Сучасні методи медіавиховання

Херсонський державний університет кафедра педагогіки, психології й освітнього менеджменту КУРСОВА РОБОТА Сучасні методи медіа виховання Херсон — 2015 рік

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Розвиток та роль засобів масової інформації
• 1.1 Визначення та функції мас-медіа
• 1.2 Сучасний розвиток національного медіа-середовища в Україні (аудіовізуальні ЗМІ)
• Розділ 2. Медіавиховання дітей
• 2.1 Дитина в світі мас-медіа: думки науковців
• 2.2 Позитивний вплив засобів масової інформації на процес виховання підлітків
• 2.3 Виховання розумово відсталих дітей, за допомогою сучасним мас-медіа
• Висновок
• Список використаних джерел
• Додаток А

Вступ

Актуальність теми Медіа-освіта базується на актуальних медіа-потребах споживачів інформації з урахуванням їхніх вікових, індивідуальних та соціально-психологічних особливостей, наявних медіа-уподобань і рівня сформованості медіа-культури особистості та її найближчого соціального оточення.

Стан медіа-системи як суспільного інституту та підсистеми суспільства є індикатором того, які в конкретному суспільстві умови свободи слова, преси, чи мають громадяни можливістю висловлювати свою позицію інституціоналізованим способом через мас-медіа. А отже перед нами постають такі питання: Які функції мас-медіа? На якому етапі знаходиться сучасний розвиток медіа-середовища? Як саме впливає мас медіа в сфері виховання?

Об'єкт - сучасні мас-медіа та суть його впливу у вихованні дітей.

Предмет — процес виховання дитини засобами масової інформації.

Мета курсової роботи: дослідити сучасні методи медіа виховання.

Для досягнення цієї мети треба вирішити наступні завдання:

1. Опрацювати літературу з теми дослідження.

2. Визначити суть поняття медіавиховання.

3. Охарактеризувати розвиток ЗМІ в Україні.

4. Проаналізувати сучасні методи медіавиховання.

Над темою дослідження працювали такі автори: Онкович Г. [7,8], Потятнник Б. [9; 10], Робак В. [12; 13], Федоров А.

Методи дослідження: аналіз науково-методичних джерел, вивчення продуктів діяльності, систематизація, узагальнення матеріалу.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел.

Розділ 1. Розвиток та роль засобів масової інформації

1.1 Визначення та функції мас-медіа

Інформаційне суспільство як нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація та знання, характеризується збільшенням їхньої ролі в житті суспільства.

Медіакультура - здатність соціуму ефективно використовувати медіаресурси й застосовувати передові інформаційні технології - формується засобами медіаосвіти. Медіаосвіта, яка послуговується різними комунікативними мережами, спроможна задовольнити інтелектуальні потреби особистості повною мірою. За допомогою медіаосвіти, інтерес до якої в останні роки значно зріс, особистість здобуває інформаційну свободу — право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку й професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і що більш важливо — знання) іншим людям.

Медіаосвіта як інтелектуально-комунікативна мережа може розглядатися з кількох позицій. Зокрема, можна вести мову про особливості саме мережі засобів масової комунікації (світової, державної, регіональної тощо). Проте нині все частіше йдеться про мережу суто медіаосвітню — як напрям у педагогіці. І вона охоплює все більший інформаційно-освітній простір, оскільки спрямована на творення (самотворення) особистості.

Багатьма вченими медіаосвіта розглядається як процес навчання, освоєння медіа грамотності, тобто здатності використовувати, аналізувати й оцінювати медійну продукцію. Деякі дослідники саме «медіаграмотність» визначають ключовою концепцією медіаосвіти, у той час як поняття «медіаграмотність» і «медіаосвіта» значна частина педагогів і дослідників розглядає як синонімічні.

медіа відстала дитина виховання Насправді медіаграмотність дає можливість ефективніше застосовувати медіазасоби, медіаджерела, що загалом підвищує не тільки медіакультуру, а й культуру в широкому розумінні.

Одним із найважливіших рівнів навчання медіаграмотності є допрофесійна стадія медіаосвіти. На думку дослідників, мета допрофесійної освіти — мотиваційне самовизначення майбутніх фахівців до професійної діяльності. Допрофесійна освіта може бути здобута в різних формах і видах освітніх структур: педагогічних класах, школах, ліцеях, факультетах, підготовчих курсах, відділеннях при університеті. Допрофесійна медіапідготовка дає гарну теоретичну й практичну підготовку, що, у свою чергу, відіграє важливу роль при виборі майбутнього фаху.

Напрямок «медіаосвіта», що викристалізувався у педагогічній науці провідних країн світу в 60-х роках ХХ століття, покликаний допомогти особистості краще адаптуватися у світі медіакультури, опанувати мову засобів масової інформації, навчити аналізувати медіатексти, сприймати медіапродукт і т. ін. з тим, щоб ефективно використовувати знання, котрих людина потребує. Набути їх якнайкраще можна через посередництво масових комунікацій, котрі призначені надавати інформацію з різних сторін життя соціуму.

На сьогодні в цивілізаційному проекті «Медіаосвіта» виділилися три пріоритетних напрямки — власне медіаосвіта, медіапедагогіка й медіажурналістика. Зазначимо, що йдеться не тільки про особливості підготовки журналістів, хоча дослідники-журналістикознавці не завжди розрізняють власне журналістську освіту та медіа-освіту (Media Education), або медійну освіту. На нашу думку, на часі розмежувати ці поняття. Адже навчальна мета, скажімо, педагогів, котрі готують професійних артистів балету (у нашому випадку — журналістів), суттєво різниться від мети їхніх колег, котрі ведуть балетні чи танцювальні гуртки (у нашому випадку — вчать створювати газети, знімати фільми, ведуть школи юнкорів тощо).

Медіаосвіта як процес розвитку й саморозвитку особистості на матеріалах та за допомогою засобів масової комунікації покликана формувати культуру комунікації, уміння усвідомлено сприймати, критично осмислювати, інтерпретувати медіатексти з метою розширення загальних, соціокультурних та професійно значущих знань, комунікативних та творчих здібностей.

Нині медіаосвіту умовно поділяють на два великих блоки: це — масова медіаосвіта (яка має бути безперервною, як наполягає більшість медіапедагогів) і професійна медіаосвіта (вишівська). Кожний із цих блоків знаходить свій відбиток у напрямках медіаосвіти, виділених ЮНЕСКО:

1. Медіаосвіта майбутніх професіоналів: журналістів (телебачення, радіо, преса, інтернет), кінематографістів, редакторів, продюсерів та ін.;

2. Освіта майбутніх педагогів в університетах, педагогічних інститутах, підвищення кваліфікації викладачів вузів і шкіл у рамках курсів з медіакультури;

3. Медіаосвіта як частина загальної освіти школярів і студентів, що навчаються у звичайних школах, середніх спеціальних навчальних закладах, вузах, що, у свою чергу, може бути інтегрованою із традиційними дисциплінами або автономною (спеціальною, факультативною, гуртковою і т.д.);

4. Медіаосвіта в установах додаткової освіти й дозвіллєвих центрах (будинках культури, центрах позашкільної роботи, естетичного й художнього виховання, клубах і т.д.);

5. Дистанційна медіаосвіта школярів, студентів і дорослих за допомогою телебачення, радіо, мережі Інтернет;

6. Самостійна й безперервна медіаосвіта (яка теоретично може здійснюватися впродовж усього життя людини).

Медіаосвіта як процес навчання і (додамо) самонавчання особистості за посередництва засобів масової інформації /комунікації (ЗМК), на нашу думку, має передбачати:

1) навчання журналістської діяльності (створення медіатекстів) у гуртках журналістської майстерності;

2) навчання масовокомунікаційної діяльності (створення масмедійних продуктів — періодичних видань, фільмів, кліпів, радіопередач тощо) на курсах і в гуртках;

3) безпосереднє використання продукції галузевих ЗМІ для підвищення фахового рівня;

4) опосередковане використання продукції ЗМІ у навчальному процесі з метою поліпшення професійних знань (з мови, наприклад);

5) використання ЗМІ як засобу відпочинку або задоволення свої потреб…

Безперечно, талановиті слухачі курсів і гуртків могли б при бажанні працювати у ЗМІ, оскільки набуті знання і практика підтвердили правильність їхнього життєвого орієнтиру — у ЗМІ або разом із ЗМІ, однак для більшості це мало б бути різновидом хобі.

У процесі інформатизації суспільства змінюється спосіб життя соціуму, й кожен із напрямів потребує відповідних педагогічних технологій. Застосування медіазасобів нерозривно пов’язане з використанням нових інформаційних технологій, що набуває особливого значення в професійній підготовці студентів, у підвищенні кваліфікації фахівців, самоосвіті. Не вважаємо, що інформаційні технології - це щось приналежне тільки світові техніки. Вони настільки глибоко просякли в життя людей, що вичленувати їх із загального світоглядного й культурологічного контексту вже не можливо. Їхній вплив на особистість — чи не головна визначальна риса інформаційного суспільства, у якому інформація й знання — основний продукт виробництва.

Отже, коли ми говоримо про медіаосвітні технології, ми маємо на увазі інформаційно-комунікавтині технлогії. Й не тільки новітні Серед найбільш значимих інформаційних технологій, що формують інтелектуальні мережі сучасного суспільства засобами масових комунікацій, — пресодидактика, теледидактика, кінодидактика, інтернетдидактика, мультимедіадидактика, які ми об'єднуємо в загальне поняття медіа дидактика. Саме напрацювання медіапедагогів засвідчують наявність цих освітніх технологій.

Як частина педагогіки медіапедагогіка має кілька складників і покликана обґрунтовувати і розкривати зміст освіти, методи і організаційні форми навчання за посередництва засобів масової інформації. Один із них, визначений терміном «пресодидактика», ми ввели в обіг ще у минулому столітті, коли розробляли методику використання масовокомунікаційних матеріалів на заняттях з мови як іноземної. Тоді ж було обґрунтовано терміни «пресодидактика» і «пресолінгводидактика». Наявність таких складових медіадидактики, як теледидактика, кінодидактика, мультимедіадидактика (в т. ч. — інтернетдидактика) тощо — залежно від специфіки того чи іншого засобу масової інформації - потребують активізації зусиль дидактів, оскільки «дидактика — частина педагогіки (…), що обґрунтовує і розкриває зміст освіти, методи і організаційні форми навчання».

Зауважимо, що зараз не торкаємося теми медіаосвіти майбутніх професіоналів у сфері журналістики, яким сучасні технології дозволили полегшити й прискорити процес «виробництва» медіатекстів (пошук, обробляння й поширення), у тому числі, не виїжджаючи з редакції, дали можливість розповідати про заходи (події, явища та ін.), одержувати коментар (або «запозичати» його в інших ЗМІ). Мову ведемо про медіаосвіту як «журналістику для всіх». В СРСР цей напрямок (спочатку з опорою на кіноосвіту й освіту на матеріалі преси, що існували ще з 20-х років XX століття) активно став розвиватися на початку 80-х років, однак наразі російські дослідники та педагоги значно випереджають українських колег. Нині в Росії є спеціалізація з медіапедагогіки. Навчальні курси з медіаосвіти та медіакультури сьогодні викладаються в багатьох вищих навчальних закладах. Виходять (на конкурсній основі) підручники й навчальні посібники, видаються журнали «Медиообразование» та «Образование. Медиа. Общество: пространство сотрудничества», захищаються дисертації.

За останні п’ятнадцять років науково-дослідницькі проекти російських дослідників за медіаосвітньою тематикою неодноразово отримували грантову підтримку Міністерства освіти і науки Російської Федерації, Російського гуманітарного наукового фонду, Російського фонду фундаментальних досліджень, Програми Президента РФ «Підтримка провідних наукових шкіл Росії», ЮНЕСКО, низки зарубіжних фондів — загалом було одержано понад 40 науково-дослідницьких грантів, завдяки яким російські науковці могли працювати в провідних наукових центрах світу, брати участь у знакових міжнародних конференціях з медіаосвіти в США, Канаді, Франції, Великобританії, Німеччини, Австрії, Швейцарії, Іспанії, Бразилії, Польщі. Чехії та ін. Тож не дивно, що після 2000 року в Росії захищено більш як 40 кандидатських і докторських дисертацій з медіаосвітньої проблематики.

Дослідники відзначають, що інтенсивному розвиткові медіаосвіти в багатьох країнах сприяла експансія американських засобів масової комунікації, через що багато європейських медіапедагогів перейнялися розвитком «критичного мислення» учнів, щоб допомогти їм протистояти впливу заокеанської масової культури. Отже, йдеться про медіавиховання (виховання засобами медій) — це розділ медіапедагогіки, покликаний формувати світогляд, інтереси, потреби, ідеали, мотиви, ціннісні орієнтири, свідомість, переконання, судження, а також конкретні риси характеру, риси особистості, моделі поведінки, розвивати її культуру засобами масової комунікації.

Розвиток засобів масової інформації/комунікації та їх залучення до процесу навчання і виховання значно активізували творчий пошук педагогів у багатьох країнах. Інноваційна діяльність педагогів, не задоволених традиційними умовами, методами, способами навчання і виховання, була зорієнтована не на лише новизну змісту реалізації своїх зусиль, а передусім на якісно нові результати. Це й спричинило виокремлення медіапедагогіки в окрему галузь, своїм змістом зорієнтованої на людину.

З огляду на цивілізаційні процеси, що відбуваються у сучасному світі, наприкінці 2000 року було засновано Програму ЮНЕСКО «Інформація для всіх». Її індентифікують як платформу для міжнародної дискусії про правові, етичні й соціальні аспекти інформаційного суспільства й суспільства знань за проблематикою вдосконалювання доступу до інформації й збереження такої інформації, що є громадським надбанням.

Як зазначає українська дослідниця І.М. Чемерис [14], на сучасному етапі розвитку міжкультурних комунікацій українське суспільство визначається в загальноєвропейському та світовому просторі, здійснює кроки до інтеграції, спираючись на фундаментальні цінності власної та світової культур, керується невід`ємними чинниками демократичного громадянського суспільства, серед яких особливо важливими є свобода слова, права людини на самовираження, інформацію. В умовах глобалізації та інформатизації все більш значущою стає роль засобів масової інформації в житті суспільства. Особливості інтелектуально-комунікативної мережі значно розширюють можливості впливу медіакультури на формування взаємовідносин у суспільстві. Від якості функціонування медіасистеми, професійного рівня її творців та здатності педагогів ефективно використовувати медіаресурс безпосередньо залежить рівень реалізації взаємозв'язків між усіма структурними складовими суспільства.

Не наполягаємо, але переконані, можна говорити про перспективність ще одного напрямку медіаосвіти — медіасамоосвіту. Це актуально, оскільки нині йдеться про освіту впродовж життя, а дорослі люди, які вже мають якийсь фах, не полишають спілкування із засобами масової інформації. І часто саме рівень їхньої медіаосвіти спонукає до набуття нових знань або їх оновлення через ЗМІ.

1.2 Сучасний розвиток національного медіа-середовища в Україні (аудіовізуальні ЗМІ)

Основні принципи розвитку національної системи телебачення та радіомовлення визначені законодавством України. Передусім це: Конституція України (статті 34, 92), Закон України «Про інформацію» (статті 5,6), Закон України «Про телебачення та радіомовлення» (стаття 4). Зміст означених статей цілком відповідає обраному Україною курсу на побудову суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави і конкретизується наступними положеннями:

гарантованість права всіх осіб на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань;

гарантованість кожному права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, вірогідність, повнота і точність інформації; законність її одержання, використання, поширення та зберігання; створення умов для забезпечення засобами телерадіомовлення культурних та інформаційних потреб громадян України [16], а також потреб етнічних українців, які проживають за межами України;

проведення політики протекціонізму щодо розповсюдження програм і передач вітчизняного виробництва.

Враховуючи наведені вище положення, можна визначити основні параметри та тенденції розвитку аудіовізуальних ЗМІ в Україні.

Станом на початок 2007 року в Україні було зареєстровано 1268 телерадіоорганізацій (ТРО), з них: 647 — телемовних ТРО; 524 — радіомовних ТРО; 97 — телерадіомовних ТРО. З них більше половини є комерційними організаціями, що належать приватним особам, близько 300 — комунальними, 37 — державними. Згідно з даними, зібраними експертами Інтернет-видання «Телекритика», 15% вітчизняних ТРО практично не працюють, а 60% - «ледве виживають». Відтак, основу української системи аудіовізуальних ЗМІ фактично складають приблизно 25 % вітчизняних ТРО.

Відповідно до пункту 2 перехідних положень Закону України «Про телебачення і радіомовлення», до загальнонаціональних мовників прирівнюються телерадіоорганізації, які на день набрання чинності цього Закону вели мовлення в областях (з урахуванням Автономної Республіки Крим), де проживає не менше двох третин населення України. На сьогодні Національна рада з питань телебачення і радіомовлення визначила 15 загальнонаціональних мовників: Національна телекомпанія України, ТОВ «ТРК «Ера», ТРК «Студія 1+1» у формі ТОВ, АТЗТ «Українська незалежна ТВ-корпорація» («Інтер»), ТОВ «Міжнародна комерційна ТРК «ICTV», ЗАТ «Новий канал», ЗАТ «ТРК «Україна», ЗАТ «Міжнародний Медіа Центр СТБ», «ТК «ТЕТ», ЗАТ «ТелеОдин», ТОВ «ТРО «Мульті Медіа Сервіс», ТОВ «ТРК «НБМ», ТОВ «ТС «Служба інформації», ТОВ «ТРК «Експрес-Інформ», ВАТ «ТК «Тоніс» .

Сьогодні український ринок телебачення можна поділити на три сегменти. Абсолютними лідерами є канали Інтер та 1+1, кожному з яких належить частка аудиторії приблизно у 20%. Ці канали мають дещо більшу частку загальних доходів від телевізійної реклами, ніж їх частка аудиторії. Другий рівень включає Новий Канал, ICTV, СТБ, TРК Україна та TET. Ці канали мають дещо більш обмежене географічне покриття, а їх аудиторія коливається в межах від 3% до 7%. Крім того, існує значна кількість каналів третього рівня, серед яких — 5 канал, Перший Національний, НТН, Toніс, M1, Мегаспорт та інші.

З точки зору програмного наповнення основними й сталими тенденціями у розвитку провідних мовників після 2000 року стали:

1. Спеціалізація. Основною економічною причиною є зростаюча конкуренція в галузі, що змусило деяких учасників ринку шукати нішові аудиторії. В результаті цього такі спеціалізовані канали, як M1 (музика), Meгаспорт (спорт, приблизно 15-й номер у рейтингах), TET (розваги), 5 канал (новини), зросли у рейтингах та збільшили своє географічне покриття.

2. Локалізація, тобто поступове заміщення в ефірі (і передусім у прайм-тайм) провідних каналів голлівудської продукції продукцією російського, вітчизняного, або спільного україно-російського виробництва. Поряд із тим, протягом останніх двох років, за висновками медіа-консалтингової компанії «Media Resources Management», спостерігається іще одна важлива тенденція: диференціюються інтереси та уподобання телеаудиторій Росії та України. Дедалі частіше популярний у РФ телевізійний продукт привертає значно менше уваги українського глядача.

Водночас, починаючи з 2003 року упевнено збільшується виробництво власного аудіовізуального продукту - телепрограм різних форматів, ток-шоу, фільмів, серіалів тощо.

Зокрема, спостерігається поступове кількісне і якісне зростання вітчизняного телевізійного кіновиробництва. У 2006 році лише на Першому Національному каналі, крім 15 нових програм власного виробництва, створено понад 70 документальних фільмів, знято 12 серій першого українського серіалу «Родичі». Загалом нині в Україні виробляється телевізійний кінопродукт практично всіх популярних форматів — від «мильних» серіалів (до 100 серій і більше) і телесеріалів (8−16 серій) до телефільмів (1−2 серії). Ця продукція є цілком конкурентоспроможною і досить успішно продається у багатьох країнах: Росії (насамперед), Казахстані, Латвії, США, Канаді, Ізраїлі, Китаї тощо. У середньостроковій перспективі фахівці прогнозують подальший динамічний розвиток цих індустрій в Україні.

Разом із тим у цих загалом позитивних процесах існує вагома негативна тенденція суто гуманітарного характеру. Парадоксальність (і водночас логічність з комерційного погляду) ситуації полягає у тому, що вітчизняна телефільмопродукція у принципі зорієнтована не стільки на внутрішній, скільки на значно більший та бізнесово привабливіший російський ринок і російського (в інших державах, включаючи Україну — російськомовного) глядача. Відтак майже весь цей продукт фактично не є національним з художньо-мистецької та змістової точки зору (з точки зору художнього змісту). Показово, що створені в Україні серіали та телефільми наш глядач зазвичай ідентифікує як російські. Таким чином, вітчизняна телевізійна кіноіндустрія, яка могла б і мала би стати потужним інструментом формування цілісного національного культурно-інформаційного простору, об'єктивно є нині чинником консервації й зміцнення російського мовно-культурного ареалу. Основною причиною цього є суцільна комерціалізованість галузі.

Кардинально важливим напрямком державної політики у сфері розвитку системи аудіовізуальних ЗМІ є запровадження системи загальнонаціо-нального Суспільного телерадіомовлення (СМ). Проте на поточний момент прогрес у цій царині є мінімальним. Проблема досі не вирішується у площині практичної політики і по суті, все ще знаходиться у фазі попереднього осмислення. Вітчизняними експертами та фахівцями запропоновано цілу низку концепцій створення та розвитку СМ в Україні [21], які в аспекті форми власності можна звести до двох основних моделей:

1) Роздержавлення державних телеканалів через їх приватизацію на особливих умовах та подальшу їх модернізацією коштом власників та інвесторів. Передбачається, що це створить адміністративно-правові та матеріально-технологічні передумови для розбудови системи Суспільного мовлення в Україні.

Така модель є занадто ризикованою, оскільки телерадіоринок в Україні і без того перевантажений великою кількістю гравців, серед яких існує декілька потужних медіа-холдингів. Вони не стануть миритися із появою нових конкурентів на рекламному ринку і напевне «поглинуть» їх у тій чи іншій формі. Замість Суспільного мовлення ми отримаємо посилення комерційного сектора системи ЗМІ. Більш прийнятною є модель, яка реалізована, зокрема у Польщі:

2) Держава модернізує технологічно-виробничі потужності власних телеканалів, після чого на цій базі (без приватизації майна), на законодавчо й адміністративно відрегульованих чітких умовах створюється Суспільне мовлення.

Цей варіант «державної турботи» також небездоганний (про це свідчить досвід тієї ж Польщі), але для України він видається оптимальним з указаних вище причин. Саме такий алгоритм запропонований фахівцями Держтелерадіо у розроблених ними проектах розпоряджень Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної програми створення суспільного телебачення і радіомовлення в Україні на 2007;2011 роки» та «Про схвалення Концепції Державної програми розвитку державного телебачення і радіомовлення на 2006;2009 роки» .

Хіба не єдиним практичним кроком щодо запровадження СМ в Україні з боку держави став запуск нового загальнонаціонального телеканалу «Перший громадський», що під егідою Держкомтелерадіо розпочав мовлення у серпні поточного року. Канал створений на базі обласних та регіональних державних телерадіокомпаній шляхом впровадження двонаправленої приймально-передавальної супутникової системи обміну і розподілу телевізійних програм. Ідея полягає у створенні цілісної телемережі, що об'єднує регіони між собою і з центром. Сьогодні видається передчасним оцінювати ефективність цього проекту, хоча він уже дістав низку коментарів (здебільшого негативних) з боку медіа-експертів. Проте безсумнівний позитив полягає у тому, що з ідеологічної та технологічної точок зору такий канал цілком може стати складовою майбутньої системи СМ.

Згідно з експертними опитуваннями, населення нашої держави досить індиферентно ставиться до самої ідеї створення загальнонаціонального Суспільного мовлення; за великим рахунком, його адептами у нас залишаються в основному невеликі групи інтелектуалів та медіа-експертів. Це закономірно, оскільки такого мовлення в Україні ніколи не існувало, тож громадяни просто не знають і не «відчувають», про що йдеться. Разом із тим, очевидно, що при збереженні обраного Україною вектору розвитку повноцінні структури СМ є однією із стратегічних передумов для нормального духовно-культурного та політичного розвитку соціуму у довгостроковій перспективі. Його неготовність у даному разі означає лише необхідність проведення більш рішучої та ефективної державної політики у даній галузі.

Розділ 2. Медіавиховання дітей

2.1 Дитина в світі мас-медіа: думки науковців

Існують різні точки зору щодо проблеми мас-медіа. Дехто вбачає в них джерело знань, дехто — перешкоду в освіті і вихованні: медіа є і засобом всебічного розвитку особистості, і фактором руйнівним. Справді-бо: сучасний школяр сидить за монітором комп’ютера чи біля телевізора в середньому від 3 до 5 годин щодня, перебуваючи під впливом інформаційного простору. Вплив цей не однозначний, оскільки негативна інформація може викликати такі небезпечні явища, як масовий інформаційно-психологічний психоз, медіа-залежність як різновид психічних відхилень, маніпулятивний вплив засобів масової комунікації.

На думку Олексія Баришпольця (кандидата історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України)

Найбільш повний аналіз теорій медіа-освіти подано у праці Президента Асоціації кіноосвіти та медіа-педагогіки Росії О. Федорова. Ось ці теорії:

1. «Ін'єкційна» теорія медіа-освіти. Її часто називають «протекційністською» (запобіжною від шкідливих впливів медіа), «теорією громадянського захисту» (тобто захисту від медіа) чи «теорією культурних цінностей» (мається на увазі, що негативному впливу медіа протиставляються «вічні цінності класичної культурної спадщини»). Передбачається, що медіа справляє потужний (переважно негативний) вплив на аудиторію. Головна мета медіаосвіти в межах цієї теорії полягає в тому, щоб пом’якшити негативний ефект надмірного захоплення медіа. Такий підхід особливо популярний у США. Деякі американські педагоги керувалися цією теорією, починаючи з 1930;х — 1940;х рр.: вони розглядали медіа як «агента культурної деградації». У 1990;х рр. «захисний» рух одержав підтримку з боку утвореної при ЮНЕСКО Міжнародної палати «Діти і насильство на екрані». Ця організація, що співпрацює з багатьма медіа-педагогами світу, влаштовує міжнародні науково-педагогічні конференції, випускає спеціальні журнали, книги, створює інтернет-сайти, присвячені проблемі негативного впливу медіа на дитячу аудиторію, передовсім — у плані зображення насильства. Утім більшість учасників цього руху добре розуміють, що, крім боротьби проти «екранного насильства», варто активно розвивати й медіа-освіту школярів і молоді, спрямовану на формування критичного, самостійного творчого мислення.

2. Теорія медіа-освіти як джерела " задоволення потреб" аудиторії. Її теоретичною основою є ідея «споживання і задоволення» у сфері медіа. Мається на увазі, що вплив медіа на аудиторію обмежений, учні можуть самі правильно обирати й оцінювати медіа-тексти відповідно до своїх потреб. Відтак пріоритет медіа-освіти вбачається в тому, щоб допомогти особистості одержати з медіа максимум користі. Ця концепція цілком протилежна «ін'єкційній». Якщо перша концентрується на негативному впливі медіа, то друга — на його позитивному ефекті. Водночас теорія задоволення потреб досить близька до теорії медіа-освіти як формування «критичного мислення», тому що і тут, і там йдеться про те, щоби розвивати вміння правильно обирати і критично оцінювати медіа-текст. Однак є й істотна різниця: у першому випадку медіа-педагоги спираються на «позитивні» сторони інформації, а в другому — на «негативні», тобто прагнуть захистити аудиторію від маніпулятивного впливу медіа.

3. «Практична» теорія медіа-освіти. Цей підхід відомий також під назвою «медіа-освіта як таблиця множення». Мається на увазі, що школярі повинні вміти працювати з медіа-апаратурою так само добре, як знати таблицю множення. «Практичні» медіа-педагоги вважають, що вплив медіа на аудиторію обмежений, головне — навчити використовувати медіа-апаратуру. Звідси — підвищена увага до вивчення техніки, формування практичного вміння користуватися апаратурою, у тому числі й для створення власних медіа-текстів.

4. Теорія медіа-освіти як засобу формування " критичного мислення" . Її основою можна вважати теорію, у якій мас-медіа уявляються «четвертою владою», що поширює моделі поведінки і соціальні цінності серед різнорідної маси індивідуумів. Звідси випливає основна мета медіа-освіти: захистити учнів від маніпулятивного впливу медіа. У процесі навчання школярі знайомляться з особливостями впливу медіа на індивіда і суспільство за допомогою так званих «кодів» [28], (умовностей-символів, наприклад, у телерекламі). Розвивається критичне мислення школярів стосовно медіа-текстів. Вважається, що учням треба дати орієнтири, в умовах надлишку різної інформації навчити грамотно її сприймати, розуміти, аналізувати, мати уявлення про механізми й наслідки її впливу на глядачів, читачів і слухачів. Адже однобічна чи спотворена інформація потребує осмислення. Вважається корисним, щоб школярі були спроможні визначати:

· розбіжності між поданими і загальновідомими фактами, що потребує додаткової перевірки;

· надійність джерела інформації;

· припустимі й неприпустимі твердження;

· головну і другорядну інформацію;

· упередженість суджень;

· нечіткість чи двозначність аргументів;

· логічну несумісність у ланцюзі міркування;

· силу аргументації тощо.

5. Марксистська теорія медіа-освіти. Основною тут є думка, що мас-медіа здатні потужно маніпулювати громадською думкою і масовими настроями на користь певних соціальних груп, що дитяча аудиторія є найпростішою мішенню для такого впливу. Звідси випливає пріоритет медіа-освіти: викликати в аудиторії бажання змінити систему масової комунікації (якщо при владі в країні перебувають сили, далекі від марксистських теорій) чи, навпаки, вселити думку, що сформована система медіа — найкраща (якщо влада належить марксистам), у цьому випадку посилено критикується медіа-культура інших спільнот. Стратегія навчання зводиться до вивчення політичних, соціальних та економічних аспектів медіа, аналізу численних суперечностей, що містять ці аспекти з точки зору певного класу.

6. Семіотична теорія медіа-освіти. Мас-медіа часто прагнуть завуалювати багатозначний знаковий характер своїх текстів, а це загрожує свободі споживання інформації. Аудиторія, передовсім дитяча (рівень середньої школи і нижче), надто пасивна стосовно «читання» медіа-текстів. Відтак мета медіа-освіти — допомогти «правильно читати» медіа-текст. Основним змістом медіа-освіти стають коди і «граматика» медіа-тексту, тобто мова медіа, а педагогічною стратегією — навчання правил декодування медіа-тексту, опису його змісту, асоціацій, особливостей мови тощо. Семіотична теорія медіа-освіти є повною протилежністю марксистській теорії, оскільки акцентує увагу на проблемі мови медіа, а не на політичному чи соціальному змістові медіа-тексту. Своїми підходами до аналізу текстів ця теорія дещо нагадує теорію формування критичного мислення.

7. Культурологічна теорія стверджує, що масмедіа скоріше пропонують, аніж нав’язують свою інтерпретацію дійсності. Аудиторія ж, зі свого боку, завжди перебуває у процесі діалогу з медіа-текстами. Вона не просто «зчитує» інформацію, а вкладає в медіа-тексти різні змісти, самостійно їх аналізує. Звідси випливає головна мета медіа-освіти: допомогти зрозуміти, як медіа можуть збагатити сприйняття, знання тощо. У якості змісту медіа-освіти тут виступають її «ключові поняття», ролі, які відіграють у суспільстві стереотипи, що поширюються за допомогою медіа. Медіа-педагоги прагнуть навчити оцінки і критичного аналізу медіа-текстів.

8. Естетична теорія медіа-освіти багато в чому збігається з культурологічною теорією. Однак тут головна мета полягає в тому, щоб допомогти зрозуміти основні закони і мову художнього спектра інформації, розвивати естетичне (художнє) сприйняття і смак, здатність до кваліфікованого аналізу художніх медіа-текстів. Ось чому основний зміст медіа-освіти спирається на вивчення мови медіа-культури, авторського світу творця художнього тексту, історію медіа-культури (кіномистецтва, художнього телебачення тощо).

На думку Олги Мороз (молодший науковий співробітник НДЛ освітології КУ імені Бориса Грінченка)

Розвиток засобів масової інформації/комунікації та їх залучення до процесу навчання і виховання значно активізували творчий пошук педагогів у багатьох країнах. Інноваційна діяльність педагогів [30], не задоволених традиційними умовами, методами, способами навчання і виховання, була зорієнтована не лише на новизну змісту реалізації своїх зусиль, а на якісно нові результати. Це й спричинило виокремлення медіа-педагогіки в окрему галузь, своїм змістом зорієнтовану на людину.

Медіа-виховання — виховання засобами медій — це розділ медіа-педагогіки, покликаний формувати світогляд, інтереси, потреби, ідеали, мотиви, ціннісні орієнтири, свідомість, переконання, судження, а також конкретні риси характеру, риси особистості, моделі поведінки, розвивати її культуру засобами масової комунікації. Якщо проаналізувати завдання, котрі ставлять перед собою російські дослідники медіа-освіти, то вони цілком відповідають завданням медіа-виховання (за німецьким досвідом), окільки спрямовані на змістовне використання медій, а крім цього — на їх доцільний відбір відповідно до конкретних виховних цілей.

Як стверджує Ганна Онкович (доктор педагогических наук, професор Інституту вищої освіти НАПН України.) Розвиток медіа-освіти безпосередньо залежить від того, що є її головим завданням. В основі традиційних підходів — захист дітей, формування в них навичок віднаходити в ЗМІ повідомлення. Сьогодні ж особлива увага надається тому, як правильно розуміти ЗМІ та впевнено почуватися в світі. У будь-якому суспільстві стан ЗМІ є показником стану моралі та життєздатності інших суспільних інститутів: шкіл, профспілок, партій, церков, судів. Не буде перебільшенням сказати, що маніпулювання свідомістю та поведінкою людини — це технологія, яка проникає в кожен дім. Збагнувши її інструменти і прийоми, ми зможемо виробити індивідуальні «засоби захисту» Якщо таке знання стане доступним для більшості людей, стануть можливими спільні дії із захисту від маніпуляції, тобто більш широка реалізація демократичних прав і свобод людини. Щоравда, фахівці стверджують, що в самому терміні «маніпуляція» не слід вбачати лише негативний зміст. Фактично, маніпулювання в сфері політичного консалтингу — це інтелектуальне обігрування ситуації працівниками засобів масової інформації.

На думку Юрія Килимника (кандидат філософських наук)

У багатьох країнах світу батьки висловлюють слушне занепокоєння фільмами, відеокасетами й телевізійними програмами, що їх можуть дивитися їхні діти, записами, що їх діти можуть слухати, друкованими виданнями, що їх діти можуть читати. Батьки справедливо не хочуть бути свідками того, як ці небажані матеріали, такі легкодоступні в стількох місцях — часто і в засобах комунікації - підривають прищеплені в сімейному колі моральні ідеали. Ніхто не може почуватися безпечно перед розпусно-шкідливим впливом демонстрації порнографії та насильства в засобах комунікації, й ніхто не може мати певності, що йому не доведеться зазнати лиха від руки тих, кого побачені видовища насильства й порнографії під'юдили до злочинних дій. Однак найвразливіші щодо цього впливу і найперші його жертви — це молоді та недосвідчені. Порнографія та садистська жорстокість принижують людську сексуальність, руйнують людські стосунки, нищать основи подружнього та родинного життя, підбурюють до протисуспільної поведінки й підточують моральний стрижень суспільства.

Отож очевидний наслідок порнографії - гріх. Добровільну участь у вироблянні або розповсюдженні згубних порнографічних матеріалів слід трактувати як серйозне моральне зло, і тільки так. Утім, виробляння й поширення таких матеріалів не могло б тривати довго, якби для них не було ринку, а через це всі, хто купує й використовує такі матеріали, не тільки собі завдають моральної шкоди, а й спричиняються до продовження мерзенної торгівлі.

Як уже було зазначено, може існувати психологічний зв’язок між порнографією й садистським насильством, та й деякі види порнографії самі по собі є насильницькими — як темою, так і змістом. Хто дивиться або читає такі матеріали, той наражається на ризик привнести лихі настанови й лихе поводження до своїх власних стосунків, той може втратити шану й повагу до інших людей як дітей Божих, як братів і сестер, членів єдиної людської родини. Найголовніше, що привносять порнографія та насильство, — це зневага до людини, трактування її як речі, а не як особистості. Тому порнографія та насильство можуть знищити всю ніжність, усе співчуття, насадивши натомість грубість і брутальність.

2.2 Позитивний вплив засобів масової інформації на процес виховання підлітків

Відома велика роль засобів масової інформації у вихованні дітей і підлітків. Сучасні засоби масової інформації несуть виключно різноманітну, багатопланову інформацію без урахування особливостей аудиторії. Активно впроваджується в побут сучасної сім'ї відеотехніка з її різноманітними інформаційними можливостями, різні глянцеві журнали, з великою кількістю фотографій та інформації.

Як відомо, засоби масової інформації - це поширення інформації, орієнтованої на сприйняття різними групами людей.

У виховному плані дослідники виділяють як значущі наступні функції засобів масової інформації: [32]

Рекреативная (визначає досугове проведення часу як групове, так і індивідуальне);

Релаксаційна — знімає відчуття самотності, служить засобом відволікання при ускладненнях у спілкуванні.

Інформаційно-пізнавальна. Преса, телебачення, радіо, кіно орієнтуються на потребу людей в отриманні різноманітних фактів і даних про цікаві явища та суспільні події.

Нормативна. За допомогою засобів масової інформації пропагуються норми і зразки поведінки в суспільстві, затверджується система цінностей, у зв’язку з цим засоби масової інформації виступають важливим суспільним регулятором життєдіяльності людей.

Інтегративна. Засоби масової інформації об'єднують маси навколо ідей, сприяють у людей спільних поглядів, позицій, оцінок тих або інших подій і створюють психологічний тонус у суспільстві.

Розважально-компенсаторна. Відпочинок перед телеекраном, в кіно, з журналом в руках дозволяє розслабитися після трудового або навчального дня, змінити емоційний фон і одночасно отримати заряд відсутніх в реальному житті яскравих відчуттів, вражень. Ця функція засобів масової інформації особливо значуща для підліткового і юнацького віку.

Фонова. Радіо, телебачення, звукозапис дозволяють багатьом людям уникнути самотності. Єдиний в сім'ї дитина, готує уроки в порожній квартирі під звуки блакитного екрану або магнітофона — явище, що давно вже стало звичним.

Сьогодні вченими та фахівцями багатьох країн ставиться питання про необхідність розвитку інформаційної екології, формує здоровий інформаційний спосіб життя людей в соціальній та природному середовищу, допомагає створити орієнтири виховання для підлітка. Дотримання правил інформаційної гігієни призводить до свідомо обраному інформаційного способу життя, від віку підлітка до похилих років, на схилі якої людина не шкодує, що прожив її даремно. Під способом життя розуміється система видів життєдіяльності суспільства в цілому, соціальних груп, особи, які визначаються соціально-економічними умовами. Головною рисою способу життя є його системність, що виявляється в тому, що входять до його складу види діяльності взаємопов'язані між собою: зміна однієї з них веде до зміни іншої. Які ж складові спосіб життя і види діяльності, що мають можливості позитивного впливу на соціалізацію та виховання підлітка? Це:

· трудова;

· суспільно-політична;

· навчальна;

· побутова;

· соціально-культурна;

· дозвільна діяльність.

Розглянемо нові можливості, що надаються інформатизацією, розвитком засобів масової інформації для вдосконалення ряду з перерахованих доданків способу життя: суспільно-політична діяльність, у якому підліток, що б не говорили, активно втягується засобами масової інформації, знаходить нову глибину з використанням інтерактивного телебачення (телебачення зі зворотним зв’язком). Додавання до звичайного телевізора передавального пристрою з пультом зворотного зв’язку дозволяє підлітку реагувати на питання ведучих телепрограм, приймати участь в анкетуванні, голосуваннях, дискусіях і т.д. Зазначена даність допомагає виробленню активної життєвої позиції молодої людини. Зараз активно розвивається педагогічна інформатика займається проблемами створення і реалізації концепції освіти людей, яким доведеться жити в інформаційному суспільстві. Серед цілей інформатизації освіти підлітків, поряд з універсальними (розвиток інтелектуальних здібностей, гуманізація і доступність освіти) визначається і ряд специфічних — комп’ютерна грамотність, інформаційне забезпечення освіти (бази знань і даних), індивідуалізоване освіту на основі нових комп’ютерних технологій навчання. Мультимедіа розробки зарубіжних фахівців, зокрема, допоможуть здійснити зміну парадигми освіти: від «наповнення судини» до «запаленню факела», тобто розкриттю і розвитку індивідуальних можливостей людини. Поява мультимедіа систем та їх зв’язки із засобами масової інформації призводить до створення не тільки нових робочих місць, але й особливих можливостей для зміни культури побутового, виробничого (навчального) та економічної поведінки молодих людей. Гіпертекст як навчальний засіб сьогодні починає активно використовуватися у навчальному процесі, вносячи свій внесок у вдосконалення індивідуалізації навчання і виховання. У розвинених країнах, наприклад, у Великобританії, в законі про освіту гарантується право учнів з 6 років користуватися новими інформаційними технологіями в навчальному процесі.

Побутова діяльність. Побутові комп’ютери, які стали сьогодні за кордоном, у зв’язку з розвитком Інтернету, провідниками засобів масової інформації, в принципі мають у порівнянні з професійними більш обмежені можливості (за ресурсами пам’яті, набору зовнішніх пристроїв та ін.) Однак, сьогодні згідно зі світовими стандартами побутовий (домашній) комп’ютер являє собою машину, оснащену мікрофоном, програвачем CD-ROM, стереодинаміками, факсимільного зв’язком і т.п. Побутові комп’ютери призначені для масового використання в домашніх умовах при вирішенні обчислювальних, навчальних, інформаційно-довідкових, ігрових, виховних та інших завдань. Важливими галузями застосування побутових комп’ютерів також є: — забезпечення інформаційних потреб людей і, зокрема, що вступають в активне громадське життя, підлітків, (доступ до різних баз даних і знань, спілкування з власниками інших ЕОМ по лініях зв’язку та ін);

Соціально-культурна діяльність. Розвиток мультимедійних технологій засобів масової інформації, в їхньому з'єднанні із засобами масової інформації та збільшення місця, займаного ними у житті сучасної людини, відбилося, звичайно, не тільки на вихованні, науці і грі [35], але й на мистецтві. Так, наприклад, перший англійський, виконаний у технологіїмультимедіа CD-ROM «Скарби Британії» присвячений англійської мистецтва Х — початку ХХ століть, містить карти держави в динаміці його розвитку та так звану «тимчасову лінію», що дозволяють вести аналіз розвитку мистецтва у часі і просторі, одночасно дозволяючи через електронні засоби масової інформації вести постійне поповнення свій бази даних.

Дозвільна діяльність. У світі фіксується чітка тенденція реалізації засобами масової інформації розвитку «інфоразвлеченій». Розважальні інформаційні засоби діляться на відтворюють засоби і засоби, що забезпечують участь (інтерактивні засоби). За одне десятиліття були створені 4 покоління інтерактивних засобів. Компактні диски знаменують поява п’ятого покоління. Перші три покоління інтерактивних засобів об'єднують постійно ускладнюються версії відеоігор. У четвертому поколінні були об'єднані відеоігри та побутові комп’ютери при одночасному розширенні асортименту розваг за рахунок включення логічних ігор, музичних та художніх інтерактивних програм. В даний час серед останніх досягнень можна виділити комп’ютерну мультиплікацію. З’явилися оптичні диски, які пропонують гравцеві можливість альтернативного вибору рішень, є першим кроком до продукції п’ятого покоління. Дані гри, дуже часто реалізують себе в Інтернеті під керівництвом якого-небудь електронного засобу масової інформації допомагають, при правильній розробці свого матеріалу (а на це зараз зарубіжні виробники та педагогічні організації грошей не шкодують), не тільки відірвати підлітка негативного впливу вуличного середовища, але і залучити його в життя, регульовану прагненням до пізнання.

Таким чином, відбувається в даний момент з'єднання засобів масової інформації та новітніх комп’ютерних технологій дозволяють активізувати виховний вплив на підлітків. Звичайно, важливо відзначити, що тут особливого значення набуває якість матеріалу, пропонованого підліткам подібними системами засобів масової інформації. Розроблена система кодів і паролів, звичайно ж, не забезпечує повністю закритість тій чи іншій, шкідливою для підлітка в становленні його особистості інформації, але мінімалізує цей захист, тим самим відповідаючи на справедливу для свого часу критику про развращающем впливі засобів масової інформації на підростаюче покоління.

При активній дії такого роду сучасного симбіозу засобів масової інформації та новітніх технологій, виникає небезпека відірваності від реального життя. Але активно реалізовується сьогодні програма екології виховання дозволяє уникнути цього. Досвідчені психологи і педагоги неодмінно беруть участь при розробці того чи іншого матеріалу, призначеного для підлітків, тим самим зводять зазначену небезпеку до мінімальної і засоби масової інформації мають позитивний вплив на процес виховання підлітка.

2.3 Виховання розумово відсталих дітей, за допомогою сучасним мас-медіа

Більшість традиційних моделей соціалізації піддаються серйозному випробуванню у медіасуспільствах — суспільствах із високотехнологічними аудіовізуальними медіа і розвиненими багатофункціональними медіамережами. У цих суспільствах масмедіа та інші медіа, по-перше, перебирають на себе соціалізаційні функції, які досі виконували традиційні інститути соціалізації, а по-друге, справляють своєю діяльністю численні проблеми й ризики. Зокрема, велику проблему становить надмір у медіасередовищі штучно створених «інформаційних забруднень» та «інформаційно-психологічних агресорів», які включаються в суспільний дискурс і середовище повсякденного існування медіасуспільства, в індивідуальну і масову свідомість, у різні сфери індивідуального і суспільного буття і навіть у суспільні інститути, які за визначенням мали б жорстко це регламентувати. Крім того, у медіасуспільствах виникає й поширюється особливий тип культури — медіакультура, а в базову психосоціальну систему «соціум — особистість», або систему «людина і світ» [37], постульовану К. О. Абульхановою, С.Л. Рубінштейном та іншими вченими, включається впливовий агент-посередник — масмедіа. Відтак більшість соціальних процесів, у тому числі й процес соціалізації, починає опосередковуватися або й визначатися медіа. З огляду на це конкурентоздатну альтернативу традиційним моделям соціалізації в медіасуспільствах становить так звана «модель медіасоціалізації». Згідно з цією моделлю, що раніше дитина починає споживати медіа, що більше часу їм приділяє, що більше медіапродукції споживає і що менше все це контролюється соціалізувальним оточенням, то більше соціальне середовище її повсякденного існування постає для неї як медіасередовище, а її соціалізація розгортається як медіасоціалізація.

Модель медіасоціалізації передбачає, що аудіовізуальні медіа перебирають на себе культурно-просвітницьку, освітньо-виховну та соціалізаційну функції, які досі виконували традиційні інститути соціалізації (сім'я, референтні групи, навчально-виховні заклади, держава, церква). Медіа не просто набувають статусу альтернативного чинника та інституту соціалізації, а й активно витісняють традиційні інституції за межі соціалізаційного процесу. Унаслідок цього складається ситуація [38], за якої ранній розвиток і первинна соціалізація значної кількості дітей, засвоєння ними соціальних знань і нагромадження необхідного життєвого досвіду відбуваються, по-перше, переважно на основі штучних і неприродних для дитячого віку репрезентацій, створених медіа, а по-друге — в умовах браку участі в цьому процесі соціалізувального оточення. Отже, медіасоціалізація означає й неоптимальну організацію життя дітей в умовах медіасередовища.

На основі узагальнення даних, представлених у фаховій літературі з проблематики соціалізації (Г.М. Авер’янова, Н. Ф. Голованова, В. В. Москаленко, Л.Е. Орбан-Лембрик, С.І. Розум), а також емпіричних даних, отриманих під час опитувань молоді, що навчається, та представників її соціалізаційного оточення (учителів, викладачів, батьків), виокремлено універсальні критерії успішної соціалізації (або критерії соціалізованої особистості), які відбивають внутрішню зрілість соціального суб'єкта і поведінковий рівень цієї зрілості:

1) просоціальність («присутність у світі», соціальна активність як небайдужість, психологічне включення у відносини із соціумом, готовність із ним взаємодіяти на засадах загальнолюдських цінностей) як опозиція соціальному егоїзмові («відсутність у світі», використання його у власних егоїстичних інтересах, асоціальність, емоційне відчуження, маргінальність);

2) соціальна мобільність (соціальна активність як активна соціальна дія, просоціальна поведінка, належний рівень цілей і домагань) — як опозиція соціальній іммобільності (громадянській пасивності, поведінці уникання).

Ці критерії дають підстави поділяти суб'єктів соціалізації як таких (і як представників медіааудиторії) на чотири типи:

1) просоціальний, соціально мобільний (активний, лідерський, орієнтований на суспільно значущі цілі й завдання);

2) просоціальний, соціально іммобільний (інертний, конформний, орієнтований на традиції та ухвалені більшістю соціальні норми й цінності);

3) соціально мобільний, індивідуалістичний (порушник усталеного соціального порядку, орієнтований на суто егоїстичні цілі і завдання);

4) соціально іммобільний, індивідуалістичний (інертний, байдужий, орієнтований на ситуаційні, переважно прагматичні цілі, маргінальний).

Означені критерії і репрезентовані ними показники соціалізації формуються протягом дитинства (первинного соціологічного циклу) на тлі (і при цьому відносно автономно) [39], розгортання суб'єктності учасників соціалізаційного процесу. Тому успішність їхнього формування в повному обсязі доцільно й коректно визначати по завершенні первинного соціалізаційного циклу (по закінченні дитиною загальноосвітньої школи). Універсальні ефекти (і, відповідно, критерії) успішно соціалізованого індивіда може бути вкладено у два великі блоки, які репрезентують:

1) сформовану в нього внутрішню настанову існувати, функціонувати, розвиватися у сфері вимог соціального контролю (власне, його просоціальність — як універсальну внутрішньоособистісну ознаку);

2) практичну його здатність активно діяти і самовдосконалюватися як активний соціальний суб'єкт (власне, соціальну мобільність — як зовнішню, поведінкову ознаку).

До завершення первинного соціалізаційного циклу оцінка ступеня сформованості показників соціалізації має певні особливості, оскільки фактично оцінюється «сировина», «напівфабрикат», а тому природний у цій ситуації висновок про соціалізаційну незрілість є самоочевидним. У зв’язку із цим найбільш загальними (універсальними) критеріями успішності первинної соціалізації є:

1) сформовані стосунки емоційної прив’язаності і довіри між дитиною і соціалізувальним оточенням;

2) готовність дитини взаємодіяти з соціалізувальним оточенням і піддаватися (підпорядковуватися) його впливам;

3) засвоєння і відтворення нею (як активним спадкоємцем) пропонованих соціалізувальним оточенням (як активним спадкодавцем) зразків і норм почуттів, мислення і поведінки.

Висновок

Після 2000 року національна система аудіовізуальних ЗМІ в Україні знаходиться у фазі інтенсивного нарощування своїх потужностей і сьогодні можна дати цілком оптимістичний прогноз щодо динаміки її кількісного зросту на найближчі 5−7 років.

Перед батьками, вчителями, вихователями, та взагалі перед всим суспільством сьогодні стоїть благородне завдання підготувати дитину до життя в швидкоплинному інформаційному середовищі, не допустити, щоб дитина «заблукала» в ньому або щоб віртуальне існування заслонило для них реальне життя. Позитивними наслідками впливу ЗМІ на виховання дитини є прискорення процесів соціалізації, адаптації до сучасних умов життя у відповідному суспільстві, розширення розумових і творчих здібностей, формування в дітей власної думки щодо історичних, політичних і світових проблем суспільства.

Список використаних джерел

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001.1440 с.; перевид. з додатками і доповненнями, 2005 р.1728 с.

2. Гальвецкій К.А. «Про людину, його розумових здібностях і його виховання» — М., 1938. — С.10.

3. Гундарова І. «Про наслідки сприйняття телевізійної інформації молодшими школярами» // Виховання школярів — 2005рік. — № 9. — С.49−53.

4. «Методичні діалоги» // журнал «Методичні діалоги», 2011. № 6. С.7−24.

5. Минбалеев А. В., Бесова Е. С. Допрофессиональное медиаобразование и журналистика // Медиаобразование. 2008. № 4. С.4−13.

6. Медіаосвіта за кордоном: теорії медіаосвіти та коротка історія розвитку // Вища освіта України, 2006. № 3. С.104−108;

7. Онкович Г. В. Пресодидактика. Читаймо газету разом! Ч.І. Навч. посібник. К.: ІСДО, 1993.60 с.

8. Онкович Г. В. Медіа-педагогіка і медіа-освіта: поширення у світі // Дивослово, 2007. — No 6. — С.2−4.

9. Потятинник Б. Масова журналістська освіта — а чому б ні? // МедіаКритика: Щоквартальний дайджест електронного журналу. Львов: ЗУМЦНЖ, 2005. Ч.10. С.7−10.

10. Потятинник Борис. Масова журналістська освіта — а чому б ні? // МедіаКритика: Щоквартальний дайджест електронного журналу. — Львов: ЗУМЦНЖ, 2007. — Ч.12. — С.14−17.

11. Педагогічний словник /За ред. Ярмаченка М. Д. — К.: Педагогічна думка, 2001. — 516 с.

12. Робак В. До питання про розвиток медіапедагогіки у Німеччині // Другий український педагогічний конгрес. Львів: ТзОВ Камула, 2006. С.275−286. Чемерис І. М.

13. Робак Володимир. До питання про розвиток медіапедагогіки у Німеччині // Третій український педагогічний конгрес: Збірник матеріалів конгресу. — Львів: ТзОВ Камула, 2010. — 601 с. — С.155 — 168.

14. Современный словарь по педагогике / Укладач Рапацевич Е. С. — Мн.: «Современное слово», 2001. — 928 с.

15. Соціально-політичний словник-довідник / за ред. проф. М.П. Іщенка. — Черкаси: Відлуння, 1999. — 304 с.

16. Соціолого-педагогічний словник /за ред.В. В. Радула. К.: ЕксОб, — 304 с.

17. Український орфографічний словник / Близько 165 тис. слів / за ред. .

В.М. Русаніського. — 5-е вид., переробл. і доповн. — К.: Довіра, 2006. — 940 с. — (Словники України).

18. Федоров А. В. Медиаобразование в России и Украине: сравнительный анализ современного этапа развития (1992 — 2008) // Медиаобразование. 2008. № 4. С.23−45.

19. Фатиміна Валентина. Журналістська освіта в Німеччині в ХХІ столітті: проблеми й перспективи // МедіаКритика: Щоквартальний дайджест електроннного журналу. — Львов: ЗУМЦНЖ, 2005. — Ч.10. — С.55 — 58.

20. Федоров А., Челышева И. Медиаобразование в современной России: основне модели // Высшее образование в России, — 2004. — No 8. — С.34−39.

21. Чемерис І.М. Медіаосвіта за кордоном: теорії медіаосвіти та коротка історія розвитку // Вища освіта України, 2006. — No 3. — С.104 — 108.

22. Шариков А. В. Концепция медиаобразования во второй ступени средней образовательной школы. М: Академия педагогических наук СССР, 1991. — 23 с.

23. Матвієнко В.Я. Соціальні технології. — К.: Українські пропілеї, 2001. — С.446−474.

24. Мищишин І., Троханяк Н. Медіаосвіта як засіб формування медіакультури сучасної молоді // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. — 2006. — Вип.21. — Ч.1. — С.161−166.

25. Москаленко А. З. Два кити: Журналістика як система засобів масової інформації. Журналістика перехідного періоду. — К.: Школяр, 1997. — 360с.

26. Новикова А. А. Медиаобразование в США: проблемы и тенденции // Педагогика. — 2000. — № 3.

27. Ожегов, С.І. Тлумачний словник російської / С.І. Ожегов, Н. Ю. Шведова. — М., 1996.

28. Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник // А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В.Ф. Іванов. — К., 1999. — 634 с.

29. Павлова Е. Д. Манипуляционный потенциал средств массовой информации // Актуальные проблемы современной науки. — 2004. — № 2. — С.145−146.

30. Панов З. «Інтернет-залежність»: причини наслідки / З. Панов // Учитель. — 2007. — № 5.

31. Павлова Е. Д. Манипуляционный потенциал средств массовой информации // Актуальные проблемы современной науки. — 2004. — № 2. — С.145−146.10.

32. Педагогіка: Підручник / Під ред. Л. П. Крившенко. М., 2006.

33. Петров В. П. Інтернет у світовому інформаційному просторі / В. П. Петров, С. В. Петров // ОБЖ. — 2008. — № 8.

34. Політологія / За ред. О.І. Семківа. — Львів, 1994. — С.430

35. Почепцов Г. Г. Психологические войны. — М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер» — 2002. — 528 с.

36. Полуехтова И. А. Телевидение как механизм социального контроля // Вестник Московского университета. — Сер.10. — 1998. — № 1.

37. Потятиник Б. В. Медіа: ключі до розуміння. Серія: Медіакритика. — Львів: ПАІС, 2004. — 312 с.

38. Прокофьев В. Ф. Тайное оружие информационной войны: атака на подсознание. — М.: Синтег, 2003. — 408 с.

39. Разинов Ю. О. Інтернет як подія культури. Всеросійська науково-практична конференція.

40. Рогозянский М. Е. Виховний потенціал телебачення: теоретичні питання, осмислені практиком /М.Е. Рогозянский // Освіта й суспільство. — 2008. — № 2.

Додаток А

Термінологічний медіасловник

Масмедіа, медіа — засоби масової інформації (радіо, телебачення, преса, кіно, фотографія, відео, мультимедійні комп’ютерні системи, Інтернет).

Медіавиховання — формування світоглядних позицій, інтересів, потреб, ідеалів, мотивів, ціннісних орієнтацій, свідомості, переконань, суджень, а також конкретних рис характеру, моделі поведінки та культури поведінки засобами масової інформації.

Медіаосвіта — частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіа-культури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою масмедіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп'ютерно опосередковане спілкування, інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

Медіапедагоги — учителі, викладачі, вихователі всіх ланок системи освіти, керівники медіа-студій різного профілю в структурі центрів роботи з молоддю та інших організацій, які мають відповідну педагогічну і медіапсихологічну компетентність та впроваджують медіаосвіту.

Медіакультура - сукупність інформаційно-комунікаційних засобів, що функціонують у суспільстві, знакових систем, елементів культури комунікації, пошуку, збирання, виробництва і передачі інформації, а також культури її сприймання соціальними групами та соціумом у цілому. На особистісному рівні медіакультура означає здатність людини ефективно взаємодіяти з масмедіа, адекватно поводитися в інформаційному середовищі.

Медіаобізнаність — рівень медіакультури, який передбачає засвоєння особистістю системи знань про засоби масової комунікації, їх історію та особливості функціонування, користь і шкоду для людини, уміння убезпечити себе від негативних інформаційних впливів і вільно орієнтуватись у світі інформації.

Медіаграмотність — рівень медіакультури, який стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують.

Медіатворчість — компетентне і здорове самовираження особистості та реалізація її життєвих завдань, покращення якості міжособової комунікації і приязності соціального середовища, мережі стосунків і якості життя в значущих для особистості спільнотах.