Міжнародна товарна торгівля України

Реферат на тему:

Міжнародна товарна торгівля України

У соціалістичному минулому Україна підтримувала зовнішньоекономічні зв’язки з 123 країнами світу. З огляду на командно-адміністративну економіку та монополію держави на зовнішньоекономічну діяльність основні рішення щодо розвитку міжнародної торгівлі України приймалися у Москві. 1400 підприємств України, що брали участь у зовнішньоекономічній діяльності, керувалися вказівками, що спускалися їм згори.

Стисло зупинимося на нинішньому стані міжнародної торгівлі України. Після здобуття Україною незалежності її інтеграція у світову економіку виявилася, як і слід було очікувати, болісною. Економіка України включилася у міжнародну торговельну гонку з позицій аутсайдера. На відміну від постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи Україна, як і раніше, залишається експортером передусім сировини та напівфабрикатів. В експорті України переважає.

металопродукція. Друге місце посідає мінеральна та хімічна продукція. Продукти машинобудування на початку третього тисячоліття становили близько 12%.

Світова фінансова криза 1997;1999 pp. загострила ситуацію, помітно зменшився попит на основні товари українського експорту, передусім на металургійну продукцію.

До 1999 р. зовнішньоторговельний оборот України постійно зменшувався. Водночас погіршувалася структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції низки галузей став збитковим. Найважливіші галузі промисловості занадто енергоємні, тому більша частка валютних надходжень спрямовується не на технічне переоснащення виробничих потужностей, а на оплату імпортованих енергоносіїв.

Обсяги експорту в розрахунку на душу населення в Україні на зламі тисячоліть були втричі меншими, ніж у Польщі, та вдесятероніж в Угорщині. Можливості екстенсивного розширення експорту в Україні вже вичерпано, отже, існує гостра потреба в якісних змінах, що передбачає такі заходи:

• підвищення ефективності експортних операцій;

• відновлення позицій на традиційних ринках і завоювання нових;

• удосконалення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

• збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту.

За роки незалежності істотно змінилася географічна спрямованість українського експорту. Порівняно з 1992 р. частка країн СНД в експорті наприкінці XX століття зменшилася майже вдвічі. Основні імпортери українських товарів серед країн далекого зарубіжжя — це Китай, Туреччина, Німеччина та Італія.

Оскільки частка постачань енергоносіїв з Росії в Україну досягла майже 50%, то зберігається економічна залежність України від північного сусіда. Скорочення експорту до країн СНД (передусім, у Росію) не було компенсоване завоюванням нових ринків.

Серед основних негативних чинників, що впливають на стан зовнішньої торгівлі України, слід зазначити такі:

• низька конкурентоспроможність товарів і послуг (ціни на окремі види української продукції на 30−70% перевищують ціни аналогічної продукції на міжнародних ринках);

• неефективне управління підприємствами;

• відсутність за кордоном збутової інфраструктури;

• нерозвиненість основних засад ринкової економіки;

• недосконалість методів державного регулювання економіки загалом і зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

• слабка інфраструктура підтримки експорту;

• загострення міжнародної економічної конкуренції;

• протекціонізм з боку іноземних держав.

Характерною ознакою торгівлі України є висока питома вага бартерних угод. Щоправда, останніми роками з’явилася тенденція до зменшення їх кількості. Найбільші обсяги постачань на бартерній основі припадають на Росію, Білорусь, США, Німеччину і Туркменістан. В експорті за бартерними угодами переважають чорні метали і вироби з них, руди, концентрати, цукор, кондитерські вироби, транспортні засоби, механічне машинне устаткування, органічні хімічні речовини. Бартер у сфері імпорту поширюється на паливно-мінеральні ресурси (у тому числі нафту), електричні й механічні машини, устаткування, каучук, гумові вироби тощо. Слід також звернути увагу на те, що Україна належить до групи 10 найбільших у світі країн — експортерів зброї.

Позитивним результатом у сфері міжнародної торгівлі України можна вважати набуття досвіду регулювання зовнішньоекономічної діяльності (у тому числі законодавчого). Прийнято, зокрема, Єдиний митний тариф, Антидемпінговий кодекс, Митний кодекс України. Національна нормативно-правова база приводиться у відповідність з міжнародним правом. Лібералізується режим регулювання зовнішньоекономічної діяльності, поступово знижуються тарифи, спрощуються процедури митного контролю.

У 2000 р. з’явилася позитивна динаміка показників зовнішньої торгівлі України, що тривала і в наступному році, — зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг збільшився на 9,7% і становив близько 37 млрд дол. Обсяги експорту товарів і послуг зросли на 10,2% і становили близько 20 млрд дол., обсяги імпорту відповідно на 9% і становили близько 17 млрд дол. Сальдо торговельного балансу виявилося позитивним.

Поліпшилася товарна структура українського експорту, частка продукції металообробної та машинобудівної галузей промисловості у загальній структурі експорту товарів у 2001 р. досягла 14,2%, а продукції АПК — 10,8%. Металургійний комплекс продовжує забезпечувати третину загального обсягу експорту товарів.

У 2001 р. обсяг експорту товарів до Росії становив 22,9% від загального обсягу експорту, а імпорту — 37,4%.

Потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі такі:

• запаси мінерально-сировинних ресурсів (Україна володіє 5% світових запасів мінеральної сировини);

• сприятливі кліматичні умови і родючі землі;

• наявність інфраструктури для надання послуг (зокрема з міжнародного транзиту нафти та газу);

• великий потенціал високотехнічних галузей промисловості.

На думку фахівців, слід вжити таких заходів для поліпшення зовнішньої торгівлі України:

• підвищити рівень і якість продукції чорної металургії та важкого машинобудування;

• розвивати конкурентоспроможні виробництва аграрно-промислового комплексу;

• розвивати експорт ракетної й авіаційної техніки;

• розвивати і модернізувати транспортну інфраструктуру;

• залучати іноземний капітал для прискорення модернізації;

• створювати нові галузі та виробництва (рідкісноземельні метали, комп’ютери, мікроелектроніка тощо);

• розвинути міжнародний туризм до світового рівня;

• створити маркетингові та сервісні мережі на міжнародних ринках;

• збільшити закупівлі за кордоном новітніх технологій для створення нових конкурентоспроможних національних виробництв;

• активно впроваджувати міжнародні стандарти і процедури сертифікації;

• використовувати політичні та дипломатичні важелі впливу для забезпечення участі України у великих міжнародних коопераційних проектах;

• належним чином забезпечити інформатизацію зовнішньоекономічної діяльності;

• удосконалити фінансові механізми регулювання експорту. Насамкінець слід нагадати читачеві, що в Україні публікуються два статистичні довідники «Україна в цифрах» і «Статистичний щорічник», в яких вміщено таблиці з даними щодо зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі і міжнародної торгівлі України.

Список використаної та рекомендованої літератури.

1. 1.Авдокушин Е. Международные экономические отношения. -М., 1996.

2. 2.Ананьев М. А. «Невидимый экспорт» и международные отношения. — М.: Междунар. отношения, 1971.

3. 3.Аникин А. В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. — Изд. 2-е, доп. и перераб. — Политиздат, 1975.

4. 4.Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — М.:БСЭ, 1998.

5. 5.Борисов К. Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999.

6. 6.Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. — М., 1996.

7. 7.Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. — - К.: Основи, 2000.

8. 8.Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ, 1999.

9. 9.Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л. С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.

10. 10.Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры, технология). — М.: Финансы и статистика, 1998.

11. 11.Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000.

12. 12.Дахно І. І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП, 2001.

13. 13.Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. — - К.: МАУП, 2002.

14. 14.Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь, 2002.

15. 15.Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право. Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.

16. 16.Економічний словник-довідник. — К.: Femina, 1995.