Поняття та механізм перестрахування

Зміст

• Вступ
• 1. Виникнення та суть перестрахування
• 2. Методи перестрахування
• 3. Розвиток перестрахування в Україні
• Висновки
• Список використаних джерел
• Вступ
• Правовий режим страхування ризиків страховика втілюється в життя на світовому страховому ринку взагалі, так і в українському ринку страхування зокрема через інститут перестрахування.
• В усьому світі перестрахування важливе, оскільки пропонує механізм захисту окремо взятої компанії і страхового ринку в цілому. Перестрахування є самостійним видом діяльності страховика. Традиційно воно захищає прямого страховика від фінансових втрат, яких він зазнав би за умови необхідності здійснення страхових виплат за договорами страхування, не маючи перестрахового покриття. Окрім того, що перестрахування підтримує необхідну рівновагу в діяльності страховиків, воно також виконує функцію міжнародного переливу капіталу.
• Перестрахування є необхідним елементом розвитку страхового ринку України. Ця необхідність обумовлена низькою капіталізацією вітчизняного страховика, а також відсутністю достатньої кількості ефективних фінансових інструментів. Таким чином, проблема перестрахування на страховому ринку, як одного із способів захисту страховика від випадків неплатоспроможності й банкрутства, актуальна і сьогодні. Відтак ця проблема потребує свого наукового осмислення з метою вироблення стратегії її практичного розв’язання.
• Як бачимо тема перестрахування як в світовій практиці, так і розвиток цього інституту в Україні є актуальною темою сьогодення ринку страхування.
• Метою даного реферату є висвітлення поняття перестрахування та його розвиток в Україні.
• Завданнями реферату є частковий аналіз договорів перестрахування, методів перестрахування. Окремо слід розглянути проблеми перестрахування в Україні.
• 1. Виникнення та суть перестрахування
• Перестрахування як явище виросло зі страхування морського транспорту. Кожне морське перевезення було ризиковим. З поширенням використання позик під здійснення високоризикових морських перевезень позичальники домовлялися між собою про авансування вантажу судновласникові за високий процент, який згодом набрав форми страхової премії. Через певний проміжок часу деякі підприємці стали постійно, повністю або частково брати на себе відповідальність за перевезення, здійснюючи їх перестрахування.
• У XIX столітті перестрахування почало розвиватися в галузі покриття ризиків, пов’язаних з пожежами.
• Перший договір перестрахування укладено в 1821 році між фірмами «Руайяль» Париж та «Про-прієтер реюні» Брюссель. Першим перестрахувальним товариством стала фірма «Кельніш Рюк» (1846 p.). Незабаром виникли «Мюнхенер Рюк» (1862 р.) та «Компані Сюісс де Реассюранс» (1863 p.) [3, с. 285].
• Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди розвивалося слідом за самим страхуванням, оскільки перестраховувальні операції є «вторинними», похідними від страхових.
• За одними джерелами, перше перестрахування було проведене в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюге (Бельгія). Інші датують перші договори перестрахування кінцем ХVІ століття, коли страховики-купці поділяли між собою ризики в певних частках.
• Пізніше, зі зростанням обсягу перестраховувальних операцій та ускладненням їх характеру, виникли спеціалізовані компанії. Першою професійною перестраховувальною компанією була «Колонія Реіншуранс» (1846 рік, Німеччина). У 1863 році було створено Швейцарське перестраховувальне товариство «Свіс Ре», у 1880 році — Мюнхенське перестраховувальне товариство. У Росії товариств, які здійснювали виключно перестрахування, було два: «Товариство російського перестрахування» і «Допомога». Перше з них, створене у 1885 році, виконувало значні перестраховувальні операції. У 1910—1915 роках в Україні земські страхові компанії перестраховували ризики від вогню.
• У наш час індустріалізації та науково-технічної революції ризики нестримно примножуються, дедалі підсилюється їх концентрація, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків. Нові держави, котрі після розпаду колишнього СРСР здобули політичну та економічну незалежність, сприяють посиленню ролі перестрахування. Національний страховий ринок формується, спираючись на певну підтримку держави. Проте вітчизняні страхові компанії мають відносно невеликі можливості щодо прийняття ризиків. А потреба в покритті ризиків зростає швидше, ніж статутні фонди [4, с. 428].
• Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку ХІХ століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику.
• Визначення німецьких страховиків також лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.
• У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов’язково). Процес, пов’язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, — цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов’язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, — ретроцесіонарієм (рис. 1) [4, с. 430].

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Рис. 1 Цесія та ретроцесія Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР (далі - Закон про страхування) перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно із законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Для учасників страхового ринку-нерезидентів встановлені деякі обмеження (умови) щодо перестрахування. Так, згідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України N 124 від 4 лютого 2004 р. «Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента» укладення страховиками (цедентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України із страховиками (перестраховиками) нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли:

законодавством країни, в якій зареєстрований страховик (перестраховик) нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою і перестраховою діяльністю;

страховик (перестраховик) нерезидент провадить безперервну страхову (перестрахову) діяльність не менше ніж три роки до дати укладення договору перестрахування;

відсутні факти порушення страховиком (перестраховиком) нерезидентом законодавства про страхову і перестрахову діяльність і з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та боротьби з тероризмом країни його реєстрації.

Отже, як бачимо інститут перестрахування має вікову історію та продовжує вдосконалюватися, зокрема закріплюється як практичний інструмент на українському ринку страхування.

2. Методи перестрахування

Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що першими були епізодичні передавання найбільш небезпечних ризиків.

Отже, за методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

факультативні;

облігаторні (договірні);

факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змішані).

Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.

Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових операцій цедента. Таке докладне, ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо це одне з перших приймань від компанії-цедента. Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін (перевірка документів, вивчення подробиць щодо ризиків і т. ін.). [4, с. 430]

Недоліки та переваги факультативного методу схематично зображує А. О. Таркуцяк (рис.2):

Рис. 2 Недоліки та переваги факультативного методу перестрахування[5, с. 271]

Особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

Власне утримання — економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають:

окремо за страховим полісом;

за одним ризиком;

за групою ризиків.

Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у відсотках страхової суми об'єкта. [4, с. 433]

Порядок укладання перестраховувального договору на факультативній основі такий. Спочатку перестрахувальник та перестраховик укладають між собою Договір про співробітництво з факультативного перестрахування. Цей договір не містить даних про ризики, а лише визначає схему роботи, права та обов’язки сторін. Підписуючи таку угоду, перестраховик не зобов’язаний приймати ризики від страховика на перестрахування. Факультативне перестрахування передбачає рішення перестраховика в кожному окремому випадку.

Коли у страховика з’являється ризик, який він бажає перестрахувати згідно з Договором про співробітництво з факультативного перестрахування, він надсилає перестраховикові ковер-ноту.

Ковер-нота містить таку інформацію: вид страхування; територію страхування; об'єкт страхування; страхову суму; ставку премії; власне утримання; премію перестраховика, комісію і т. ін.

Після вивчення інформації щодо ризику перестраховик повідомляє страховика (цедента), яку частку він приймає в факультативне перестрахування. Підтвердження робиться по телефону, факсу або відправленням підписаної копії пропозиції із зазначенням своєї частки. [4, с. 436]

Облігаторне перестрахування передбачає обов’язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов’язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

У договорі облігаторного перестрахування обов’язково визначаються ліміти відповідальності, термін дії договору, перестраховувальна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття, схема розрахунків тощо. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку техніки перестрахування, що посприяло розробленню системи договорів у різних галузях і видах страхування. [4, с. 437]

Недоліки та переваги облігаторного методу схематично зображує А. О. Таркуцяк (рис.3):

Рис. 3 Переваги та недоліки облігаторного методу перестрахування [5, с. 272]

В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має систематично висилати перестраховикові бордеро-премії і бордеро-збитки. У такому разі відпадає потреба надавати додаткову інформацію, що відбиває стан страхового портфеля цедента. Бордеро-премії — це перелік ризиків, які підпадають під дію облігаторного договору перестрахування.

Зазвичай бордеро-премія містить такі дані: номер оригінального полісу; назву застрахованого об'єкта; період страхування; страхову суму; власне утримання перестрахувальника; частку перестраховика; перестраховувальну премію.

Стосовно збитків, що сталися, перестрахувальник надсилає перестраховикові бордеро-збитки. Цей документ містить таку інформацію: номер оригінального полісу; дату настання збитку; деталі пошкодження об'єкта; повний збиток; сплачений збиток; зарезервований збиток і т. ін.

У практиці перестрахування інколи використовується поєднання методів перестрахування, так зване факультативно-облігаторне перестрахування і облігаторно-факультативне перестрахування.

У разі факультативно-облігаторного перестрахування компанія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов’язаний прийняти обумовлені договором ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність — для перестраховика.

Факультативно-облігаторне перестрахування використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпана місткість пропорційних договорів.

Облігаторно-факультативне перестрахування, навпаки, передбачає обов’язковість для страховика, а факультативність — для перестраховика. З огляду на світовий досвід такі договори частіше застосовують страхові компанії зі своїми філіями. За облігаторно-факультативним договором перестраховикові надається можливість відбирати вигідніші ризики, що небажано для незалежного страховика (цедента), оскільки може порушити баланс його страхового портфеля [4, с. 438].

3. Розвиток перестрахування в Україні

перестрахування цемент ризик договір У страховій науці важливим інструментом запобігання та мінімізації наслідків великомасштабних ризиків є система перестрахування, що в класичному варіанті визначається як механізм замкнених економічних відносин між страховиками, за яких страховик, приймаючи на страхування ризики, передає на погоджених умовах усю відповідальність чи її частину іншим страховикам з метою створення збалансованого портфеля ризиків, забезпечення фінансової стійкості і беззбитковості страхових операцій [7, с. 90].

Діяльність ринку перестрахування України регулюється з метою попередження неплатоспроможності страховиків у разі обслуговування великих ризиків, підвищення стану ліквідності страховика, посилення захисту майнових інтересів страхувальників та забезпечення умов для розвитку ринку перестрахових послуг, встановленню загального порядку і умов здійснення перестрахових операцій.

На страховому ринку України працюють такі вітчизняні перестраховики, як АТЗТ «Захист», ЗАТ «Скіфія Ре», ВАТ «Українська перестрахувальна компанія», АСК «ЕДЕМ», «Гарант Ре» та інші.

Ключовими проблемами вітчизняного ринку перестрахування є: низька капіталізація українських перестраховиків, мала ємність українського ринку, нестабільність державної політики у сфері перестрахування, складність купівлі валюти для розрахунку з іноземними перестрахувальниками-нерезидентами тощо.

Навіть якщо місткість українського перестрахового ринку збільшиться, — це не означає, що він вийде на якісно новий рівень розвитку та займе одне з провідних місць у світі. Необхідно враховувати, що кожна місткість характеризується певними критеріями, наприклад, надійністю, якістю, зручністю користування. Саме цього бракує вітчизняному ринку перестрахування.

Перш, ніж зайти на ринок, перестраховики ретельно аналізують його. З’ясовують безліч питань. Насамперед, їх цікавить, чи присутня на даному ринку розгалужена страхова мережа, чи є у страховиків кваліфікований персонал, який рівень ризику, наскільки прозорі процедури, за якими їм доведеться працювати, чи є стандартизовані страхові продукти або ж «кожен договір є унікальним по-своєму», що призводить до рівня ризикованості портфелю, який важко прогнозувати.

Сьогодні в Україні існує така проблема, як складність процедури купівлі вітчизняними перестраховиками валюти, що необхідна для виплат перестрахувальникам-нерезидентам. Тобто український перестраховик у випадку настання страхової події стикається з проблемою виплати необхідної суми іноземному партнерові. Як наслідок, необхідні кошти виплачуються з власних валютних резервів компанії у вигляді коштів отриманих у вигляді страхових і перестрахувальних премій.

У результаті проведеного дослідження ринку перестрахування в Україні, за допомогою аналізу даних провідних 150 страховиків для перестрахування ризиків виявилося: у «Loyd's» (Великобританія) користувалися захистом 85 українських компаній, у «Москва Ре» (Росія) — 32, «Інгострах» (Росія) — 30, «Munich Re» (Німеччина) — 28, «Russian Re» (Росія) — 25, «SCOR Re» (Франція) — 16, «Транссиб Ре» (Росія) та «Находка Ре» (Росія) — 14, «Авикос» (Росія) — 12, АХА (Франція) — 12, «РЕСО-Гарантия» (Росія), «Polish Re» (Польща) та «Transatlantic Reinsurance Company» (США) — по 11 [4, С.122−123]. Як стверджують аналітики, щорічно українські страхові компанії «відправляют» у перестрахування за кордон близько 2 млрд. грн., але іноземні колеги не відповідають їм взаємністю [10, с. 36].

Наведені дані свідчать про значний відтік капіталу за кордон, що є проблемою не лише державних органів, а й усього страхового ринку України. Цікавим є факт перерахування за кордоном вітчизняними компаніями, що займаються страхуванням життя, нагромаджувальної частини внеску-нетто у рамках перестрахування (у той час як за кордоном перестрахування нагромаджувальної частини суворо обмежене, оскільки вона є потужним інвестиційним ресурсом, який має працювати на економіку держави). Отже, як наслідок, українська економіка втрачає чималі кошти, які могли б бути спрямованими на розвиток різних її сфер, у тому числі і ринку перестрахування.

З іншої точки зору, для страхових компаній України отримання зарубіжного перестрахувального захисту є важливою необхідністю. На нашу думку, при перестрахуванні ризиків за кордоном вітчизняний страховик отримує перестрахувальний захист, а також спеціальні ноу-хау, розроблені перестраховиком. Важливим моментом є те, що разом із премією «експортується» і сам ризик, тому обмеження передачі ризиків у перестрахування страховику-нерезиденту створює проблеми у розвитку національного страхового ринку.

Без міжнародного перестрахування український ринок не зможе розвиватися швидкими темпами. Для України питання перестрахування ризиків у нерезидентів є особливо актуальним. Специфіка та особливості, які притаманні перестрахуванню, сприяють перерозподілу ризиків на міжнародному страховому ринку. На нашу думку, державне регулювання даного питання полягає в знаходженні оптимального співвідношення інтеграції національного страхового ринку у світову страхову систему з механізмами, що перешкоджатимуть витоку національних капіталів і за допомогою яких відбуватиметься прилив коштів з закордону.

На фоні негативних тенденцій на ринку перестрахування спостерігаються й певні позитивні прояви: збільшення розміщень страхових ризиків на внутрішньому страховому ринку; діяльність на території України відомих іноземних перестраховиків, наприклад, «Marsh», «Heath Lam Group», «Oakeshott» та ін.

До характерних особливостей вітчизняного перестрахового ринку можна віднести: невеликі обсяги власних коштів і, відповідно, незначні перестрахувальні місткості. (звідси виникає неможливість прийняття на власне утримання значних обсягів відповідальності); універсальний характер вхідного портфеля і слабка спеціалізація за видами страхування; існування фронтуючих компаній, (по суті, вони виконують функції агентів, передаючи у перестрахування до 90% і більше премії, безумовно, такі операції важко назвати перестрахуванням); приймання ризиків переважно від страхових компаній із Росії та країн СНД.

Вітчизняний перестрахувальний ринок має потенціал стати конкурентоспроможним, для цього необхідно вирішити такі завдання: нарощування статутного капіталу й інший власний капітал страхових і перестрахових компаній; розширення партнерської бази серед страхових і брокерських компаній різної спеціалізації; розширення географії роботи, проникнення на ринки країн Східної Європи; інтеграція у світовий перестраховий ринок тощо [9, с. 123].

Отже, перестрахування як практичний інструмент вже тривалий час імплементується в особливих умовах українського ринку страхування. Але, особливості такого ринку зумовлюють не тільки поступальні (позитивні) зміни, але й, в деякій мірі, сповільнюють перейняття загальносвітового досвіду.

Висновки

Отже, перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що першими були епізодичні передавання найбільш небезпечних ризиків.

Отже, за методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

факультативні;

облігаторні (договірні);

факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змішані).

Ключовими проблемами вітчизняного ринку перестрахування є: низька капіталізація українських перестраховиків, мала ємність українського ринку, нестабільність державної політики у сфері перестрахування, складність купівлі валюти для розрахунку з іноземними перестрахувальниками-нерезидентами тощо.

Навіть якщо місткість українського перестрахового ринку збільшиться, — це не означає, що він вийде на якісно новий рівень розвитку та займе одне з провідних місць у світі. Необхідно враховувати, що кожна місткість характеризується певними критеріями, наприклад, надійністю, якістю, зручністю користування. Саме цього бракує вітчизняному ринку перестрахування.

Список використаних джерел

1. Про страхування: Закон України № 85/96-ВР вiд 07.03.1996// Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1996. — N 18, ст. 78

2. Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента: Постанова Кабінету Міністрів України N 124 від 4 лютого 2004 р.

3. Базилевич В. Д. Страхова справа. — К.: Знання, 2005. — 351с.

4. Осадець С. С. Страхування: Підручник — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

5. Таркуцяк А. О. Страхові послуги: Навч. посіб. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. — 585с.

6. Гринюк Ірина Перестрахування посприяє притоку інвестицій до аграрного сектору// Інтернет видання «Українське слово». — 17 червня 2011(http://ukrslovo.org.ua/ukrayina/ekonomika/iryna-grynyuk perestrachuvannya-pospryyaye-prytoku-investytsij-do-agrarnogo-sektoru.html)

7. Віленчук О. М. Перестрахування екологічних ризиків: стан та перспективи розвитку в Україні // Фінанси України. — 2006. — № 11. — С. 90−97.

8. Рештаненко Наталія Перестрахування — невід'ємна частина роботи страхових організацій// Юридичний журнал. — № 12, 2003р. (http://justinian.com.ua/article.php?id=938)

9. Ткаченко Н. В. Розвиток перестрахування як важіль забезпечення фінансової стійкості страховиків // Фінанси України. — 2007. — № 3. — С. 119−123.