Бухгалтерський облік

Опорный конспект лекцій по бух. учету

Тема Фінансовий облік: принципи та зміст

Вступ

Сьогодні в країнах з розвинутою економікою загальна бухгалтерія поділяється на дві підсистеми: зовнішню — фінансову та внутрішню — управлінську (внутрішньогосподарську). Такий поділ об'єктивно зумовлений відмінностями в цілях і завданнях зовнішньої та внутрішньої бухгалтерії.

Бухгалтерський облік в Україні також поділяється на фінансовий і управлінський, причому у фінансовому обліку поступово відокремлюється управлінська функція.

Фінансова звітність, що складається підприємствами різних країн світу, має певні відмінності, що обумовлені соціальними, економічними та політичними факторами. Відмінності у підходах до змісту фінансових звітів значно ускладнили аналіз інформації та прийняття рішень в умовах розвитку міжнародної торгівлі, глобалізації фінансових ринків та транснаціональних корпорацій.

Сьогодні в Україні відбувається процес реформування бухгал-терського обліку з метою приведення національної системи обліку у відповідність міжнародним стандартам. Міжнародні стандарти визначають загальні правила оцінки та надання інформації у фінансових звітах. Але МСБУ не являються домінуючими над законодавчими актами, що регулюють складання фінансової звітності в окремій країні. Таким чином, указівки з регулювання бухгалтерського обліку формуються відповідно традиціям нашої країни, які усе ж таки не мають принципових розбіжностей з міжнародними стандартами.

План

Поняття та призначення фінансового обліку.

Національні стандарти бухгалтерського обліку.

Принципи фінансового обліку.

Формування показників діяльності підприємства у фінансовому обліку.

Поняття та призначення фінансового обліку.

В Україні ведення фінансової бухгалтерії є обов’язковим для всіх підприємств. Фінансовий облік ведеться в інтересах зовнішніх користувачів — потенційних інвесторів, органів податкової адміністрації, біржі, банку, постачальників та покупців тощо. Фінансова звітність, складена на підставі МСБУ, задовольняє інформаційні потреби, загальні для всіх користувачів. Метою фінансового обліку є формування та надання фінансових звітів загального призначення, які містять інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства, яка є корисною для широкого кола користувачів. Фінансова звітність відкрито публікується, вона не становить комерційної таємниці. Система формування фінансової звітності повинна бути прозорою, доступною для розуміння компетентними користувачами. Усі ці фактори зумовлюють чітку регламентацію структури, форми зовнішньої звітності підприємства, правил і принципів її складання.

2. Національні стандарти бухгалтерського обліку.

З метою гармонізації національної системи бухгалтерського обліку на підставі міжнародних стандартів в Україні протягом 2000;2001 років відбувається розробка та втілення Національних стандартів бухгалтерського обліку (НСБО). За складом питань, які регулюються НСБО, їх можна об'єднати у чотири групи:

І група спрямована на врегулювання питань складання фінансової звітності.

ІІ група орієнтована на облік основних засобів, нематеріальних активів їх амортизації та оренди, товарно-матеріальних запасів, зобов’язань по кредитах, позиках, боргах постачальникам, підрядчикам.

ІІІ група вирішує завдання обліку доходів, витрат та фінансових результатів.

ІY група фіксує правила обліку інвестицій, податків, дивідендів, довгострокових контрактів, впливу змін валютних курсів, цін та інфляції.

3.Принципи фінансового обліку і звітності.

Автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від його власників, у зв’язку з чим активи і зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності.

Безперервність — оцінка активів і зобов’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі. Якщо підприємство має намір, або потребу в ліквідації чи скороченні об'єму діяльності, то звітність повинна складатися на підставі інших принципів, що мають бути розкриті.

Періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на визначені періоди часу з метою складання фінансової звітності. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік, квартал.

Історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і придбання.

Нарахування і відповідність доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що здійснені для одержання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати коштів.

Повнота (повне висвітлення) — усі господарські операції підлягають реєстрації на рахунках бухгалтерського обліку. Фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні і потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Послідовність (стабільність) — постійне (із року в рік) застосування підприємством обраних методів обліку (обраної облікової політики). Зміна облікової політики можлива лише в тих випадках, які передбачені національними П (С)БО, і повинна бути обгрунтована і розкрита у фінансовій звітності.

Обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань і витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

Превалювання сутності над формою — операції враховуються відповідно до їх сутності, а не тільки виходячи з юридичної форми.

Єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

4. Формування показників діяльності підприємства у фінансовому обліку.

Одним із напрямів формування показників фінансової звітності підприємств є визначення видів діяльності по окремим господарським операціям. Діяльність, яку здійснює підприємство поділяється на звичайну та надзвичайну.

Звичайна — це будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують чи виникають у результаті її здійснення.

Надзвичайна — це події, які чітко відрізняються від звичайної діяльності, та не передбачається, що вони будуть повторюватися періодично чи в кожному наступному звітному періоді. Наприклад, ліквідація наслідків пожежі, поводі, техногенних аварій.

У межах звичайної та надзвичайної діяльності виділяють операційну, інвестиційну та фінансову діяльність.

Операційна — це основна діяльність, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Операційна діяльність, у свою чергу, поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

Основна — це операції, пов’язані з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є головною метою утворення підприємства та забезпечують основну долю його доходу.

Інша операційна — це, зокрема, операції з реалізації іноземної валюти, реалізації інших оборотних активів, оперативної оренди; відображення курсових різниць, створення резервів сумнівних боргів, уцінка запасів, отримання та сплата пені, штрафів та інших санкцій та інші.

Інвестиційна — це придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Наприклад, здійснення капітальних інвестицій у основні засоби, реалізація основних засобів, що не використовуються, ліквідація основних засобів, операції з нематеріальними активами, фінансовими інвестиціями (придбання цінних паперів), надання позик та отримання процентів по них, надходження дивідендів від фінансових інвестицій, переоцінка необоротних активів та інвестицій.

Фінансова — це діяльність, яка веде до зміни розміру та складу власного та позикового капіталу. Наприклад, емісія акцій, отриманні та погашення кредитів, виплата дивідендів, фінансова оренда активів (надання та отримання), сплата процентів за користування грошовими коштами, доходи від спільної діяльності.

При віднесенні окремих операцій до конкретного виду діяльності необхідно враховувати особливості конкретного підприємства. Наприклад, інвестиції у цінні папери, як правило, відносяться до інвестиційної діяльності, але для інвестиційної компанії це основна операційна діяльність.

При складанні фінансової звітності дані про доходи і витрати, а також рух грошових коштів надаються окремо для операційної інвестиційної фінансової та надзвичайної діяльності, що сприяє підвищенню достовірності облікової інформації та поглибленню аналізу показників фінансової діяльності.

Висновки

Ведення фінансового обліку є обов’язковим для кожного підприємства. Законом встановлюються вимоги до фінансової інформації. Регламентуються форми звітності та їх зміст, порядок розрахунку показників.

Фінансовий облік базується на точній інформації, законом регламентуються не тільки обмеження, але й вимоги. Фінансові звіти готуються для зовнішніх користувачів, тобто людей, які не роблять на даному підприємстві. Інформація, яка міститься у фінансових звітах, відображає операції, які вже здійснено, і тому вона піддається перевірці.

Фінансові звіти узагальнюють інформацію про діяльність всього підприємства.

Мета фінансового обліку — складання фінансової звітності зовнішнім користувачам інформації. Мета вважається досягнутою, якщо документи складені та надані за призначенням.

Користувачі фінансової інформації - акціонери, кредитори, податкові органи, позабюджетні фонди, органи влади. Це юридичні та фізичні особи, які знаходяться у певних відношеннях з підприємством, що підготувало звіт. Керівники підприємства несуть відповідальність за підготовку фінансових звітів.

Фінансовий облік будується на підставі загальноприйнятих норм та стандартів. Цей принцип дозволяє зовнішнім користувачам інформації проводити порівняння та співставлення. Крім того, користувачі повинні бути впевненими, що облік ведеться за загальноприйнятим порядком, завдяки чому він у достатній мірі вірогідний.

Контрольні запитання

Навести поняття фінансового облік.

Розкрити призначення фінансового обліку поряд з іншими видами бухгалтерського обліку.

Розкрити призначення, склад та короткий зміст національних бухгалтерських стандартів.

Розкрити 10 принципів фінансового обліку та звітності.

Розкрити порядок формування показників фінансової звітності за напрямками діяльності підприємства.

Тема . Облік формування власного капіталу.

Вступ

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» термін «Власний капітал» визначається як частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

План

Види власного капіталу.

Облік статутного та пайового капіталу.

Облік додаткового капіталу.

Облік резервного капіталу.

Облік прибутку (збитку)підприємства.

Облік забезпечень наступних витрат та цільового фінансування.

Текст

Власний капітал — це сума коштів підприємства, що належить засновникам та визначається як різниця між загальною вартістю майна і борговими зобов’язаннями.

До власного капіталу відносяться: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, прибуток підприємства, а також кошти забезпечень наступних витрат. До власних коштів умовно належить і цільове фінансування, що надходить з державних джерел згідно з Законом про Державний бюджет. (умовно, тому що ці кошти не підлягають поверненню).

Статутний капітал — це зареєстрована вартість акцій для акціонерних товариств і сума оголошеного статутного капіталу для інших підприємств, зафіксовані в статутних документах.

Пайовий капітал — сума пайових внесків фізичних та юридичних осіб, якщо це передбачено статутними документами.

Додатковий капітал — складається з двох частин:

суми перевищення вартості продажу акцій над номінальною вартістю (емісійний доход) ,

сум дооцінки необоротних активів, вартість активів, безоплатно отриманих підприємством.

Резервний капітал — сума резервів, створених підприємством відповідно до діючого законодавства або статутних документів.

Прибуток — кошти, отримані в результаті перевищення доходів над витратами звітного періоду та спрямовані на подальше використання у діяльності підприємства. Збитки — це перевищення витрат над доходами періоду.

Забезпечення наступних витрат — це кошти, які за рішенням підприємства резервуються для покриття майбутніх витрат і платежів.

Цільове фінансування — це кошти для здійснення заходів цільового призначення, у тому числі гуманітарна допомога, субсидії, асигнування з бюджету, внески фізичних і юридичних осіб у вигляді спонсорської допомоги.

Статутний капітал створюється за рахунок внесків засновників. Згідно з Законом про господарські товариства від 19.09.91 р. № 1576-ХІІ внески засновників можуть здійснюватися у вигляді:

будівель, споруд, обладнання;

інших матеріальних цінностей (виробничих запасів, готової продукції, товарів та інших);

цінних паперів;

прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами та майном;

інших майнових прав, у тому числі інтелектуальної власності;

грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті.

Забороняється використання бюджетних коштів, коштів, отриманих у позику, коштів, отриманих у заставу.

Статутний капітал, таким чином, є частиною майна підприємства. Кошти та майно, що внесені до статутного капіталу, приймають участь у господарському обороті поряд з іншим майном. Внески до статутного капіталу, що надійшли на поточний рахунок, можуть бути використані на будь-які цілі, у тому числі на заробітну плату, придбання матеріалів, обладнання та інші.

Формування статутного капіталу за рахунок внесків засновників фіксується в засновницьких документах підприємства (Статуті та Установчому договорі). Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення, або зменшення обов’язково реєструється в Державному реєстрі господарських одиниць. Сума, яка на дату реєстрації підприємства заявлена, але фактично не внесена засновниками, становить неоплачений капітал. Невкладені кошти засновників зменшують реальний розмір статутного капіталу і в балансі відображаються зі знаком мінус.

Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно розміщених у товариствах для господарської діяльності, зокрема, у споживчих товариствах, житлово-будівельних кооперативах, кредитних спілках колективних сільськогосподарських підприємствах. (неприбуткові організації, що утримуються лише за рахунок пайових внесків).

Для обліку статутного капіталу Планом рахунків передбачено два рахунки: 40 «Статутний капітал», 45 «Вилучений капітал» та 46 «Неоплачений капітал»

Рахунок 40 є пасивним, по кредиту відображається зафіксована у засновницьких документах сума статутного капіталу та її збільшення, по дебету — зменшення статутного капіталу внаслідок вибуття учасників, викупу акцій у акціонерів.

Рахунок 45 — активний, регулюючий до рахунку 40. По дебету відображається вартість акцій, які викуплені у акціонерів з метою перепродажу, анулювання (зменшення статутного капіталу), по кредиту — номінальна вартість перепроданих акцій, або зменшення статутного капіталу внаслідок анулювання акцій.

Рахунок 46 активний, регулюючий до рахунку 40. По дебету відображається заборгованість учасників (акціонерів) по внесках до статутного капіталу, а також за акції, які їм належать, по кредиту — фактичне внесення коштів або майна у статутний капітал.

Порядок відображення операцій по формуванню статутного капіталу:

Для обліку додаткового капіталу використовується рахунок 42 «Додатковий капітал». Він є пасивним: по кредиту відображається нарахування, по дебету — зменшення додаткового капіталу.

Законом про господарські товариства (стаття 14) передбачено створення у госп. товаристві резервного капіталу у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25% статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного капіталу не може бути меншим 5% суми чистого прибутку. Кошти резервного капіталу використовуються, як правило, для покриття непередбачених витрат у випадку нестачі прибутку, для погашення боргів перед кредиторами при ліквідації товариства, для виплати дивідендів за привілейованими акціями. Облік резервного капіталу ведеться на пасивному рахунку 43. Наприклад,

Створено резерв у розмірі 5% від чистого прибутку за рік Д-т 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді»

К-т 43 «Резервний капітал»

Використання резерву:

Д-т 43

К-т 44 — поповнення прибутку у випадку нестачі для погашення витрат.

Нерозподілений прибуток після сплати податків є елементом власного капіталу. Якщо в результаті діяльності отримано збитки, вони відображаються в балансі як зменшення власного капіталу зі знаком мінус.

Фінансовий результат визначають на рахунку 79 «Фінансовий результат»:

Д 79 К

Після зіставлення доходів і витрат прибуток списують в кредит рахунку 441 «Прибуток нерозподілений», а збиток — в дебет рахунку 442 «Непокриті збитки».

Використання прибутку відображається на субрахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді», наприклад:

Нараховані дивіденди по акціям: Д — 443 К — 671 «Розрахунки по нарахованих дивідендах»

Здійснено відрахування до резервного капіталу: Д — 443 К — 43

Збільшено статутний капітал (номінальну вартість акцій) за рахунок прибутку: Д — 443 К — 40

Списано прибуток, використаний у звітному періоді: Д — 441 К — 443

Облік забезпечень наступних витрат та цільового фінансування.

Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних витрат на:

Виплату відпусток працівникам, Додаткове пенсійне забезпечення, Виконання гарантійних зобов’язань та інші.

Суми створених забезпечень визнаються витратами.

Для обліку забезпечень використовують пасивний рахунок 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів».

Забезпечення виплат відпусток — створюється для погашення витрат на оплату відпусток, переважно, у літній період. Це є необхідним для тих категорій робітників, які при виході у відпустку потребують заміни. Тобто у цей період необхідно сплачувати подвійну суму: за відпустку та заробітну плату.

Для обчислення сум забезпечення підприємства встановлюють певний розмір відсотку, який застосовується до фонду заробітної плати робітників разом з відрахуваннями від неї. Наприклад, фонд заробітної плати робітників за місяць склав 15 000 грн., відрахування на соціальні заходи (36,5% від 15 000) — 5475 грн., відсоток забезпечення виплат відпусток — 10%.

Розрахунок суми забезпечення: (15 000+5475) х 10% = 2047,5 грн.

Проводка по нарахуванню забезпечення — Д-23, 91 К-47

Використання забезпечення у періоді відпусток — Д-47, К-66, 65.

Забезпечення гарантійних зобов’язань — створюється для погашення витрат на гарантійний ремонт продукції, яка повернена покупцями для ремонту. Для визначення сум забезпечення підприємство встановлює розмір відсотку до об'єму реалізованої за місяць продукції. Наприклад, протягом місяці реалізовано продукції, по якої встановлено гарантійні зобов’язання на суму 20 000 грн., відсоток забезпечення гарантійних зобов’язань — 3%.

Розрахунок суми забезпечення: 20 000×3: = 600 грн.

Проводка по нарахуванню зобов’язання: Д-93, К- 47.

Використання забезпечення у разі здійснення витрат на гарантійний ремонт: Д-47, К-20, 66, 65, 22 та інші.

Цільове фінансування.

Фонди цільового фінансування формуються за рахунок лише зовнішніх цільових надходжень та використовуються в суворій відповідності до встановлених кошторисів. Вони, як правило, спрямовуються на фінансування об'єктів соцкультпобуту, будівництво доріг, житла, передачу гуманітарної допомоги. Облік цих коштів ведеться на пасивному рахунку 48 «Цільове фінансування та цільові надходження».

Приклад 1:

Отримане бюджетне фінансування для будівництва школи: Д-311, К-48;

Надійшло від інших організацій у вигляді допомоги: Д-20,22, К-48:

Списані витрати по будівництву школи за рахунок цільового фінансування: Д-48, К-15.

Приклад 2:

Отримано від батьків кошти за перебування дітей у дитячому садку підприємства: Д-30, К-48.

Погашення частки витрат на утримання дитячого садку за рахунок коштів батьків: Д-48, К-949.

Висновки

Поняття «капітал» у житті звичайно сприймається як «власність». Так, права кожного власника на майно підприємства і на участь у його прибутку визначається часткою вкладених коштів. У момент створення підприємства його капітал втілюється у внесених засновниками активах і оцінюється за вартістю всього майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, власний капітиа дорівнює сумі активів підприємства.

У процесі господарської діяльності підприємство здійснює операції, що призводять до виникнення у нього різноманітних зобов’язань перед юридичними і фізичними особами, наприклад, заборгованості постачальникам за придбані матеріали, заборгованості працівникам із заробітної плати, заборгованості бюджету з нарахованих податків тощо. Тоді власний капітал визначається як частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Контрольні запитання

Розкрити сутність власного капіталу.

Наведіть склад власного капіталу.

Дати характеристику статутного капіталу.

Дати характеристику пайового капіталу.

Дати характеристику додаткового капіталу.

Дати характеристику вилученого капіталу.

Дати характеристику резервного капіталу.

Що являють собою нерозподілені прибутки?

Який рахунок бухгалтерського обліку застосовується для обліку статутного капіталу (характеристика)?

Який рахунок бухгалтерського обліку застосовується для обліку пайового капіталу (характеристика)?

Який рахунок бухгалтерського обліку застосовується для обліку неоплаченого капіталу (характеристика)?

Який рахунок бухгалтерського обліку застосовується для обліку вилученого капіталу (характеристика)?

Як на рахунках бухгалтерського обліку відображається формування статутного капіталу?

В чому полягають особливості обліку акціонерного капіталу ВАТ?

Як у бухгалтерському обліку відображається формування додаткового капіталу?

Який рахунок бухгалтерського обліку застосовується для обліку нерозподілених прибутків (непокритих збитків)?

Яка мета складання звіту про власний капітал?

Як в бухгалтерському обліку відображаються операції по ліквідації ТОВ?

Як в бухгалтерському обліку відображається формування резервного капіталу?

Як в бухгалтерському обліку відображається використання резервного капіталу?

Який рахунок бухгалтерського обліку застосовується для обліку розрахунків з учасниками?

Наведіть приклади бухгалтерських проводок розрахунків з учасниками.

Як у бухгалтерському обліку розраховується та відображається податок на прибуток?

Для чого застосовується рахунок «Відстрочені податкові активи»?

Для чого застосовується рахунок «Відстрочені податкові зобов’язання»?

Тема: Облік грошових коштів в національній валюті.

Вступ.

Грошові кошти підприємства являють собою найбільш ліквідну частину оборотних активів. Вони відіграють ключову роль в господарських процесах забезпечення підприємства необхідними ресурсами та в ході реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), виконуючи функції засобу обігу та платежу. Як засіб накопичення грошові кошти підприємства також використовуються при здійсненні фінансових інвестицій, а саме при розміщенні на депозитних рахунках у банках та спрямуванні у статутні капітали інших підприємств.

В активах підприємства можуть бути кошти як в національній, так і в іноземних валютах. Метою даної лекції є ознайомлення з порядком бухгалтерського обліку грошових коштів в національній валюті України.

Валюта України — це грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти, що знаходяться на рахунках, або вносяться у вигляді внесків до банківських та інших кредитно-фінансових установ на території України; платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.

Для цілей бухгалтерського обліку грошові кошти в національній валюті діляться на наступні групи:

готівка у касі підприємства;

гроші на поточних рахунках у банках;

гроші на інших рахунках у банках;

інші грошові кошти.

Бухгалтерський облік грошових коштів в національній валюті повинен

забезпечувати:

своєчасне і повне документування операцій з руху грошових коштів;

суцільну реєстрацію операцій в облікових регістрах;

щоденне визначення та контроль залишків грошових коштів;

дотримання касової дисципліни згідно з вимогами діючого законодавства;

обгрунтованість проведення операцій на рахунках у банках;

відображення господарських операцій з грошовими коштами в системі бухгалтерських рахунків;

складання фінансової звітності про стан і рух грошових коштів підприємства.

План.

1. Облік касових операцій:

1.1. Облік готівкових коштів у касі.

1.2. Облік інших грошових коштів.

2. Облік операцій на рахунках у банках в національній валюті:

2.1. Облік коштів на поточних рахунках підприємства у банках.

2.2. Облік операцій з іншими рахунками у банках.

Текст.

1.1. Готівкові кошти — це грошові знаки національної та іноземної валюти — банкноти і монети, в тому числі оборотні пам’ятні і ювілейні монети, які є дійсними платіжними засобами.

Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок грошових коштів, що отримані з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки та здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги.

Сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) не може перевищувати десяти тисяч гривень протягом одного дня за одним чи кількома платіжними документами.

Установа банку, в якому підприємство відкрило поточний рахунок, встановлює ліміт залишку готівки у касі - граничний розмір готівки, який може залишатися у касі на кінець робочого дня. Всі кошти, понад встановленого ліміту повинні здаватися у каси банків для зарахування на поточний рахунок.

Підприємства мають право зберігати у касі готівку, отриману для виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, дивідендів, понад ліміту протягом трьох робочих днів, враховуючи день отримання готівки в установі банку. Якщо підприємство здійснює виплату заробітної плати за рахунок виручки, понадлімітні кошти на ці цілі можуть зберігатися у касі протягом трьох робочих днів з дня, коли настав строк виплати.

Підприємства (підприємці), які мають поточні рахунки в установах банків, отримують готівку з цих рахунків та використовують її виключно на цілі, які зазначені у грошовому чеку. Суми готівки, отримані в установі банку і не використані за призначенням протягом встановлених термінів, повертаються підприємством у банк не пізніше наступного робочого дня. Може залишитися тільки сума у межах ліміту.

Документування касових операцій. Прийом готівки проводиться по прибутковим касовим ордерам, що підписуються головним бухгалтером. При цьому видається квитанція за підписами головного бухгалтера і касира, затверджена печаткою підприємства.

Видача готівки з кас підприємств проводиться за видатковими касовими ордерами, або платіжними відомостями. Документи на видачу готівки підписуються керівником і головним бухгалтером. У випадку видачі окремій фізичній особі готівки за видатковим ордером касир вимагає пред’явити паспорт чи документ, який його замінює, записує його найменування і номер, коли і ким він виданий.

Виплати, пов’язані з оплатою праці, проводяться касиром по платіжним відомостям. Після закінчення встановлених строків виплати касир повинен:

· в платіжній відомості проти фамілій осіб, яким не видано зарплату, зробити напис: «Депонована»;

· скласти реєстр депонованих сум;

· в кінці відомості вказати фактично виплачену суму і суму виплат, яка не була виплачена, звірити ці суми з загальним підсумком за платіжною відомістю і затвердити напис своїм підписом;

· виписати видатковий касовий ордер на фактично видану суму за відомістю і зробити відповідний запис у касовій книзі.

Здача грошей у касу банку засвідчується квитанцією до Об’яви на внесок готівкою і також оформлюється видатковим касовим ордером.

Всі надходження і видатки готівки обліковують у касовій книзі. Записи в касовій книзі здійснюються в двох примірниках. Перші примірники залишаються у касовій книзі. Другі примірники відривні і є звітами касиру. Записи у касовій книзі робляться касиром по операціям отримання чи видачі готівки за кожним прибутковим і видатковим касовим ордером у день їх надходження чи видачі. Щоденно наприкінці робочого дня касир підбиває підсумок операцій за день та виявляє залишок готівки у касі і передає в бухгалтерію як звіт касиру другий відривний лист з прибутковими і видатковими ордерами.

Рахунок 30 «Каса» за класифікацією відноситься до активних, основних,

грошових. По дебету відображається надходження коштів, по кредиту — їх вибуття. Сальдо рахунку — дебетове — показує суму залишку готівки у касі на певну дату.

Розглянемо приклади господарських операцій з руху готівкових коштів у касі:

Таблиця 1.

Кореспонденція рахунку 301 «Каса в національній валюті»

1.2. Інші грошові кошти — це грошові документи і грошові кошти у дорозі. Грошовими документами вважаються, зокрема, оплачені путівки в санаторії, пансіонати, поштові марки, проїзні квитки тощо, бланки акцій. Грошові документи зберігаються у касі підприємства. Грошові кошти у дорозі - це готівка, здана до банку або інкасаторам, але не зарахована на поточний рахунок.

Документування операцій з іншими грошовими коштами.

Надходження і видача грошових документів оформлюється прибут-ковими і видатковими касовими ордерами або накладними, що їх замінюють. Касир складає звіт про рух грошових документів.

При передачі виручки інкасатору складається супровідна відомість в трьох примірниках через копіювальний папір: перший примірник (супровідну відомість) вкладають в інкасаторську сумку, другий (накладну) — віддають інкасатору при отриманні ним сумки, третій (копія супровідної відомості) — залишається у касі (інкасатор розписується на ньому і ставить відповідний штамп) і служить підставою для списання коштів з касира, який підтверджує здачу грошей до каси банку. На зворотному боці першого і другого примірників матеріально відповідальні особи заповнюють покупюрний опис грошей, що здаються.

Підставою для прийняття сум грошових коштів в дорозі на облік при здачі виручки є квітанція установи банку, поштового відділення, копії супро-відних відомостей на здачу виручки інкасаторам банку тощо.

Для узагальнення інформації про наявність та рух грошових документів та грошових коштів у дорозі передбачено рахунок 33 «Інші грошові кошти» — активний, основний, грошовий. По дебету рахунку 33 «Інші грошові кошти» відображається надходження грошових документів до каси підприємства. По кредиту — вибуття грошових документів та списання коштів у дорозі після їх зарахування на відповідний рахунок.

Рух коштів у національній валюті відображається на субрахунках:

331 «Грошові документи в національній валюті»,

333 «Грошові кошти у дорозі в національній валюті».

На субрахунку 331 відображаються грошові документи за їх номі-нальною вартістю. Аналітичний облік грошових документів ведеться за їх видами.

На субрахунку 333 відображаються, зокрема: готівкова виручка, внесена до кас банків та поштових відділень для зарахування на поточний рахунок підприємства, але ще не зарахована за призначенням, а також гроші, направлені з поточного рахунку на придбання іноземної валюти згідно з заявкою підпри-ємства. Аналітичний облік грошових коштів у дорозі ведеться по видам операцій, по касам підрозділів підприємства в хронологічному порядку.

Синтетичний облік рахунку 33 «Інші грошові кошти» організується в журналі № 1, розділ 5 — по кредиту рахунку та у відомості 1.3. — по дебету рахунку. Записи у журнал та відомість здійснюються на підставі звітів касиру про рух грошових коштів та грошових документів, виписок банку про зарахування грошових коштів на відповідні рахунки.

Розглянемо приклади господарських операцій з руху інших грошових коштів:

Таблиця 2.

Кореспонденція рахунку 33 «Інші грошові кошти» по операціях в національній валюті

2.1. Облік коштів на поточних рахунках підприємства у банках.

Основними нормативними документами з обігу безготівкових грошових коштів є:

Інструкція «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затверджена постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 року № 135.

Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків в національній і іноземній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 року № 527.

Безготівкові розрахунки — це перерахування грошових коштів з рахунку платника на рахунок одержувача. Банки являються посередниками у цих операціях.

Поточний рахунок — це рахунок підприємства, відкритий в уповно-важеній установі банку для зберігання грошових коштів та проведення операцій по розрахунках підприємства. Згідно з Положенням про ведення касових операцій підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в установах банків, зберігають на них свої грошові кошти на договірних умовах та здійснюють розрахунки за своїми зобов’язаннями. Юридичні і фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності мають право відкривати необмежену кількість рахунків.

Документування операцій по рахунках у банках. При внесенні грошових коштів на рахунок банку подається об’ява на внесок готівкою.

Більшість розрахункових операцій на поточних рахунках у банках оформ—люються платіжними дорученнями, в яких вказано: найменування платника та одержувача, їх коди ДРПОУ, номери поточних рахунків, назви обслуговуючих установ банків, сума платежу, призначення та підстава платежу (№, дата і назва рахунку, договору), сума ПДВ. Платіжне доручення підписується керівником і головним бухгалтером. При розрахунках платіжними дорученнями ініціатором платежу виступає платник.

Розрахунки можуть також оформлятися платіжними вимогами — ініціатором виступає одержувач, а також платіжними вимогами-дорученнями. Здійснення операцій на поточних рахунках підтверджується випискою банку, яка обов’язково передається підприємству. До виписки додаються другі примірники платіжних доручень та інших первинних документів, якими були оформлені операції. На підставі виписок складається журнал синтетичного обліку на поточному рахунку № 1, розділ 3 — по кредиту рахунку 31 «Рахунки у банках» та відомість 1.2 — по дебету рахунку 31.

Рахунок 31 «Рахунки у банках» за класифікацією відноситься до актив-них, основних, грошових. По дебету відображається надходження коштів, по кредиту — їх вибуття. Сальдо рахунку — дебетове — показує суму залишку коштів на поточному рахунку на певну дату.

Розглянемо приклади господарських операцій з руху грошових коштів на поточних рахунках у банках:

Таблиця 3.

Кореспонденція рахунку 31 «Рахунки у банках», субрахунок 311 «Поточні рахунки в національній валюті»

2.2. Облік операцій з іншими рахунками у банках. Крім поточних рахунків

підприємства можуть відкривати в банках спеціальні рахунки, призначені для здійснення поточних операцій наступних видів:

розрахунки чеками за товари (роботи, послуги);

розрахунки за акредитивами;

Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове доручення власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів. Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб за отримані товари (роботи, послуги). Чекову книжку на ім'я чекодавця банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Для гарантованої оплати чеків чекодавець бронює кошти на окремому рахунку — рахунку лімітованої чекової книжки. В межах ліміту підприємства виписують розрахункові чеки постачальникам.

Акредитив — це договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта зобов’язаний виконати платіж на користь особи, якій цей платіж призначено. Клієнт оформлює заяву про відкриття акредитиву, в якій вказуються дані про постачальника, дата і номер договору, назва товарів (робіт, послуг), їх кількість, ціна та загальна сума поставки, а також перелік документів, які додаються до реєстру документів по даному акредитиву. Банк відповідно депонує вказану в заяві суму та повідомлює про це банк, що обслу-говує постачальника. Після відвантаження продукції (надання послуг, виконання робіт) постачальник подає у своє відділення банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитиву, разом з реєстром документів, на підставі яких йому зараховується платіж з акредитиву. В разі порушення хоча б одної з умов акредитиву банк виплати не проводить.

Для обліку грошових коштів на рахунках лімітованих чекових книжок та акредитивів призначений рахунок 313 «Інші рахунки у банках в національній валюті». Записи на рахунках здійснюються на підставі виписок банку. Регіст-рами синтетичного обліку рахунку 313 є журнал № 1, розділ 2 — по кредиту рахунку та відомість 1.2. — по дебету рахунку. Аналітичний облік ведеться за окремими чековими книжками та акредитивами.

Розглянемо приклади господарських операцій з руху грошових коштів на інших рахунках у банках:

Таблиця 4.

Кореспонденція рахунку 31 «Рахунки у банках», субрахунок 313 «Інші рахунки у банках в національній валюті»

*Суми по виданих, але не оплачених банком (не пред’явлених до оплати) чеках залишаються на рахунку 313. Розрахункові чеки видаються у підзвіт працівникам підприємства для розрахунків з кредиторами. На суму виданих чеків складається проводка: Д-т рахунку 372 «розрахунки з підзвітними особами», К-т рахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами». Після подання звітів підзвітними особами про використання чеків кредитується рахунок 372 в кореспонденції з рахунком 685. Різниця залишків по рахунках 372 (685) та 313 показує суму виданих, але не оплачених банком чеків.

Висновки.

Грошові кошти виступають головним засобом здійснення розрахунків підприємства з різними організаціями та особами, зокрема за отриману та відвантажену продукцію (роботи, послуги). Крім того, розрахункові взаємовідносини виникають к у підприємств з банками з приводу отриманих позик, з бюджетом та органами соціального страхування, з робітниками по заробітній платі та інші. Для збереження грошових коштів та здійснення безготівкових розрахункових операцій підприємства відкривають поточні рахунки у банках. Платежі шляхом безготівкових перерахувань через банк являються основною формою розрахунків.

Відносно невеликі суми використовуються для готівкових розрахунків по оплаті праці (на підприємствах, які не перейшли на розрахунки за допомогою пластикових карток), з підзвітними особами, за продані цінності за готівку. Такі кошти зберігаються у касі підприємства.

Документування операцій з грошовими коштами суворо регламентовано чинним законодавством. Вимоги до застосування та оформлення первинної документації повинні ретельно виконуватися.

Облік операцій з грошовими коштами ведеться за допомогою активних грошових рахунків класу 3, обороти та залишки яких систематично зістав-люються з виписками банку та звітами касиру.

Тема 10. Облік основних засобів та нематеріальних активів.

Вступ

Основные средства являются фундаментом деятельности предприятий. От степени эффективности их использования во многом зависит финансовый результат. Следовательно, управление основными средствами представлят собой процесс воздействия на имущество длительного пользования с целью наиболее эффективного его использования в предпринимательской или иной хозяйственной деятельности. В процессе управления основными средствами бухгалтерскому учету отведена существенная роль. Бухгалтерская информация является основой для получения важнейших показателей состояния и использования ОС, таких как фондоотдача, рентабельность основных средств, степень годности и других. Расчеты амортизации и их отражение в бухгалтерском учете напрямую связаны с процессом окупаемости капитальных инвестиций.

План

Основные средства, их классификация и оценка;

Аналитический учёт основных средств;

Синтетический учёт основных средств;

Учёт поступления основных средств;

Учет износа и амортизации основных средств;

Учет ремонта основных средств;

Учет выбытия основных средств;

Учет нематериальных активов

1. Основные средства, их классификация и оценка Отличительной особенностью основных средств является длительное время их использования, постепенный износ и пе-редача стоимости на себестоимость вновь созданного продукта.

Основные принципы формирования в бухгалтерском учете и финансовой отчётности информации об основных средствах определяются Положением (стандартом) бухгалтерского учета 7 «Основные средства» (далее — П (С)БУ7).

В соответствии с П (С)БУ 7 к ос-новным средствам относятся материальные активы, которые предприятие содержит с целью использования их в процес-се производства или поставки товаров, предоставления ус-луг, сдачи в аренду другим лицам или для осуществления административных и социально-культурных функций, ожи-даемый срок полезного использования (эксплуатации) ко-торых более одного года (или операционного цикла, если он больше года). В отличие от ранее действовавшей методологии данное определение основных средств не содержит стоимостного критерия. Право устанавливать такой критерий, разграничивающий основные средства и малоценные необоротные активы дано непосредственно предприятиям (п. 5 П (С)БУ 7).

Бухгалтерский учет призван решать следующие задачи:

своевременное, точное и достоверное отражение наличия и движения основных средств;

определение износа и амортизации основных средств, а также расходов на их восстановление.

Выполнению этих задач способствует эко-номически обоснованная классификация основных средств по ряду признаков.

В зависимости от функционального назначения основные средства подразде-ляются на производственные и непроизводственные. К производ-ственным относятся средства, которые принимают участие в сфере материального производства или обслуживают его. К непроизводственным относятся основные средства, кото-рые предназначены для непроизводственного потребле-ния (основные средства жилищно-коммунального хо-зяйства, здравоохранения, культуры и др.).

В зависимости от натурально-вещественного характера, ос-новные средства подразделяются на собственно основные средства и другие необоротные материальные активы. В составе собственно основных средств выделяют, в частности, следующие группы:

Земельные участки;

Здания, сооружения и передаточные устройства;

Машины и оборудование;

Транспортные средства;

Инструменты, приспособления, инвентарь (мебель);

Прочие основные средства.

В составе других необоротных материальных активов выделяются, в частности, следующие группы:

Библиотечные фонды.

Малоценные необоротные материальные активы.

Прочие необоротные материальные активы.

По факту использования основные средства подразделяются на дей-ствующие и недействующие (находящиеся в запасе и на консер-вации). Такое деление их в учете связано, главным образом, с начислением амортизации.

В зависимости от принадлежности различают основные средства собственные, и арендованные.

Собственные основные средства отражаются на балансе предприятия (на счете 10 «Основные средства»), а арендованные — на заба-лансовом счете 01 «Арендованные необоротные активы».

Оценка основных средств.

Важным условием правильной ор-ганизации учета основных средств является также единый при-нцип их оценки. Различают следующие виды оценки основных средств: первоначальную, остаточную, восстановительную и ликвидационную.

Предприятия отражают в учёте основные средства по первоначальной стои-мости, под которой понимают фактическую (справедливую) себестоимость сооружения, изготовления или приобретения объекта, включая расходы по доставке и установке, страхованию, гос. регистрации, а также другие расходы, связанные с вводом объекта в эксплуатацию.

При этом согласно определению, данному в П (С)БУ 19, под справедливой стоимостью понимают сумму, по которой актив может быть обменен или получен в результате операций между осведомлёнными, заинтересованными и независимыми сторонами. Международным стандартом № 16 «Основные средства» предусмотрено, что справедливая оценка объекта — это его рыночная стоимость, которая определяется при проведении оценочной экспертизы один раз в течение трёх — пяти лет.

Изменение первоначальной стоимости основных средств до-пускается в случаях:

реконструкции, достройки, дооборудования, техническо-го переоснащения и других видов улучшения основных средств, которые приводят к увеличению будущих экономиче-ских выгод от их использования;

переоценки (индексации) балансовой стоимости основ-ных средств;

частичной ликвидации соответствующих объектов.

В процессе эксплуатации основные средства постепенно изнашиваются (физически, морально), вследствие чего их первоначальная стоимость уменьшается. Первоначаль-ная стоимость основных средств за вычетом суммы износа на-зывается остаточной стоимостью. Она является показателем реальной стоимости основных средств на отчётную дату.

В бухгалтерском балансе отдельными статьями показывают: первоначальную стоимость основных средств, сумму их износа и остаточную стоимость. В итог баланса основные средства включаются по остаточной их стоимости. Поэтому остаточную стоимость часто называют ещё и балансовой.