанком комерційному банку для оперативного забезпечення його платоспроможності і ліквідності та підтримки виконання заходів фінансового оздоровлення.

НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їх відділень, філій, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків в діяльності комерційних банків. Зміст нагляду визначається повноваженнями, встановленими законом України «Про банки і банківську діяльність». Система нагляду спрямована на скорочення внутрішніх і зовнішніх ризиків. [24]

Серед зовнішніх виділяють ризик ліквідності, валютний ризик, ризик облікової ставки та ризик по цінних паперах. До внутрішніх відносять «комерційні ризики», пов’язані з людським фактором, а також «операційно-технічні ризики», які відображають ступінь працездатності систем, які забезпечують зовнішню роботу банку: системи безпеки, бухобліку, матеріально-технічних засобів, засобів зв’язку.

На зниження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, внутрішніх перевірок, інспекції діяльності комерційних банків Нацбанком. При цьому для забезпечення фінансової стійкості банку вважливим є не тільки визначення загальної концепції його розвитку, але й розробка раціональних схем формування пасивів і розподіл його ресурсів за основними категоріями активів.

У спробах розв’язати дилему надійність, ліквідність — прибутковість у світовій банківській практиці визначились три основних підходи до управління активами:

метод загального фонду коштів (об'єднання джерел), в основі якого лежить ідея об'єднати всі ресурси банку з наступним їх розміщенням відповідно до визначених пріоритетів, призначення котрих — допомогти керівництву оперативних відділів розв’язати проблему поєднання надійності, ліквідності і прибутковості;

метод розподілу активів або конверсія коштів. Головною перевагою цього методу є зменшення частки ліквідних активів та вкладень додаткових коштів у позики та інвестиції, що веде до збільшення норми прибутку, і, відповідно, до його фінансової стійкості;

збалансований науковий підхід до розв’язання управлінських проблем регулювання фінансової стійкості банку з використанням прогресивних методів та ЕОМ для вивчення елементів у складних модулях.

2. Аналіз проблеми та шляхи підвищення фінансової стійкості комерційного банку України

2.1 Аналіз банківської системи України протягом 2008;2010 років

У сучасних умовах одним із найважливіших завдань для банків України є забезпечення прибуткової діяльності - необхідної умови фінансової стійкості та якісного розвитку банків для підвищення їх конкурентоспроможності на фінансових ринках.

Аналізуючи діяльність банків на сучасному етапі, зокрема, за період 2008;2010 років проаналізуємо портфель цінних паперів. У 2009 році портфель цінних паперів банків був незначним і практично не змінився в порівнянні з 2008 роком, а у 2010 році відбулося стрімке зростання портфеля цінних паперів банків, що переважно відбулося за рахунок зростання обсягів облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП).

За строками погашення у портфелі банків протягом 2008;2010 років продовжували переважати цінні папери зі строком погашення понад 2 роки, хоча їх частка скоротилась за рахунок активного придбання банками цінних паперів на вимогу. [7, C.254]

Питома вага портфеля цінних паперів банків у сукупних активах банків у 2009 році була незначною становила 3,9% в порівнянні з 2008 роком збільшившись на 0,3%, у 2010 році стрімко зростала впродовж усього періоду, на 01.01.2011 року вона становила 8,4%, збільшившись за рік в 2,1 рази (у грудні - на 0,5 процентного пункту).

Динаміка формування залишків цінних паперів, крім акцій, випущених резидентами, у портфелі банків у 2008;2009 роках була різноспрямованою, а у 2010 році характеризувалась висхідною тенденцією. У 2009 році в порівнянні з 2008 роком вони зросли на 6,9%, і на 1.01.2010 року становили 30,1 млрд грн, дане зростання відбулось переважно через збільшення цінних паперів емітованих у секторі загального державного управління (на 3,5 млрд грн, або на 20,1%). А за підсумком 2010 року відповідно на 01.01.2011 року залишки цінних паперів, крім акцій, випущених резидентами, у портфелі банків становили 68,9 млрд грн і збільшились за рік на 38,8 млрд грн, або в 2−3 рази. Практично весь приріст (95,7%) відбувся за рахунок збільшення цінних паперів сектора загального державного управління (ОВДП, що рефінансуються Національним банком України).

У структурі портфеля за видами валют у 2008;2010 році 99,8% цінних паперів були номіновані у національній валюті.

За строками погашення у 2008;2010 роках найбільша питома вага збереглася за цінними паперами зі строком погашення понад 2 роки, зокрема у 2009 році дана частка склала 51,9% від загального обсягу залишків, проте в порівнянні з 2008 роком їх обсяг зменшився на 16,8% або на 3,1 млрд грн, а їх частка скоротилась на 14,8 процентного пункту. [17]

У 2010 році їх частка становила 48,4%, тобто за рік вони зросли на 17,8 млрд. грн., або в 2,1 рази, що значною мірою пояснювалось придбанням банками ОВДП-ПДВ та ОВДП для збільшення статутного капіталу НАК «Нафтогаз України». Починаючи з травня, у портфелі банків суттєво зросли цінні папери на вимогу сектора загального державного управління, що пояснювалось їх високою ліквідністю. За 2010 рік залишки за ними збільшились на 6,8 млрд грн, або у 8,9 рази.

Крім цього, через значну пропозицію Міністерства фінансів України тривало зростання цінних паперів зі строком погашення до 1 року у 2009 році вони зросли на 6,6 млрд грн, або в 2,4 рази в порівнянні з 2008 роком і як наслідок, їх питома вага в загальному обсязі залишків цінних паперів, крім акцій, зросла на 20,7 процентного пункту до 37,5%, у 2010 році вони зросли на 8,8 млрд грн, або в 1,8 рази. Залишки цінних паперів зі строком погашення від 1 до 2 років у 2009 році в порівнянні з 2008 роком зменшились на 1,0 млрд грн, а у 2010 році зросли на 5,5 млрд грн, або в 3,4 рази.

На відміну від корпоративного інвестування специфіка банківської інвестиційної діяльності великою мірою зумовлена характером і обсягом сформованої ресурсної бази. Сьогодні банкам ще не вдалося залучити значні обсяги довгострокових ресурсів, що, своєю чергою, гальмує їхню інвестиційну діяльність. Сьогодні більшість банків не має у своєму розпорядженні достатньої власної бази для великих і надійних позичкових операцій інвестиційного характеру. Економічне зростання потребує відповідного рівня ресурсів банківської системи, проте її еволюційний розвиток не зможе забезпечити потрібних обсягів банківського капіталу, а залучення значного зарубіжного капіталу призведе до втрати економічної незалежності. Проблема полягає у тому, щоб знайти ресурси в національній економічній системі, які за обсягом і ціною відповідатимуть поставленим завданням. [20, C.28−29]

Аналіз банківського інвестиційного ринку свідчить про його повільну активізацію. Під час дослідження систематизовано основні причини, що стримують інвестиційний ринок банків в Україні. До них належать:

короткостроковий характер ресурсної бази банків;

неплатоспроможність більшості позичальників, відсутність гарантій повернення ними кредитів та ліквідної застави;

поглинання українських банків іноземним капіталом, що призводить до втрати економічної незалежності;

втрата довіри населення та підприємців до українських банків, що пов’язано з подіями загострення економічної кризи в Україні та світі;

високий рівень внутрішніх та зовнішніх інвестиційних ризиків, які не готові взяти на себе банки;

високі відсоткові ставки за кредитами;

відсутність дієвого механізму стимулювання з боку держави.

З метою активізації інвестиційної діяльності банків держава має забезпечити, по-перше, можливість накопичення банками необхідних коштів; по-друге, розділити з ними ризик інвестиційної діяльності, зумовлений економічним становищем країни; по-третє, сприяти підвищенню прибутковості інвестиційної діяльності. Як свідчить практика, для того, щоб працювали інвестиції, банки повинні володіти дешевими ресурсами, які перерозподіляються від імені держави. За таких обставин актуальним є створення спеціалізованих інвестиційних банків на основі державних ресурсів, але за принципом роботи комерційних. Зарубіжний досвід може бути прийнятий в Україні за умови його вивчення та пристосування до української специфіки розвитку ринку та ведення банківського інвестиційного бізнесу в таких напрямах:

розроблення моделі організації роботи комерційних банків на ринку цінних паперів;

надання інвестиційних послуг у межах фінансових супермаркетів та розвиток інвестиційних банків;

інвестування банківських фінансових ресурсів у сектор малого та середнього бізнесу виробничої сфери.

Отже, враховуючи вищезазначене, актуальним завданням державного управління є створення ефективного трикутника «держава — банки — виробництво», який забезпечив би мобілізацію і спрямування українських фінансових ресурсів на інвестиційні потреби виробника і захищав законні права кредитора. [3, C.324]

Упродовж 2000 — 2009 років банківська система України мала стійку тенденцію до зростання основних фінансово-економічних показників — капіталу, зобов’язань, активів. Але водночас спостерігався високий ступінь ризику банківської системи, низький рівень капіталізації банків, велика частка проблемних позичок у кредитних портфелях, недостатній розвиток асортименту банківських послуг, що призвело до погіршення фінансового стану банків, їх неплатоспроможності та ліквідації деяких.

Основні ризики, з якими зіткнулися комерційні банки України — неповернення населення і компаній коштів за довгостроковими кредитами (в першу чергу іпотечними), суттєві коливання курсу гривні за відношенням до долара та появи боргових зобов’язань перед іноземними кредиторами.

Фінансова криза негативно відбилася не лише на фінансових показниках українських банків, але і на якості послуг, що надаються ними. Наприклад, багато фінансових установ затягують виплати по депозитах, термін дії яких вже витік. Банки умовляють клієнта продовжити термін дії вкладу, пропонують забрати гроші з депозиту пізніше. Деякі фінансові структури повертають депозити частинами, при цьому значно розтягуючи цей процес в часі.

В умовах, коли обмежено кредитування і джерела здобуття доходів для банків, багато фінансових установ підвищують тарифи на розрахунково-касове обслуговування, в першу чергу, на здійснення комунальних платежів. Також банки забезпечують виконання показників прибутковості за рахунок збільшення об'ємів і, відповідно, зростання доходів по іншим операціям (операції з банківськими металами, грошові перекази, обмін валют, оренда індивідуальних сейфів і так далі).

Таблиця 2.1 — Основні показники діяльності банків України у 2008 — 2010 рр.

Протягом 2008;2010 рр. (табл.1) спостерігається збільшення активів банків на 280,7 млрд грн (46,8%), зобов’язань банків на 236,1 млрд грн (44,7%), власного капіталу на 45,6 млрд грн (65,6%). Станом на 01.01.2010 р. більшу частину загальних активів складають кредитні операції - 74,6%. Протягом аналізує мого періоду відбулося збільшення наданих кредитів 262 млрд грн, або на 54%. [8, C.175]

За результатами аналізу можна зробити висновок, що загальні доходи банків протягом 2008;2010 років збільшилися на 74,8 млрд грн (109,8%), що відбулося за рахунок збільшення процентних доходів на 138,6% (на 70,4 млрд грн), а за рахунок комісійних — на 30,6% (на 3,8 млрд грн). Загальне збільшення доходів супроводжувалося зростанням усіх його складових. Отже, можна зробити висновок, що загальна оцінка динаміки доходів банків позитивна. Протягом цього періоду загальні витрати банків зросли на 119,9 млрд грн (195%) за рахунок збільшення процентних витрат на 38 млрд грн (132,9%), комісійних — на 1,6 млрд грн (114,3%). Однак, темпи зростання витрат випереджають темпи зростання доходів у 2009 році, фінансовий результат по банківській системі має від'ємний результат і складає - 38,4 млрд.грн.

На сьогоднішній день в умовах фінансової кризи деякі банки взагалі призупинили свою діяльність, зменшилась кількість депозитів, почали збільшуватися ставки по кредитам, що негативно впливає на діяльність банківського сектору. Означені вище аспекти вимагають від банків підвищення ефективності діяльності, удосконалення методичних підходів до забезпечення фінансової стійкості шляхом більш повного використання банківських інструментів і послуг, ефективного управління банківською діяльністю в умовах нестабільного зовнішнього середовища, входження банків до різного виду фінансово-промислових об'єднань, фінансового оздоровлення на основі реорганізації через злиття й приєднання, створення банківських корпорацій і холдингів. Це питання на сьогоднішній день є дуже актуальним для банківського сектору, фінансової сфери та економіки країни в цілому.

В умовах світової кризи, що безперечно негативно впливає на банківську систему України, реалізація цих заходів буде сприяти вирішенню проблем, на які банки повинні звернути особливу увагу — це формування доходів та оптимізація їх структури у взаємозв'язку з витратами з метою підвищення прибутковості та забезпечення ліквідності банків.

2.2 Методи аналізу та прогнозування фінансової стійкості комерційного банку

На сьогоднішній день, в умовах виходу з кризи банки як фінансові установи відіграють визначну роль у піднятті попиту населення, у розширенні виробництва підприємств, у зміцненні економіки цілої держави. Не є таємницею, що в наш час банки втратили довіру у своїх клієнтів, тому гостро стоїть питання яким чином цю довіру відновити. Відповідь дуже проста — підвищити надійність самих банків, зміцнити їхній фінансовий стан, поліпшити якість наданих послуг, а також зробити умови надання цих послуг більш доступними, раціональними і не завуальованими. Для того, щоб привернути до себе нових клієнтів, а також не відштовхнути постійних, банк завжди повинен бути зацікавленим у стійкості фінансового стану, ліквідності своїх активів, надійності та платоспроможності. Надійність банку сьогодні стає першочерговим питанням і є дуже актуальним. Для визначення надійності банку передусім аналізують його прибуток, оскільки він є основним показником результативності його фінансової діяльності. Тому розрахунок, аналіз і прогнозування показників банківської прибутковості й рентабельності є необхідною умовою його ефективного функціонування. Підсумовуючи все вище сказане, можна сказати, що питання аналізу діяльності комерційних банків, а також методів його здійснення є цікавим і актуальним для дослідження.

Основними завданнями аналізу діяльності комерційного банку є визначення джерел збільшення доходів і зменшення витрат, пошук резервів підвищення прибутковості й рентабельності, забезпечення ліквідності, зміцнення фінансової стійкості та надійності банку, дотримання встановлених економічних нормативів, мінімізація банківських ризиків. У процесі аналізу банківської діяльності необхідно використовувати таку методику, яка найбільшою мірою сприятиме його ефективності.

Основними методами аналізу банківського балансу є метод порівняння, групування, використання абсолютних і відносних показників, а також графічний і табличний методи. Метод порівняння — дає змогу визначити рівень і причини відхилень за різними статтями. Можна виділити такі найтиповіші ситуації, коли використовується порівняння:

1) зіставлення планових і фактичних показників для оцінки ступеня виконання плану;

2) зіставлення фактичних показників із нормативними, що дає змогу проконтролювати дотримання банком різних нормативів, установлених НБУ;

3) порівняння фактичних показників із показниками минулих років (звітних періодів) для визначення тенденцій розвитку банку;

4) зіставлення показників банку, що аналізуються, з показниками інших банків-конкурентів для визначення позицій банку на фінансовому ринку за різними показниками фінансової діяльності;

5) зіставлення різних варіантів управлінських рішень із метою вибору оптимального; наприклад, установлюючи процентну ставку за депозитами населення, вибирають такий її рівень, який забезпечив би необхідний обсяг даного виду банківського ресурсу з урахуванням наявності достатніх можливостей для обслуговування вкладників;

6) зіставлення результатів діяльності до і після впровадження якогось нововведення; наприклад, витрати коштів на придбання офісу банку в центрі міста можуть компенсуватися залученням солідних клієнтів, що забезпечить банку збільшення залишків на розрахункових рахунках.

Метод групування — дає змогу розібратися в суті процесів, що аналізуються, шляхом систематизації балансових даних. Наприклад, згрупувавши доходи і витрати банку від надання кредитів та депозитів різним клієнтам, можна наочно відобразити чи покриваються витрати отриманими доходами від здійснення цих послуг.

Метод використання абсолютних і відносних показників допомагає охарактеризувати кількісні розміри наданих кредитів, залучених коштів, капіталу банку та відобразити співвідношення певних абсолютних показників. До відносних показників відносять показники виконання плану, динаміки, структури (питома вага), ефективності та ін. Цей метод є одним із ключових в аналізі банківської стійкості. З його допомогою (через різні коефіцієнти) оцінюються показники ліквідності, платоспроможності, прибутковості банку, тощо. [25]

Графічний метод допомагає зобразити потрібну інформацію у більш наочному і зрозумілому для користувача вигляді, наприклад, відобразити динаміку зміни обсягу наданих кредитів за різні роки. Так само і табличний метод відображення аналітичних даних є найбільш зручною і раціональною формою представлення аналітичної інформації про досліджуваний об'єкт. За допомогою таблиць легше простежуються зв’язки між досліджуваними показниками.

Всі перелічені методи можна застосовувати до різних об'єктів аналізу, серед яких одним з найважливіших об'єктів при дослідженні банківської діяльності є власний капітал. Зокрема, вивчення власного капіталу слід починати з аналізу складових його елементів, їх питомої ваги в сукупному капіталі. Аналіз структури власного капіталу банку потрібно здійснювати у динаміці, щоб відстежувати зміну його складових елементів, визначати тенденції їх розвитку, фактори, що впливають на їх обсяг. Важливо порівняти структуру власного капіталу конкретного банку з аналогічними показниками інших банків або із середньо-банківськими. Потрібно враховувати і зовнішні чинники, які також впливають на формування власного капіталу, зокрема стан, в якому перебуває економіка країни. Збиткова діяльність більшості суб'єктів господарювання, наприклад, зменшує можливості банків збільшувати розміри статутного капіталу за рахунок додаткової емісії акцій, змушує шукати інші джерела ресурсів. Важливо під час аналізу власного капіталу визначити вартість окремих його складових елементів, а потім порівняти із вартістю залученого та позикового капіталу, що дасть нам змогу визначити коефіцієнт автономності (незалежності) комерційного банку, допоможе відобразити забезпеченість витрат банку власними ресурсами.