Особливості консультування батьків підлітків з питань профілактики педагогічної занедбаності

Особливості консультування батьків підлітків з питань профілактики педагогічної занедбаності

ЗМІСТ

• ВСТУП
• 1. Теоретико-методичні основи педагогічної занедбаності учнів
• 1.1 Основні причини, що приводять до виховання педагогічної занедбаності учнів
• 1.2 Типи класифікацій педагогічної занедбаності дітей
• 2. Профілактика педагогічної занедбаності підлітків
• 2.1 Дослідження проблеми педагогічної занедбаності дітей
• 2.2 Консультування батьків з питань педагогічної занедбаності підлітків
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• ВСТУП
• Актуальність теми. Однією із складних проблем сучасної школи є проблема антисоціальної поведінки дітей та підлітків. Педагогічна практика стверджує, що серед учнів все більше стає важковиховуваних. Таку категорію дітей класифікують як діти та підлітки з нестандартною поведінкою або педагогічно занедбані.
• Для успішної роботи з перевиховання важких учнів вихователю передусім потрібно знати їх позитивні і негативні якості. При цьому, як зазначав С.Л. Рубінштейн, необхідно шукати і достоїнства, хоч би потенційні, ті властивості дитини, які можуть бути перетворені в достоїнства при належному спрямуванні закладених в ній сил. Тільки тоді можна мати повне уявлення про вихованця, намітити конкретну програму його перевиховання, досягти намічених результатів у ході її реалізації.
• У процесі вивчення важковиховуваної особистості важливо визначити рівень його готовності до перевиховання. Досвід переконує, що одні з них каються в своїх провинах, гостро переживають своє становище, прагнуть виправитись. Інші також усвідомлюють свої недоліки, але не роблять нічого для того, щоб стати кращими, проявляють пасивність у своєму перевихованні. Ще інші озлоблені на всіх, пройнялись недовір'ям до вчителів та батьків, активно протидіють спрямованим на них виховним впливам. А ще інші затаїлися, зовні слухняні, але внутрішній опір залишився. Знаючи ставлення вихованця до самого себе, до негативних його вчинків, до педагогів і батьків, учнівського колективу і органів його самоврядування, можна правильно будувати процес перевиховання.
• У процесі вивчення педагогічно занедбаної особистості виявляють його місце в колективі, взаємини з його членами, ставлення до педагогів і батьків.
• Педагогів має цікавити ефективність виховних заходів, що спрямовані на перевиховання важких учнів, їх вплив на його свідомість і поведінку. Важливим є не тільки те, які зміни сталися з особистістю учня і в якій мірі, а й внаслідок впливу якої діяльності вони відбулися і чи відповідають завданням перевиховання.
• Вивчення педагогічно занедбаної особистості ускладнюється певними несприятливими умовами: одні з них прагнуть маскувати дійсні мотиви своєї поведінки, інтереси і потреби, в інших важко помітити позитивні якості через надмірно виражені негативні. Тому педагог повинен уміти об'єктивно визначати індивідуальні особливості цієї категорії неповнолітніх.
• Об'єкт дослідження — виховний процес в школі та в сім'ї.
• Предмет дослідження — подолання педагогічної занедбаності учнів.
• Мета дослідження — розглянути основні причини педагогічної занедбаності учнів, а також надання консультацій батькам та необхідність дослідження важких дітей в школі.
• Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:
• 1. Вивчити методичні основи педагогічно занедбаної особистості;
• 2. Розглянути основні причини, що приводять до виховання важких дітей;
• 3. дослідити проблеми педагогічно занедбаних учнів в школі;
• 4. надати консультації батькам підліткам з питань педагогічної занедбаності.
• Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, бесіда.
• Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.
• 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ЗАНЕДБАНОСТІ УЧНІВ

1.1 Основні причини, що приводять до виховання педагогічної занедбаності учнів

У педагогічних працях розглянуто широкий спектр проблем, пов’язаних з вихованням підростаючого покоління. Зокрема, це проблема родинного виховання дітей та підлітків, оскільки «сім'я… — це первинний осередок багатогранних, людських відносин — господарських, моральних, духовно-психологічних, естетичних і, звичайно ж, виховних. Однак могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей вона стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім'я високих цілей, що звеличують їх в очах дитини» [13, 414].

Ці думки суголосні багатьом документам, виробленим світовою громадськістю на захист прав дитини. Наприклад, у проголошеній Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй Декларації прав дитини сказано: «Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, якщо це можливо, рости під опікою й відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості».

На жаль, реформи українського суспільства кінця XX ст. призвели до глибоких і не завжди позитивних змін у життєдіяльності родини. Йдеться насамперед про її соціально-педагогічні й демографічні основи: багато сімей, позбавлених належної державної підтримки, не зуміли адаптуватися до нових реалій. Спостерігається різка диференціація прибутків сімей, масове зубожіння, безробіття серед дорослих. Поглиблюється дезорганізація родинного життя, зростає нестабільність шлюбу, руйнуються усталені морально-етичні норми, традиції. Посилюються конфліктність взаємин між подружжям, батьками і дітьми. Знижується народжуваність, послаблюється роль сім'ї в соціалізації дітей. Невпинно зростають сирітство, безпритульність, педагогічна занедбаність, криміналізація, алкоголізм і наркоманія серед дітей та підлітків.

Однією з головних причин появи педагогічної занедбаності учнів є:

— відсутність наступності в діяльності дитячого садка і батьків, що виховують дитину вдома, і початкової ланки школи;

— відсутність ранньої психолого-педагогічної діагностики відхилень у поведінці;

— несвоєчасне виявлення в дитини як позитивних, так і негативних якостей;

— відсутність захисту і надання допомоги дитині в процесі її розвитку.

Деформація української сім'ї особливо позначилася на її виховній функції: родина багато втратила зі своєї педагогічної системи вихованки підростаючих поколінь катастрофічно збільшується кількість так званих проблемних сімей, де один чи обоє батьків вживають алкоголь, наркотики, схильні до кримінальних дій, асоціальної, аморальної поведінки, жорстокості. Саме з проблемних сімей виходять у світ десятки тисяч важких дітей та підлітків, які з часом можуть стати серйозною загрозою для суспільства. У них немає почуття батьківської домівки, психологічної захищеності в родині, бажання поділитися з рідними своїми радощами або переживаннями, надії бути зрозумілими, пробаченими й підтриманими у важку хвилину [4, 5].

Фактори, що впливають на формування особистості педагогічної занедбаності школяра. Соціально-психологічні:

а) джерела педагогічної занедбаності тих моральних стосунків, які склались у сім'ї (мікросередовище);

б) ставлення важковиховуваного до навчання, індивідуальнім уроків;

в) низька громадська активність і неблагополучне становище в колективі класу, школи, конфлікти з учнями, вчителями;

г) вплив негативного макросередовища;

д) брак можливостей виявити свої нахили в діяльності, беззмістовне проведення вільного часу.

Ці фактори можна класифікувати як соціальні та біологічні. Провідними є соціальні фактори. Педагогічне занедбані діти в переважній більшості є психічно і фізично здоровими. Провини та порушення дисципліни стали для них звичними, перетворились у норму поведінки.

У їх стосунках з учителями виявляється стійкий психологічний бар'єр. За своїми діями це ще не злочинці, але найменший зовнішній негативний вплив може призвести до правопорушень — «важковиховуваний» переходить до категорії «правопорушника», а потім і злочинця.

С. Виготський нарахував близько 150 факторів, що впливають на формування особистості, стверджував, що розвиток дитини відображає індивідуальну реакцію на умови.

Причинами відхилень у поведінці є такі фактори:

— втрата інтересу до школи;

— надзвичайно ускладнена життєва ситуація;

— несприятливе мікросоціальне середовище;

— психопатія або інші патології мозку,

— труднощі адаптації до шкільного життя (становлять епізодичні прояви важковиховуваності, складні особливості особистості неповнолітніх).

Важливий також генетичний фактор. Вплив всіх чинників можна пояснити у взаємозв'язку, а не впливом якогось одного чинника [4, 159].

Проте, як незаперечно доводять педагоги, дитина не народжується важкою, такою вона стає під тиском усіляких впливів — неправильного виховання, психолого-педагогічної нестійкості сім'ї, нездорових умов, що оточують дитину в ранньому дитинстві - від одного до семи-восьми років. Саме в цей період починається деформація особистості і саме на цій стадії під тиском несприятливих чинників, таких, що видаються малозначущими, виникають шкідливі для розвитку особистості ціннісні настанови.

1.2 Типи класифікацій педагогічної занедбаності дітей

Є різні типи класифікації дітей з нестандартною поведінкою.

І. Невський А. в основу класифікації ставить поведінку дітей, поділяючи їх на:

— важковиховуваних;

— педагогічно занедбаних;

— підлітків-правопорушників; неповнолітніх злочинців.

ІІ. Оржаховська В. за основу бере спрямованість особистості і виділяє такі типи:

— конфліктно-ситуаційний з переважною позитивною спрямованістю;

— неврівноважено-ситуаційний з переважно негативною спрямованістю;

— нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю.

Формування особистості першого типу відбувається у позитивному середовищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення в сфері потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба до праці, є незначною мірою спотворені матеріальні потреби. Переважають соціальне корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення часу виражені погано. Мають середній рівень розумової діяльності та самоорганізації. Ставлення до навчання позитивне, працездатність відносно висока Переважно прийняті колективом класу. Дуже незначна частина таких підлітків є ізольованою. Правопорушення для них — випадкове явище, яке стало можливим завдяки випадковій ситуації. Для цих учнів достатньо проводити щирі, довірливі бесіди, але вони потребують допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності, корисний і постійний контакт з батьками [3, 53].

Другий тип підлітків характеризується тим, що вони формувалися в середовищі з незначними відхиленнями. У сфері матеріальних потреб — бажання йти в ногу з модою. Відрізняються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжництва, догодження. Інколи бувають мішенню шкільних рекетирів-здирників. Аморальні елементи свідомості та поведінки виражені слабко. Середня працездатність, послаблений інтерес до навчання, в класі їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля неповнолітніх цього типу штовхають їх у компанії з негативною спрямованістю, де їм відводиться роль виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних вчинків. Без особливих вмовлянь залучаються до трудової дальності. Для них це засіб матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливість розвинути професійні навички. Такі підлітки потребують постійного контролю та допомоги у виборі трудової діяльності. Класному керівникові належить знати, де, коли із ким проводить час підліток, тактовно коригувати взаємини з класом, допомагати батькам у вихованні.

Підлітки третього типу формуються у несприятливому середовищі. У них примітивні матеріальні потреби; вони схильні до вживання спиртних напоїв. Явно виражене прагнення до самостійності, агресивності, полюбляють бійки, наслідують звички дорослих. Відзначаються значною моральною деформацією. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не змінюючи своїх установок і ціннісних орієнтирів. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різноманітних правопорушень. Дотримуються принципу «постою сам за себе». Водночас важковиховувані виявляють, як правило, високу трудову активність, вбачаючи в цьому сенс самоствердження, можливість заробити гроші. Таких підлітків насамперед слід залучати до госпрозрахункової трудової діяльності, намагатись виявляти до них чуйність та увагу, обов’язково проводити заняття, щоб допомогти їм позбутися потягу до вживання наркогенних засобів, навчити прийомів самовдосконалення [4, 5].

Підлітки четвертого типу переважно виявляються у вкрай сприятливому середовищі. Мають примітивні проблеми. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються аморальними переконаннями й установками. Як правило, це — другорічники, невстигаючі. Негативно і цілеспрямовано впливають на колектив. Крадіжки — їх основні правопорушення. Вони — лідери груп, навколо яких формуються інші члени протиправної групи. Деякі перебували у спецшколах. Такі потребують суворого контролю з боку педагогічного колективу, при першій можливості їх слід працевлаштовувати. Якщо необхідно — направляти до спеціальних шкіл.

Звичайно, цей поділ досить умовний. У «чистому» вигляді визначені типи зустрічаються рідко, найчастіше спостерігаються змішані.

Соціальна дійсність свідчить, що на тлі педагогічної пасивності великої кількості сімей, їх морального і матеріального зубожіння швидкими темпами зростає криміналізація неповнолітніх. За статистикою, до 15% учнів у протиправні дії втягуються дорослими або своїми однолітками, найлегше цьому піддаються важковиховувані. Особливо гостро зазначена проблема постала в місцях, де накопичено великий грошовий капітал, але водночас слабка молодіжна політика. Існуюча криміногенна ситуація, характер морально-правової оцінки окремих статей закону та вчинків висвітлили злочинну діяльність, що до недавнього часу перебувала в прихованому (латентному) стані. Передусім це стосується поширення вживання наркогенних засобів [4, 6].

За сучасних умов постає проблема сімей з активною аморальною спрямованістю. Збільшення кількості сімей з низьким виховним потенціалом відбувається інтенсивно, цьому сприяє їх матеріальне розчарування. Багато проблем з вихованням постає в сім'ях з великими матеріальними достатками. Головна причина — моральна безоглядність у задоволенні потреб таких дітей, переважно матеріального, розважального характеру. Внаслідок цього деформується свідомість, психіка розвивається за нестійким типом акцентуації.

У педагогіці є особистості, чий творчий доробок визначає виховання багатьох поколінь. Серед них — Василь Олександрович Сухомлинський — один із найвидатніших творців світової педагогічної думки, чия наукова спадщина є наріжним каменем вітчизняної теорії виховання.

У його працях розглянуто широкий спектр проблем, пов’язаних з вихованням підростаючого покоління. В. О. Сухомлинський стверджував, що «у хорошій сім'ї, де батько і мати живуть у злагоді, де панують тонкі відносини чутливості до слова, до думки і почуття, до погляду і найменшого відтінку настрою, у відносинах добра, злагоди, взаємної допомоги й підтримки, духовної єдності й щирості, довір'я і взаємної поваги батьків, перед дитиною якраз і розкривається все те, на чому утверджуються її віра в людську красу, її душевний спокій, рівновага… Якщо ця віра зруйнована, в дитячу душу вриваються трагедія, горе. Нема нічого небезпечнішого для сім'ї, для школи, суспільства, ніж дитина — стражденна, нещасна — на руїнах своєї віри» [13, т. 5, с. 417].

Видатний педагог був упевнений, що порушення психологічного контакту з дорослими, з найближчими, найдорожчими людьми найгостріше переживають підлітки, які починають усвідомлювати суперечності в житті дорослих: «…Підлітковий вік — це надзвичайно важливий період становлення громадянина, період, коли світ турбот, тривог, хвилювань, трудів і сподівань Батьківщини входить у людське серце особливо бурхливо і яскраво. І від того, що саме увійде в серце наших дітей у цей період, залежить, якими людьми стануть вони…» [14,].

Педагогічна наука має знайти сучасні підходи для збереження найліпшого з педагогіки традиційної української родини, подати дійову допомогу проблемним сім'ям, підтримати і зберегти психолого-педагогічно вразливих і незахищених дітей та підлітків, оскільки «у деяких сім'ях батькам зовсім байдуже, що роблять, чим займаються діти, ким вони стануть у майбутньому. Моральні вади, що панують в цих сім'ях, завдають глибокої травми дітям, їх треба відгородити від потворного впливу середовища, оточити атмосферою чесності, правдивості, людяності [14, 64].

Поради, як розв’язати багато із зазначених проблем, знаходимо в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського, чиї погляди на сімейне виховання постійно збагачувалися, поглиблювалися і сьогодні не втрачають своєї значущості й актуальності.

Василь Олександрович умів бачити найтиповіші вади сімейного виховання.

Однією з найшкідливіших і, на жаль, найактуальніших на сьогодні вад є, за його висловом, споживацький характер способу життя багатьох дітей. Деякі батька, вважаючи, що їхній найголовніший обов’язок — працювати лише для щастя своїх дітей («нехай хоч діти не зазнають того, що зазнали ми»), насправді, створюють цим умови, коли діти виростають, не знаючи ні в чому нужди, не знають обов’язків і ні за що й ні перед ким не відповідають. Радість споживання матеріальних і духовних благ — ось чим живе багато дітей, писав В. Сухомлинський. Це призводить до дуже небезпечних наслідків — марнотратства, спотворення людської особистості, паразитичного способу життя, до появи «малих негідників», до важковиховуваних особистостей.

Переконливою є й думка про те, що важка дитина — це маленька людина, в якої через усілякі причини виникають відхилення в моральному й розумовому розвитку. «Найголовніше, чого не вистачає важким дітям у сім'ї, — це людської турботи, ласки, доброти. Байдужість і егоїзм батьків роблять їх жорстокими, калічать дитячу душу» [14, 64].

Важка дитина, був упевнений В. О. Сухомлинський, — це дитя пороків батьків, зла сімейного життя; це квітка, яка квітує в атмосфері безсердечності, неправди, обману, презирства до людей. Всі без винятку важкі діти — це діти, «які в рідній сім'ї відчувають, що вони нікому не потрібні - ні матері, ні батькові. Або ж відчувають, що батько завдає матері великого горя, і мама каже: нема в світі правди, нема нічого святого. Вони, ці діти, не знають людських радощів, і в цьому їхня трагедія, моральне нещастя. Вони не знають ласкавих обіймів, засинають вони з тривожною дитячою думкою про свої образи й біль та здригаються уві сні» [14, 67].

Кінець кінцем аморальна поведінка дорослих, потворний сімейний побут і негативні внутрішньо-сімейні взаємини роблять дітей важкими. Діє комплекс причин, дитина випадає зі сфери виховання одразу в багатьох ланках і потрапляє до зони активних негативних впливів. Дитина стає педагогічно занедбаною. Цей термін, яким послуговується сучасна педагогіка, надзвичайно точно відображає місце таких дітей у системі виховання.

Що ж робити, як допомогти дитині, підліткові з проблемної сім'ї?

Видатний педагог обґрунтував педагогічні умови, за яких тільки й можливе досягнення виховної мети: «Найголовніше, що треба утвердити в душі дитини, яка бачить у сім'ї неправду, брехню, лицемірство, — це віру в людську красу, торжество добра, справедливості. Дитина, серце якої доторкнулося до темних сторін життя і затремтіло в розгубленості, повинна переконатися, що світлого, красивого, правдивого, життєрадісного в житті незрівнянно більше, ніж темного й потворного і що боротьба за людську красу дає величезне щастя… Я глибоко переконаний, наскільки важлива для важких дітей проста людська бесіда, в якій би дитина відчула, що вихователь ставиться до неї, як до рівної людини, ділиться своїми думками і почуттями» [14, 65].

В.О. Сухомлинський радив вдумливо, уважно, терпляче досліджувати, вивчати розумовий, емоційний, моральний розвиток підлітка, шукати й знаходити причини, за яких дитина стала важкою; застосовувати такі виховні впливи, які б ураховували складність і особливість індивідуального світу людини, всіляко унеможливлювали грубощі, приниження, покарання, оскільки «якщо дитина зазнала потрясіння, пов’язаного з покаранням, в її душі послаблюються внутрішні сили, які самою людською природою призначені для самовиховання. Чим більше покарань і чим вони жорстокіші, тим менше самовиховання.

Покарання, тим більше, якщо справедливість його сумнівна (а саме так і є в переважній більшості сімейних конфліктів), огрублює людську душу, оздоблює її. Людина, яка зазнала покарань у дитинстві, в підліткові роки не боїться ні дитячої кімнати міліції, ні суду, ні виправно-виховної колонії" [41, 238]. До того ж «покарання не є чимось невідворотним. Потреба в покаранні не виникає там, де панує рух взаємного довір'я і теплоти, де дитина змалку тонко відчуває поруч із собою людину — з її думками й переживаннями, радощами і горем; де з перших кроків свого свідомого життя дитина вчиться керувати своїми бажаннями» [13, т.3, с.297].

Василь Олександрович дійшов висновку, що немає такого становища, яке можна було б вважати безнадійним, немає дитини, яка б не піддавалася педагогічному впливу. Яким би педагогічне занедбаним не був підліток, він не безнадійний, а лише вимагає особливого підходу, уваги, терплячості, душевної теплоти.

Особливо впливає на важких учнів, вважав великий педагог, слово. «Ми, — писав він, — надаємо дуже великого значення тому, щоб моральна ідея, розкрита перед розумом і серцем вихованця в яскравих, хвилюючих словах, живих образах, пробуджувала глибокі морально-естетичні почуття» [13, т.

Педагогічно занедбані учні найчастіше відзначаються негативним ставленням до читання, безсистемністю в читанні та низькою культурою читацьких інтересів. Ось чому «чим важче дитині, тим більше, здавалося б, непереборних труднощів, на які натрапляє вона в навчанні, тим більше їй треба читати. Читання вчить її мислити, мислення стає стимулом, що пробуджує силу розуму. Книжка й жива думка, пробуджена книжкою, є найсильнішими засобами, які запобігають зубрінню — великому злу, що отуплює розум» [13, т.

Серед важливих умов створення атмосфери виховуваності дитини взагалі, а особливо важковиховуваної, є виховання успіхом. За справедливим твердженням В. О. Сухомлинського, мажорний тон життя дитини має спиратися не тільки на загальний шкільний клімат, але передусім на її власні успіхи в моральній поведінці, в діяльності. Формувати позитивну особистість у діяльності, зітканій з невдач, неможливо. Лише успіх формує в молодої людини достатню віру і на цій основі - прагнення стати ліпшою.

Окреме місце у вихованні підлітка займає самовиховання. Адже людина не може бути тільки об'єктом виховання. Міцним фундаментом називав самовиховання Василь Олександрович. Ніхто не зможе виховати людину, якщо вона сама себе не виховує. «Це той найтонший вузол усіх пристрастей і дум людських, в якому доторкаються й сплітаються обов’язок і дисципліна, вимогливість до себе і совість, радість буття і непримиренність до зла, почуття власної гідності і справжня людська велич» [13, т. 5, с. 490].

Оскільки поява важких дітей і підлітків є наслідком цілого комплексу причин, то загальна стратегія виховного впливу повинна поширюватися на всі його суб'єкти: сім'ю, навчальний заклад, найближче оточення. Однак у сучасних умовах лише навчальний заклад здатний компенсувати вади сімейного виховання: «Звичайно ж, є важкі, дуже важкі сім'ї. Але я працював у школі не один десяток років, не зустрічав батьків невиправних, не зустрічав людей, у душі яких не залишилося б доброї іскри. Перетворити цю іскру в яскравий смолоскип — ось у чому болісно важке, але благородне завдання педагогів» [13, с. 238].

Виховання в навчальному закладі важких підлітків реалізується в трьох основних видах діяльності: навчальній, громадське корисній, трудовій.

Не треба забувати, писав В. О. Сухомлинський, що «звичайні методи і прийоми виховання, які дають добрі результати з основною масою дітей, до важких дітей застосовувати марно, треба шукати якісь інші, особливі методи і прийоми виховання» [13, т. 4, с. 509].

Що ж це за методи і прийоми?

«Найважливіше… зміцнювати у дитини віру в свої сили і терпляче чекати того моменту, коли відбудеться хоча б маленьке зрушення в її розумовій праці… Від успіху до успіху — в цьому й полягає розумове виховання важкої дитини» [14, 512].

Якою б запущеною не була дитина, школа мусить поставити її на шлях громадянського, трудового, духовного життя. «Наша висока місія полягає в тому, щоб кожен вихованець обрав той життєвий шлях, ту спеціальність, яка давала б йому не тільки хліб насущний, а й радість буття, почуття власної гідності» [14, 515], — писав видатний педагог.

Для нормального розвитку людини важливо також пробуджувати, розвивати в дитині цікавість, допитливість, бажання знати, подив перед таємницями природи, перед красою навколишнього світу.

У вихованні важливо, щоб «людина уже в роки дитинства збагнула істину: тільки праця творить честь, гідність особистості; в праці людина виражає себе в колективі, праця дає моральне право судити про інших людей» [14, 495].

Аналіз педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського, присвяченої висвітленню поглядів на проблему виховання важких дітей та підлітків, дає можливість сформулювати головні настанови для роботи з ними:

— створення для важких дітей та підлітків атмосфери доброзичливості, любові, розуміння, співчуття;

— сприйняття важкого підлітка таким, яким він є, сприяння розвитку в нього всього найліпшого;

— побудова стосунків з важкими дітьми та підлітками на основі глибокої поваги й високої вимогливості до них;

— створення системи педагогічне доцільних дій, які дадуть можливість вивести педагогічне занедбаних дітей з пасивного стану та прилучити їх до активної діяльності життя в колективі;

— переконання батьків важких дітей та підлітків у потребі корекції та зміни своєї поведінки, свого життя.

Лише додержуючись згаданих настанов, творчо використовуючи невичерпне джерело педагогічної майстерності великого педагога можна домогтися успіхів у вихованні та перевихованні важких дітей та підлітків.

2. ПРОФІЛАКТИКА ПЕДАГОГІЧНОЇ ЗАНЕДБАНОСТІ ПІДЛІТКІВ

2.1 Дослідження проблеми педагогічної занедбаності дітей

Система роботи школи з педагогічно занедбаними учнями повинна поєднуватися із системою національного виховання і передбачати цілеспрямовану, планову, взаємопов'язану, керовану діяльність складових її частин від директора до бібліотеки й медперсоналу.

Основна виконавча ланка в цій системі - класні керівники. Важливо, щоб у цій роботі забезпечувалася наполегливість з 1-го по 11-й класи, що сприятиме глибшому вивченню особистості, а отже, і добору найефективніших засобів впливу. педагогічний занедбаність школа сім'я

Класні керівники повинні вивчати та обліковувати важковиховуваних дітей. На кожного важковиховуваного класний керівник заводить спеціальний щоденник спостережень, до якого записує насамперед соціально-психологічну характеристику учня. Уній він відмічає причини виникнення важковиховуваності, у чому вони проявляються, виділяє позитивні та негативні якості особистості, особливості сімейного виховання; намічає засоби виховного впливу на учня, контролю ефективності заходів. Раз на півріччя робиться висновок про досягнуті результати виховної роботи й намічається план подальшої роботи з кожним із таких учнів.

До обов’язків класного керівника входить вивчення інтересів, здібностей, нахилів важковиховуваних учнів і залучення їх до роботи в гуртках, спортивних секціях як у школі, так і в позашкільних закладах.

Робота із батьківським комітетом класу, з сім'ями важковиховуваних учнів, неблагонадійними родинами повинна бути спрямована на підвищення їх педагогічних знань, на надання конкретної індивідуальної методичної допомоги [11, 33].

У роботі методичних об'єднань вчителів слід приділяти увагу й питанням подолання чи запобігання неслухняності школярів, зокрема: як працювати над усуненням прогалин у знаннях учнів; як розвивати їхнє мислення, увагу, пам’ять; як формувати у відстаючих учнів навички раціонального ставлення до організації навчальної праці, індивідуальний підхід до слабо-встигаючих у процесі навчальне-виховної роботи.

За сучасних складних соціальне-економічних умов велика увага приділяється превентивному вихованню. Це заходи, спрямовані на вдосконалення способу життя без порушень норм моралі, що сприяє збереженню здоров’я та життя дітей, виявлення негативних змін у поведінці дітей, вивчення причин і умов, що передують скоєнню злочину, попередження їх у подальшому, організацію змістовного дозвілля, надання допомоги в самовихованні дітям, схильним до порушень.

Разом з тим передбачається формування правової свідомості, переконань, почуттів, що регулюють поведінку: законність обраної мети, справедливість, протидія порушникам, підвищення правової культури, формування здорового способу життя, попередження асоціальних проявів, профілактика вживання наркотичних речовин.

Так виховний процес важких дітей в межах школи має здійснюватися наступним чином:

— Директор школи вивчає особливості контингенту учнів школи, причини важковиховуваності, передовий досвід роботи з цими учнями, визначає шляхи вдосконалення роботи з ними та їх сім'ями.

— Заступник директора з виховної роботи планує виховну роботу з важковиховуваними, неблагонадійними сім'ями, координує та узгоджує план роботи школи у цьому напряму з планами роботи класних керівників.

— Класні керівники виявляють та вивчають Інтереси, здібності, нахили важковиховуваних учнів, залучають їх до позакласної, позашкільної діяльності.

— Психолог здійснює психологічну профілактику та корекцію відхилень у поведінці неповнолітніх.

— Вихователь надають індивідуальну допомогу з метою ліквідації прогалин у знаннях.

— Педагог-організатор залучає до роботи в гуртках, секціях, клубах, товариствах за інтересами (у школі, позашкільних закладах, за місцем проживання).

— Органи учнівського самоврядування залучають важковиховуваних учнів до різних видів суспільне корисної діяльності, виконання доручень, надають їм шефську допомогу.

— Батьківський комітет школи співпрацює з педагогічним колективом в організації педагогічного всеобучу батьків, заслуховує на своїх засіданнях важковиховуваних та їх батьків.

— Бібліотекар планує розвиток читацьких інтересів важковиховуваних.

— Медичний персонал дає педагогам відомості про стан здоров’я, попереджує про нервово-психічні порушення у неповнолітніх [33, 34].

Загальноосвітня школа дуже непривітна до дітей, які «псують» шкільні показники низькими оцінками, поведінкою, невмінням спілкуватися, небажанням брати активну участь у масових заходах. Що тільки не робили з такими дітьми: влаштовували всезагальні приниження, виносили догани, намагалися залучити батьків до перевиховання і, зрештою, створювали для них спеціальні класи. Але жодна з цих спроб перевиховання не була результативною. Занурення в себе, агресія, невпевненість у собі, гальмування саморозвитку — ось до чого призводили подібні дії.

Ясна річ, потрібні радикальні, нестандартні підходи в роботі з цими дітьми, і звісно, неймовірні зусилля й талант педагогів. Але передусім — любов до дітей та до своєї професії.

Звичайно необхідно зламати існуючі стереотипи ставлення до таких дітей та почати працювати по-новому. Щоразу на початку уроку вчитель повинен цікавилася настроєм дітей, їхніми інтересами, тим, що вони хотіли б зробити на уроці. А після уроку в кожного запитувати, що не вдалося зробити, чому, цікавитися, на якому етапі дитина зупинилася.

Щоб підвищити ефективність роботи з дітьми, потрібно залучити до виховного процесу батьків. Це не просто, позаяк вони, як правило, не дуже хочуть йти назустріч школі. На батьківських зборах збирається половина, а то й менше, батьків.

Тож вчитель повинен сам до них іти. Під час зустрічі з батьками вчитель приділяє багато часу розмові, необхідно бути обережним, щоб їх нічим не образити. Потрібно обговорювати проблеми, які їх хвилюють, що вони хочуть змінити, чим допомогти своїй дитині. Починати діяти треба з незначних кроків. Приміром, домовлятися з батьками, що вони не забуватимуть щоранку будити дитину до школи, годуватимуть її, увечері ненав’язливе цікавитимуться шкільними справами.

Тоді батьки починають розуміти свою значущість, що вчителі є зацікавленими в успішному розвиткові дитини. Вони усвідомили, що можуть значно більше допомогти своїй дитині, що вона в них не така вже й погана. І настає час, коли батьки самі йдуть до школи.

Дуже важливо, щоб батьки самостійно заговорили про проблеми дітей, школи, щоб почали радитись одне з одним, ділитися досвідом, доповнювати виступи інших.

Така робота засвідчила помітну зміну ставлення не лише батьків, а й дітей до школи. Таким чином, робота школи і вчителя, зокрема, полягає в тому, щоб допомогти дитині стати успішною. Усі батьки зацікавлені в успіху дитини, їм тільки слід підказати, як це зробити, при цьому не закликаючи та не повчаючи. Роль учителя у цьому процесі - співпраця з дітьми та батьками.

2.2 Консультування батьків з питань педагогічної занедбаності підлітків

Що стосується консультативної роботи психолога з батьками треба сказати, що вона будується на особливої моделей поведінки батьків та його стосунків з фахівцями.

Основний особливістю такої роботи і те, що у вона найчастіше психолог зіштовхується непросто з несформованим запитом допоможе, і з вкрай негативним ставленням і процедури стосунків з фахівцем, й почасти до нього самого. Це одна із наймогутніших чинників бажання приховати від оточуючих події з дитиною (що визначає конфіденційну спрямованість консультування).

Іншим є абсолютну байдужість батьків проблемам дитину і ігнорування та тіла проблем, й рекомендацій фахівців. Почасти таку поведінку пояснюється соціоекономічними і культурними особливостями сімей, дітей із яких навчаються у системі спеціальної освіти. Багато людей із цих сімей — це з маргінальних верств населення, погано матеріально забезпечені. У сучасному ситуації цього робити безробітні або працюючі на мало оплачуваній, непостійних робочих місць — займаються мало кваліфікованою працею. Великий відсоток алкоголь залежних членів сімей. Ці та багато інших чинників визначають, зазвичай, низький соціокультурний рівень, що, природно, віддзеркалюється в взаємовідносинах сім'ї з освітнім установою, зі спеціалістами, визначає специфіку процесу психологічного консультування.

Робота психолога такій ситуації вимагає від нього спеціальних технологій взаємодії із родиною та володіння адекватними методами впливу, психотерапевтичного прийому.

Психологічний консультування — робота безпосередньо з людьми, спрямовану рішення різноманітних психологічних проблем, що з труднощами в міжособистісні стосунки, де основним засобом впливу є належним чином організована розмова (Ю.Е. Альошина).

Основна мета психологічного консультування: Створення умов, у яких можливо досягнення клієнтом переосмислення власної життєвої ситуації, створення нової екзистенціальної позиції, здібності усвідомити неконструктивні способи поведінки й виробити нові психосоціальні вміння, слід розглядати консультативну діяльність як особистий процес, орієнтований виключно на окремого індивіда (сім'ю).

Завдання психологічного консультування:

1. Своєчасне первинне виділення дітей із різними відхиленнями і порушеннями психічного розвитку, спрямування їх до фахівців.

2. Попередження вторинних психологічних ускладнень в дітей із ослабленим соматичним чи нервово-психічним здоров’ям, консультації з психогенні і психопрофілактичні.

3. Упорядкування рекомендацій по психолого-педагогічної корекції труднощів навчання, виховання і спілкування в вчителів та батьків.

4. Упорядкування рекомендацій виховання дітей у сім'ї.

5. Коррекционная робота у спеціальних групах з дітьми, батьками, педагогами. Психологічний просвітництво.

Суть психологічного консультування у тому, що психолог, користуючись професійними науковими знаннями, створює умови іншому людини, у яких той переживає нові можливості у розв’язанні власних психологічних завдань (Г.С. Абрамова).

Етапи роботи з батьками

На кожному з етапів консультаційного процесу (підготовки до консультації, першого сеансу, діагностики розвитку, заключній розмови з батьками — видачі інформації, етапі прийняття сім'єю рішень) психолог повинен керуватися специфічною для цього етапу структурою психологічної корекції, властивими цього етапу методами і прийомами психологічної роботи з родиною.

Розглянемо етапи й особливо роботи психолога-консультанта, які він може використовувати у роботі з батьками з причин педагогічної занедбаності підлітків.

Перший етап (Підготовка до консультації. Перший контакти з сім'єю)

Незалежно від цього, викликані були батьки до спеціаліста чи прийшли самі, характер першого контакту має особливе значення. Запис приймання здійснюється або за телефону, або за особистій зустрічі постраждалого учасника сім'ї з психологом. Батькам повідомляють, яка інформація чи документи необхідні, і навіть узгодять із ним дату та палестинці час консультації. Бажано, щоб у народних обранців батьки могли поставити свої запитання й одержати коментарі щодо гаданої консультації. Це дозволяє внести деяку ясність у тому очікування. Довіреність відносинам можуть також сприяти деякі довідкові інформацію про фахівцях, прізвище і регалії консультанта, до якого записані, тощо.

Психолог, зі свого боку, зможе з першого контакті дізнатися про соціально-побутової ситуації у сім'ї, її складі - й структурі, іменах іотчествах її. Така інформація значною мірою мимоволі викликає повагу батьків, підвищує ефективність консультування починаючи вже із перших його етапів.

Другий етап (Сеанс консультації.)

Сеанс консультації є моментом, у якому відбувається безперервний зустрічний потік інформації від батьків консультанта.

Ефективність проведення цього сеансу великою мірою залежить від можливостей та навичок фахівців, провідних прийом. У це ті здібності, які створюють довіру і полегшують спілкування з батьками, емпатійне співчуття, розуміння, повагу, позитивне ставлення, щирість і конкретність. У першому ряду з названими вище стоять виявлення й розуміння переживань батьків, і навіть, що в разі важливо, здатність донести її до членів сім'ї розуміння їх переживань. Позитивне ставлення — це здатність консультанта висловити повагу та визнання права на наявність які висловлюються почуттів, право самим приймати рішення.

Особливістю консультаційної роботи психолога освіти у цій ситуації і те, що з консультуванням батьків він має оцінювати характер труднощів і рівень актуального розвитку. Адже батьки прийшли на консультацію насамперед, щоб отримати, що зі своїми дитиною. І відстрочити ні консультацію, ні, тим паче, діагностику і аналіз стану дитини неможливо. Обидва ці процесу накладаються між собою й іноді роботи з батьками, бачачи їхній стан, доводиться задовго перед тим, як проведена поглиблена діагностика, і можна щось певне сказати про стан дитини.

Однією з важливих компонентів психотерапевтичної на цьому етапі є спроможність до конфронтації. Консультант повинен вказувати батькам на непослідовність у тому сприйнятті, системі і т.п. Тоді як спроможність до емпатійного співчуття пов’язані з початковими кроками консультування, конфронтація йде далі - вона показує клієнтам те, що консультант відзначив існування й усвідомив суперечливість. Тут слід запровадити такий важливий для консультування поняття, як фази комунікації.

Консультант повинен взаємодіяти із сім'єю певної послідовності, не пропускаючи і применшуючи значення кожної фази (етапу), причому кожному етапі спілкування батьки мають самі визначати свої страхи і справдилися побоювання, усвідомлювати свій погляд цю ситуацію.

а) Спочатку необхідно виявити рівень розуміння батьками характеру труднощів дитину і рівень адаптації сім'ї, крім цьому. Це має бути виявлено доти, як почнуть ставити консультанту питання. У разі, якщо що неспроможні висловлюватися чітко, консультанту необхідно самому запитувати, демонструючи впевненість, що вона розуміє і поділяє ярмо побоювання.

б) Внесення ясності в факти. Аналізуючи цей етап (фазі) батьки висвітлюють факти сімейному житті та розвитку дитини (нехай навіть у вигляді сімейного «міфотворчості»). Ці факти аналізуються консультантом і як накопичуються, щоб потім переконати батьків. Важливим моментом цього етапу є й роз’яснення батькам необхідності такої роботи (такого оповідання), що їх старанно обмірковувати те, що говорять про дитині.

в) Інформування сім'ї консультантом. Аналізуючи цей етап відбувається передача інформації сім'ї, а й перевірка те, що як і усвідомили батьки на попередніх фазах (зустрічний потік інформації). Не можна подавати інформацію, не заручившись тому, що батьки зрозуміли позицію консультанта, його погляд на проблеми сім'ї.

Зворотний зв’язок від консультанта сім'ї включає спостереження вербальними і невербальними реакціями, контроль емоцій, копірування небажаних реакцій.

Слід зазначити, що все структура процесу консультування — етапи і з ними фази комунікації - перебувають у тісного зв’язку з динамікою емоційного стану батьків, соціально-психологічної адаптації сім'ї у цілому.

Залежно від виразності і тривалості тій чи іншій фази емоційного стану батьків повинна змінюватися і тривалість етапів і фаз комунікації. Так, фаза інформування сім'ї, зазвичай, проходить перед етапом прийняття рішень, але міцно пов’язана зі станом батьків. Усе це, зазвичай, посідає четверту фазу стану, коли батьків в стані найадекватніше сприймати цю інформацію, хоч у випадках передача повної інформації можлива вже в третій фазі психодинамики сім'ї. Це є дієвою стимуляцією для виходу матері з депресивного стану. У такій ситуації залежить від кваліфікації фахівця, її спроможність оцінити й правильно побудувати процес консультування.

Третій етап. (Етап прийняття рішень)

Це основний етап всього консультування. Наскільки адекватно ухвалено рішення, наскільки вона осмислене сім'єю і, як батьки слідувати то подальшому, визначає ефективність консультування загалом. Необхідно, аби батьки надмірно зрозуміли, що це рішення стимулюватиме їхнє життя, що доведеться жити, спираючись своє власне рішення. Їх думка (поки що лише декларована) мусить бути інтегрована до концепції почуття відповідальності.

Консультант часто виявляється у числі небагатьох людей, якому батьки можуть відкритися, і єдиним, хто може вплинути на той час з їхньої нереалістичні фантазії. Звичайна практика поведінки фахівця, яка полягає у цьому, що батькам просто повідомляється, що вона нічого не зробили такого, що має викликати відчуття провини, відсутність коментарю про пережитих ними почуттях, або розмова у тому, що, аналогічні, часто відчувають провину за наявності проблемного дитини, часто виявляється неконструктивної.

Отже, початкова стратегія консультанта, яка веде до зменшення відчуття провини чи сорому, — це допомогу батькам у вільному вираженні свою думку стосовно тієї проблеми, що спричинилася їх у консультацію.

Втручання консультанта у цей етап визнання чи взагалі перепустку в роботі призводить до зниження ефективності наступних втручань. Часто так може бути, що консультант, використовуючи жодну з наявних у його арсенал тактильності у різних закладів освіти показала, що такі методи лікування й прийоми корекційної роботи з батьками застосовні до різним ситуацій консультування батьків із дітьми з різними видами відхилення розвитку. У цьому повнота використання даних підходів визначається лише особливостями суб'єктивного сприйняття батьками своїх дітей.

Психолог-консультант, проводить консультування сім'ї з проблемним дитиною, повинен зрозуміло і чітко усвідомити цілі й завдання консультування, реально оцінювати величезну тяжкість такої роботи й свою діяльність. Консультант повинен усвідомлювати, психологічно правильно побудоване обговорення тривог і побоювань сім'ї може значно послабити що з неприємних реакцій, збільшити ефективність самого консультування, а психотерапевтичний орієнтований процес консультування — запобігти дуже багато непотрібних страждань людей. Консультант зобов’язаний розуміти, що його власна позиція, які він використовував тактики консультування нічого не винні порушення прав батьків (і право дитини) визначення долі дитини, а в кінцевому результаті - і доля сім'ї.

ВИСНОВОК

Педагогічно занедбана дитина — це маленька людина, в якої через усілякі причини виникають відхилення в моральному й розумовому розвитку. Найголовніше, чого не вистачає важким дітям у сім'ї, — це людської турботи, ласки, доброти. Байдужість і егоїзм батьків роблять їх жорстокими, калічать дитячу душу.

Дитина не народжується важкою, такою вона стає під тиском усіляких впливів — неправильного виховання, психолого-педагогічної нестійкості сім'ї, нездорових умов, що оточують дитину в ранньому дитинстві - від одного до семи-восьми років. Саме в цей період починається деформація особистості і саме на цій стадії під тиском несприятливих чинників, таких, що видаються малозначущими, виникають шкідливі для розвитку особистості ціннісні настанови.

Однією з головних причин появи педагогічно занедбаної особистості є:

— відсутність наступності в діяльності дитячого садка і батьків, що виховують дитину вдома, і початкової ланки школи;

— відсутність ранньої психолого-педагогічної діагностики відхилень у поведінці;

— несвоєчасне виявлення в дитини як позитивних, так і негативних якостей;

— відсутність захисту і надання допомоги дитині в процесі її розвитку.

В.О. Сухомлинський радив вдумливо, уважно, терпляче досліджувати, вивчати розумовий, емоційний, моральний розвиток підлітка, шукати й знаходити причини, за яких дитина стала важкою; застосовувати такі виховні впливи, які б ураховували складність і особливість індивідуального світу людини, всіляко унеможливлювали грубощі, приниження, покарання

Аналіз педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського, присвяченої висвітленню поглядів на проблему педагогічної занедбаності дітей та підлітків, дає можливість сформулювати головні настанови для роботи з ними:

— створення для важких дітей та підлітків атмосфери доброзичливості, любові, розуміння, співчуття;

— сприйняття важкого підлітка таким, яким він є, сприяння розвитку в нього всього найліпшого;

— побудова стосунків з важкими дітьми та підлітками на основі глибокої поваги й високої вимогливості до них;

— створення системи педагогічне доцільних дій, які дадуть можливість вивести педагогічне занедбаних дітей з пасивного стану та прилучити їх до активної діяльності життя в колективі;

— переконання батьків важких дітей та підлітків у потребі корекції та зміни своєї поведінки, свого життя.

Щоб досягти успіху в коригуванні окремих негативних проявів, недоліків у поведінці учнів, слід встановити контроль за проведенням їх вільного часу, за ходом засвоєння ними норм і правил поведінки і дотримання їх у школі та вдома. Педагогові важливо знати належність кожного учня до певних угруповань за межами школи, у разі необхідності своєчасно коригувати, а саме, прищеплювати учням навички доброзичливого спілкування, озброювати їх прийомами саморегуляції, самовиховання.

Надаючи важковиховуваному учневі допомогу, ставлячи його у відповідні до його потреб та інтересів, здібностей і психологічних якостей проблемні ситуації, педагог стимулює прояв таких привабливих соціально-психологічних рис, як адекватна самооцінка, відповідальність, гуманність, активність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Воспитательная работа в школе: проблемы управления. Очерки прагматической теории / Под ред. В. А. Караковского.- М., 2007.

2. Жирякова А. Методичне забезпечення виховної роботи в школі // Завуч, 2011. — № 4.

3. Єрмак Л. Виховання особистості в сучасній школі // Директор школи.- 2002. № 5. С. 53−54.

4. Комісарова Т. Особливості педагогічного управління сучасним виховним процесом // Рідна школа.- 2001. № 5. С. 5−7.

5. Максимова Н., Диденко Г. Основа воспитательной работы школы // Народное образование.- 2010. № 3. С. 78−80.

6. Макаренко А. С. Методика виховної роботи. К., 1990.

7. Маленкова В. Воспитание: взаимодействие с семьей школьника // Домашнее воспитание. — 2009. — № 1. С. 10−15.

8. Методичні рекомендації щодо виховної роботи у загальноосвітніх навчальних закладах у 2003;2004 навч. році. Лист МОіН України.- № 1/9−247 від 03.07.2003 р.

9. Падалка О. С., Нісімчук А.С., Смолюк I.О., Шпак О. Т. Педагогічні технології. К., 1995.

10. Парфенова И., Казакова Е. Организация сотрудничества семьи и школы. // Воспитание школьников.- 2010. № 3. С. 25−28.

11. Рабченюк Т. Управління роботою педагогічного колективу з превентивного виховання учнів // Освіта і управління.- 1999/2001. Т. 3. Число 4. С. 33−39.

12. Сорока Г. Аналіз виховної роботи у школі // Управління школою.- 2002. № 5. С. 17−23.

13. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину // Вибр. Твори: в 5 т. — К., 1976. — Т.2.

14. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. — К., 1978.

15. Семаго М. М., Семаго Н. Я. Організація і зміст діяльності психолога спеціальної освіти. — М., 2005

16. Нельсон-Джоунс Р. Теорія і практика консультування. — СПб., 2000

17. Методи практичної соціальної психології. / Під ред. Ю.М. Жукова

18. Овчарова Р. В. Практична психологія освіти. — М., 1999