Організація та фінансове забезпечення системи добровільного медичного страхування в Україні (на прикладі АТ «СГ» ТАС")

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ.

1.1 Економічна сутність добровільного медичного страхування.

1.2 Передумови виникнення добровільного медичного страхування та особливості його розвитку в Україні.

1.3 Роль добровільного медичного страхування в охороні здоров’я населення РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ДОБРОВІЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ.

2.1 Сучасний стан розвитку добровільного медичного страхування в Україні.

2.2 Організаційно-економічна характеристика СГ «ТАС».

2.3 Фінансове забезпечення системи добровільного медичного страхування в Україні.

2.4 Охорона праці в АТ «СГ «ТАС» (приватне) РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОБРОВІЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ.

3.1 Удосконалення системи добровільного медичного страхування в Україні на основі використання зарубіжного досвіду.

3.2 Пропозиції щодо поліпшення фінансового забезпечення системи добровільного медичного страхування ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП У процесі реформування вітчизняної економіки перед страховим ринком України та державою постала низка завдань щодо створення сприятливих умов функціонування системи добровільного медичного страхування та його збалансованого розвитку. Це обумовило потребу в нових підходах до його фінансового забезпечення.

Актуальність теми. Проблема відтворення робочої сили, яка є одним найважливіших чинників виробництва набула сьогодні великого значення. Сучасні соціально-економічні умови та значне порушення екологічної рівноваги спричинили погіршення медико-демографічних показників стану суспільства. Крім того, у умовах розвитку науково-технічного прогресу та підприємницької діяльності висуваються нові вимоги до стану здоров’я працівників, які зазнають великого фізичного та психологічного навантаження. Незважаючи на це, в Україні співвідношення між ВВП та видатками на охорону здоров’я поступово знижується і є незадовільним. Усе це зумовлює необхідність активного пошуку шляхів поліпшення функціонування системи охорони здоров’я та нових джерел її фінансування. Одним з таких шляхів є добровільне медичне страхування.

Проблеми, які склалися на сучасному страховому ринку України, до кінця не вирішені. Відсутність достатньої законодавчої бази, яка б свідчила про проведення державою активної структурної політики на ринку страхових послуг і порівняно невеликий фінансовий потенціал українських страховиків і низький рівень платоспроможності страхувальників, недостатній податковий стимул і низька страхова культура населення стали актуальною проблемою сучасності, яка вимагає негайного вирішення. Разом з тим, економічні умови розвитку ринку добровільного медичного страхування коригуються із розвитком економіки, зміною рівня життя громадян, появою на ринку добровільного медичного страхування нових гравців і тому потребують адекватної оцінки та теоретичного осмислення сучасних основних проблем та перспектив поширення даного виду страхування, що головним чином визначені реаліями вітчизняних економічних умов.

Ступінь дослідження проблеми. Дослідженню аспектів організації і розвитку системи медичного страхування присвячені праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів. Так, зокрема, питанням теорії і практики страхування, в тому числі і у секторі охорони здоров’я присвятили свої праці вчені: О. В. Солдатенко, Т. С. Клебанова, Н. Г. Нагайчук, М. В. Мних, В. Д. Базилевич, С. С. Осадець, С. Я. Войтович, О. О. Гаманкова, Г. О. Минкіна, І. О. Чкан, О. І. Білик, Н. М. Внукова, Н. І. Карпишин, С. Л. Лондар, А. П. Архипов, А. Р. Окунський, В. В. Рудень, О. М. Смірнова, В. Ю. Стеценко, М. В. Тимчак та ін.

Варто зазначити нестачу досліджень проблем, пов’язаних з організацією страхового захисту в секторі охорони здоров’я і наукових розробок, направлених на практичне узагальнення та застосування нагромадженого в цій сфері зарубіжного досвіду. Недостатньо уваги в дослідженнях приділено й участі держави в процесі формування страхових резервних фондів, нормативно-правовому забезпеченні в цій галузі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дипломної роботи пов’язана з темою науково-дослідної роботи кафедри фінансів і кредиту Східноєвропейського університету економіки і менеджменту «Формування фінансових та кредитно-грошових відносин суб'єктів господарювання національної економіки України».

Мета і завдання дослідження. Метою магістерської дипломної роботи є аналіз сучасного стану медичного страхування в Україні та шляхів його поліпшення, дослідженні чинників, що формують ставлення громадськості до добровільного медичного страхування та перспектив його розвитку в Україні як одного із джерел фінансування галузі охорони здоров’я.

Процес реформування нинішньої системи медичного забезпечення за своєю суттю повинен бути системним і комплексним. Необхідність розвитку добровільного медичного страхування в Україні головною мірою зумовлює сучасний стан та порядок фінансування галузі охорони здоров’я, основною вадою якого є використання єдиного вагомого джерела фінансування — бюджетних коштів. Дефіцит фінансових ресурсів накладає суттєві обмеження на розвиток інфраструктури медичних закладів і на рівень якості медичної допомоги. Тому розвиток добровільного медичного страхування є об'єктивною потребою, здатною піднести рівень охорони здоров’я населення, забезпечити надходження коштів у соціальну сферу.

Для досягнення поставленої мети було передбачено вирішення наступних завдань:

— дослідити економічну природу та сутність добровільного медичного страхування, обґрунтувати зміст поняття «медичне страхування «;

— уточнити місце та роль добровільного медичного страхування у фінансовій системі держави, у забезпеченні соціальної стабільності та рівня добробуту громадян;

— виявити сутність та основні засади добровільного медичного страхування;

— оцінити діючий фінансовий механізм добровільного медичного страхування, визначити його основні тенденції, особливості та суперечності;

— дослідити і узагальнити зарубіжний досвід організації медичного страхування з метою його практичного використання в Україні;

— обґрунтувати основні напрямки розвитку добровільного медичного страхування в Україні.

Об'єктом дослідження є організаційні засади і механізм фінансування добровільного медичного страхування в Україні.

Предметом дослідження є фінансове забезпечення системи добровільного медичного страхування в Україні.

Методологічні основи дослідження. Для досягнення поставленої мети було використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: системний аналіз — для вивчення тенденцій розвитку страхового захисту; економіко-статистичний — для вдосконалення й опрацювання форм, методів і умов добровільного медичного страхування, математичні та експертний методи дослідження, а також спостереження, синтезу та логічного моделювання. Теоретичним і методологічним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання економічних явищ у їхньому взаєморозвитку, методи теоретико-емпіричного дослідження, критичний та порівняльний аналіз праць вітчизняних і зарубіжних авторів.

Інформаційну базу дослідження становлять офіційні матеріали Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг України, Ліги страхових організацій України, статистичні дані інформаційно-аналітичних видань, періодичної преси, поточна звітність страхових компаній.

Практичне значення одержаних результатів. Висвітлені в роботі висновки і рекомендації, отримано як результат узагальнення, дослідження і аналізу теоретичного та практичного матеріалу з використанням статистичних даних і результатів досліджень з питань оптимізації фінансового забезпечення системи добровільного медичного страхування.

Матеріали магістерської дипломної роботи можуть застосовуватися для відповідних спецкурсів і навчальних посібників вищих навчальних закладів України. Розроблені рекомендації щодо шляхів вдосконалення діючої системи добровільного медичного страхування можуть бути використані страховими компаніями та іншими суб'єктами даного сектору економіки.

Апробація результатів дослідження. Результати магістерської дипломної роботи апробовано на Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми формування систем управління в умовах глобалізації: теорія, методологія, практика», (Східноєвропецським університет економіки та менеджменту, Черкаси, 18 квітня 2013 р.), опубліковано тези на тему «Проблеми формування системи добровільного медичного страхування та перспективи його розвитку в Україні».

Обсяг та структура магістерської дипломної роботи. Дипломна робота містить вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури та додатки. Загальний обсяг роботи — 128 сторінок. Основний зміст викладено на 103 сторінках комп’ютерного тексту. Робота містить 18 таблиць, 8 рисунків, 4 додатки. Список використаних джерел налічує 42 найменування.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ.

1.1 Економічна сутність добровільного медичного страхування Сучасний стан галузі охорони здоров’я в Україні характеризується низьким рівнем фінансового забезпечення, дефіцитом лікарських препаратів, відсталою матеріальною базою, що здійснює негативний вплив на стан здоров’я населення. В умовах ринкової економіки альтернативою державного медичного обслуговування все частіше виступає медичне страхування на добровільних засадах. Добровільне медичне страхування є одним із видів особистого страхування, що здійснюється на випадок втрати здоров’я застрахованої особи та забезпечує отримання медичної допомоги за рахунок сплачених коштів.

Наукова зацікавленість до проблем у сфері добровільного медичного страхування з кожним роком зростає все більше. Цьому питанню присвячено низку робіт таких авторів, як: В. Д. Базилевич, О. В. Солдатенко, М. В. Мних, Н. І. Карпишин, В. В. Рудень, С. Я. Войтович, О. М. Смірнова, Н. Г. Нагайчук, В. Ю. Стеценко, та ін. Але проблематика у розвитку даного сегменту ринку послуг все ж залишається значною, що є доцільним для її аналізу та пошуку шляхів для вирішення.

На соціальній спрямованості добровільного медичного страхування наголошує О. В. Солдатенко. Вона зазначає, що ДМС є соціальним видом страхування, мета якого — організація та фінансування наданих застрахованим медичних послуг (допомоги) відповідного обсягу та якості, згідно з програмою добровільного медичного страхування [1, с. 31].

О. М. Смірнова вивчає проблеми розвитку добровільного медичного страхування, пов’язані з державним регулюванням, а саме зі сторони податкової складової. За її думкою, добровільне медичне страхування сьогодні - це виключно або акт доброї волі роботодавця, або усвідомлена необхідність конкретного індивіда. Для населення ДМС дає можливість бути більш впевненим у завтрашньому дні та не перейматися через незначні зміни у власних доходах чи в певних галузях економіки. Для роботодавців участь у програмах ДМС гарантує залучення кращих фахівців та підвищення зацікавленості працівників у результатах власної праці. Механізми на рівні держави щодо розвитку даного виду страхування відсутні.

Увагу правовій сутності добровільного медичного страхування у своїх роботах приділяє В. Ю. Стеценко. На її думку ця сутність зводиться до розширення можливостей для пацієнтів. Страхові організації, які працюють на ринку добровільного медичного страхування, можуть пропонувати понад встановлений державою базовий безоплатний рівень надання медичних послуг й інші, а саме: надання більш якісних медичних послуг, які передбачають вибір лікаря, медичної установи, додаткове консультування різних спеціалістів тощо; компенсацію витрат на придбання лікарських препаратів; послуги сервісного характеру (палати підвищеного комфорту, додаткове харчування).

На питанні державного регулювання ринку медичних послуг у своїх працях зосереджується Н. І. Карпишин. Визначено основні функції, які виконує держава у сфері охорони здоров’я на сучасному етапі розвитку суспільства, а саме соціально-стабілізаційну та економічну. Виділено основні причини державної експансії на ринку медичних послуг та досліджено роль держави у розвитку і функціонуванні системи медичного обслуговування. За її думкою, метою держави є забезпечення необхідними економічними та соціальними заходами, які спрямовані на вирішення проблем, що виникають або їх попередження.

Історичні аспекти розвитку медичного страхування в Україні та проблеми його становлення в сучасних умовах досліджують такі науковці, як: І. О. Чкан, Т. В. Міхайліна, В. П. Унинець-Ходаківська. У своїй науковій роботі І. О. Чкан проводить ретроспективний аналіз страхових джерел фінансування системи охорони здоров’я на сучасній території України та зазначає, що медичне страхування є одним з найбільш дієвих способів забезпечення фінансових потреб системи охорони здоров’я [5, с. 19].

В. П. Унинець-Ходаківська у співпраці з іншими науковцями висвітлила основні історичні етапи становлення та розвитку вітчизняного медичного страхування як ефективної складової соціального захисту населення. Надана характеристика основних джерел фінансування системи медичного страхування на кожному етапі, їх характерні особливості та значення для повноцінного функціонування системи охорони здоров’я [6, с. 116].

Закон України «Про страхування» передбачає, що медичне страхування є одним з видів добровільного страхування. Стаття 6 Закону закріплює загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування, які визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону. Юридичним документом, що встановлює умови страхування, зобов’язання сторін (страхувальника і страховика), відповідно до Цивільного Кодексу України, є договір між страховою компанією і фізичною особою, який є обов’язковим для виконання сторонами.

Об'єктом добровільного медичного страхування є майнові інтереси страхувальника або застрахованого, які пов’язані з витратами на одержання медичної допомоги та лікування застрахованого.

Суб'єктами добровільного медичного страхування виступають страховики, страхувальники, застраховані та медичні установи.

Страховиками у сфері добровільного медичного страхування є незалежні страхові компанії (організації), які мають статус юридичної особи та ліцензію на здійснення добровільного медичного страхування.

Страхувальниками в системі добровільного медичного страхування можуть виступати юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які укладають договори колективного страхування на користь усіх своїх працівників або окремих професійних груп. Підприємства сплачують страхові внески із одержаного прибутку, або ж такі внески вираховуються із заробітних плат самих працівників.

Застрахованими за договором добровільного медичного страхування є фізичні особи, на користь яких укладається такий договір.

Медичні заклади — це установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг у системі добровільного медичного страхування (лікувально-профілактичні установи, науково-дослідні установи, медичні інститути, інші установи, що надають медичну допомогу). Страхові компанії (організації) укладають із медичними установами договори про співробітництво щодо надання медичної допомоги і лікування застрахованих за умовами договорів добровільного медичного страхування. Договір звичайно передбачає контроль за якістю надання застрахованим медичних послуг, відповідності останніх переліку, що гарантується програмою добровільного медичного страхування.

Систему взаємовідносин та напрямки руху грошових потоків зображено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Взаємозв'язок учасників ринку добровільного медичного страхування та напрямки руху грошових потоків.

Основними завданнями медичного страхування є:

— посередницька діяльність в організації та фінансуванні страхових програм, надання медичної допомоги населенню;

— контроль за обсягом та якістю виконання страхових медичних програм лікувально-профілактичними та соціальними закладами і окремими приватними лікарями;

— розрахунок з медичними, соціальними установами та приватними лікарями за виконану роботу згідно з угодою через страхові фонди (страхові компанії), які формуються за рахунок грошових внесків підприємств, закладів, організацій, громадян [9, с. 140].

Ринок добровільного медичного страхування — це система соціально-економічних відносин, що виникають між страховиками, медичними закладами та страхувальниками, в якій у процесі обміну через механізм ринкових цін здійснюється погодження та реалізація їх економічних інтересів.

В умовах ринкової економіки добровільне медичне страхування є важливим видом фінансово-комерційної діяльності, тому до інтересів страховиків насамперед відносяться: отримання прибутку шляхом максимізації страхових платежів та мінімізації страхових виплат, формування збалансованого страхового портфеля та зниження вартості медичних послуг.

В свою чергу лікувально-профілактичні установи мають на меті залучення клієнтів і отримання сталого потоку клієнтів, максимальний рівень оплати медичних послуг, які надає така медична установа, а також, що не менш важливо, підвищення престижу медичного закладу.

Роботодавець при укладанні договору медичного страхування на користь своїх працівників прагне забезпечити стабілізацію процесу відтворення робочої сили та зменшення витрат на лікування працівників і можливість включення внесків з ДМС у собівартість продукції.

Застраховані особи є найбільш зацікавленими в добровільному медичному страхуванні і отримують від нього найбільше користі, так як вони зменшують витрати на лікування, мають гарантію надання й оплати медичної допомоги, отримують комплексну страхову послугу, яка забезпечує всім необхідним для відновлення та підтримки здоров’я, мають можливість превентивного лікування в рамках договору ДМС.

Страхова компанія є виробником послуги з добровільного медичного страхування, і одночасно виступає в ролі посередника між своїм клієнтом і лікувально-профілактичним закладом, а медична послуга лікувального закладу є основою цієї послуги.

Система добровільного медичного страхування функціонує на кошти, які отримані у вигляді страхових внесків. Розміри страхових внесків встановлюють страхові компанії в залежності від ризиків, що страхуються, правил страхування, вартості медичних та інших послуг, кількості застрахованих осіб за одним договором тощо. Процедура визначення розмірів страхових внесків регулюється теорією актуарних розрахунків.

Добровільне медичне страхування все частіше стає ефективним інструментом мотивації персоналу та являється однією з основних складових так званого «соціального пакету». В Україні першими, хто ввів у практику медичне страхування були компанії з закордонним капіталом. На це було дві причини. Першою причиною введення добровільного медичного страхування є мотивація співробітників у формі соціального пакету. Друга причина більш банальна — це прийнято в економічно розвинених країнах і сприймається як належне, а в деяких випадках необхідне явище. Зараз таку практику застосовують більшість стабільних компаній України.

Для підприємств медичне страхування, що здійснюється на корпоративному рівні, дозволяє відслідковувати випадки захворювання своїх працівників, що може попередити можливе зловживання службовим становищем.

Для підприємств програма добровільного медичного страхування виражається в наступному:

1) мотивація персоналу за допомогою ДМС, впевненість працівників в завтрашньому дні та відчуття захисту;

2) економія бюджету, що полягає в зменшенні суми податків (на прибуток, на заробітну плату — співробітника);

3) створення ефективної кадрової політики;

4) зведення до мінімуму фінансових втрат при тимчасовій непрацездатності персоналу;

5) імідж, що включає підтримку програми лояльності персоналу і привабливість для нових співробітників.

Корпоративне медичне страхування дає змогу при мінімальних витратах отримувати якісне медичне обслуговування. Головним є те, що на підприємстві формується так званий «соціальний пакет», який характеризується як набір соціальних заходів для поліпшення умов життя, праці, розвитку та мотивації працівника [11, с. 271].

Згідно ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне медичне страхування може здійснюватися у вигляді безперервного страхування здоров’я; страхування здоров’я на випадок хвороби; страхування медичних витрат.

Страхування здоров’я на випадок хвороби передбачає страхування медичних витрат на випадок конкретної хвороби (однієї або декількох), про що зазначається в договорі страхування (інфекційних хвороб, хвороб серцево-судинної системи, систем дихання тощо). У разі настання страхового випадку, страхова сума або її частина має бути виплачена застрахованій особі. Якщо правила страхування передбачають оплату страховиком наданих застрахованому медичних послуг, то така оплата здійснюється за його розпорядженням.

Безперервне страхування здоров’я має на меті поліклінічне обслуговування застрахованого, у т.ч. аптечне, стаціонарне, послуги невідкладної медичної допомоги, а також стоматологічну допомогу. Такий вид страхування проводиться на випадок захворювання, яке триває не менш як два тижні, а договори страхування укладаються на строк не менш як три роки. У разі настання страхового випадку здійснюються послідовні виплати застрахованому в межах терміну та місця дії договору страхування протягом періоду захворювання.

Фінансування медичних витрат включає витрати на оплату медичного обслуговування (вартість ліків, медикаментів, апаратури), а також виплату грошової допомоги у зв’язку із непрацездатністю. Остання група витрат включає в себе виплати з непрацездатності, спричиненої захворюванням, вагітністю, нещасними випадками на виробництві [9, с. 140].

Особливості добровільного медичного страхування як товару обумовлені трьома групами чинників. Перша група чинників пов’язана з належністю цього товару до сфери послуг. До цих характеристик відносяться невідчутність, мінливість якості, неможливість зберігання, нерозривність процесу виробництва і споживання.

Друга група чинників обумовлена особливостями страхової послуги: при купівлі страхового поліса споживачу важко визначити якість страхової послуги; існує початкова невизначеність щодо придбаної послуги як у вартісній оцінці, так і у терміні отримання; важко оцінити вартість морального збитку; при наданні страхових послуг страхувальник повинен надавати багато інформації про себе, власну діяльність тощо, у деяких випадках це виключає негативну реакцію споживачів. Наслідком дії цих чинників є прихований тип попиту на страхові послуги.

Третя група чинників пов’язана з характеристиками послуг з медичного страхування. Наслідки від неякісної медичної послуги найчастіше мають відстрочений у часі й безповоротний характер. Зміни в організмі людини настають навіть при незначних ускладненнях або ушкодженнях, повне ж і безслідне їх відновлення неможливе, не кажучи вже про серйозні наслідки. При наданні послуг з добровільного медичного страхування необхідно враховувати нетотожність результату і якості надання медичної допомоги, яка може бути обумовлена ступенем і характером захворювання, пізнім зверненням пацієнта до лікаря, недосконалістю медичної допомоги.

Добровільне медичне страхування є частиною особистого страхування, виступає важливим ринковим компонентом та ефективним доповненням до системи соціальних гарантій держави. Економічне значення ДМС полягає у тому, що воно такий вид страхування виступає в ролі економічного механізму для зниження бюджетних видатків, оскільки є одним із джерел фінансування системи охорони здоров’я. Соціальне значення ДМС виражається через гарантії, надані в рамках соціального забезпечення, до максимально можливих у сучасних умовах стандартів.

1.2 Передумови виникнення добровільного медичного страхування та особливості його розвитку в Україні.

Виникнення страхової медицини в Україні сягає середини ХІХ сторіччя і проглядається через призму тодішнього державного устрою країни, коли в царській Росії 26 серпня 1866 р. в зв’язку з настанням епідемії холери було прийнято тимчасове положення, згідно з яким власники фабрик і заводів зобов’язувались організувати для своїх робітників лікарні. Це і поклало початок формуванню так званої фабрично-заводської медицини в Україні. Однак виконувалося це положення незадовільно. Так, у 80-х роках ХІХ сторіччя в семи губерніях із дев’яти медичною допомогою було охоплено лише 15% робітників усіх підприємств, які отримували її у 130 невеличких фабрично-заводських лікарнях. В умовах, що склалися, із метою забезпечення соціальної допомоги, в тому числі й медичної, робітники змушені були самостійно знаходити механізми соціального захисту через створення різноманітних страхових товариств та кас взаємодопомоги.

Медичне страхування і страхова медицина в Україні своєю появою завдячують фабрично-заводській медицині, і виявом цього процесу в Україні стало виникнення лікарняних кас, які вже на той час існували в Німеччині та інших країнах Європи. Першим промисловим підприємством, де в 1870 р., тобто через чотири роки після введення названого вище положення і за 42 роки до прийняття закону про страхування була вперше в Україні створена лікарняна каса, став адміралтейський завод «Россуд» в Миколаєві. Саме тут на асигнування першого лікарняного збору коштів підприємці уклали першу в Україні угоду для надання медичної допомоги з Миколаївським військово-морським шпиталем. Згідно з угодою про медичне забезпечення робітникам заводу «Россуд» надавалася лікарська медична допомога при нещасних випадках, а відшкодування витрат здійснювалося через лікарську касу за рахунок підприємства. Таким чином, лікарняну касу в Миколаєві можна вважати однією з перших організаційних форм первинної ланки надання медичної допомоги на страхових засадах в Україні.

В кінці ХІХ і на початку ХХ сторіччя запровадження медичного страхування як частини системи соціального страхування стало невід'ємною вимогою політичного робітничого руху в Україні. Після революційних подій 1905 р. царський уряд змушений був розпочати розробку проекту закону про соціальне страхування й одночасно, не чекаючи прийняття цих законів, дозволив робітникам організовувати лікарняні каси [9, с. 136].

Прийнятий у 1912 році Державною думою закон «Про соціальне страхування на випадок хвороби» став результатом колективної боротьби робітників і прогресивної громадськості, в тому числі й лікарів. Попри всі його вади цей закон уперше в Російській імперії, а отже й на території України, надає поняттю «лікарняні каси» нормативну базу і затверджує статут про їх діяльність. Усе це поклало початок формуванню системи страхової медицини дореволюційного періоду в Україні.

Згідно з положенням про страхування, яке функціонувало в Україні, джерелами фінансування системи медичного страхування, що здійснювалося через лікарняні каси, були переважно фонди соціального страхування. Ці кошти складалися із внесків промисловців, самих робітників — членів лікарняних кас, на частку яких припадало 60% усіх витрат (в 1,5 раз більше за дотації працедавців), а також за рахунок надходжень від страхових товариств. До початку Першої світової війни в Харківській і Київській губерніях було організовано відповідно 68 і 75,5% запланованих до відкриття лікарняних кас [5, с. 21].

В Україні функціонували лікарняні каси двох типів: заводські і об'єднані. Заводські каси здійснювали виплату допомоги за встановленими випадками, організовували надання безплатної медичної допомоги членами їхніх сімей. У 1913 р. урядом запропоновані доповнення до статуту лікарняних кас, що давали їм право організовувати лікарняні, амбулаторії, санаторії, аптеки. Взаємовідносини кас з лікарями будувалися у таких формах:

— залучення лікарів різних спеціалізацій на договірних засадах;

— зарахування лікаря на постійну роботу [9, с. 138].

Страхова медицина у такому варіанті отримала активніший розвиток в Україні після Лютневої революції 1917 року, що виявилося у розповсюдженні страхування практично в усіх галузях промисловості й охопило широкі верстви населення. Відбулося значне збільшення числа лікарняних кас, водночас дрібні зливалися і виникали великі страхові організації - об'єднані лікарняні каси. Особливою відмінністю в діяльності останніх стала значно менша, ніж у заводських касах, залежність від підприємців. Джерелами фінансування для формування коштів лікарняних кас у відповідності з положенням про забезпечення робітників у разі хвороби стали внески учасників медичного страхування у розмірі від 1 до 2%, а при чисельності учасників страхування менш як 500 осіб — 3% від заробітної плати та приплати власниками підприємств у розмірі 2/3 від суми внесків учасників страхування. Кошти лікарняних кас, що призначалися для оплати за отриману медичну допомогу, формувалися як в обіговий, так і в резервний капітал. Обіговий капітал складався із внесків та приплат, а також прибутків із майна каси й випадкових надходжень і спрямовувався на поточні витрати. Резервний капітал формувався із відрахувань від суми внесків та приплат у розмірі 5% і виконував функцію резерву обігових коштів, а у разі їх витрат спрямовувався на поточні заходи. Відрахування до резервного фонду призупинялися, якщо вони сягали суми, рівної сумі витрат каси за останні 2 роки, і відновлювалися при розмірах, нижчих від цієї суми. У разі не покриття поточних витрат обіговим капіталом правління лікарняної каси мало право вирішити питання про збільшення величини страхового внеску або про скорочення витрат [5, с. 21].

Декрет Раднаркому України «Положення про страхування на випадок хвороби» від 2 травня 1919 р. запровадив страхування у вигляді грошової допомоги на всіх осіб, котрі були зайняті в усіх галузях народного господарства. Страхування здійснювали загальноміські й окружні лікарняні каси за рахунок внесків працедавців (10% від фонду заробітної плати) та інших надходжень. Лікарняні каси надавали безплатну лікарську допомогу робітникам, в тому числі ліками й перев’язувальними матеріалами.

Однак керівники охорони здоров’я країни того часу дійшли висновку про недопустимість паралельного існування двох медицин — страхової і державної. Прийняте за їх пропозицією «Положення про соціальне забезпечення працюючих» від 31 жовтня 1918 р., а потім постанова Раднаркому «Про передачу всієї лікувальної чистини колишніх лікарняних кас» Народному комісаріату охорони здоров’я слугували основою для одержавлення страхових організацій і ліквідації лікарняних кас [9, с. 138].

Висока смертність і захворюваність населення в буржуазній Польщі, до якої у той час входила більша частина теперішньої Західної Європи, в тому числі й землі Західної України, на початку 20-х років потребували вжиття термінових заходів. Зважаючи на це уряд буржуазної Польщі, за даними Е. Вальчука, 11 січня 1919 року видати декрет про страхування на випадок хвороби, який був затверджений у вигляді закону 19 травня 1920 року. Основу закону становило примусове загальне страхування з територіальним принципом його організації і самоуправлінням. Обов’язковому медичному страхуванню підлягали особи, котрі були зайняті фізичною та розумовою працею. Наприкінці 1928 року число застрахованих у лікарняних касах становило майже 8% населення країни, коли тоді ж в Англії, Німеччині, Австрії число застрахованих доходило до 33%. У кожному повіті функціонували лікарняні каси.

Медичне страхування на території країн колишнього СРСР більш активний розвиток дістало після лютневої революції 1917 року. Дрібні лікарняні каси приєдналися до великих страхових установ, які отримали назву об'єднаних лікарняних кас. Об'єднані лікарняні каси мали більш стійкий бюджет за рахунок скорочення управлінського апарату і могли вирішувати навіть такі задачі, як будівництво санаторіїв і підготовку медичних кадрів. Така організаційна схема, що показала свою високу ефективність, набула поширення в різних регіонах, а найбільший розвиток досягла в прибалтійських губерніях. За час свого існування лікарняні каси створили низку вельми солідних амбулаторій, лікарень і поліклінік [12, с. 193].

На відміну від інших республік, робітнича медицина в Україні отримала значний розвиток, її мережа була тісно пов’язана з працюючими через страхові каси, фабричні та заводські комітети, представники яких входили до складу адміністративно-господарських комісій при поліклініках — основній ланці робітничої медицини. Число робітничих поліклінік в Україні зросло з 54 (на момент їх створення) до 101 в 1923 році. Система страхової медицини, що сформувалася тоді, не вписалася в загальну систему державної охорони здоров’я з її основними принципами в умовах нового громадсько-політичного ладу, не дістала підтримки з боку держави, і на початок 1921 року в Україні було повністю ліквідовано лікарняні каси. У 1927;1929 рр. постановами Уряду країни і ВКП (б) був затверджений принцип єдності радянської охорони здоров’я і була створена централізована державна система охорони здоров’я, що проіснувала близько 60 років. На етапі формування і зростання радянська модель вважалася прогресивною, Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендувала іншим країнам застосовувати деякі її положення, а у Великобританії, яка вважається кращим прикладом бюджетної охорони здоров’я, для побудови системи використані підходи Н. А. Семашко.

У СРСР гарантувалося повне безоплатне медичне обслуговування всім громадянам, підтримувалася широка мережа лікувальних установ і профілактичних служб. Серед недоліків радянської системи охорони здоров’я були ізоляція від світової науки, упор на кількісні показники, зниження ролі медичних сестер і гіперспеціалізація лікарів. Система організації охорони здоров’я СРСР орієнтувалася на централізований механізм формування бюджету, організацію матеріально-технічного і лікарського забезпечення на основі держзамовлення і фондового постачання за фіксованими цінами, формування і розвиток лікувальної мережі відповідно до державних нормативів. Узявши на себе функції гаранта в наданні медичних послуг, держава була позбавлена можливості контролю реальних виробників [5, с. 24].

Із початку 90-х рр. XX ст. в Україні почали виникати певні форми добровільного медичного страхування. Усі загальнострахові компанії почали займатися медичним страхуванням в різних обсягах. В останні роки почало стихійно виникати добровільне страхування в некомерційній формі - так звані лікарняні каси. Але при відносно незначному поширенні добровільного медичного страхування комерційна форма і тут переважає.

Можливість вводити і розвивати добровільне медичне страхування в Україні закладено в прийнятому у 1996 р. законі України «Про страхування». Однак, хоча цим і було надано «зелене світло» добровільному медичному страхуванню, проте значного поширення на вітчизняному страховому ринку воно ще не набуло, що підтверджує вітчизняна статистика, згідно з якою частка послуги добровільного медичного страхування у загальному обсязі страхового ринку становить лише 2,6%, при загальній кількості застрахованих даним видом страхування у 2% від загальної кількості населення, у т.ч. індивідуальних страхувальників — менше 1%. Хоча, останнім часом — в умовах кризового розвитку вітчизняної економіки — у структурі страхового ринку добровільне медичне страхування поступово завойовує свої позиції, поступаючись за темпами зростання хіба що автомобільному страхуванню.

В Україні сьогодні діє низка економічних, правових та соціальних факторів, вплив яких стримує розвиток медичного страхування. Існує соціальна невизначеність статусу та перспектив медичного страхування, що створює у більшості населення ілюзію його неактуальності.

Невизначеність правових питань медичного страхування робить цю галузь суспільних відносин непривабливою і неперспективною в інвестиційному, економічному, маркетинговому аспектах. У зв’язку з цим ринок медичного страхування розвинутий слабо, серйозної конкуренції між страхувальниками не існує.

Велике значення має фактор низьких доходів населення. Невідповідність між реальним прожитковим мінімумом і середньостатистичною заробітною платою, а також високі податкові ставки на доходи підприємств не дозволяють залучати додаткові ресурси в систему добровільного медичного страхування. Не проявляють особливої зацікавленості в розвитку страхової медицини і суб'єкти системи охорони здоров’я. Це пояснюється, насамперед, внутрішніми факторами. Адже для певної частини працівників практичної охорони здоров’я існуюча ситуація в галузі припустима.

В умовах дефіциту бюджетних коштів багато закладів функціонує за рахунок залучення додаткових ресурсів, головним чином, особистих заощаджень громадян. Екстрена допомога в необхідних обсягах буде надана, а за планові операції, догляд, маніпуляції потрібно платити. При медичному страхуванні ці фінансові потоки будуть контролюватися, вони сформують фонд медичного страхування, а за їх раціональним використанням будуть слідкувати страхові компанії [15, с. 146].

1.3 Роль добровільного медичного страхування в охороні здоров’я населення Згідно зі ст. 3 Конституції України здоров’я людини є однією з найголовніших соціальних функцій держави і система охорони здоров’я забезпечується багатоканальним фінансуванням, зокрема і страхуванням. Страхування в суспільстві має велике значення у функціонуванні економіки і підтримки життєвого рівня населення.

Актуальність теми зумовлена місцем медичного страхування в сучасному суспільстві, яке є складовою частиною складної інфраструктури страхування, що є, в свою чергу, частиною макроекономічної системи держави. З’явилися великі потреби у страхових послугах. Радикальні перетворення страхової справи в країні спрямовані на формування страхового ринку, твердої правової основи його функціонування, створення умов для розширення сфери та якості страхових послуг.

Суспільні трансформації в Україні, що спрямовуються на запровадження принципів ринкової економіки, не спричинили позитивних перетворень у системі охорони здоров’я, діяльність якої і далі здійснюється на засадах адміністративних господарських відносин. Це супроводжується незадовільним рівнем суспільного здоров’я, неефективністю механізмів фінансового захисту громадян у разі захворювання, низькою економічною ефективністю діяльності галузі та якістю медичної допомоги, відсутністю задоволення потреб громадян в охороні здоров’я та медичній допомозі. Перехід до соціально-орієнтованих та ринкових принципів у охороні здоров’я на основі різних форм власності, а також пошук шляхів подолання основних проблем галузі в Україні, зокрема браку фінансових ресурсів та незадовільної якості медичного забезпечення населення, вимагають нового підходу до формування товарно-ринкових відносин у галузі та спонукають переходити до системи, що базується на страхуванні здоров’я людей. Для цього потрібно, щоб держава, підприємець та громадянин стали партнерами у реалізації права на охорону здоров’я. Для реалізації такого партнерства в історичному контексті суспільство має виробити критичну масу правових та соціальних передумов, які б забезпечили становлення такої верстви населення, яка б узяла на себе соціальну відповідальність за своє сьогодення і майбутнє всього суспільства. Істотну роль у формуванні такого суспільства відіграють і системи медичного страхування, у тому числі й добровільного.

Всесвітня організація охорони здоров’я в останній чверті минулого століття проголосила міжнародну стратегію «Здоров'я для всіх до 2000 року», до чого приєдналася і Україна (Алма-Ата, 1978), а після неї - стратегію «Двадцять одне завдання на ХХІ століття» (1999). Всесвітньо відомою є Оттавська хартія, схвалена на Першій міжнародній науковій конференції з охорони громадського здоров’я (Оттава, Канада, 1986). У названих документах сформульовано кілька базових принципів щодо сучасної системи охорони здоров’я, а саме:

— державна політика, орієнтована на збереження, зміцнення та поліпшення громадського здоров’я; підвищення суспільної цінності здоров’я;

— сприятливі соціально-економічні, екологічні та інші чинники здоров’я;

— формування здорового способу життя та корекція чинників ризику захворювань;

— перебудова медичного забезпечення [16, с. 74].

Від соціалістичного періоду свого розвитку Україна отримала у спадок складну і малоефективну систему охорони здоров’я, що базувалася на таких основних засадах:

— командно-адміністративна система управління;

— єдине джерело фінансування — державний бюджет, який формується на основі загальних податків;

— орієнтація на екстенсивні форми розвитку галузі тощо.

За роки незалежності не відбулося кардинальних змін в системі охорони здоров’я в Україні, і вона практично зберегла зазначені вище засади своєї діяльності. Водночас відбулися значні зміни в діяльності медичного забезпечення, найістотнішими з яких є:

— різке зменшення частки витрат на охорону здоров’я у структурі валового внутрішнього продукту;

— скорочення кількості медичних закладів, перш за все у сільській місцевості;

— започаткування розвитку страхової медицини;

— створення ринку приватного медичного обслуговування;

— легалізація народної медицини;

— стихійне впровадження принципів ринкової економіки у медичне обслуговування населення в державних та комунальних закладах охорони здоров’я;

— збільшення різноманітних легальних і нелегальних форм плати громадян за медичну допомогу;

— початок створення національної системи забезпечення країни фармацевтичною продукцією;

— прийняття деяких законодавчих та нормативних актів, що регламентують діяльність медичної галузі.

Соціально-політична криза в Україні призвела і до кризи в системі охорони здоров’я та погіршення якості медичного обслуговування населення. У складеному вперше за історію Всесвітньої організації охорони здоров’я рейтингу національних систем охорони здоров’я для 191 країни світу (2011) Україна посіла 79 місце. Зазначимо, що кількість витрачених коштів не завжди є мірою якості медичних послуг. Приміром, Росія, яка витрачає вдвічі більше коштів на медичне обслуговування одного пацієнта, посідає 130 місце, а США, де витрати в десятки разів більші, ніж в Україні, стоять на 37 сходинці [16, с. 75].

У «Концепції розвитку охорони здоров’я населення України» визначено основні стратегічні напрями реформування галузі, що покликані розв’язати дві головні і взаємопов'язані проблеми: як забезпечити ефективне використання наявних ресурсів та які додаткові джерела можна залучити до фінансування галузі. При цьому організація національної системи охорони здоров’я має базуватися на основних принципах, визначених ВООЗ, а саме: справедливості, солідарності та доступності.

В Україні соціально-правовою базою для розвитку системи охорони здоров’я є 49 стаття Конституції України (1996), яка визначає право людини на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я повинна забезпечуватися державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, а медична допомога у державних і комунальних лікувальних закладах має надаватися безоплатно. Своєрідною «медичною конституцією» є прийнятий Верховною Радою України у листопаді 1992 року закон «Основи законодавства України про охорону здоров’я», у якому визначено правові, професійні, економічні та організаційні засади охорони здоров’я.

Фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, благодійних фондів, державного соціального медичного страхування, добровільного медичного страхування, платежів юридичних і фізичних осіб, ініціативних фондів та програм, кредитування (рис. 1.2).

Традиційно найбільшим джерелом фінансового забезпечення охорони здоров’я є кошти державного та місцевих бюджетів, тоді як кошти, отримані з інших джерел, — лише додатковий фінансовий ресурс.

Загальний фонд формується кошторисним та програмно-цільовим методом фінансування. Кожен із цих методів має певні недоліки, зокрема, кошторисний метод не дозволяє оперативно змінювати розміри коштів, необхідних для виконання певного обсягу робіт у разі його зміни, та оперативно маневрувати ними у разі необхідності зміни однієї статті фінансування на іншу. Недоліком програмно-цільового методу є те, що воно здійснюється за залишковим принципом і в разі нестачі бюджетних коштів (що сьогодні характерно з огляду на фінансову кризу) призупиняється передусім фінансуванням цільових програм.

Кошти, які залучають бюджетні заклади охорони здоров’я до спеціального фонду кошторису, не відіграють значної ролі в їх фінансовому забезпеченні, однак на практиці спостерігається тенденція до поступового пожвавлення некомерційної діяльності в цій сфері.

Рис. 1.2. Джерела багатоканального фінансування охорони здоров’я [21].

Однією з цивілізованих форм ліберальних відносин на ринку медичних послуг є системи, що забезпечують абсолютну соціальну захищеність будь-якого члена суспільства. До таких організаційних форм, зокрема, належать системи медичного страхування, які є найдієвішим способом фінансування галузі охорони здоров’я. Саме медичне страхування можна охарактеризувати тим джерелом фінансування медичної сфери, яке поєднує в собі найширше задоволення потреб пересічного громадянина в охороні здоров’я та наданні медичних послуг із гнучкістю та доступністю [4, с. 118].

Медичне страхування є частиною системи медичного обслуговування, яке надається громадянам за рахунок сформованих грошових фондів, роботодавців та внесків застрахованих осіб і здійснюється у двох формах — обов’язкове та добровільне страхування — разом з існуванням платної і безоплатної медицини, а також спеціальних медичних програм.

Добровільне медичне страхування слугує доповненням до безкоштовних форм забезпечення населення медичними послугами. Раціональне співвідношення добровільного страхування та бюджетного фінансування медицини по-своєму вирішується в різних країнах. Основним напрямком покращення фінансування медицини у сучасних умовах є використання програм саме добровільного медичного страхування. Програми добровільного медичного страхування обираються за бажанням страхувальника і залежать від його платоспроможності. Крім того, такий вид медичного страхування ґрунтується на принципі страхової солідарності, коли застрахована особа отримує медичну допомогу у випадках та обсягах, що визначаються страховим договором згідно зі сплаченим страховим платежем [22, с. 233].

Як показують соціологічні дослідження, сьогодні від 30 до 50% громадян України висловлюють готовність у разі виникнення проблем зі здоров’ям звернутися в приватну клініку (до приватного лікаря), але фактично кількість звернень у приватні клініки значно нижча. При цьому переважає система безпосередньої оплати пацієнтом медичної послуги, наданої в приватній клініці, а оплата через систему добровільного медичного страхування не перевищує 2% [23, с. 199]. Серед працюючого населення є громадяни із достатнім рівнем заробітної плати і, враховуючи цей аспект, на урядовому рівні слід забезпечити бюджетне фінансування охорони здоров’я лише для соціально незахищених верств населення, та працюючих громадян із недостатнім рівнем заробітної плати.

Перевагами медичного страхування є можливість вибору необхідного переліку медичних послуг, вибору медичного закладу, отримання заходів щодо попередження хвороб, можливість контролю за якістю послуг тощо. Аналізуючи ринок страхових послуг, можна зробити висновок щодо збільшення зацікавлення фізичних і юридичних осіб у добровільному медичному страхуванні [23, с. 199]. Протягом 2011;2012 років спостерігалося збільшення валових страхових премій і частка ринку ДМС. Проте цей рівень залишається досить низьким, що свідчить про недостатній рівень страхової культури: з одного боку, страхові компанії недостатньо вміло розвивають свої послуги, а з іншого, фізичні особи вимагають наявності низьких тарифів на велику кількість медичних послуг, що, звичайно, є неможливим. Тобто, громадяни не звикли засобами страхування платити за медичні послуги, вважаючи страхову премію надто високою. Враховуючи те, що вітчизняні медичні заклади не фінансуються на гідному рівні (відсутні медикаменти, низька заробітна плата працівників медицини тощо), пересічний громадянин витрачає на лікування велику кількість грошей.

Ринок страхових послуг у рамках охорони здоров’я слід розглядати як субринок ринку медичних послуг. Відсутність розвиненого ринку платних медичних послуг, знижує ефективність функціонуючої системи добровільного медичного страхування. В Україні поки можна говорити лише про становлення цивілізованого ринку медичних послуг. При цьому, що дуже важливо саме для системи добровільного медичного страхування, медичні послуги не завжди відповідають високим стандартам якості і сервісної підтримки. Очевидно, що в приватних клініках, зацікавлених у підтримці високого попиту пацієнтів на надані в них медичні послуги, питання якості та сервісу послуг є найактуальнішими [24, с. 157].

Сьогодні в Україні існує ряд економічних, правових і соціальних чинників, вплив яких стримує розвиток медичного страхування, а саме:

— незавершеність процесу створення нормативної бази щодо медичного страхування;

— відсутність у населення позитивного досвіду взаємовідносин із страховими компаніями;

— відсутність механізмів заохочення роботодавців щодо медичного страхування працівників і членів їхніх сімей;

— обмеженість можливостей запровадження медичного страхування за рахунок коштів громадян внаслідок низького рівня доходів населення, а також механізму фінансової підтримки за рахунок державного і місцевих бюджетів;

— незначна кількість страхових організацій, що мають позитивний досвід впровадження медичного страхування [25, c. 6].

Зазначені чинники мають тимчасовий характер і можуть бути усунені спільними зусиллями державних органів, страхових компаній, медичної громадськості та суспільства загалом. Законодавчою базою розвитку медичного страхування є Конституція України та Закон України «Про страхування». Проте й досі в Україні немає цілісного правового акту, який би врегульовував правові та соціально-економічні проблеми медичного страхування, що негативно впливає на стан медичного обслуговування населення, веде до занепаду матеріально-технічної бази медичних закладів тощо. Головною причиною затримки розвитку медичного страхування є відсутність цілеспрямованої та скоординованої політики з боку законодавчої та виконавчої гілок державної влади, працівників медичних закладів та учасників страхового ринку.