Соціальні відносини як об"єкт правового регулювання в соціальній правовій державі (реферат)

Реферат на тему:

Соціальні відносини як об'єкт правового регулювання в соціальній правовій державі.

Соціальні відносини є необхідним структурним компонентом суспільства. Їх дослідження у вузькому розумінні ускладнюється тим, що змістовна розробка соціальних відносин значно відстає від практичних завдань вдосконалення нашого суспільства. Нез’ясованою залишається їх природа, структура та специфіка. Останнім часом у правовій та соціолого-філософській літературі значно активізувалась соціальна проблематика, в тому числі і питання пов’язані з дослідженням соціальних відносин. Викликають інтерес роботи Мокляка М. М., Руткевича М. Н., Бабкіна В.Д., Рабіновича П.М., Скрипонюка О. Але слід зазначити, що українські науковці досліджуючи питання громадянського суспільства, правової держави, соціальної держави, залишають поза увагою таке популярне філософсько-соціологічне поняття, як «соціальні відносини». Крім того неоднозначність в розумінні трактування поняття «соціальні відносини» не сприяє його поглибленому теоретичному аналізу. Тому даний дослідницький напрямок вважаємо одним із найбільш актуальних, так як даний етап побудови нашої держави вимагає теоретичної розробки питань соціальної сутності держави, впливу держави на соціальні відносини, правового регулювання соціальних відносин.

Прийняття Верховною Радою 28 червня 1996 року Конституції України дало підставу говорити про завершення початкового етапу становлення демократичної, соціальної, правової держави і про початок переходу до наступного періоду — втілення принципів та норм Конституції у реальне життя суспільства і держави, в життя кожної людини, що живе в Україні". Але проголошені ідеали не завжди збігаються з реальністю. Функції, зміст і функціонування соціальної держави досі залишаються нез’ясованими. Через деякий час після прийняття Конституції виникла суперечність між продекларованими нормами та реальною можливістю і бажанням їх втілення. Йдеться насамперед про тричленну конструкцію: демократична, соціальна, правова держава, досягнення якої і досі залишається політичним ідеалом Які ж можливості реалізації ідеалу соціальної правової держави у нашому суспільстві?

Становлення України як соціальної держави відбувається в умовах кризи соціальних відносин, що пов’язано з кризовим станом економіки та спадом виробництва. Загальновідомо, що темпи соціального розвитку визначаються можливостями економіки. Проте не завжди згадується зворотній зв’язок цих складових суспільних відносин. Адже без дієвого і надійного соціального захисту населення неможливе нормальне функціонування економічних структур, безкризовий розвиток соціальних процесів. Тобто, зрушення в економіці неможливі без істотних змін у соціальній сфері, аналогічно неможливе вдосконалення соціальних відносин без економічного руху.

Проблема соціальної держави недостатньо досліджена. Зокрема, заслуговує на увагу питання реалізації соціальної функції держави (у вузькому розумінні).

Перш за все необхідно уточнити зміст поняття «соціальне». Науковці по-різному тлумачать це поняття, але найчастіше зустрічається два трактування: у широкому та вузькому розумінні. У першому випадку воно ототожнюється з поняттям «суспільне». В такому розумінні поняття соціальне охоплює все, що належить до людського суспільства, на відміну від природи. У другому випадку поняття «соціальне» використовується у вузькому розумінні, коли мова йде про соціальну сферу як одну із сфер людського життя, про соціальні відносини як специфічні відносини, що реалізуються між основними соціальними суб'єктами суспільства. Практично ніхто із суспільствознавців не заперечує існування соціальних відноси у вузькому розумінні. Проблема полягає у встановленні специфіки соціальних відноси у вузькому розумінні. Основою таких відносин є відносини рівності та нерівності по становищу людей і груп у суспільстві, питання соціальної справедливості.

Соціальні відносини дуже швидко реагують на практичні зміни у ступені рівності людей, у рівні досконалості реальних відносин всього суспільства та на будь-які порушення принципу соціальної справедливості, бо вони нерозривні з першочерговими інтересами і потребами людей.

Життєдіяльність різних спільностей людей у своїх динамічних аспектах виражається соціальними відносинами, її сталі елементи втілені у соціальній структурі суспільства.

Ще одна особливість соціальних відносин — їх багатомірність. Вона є наслідком тісного зв’язку соціальних відносин з численними формами та видами людської діяльності. Якщо соціальні відносини — це передумова, умова і підсумок соціальної діяльності, то соціальна діяльність створює саму субстанцію соціальних відносин.

Тісно пов’язані між собою соціальні та політичні відносини. І ті й інші налагоджуються між майже однаковими спільностями людей. Але якщо соціальні відносини складаються з приводу добробуту та соціальної справедливості, то політичні виникають з приводу державної влади і за змістом є більш конкретними. Формою взаємодії соціальних та політичних відносин є соціальна політика. Соціальна політика — це система управлінських, регулятивних, організаційних, саморегулятивних заходів, дій, діяльності суб'єктів, що здійснюється на основі певних принципів і засад та спрямована на забезпечення оптимального функціонування і розвитку соціального буття, зокрема соціальних відносин, умов для їх самовідтворення та самодостатності. Це — сукупність принципів, рішень, дій суспільних суб'єктів, що знаходять втілення в соціальних програмах і соціальній практиці з метою задоволення соціальних потреб та інтересів людини, соціальних спільностей та суспільства вцілому. Вона спрямована на підтримку активної взаємодії соціальних та політичних відносин, результати яких трансформуються в соціальну сферу завдяки діяльності соціальної спільності людей. Це — засіб регулювання всього комплексу соціальних процесів і відносин, які складають особливу сферу суспільного життя.

Суб'єктами соціальної політики є: людина, держава, суспільство, соціальні спільності та інститути, політичні партії, громадські організації, асоціації громадян, різноманітні фонди.

Людина, як суб'єкт соціальної політики, — це безпосередній і основний суб'єкт. Жодне завдання соціального розвитку й соціальної політики не може бути вирішене, коли не будуть створені умови для самореалізації особистого потенціалу людини. Людина має бути активним, творчим суб'єктом.

При регулюванні процесу соціального розвитку не слід відмовлятися від держави, як суб'єкта соціальної політики, так як саме за допомогою держави вдалося забезпечити виживання соціально неоднорідного суспільства. При цьому держава не повинна нав’язувати свої форми, способи вирішення соціальних проблем, виходячи з якоїсь уніфікованої програми чи жорсткого шаблону. Важливим у державному регулюванні має стати принцип диференційованого підходу. Політика у соціальній сфері має стати політикою самої людини чи соціальної спільності, в основу якої буде покладена їх соціальна ініціатива, самодіяльність. Держава повинна створювати умови для самореалізації такої ініціативи, творчості у соціальній сфері.

У здійсненні сучасної концепції соціальної політики важлива роль належить праву і зокрема конституційному праву, як одній із галузей системи права. Але сьогодні соціальна політика являє собою комлекс заходів, які демонструють реакцію уряду на кризову ситуацію, яка виникла під впливом економічних чинників. Головна увага зосереджується на окремих елементах соціальної сфери: пенсіях, грошових допомогах, індексації, мінімальних соціальних стандартах. Така соціальна політика характеризується некомплексністю і безадресністю, що знижує її ефективність.

Поняття соціальної держави покликане підкреслити, що соціальні проблеми входять до складу пріорітетних для даної держави. Держава регулює процес розподілу матеріальних благ і забезпечує юридично встановлені правила та норми суспільного життя.

Як повинна вирішувати соціальні проблеми Україна і за якою схемою діяти?

Утопічний характер багатьох соціальних проектів минулого полягав у тому, що суспільству нав’язували готові, далекі йому моделі, які воно забезпечувало. Крім цього, як зазначає В. Бабкін, «нашій суспільній науці, в тому числі й правознавству, незважаючи на проголошення української держави соціальною, не вистачає розроблення її концепції, усвідомлення значення гуманізації суспільства, забезпечення людського виміру політики і права». На його думку «соціальна держава» — це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечені охорона та захист прав людини. Перехід до соціальної правової держави можливий лише за умови здійснення системної реформи, яка пов’язує в цілісний комплекс рух до соціального ринкового господарства, громадянського суспільства, правової держави з цілеспрямованим формуванням інститутів соціальної держави. Термін «соціальна держава» введено ще в 1850 році Лоренцом фон Штайном. Однак його активна теоретична розробка почалася у першій половині ХХ століття переважно в німецькій літературі. Остаточно в значенні політико-правової концепції поняття «соціальна держава» увійшло в наукову літературу після його фіксації в Конституції ФРН 1949 року. На визначення сутності соціальної держави вирішально вплинули праці таких вчених, як Ф. Нойман, Г. Хаферкамп, Г. Хартвіг, В. Абендрод та ін.

В загальному розумінні соціальна держава визначається як така, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі - приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості. Сьогодні можна погодитися з тим, що під терміном «соціальна держава» розуміють все, що пов’язано із зменшенням або усуненням розбіжностей у прибутках між різними верствами населення. Але в той же час мало хто замислювався над тим, яким шляхом таке усунення чи зменшення можливе і, головне, до чого призведе на практиці. Сьогодні добре відомі негативні історичні уроки побудови суспільства на підставі соціального ідеалу розподільної справедливості. Було б нелогічним проходити їх знову. Але усвідомлення напрямів втілення зазначеного ідеалу передбачає необхідність систематизації наявного досвіду з урахуванням вітчизняної специфіки.

Соціальна держава повинна сприяти соціальному захисту громадян та підвищенню їх життєвого рівня, охороняти свободу громадян і гарантувати соціальну злагоду в суспільстві. Поняття соціальної захищеності значно ширше аніж соціальна підтримка у вигляді разових благодійних заходів щодо підвищення рівня життя окремих груп населення з низькими грошовими доходами. Хоча це і необхідно робити. Мова йде про сукупність законодавчо закріплених економічних, правових, соціальних гарантій, що забезпечують кожному члену суспільства дотримання найважливіших соціальних прав, включаючи право на працю, а також на достатній рівень життя, необхідний для нормального розвитку особи.

Метою соціальної держави є гарантування певного «мінімуму» і компенсація та зняття суспільно-економічних суперечеостей, що виникають у будь-якому суспільстві на рівні держави.

У наукових працях і соціальній практиці стали загальновизнаними три моделі соціальної держави: ліберальна або англо-саксонськаскандинавська або соціально-демократичнаконтинентально-європейська або консервативна.

Перша модель соціальної держави (ліберальна), яка застосовується, наприклад, в англомовних країнах: США, Великобританії, Канаді, Австралії, предбачає державні обов’язки з соціального захисту для найбільш уразливих верств населення. Решта громадян повинна забезпечувати себе самостійно. Характерними для ліберальної моделі є перевірка нужденності, обмеження розмірів універсальних трансформерів, програм соціального страхування. Відповідно до ліберальної доктрини необхідно спрощувати функції соціальної держави. У системі соціального забезпечення перевага віддається трудовій мотивації громадян, чому сприяють напівавтоматичні механізми фінансування гарантованого мінімального рівня доходів. Для забезпечення потреб найменш захищених верств населення поширені в основному методи прямого (цільового) перерозподілу через податкову систему і бюджет. Відмічається тенденція посилення ролі приватних і регіональних служб соціального забезпечення для надання адресної допомоги. Майбутнє ліберальної моделі соціальної держави визначає усвідомлення, що люди здатні власною працею поліпшити свій добробут.

Друга модель, класичним прикладом якої є Швеція, надає базове забезпечення усім громадянам країни за рахунок державного і місцевих бюджетів, сформованих із податків. Cкандинавський тип соціальної держави характеризується універсалізмом і перерозподілом доходів за допомогою прогресивної системи оподаткування населення. Вона спрямована на недопущення бідності і забезпечення усім зайнятим громадянам гідного рівня життя. Соціал-демократична модель виключає потенційну можливість ринку задовольнити потреби усіх груп населення. Основна мета державної соціальної політики, яка реалізується соціал-демократами, полягає у проведенні випереджувальних і профілактичних заходів у соціальній сфері. Однак незважаючи на ідеологічну схильність соціал-демократів до універсалізму в соціальному забезпеченні, спостерігається певний рух у бік розширення платності соціальних послуг.

Третя модель — консервативна (застосовується в Австрії, Німетчині, Франції, Італії, Греції), грунтується на системі соціального страхування з пайовим відрахуванням внесків працюючими і роботодавцями. Боротьба з бідністю поєднується з підтримкою високих стандартів життя всіх громадян. Ринок праці, зайнятість регулюється соціальними партнерами.

Континентально-європейську модель ототожнюють із центристським і консервативним підходом до визначення моделі соціальної держави. Високий соціальний потенціал цієї моделі полягає в поєднанні традиційних цінностей універсалізму і перерозподілу з забезпеченням економічних гарантій відповідальності. У консервативній моделі приватні форми соціального страхування відіграють допоміжну роль. Пріорітет надається обов’язковим. Прагматизм консерваторів підтримується їх втручанням у соціальні процеси тільки у випадках, коли ринок неспроможний забезпечити добробут громадян.

Усі вищеназвані моделі виникли на основі розподілу і перерозподілу доходу з метою досягнення соціальної стабільності в державі. З економічним зростанням функції соціальної держави постійно ускладнювалися і розширювалися.

При цьому соціальна держава не ставить перед собою завдання досягнення абсолютної соціальної справедливості. Вона покликана забезпечити соціальну компенсацію, яка дає можливість уникнути конфліктів внаслідок нерівномірного розподілу ресурсів. Головна мета, що випливає з сутності соціальної держави, — обмежити і нейтралізувати потенційну деструктивну природу ринку щодо лінійної залежності багатства країни і відносного рівня соціальних витрат.

В Україні соціальна політика відзначається аморфністю і протиріччями. Сьогодні в Україні неможливо чітко визначити тип соціальної держави. Соціальна політика поєднує всі три основоположні ознаки сучасної соціальної держави: реформується соціальна сфера і простежується тенденція до адресної підтримки населення (ліберальна модель) — має місце центристський підхід до надання державних послуг і схильність до соціального планування шляхом впрвадження програмно-цільового методу формування консолідованого бюджету (консервативна модель) — орієнтується на соціальну інтеграцію і високий рівень перерозподільчих відносин (соціал-демократичний підхід) Вищеназвані моделі соціальної держави розглянуті з точки зору соціальної функції держави. До її змісту входять утримання непрацездатних, охорона здоров’я, освіта, культура тощо. У вузькому розумінні під цією функцією розуміють напрям діяльності держави із соціального захисту населення. Вона реалізується через соціальне законодавство. Це дає підставу говорити про соціальну функцію права, тобто про правовий вплив на соціальні відносини.

Право залежить від держави, оскільки воно виникає як система джерел, що встановлюються чи санкціонуються державними органами і службовими особамиє більш-менш сталим і охороняється державою, впроваджується в життя завдяки державісутність права відображає соціальну сутність і призначення державної організації.

Право безпосередньо впливає на соціальні відносини шляхом їх закріплення в правових інститутах. Воно закріплює можливу і належну поведінку людей в соціальній сфері та за допомогою загрози застосування державного примусу змушує їх діяти в окреслених правом межах і тим самим утримує соціальні відносини у бажаному стані. Завдяки утвердженню в суспільстві нормативних засад впорядковуються соціальні відносини.

Отже, ми можемо зробити висновок, що соціальні відносини допускають можливість контролю за ними правовими засобами з боку держави, тому вони є правовими відносинами, які виникають з приводу соціального захисту населення, в процесі реалізації соціальної функції держави.

Література:

1. 1.Закон України від 5 квітня 2001 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно посилення відповідальності за порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності» // ВВР України. — 2001. — № 23. — Ст.117.

2. 2.Бондаренко С. Захист авторського права і суміжних прав у національному законодавстві // Інтелектуальна власність. 2001. — № 9−10. — с.28−31.

3. 3.Карпухина С. И. Защита интеллектуальной собственности и патентоведение. М.: Центр экономики и маркетинга, 2002. — 352с.

4. 4.Птушенко А. Правовая защита интеллектуальной собственности// Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. 2002. — № 2. — с.44−54.

5. 5.Івченко А. О. Тлумачний словник української мови. Х.: Фоліо, 2000. — с.147.

6. 6.Воеводин Л. В. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе: Учебник. М., 1987. — с.91.