Аналіз кредитного портфелю ПАТ «ВТБ банк»

Зміст

1. Загальна характеристика ПАТ «ВТБ Банк»

2. Аналіз кредитного портфеля ПАТ «ВТБ Банк»

3. Фактична робота, проведена банком щодо повернення проблемних боргів і недопущення їх у майбутньому

4. Оцінка стану справ у банку в галузі кредитних відносин з клієнтами

5. Пропозиції щодо покращення кредитної роботи в банку Список використаних джерел

1. Загальна характеристика ПАТ «ВТБ Банк»

ПАТ «ВТБ Банк» створений згідно із законодавством України у формі публічного акціонерного товариства, є юридичною особою, банківську діяльність проводить згідно отриманої ліцензії і дозволів, а також з додержанням положень облікової політики банку.

Згідно матеріалів офіційного сайту НБУ станом на 01.01.2012 р. ПАТ «ВТБ Банку» має наступні фінансові показники:

активи — 37 067 206 тис. грн.,

пасиви — 37 067 206 тис. грн.,

власний капітал — 4 056 647 тис. грн.

зобов’язання — 33 010 559 тис. грн.,

прибуток усього — 581 525 тис. грн.;

активи спрямовані в інвестиційну діяльність — 2 158 023 тис. грн.;

активи спрямовані в кредитну діяльність — 60 935 808 тис. грн.

Стратегічною метою банку є максимізація доходності та зміцнення позицій у провідній десятці банків України.

Банк здійснює внутрішній контроль і впровадження комплексної системи управління ризиками відповідно до процедур оцінки і управління фінансовими ризиками в рамках банківської Групи ВТБ (міжнародна фінансова група російського походження, в яку входять дочірні структури в Росії, країнах СНД, Європи, Азії і Африки).

Система управління ризиками покликана забезпечити ранню ідентифікацію, оцінку, обмеження ризиків, що приймаються банком, контроль їх обсягу і структури.

Управління ризиками здійснюється відповідно до внутрішніх регламентних документів (положень, регламентів, процедур, методик тощо) та забезпечується шляхом інтегрування процесу управління ризиками в загальну технологію проведення операцій у банку, створення адекватної системи моніторингу ризиків на всіх рівнях.

Однією з основних задач політики управління ризиками є сприяння досягненню оптимального співвідношення між ризиками, що приймаються, і прибутковістю банківських операцій.

Кредитні комітети банку щодо ухвалення рішення про видачу кредитів функціонують на трьох рівнях: Кредитний комітет Банку, Малий кредитний комітет Головного офісу, Кредитні комітети філій.

Основною метою діяльності Комітету з роздрібних кредитних ризиків є забезпечення комплексів заходів для мінімізації кредитного ризику роздрібного портфелю, узгодження границь відсікання для скорингових систем прийняття рішень, узгодження методик, процедур, регламентів щодо управління ризиками роздрібного кредитування.

Протягом року рівень ризиків залишався в межах, визначених рівнями толерантності до ризиків. Банк дотримувався економічних нормативів та вимог щодо обов’язкового резервування, встановлених Національним банком України.

2. Аналіз кредитного портфеля ПАТ «ВТБ Банк»

Період аналізу в роботі нами обрано ІV квартал 2009, 2010 і 2011 років.

Кредитний портфель клієнтів банку складається з кредитів виданих юридичним і фізичним особам. В таблиці 1 нами наведені дані про основні показники кредитної діяльності ПАТ «ВТБ Банк» на кінець ІV кварталу 2009;2011 років. Для наочності нами побудовано діаграму, представлену на рис. 1 з якої видно, що протягом аналізованого періоду відбулося збільшення обсягу кредитного портфелю банку на 21,3%. Питома вага кредитів та заборгованості юридичних осіб складає 45,8−48,2%, фізичних — 6,4−6,2%, а разом вони складають 52,2−54,4% у загальному обсязі кредитно-інвестиційного портфелю.

Рис. 1 — Динаміка обсягу активів ПАТ «ВТБ Банк» спрямованих в кредитну діяльність на кінець ІV кварталу 2009;2011 рр., млрд. грн.

Рівень ризиковості впливає на рівень доходності кредитних операцій. Визначимо доходність кредитного портфеля ПАТ «ВТБ Банк» та оцінимо ефективність управління кредитним портфелем банку за наведеними даними протягом досліджуваного періоду (див. табл. 2). Наведені в таблиці 2 дані показують, що на доходи банку від кредитних операцій не вплинула загальна динаміка фінансового ринку на скорочення доходів. Так обсяг кредитного портфеля протягом досліджуваного періоду суттєво зріс на 6 920 778 тис. грн., відповідно доходи від кредитних операцій в грошовому вираженні збільшилися на 381 032 тис. грн. У підсумку середня дохідність кредитного портфеля банку знизилася протягом аналізуємого періоду на 1,91%. Якщо діяльність банку оцінювати лише за цими даними, то можна дійти не зовсім коректних висновків про погіршення ефективності кредитних операцій. Якщо ж зменшення дохідності супроводжувалося адекватним зниженням кредитного ризику, то результат буде більш адаптованим до реального стану кредиторської діяльності.

Таблиця 1 — Основні показники кредитної діяльності ПАТ «ВТБ Банк»

Таблиця 2 — Аналіз доходності кредитного портфеля ПАТ «ВТБ Банк» за 2009;2011 рр.

Таблиця 3 — Аналіз резерву на покриття ризиків за кредитними операціями банку ПАТ «ВТБ Банк» за 2009;2011 рр., тис. грн.

Таблиця 4 — Розрахунок зважених класифікованих позик за ступенем ризику ПАТ «ВТБ Банк» за 2010;2011 роки

Структура кредитного портфелю підрозділяється на наступні категорії кредитів: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні і безнадійні.

Кредитний ризик банку характеризується через розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість (див. табл. 3).

З наведених даних табл. 3 видно, що розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість впродовж досліджуваного періоду збільшилося з 2 141 689 тис. грн. до 5 260 734 або на 3 119 045 тис. грн., тобто більше ніж у два з половиною рази. І тут справа не тільки у зростанні розміру кредитного портфеля банку з 26,2 млрд. грн. в 2009 роки до 33,1 млрд. грн. в 2011 році або на 6,9 млрд. грн., але і у посиленні вимог регулятора до виконання економічних нормативів банками. Отже, деяке зниження доходності кредитових операцій банку супроводжувалось зниженням рівня кредитних ризиків діяльності банку ПАТ «ВТБ Банк».

Основним завданням управління банківськими ризиками є визначення ступеня допустимості ризику й прийняття практичного рішення, що спрямоване на розроблення заходів, які дають можливість зменшити вірогідність втрат.

Якісне оцінювання кредитного портфеля має на меті насамперед максимально знизити ризик неповернення позики, що веде до значних втрат для банків і може привести його до банкрутства.

Для оцінювання якості кредитного портфеля з погляду кредитного ризику застосовуються такі показники:

коефіцієнт покриття класифікованих позик;

питома вага зважених класифікованих позик;

коефіцієнт питомої ваги проблемних позик;

коефіцієнт питомої ваги збиткових позик.

Перелічені показники слід проаналізувати в динаміці, виявити тенденцію до їх зміни та причини їх погіршення. Розрахунок цих коефіцієнтів допомагає визначити тенденції погіршення фінансового стану та шляхи збільшення економічної ефективності кредитних операцій.

Для розрахунку цих показників спочатку необхідно розрахувати суму класифікованих позик (табл. 4). Із даних таблиці 4 видно, що при збільшенні загальної суми кредитного портфеля на 2620,9 млн. грн. сума зважених класифікованих позик зросла у 2011 році до 27 879,4 млн. грн. проти 25 836,4 тис. грн. у 2010 році, тобто на 2043,1 млн. грн.

Отже, з певним припущенням можна сказати, що необхідність враховувати ризикованість кредитних операцій зменшує в сучасних умовах ефективність використання кредитних ресурсів на 22,0% (2043,1 / 2620,9 Ч 100%).

Це свідчить про фактичне погіршення якості кредитного портфеля, оскільки в структурі кредитного портфеля відбулись суттєві зрушення — збільшилась на 0,1% частка кредитів «під контролем», на 2,3% «субстандартних», на 0,1% «сумнівних» та 0,3% «безнадійних», відповідно зменшилась на 2,8% частка стандартних кредитів.

3. Фактична робота, проведена банком щодо повернення проблемних боргів і недопущення їх у майбутньому

Підсумовуючи аналіз структури, дохідності та рівня ризику кредитного портфелю банку ПАТ «ВТБ Банк», слід наголосити, що в досліджуваному періоді діяльність банку щодо управління кредитними ризиками спрямовувалась на налагодження ефективної системи управління вищезазначеними ризиками, оптимізацію витрат, пов’язаних з проведенням активних операцій, забезпечення врахування кредитних ризиків при прийнятті управлінських рішень, а також уніфікацію процедур управління кредитними ризиками.

Так, у 2010 році банком затверджена Політика управління кредитними ризиками в системі структурних підрозділів ПАТ «ВТБ Банк».

Крім того, постійно здійснювалася робота з удосконалення порядку класифікації кредитних операцій в установах банку, який регламентує основні процедури здійснення оцінки фінансового стану позичальників (крім банків), визначення рівня кредитного ризику, оцінки стану обслуговування боргу за кредитними операціями, класифікації кредитних операцій з метою визначення розміру резерву для відшкодування можливих втрат за ними та розміру мінімальної договірної процентної ставки.

З метою вдосконалення систем управління фінансовими ризиками відповідно до вимог міжнародних стандартів банком розроблено та затверджено Порядок розрахунку резерву за кредитними операціями у ПАТ «ВТБ Банк» згідно з вимогами НБУ та МСБО 39, а також Методології розкриття інформації відповідно до вимог IFRS 7 (Розкриття інформації про характер та масштаб ризиків) та IAS 1 (Розкриття інформації про капітал) у ПАТ «ВТБ Банк».

Банком удосконалювалась система поточної оцінки дотримання політик з управління ризиками. Оцінка ризиків підтверджувалась відокремленими службами (що виконують функції ризик-менеджменту, внутрішнього аудиту), які мають ресурси, повноваження та досвід, достатній для оцінки ризиків, тестування ефективності заходів з управління ризиками та надання рекомендацій для здійснення коригуючих дій.

Також здійснювалось постійне доопрацювання системи внутрішнього контролю для забезпечення дотримання встановлених лімітів з метою обмеження рівня ризиків відповідно до пруденційних стандартів та внутрішніх положень, політик та процедур. Система внутрішнього контролю забезпечувала своєчасне інформування керівництва відповідного рівня про будь-які відхилення від прийнятих політик, процедур та лімітів для вжиття необхідних заходів.

Для зниження кредитного ризику Банк активно використовує забезпечення: заставу майна та майнових прав, гарантій, порук і т.п. Моніторинг та контроль банківської застави в ПАТ «ВТБ Банк» здійснюється згідно внутрішнього Положення «Про Порядок огляду забезпечення по банківським операціям, моніторинг застави в матеріальній формі та систематизацію отриманої інформації про забезпечення за кредитними операціями» затвердженим Рішенням Правління ПАТ «ВТБ Банк» від «28"грудня 2011 року, Протокол № 466 (далі - Положення), яке розроблено відповідно до чинного законодавства України, зокрема Цивільного кодексу України, Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу», «Про іпотеку», нормативно-правових актів Національного банку України, інших актів законодавства України. Воно визначає порядок огляду забезпечення по кредитним операціям, моніторинг застави в матеріальній формі та систематизацію отриманої інформації про забезпечення за кредитними операціями банку.

Таким чином, банк забезпечував ефективне управління кредитними ризиками.

В умовах нестабільного розвитку національної економіки України в банківській сфері збільшується значення правильної оцінки ризику, який бере на себе банк, здійснюючи різні операції. Для банківської діяльності важливим є не уникнення ризику взагалі, а його передбачення та зниження до мінімального рівня, тобто застосування різних методів управління ризиками.

4. Оцінка стану справ у банку в галузі кредитних відносин з клієнтами

Кредитна діяльність в банку здійснюється на підставі законодавчих та нормативних актів, основних напрямків кредитної політики банку ПАТ «ВТБ Банк». Відділ кредитування забезпечує оформлення кредитів, ведення статистичної звітності з питань кредитної діяльності у відповідності з вимогами НБУ, Правління банку ПАТ «ВТБ Банк» та керівництва. За результатами аналізу спільно з відділом безпеки та юридичним відділом опрацьовуються рекомендації з загальних питань кредитної діяльності, які після затвердження їх керівництвом або кредитним комітетом є обов’язковими до виконання.

Відділ безпеки здійснює накопичення, аналіз та використання інформації про загрози кредитній діяльності, репутацію позичальників, їх гарантів та поручителів, підтримує ділові контакти з структурами безпеки інших банків та клієнтів, правоохоронними органами.

Юридичний відділ забезпечує контроль за дотриманням законодавства, юридичне супроводження стосунків між банком і клієнтом на усіх стадіях здійснення кредитної діяльності, представляють інтереси банку при вирішенні спорів з позичальниками у судовому та позасудовому порядку. Узагальнюють юридичну практику кредитної діяльності та опрацьовують відповідні рекомендації.

До основних задач відділу кредитування входять: залучення кредитних ресурсів для своєчасного виконання обов’язків перед клієнтами банку, виконуючи банківські операції; ефективне та раціональне розміщення кредитних ресурсів з ціллю отримання прибутку банку, в умовах ринкової економіки, забезпечення фінансової стабільності банку, його платоспроможності та ліквідності; кредитування юридичних та фізичних осіб.

До основних функцій відділу можна віднести: купівлю та продаж кредитних ресурсів; аналіз документів позичальника на видачу кредиту, прийняття рішення про видачу кредиту на засіданні кредитного комітету; підготовка документів позичальника на видачу кредиту для кредитного комітету Головного банку, який приймає рішення про видачу кредиту в сумі, яка перевищує ліміт кредитування; формування резерву (страхового фонду) на можливі збитки по всім виданим кредитам; видача кредитів підприємствам та організаціям на основі складених кредитних договорів (договорів про відкриття кредитної лінії); контроль за виконанням клієнтами банку умов кредитного договору.

Для одержання кредиту клієнт безпосередньо звертається у відділ кредитування, де оформляє заяву встановленого зразку, з обов’язковою відміткою дати та розписом посадової особи банку, яка її отримала. Заява протягом робочого дня розглядається начальником кредитного відділу, повідомляється у відділ безпеки для попередньої перевірки та доповідається керівництву. Попередня перевірка передбачає з’ясування наявності відомостей на клієнта у інформаційній системі відділу безпеки. При наявності негативних даних на клієнта вони негайно повідомляються керівництву.

Керівництво, виходячи з попередніх відомостей про клієнта, характеру заходу, яке планується до кредитування, а при необхідності, після особистої бесіди з клієнтом та уточнення наявних відомостей про його репутацію і кредитну історію, приймає рішення про можливість оформлення необхідних документів для отримання кредиту.

Після прийняття рішення про видачу кредиту спеціаліст кредитного відділу укладає кредитний договір між банком та позичальником. Кредитний договір укладається в трьох екземплярах (перший екземпляр залучається до кредитної справи та візується начальником юридичного відділу та начальником відділу безпеки, другий екземпляр отримує позичальник, третій — передається на зберігання у юридичний відділ) .

В ПАТ «ВТБ Банк», як і в інших банках України, кредити видаються і у гривнях, і в доларах США та євро. Максимальний термін кредитування залежить від мети кредитування: для придбання житла — до 21−30 років, для придбання автомобіля — до 7 років, споживчий кредит — до 2−10 років, за програмою мікрокредитування — до 7 років, беззаставний кредит на купівлю товарів та послуг — до 4 років. ПАТ «ВТБ Банк» надає кредити на споживчі цілі під заставу будь-якого ліквідного майна (нерухомість, автотранспорт, грошові вклади) для фізичних осіб. Заставою у подібних випадках може виступати: нерухомість, автотранспорт, грошовий вклад у банку, порука третіх осіб (і юридичних, і фізичних осіб). За допомогою послуг ПАТ «ВТБ Банк» клієнт маєте можливість отримати кредит на купівлю будь-яких товарів у мережі магазинів — партнерів банку. За програмою «Мікрокредитування» забезпеченням може слугувати ліквідне рухоме та нерухоме майно.

5. Пропозиції щодо покращення кредитної роботи в банку

Як одним із етапів роботи з позичальником при управлінні проблемними кредитами, потрібно розробити стратегію поведінки в переговорах з боржником, для цього боржників можна поділити на дві категорії: добросовісні та недобросовісні.

До добросовісних позичальників належать:

«невдахи» — це та група позичальників, які не платять по економічним причинам. Якщо підприємство-боржник цієї категорії має наміри працювати й далі, важливо обговорити умови штрафних санкцій за прострочку.

«жертви обставин» — це та група позичальників, які стали не в змозі виконувати боргові зобов’язання внаслідок дії непереборної сили. В даному випадку потрібно визначити, хоча б приблизно, до якого моменту продовжиться невизначеність, хто буде займатися вашим питанням, коли буде здійснено необхідний платіж і які штрафні санкції за прострочення платежу буде сплачувати позичальник.

До недобросовісних боржників відносяться:

«диктатори» — це та група позичальників, які диктують умови, користуючись своєю ринковою силою, наданою владою, чи особливим станом в суспільстві. В цьому випадку потрібно уважно слідкувати за виконанням всіх формальностей, в т. ч. і договірних.

«шахраї» — це та група позичальників, які шукають можливість не сплачувати кредит або в принципі ніколи не збиралися його платити. При викритті такого типу позичальників є сенс негайно починати процедуру цивільного чи кримінального переслідування, залишивши спроби повернути борг в позасудовому порядку. Вони все одно не принесуть результату, так як шахрай не буде відповідати на листи та дзвінки. Потрібно зразу ж звертатися до суду.

Саме на основі такого розподілу боржників, потрібно спочатку розробити принципи взаємодії з позичальниками, і методи впливу на боржника:

психологічні (усні нагадування по телефону різного емоційного забарвлення (в залежності від ситуації), особисті переговори, письмові надування);

економічні (фінансові санкції (штраф, пеня), заставні відносини, потенційна загроза можливості втрати іміджу, призупинення поставок, вимоги внести заставу;

юридичні (претензійна робота, досудова переписка, подача позову до суду, примусове виконання рішення суду, втручання державних органів, кримінальне переслідування;

фізичні (арешт майна божника, або самого боржника, що виконуються органами державної виконавчої служби та органами слідства.

Тепер розглянемо боржників з іншої точки зору і поділимо їх на три категорії:

кримінальної спрямованості, що з моменту одержання кредиту ставлять за мету не повертати борги;

некримінальної спрямованості, що пасивно відносяться до повернення боргу;

некримінальної спрямованості, які активно вживають заходи щодо повернення боргу.

Говорячи про першу групу боржників, можна відзначити, що основне навантаження в цьому випадку лягає на юридичну службу і службу безпеки банку, а підрозділ по роботі з проблемними активами підключається до роботи на стадії виявлення яких-небудь засобів або майна боржника й отримання рішення суду про право банку на звертання стягнення на них. Слід звернути увагу на те, що дії банку в цьому випадку повинні бути рішучими, послідовними і кваліфікованими, щоб не втратити можливість повернути борги.

Говорячи про позичальників другої групи, варто сказати, що вони забезпечують широке поле діяльності для співробітників підрозділу, починаючи від умовлянь боржників або здійснення впливу на них через акціонерів і закінчуючи арбітражним процесом щодо банкрутства підприємства або вживанням спільних заходів щодо відродження фірми. Усе залежить від оцінки того, «чи варта овчинка вичинки», підготовленості співробітників і бажання банку домогтися реального результату щодо повного або часткового повернення боргу або переведення ситуації в менш проблематичну, а в деяких випадках — і в абсолютно нормальну.

З третьою категорією боржників працювати легше всього, і мистецтво співробітників підрозділів з погашення проблемних активів повинне полягати в тому, щоб перевести позичальників другої і навіть першої групи в третю. Яким чином можна цього домогтися?

Але може виникнути ускладнення. Припустимо, що в ході роботи з проблемним кредитом одержане рішення арбітражного суду про стягнення боргу в повному обсязі (основний борг, винагорода і штрафні санкції) або законослухняний позичальник визнав борги в повному обсязі в добровільному порядку. Припустимо також, що банк обмежується одержанням наявних у боржника коштів і сторони вважають зобов’язання за договором виконаними або банк знаходить можливість застосувати договір сесії й уступити права вимоги заборгованості третій особі за деяку розумну суму, але меншу, ніж зазначено в рішенні суду або визнано позичальником. Така ситуація цілком відповідає сформованій практиці. У результаті виходить, що банк подарував боржнику деяку суму і повинен заплатити з неодержаних коштів належні податки. У даному випадку банк несе додаткові втрати і стоїть перед вибором: взяти на себе податковий тягар і дати можливість підприємству функціонувати далі або домагатися повного повернення боргу і розорити його.

Звичайно, співробітники підрозділів з погашення проблемних активів можуть знайти вихід у будь-якій складній обстановці, але перед банком фактично увесь час стоїть дилема: домагатися визнання боргу позичальником у повному обсязі або звертатися в арбітражний суд, як цього вимагають нормативні документи? Значно легше домовитися з боржником до повної вигоди обох сторін, але ніколи невідомо, як до таких кроків віднесуться податкові органи й органи банківського нагляду.

Прямий і непрямий економічний ефект від діяльності підрозділів з погашення проблемних кредитів складається з низки складових:

фактичне повернення проблемного чи безнадійного до стягнення кредиту приносить певний дохід і дозволяє банку знову розмістити кошти в дохідних кредитах;

переведення кредиту із проблемного в категорію надійних дає змогу одержувати стійкі доходи в період дії кредиту;

відновлення раніше створених резервів на доходи збільшує прибуток і власний капітал банку:

вивільнення персоналу підрозділів кредитних операцій для ведення основної діяльності дозволяє сконцентрувати зусилля на створенні нових надійних кредитів;

повернення кредиту поліпшує економічні нормативи і показники банку і зміцнює його імідж як надійного і кваліфікованого партнера при взаємодії з промисловим сектором економіки.

До теперішнього часу в практиці проведення заходів щодо повернення проблемних кредитів сформувалися деякі типові схеми погашення проблемної і простроченої заборгованості.

Схема першого типу. Прострочена заборгованість за кредитом погашається одноразово без додаткового кредитування і переведення позичкової заборгованості на третю особу, але з використанням дебіторської заборгованості третіх осіб позичальнику банку.

Для практичного застосування схеми першого типу необхідна наявність у позичальника дебітора, борг якого складає величину не менше розміру простроченої заборгованості, а його фінансовий стан оцінюється як більш надійний (стійкий), ніж у позичальника. Крім того, у дебітора повинні бути кошти, цінні папери, інші активи, з якими може працювати банк і ринкова вартість яких еквівалентна величині простроченої заборгованості за кредитом.

Схема другого типу. Сума простроченої заборгованості за кредитом погашається позичальником коштами, отриманими за реалізовану продукцію (послуги) від кредитоспроможної зацікавленої третьої особи, що одержує у свою чергу кредит у банку.

Дана схема може бути застосована при виконанні наступних умов: наявності в позичальника на складі товарів, що користуються попитом, або можливостей для їх виробництва; у випадку виробництва — обсяг товарів і їхні ціни такі, що їх вартість через розумний період буде еквівалентна величині простроченої заборгованості за кредитом.

Схема третього типу. Прострочена заборгованість за кредитом перетворюється в термінову позичкову або дебіторську заборгованість шляхом переведення боргу на юридичну особу, діяльність якої контролюється банком. При цьому зазначена юридична особа одержує деяке майно позичальника, експлуатуючи яке можна отримати кошти, достатні для погашення позичкової заборгованості.

Схема третього типу має наступні особливості застосування:

у позичальника є майно (у тому числі те, що перебуває в заставі), ринкова вартість якого менша суми простроченої заборгованості. Однак його експлуатація дозволяє в розумний термін отримати кошти, достатні для погашення заборгованості, при необхідності з включенням суми від продажу самого майна;

існує юридична особа, діяльність якої контролюється банком. Вона має юридичні і технічні можливості для експлуатації і продажу майна, причому його кошти дозволяють прийняти необхідне майно на баланс;

вироблена продукція (роботи, послуги) користується попитом на ринку, а саме майно може бути при необхідності продане але за прийнятною ціною.

Схема четвертого типу. Банк видає кредит юридичній особі, діяльність якої контролюється. Вона фінансує позичальника (як правило, забезпечуючи його сировиною, матеріалами) з метою завершення виробничого циклу. Кошти від реалізації готової продукції направляються на погашення як простроченої заборгованості позичальника, так і кредиту, виданого підконтрольній юридичній особі.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі дієві форми по погашенню боргу, як переуступлення права вимоги та переведення боргу.

Згідно зі ст. 197 Цивільного Кодексу в період дії зобов’язань може відбуватися зміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може передавати свої права за зобов’язаннями іншій особі, оформивши це угодою про переуступлення прав вимоги. Переуступлення прав вимоги оформляється письмовою угодою з повідомленням про це боржника.

Ще одним із нових запроваджень є те, що при визнанні кредиту проблемним або безнадійним кредитна справа боржника передається до підрозділу по роботі з проблемними кредитами. Співробітник підрозділу приймає кредитну справу, на підставі якої відкривається спостережна справа.

Якщо банк зацікавлений у створенні можливості для повернення кредиту, він підписує спільну угоду з погашення кредиту. Така угода розробляється на базі ретельного вивчення фінансового й ділового стану позичальника. Угода звичайно вимагає, щоб позичальник погодився з необхідністю суворого контролю з боку банку за діяльністю позичальника й чіткого виконання розроблених заходів.

Дане дослідження дає змогу констатувати, що проблема вдосконалення методів оцінки кредитних угод є актуальною як у теоретичних дослідженнях, так і в практичній діяльності банків. На сьогоднішній день практично є відсутніми наукові роботи системного плану, присвячені удосконаленню кредитних відносин комерційних банків із позичальниками.

Стабілізуючий вплив на стан кредитних відносин комерційних банків із позичальниками відбувається шляхом мінімізації кредитного ризику, який можливий за таких умов: ретельна оцінка кредитоспроможності позичальника; зменшення розмірів надання кредиту одному позичальнику, що дозволяє скоротити величину збитків у випадку його неповернення; страхування кредитів; залучення достатнього забезпечення; видача дисконтних позик, які дають змогу отримати плату за кредит, але потребують використання додаткових методів захисту від кредитного ризику для повернення основного боргу.

Список використаних джерел

банк кредитний борг клієнт

1. Цивільний кодекс України Відомості Верховної Ради України [Текст]: Кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV; [Електронний ресурс]: Верховна Рада України.

2. Васюренко О. В. Банківські операції: навч. посіб. для студ. екон. спец. — 6-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2008. — 318 с.

3. Дмитренко М. Г. Кредитування і контроль [Текст]: навч. посібн. / М. Г. Дмитренко, В. С. Потлатюк. — К.: Кондор, 2009. — 296 с.

4. Кльоба, В.Л. Управління проблемною заборгованістю за кредитними операціями банку / В. Л. Кльоба // Фондовый рынок. — 2010. — № 13. — С. 12−16.

5. Кредитний ризик комерційного банку: Навчальний посібник / В.В. Вітлинський, О.В. Пернарівський, Я. С. Наконечний, Г.І. Великоіваненко / За ред. В.В. Вітлинського. — К.: Т-во «Знання», 2000. — 251 с.

6. Міщенко В.І., Слав`янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: підручник. — 2-ге вид., переробл. і доп. — К.: Знання, 2007. — 796 с.

7. Парасій-Вергуненко І. М. Аналіз банківської діяльності: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 347 с.

8. Сало І.В. Фінансовий менеджмент у банку [Текст]: навч. посібн. / І.В. Сало, О.А. Криклій. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. — 314 с.

9. Сусіденко В.Т. Організація і методи управління кредитною діяльністю комерційного банку. — Вінниця: Логос, 2007. — 238 с.

10. Управління кредитним ризиком банку [Текст]: монографія / О.А. Криклій, Н. Г. Маслак. — Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008. -86 с.

11. Фінансова звітність ПАТ «ВТБ Банк» — Режим доступу: — http://vtb.com.ua/about/information/fin_report/