Теоретичні підходи щодо регіонального розвитку сфери туризму як складової економіки регіону

ВСТУП Актуальність теми. Розвиток рекреаційно-туристичної сфери для багатьох країн є на сьогодні однією з головних задач. Україна, яка розташована в центрі Європи на перехресті транспортних шляхів, і яка має для поступального розвитку своєї рекреаційної сфери сприятливі природно-кліматичні умови, значний історико-культурний потенціал, необхідні людські та матеріальні ресурси, значно відстає від більшості європейських країн за рівнем розвитку рекреаційно-туристичних послуг. Такий стан не є нормальним і потребує активізації процесів щодо створення в нашій державі потужної туритстичної індустрії, яка спроможна задовольняти різноманітні рекреаційні потреби як мешканців України так і іноземних туристів. При цьому слід враховувати, що організація туристичної діяльності на сьогоднішній день виступає як задача соціальна та економічна, що повинна вирішуватися як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Вирішення таких складних задач потребує наукової постановки досліджень, які можуть включатися як перед проектна стадія в процес містобудівного проектування на відповідному рівні.

Сьогодні подорожі та відпочинок стають невід'ємною частиною життя населення всіх континентів і, як наслідок, у структурі витрат середньостатистичної сім'ї, витрати на туристичні послуги — це четверта стаття після витрат на харчування, одяг та обслуговування автомобіля.

Україна об'єктивно має всі передумови для інтенсивного розвитку туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатий природний, історико-культурний та туристично-рекреаційний потенціал. Однак сьогодні в Україні розвиток цієї важливої галузі економіки, яка, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків могла б щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд дол., недостатній. Причинами такого становища є складна соціально-економічна ситуація в державі, неврегульованість механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутність ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і на регіональному рівнях.

Туристична галузь, враховуючи її значний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарських зв’язків, потребує регулювання, підтримки та пильного контролю з боку держави.

На сучасному етапі розвитку України, особливо в умовах адміністративної реформи, що триває, актуальними стають питання щодо створення ефективної структури управління туристичною галуззю на всіх рівнях влади з чітким визначенням повноважень кожного її рівня. Перетворення України на туристичну державу світового значення вимагає також забезпечення координації діяльності різних галузей економіки, від яких залежить якісне надання туристичних послуг, зокрема транспорту, торгівлі, виробництва сувенірної продукції, видавничо-рекламної діяльності тощо.

В умовах сьогодення туризм є перспективною галуззю економіки країни, одним із пріоритетних напрямків її розвитку. Бурхливий розвиток світового туризму зумовлює підвищення попиту на туристичні послуги у тих регіонах, де зберігається культурна, соціальна, побутова самобутність нації або держави.

Туризм є важливою складовою економіки регіону, який потребує державної підтримки, удосконалення національної туристичної інфраструктури, впровадження регіональних програм, врахування соціально-економічних аспектів. Тому доцільно буде розглянути теоретико-методичні підходи до визначення сутності регіонального розвитку туризму, оскільки для поглибленого вивчення теоретичних аспектів, це дозволить впорядкувати, систематизувати матеріал та виробити нові теоретичні підходи до визначення сутності туризму на регіональному рівні, які є цінними для подальшого дослідження теми.

Актуальність дослідження зумовлена доцільністю визначення вже розроблених підходів та висвітлення в них позитивних і негативних рис щодо розвитку туристичної галузі на регіональному рівні.

Дослідження теоретичних аспектів розвитку туризму сприяє виробленню раціональної, науково обґрунтованої стратегії розвитку туризму на регіональному рівні, без цього знання неможливо забезпечити ефективне функціонування туристичної діяльності в регіоні, що виступає складовою туристичної галузі в країні.

Туристична галузь істотно впливає на економіку та розвиток регіону, сприяючи притоку валюти в країну, створенню нових робочих місць, поліпшенню інфраструктури та якості послуг і т. д. Для отримання максимальної вигоди від туризму кожна держава розробляє туристичну політику, яка є одним з видів соціально-економічної політики держави, що впливає на регулювання туризму на рівні регіону.

Туристична індустрія на рівні регіону відіграє важливе значення, засноване на інтегрованому використанні виробничо-економічного та трудового потенціалу багатьох галузей суспільного виробництва та природних ресурсів. Регіональний туризм надає важливий вплив на збереження і використання культурно-історичного потенціалу території.

Сьогодні основна проблема полягає в управлінні туризмом як міжгалузевим комплексом народного господарства на рівні регіону та приведення його у відповідність з міжнародними стандартами. До останнього часу в Україні спостерігалася недооцінка ролі туризму в соціально-економічному розвитку країни та її регіонів. Зростання уваги до регіональних аспектів економічного розвитку в даний період призвело до помітного розширення теоретичних досліджень у цій області. Різні науковці надають своє трактування та бачення суті туризму, у зв’язку з чим це викликає великий інтерес у наукових діячів, які здійснюють детальний аналіз впливу розвитку туризму на економіку регіону, та намагаються надавати більш розширене значення цьому поняттю.

Дослідження теоретичних аспектів розвитку туризму сприятиме формуванню цієї галузі, як окремого сектору економіки. Цей процес здійснюється з врахуванням специфіки регіону, взаємодією з іншими, більш розвиненими, в туристичному сенсі регіонами, розвитку нормативно-правової бази з боку держави.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є визначення теоретичних підходів щодо регіонального розвитку сфери туризму, як складової економіки регіону.

Задачі полягають в наступному: визначити сутність та особливості розвитку туризму, як складової економіки регіону, розглянути засади державного регулювання розвитку туризму на регіональному рівні, дослідити показники розвитку туризму, як складової економіки регіону.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єкт — туристична галузь на регіональному рівні, предмет — методики аналізу та оцінювання розвитку туризму, як складової економіки регіону.

Методи дослідження: при написанні курсової роботи були використані наукові праці таких науковців: Свірідової Н.Д., Онищук Н. В., Ваховича І.М., Крачковського В. В., Райко Г. О., Паламарчука А. А. та інших. Також було досліджено закон «О туризмі».

В процесі дослідження були використані наступні методи: емпіричний, теоретичний, системний та аналітичний, завдяки якому було досліджено фактори розвитку регіонального туризму, метод узагальнення.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів та висновків, викладених на сторінках друкованого тексту. Матеріали курсової роботи містять таблиць і рисунків, які подано на сторінках. Список використаних джерел з 63 найменуванями уміщено на сторінках 46−52.

1. Сутність та особливості розвитку туризму як складової економіки регіону Туризм як вид господарсько-економічної діяльності виступає найважливішим каталізатором економічного зростання, оскільки є каналом перерозподілу ВВП між країнами та регіонами і не супроводжується вивезенням товарів, обмежуючись лише невидимим імпортом. Туризм як економічне явище сучасного світу має індустріальну основу; виступає у виді послуг, які не можуть накопичуватись і транспортуватися; створює нові робочі місця; є мультиплікатором розвитку місцевої інфраструктури і зростання рівня життя місцевого населення. Туристська галузь, як показує світовий досвід характеризується високим рівнем ефективності і швидкою окупністю інвестицій, а також виступає як ефективний засіб охорони природи і культурної спадщини, оскільки саме ці елементи є основою його ресурсної бази.

Спочатку доцільно буде детально розглянути поняття «туризм». Аналіз наукової літератури показує, що поняття «туризм» носить багатозначний характер, його зміст залежить від того, який конкретний аспект життя він відображає.

Проаналізуємо визначення поняття «туризм», дані різними фахівцями в даній області.

Згідно з визначенням Всесвітньої туристичної організації (ВТО), туризм є похідним від французького tour (прогулянка, поїздка) і являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку [8, c. 70]. У 1993 р. Статистична комісія ООН прийняла більш широке визначення: туризм — це діяльність людини, котра подорожує і здійснює перебування в місцях, які знаходяться за межами їхнього звичайного середовища протягом періоду, що не перевищує одного року, з метою відпочинку, діловими й іншими цілями [8, c. 70].

Основним нормативно-правовим документом, що регулює особливості здійснення туристичної діяльності в Україні, є Закон України «Про туризм» від 18.11.2003 року № 1282-ІV. Цей закон поняття «туризм» тлумачить таким чином: туризм — тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.

Провівши аналіз сутності поняття «туризм», пропонується ввиділити такі підходи до його визначення: як вид рекреації та соціально-культурної діяльності людей; як сукупність певних відносин; як форма міграції населення; як галузь національної економіки; як складна соціально-економічна система.

Туризм розглядається як різновид рекреації та соціально-культурної діяльності людей. Саме такий підхід зазначений у визначені Академії Туризму Князівства Монако: «Туризм — це загальне поняття для всіх форм тимчасового виїзду людей з місця постійного проживання в оздоровчих цілях, для задоволення пізнавальних інтересів у вільний час, або професійно-ділових цілей без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування» [4, с. 16]. Туризм виступає як різновид рекреації (розширеного відтворення фізичних, інтелектуальних і емоційних сил людини), систему й форму проведення вільного часу шляхом використання сфери послуг у поїздках, які поєднують активний відпочинок і зміцнення здоров’я людини. Узагальнену думку стосовно трактування туризму як виду рекреації та соціально-культурної діяльності людей запропонував О. Шаптала, який під «туризмом розуміє вид рекреації, що здійснюється шляхом переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну або іншу місцевість у вільний час на період більше 24 годин, але не більше одного року, з метою відпочинку, оздоровлення і лікування, задоволення гостьових, пізнавальних, релігійних або ділових цілей, але без оплачуваною праці».

Другий підхід робить акцент не на змісті здійснюваної людиною діяльності, а на виникаючих внаслідок цієї діяльності відносинах. Як приклад, можна привести визначення В. Хунцигера й К. Крапфа, які трактують туризм як «сукупність відносин, що є результатом пересування людей і перебування за межами місця їх проживання доти, поки перебування не переходить у постійне місце проживання й не пов’язане з отриманням доходу» [3, с. 56], а також визначення туризму запропоноване Міжнародною Асоціацією Наукових Експертів в Галузі Туризму: «Туризм є сукупність відносин і явищ, які виникають під час переміщення й перебування людей у місцях відмінних від їхнього постійного місця проживання й роботи». Відповідно до даного підходу, під туризмом слід розуміти відносини у суспільстві з приводу використання вільного часу людей за межами їх постійного проживання, у взаємозв'язку з умовами відтворення усього спектру необхідних для цього послуг та товарів.

Третій підхід розглядає туризм як одну з форм міграції населення, пов’язаної з _абл._сом руху, подорожі, подолання простору й виступає в якості інструментарію статистики туризму. Так, у 1993 р. Статистична комісія ООН прийняла визначення, яке було схвалено Всесвітньою туристичною організацією. У відповідності з ним, туризм охоплює діяльність осіб, які подорожують та перебувають в місцях, що знаходяться за межами їх звичайного середовища, протягом періоду, що не перевищує одного року поспіль, з метою відпочинку, діловими й іншими цілями.

Наявність великої кількості підприємств, що займаються обслуговуванням подорожуючих, стійкість і різноманіття існуючих між ними економічних зв’язків визначає використання четвертого підходу в трактуванні туризму. Відповідно до нього, туризм розглядається як самостійна галузь національної економіки, у рамках якої створюється специфічний туристичний продукт, тобто товар або послуга для задоволення потреб подорожуючих осіб. Як вважає М. Кабушкін, «туризм — це галузь економіки, що включає в себе діяльність туристичних організаторів, агентів і посередників» [8, с. 12]. Деякі автори одночасно визначають туризм і як окрему галузь, і як міжгалузевий комплекс. Так, на думку М. Жукової, під «галуззю туризму слід розуміти сукупність самостійних, територіально відособлених туристських господарських одиниць, що володіють певною матеріально-технічною базою та спеціалізуються на виробництві й реалізації

туристських послуг і товарів, об'єднаних єдністю діяльності й управління". Разом з тим автор вважає, що до туризму слід підходити як до великого самостійного міжгалузевого господарського комплексу національної економіки, оскільки сфера туризму, поєднуючи різні галузі, не лежить у звичній вертикальній площині, а охоплює якийсь горизонтальний простір, включаючи підприємства й організації різної галузевої приналежності.

В п’ятому підході туристичний бізнес виступає єдиною економіко-технологічною системою формування й реалізації туристичного продукту з метою задоволення попиту на туристичні послуги. Більш детальне визначення сутності поняття «туризм» висвітлено в _табл. 1.1

Таблиця 1.1

Визначення поняття «туризм»

Туризм як економічне явище охоплює попит (турист), пропозицію (туристська індустрія) і туристський продукт, на який спрямовано зацікавленість туриста.

Для того, щоб туристична галузь мала позитивний вплив на економіку країни, доцільно буде розглянути розвиток туризму на регіональному рівні.

Окремі аспекти регулювання розвитку туризму регіонів висвітлені у працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як Ю.В. Алексєєва, В. К. Бабарицька, Д. М. Стеченко, М. І Долішнього, І. В. Валентюк, В. Г. Гуляєва, А. Б. Добровольської, В. Ю. Керецмана, В. К. Євдокименка, В. В Мамонової, С. А Мельник, В. А. Шульги, М. Портера, Р. Харрода, М. Ленделя та інших.

У світовій системі господарства туризм сьогодні посідає провідні позиції. Початковим етапом комплексного розвитку території є поєднання регіональних чинників рекреаційно-туристичної діяльності в одну систему — індустрію туризму. Найголовнішими регіональними чинниками є: засоби виробництва, тобто основні виробничі фонди й оборотні засоби підприємств; люди, що проживають на території регіону, — виробники послуг і продукції та їх споживачі; соціальна сфера, спрямована на розширене відтворення населення регіону; виробнича інфраструктура, що забезпечує безперебійне функціонування виробництва; балансові запаси природних ресурсів, включених у виробництво.

Регіональний туризм — туристська діяльність, характерна для конкретного регіону: сукупності територій з подібними умовами розвитку туризму і схожим рівнем туристського освоєння.

Розвиток туристичної індустрії на регіональному рівні має на меті вирішення таких конкретних завдань [10, с. 50]:

1) Отримання достовірних статистичних даних щодо обсягів внутрішнього та міжнародного туризму в тому чи іншому регіоні для зарахування його до розвинутого чи депресивного, а також щодо роз поділу туристів за цілями, віком та засобами транспорту, що використовується.

2) Кількісна та якісна оцінка інтегрального ресурсного потенціалу — природного, трудового, фінансового, рекреаційного, науково-технічного, транспортно-географічного, а також можливостей розвитку внутрішньота зовнішньоекономічних зв’язків.

3) Аналіз і оцінка забезпеченості території об'єктами інфраструктури, її стану і необхідності залучення інвестицій для її розширення/реконструкції.

4) Аналіз специфіки просторової диференціації демографічних процесів; оцінка наявних систем розселення; визначення структури зайнятості, рівня кваліфікації трудових ресурсів і кількості робочих місць; вивчення міграційних процесів, їх причин, структури, інтенсивності і напрямів, у т. ч. рекреаційних потоків.

5) Обґрунтування територіальних пропорцій розвитку сфери туризму за допомогою рекреаційно-туристичного районування на основі даних аналізу функціональної структури людської діяльності і просторової локалізації основних зв’язків.

6) Оцінка значення рекреаційних територій у загальній структурі землекористування.

7) Аналіз і ефективне використання рекреаційного та туристичного потенціалу геополітичного положення території, враховуючи фактори: географічний (розташування території чи акваторії відносно материків, частин світу, морів та океанів, сторін горизонту та ін.); економічний (наявність туристичних ресурсів, трудових ресурсів, транспортних комунікацій та ін.); політичний (внутрішньота зовнішньополітична ситуація, близькість чи віддаленість країн-партнерів, «ворогів», «гарячих точок», конфліктних сторін та ін.); історичний (історія розвитку території, наявність традицій та ін.); державно-правовий (інституційно-правова система, ступінь її адекватності міжнародно-правовим канонам та ін.).

8) Вивчення можливостей формування вільних рекреаційно-туристичних економічних зон, районів прикордонної (безмитної) торгівлі, зон і об'єктів спільного підприємництва.

9) Оцінка території з погляду рекреаційно-туристичного використання, її районування та експертиза окремих регіональних проектів чи програм з мстою забезпечення найкращих умов діяльності в межах певного регіону шляхом підвищення комплексності й ефективності використання природних та інших ресурсів.

10) Наближення рекреаційного районування до єдності з економічним і адміністративно-територіальним устроєм.

11) Координація розвитку рекреаційного обслуговування з іншими господарськими системами, інтенсифікація виробничих та економічних зв’язків рекреаційних підприємств з іншими галузями.

12) Виявлення особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації і туризму, прогнозування перспективних функцій районів.

13) Удосконалення економічного механізму регіонального розвитку засобами: а) зміцнення фінансової бази місцевих органів, що відповідають за проведення цієї діяльності, з податків, штрафів, цільових кредитів, інвестиційних та цінових заходів, пільг, державної протекції; б) створення загальнодержавного фонду для реалізації регіональних програм, допомоги при ліквідації стихійних лих, аварій тощо; в) розвитку ринкової економіки та підприємництва; г) організації регіональних замовлень на послуги та товари.

14) Комплексний підхід до впровадження досягнень науково-технічного прогресу в сфері туризму і готельного господарства.

15) Удосконалення управління регіональним розвитком шляхом розширення організаційних і господарських повноважень органів.

16) Кадрове забезпечення виконання конкретної регіональної роботи на всіх рівнях їх впровадження.

17) Створення передумов для раціонального використання рекреаційних ресурсів.

Туристична діяльність являє собою економіко-технологічну систему, що створює, просуває та реалізує туристичний продукт з метою задоволення попиту на туристичному ринку.

Головна мета туристичної діяльності - розробка маршрутів, формування туристичних потоків за обраними маршрутами, виробництво товарів і надання туристських послуг, комплектування туристського продукту відповідно до попиту споживачів з вигодою (прибутком) для організації.

Економіка туристичної діяльності є сукупністю суспільних відносин, що виникають в процесі виробництва, реалізації та споживання туристичного продукту, а також виступає як частина народногосподарського комплексу регіону.

Ринок рекреаційно-туристичних послуг — це система господарських зв’язків, де реалізується процес обміну рекреаційно-туристичних послуг на гроші та навпаки. Іншими словами, ринок рекреаційно-туристичних послуг — це сфера прояву економічних відносин між виробниками та споживачами рекреаційно-туристичного продукту.

Діяльність з використання рекреаційних ресурсів сприяє збільшенню товарообігу і розширенню сфери послуг, що призводить до зростання національного доходу. Рекреаційні послуги багатогранні. Вони є об'єктами купівлі-продажу. Праця, витрачена на виробництво рекреаційних послуг, реалізується на місці, тобто відбувається переміщення покупців до товару. Гроші, витрачені на ці послуги, поступають до різних секторів національної економіки і здійснюють прискорений кругообіг.

Основні завдання економіки регіонального туризму вказані на рис. 1.1

Основними завданнями економіки регіонального туризму Рис. 1.1. Основні завдання економіки туризму Також на функціонування сфери туризму на регіональному рівні впливають зовнішні та внутрішні фактори, що визначають пріоритети й перспективи розвитку туризму на певній території, вказані на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Класифікація факторів впливу на розвиток туризму в регіоні

Один із важливих факторів, який впливає на розвиток туризму в регіоні - екологічний, що визначає, наскільки турист задоволений подорожжю, відпочинком, здійсненням бажань, через відчуття комфортності, атмосфери гостинності, безпеки і доброчинного оздоровчого впливу.

Вплив економічних і фінансових факторів на сферу туризму, таких як зміна економічної і фінансової ситуації, рівня доходів населення і безробіття, обумовлений тим, що між тенденціями розвитку туризму і економіки регіону спостерігається тісний взаємозв'язок. Як правило, територія, де спостерігається стабільний підйом економіки, лідирує на ринку подорожей за кількістю туристських поїздок своїх громадян. В свою чергу, це зумовлює подальший розвиток матеріально — технічної бази і підвищення рівня інфраструктури туризму в регіоні [6, 7].

Із соціальних факторів важливу роль відіграє фактор збільшення насиченості й задоволеності вільного часу у населення, що в комбінації з ростом рівня життя означає приплив нових потенційних туристів, підвищення рівня їх прибуття, культури, естетичних потреб. Оскільки сьогодні відчутна тенденція до дроблення відпускного часу, то для розробки програми розвитку туризму в регіоні важливо знати загальний бюджет вільного часу різних соціальних груп, структуру цього часу (за днями тижня, ознакою сезонності, видами дозвілля), зміст і динаміку ціннісних орієнтацій реального і потенційного споживача туристичних послуг.

Постійний вплив на розвиток туризму, безумовно, мають такі демографічні фактори, як чисельність населення, статевовікова структура, родинний склад, урбанізація, кваліфікованість кадрів, гостинність місцевого населення тощо. Так, найбільшу схильність до активних форм туризму виявляють люди у віці 18−30 років. Однак пік загальної туристської рухливості людей спостерігається по досягненню ними 30−50 років [5, c. 20].

Значний вплив на розвиток туризму виявляють політико-правові фактори: політична обстановка в регіоні, країні, світі; політика відкриття кордонів; пом’якшення адміністративного контролю в сфері туризму; уніфікація податкової і грошової політики.

На розвиток туризму істотний вплив виявляють і техніко-технологічні фактори, пов’язані з науково-технічним прогресом. Відкриваються можливості для вдосконалювання і проведення нових видів послуг, таких як підвищення швидкості і комфортабельності транспортних засобів, безпеки перевезень тощо. А для організації масових туристських подорожей сьогодні вже неможливо обійтися без новітніх інформаційних технологій.

Внутрішні фактори, що впливають на туризм, є не менш дійовими ніж зовнішні. Внутрішні - це ті фактори, які формують і діють безпосередньо в сфері функціонування туризму в регіоні. До них належать матеріально-технічні фактори, пов’язані з розвитком місць розміщення, наявністю відповідного транспорту, підприємств громадського харчування, розваг, роздрібної торгівлі, фактори попиту, пропозиції і поширення туристичного продукту, поглиблення сегментації ринку, посилення ролі координації туристської діяльності і обмеження процесів монополізації, удосконалення засобів і методів масової інформації, підвищення професійного рівня кадрів у туризмі, пріоритетного розвиток приватного туристського бізнесу та ін.

Отже, на основі вищевикладеного дослідження можно зробити висновок, що туризм, як складова економіки регіону — це система, взаємопов'язаних елементів, а саме туристичних організацій (туроператорів і турагентів), а також суб'єктів господарювання суміжних (подібних) галузей, між якими виникають економічні відносини, що впливають на стан народногосподарського комплексу регіону.

2. Державне регулювання розвитку туризму на регіональному рівні

Туристична галузь в Україні є п’ятою за значенням складовою поповнення бюджету, а в перспективі її питома вага у поповненні бюджету країни може значно зрости. Розвиток туризму в Україні діалектично пов’язаний з розвитком таких секторів економіки, як транспорт, торгівля, зв’язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку та туристичного призначення тощо і може відіграти роль каталізатора структурної перебудови економіки.

Прямий вплив туризму в основному проявляється на національному рівні через держбюджет, платіжний баланс і характеризується такими показниками, як частка туристських витрат і частка податкових надходжень від туризму у ВВП.

На регіональному рівні більш помітний непрямий ефект, що оцінюється за допомогою мультиплікатора як показника туристських витрат у регіоні - число вкладень грошей туристами в місцеву економіку, за яких кошти були фактично витрачені в регіоні, що приймав.

Державне регулювання туристичної діяльності здійснюється для:

забезпечення прав громадян на відпочинок, відновлення та зміцнення здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

захисту прав і законних інтересів туристів і суб'єктів туристичного бізнесу;

відновлення та збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання й охорона під час планування та забудови територій, на яких розташовано об'єкти туристичних відвідувань;

створення сприятливих умов для удосконалення й розвитку індустрії туризму, підтримки пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Основною метою державного управління регіоном в період переходу до ринкових відносин є розробка та впровадження такої політики, яка забезпечить подолання спаду попиту, його стабілізацію і розвиток для задоволення туристичних потреб населення. В зв`язку з цим основними завданнями державного управління регіоном є:

розробка і проведення стратегії розвитку регіону;

контроль і управління власністю регіону;

проведення ефективної інвестиційної та інституційної політики;

сприяння науково-технічному прогресу шляхом розробки і реалізації комплексних цільових програм;

створення економічних, організаційно-правових та інших умов для ефективного і комплексного розвитку економіки регіону і наповнення бюджету фінансовими ресурсами для підтримки соціальних програм.

Інструментом досягнення цілей і виконання завдань є регіональна політика, яка ґрунтується на можливостях економіки регіону й реалізується через механізми управління та регулювання. Об'єктом державного управління є соціально-економічний комплекс та його під комплекси. Предметом — відносини між суб`єктами господарювання щодо ефективного використання регіональних ресурсів та розв`язання соціально-економічних проблем розвитку регіону. Суб'єктом регіонального управління є населення, а його повноважними представниками — регіональні органи влади. Об'єктами регіонального управління у державі виступають такі територіальні елементи:

економічна система і трудові ресурси території;

елементи соціальної і ринкової інфраструктури;

місцеве господарство (об`єкти комунальної власності);

природно-ресурсний комплекс території тієї чи іншої форми власності - державна, приватна, власність територіальної громади (муніципальна) або іншого суб`єкта.

Державна стратегія регіонального розвитку до 2015 р., затверджена Кабінетом Міністрів України [5], визначає наступні пріоритетні напрями державної політики регіонального розвитку: підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення їх ресурсного потенціалу; забезпечення розвитку людських ресурсів; розвиток міжрегіонального співробітництва; створення інституційних умов для регіонального розвитку.

В результаті здійснення певних змін в структурі державної влади в Україні з 2011 р. основним профільним органом, що регулює сферу туризму в Україні, є - Міністерство інфраструктури України. Відповідно центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері туризму та курортів, є Державне агентство України з туризму та курортів (Держтуризмкурорт України). Серед напрямків його діяльності найбільш пріоритетними є наступні:

підтримка нової моделі науково-технологічних перетворень українського туризму, що орієнтовані на інноваційний розвиток та забезпечення сталих конкурентних переваг українського туристичного продукту на світовому ринку;

забезпечення розвитку в'їзного та внутрішнього туризму, курортів;

децентралізація, підтримка місцевих ініціатив в розвитку туризму;

досягнення ефективного державно-приватного партнерства;

поширення інформації про Україну і її туристичні можливості наміжнародному туристичному ринку та всередині держави;

організація створення загальнодержавної інформаційної мережі у туристичній і курортній сферах;

підтримка різних форм міжнародного кооперування в сфері міжнародного туристичного обміну.

Концептуально державне регулювання сфери туризму в Україні здійснюється в трьох основних напрямах: законодавчому, адміністративному та економічному, кожний з яких передбачає виконання низки завдань певними органами державної влади. Законодавчі напрямки регулювання сфери туризму, в першу чергу, полягають у розробці і прийнятті ефективної, діючої нормативно-правової бази, що містить норми щодо організації діяльності туристичних підприємств, механізмів їх об'єднання шляхом налагодження партнерських відносин. Мають бути вдосконалені існуючі процедури ліцензування, сертифікації і стандартизації туристичних послуг, оскільки вони є недостатньо прозорими і об'єктивними, характеризуються наявністю певних обмежень і умовностей, не відповідають міжнародним нормам.

Важливе значення в законодавчому напрямі має створення вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку в тих регіонах України, що мають значний туристичний потенціал, використання якого є обмеженим через неперспективність і неприбутковість їх для суб'єктів господарювання. Перш за все, це стосується периферійних територій, де розташовані пам’ятки історії та архітектури, музеї та виставкові зали, збережені автентичні традиції, культура і побут слов’янського народу. Тобто, в більшій мірі переважає не рекреаційний, а історичний і культурний потенціал, що сприяє розвитку найбільш перспективних напрямів туризму. Функціонування вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку створить умови для активізації інвестиційної діяльності, розвитку туристичної інфраструктури, підвищення рівня якості пропонованих послуг, обсягів обслугованих туристів і відповідно прибутків основних учасників туристичного ринку, розвитку сфери туризму в цілому. Також на законодавчому рівні мають бути визначені пріоритетні види туризму з урахуванням існуючих національних ресурсів та традицій, на підтримку і розвиток яких мають бути спрямовані додаткові зусилля, в тому числі фінансові

Адміністративні заходи передбачають, перш за все, створення дієвого управлінського апарату, що формується з системи органів різних рівнів, між якими чітко розподіляються обов’язки, повноваження і відповідальність.

Важливо оптимізувати діяльність органів влади по всій вертикалі, привести їх структуру у відповідність до вимог конкурентоспроможної економіки.

Необхідно також забезпечити умови для здійснення діалогу між державними органами влади різних рівнів, громадськими організаціями, як представниками місцевого населення, недержавними органами, суб'єктами господарювання з приводу розробки заходів, спрямованих на розвиток сфери туризму. Дані учасники сфери туризму, взаємодіючи один з одним, повинні здійснювати координацію і контроль реалізації стратегій і програм розвитку туризму в межах окремих регіонів і держави в цілому.

Щоб реалізувати пріоритетні напрями розвитку туристичної галузі, регіональна політика держави у сфері туризму займається забезпеченням комплексного і збалансованого розвитку туристичного бізнесу з урахуванням її специфіки й особливостей конкретного регіону. Для цього держава може застосовувати ряд важелів прямого і непрямого впливу (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Державне регулювання туристичного бізнесу Можливо стверджувати, що розвиток туристичного бізнесу в Україні відбуватиметься на ринкових засадах і перебуватиме під регулюванням держави на основі законодавства, національної політики та індикативного планування всіх видів туризму.

Реалізація державної політики розвитку туризму на регіональному рівні здійснюється шляхом:

визначення пріоритетних напрямів туристичної діяльності;

залучення громадян до раціонального використання вільного часу (змістовний відпочинок, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, організація рекреації, оздоровлення тощо);

удосконалення нормативно-правової та податкової бази, адаптації її до світових стандартів і контролю за дотриманням законодавства;

впровадження пільгових умов для малозабезпечених верств населення;

стимулювання інвестицій у туризм і розвиток туристичних ресурсів;

гарантування безпеки туристів, захисту їхніх прав, інтересів і майна;

організації й розвитку системи наукового забезпечення туризму, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для сфери туризму;

ліцензування туристичної діяльності, стандартизації та сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу тощо;

встановлення єдиної системи статистичного обліку та звітності у сфері туризму та курортно-рекреаційного комплексу;

розвиток співробітництва з іншими країнами і міжнародними туристичними організаціями;

участь в розроблені та реалізації міжнародних програм розвитку туризму тощо.

Представницькі органи влади і державні адміністрації на місцях у межах своїх повноважень і компетенції здійснюють комплексне управління розвитком території і через відповідні нормативно-правові та адміністративні важелі регулюють процеси рекреаційного освоєння її потенціалу та хід виконання конкретних заходів регіональної програми розвитку туризму на місцях. На відповідальні за хід виконання програми регіонального розвитку туризму управлінські органи і структури покладатиметься також здійснення протекціоністської політики області щодо забезпечення необхідних умов і засобів на реалізацію окремих проектів, програм і заходів та залучення коштів як з державного бюджету, так і з інших позабюджетних джерел (гранти міжнародних фондів, організацій) [2, с. 10].

Одним із інструментів державного регулювання туризму виступає програма регіонального розвитку туризму. Програма — це, свого роду, концептуальна модель постановки дослідження і розуміння досліджуваного явища. Це теоретичне обгрунтування методологічних підходів та методичних прийомів вивчення певного явища або процесу.

Державна цільова програма — комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, спрямованих на розв’язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Порядок формування, фінансування і реалізації регіональних та місцевих програм розвитку туризму визначається законом. У цілому ж державна політика в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України.

Реалізація рекреаційно-туристичної політики на регіональному рівні вимагатиме від управлінських структур та туристично-рекреаційних закладів налагодження більш тісних міжрегіональних і міждержавних зв’язків з метою не лише надання оздоровчих, відпочинкових і туристичних послуг жителям інших областей і країн чи взаємообміну рекреантами, а й залучення вільних коштів від вітчизняних та зарубіжних інвесторів на взаємовигідній основі, обміну досвідом тощо.

Результати реалізації програми розвитку туризму на регіональному рівні повинні проявитись у декількох аспектах, зокрема соціальному, економічному, екологічному.

У соціальній сфері очікується зростання кількісних і якісних показників задоволення потреб населення в санаторно-курортному лікуванні, відпочинку та туристично-екскурсійному обслуговуванні; часткове вирішення проблем зайнятості шляхом створення додаткових робочих місць як безпосередньо на підприємствах туристичної галузі, так і в обслуговуючих її видах діяльності; збереження та відновлення етнокультурної своєрідності і місцевої культурної спадщини.

Передбачається, що за період реалізації програми регіонального розвитку туризму безпосередньо на підприємствах туристично-рекреаційного комплексу буде створено понад 2 тис. робочих місць, на яких працюватиме переважно місцеве населення, що проживає поблизу санаторіїв, баз відпочинку, готелів та туристичних центрів. Додатково створюватимуться робочі місця в агрооселях та інших приватних закладах розміщення відпочивальників. Крім того, слід врахувати так званий «ефект впливу» — формування певної кількості робочих місць на обслуговуючих рекреаційні об'єкти підприємствах (сфера торгівлі, харчування, побутове обслуговування, розваги, народні промисли).

Реалізація програми розвитку туризму на регіональному рівні принесе і суттєву економічну вигоду для області.

Здійснення завдань, передбачених програмою розвитку туризму, дасть змогу покращити якість рекреаційних послуг, розширити їх асортимент, збільшити щорічний потік відпочивальників і туристів. Очікуване зростання буде пов’язане з багатьма чинниками, основними з яких є подальше нарощування економічного потенціалу країни, зростання доходів населення та підвищення платоспроможного попиту, наближення цін на рекреаційні послуги до їх реальної суспільної споживчої вартості та до середньоєвропейських цін, підвищенням якості цих послуг внаслідок упровадження сучасних технологічних досягнень.

Необхідність реконструкції існуючих і спорудження нових рекреаційних об'єктів, покращення інфраструктури та сервісного забезпечення сприятиме залученню та освоєнню на території області значних інвестицій, а орієнтація безпосередньо на споживача рекреаційних послуг забезпечить у перспективі їх швидку окупність.

Економічна ефективність реалізації регіональної програми розвитку туризму, зокрема, оцінюється:

1) на основі критерію ефективності використання вкладених коштів та отриманих результатів;

2) з погляду перспектив зростання надходжень до бюджетів податків та інших обов’язкових платежів.

Слід відзначити, що потенційну віддачу внаслідок виконання програми регіонального розвитку формуватимуть також інші фінансові показники, зокрема орендні платежі за використання об'єктів нерухомості при використанні їх у рекреаційних цілях (земельних ділянок, споруд та будівель), плата за надані інфраструктурні послуги (енерго-, газо-, теплота водозабезпечення), транспортне забезпечення, послуги зв’язку й ін.

В екологічному плані реалізація програми розвитку туризму дасть змогу покращити стан природного середовища в державі. Програмні заходи щодо рекреаційного використання внутрішніх водойм, лісів та інших природних екосистем суттєво покращать їх стан, а також сприятимуть збільшенню кількості основних видів мисливської фауни, збереженню рідкісних лісорослинних угрупувань та окремих видів флори і фауни, які перебувають на межі зникнення.

Таким чином, виконання запропонованих заходів, які доповнюватимуть уже задіяні важелі в стимулюванні рекреаційної діяльності в регіоні, дасть можливість:

за рахунок додаткового інвестування рекреаційної сфери та сприятливих умов для реінвестування сформувати додаткову кількість робочих місць як безпосередньо у сфері рекреації, так і в суміжних галузях;

створити передумови для активізації рекреаційної і підприємницької діяль-ності в регіоні за рахунок відновлення діючих та відкриття нових закладів лікування, оздоровлення та відпочинку;

за рахунок збільшення кількості діючих об'єктів рекреації та рекреантів збільшити кількість джерел бюджетних надходжень, особливо платежів до місцевого бюджету у вигляді плати за використання природних ресурсів, готельного та курортного зборів, паркування автомобілів, плати за землю, проїзду територією області тощо;

залучити до господарського обороту місцеві рекреаційні ресурси шляхом відкриття нових місць відпочинку, лікування, туристичних об'єктів, покращення заповідного і паркового господарства, пам’яток історії та архітектури.

Реалізація програми розвитку туризму на регіональному рівні допоможе об'єднати зусилля райдержадміністрацій, органів місцевого самоврядування, профспілкових організацій, організацій підприємців, політичних кіл, туристичних підприємств та асоціацій, молодіжних організацій, установ науки та освіти, засобів масової інформації, релігійних центрів для вирішення проблем, які сьогодні не дають змоги повною мірою реалізувати значний рекреаційний потенціал як один з вагомих факторів соціально-економічного розвитку держави. Використання цього потенціалу може забезпечити не тільки більш повне задоволення рекреаційних потреб населення, а і принести значну економічну вигоду, послужить імпульсом для розвитку інфраструктури та суміжних галузей економіки, зайнятості населення, захисту навколишнього середовища, створення сучасних зон відпочинку, поліпшення роботи з охорони пам’яток історії та культури, збільшення потоку грошових надходжень від підприємств рекреації та суміжних галузей у бюджети різних рівнів, налагодження міжрегіональних та міждержавних економічних зв’язків, підвищення духовного та культурного рівня населення. Практичні кроки щодо реалізації цієї та подібних регіональних програм повинні висвітлити не лише вузькі місця, а і вказати на можливі реальні засоби їх усунення. Адже розвиток рекреаційно-туристичної галузі визначається суспільно-економічною системою, невід'єм-ною складовою якої вона є. Тому будь-які зміни, які відбуватимуться в цій системі, вимагатимуть застосування нових підходів, як стратегічних, так і тактичних, в організаційній, управлінській, фінансовій та інших складових механізму реалізації заходів розвитку рекреації і туризму в регіоні.

Під час формування політики перспективного розвитку туризму, визначення форм та методів державного регулювання сфери туризму, мають враховуватися негативні та позитивні фактори, пов’язані з політичною, законодавчо-правовою та соціально-економічною ситуацією в країні та у світі (рис. 2.2).

Розмір державних інвестицій у туризм залежить від важливості зазначеного сектору для економіки країни, а вкладення міжнародних фінансових інститутів — від гарантій, що надаються урядом конкретних країн по кредитах, від репутації самої країни на міжнародному туристичному ринку та від грамотності бізнес-планів, складених урядом країни для одержання фінансових ресурсів.

В Україні бюджетні асигнування на туризм є нестабільними й негарантованими. Тому, в сучасних умовах держава має зробити акцент на здійснення регулюючої та стимулюючої функцію на механізми непрямої підтримки.

Нестабільність політичної та економічної ситуації в Україні, ризикованість довгострокових вкладень визначають пасивний характер інвестиційної діяльності як приватного, так й акціонерного капіталу, що зумовлює необхідність пошуку нового механізму стимулювання інвестицій у розвиток туризму.

Ефективність державного регулювання територіального розвитку забезпечується такими заходами:

державною підтримкою — інформаційна відкритість регіонів щодо власних можливостей і співвідношення їх із визначеними задачами та можливим соціально-економічним ефектом;

ініціативністю — пропозиції повинні ініціюватися регіонами; необхідне врахування віддалених і комплексних результатів (державний вплив може суттєво позначатися на економічних пропорціях і розвитку сусідніх регіонів);

Рис. 2.2 Фактори, що впливають на формування державної політики у сфері туризму

встановленням часових меж регуляторної дії - будь-який вплив держави повинен мати визначений термін дії;

адекватною реакцією регіонів на державну підтримку — виконання регіонами необхідних заходів із підвищення дієвості державної системи регулювання;

відповідальністю і контролем — будь-яка підтримка регіонів повинна передбачати відповідальність, а держава повинна контролювати цільове використання ресурсів.

Таким чином, метою державної політики є створення умов динамічного, збалансованого розвитку територій, усунення основних регіональних диспропорцій на основі ефективного використання потенціалу кожного регіону для підвищення рівня життя населення, забезпечення соціальної захищеності кожного громадянина, удосконалення роботи органів державної влади та місцевого самоврядування.

3. Показники розвитку туризму як складової економіки регіону Вплив туризму на економічний розвиток виявляється у підвищенні ділової активності та розширенні виробництва товарів і послуг у результаті збільшення платоспроможного попиту за рахунок іноземних та місцевих екскурсантів. З економічної точки зору привабливість туризму як галузі, що надає послуги, полягає у більш швидкій окупності вкладених коштів та отриманні доходу у вільно конвертованій валюті.

У багатьох країнах туризм входить у першу трійку провідних галузей держави, розвивається швидкими темпами і відіграє важливе соціальне та економічне значення, оскільки він: збільшує місцеві доходи; створює нові робочі місця; розвиває всі галузі, пов’язані з виробництвом туристичних послуг; розвиває соціальну та виробничу інфраструктури у туристичних центрах; активізує діяльність народних промислів і розвиток культури та сприяє їм; забезпечує зростання рівня життя місцевого населення; збільшує валютні надходження.

Для того, щоб оцінити вклад туризму в економіку регіону, існує система показників розвитку туризму, в якій вказуються прямі та непрямі показники статистики, що впливають на розвиток економіки регіону, ці показники вказані в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Система показників статистики туризму

Розглянемо групи показників, що безпосередньо впливають на розвиток туризму, як складової економіки регіону.

Будь-яке підприємство, в тому числі і туристичне, вперше чергу прагне отримати максимальний ефект від здійснення своїх господарських операцій. Отже, значення групи показників ефективності туристичної діяльності зумовлено тим, що на їх основі можна здійснювати аналіз доцільності капіталовкладень в сферу туризму, розробляти стратегію поведінки підприємства, проводити фінансовий аналіз туристичної діяльності. В інформації, що отримується в результаті розрахунків даної групи показників в першу чергу зацікавлені підприємства туризму та потенційні інвестори в туристичний бізнес.

За допомогою групи показників економічної ролі туризму можна оцінити фактичний потенціал туристичної індустрії регіону. Ця група показників є найважливішою з точки зору оцінки ефективності державної політики у сфері туризму, що визначає необхідність їх розрахунку для органів влади та суспільства. Випуск товарів і послуг в туризмі (ВТПт) — визначається їх вартістю і є результатом всіх видів діяльності, що визначають розвиток туризму (діяльність готелів і ресторанів, діяльність закладів культури і спорту, діяльність з виготовлення і реалізації сувенірів тощо). Випуск одночасно віддзеркалює як кількість вироблених об'єктів діяльності за асортиментом, так і рівень цін. Проміжне споживання в туризмі (ПРСт) -відображає вартість товарів і послуг, використаних у процесі задоволення потреб туриста. Валова додана вартість (ВДВт) розраховується як різниця між випуском та проміжним споживанням.