Поняття та види переведень на іншу роботу. 
Поняття робочого часу та його види. 
Функції господарського договору (контрольна робота)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА Поняття та види переведень на іншу роботу. Поняття робочого часу та його види. Функції господарського договору План.

1. 1.Поняття та види переведень на іншу роботу.

2. 2.Поняття робочого часу та його види.

3. 3.Функції господарського договору.

1. Поняття та види переведень на іншу роботу.

Переведення на іншу роботу — це доручення працівникові виконання роботи, не обумовленої в необхідних умовах трудо­вого договору, тобто такої, яка не відповідає чи то його спеціальності, чи кваліфікації, чи посаді, або роботи, при ви­конанні якої змінюється обсяг чи характер обов’язків, розмір заробітної плати, місцевість та інші істотні умови.

Переведення на іншу роботу можна класифікувати за таки­ми ознаками: строкимісцеджерело надходження ініціативиметапричина.

В залежності від строку переведення поділяються на постійні і тимчасові. За місцем виконання роботи поділяються на: переведення в межах одного підприємства, установи, ор­ганізації для виконання іншої роботи, не обумовленої трудовим договоромпереведення на інше підприємство, установу, ор­ганізацію в тій же місцевості і переведення в іншу місцевість, в тому числі разом з підприємством, установою, організацією. В залежності від джерела надходження ініціативи, переведен­ня може бути: з ініціативи роботодавцяз ініціативи працівни­каз ініціативи третіх осіб. Переведення працівника на іншу роботу може здійснюватись з певною метою. Наприклад, з ме­тою заохочення сумлінного працівника переводять на вищу по­саду (більшеоплачувану) або навпаки, з метою покарання (при спеціальній дисциплінарній відповідальності) та інше.

Переведення працівника на іншу роботу, зазвичай, пов’язується з певною причиною, наприклад, у зв’язку з пере­розподілом кадріву зв’язку із скороченням штату чи чисель­ності працівниківу зв’язку з аварією, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, іншими обставинами, які можуть поста­вити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людейу зв’язку із заміною відсутнього працівникау зв’язку із про­стоєму зв’язку із погіршенням стану здоров’я працівника (пе­реведення на легшу роботу) та іншою виробничою необхідністю.

Переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Роботодавець має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обста­вин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попереднь­ою роботою. Але і в цих випадках забороняється тимчасове пе­реведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди.

2. Поняття робочого часу та його види.

Робочий час — це встановлений законодавством відрізок ка­лендарного часу, протягом якого працівник відповідно до пра­вил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов’язки.

Ст. 45 Конституції України гарантується працівникові встановлену законом тривалість робочого часу. Тобто законо­давством про працю встановлена певна межа тривалості робо­чого часу, яка не може бути збільшена у локальних нормах, якими в більшості випадків здійснюється регулювання трива­лості робочого часу на конкретних підприємствах, в устано­вах, організаціях.

Поряд із загальним поняттям робочого часу в законо­давстві здійснюється його розмежування на окремі види: нор­мований і ненормований.

Нормований робочий час у свою чергу поділяється на: ро­бочий час нормальної тривалості, скорочений робочий час і не­повний робочий час.

Нормальна тривалість робочого часу встановлюється для загального кола працівників і не може перевищувати 40 годин на тиждень. Але при укладенні колективного договору підприємства і організації можуть встановлювати і меншу нор­му тривалості робочого часу (ст. 50 КЗпП).

Відповідно до ст. 51 КЗпП скорочена, у порівнянні з нор­мальною, тривалість робочого часу встановлюється залежно від суб'єктів трудових правовідносин або від умов праці: 1) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом на­вчального року у вільний від навчання час, не може переви­щувати половину максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку;

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умо­вами праці, не більше 36 годин на тиждень.

Перелік працівників, для яких скорочується тривалість ро­бочого часу, визначається Списком виробництв, цехів, про­фесій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена три­валість робочого часу для окремих категорій працівників (учи­телів, лікарів та інших).

За угодою між працівником і роботодавцем може встанов­люватися як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину інваліда, в тому числі таку, що перебуває під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний встановлю­вати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівника, (ст. 56 КЗпП).

Поряд з нормованим робочим днем в окремих випадках відповідно до законодавства застосовується ненормований, тобто понад встановлений нормальний або скорочений робочий день без додаткової оплати. Як компенсація за можливі перепрацювання понад встановлений робочий час надається додат­кова відпустка до 7 календарних днів. Конкретна тривалість відпустки визначається колективним договором.

3. Функції господарського договору Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в еко­номіці ряд функцій.

Функції господарського договору — це передбачені або сан­кціоновані законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні господарські від­носини.

Господарському договору властиві загальні договірні і специ­фічні, тобто господарсько-договірні, функції.

Загальними функціями договору є:

• ініціативна (договір як акт вияву ініціативи і узгодженої во­лі сторін врегулювати певні відносини);

• програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгоджен­ня, координації їхніх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);

• інформаційна (договір завдяки формальній визначеності йо­го умов включає в себе інформацію про правове становище сто­рін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках — юрисдикційним органам, третім особам);

• гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов’язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);

• правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове виконання зо­бов'язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засо­бів оперативного впливу).

Специфічними, властивими господарському договору, є такі функції:

• правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються держа­вою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Цю функ­цію виконує такий особливий господарський договір, як держав­ний контракт;

• правового засобу реалізації державних замовлень. Державні замовлення — це обов’язкові для виконавців юридичні акти цен­тралізованого планування виробництва. У формі держзамовлень плануються: виробництво дефіцитної продукціїзаходи щодо розвитку пріоритетних галузей народного господарствавико­нання міждержавних економічних угодекспортно-імпортна ді­яльністьрозв'язання соціальних проблем тощо. Державне замов­лення реалізується шляхом укладання господарських договорів (державних контрактів) між його виконавцями і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт. Інакше кажучи, господарський договір у цьому разі є функціональним правовим засобом реалізації державного замовлення;

• правового інструмента (засобу) децентралізованого плану­вання господарської діяльності. Детально ця функція врегульо­вана ст. 20 Закону України «Про підприємства в Україні». Вона полягає в тому, що:

а) юридичними актами планування діяльності підприємств є їхні плани виробничого і соціального розвитку (затверджуються як локальні правові акти). Плани на перспективу розробляють підприємства, виходячи з попиту на продукцію, роботи, послуги;

б) попит визначається двома правовими формами: державним замовленням та господарськими договорами, які підприємства укладають із споживачами та постачальниками матеріально-тех­нічних ресурсів.

Таким чином, істотні умови господарських договорів є обов’язковою економічною інформацією для складання планів підприємств.