Завдання, джерела інформації, порядок планування аудиту статей бухгалтерського балансу підприємства

Планування аудиту, по-перше, сприяє розумінню бізнесу клієнта та отриманню достатнього обсягу даних. По-друге, планування дає можливість шляхом раціональної організації дій зменшити витрати на проведення перевірки, полегшує розподіл аудиторів за різними напрямками роботи у відповідності до їх спеціалізації.

Планування аудиту має дуже важливі, притаманні тільки йому особливості:

• — мета, заздалегідь визначена законом. У зв`язку з цим аудитори повинні визначити, сформулювати свою думку і викласти її у висновку;
• — кожний суб`єкт (клієнт) індивідуальний;
• — проведення аудиту є ризикованим через суттєві невідповідності, помилки, фальсифікації порушення чинних законодавчих та нормативних актів.

Щоб планування було ефективним, воно повинно доповнюватися контролем виконаних робіт і постійною реєстрацією всіх фактів і висловів. Це дає можливість уникнути зайвого ризику, більш ґрунтовно підійти до прийняття рішення щодо загальних результатів перевірки.

Процес планування повинен здійснюватися в декілька етапів: попереднє планування; оцінка рівня суттєвості; оцінка СВК; оцінка аудиторського ризику; розрахунок аудиторської вибірки; розробка загального плану та програми аудиту.

На етапі попереднього планування аудитор повинен ознайомитися з фінансово — господарською діяльністю економічного суб'єкту. Саме на цій стадії оцінюється можливість проведення аудиту та його трудомісткість. За результатами попередньої перевірки робляться висновки про величину підприємства, масштаби його угод, ступінь прибутковості (рентабельності) його діяльності, стану розрахунків з бюджетом. Відбувається також візуальна перевірка основних первинних документів, підраховується їх кількість щодо предмету їх трудомісткості (людино — дні, людино — години і т.п.) майбутнього аудиторського контролю. Особливу увагу при ознайомленні необхідно звернути на наявність галузевих особливостей суб`єкту.

Підставою для оцінки аудитором рівня ризику є інформація про клієнта та його бізнес. Значна частина таких даних має загальний характер і залежить від особливостей діяльності підприємства, галузі промисловості, законодавчих та нормативних документів, які стосуються особливостей фінансової діяльності підприємства [17, c.59].

Розрахунок аудиторської вибірки — це наступний етап, основна необхідність використання якого полягає в тому, що суцільна аудиторська перевірка великих і навіть середніх підприємств, які становлять основну частинну всього виробничого потенціалу України, фізично неможлива.

Вибіркові дослідження забезпечують дані для характеристики всієї сукупності на підставі принципу екстраполяції - розповсюдження результатів перевірки на всю генеральну сукупність (набір інформації, стосовно якої аудитор хотів би зробити вибірку).

При проведенні вибірок використовується метод стратифікації - процес розподілу генеральної сукупності на дрібніші підсукупності, кожна з котрих має власну характеристику. Цей метод дозволяє аудитору направляти свої зусилля на більш важливі об`єкти перевірки.

Основною вимогою, що ставиться до проведення вибіркового дослідження є дотримання принципів відбору. Успішне його проведення передбачає вирішення двох питань:

• 1) визначення необхідної кількості вибіркових досліджень;
• 2) розрахунок помилок вибіркових характерних.

На другому етапі планування здійснюються процедури перевірки на суттєвість, які виконуються з метою одержання аудиторських свідчень про виявлення суттєвих викривлень фінансової звітності. Ці процедури бувають двох типів:

• 1) документальні перевірки операцій та залишків;
• 2) аналітичні процедури.

Застосовують такі процедури одержання аудиторських свідчень: перевірки, спостереження, опитування, підрахунки, підтвердження; аналітичні процедури [21, c.68].

Третім важливим етапом планування є оцінка СВК, головна мета якого — уточнення виду, часу проведення, об`єму аудиторських процедур, оскільки структура та функціонування СВК можуть збільшувати або зменшувати ймовірність наявності суттєвих помилок. Під СВК слід розуміти налагоджену систему щоденних заходів, що мають за мету попередження випадкових та навмисних помилок і викривлень, своєчасне забезпечення інформацією керівництва підприємства для прийняття необхідних рішень.

Основними компонентами СВК є:

• — контрольне середовище — характеристики, що визначають службові взаємовідносини, включаючи спеціальні перевірки, що виконуються персоналом;
• — система бухгалтерського обліку — організований процес реєстрації господарських операцій.
• — Процедура оцінки контрольного середовища підприємства починається з вивчення організації СВК, яку позитивно характеризують такі моменти:
• — наявність служби внутрішнього аудиту;
• — затверджених схем документообороту;
• — розподілу обов`язків та відповідальності;
• — затверджених бізнес — плану та кошторису витрат;
• — оформлених результатів інвентаризації, планових та раптових внутрішніх перевірок;
• — внутрішнього аудита, активів перевірок державних органів;
• — отриманих консультацій від податкових органів, юридичних, аудиторських фірм;
• — проведення атестації робітників, організація підвищення кваліфікації персоналу;
• — власних методологічних розробок;
• — адекватних систем ЕОМ, ІС, технічного забезпечення [10].

З метою оптимізації роботи аудитора в процесі виконання процедури оцінки ефективності СВК пропонується використання анкети (дод. В), яка може бути розроблена аудиторами та застосовуватися при проведенні аудиту. При цьому відповідь «Так» позитивно характеризує стан СВК. Чим більша кількість позитивних відповідей, тим менше ймовірність не виявлення помилок, СВК і як наслідок, тим вище ступінь довіри аудитора її менша аудиторська вибірка.

Четвертим важливим етапом процесу планування є оцінка ризику. Ризик проведення аудиторської перевірки являє собою ризик аудитора, пов’язаний з підготуванням неправильного висновку за фінансовими документами. Українські фахівці розглядають загальний аудиторський ризик як сукупність властивого ризику, ризику контролю, ризику не виявлення викривлень. Він розраховується за такою факторною моделлю:

АР = ВР Ч РК Ч РН, (1.1).

де: АР — загальний аудиторський ризик;

ВР — властивий ризик — це здатність залишку на певному бухгалтерському рахунку до суттєвих перекручень;

РК — ризик контролю, що складається з ризику системи контролю та ризику організації бухгалтерського обліку;

РН — ризик не виявлення — значні помилки залишаються не виявленими при проведенні аудиту внаслідок недостатнього аналітичного огляду та тестового контролю.

Слід відмітити, що здійснення аудиторської перевірки супроводжується певним ризиком. Аудитору потрібно чітко визначитись у чому полягає аудиторський ризик, його сутність, складові частини, визначення максимально допустимого рівня. Це є дуже важливою задачею, оскільки від її вирішення залежить згода аудитора на проведення перевірки чи відмова від неї; складання плану перевірки та її термінів; вибір напрямків, підходів, методів та прийомів аудиторської перевірки.

Важливе значення оцінки аудиторського ризику пояснюється тим, що даному питанню приділяється увага в діючих на сьогодні міжнародних нормативах аудиту.

Аудиторський ризик окремої перевірки тісно пов`язаний з ризиком аудиторської фірми. Аудиторська фірма через низьку якість проведення аудиторських перевірок ризикує втратити репутацію, престиж у ділових колах, що може супроводжуватися втратою клієнтів, а то й припиненням її діяльності та позбавлення свідоцтва, тому аудитор має поставити перед собою завдання, які полягають у визначенні і використанні процедур аудиторської перевірки, які дають змогу звести до мінімуму ризик аудиторської перевірки.

Аудиторський ризик складається з 3-х компонентів: властивий ризик;

ризик, пов`язаний з невідповідністю функціонування внутрішнього контролю; ризик невиявлених помилок і перекручень.

З моментальної точки зору аудиторський ризик дорівнює добутку 3-х вищесказаних компонентів, які вираженні в частках одиниці.

Розглянемо детальніше кожен з вказаних компонентів. Отже, властивий ризик — це всі ризики, пов`язані з підприємницькою діяльністю, які перебувають під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, здебільшого прямо не пов`язані з контрагентом підприємця (інфляція, конкуренція, склад виробництва, розрив ділових зв`язків, зміни ринку збуту, тощо), а також загальною організацією і структурою підприємства, господарсько — управлінського та фахово — штатною політикою, кваліфікацією кадрів. Даний вид ризику не підлягає контролю з боку аудитора, він лише оцінює його, але не може змінити.

Аналіз властивого ризику діяльності підприємства доцільно провести на основі розроблених анкет оцінки ризику, які представлені у дод. В.

Невід'ємними рисами методологічного підходу для здійснення аудиту є застосування суттєвості аудиторського ризику та методики вибіркової перевірки.

Суттєвість визначають як максимально допустимий розмір помилкової, або пропущеної суми у фінансовій звітності, якою аудитор може знехтувати, бо вона не вплине на рішення користувачів цієї звітності. Це означає обмеження масштабу аудиту з боку самих аудиторів, яке пов’язане з двома важливими факторами:

• — неможливість забезпечення абсолютної правильності показників фінансової звітності;
• — економічна ефективність аудиту[16, c.218] .

Виділяють кількісний та якісний підходи до оцінки суттєвості.

Серед кількісних найбільшого поширення набуло застосування відносних показників. Так, помилки до 5% не приймаються аудитором до уваги, більше 10% вважаються суттєвими і аудитор вимагає внесення виправлень до фінансової звітності або вибирає форму висновку відмінну від позитивного. Якщо помилка знаходиться в інтервалі від 5 до 10, то рішення щодо їх суттєвості приймає аудитор.

Окремо слід виділити вплив такого фактору як ступінь довіри до СВК, яка існує на підприємстві. Але щоб краще з’ясувати її дієвість доцільно провести за допомогою анкет уточнення ризику контролю. Спочатку заповнюється анкета середовища контролю, а потім системи обліку і контрольних процедур, при здійсненні групи господарських операцій щодо власного капіталу .

Уточнення індивідуального ризику контролю засвідчило, що СВК щодо активів підприємства є досить дієвою. Ризик контролю становить лише 0,35 Ч (7: 20). А тому збільшення довіри до СВК дозволяє зменшити обсяг вибірки.

Виходячи з розглянутих вище факторів можна зробити висновок, що аудит доцільно здійснювати вибірково. При цьому провести перевірку правильності ведення обліку власного капіталу за складовими частинами вибір яких здійснити шляхом випадкового відбору.

У відповідності до мети аудиту, яка визначається ЗУ «Про аудиторську діяльність» конкретизуємо завдання та джерела проведення аудиту бухгалтерського балансу, а саме:

• — оцінка фінансового стану підприємства ;
• — виявлення резервів кращого використання фінансових ресурсів;
• — аналіз ефективності планування;
• — розробка заходів по покращенню фінансового становища підприємства;
• — оптимізація витрат та результатів діяльності.

Окрім цього аудитор повинен застосовувати наступні прийоми та способи перевірки:

• — перевірка правомірності визначення та відображення складових майна підприємства;
• — встановити документальне обґрунтовування складових майна підприємства;
• — порівняти вказані в обліковому регістрі суми і місяці, до яких вони відносяться, з первинними документами (рахунками, договорами, банківськими виписками, ТТН тощо);
• — перевірити наявність в документах всіх необхідних реквізитів: назву документу, дату складання, назву підприємства, від імені якого складений документ, зміст господарської операції її вимірники в натуральному і грошовому вираженнях, перелік посадових осіб та підписи;
• — порівняти суми, зазначені в рахунках — фактурах, платіжних вимогах — дорученнях тощо, з сумами платіжних документів та виписок банку. Порівняти тривалість періоду між датами платежу, оприбуткування товарів (послуг), отримання рахунку — фактури;
• — дослідити санкціонування всіх операцій шляхом ознайомлення з внутрішніми документами підприємства за підписом керівника або уповноваженої особи, які регламентують політику підприємства по затвердженню складових майна підприємства;
• — перевірити охайність записів;
• — перевірити незвичайні операції та їхні проводки;
• — встановити відповідність записів синтетичного та аналітичного обліку з записами в Головній книзі[18, c.152] .

Крім того, на етапі планування аудиторської перевірки передбачається складання двох документів: загального плану (дод. Г) та програми аудиту (дод. Д).

Розробка загального плану аудиту є етапом планування, де передбачається складання графіка аудита, в якому повинні бути враховані витрати на його проведення, включаючи строки підготовки письмової інформації керівництву підприємства, що підлягає перевірці та аудиторського висновку.

Загальний план проведення аудиту містить такі розділи:

• — розуміння аудиторського бізнесу клієнта;
• — розуміння системи обліково — аналітичного процесу;
• — фактори управлінського впливу;
• — фактори економічних відносин з іншими підприємствами;
• — види, час і повнота процедур: існування можливості внесення змін в окремі ділянки аудиту.

Розвитком загального плану аудиту є його програма. Вона є детальним переліком аудиторських процедур, що необхідні для практичної реалізації плану аудиту.

Програма містить ряд конкретних ділянок аудиту в залежності від методу перевірки (суцільної чи вибіркової) та набір процедур по кожній з них.

Упродовж всієї перевірки загальний план і програма аудиту переглядаються та уточнюються з метою врахування зміни умов, напрямків та об`єктів аудиту, отримання неочікуваних аудитором результатів тощо. Події чи мотиви, що зумовили аудитора вносити зміни у загальний план і програму аудиту, оформлюються документально.

Таким чином, методологічними основами планування та організації аудиту є розробка та укладання угоди, згідно якої розробляється план та програма аудиторської перевірки. Крім того, на основі анкетування СВК підприємства робиться висновок про величину ризику неефективності контролю.