Підготовка майбутнього вчителя початкової школи до організації навчально–виховної роботи з гіперактивними учнями

Зміст

• Вступ
• Розділ І. Теоретичні основи підготовки вчителя початкової школи до роботи з гіперактивними учнями
• 1.1 Підготовка вчителя початкової школи до роботи з гіперактивними учнями як психолого-педагогічна проблема
• 1.2 Теорія і практика підготовки вчителів початкової школи до роботи з гіперактивними учнями
• 1.3 Критерії та показники готовності вчителів початкової школи до організації особистісно-зорієнтованої навчально-виховної діяльності з гіперактивними учнями
• Висновки до І розділу
• Розділ ІІ. Організаційно-методичні умови підготовки вчителів початкової школи до роботи з гіперактивними учнями
• 2.1 Визначення сучасного стану готовності вчителів початкової школи до організації навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями
• 2.2 Організація та методика проведення експериментальної роботи
• 2.3 Шляхи та умови оптимізації професійної підготовки вчителів початкової школи для організації роботи з гіперактивними учнями
• Висновки до ІІ розділу
• Загальні висновки
• Список використаної літератури
• Додатки

Вступ

Актуальність дослідження

У сучасних умовах розвитку педагогічної науки у число найбільш пріоритетних виходить проблема освіти і виховання вчителів нової формації, що зумовлено загальноосвітніми тенденціями до зміни основної парадигми освіти, створення особистісно-орієнтованої педагогіки. В навчальний процес вводяться новітні технології навчання та виховання, які є більш ефективними, ніж ті, що наявні на сьогодні, а також розробляються нові підручники та навчальні програми. Гуманізація освіти, реалізація особистісно-орієнтованого навчання, що спрямовуються на розвиток потенціалу учня, дали поштовх до реформування шкільного навчання. Зокрема, сучасна школа має вийти на новий технологічний етап. Це, в свою чергу, визначає існування великої кількості засобів та методів навчально-виховної роботи. Сучасний вчитель має володіти ними у повному обсязі та вміти застосовувати їх у процесі своєї діяльності.

Актуальність досліджуваного питання зумовлена ще й тим, що в наш час, коли освітні установи відчувають слабку підтримку зі сторони держави, а частина батьків займаються виключно матеріальним забезпеченням сім'ї, тому досить гостро постає питання наявності великої кількості дітей, що мають різні психічні та моральні відхилення, зокрема, дітей, що страждають на синдром дефіциту уваги з гіперактивністю. З поняттям «гіперактивність «батьки та педагоги найчастіше зіштовхуються, коли діти стають підлітками, коли їх вчинки є проявом їх характеру, входять у структуру поведінки, тобто розцінюються як звичні та устояні.

Джерела виникнення синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю можуть критися як у сімейному, так і в суспільному вихованні. Гіперактивний розлад і дефіцит уваги — це стан, який служить причиною постійної неуважності, гіперактивності, імпульсивності.

гіперактивний учень вчитель школа У даній роботі я планую більш детально дослідити питання організації навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями, адже організувати роботу з гіперактивними учнями педагоги намагаються за допомогою різноманітних технологій. Проте насамперед, для організації даної роботи необхідно усунути емоційне роздратування дитини, позбавити її почуття тривоги у ситуаціях взаємодії з батьками та педагогами, чим власне і займається навчально-виховний процес у школі.

Разом із цим, внаслідок соціально — економічних та політичних змін, що відбуваються у сучасному суспільстві, особливо гостро постає проблема наявності синдрому дефіциту уваги із гіперактивністю у молодших школярів. Зокрема, значну увагу у вирішенні та обґрунтуванні даної проблеми приділяли такі вчені - педагоги та психологи як Ю. Бабанський, М. Данилов, Л. Славіна, В. Цетлін, Ю. Гільбух, Н. Менчинська, С. Лисенкова, С. Логачевська, В. Сухомлинський, С. Костроміна тощо. Аналіз психолого-педагогічної літератури з питань гіперактивності школярів молодшого шкільного віку дає можливість сформулювати актуальність даної проблеми для сьогодення: першочерговим завданням освіти є всебічний розвиток особистості гіперактивного учня, створення умов для більш повної реалізації інтелектуального та духовного потенціалу школяра, своєчасне виявлення учнів, яким потрібна допомога та підтримка у навчанні.

Значення проблеми гіперактивності серед учнів початкової школи для науки полягає у тому, щоб з’ясувати основні риси синдрому дефіциту уваги із гіперактивністю, його причини, фактори, що його спричинюють та проаналізувати різні ефективні шляхи подолання цього синдрому через призму сьогодення з врахуванням практичного досвіду педагогів та психологів у даній галузі.

Для того, щоб явище гіперактивності не набувало масового характеру, а кількість учнів, що страждають від даного синдрому зменшувалась, слід будувати навчально-виховний процес з врахуванням різноманітних факторів, які відображатимуть сутність раціональних форм, методів і технологій, засобів роботи з означеною категорією учнів із орієнтацією на особистість, її запити та роль у процесі навчання й виховання її як частини суспільства.

Власне, центральною та головною структурною частинкою у процесі навчання і виховання є особистість кожного учня. Вирішення проблеми гіперактивності для школярів, що відчувають труднощі у навчанні сприятиме не лише покращенню їх успіхів у навчанні, але й допоможе у формуванні позитивного ставлення до оточуючої дійсності та почуття власної значущості, впевненості в можливості досягнення очікуваних результатів.

Незважаючи на інтенсивні дослідження різноманітних аспектів вдосконалення змісту професійної підготовки майбутніх педагогів, вивчення фахових дисциплін, маловивченою залишається проблема обґрунтування теоретичних засад формування змісту загально педагогічної підготовки майбутніх фахівців до організації корекційної роботи саме із цією категорією дітей. Разом з тим саме загально педагогічна підготовка виконує визначну координуючу функцію у загальній системі підготовки майбутнього вчителя, визначає його особистісну позицію та спрямованість на педагогічну професію, містить потужний когнітивний потенціал, забезпечує посилення креативних компонентів педагогічної освіти.

Гіперактивність характеризується певними психолого-педагогічними причинами, вивчення яких сприятиме правильній організації навчально-виховної роботи з учнями.

Знання та розуміння педагогом конкретних причин, які викликають гіперактивність, вимагає від вчителя вміння розпізнавати ці причини та надавати конкретну дидактико — методичну допомогу.

Проблема підготовки майбутнього вчителя початкової школи до роботи з гіперактивними учнями вимагає нових підходів і технологій. Однією з таких може бути розробка спеціальної методики психолого-педагогічної підготовки вчителів початкової школи до організації навчально-виховної діяльності з гіперактивними учнями засобами інтерактивних технологій.

Актуальність проблеми, необхідність підвищення ефективності загально педагогічної підготовки майбутнього вчителя до організації навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями та недостатня розробленість теоретичних основ формування сучасного змісту загально педагогічної підготовки вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах України зумовили вибір теми магістерської роботи: «Особливості підготовки майбутнього вчителя початкової школи до організації навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями. «

Об'єкт дослідження — зміст, форми та методи підготовки майбутніх вчителів початкової школи до особистісно-орієнтованої та навчально-виховної діяльності з учнями молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження — зміст, форми та методи підготовки майбутніх вчителів початкової школи до організації навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями.

Мета дослідження полягає у визначенні змісту, форм та методів підготовки майбутніх вчителів початкової школи до організації навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями.

Виходячи з об'єкта, предмета, мети та гіпотези дослідження було поставлено такі завдання:

1. Розкрити сутність синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю та особливості його подолання в учнів молодшого шкільного віку.

2. Проаналізувати стан професійної готовності майбутніх вчителів початкової школи до організації навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями молодшого шкільного віку.

3. Визначити критерії, показники та рівні готовності майбутніх вчителів початкової школи до організації навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями молодшого шкільного віку.

4. Обґрунтувати та експериментально перевірити зміст, форми та методи підготовки майбутніх вчителів початкової школи до організації навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями.

Методи дослідження:

Теоретичні: вивчення та аналіз психологічних, педагогічних, наукових джерел, методичних посібників для педагогічних навчальних закладів для визначення стану і теоретичного обґрунтування проблеми дослідження.

Емпіричні: діагностичні — анкетування та тестування студентів; педагогічне спостереження; педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний етапи) з метою перевірки дієвості запропонованої моделі.

Статистичні: статистична обробка результатів експериментальної роботи та їх інтерпретація з метою обґрунтування достовірності та репрезентативності даних педагогічного експерименту.

Наукова новизна і теоретичне значення магістерського дослідження:

— розроблено, науково обґрунтовано й експериментально перевірено підготовку майбутнього вчителя початкової школи до організації навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями;

— уточнено сутність і зміст базових понять дослідження, розширено їх змістово-методичне наповнення;

Практичне значення полягає в розробці та впровадженні методики підготовки майбутнього вчителя початкової школи до організації навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося протягом 2012 — 2014 року і складалося із трьох взаємопов'язаних етапів.

На першому етапі було здійснено аналітичний огляд психолого-педагогічної, методичної літератури з проблеми дослідження, визначено вихідні теоретичні положення, визначено завдання та методи дослідження;.

На другому етапі було описано основні критерії, рівні та показники сформованості у студентів готовності до організації навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями, проведено констатувальний етап педагогічного експерименту, у ході якого виявлено рівні сформованості готовності майбутнього вчителя початкової школи до організації навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями; проаналізовано отримані дані.

На третьому етапі було проведено формувальний етап педагогічного експерименту; визначено зміст і завдання експериментальної роботи; розкрито методику формування; охарактеризовано результати педагогічного експерименту, висвітлено динаміку позитивних змін.

Структура магістерської роботи

Магістерська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел, що включає 64 найменування. Загальний обсяг роботи _____ сторінок.

Розділ І. Теоретичні основи підготовки вчителя початкової школи до роботи з гіперактивними учнями

1.1 Підготовка вчителя початкової школи до роботи з гіперактивними учнями як психолого-педагогічна проблема

Філософія освіти суспільства завжди пов’язувалася з освітою особистості. Головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку та самореалізації особистості громадянина України, формування покоління, здатного навчатися на протязі всього свого життя. Таким чином, пріоритетним напрямом державної політики у сфері розвитку освіти є її особистісна орієнтація. Дана орієнтація на сьогоднішній день визнана педагогічною наукою та практикою. Одним із шляхів її здійснення є особистісно орієнтований характер професійної підготовки майбутнього педагога. Підготовлений до професійної діяльності майбутній фахівець на засадах особистісно-орієнтованої педагогіки у власній професійній діяльності буде орієнтуватися на особистісно орієнтовані технології навчання та виховання молодшого школяра, особливо у роботі з гіперактивними учнями.

Одним із важливих принципів, що покладений в основу сучасного навчання та виховання особистості, зокрема й щодо формування в неї загальної культури, є особистісно-орієнтований підхід, що ставить у центр виховної системи особистість, зосереджуючи увагу на необхідності створення комфортних, безконфліктних та безпечних умов для її всебічного розвитку, реалізації її природних потенціалів. Особистість в даному випадку виступає не тільки як суб'єкт виховання, але й як пріоритетний суб'єкт, який є метою виховної системи, а не засобом досягнення якоїсь іншої мети (що спостерігається в авторитарних та дидактико — центричних технологіях).

Особистісно орієнтований підхід бере свої витоки з гуманістичної теорії, що розглядає дитину як цілісну особистість, яка постійно прагне до само здійснення. Провідними засадами тут є самоцінність особистості, глибока повага та емпатія до неї, врахування її індивідуальності.

Цієї думки дотримувався гідний спадкоємець гуманістичної традиції В. О. Сухомлинський. На думку педагога, найважливішою засадою, на якій ґрунтується загальна орієнтація навчально-виховної роботи — спрямованість на розвиток особистості.

Д. Бєлухін, відстоюючи важливість особистісного підходу, зазначав, що він дає змогу долати однобічність уявлення про те, що психіка людини розвивається тільки по мірі засвоєння надбань людства. Особистість також розвивається і у процесі перетворення суб'єктом дійсності, що його оточує.

В. Рибалка розглядає особистісний підхід як «сукупність концептуальних уявлень, принципів, цільових установок, орієнтацій, медико-психодіагностичних та психодидактичних засобів та зазначає, що «особистісний підхід має базуватися на цілісному науковому уявленні про особистість та концептуальному розумінні її психологічної структури», що має важливе значення для «адекватного розуміння природи особистості дитини, подолання однобічності, характерної для її розвитку в умовах традиційного навчально-виховного процесу, для формування повноцінного ставлення до особистості та для встановлення розвиваючих взаємовідносин між учителем та учнем» .

Соціальна та наукова значущість теоретичної розробки проблеми наявності синдрому дефіциту уваги із гіперактивністю знаходить прояв у активному пошуку практичних методик і технологій вивчення учнів з даним відхиленням, їх сімей, виявлення причин проявів гіперактивності, її корекції, застосування нетрадиційних технологій правового та превентивного виховання учнівської молоді. Практична спрямованість даного дослідження вимагає необхідної орієнтації у потоці психолого-педагогічних інновацій практичного характеру, що відображають проблематику гіперактивності.

Аналіз проблеми гіперактивності в сучасній психолого-педагогічній літературі дає підстави вважати, що спільною особливістю гіперактивних учнів є викривлення у спрямованості їх особистості, прагнення задовольняти свої бажання всупереч моральним нормам, не враховуючи вимог та інтересів колективу, суспільства, вчителів, батьків. Через відсутність самокритичності вони ігнорують дисципліну, не підкоряються встановленим нормам та правилам поведінки. В усіх учнів зазначеної категорії рівень намагань та бажань не відповідає їх реальним можливостям. Егоїстична життєва позиція провокує їх оцінювати все з точки зору власної вигоди.

Виходячи із вище зазначеного можна дійти висновку, що робота школи з гіперактивними учнями насамперед повинна бути спрямована на корекцію їх життєвої позиції, формування соціальної активності, виявлення і реалізацію внутрішніх сил та можливостей особистості кожного. Для успішного виконання цього завдання необхідна певна система в роботі школи, активна цілеспрямована діяльність всього шкільного колективу, яка має базуватися на глибокому знанні причин виникнення синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю в учнів, їх індивідуально — психологічних особливостей; на цілеспрямованому залученні до різних видів діяльності з урахуванням позитивних якостей особистості, на тісному контакті педагогів з батьками учнів, що мають таке психічне порушення.

Розв’язати цю проблему можна за умови підвищення професійного рівня педагогів для організації роботи з гіперактивними учнями та вдосконалення їх загальної психолого-педагогічної (теоретичної та практичної) підготовки.

Проблема гіперактивності серед молодших школярів є надзвичайно актуальною в наш час і тому потребує ґрунтовного дослідження та виявлення шляхів подолання.

Існує декілька визначень гіперактивності. В основному вчені трактують її як синдром дефіциту уваги з гіперактивністю. Нижче наведено приклади деяких визначень даного синдрому.

Гіперактивність — це сукупність симптомів, що зустрічаються у дитячому віці, які пов’язані з надмірною психічною та моторною активністю.

Гіперактивність — стан, при якому активність і збудливість людини перевищує норму. У випадку, якщо подібна поведінка є проблемою для інших, гіперактивність трактується як психічний розлад.

Гіперактивний розлад і дефіцит уваги — це стан, який служить причиною постійної неуважності, гіперактивності, імпульсивності. Зазначений розлад починається в дитинстві, але може також розвинутися в період дорослості.

Існувала думка, що даний розлад зникає сам по собі, навіть якщо його не лікувати, після 12 років, але ця думка виявилася хибною. Те, що раніше вважали розладом особистості у дорослих та підлітків або особливим проявом характеру, виявилося як продовження синдрому дефіциту уваги із гіперактивністю.

Основними ознаками даного розладу є:

o Відсутність здатності зосередитися на деталях

o Помилки через неуважність

o Нездатність доводити розпочату справу до кінця

o Низькі організаторські здібності

o Негативне ставлення до завдань, які потребують напруження уваги

o Відволікання на сторонні подразники

o Забудькуватість

o Метушливість, нездатність сидіти спокійно, надмірна рухливість

o Дитина схоплюється з місця без дозволу дорослих

o Втручання в розмови дорослих та заняття інших дітей

o Неспроможність грати у тихі ігри і відпочивати

o Вигукує відповідь, не дослухавши питання

o Не може дочекатися своєї черги

o Переживає психологічний дискомфорт та дезадаптацію

o Має супутні психічні розлади

Серед додаткових ознак синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю називають:

o Порушення координації тонких рухів, рівноваги, зорово-просторової координації

o Емоційні порушення (неврівноваженість, запальність, нетерпимість до невдач)

o Порушення взаємин із оточуючими внаслідок «поганої поведінки «

o Порушення сну

Гіперактивність проявляється через надмірну рухову активність, метушливість, численні сторонні рухи, які для дитини є мимовільними. Для дітей, які страждають на даний синдром, характерні надмірна балакучість, нездатність всидіти на одному місці, тривалість сну менше норми. У руховій сфері в таких дітей виявляються порушення рухової координації, несформованість тонкої моторики.

Причини виникнення гіперактивності:

— Генетичні (спадкова схильність)

— Біологічні (органічні пошкодження мозку під час вагітності, родові травми)

— Соціально — психологічні (мікроклімат у сім'ї, алкоголізм батьків, умови мешкання, неправильна тактика виховання)

Багато вчених вважають, що перші ознаки проблеми наявності синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю можна відстежити і виявити вже в дошкільному віці. Для цього необхідно навчитися відслідковувати несприятливі фактори, що впливають на виникнення гіперактивності. Розкриття та вдосконалення індивідуальності дитини відбувається в процесі оволодіння знаннями основ наук. Завдання полягає в тому, щоб дати всім школярам систему знань як засіб їхнього подальшого розвитку. Немало важливим є також здійснення корекційної роботи з даною категорією учнів.

При організації профілактично — корекційної роботи з гіперактивними учнями слід, в першу чергу, спиратися на наступні принципи особистісно-орієнтованого підходу:

1) Принцип цілеспрямованого створення емоційно збагачених виховних ситуацій

2) Принцип особистісно розвивального спілкування

3) Принцип використання співпереживання як психологічного механізму у вихованні особистості

4) Принцип систематичного аналізу вихованцем власних і чужих вчинків.

Виходячи із сутності особистісно орієнтованих технологій, вибір саме цих принципів є цілком обґрунтованим та вмотивованим. Зміст кожного з них дозволяє зрозуміти основні підходи, яких слід дотримуватись під час розробки конкретної педагогічної технології в роботі із гіперактивними учнями.

Таким чином, розгортання виховного процесу на основі особистісно-орієнтованого підходу, який можна вважати фундаментом для особистісно орієнтованих технологій, не може відбуватися без звернення кожного учня до самого себе.

Вказані технології мають на меті навчити особистість осмислювати свої спонукання, прогнозувати наслідки власних вчинків та дій як для самої себе, так і для оточуючих її людей, узгоджуючи цілі власної поведінки із засобами їх досягнення.

Підсумовуючи вище сказане, слід зробити висновок про те, що корекційна робота з подолання гіперактивності здійснюватиметься шляхом особистісно орієнтованого підходу. Вона реалізовується за умови включення у процес взаємодії вихователя та вихованця особистісного досвіду останнього (почуттів, переживань, емоцій, знань, виважених вчинків та дій), тобто за умови персоналізації виховної взаємодії. Якщо ж педагогічна взаємодія суворо де термінується розподілом ролей, зробленим вихователем або визначеним сценарієм виховного заходу (деперсоналізована взаємодія вихователя та вихованця), рівноправне співробітництво, партнерство, суб'єкт — суб'єктні відношення у виховному процесі неможливі. А отже, неможливий гармонійний розвиток особистості дитини.

1.2 Теорія і практика підготовки вчителів початкової школи до роботи з гіперактивними учнями

Проблема професійної підготовки майбутнього вчителя початкової школи до організації роботи з гіперактивними учнями молодшого шкільного віку є надзвичайно актуальною та потребує вирішення, оскільки Національною доктриною розвитку освіти в Україні у ХХІ ст. головним напрямом державної політики визначено розширення можливостей компетентного вибору дитиною життєвого шляху, виховання особистості у дусі відповідального ставлення до себе як найвищої суспільної та індивідуальної цінності, створення умов для всебічного розвитку, творчої самореалізації кожного громадянина. Водночас, у роботі з неповнолітніми дітьми недостатньо використовується накопичений досвід застосування інноваційних технологій навчання, потребує вдосконалення програма підготовки майбутніх вчителів початкової школи до роботи з гіперактивними учнями. Враховуючи сучасні тенденції, доцільно застосовувати у процесі навчання та виховання гіперактивних учнів інтерактивні технології.

Проблемі застосування інтерактивних технологій у навчально-виховному процесі загальноосвітнього навчального закладу присвячені роботи сучасних науковців: Л. Карамушки, М. Малигіної, Т. Пироженко, О. Пометун, Г. Сиротенко та ін. Особливого значення формуванню у майбутніх педагогів вмінь застосовувати інтерактивні технології надають сучасні зарубіжні педагоги — дослідники: С. Мургатройд, Х. Реттер, К. Фопель та ін. У корекційній педагогіці різним аспектам проблеми підготовки фахівців присвячено праці В. Бондаря, С. Гайдукевич, І. Колесника, В. Лапшина, Н. Назарової, Ю. Пінчук, В. Синьова, М. Ярмаченка та ін.

Актуальною проблемою, з якою все частіше зустрічаються вчителі загальноосвітніх навчальних закладів є зростання кількості гіперактивних учнів. Здійснений аналіз наукової літератури у галузі психології, соціології, психофізіології та педагогіки дозволив виділити основні чинники детермінації синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю: генетичні, біологічні, соціально — психологічні.

У контексті нашого дослідження ми розглянемо педагогічні чинники, які впливають на виникнення негативних відхилень у поведінці учнів молодшого шкільного віку. За дослідженнями науковців до негативних чинників шкільного середовища віднесено:

— стресову тактику авторитарної педагогіки;

— інтенсифікацію навчального процесу;

— невідповідність програм і технологій процесу навчання індивідуальним та віковим особливостям учнів;

— недостатнє розуміння педагогами проблеми розвитку дитини та охорони її здоров’я;

— педагогічну неосвідченість батьків.

Поряд із перерахованими поглядами вчених на зазначену проблему існує теорія, за якою поява дезадаптованих школярів зумовлена неправильною організацією навчально-виховного процесу у школі. Створюючи для всіх учнів однакові умови: єдиний режим, єдині навчальні програми, однакові вимоги до знань, умінь та навичок, традиційна школа формує умови, які перешкоджають введенню особистісно орієнтованого підходу і сприяють формуванню нерівності між дітьми.

Тому в період оновлення системи освіти в Україні важливого значення набувають пошуки принципово нових механізмів взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу. Перед сучасною школою стоїть проблема підготовки своїх випускників до життя в складних умовах ринкової економіки, формування інтелектуальної, творчої особистості відповідно до соціальних запитів суспільства. І це стосується не лише змісту освіти, реформування процесу освіти, а, зокрема, технологій навчання та виховання. На сьогоднішній день поняття «технологія «широко введено у педагогічну теорію та практику. Застосування педагогічних технологій, зазначає О. Пометун, «гарантує досягнення певної навчальної мети через чітко визначену послідовність дій, спрямованих на розв’язання проміжних завдань і заздалегідь визначений кінцевий результат» .

Базовою орієнтацією педагога вищої школи у контексті даної технології є його послідовне ставлення до гіперактивного учня як до особистості, самосвідомого та відповідального суб'єкта власного розвитку, як до суб'єкта виховної взаємодії. Особистісно орієнтований підхід до навчання передбачає розвиток критичного мислення майбутніх фахівців, що потребує створення діалогічної ситуації, вільної, творчої особистості. Одним із напрямків нашого дослідження було виявлення потенційних можливостей використання інтерактивних форм роботи з майбутніми педагогами у площині їх підготовки до особистісно орієнтованого виховання дитини.

В Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання О. Пометун, Л. Пироженко. Ідея зазначеної технології полягає в тому, що процес пізнання відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Залежно від мети уроку, форм організації навчальної діяльності використовують інтерактивні технології кооперативного навчання, колективно — групового навчання, ситуативного моделювання, опрацювання дискусійних питань. За визначенням науковців інтерактивні методи навчання (англ. inter — взаємний і act — діяти, тобто здатний до взаємодії, діалогу) — способи організації активної взаємодії вчителя та учнів у навчально-виховному процесі з метою досягнення визначених дидактико — виховних результатів. Існують різні підходи до визначення інтерактивного навчання. Одні вчені визначають його як діалогове навчання: «Інтерактивний — означає здатність взаємодіяти чи знаходитись у режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп’ютером) або ким-небудь (людиною). Отже, інтерактивне навчання — це перш за все діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня». важливим для нашого дослідження є визначення О. Пометун та Л. Пироженко «Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це спів навчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання у співпраці).

Інтерактивні технології не є зовсім новими, адже подібні підходи застосовувалися з давніх часів, а протягом короткого часу на початку радянської педагогіки були дуже поширеними у загальноосвітніх навчальних закладах (лабораторне та бригадне навчання 20 — х років).

Під час інтерактивного навчання учень стає не об'єктом, а суб'єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку. Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання, що сприяє його ефективності.

Завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів при правильній їх організації зростає цікавість до процесу навчально-виховної діяльності.

Зазначимо, що у здійсненні корекційно-профілактичної роботи з гіперактивними учнями, та у процесі підготовки майбутніх вчителів початкової школи саме інтерактивні технології є найбільш дієвими та результативними, оскільки за дослідженнями науковців школярам з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю не вистачає спілкування та уваги з боку дорослих. У системі відносин негативна динаміка шкільної дезадаптацію формується так:

Ш 1 етап — неуспішність у навчальній діяльності призводить не непорозумінь школярів із батьками та вчителями

Ш 2 етап — змістових бар'єрів

Ш 3 етап — епізодичних конфліктів

Ш 4 етап — постійних конфліктів

Ш 5 етап — порушення особистісно-значущих зв’язків у системі відношень.

Підвищити ефективність корекційно-профілактичної роботи з учнями у навчально-виховному процесі загальноосвітнього навчального закладу можна за допомогою сучасних інноваційних технологій, зокрема технології інтерактивного навчання.

Застосування інтерактивних технологій при підготовці майбутніх педагогів висуває певні вимоги до структури занять, яка складається з п’яти елементів:

1) Мотивація (мета — сфокусувати увагу студентів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми; методи — коротка розповідь викладача, бесіда, демонстрація наочності, нескладна інтерактивна технологія: «мозковий штурм», «мікрофон», «криголам «тощо)

2) Оголошення теми та очікуваних навчальних результатів (мета — забезпечення розуміння студентами змісту їхньої діяльності)

3) Надання необхідної інформації (мета — дати студентам достатньо інформації, для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання, це може бути міні - лекція, читання роздаткового матеріалу, опанування інформацією за допомогою технічних засобів навчання або наочності)

4) Інтерактивна вправа (мета — засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів заняття) Обов’язковою є така послідовність і регламент проведення інтерактивної вправи:

o Інструктаж — викладач розповідає учасникам про мету вправи, правила, послідовність дій та кількість часу на виконання завдань

o Запитує, чи все зрозуміло учасникам (2 — 3 хв)

o Об'єднання в групи та розподіл ролей (1 — 2 хв)

o Виконання завдання, викладач виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи та навчання у співпраці один з одним (5 — 15 хв)

o Презентація результатів виконання вправи (3 — 15 хв)

o Рефлексія результатів студентами: усвідомлення отриманих результатів (5 — 15 хв)

5) Підведення підсумків (рефлексія) заняття (мета — прояснення змісту опрацьованого; порівняння реальних результатів з очікуваними; аналіз, чому відбулося так чи інакше; висновки; закріплення чи корекція засвоєного).

У контексті нашого дослідження наведемо приклади інтерактивних вправ, які доцільно використовувати майбутнім педагогам у процесі педагогічної діяльності з гіперактивними учнями: «мозковий штурм», акваріум, навчаючись — учусь, «мікрофон», імітації, рольові ігри, драматизація, дискусія, «мозкова карусель», «незакінчені речення», трьохрівневе інтерв'ю, метод формування питань, робота в парах, робота в малих групах.

Інтерактивні методи є частиною особистісно зорієнтованого виховання, тому що сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі та потенціалу.

Розвиток особистості набуває оптимального характеру, якщо вихованець виступає суб'єктом виховного процесу. Ця закономірність обумовлює єдність реалізації діяльнісного та особистісного підходів. Особистісно орієнтований підхід ставить в центр виховного процесу інтереси дитини, її потреби та можливості, права окремого індивіда, його суверенітет незалежно від індивідуальних особливостей. Даний підхід вимагає і того, щоб вихованець бачив у собі таку особистість, як і в людях, які його оточують. За такого підходу кожна людина сприймається педагогами й учнями як самостійна цінність, а не як засіб досягнення власних цілей.

Висуваючи у центр уваги особистість, яка прагне до максимальної реалізації своїх можливостей, відкрита для сприйняття нового досвіду, спроможна на усвідомлений та відповідальний вибір у різних життєвих ситуаціях. Особистісно орієнтований підхід головною метою виховання проголошує набуття особистістю таких якостей, які б забезпечували вирішення цих проблем. Такі принципи орієнтують на формування особистості, її розвиток не відповідно до якогось зразка, а відповідно до природних задатків та здібностей.

Загалом, теоретичною основою запровадження інтерактивних технологій має бути особистісно-орієнтований підхід та взаєморозуміння, де учень та вчитель є рівноправні суб'єкти. Інтерактивні технології - це технології, в ході яких здійснюється постійна взаємодія вчителя та учня.

Особистісно орієнтований підхід — основа нової філософії - ґрунтується на принципі центрації виховання на розвитку особистості і передбачає, передусім визнання авторитету особистості, який повинен стати основою ідеології суспільства у сфері виховання, ціннісною орієнтацією. Принцип центрації виховання на розвитку особистості вимагає демократичного стилю взаємодії суб'єктів, його гуманізації.

Під час використання інтерактивних методів на годинах спілкування учень стає не об'єктом, а суб'єктом виховання, він відчуває себе активним учасником подій та власного розвитку і виховання. Це забезпечує мотивацію проведення годин спілкування, що сприяє їх ефективності завдяки ефекту новизни та оригінальності. Цінність інтерактивних технологій у тому, що учні навчаються ефективній роботі у колективі.

За умови вмілого впровадження інтерактивні технології дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально — важливих навичок роботи в колективі, взаємодії, дискусії, обговорення.

Зазначимо, що інтерактивна технологія включає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. У ході інтерактивного навчання учні з негативними відхиленнями вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення. Інтерактивні технології дають найбільший простір для самореалізації учня. Вони орієнтовані на реалізацію пізнавальних інтересів та потреб особистості, тому особлива увага приділяється організації процесу ефективної багатосторонньої комунікації, яка характеризується відсутністю полярності і мінімальною концентрованістю на точці зору вчителя. Учасники такої комунікації більш мобільні, відкриті та активні.

Зазначимо, що для ефективного застосування інтерактивних технологій в системі роботи з гіперактивними учнями вчитель повинен дати завдання учням для попередньої підготовки (прочитати, подумати, виконати самостійні підготовчі завдання тощо); відібрати до уроку такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ «до засвоєння теми; під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно; на одному занятті можна використовувати одну (максимум — дві) інтерактивні вправи, а не їх велику кількість; необхідно провести обговорення за підсумками інтерактивної вправи, зокрема акцентуючи увагу й на іншому матеріалі теми, не порушеному в інтерактивній вправі; проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, які не були пов’язані з інтерактивними завданнями.

Здійснений теоретичний аналіз дозволив зробити висновок про те, що гіперактивність серед школярів молодшого шкільного віку може бути детермінована різними чинниками, серед яких значний негативний вплив мають недоліки навчально-виховної роботи школи. Поряд з медичним, психологічним, соціальним забезпеченням корекційно — профілактичної роботи з дітьми важко здійснювати педагогічний вплив, залучаючи для цього можливості навчально-виховного процесу, зокрема інтерактивні технології навчання та виховання, що передбачають створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність.

Загалом інтерактивне виховання дає змогу наблизити викладання до нового, особистісно-зорієнтованого рівня.

1.3 Критерії та показники готовності вчителів початкової школи до організації особистісно-зорієнтованої навчально-виховної діяльності з гіперактивними учнями

Модель підготовки майбутнього вчителя початкової школи до особистісно-орієнтованої взаємодії розглядається як цілісна педагогічна система, функціонування якої має на меті підготовку майбутнього спеціаліста до організації зазначеного виду діяльності. Під такою підготовкою розуміється розвиток інтегрованої психологічної властивості педагога, що включає педагогічну самосвідомість; емоційно — позитивне ставлення до учнів; знання про структуру особистості та її вікові особливості, засоби педагогічного впливу на її формування та розвиток; педагогічні вміння та здібності щодо її організації.

За обґрунтуванням сутності готовності виділяють такі компоненти підготовки:

— Мотиваційно-ціннісний

— Змістово-цільовий

— Процесуальний

— Контрольно-регулятивний

— Оцінно-результативний

Ці компоненти взаємозалежать у процесі навчання. Вони становлять алгоритм вивчення кожної теми, кожного розділу та педагогічних дисциплін в цілому.

Мотиваційно-ціннісний компонент забезпечує усвідомлення майбутніми вчителями соціально — педагогічних можливостей виховної діяльності, важливості виконання виховної функції.

Суттєвим стимулом професійного самовдосконалення майбутніх вчителів початкової школи є сукупність сталих глибоко усвідомлених та осмислених мотивів і прагнень творчої професійної педагогічної діяльності високої якості. Поєднання спрямованості студентів до педагогічної діяльності вбачається у ознайомленні їх зі зразками високоякісної педагогічної праці, а саме: вивченні передового досвіду, перегляд відеоматеріалів про вчителів — новаторів, участі у творчих зустрічах із «Вчителем року», спілкуванні із вчителями — майстрами, читанні творів видатних педагогів — гуманістів з вимогами до особистості та професійної діяльності вчителя — вихователя, з провідними способами підвищення ефективності педагогічної діяльності. не менш важливим є налагодження суб'єкт — суб'єктної взаємодії між викладачами та студентами, у якій відбувається обмін особистісними смислами.

Змістово-цільовий компонент визначає загальну дидактичну мету навчання — підготувати майбутнього вчителя початкової школи до організації особистісно-орієнтованої діяльності, яка досягається шляхом визначення та реалізації конкретних дидактичних завдань та індивідуальних можливостей учнів на кожному навчальному занятті під час вивчення конкретної теми та досягнення конкретних результатів. В змісті навчальної дисципліни я вважаю за доцільне виокремити теми та питання з проблем особистісно-орієнтованого виховання та навчання, які мають безпосереднє значення в процесі формування готовності майбутніх педагогів до особистісно-орієнтованої взаємодії, спрямувати їх засвоєння на формування у студентів гуманістичних ціннісних установок, орієнтацію їх на першочергову реалізацію особистісно-орієнтованої взаємодії з учнями початкової школи. Важливо посилити їхній зміст включенням оновлених виховних концепцій та підходів, досвіду роботи класиків педагогіки та кращих вчителів — вихователів, яскравими зразками із художньої літератури.

Важливо акцентувати увагу студентів на виховних можливостях змісту навчального матеріалу також у процесі засвоєння теорії навчання: функцій процесу навчання, методів навчання, контролю за навчальними досягненнями; вимог до уроку. У викладанні необхідно забезпечити мотиваційну спрямованість, проблемність та використання інтерактивних методик через залучення студентів до активної, творчої навчально-пошукової діяльності під час лекційних, семінарських занять та самостійної роботи.

Також доцільним є розробка комплексу самостійних творчих завдань, які мають на меті актуалізацію, використання в нестандартних умовах знань, здобутих під час вивчення питань з теорії виховання, глибоке усвідомлення гуманістичної сутності виховної діяльності у початковій школі, процесу виховання, принципів виховання на сучасному етапі; формування ціннісних орієнтацій та установок.

Процесуальний компонент передбачає актуалізацію знань як засобу навчання, формування та вдосконалення спеціальних умінь (дослідницько-пошукових, діагностично-корекційних, проектно-конструкторських, креативних, організаторських, комунікативних, аналітико-оцінних), стимулювання практичних дій, спрямованих на розв’язання завдань. Цей компонент охоплює весь процес та форми підготовки, включаючи заняття у навчальній аудиторії, самостійну роботу студентів, педагогічну практику, поза навчальну громадську діяльність.

Важливою є активізація самостійної пізнавальної діяльності як умови безперервності та ефективності навчання. Студентам не слід багато і докладно усе записувати. Чимало викладачів диктують головні положення — визначення, що відрізняються від наведених у посібниках, виноски, параметри, критерії, постулати, парадокси, парадигми, концепції, ситуації. На вступних лекціях варто фіксувати питання, що викликають особистий інтерес у студентів, варіанти відповідей на них, сумніви, проблеми, спірні положення.

Необхідна підготовка до слухання настановної лекції починається з ознайомлення із загальною навчальною програмою, перегляду записів попередніх лекцій, відновлення у пам’яті їх змісту, із психологічного налаштування на майбутню професію.

Слухання лекцій — складний вид інтелектуальної діяльності. успіх його зумовлений загальним «умінням слухати «та прагненням осмислено сприймати навчальний матеріал, із записами необхідного до конспекту. Запис матеріалу лекційного заняття допомагає зосередити увагу на головному, продумати та осмислити записане та почуте, усвідомити план та логіку викладу матеріалу.

Методи, що застосовуються на практичних заняттях:

· Вправи

· Конструювання педагогічних ситуацій

· Моделювання узагальнювальних схем

· Пошук потрібної інформації

· Самостійне поповнення знань

Два останні пункти свідчать, що на практичному занятті можуть бути використані пошукові методи, проведені невеликі дослідження. Студенти працюють із науковими текстами, довідковою та історико-педагогічною літературою, застосовуючи вміння швидко орієнтуватися в ситуаціях (стандартних, критичних, екстремальних) та приймати правильні психолого-педагогічні рішення, а також складати програму подальшого дослідження.

Вивчення методики позаурочної діяльності (у деяких вищих начальних закладах — методики виховної роботи) передбачає ознайомлення студентів з методами вивчення учнів, змістом і формами позаурочної діяльності, організацією життя дітей у літніх оздоровчих таборах, діяльністю органів учнівського самоврядування.

Під час проходження педагогічної практики, а згодом — у власній педагогічній діяльності, студенту доводиться виконувати функції класного керівника. Тому педагогічна підготовка повинна передбачати ознайомлення та вивчення основних компонентів змісту педагогічної діяльності класного керівника, а саме: робота з класним колективом, роботу з вчителями — предметниками, а також з батьками, громадськістю, самоосвітню діяльність.

Контрольно-регулятивний компонент здійснює поточний контроль рівня сформованості умінь, їх корекція. Цей компонент характеризується практичною спрямованістю всіх навчальних занять, де дидактичною метою кожного із них передбачено формування конкретних професійних умінь та навичок.

Робота зі студентами здійснюється як в ході навчального процесу так і у поза навчальний час. В її основі лежать системний та комплексний підходи. У першому випадку вона найбільш цілеспрямована та найбільш ефективна за результатами, оскільки організовується та планується за розкладом занять та проводиться шляхом спілкування студентів із викладачами-предметниками. На формування особистості при цьому впливає ставлення викладача до своїх професійних обов’язків, реалізація цих обов’язків на практиці, його професіоналізм, ерудиція, власний приклад.

Вивчення та ознайомлення з досвідом підготовки вчителів початкової школи до виховної роботи у педагогічних вищих навчальних закладах України дає підстави зазначати, що у навчально-виховний процес впроваджується особистісно-орієнтований підхід — технологія навчання, основною ідеєю якої є положення що, реалізуючи свій творчий потенціал під час навчання, майбутні педагоги вчаться виявляти та розвивати таланти і здібності учнів. Поширеними методами та формами роботи з обдарованими студентами є активні методи навчання, методи мікровикладання та моделювання навчально-виховних проектів, ділові ігри, тренінги, аукціони педагогічних ідей, навчальні конференції, методичні семінари, лекції - діалоги, конкурси (конкурс педагогічних талантів, виставка — ярмарок «Своїми руками», аукціон педагогічних ідей, захист творчих проектів), педагогічний театр, консультативна діяльність.

Таким чином, дбаючи про цілеспрямоване розв’язання проблеми підготовки майбутнього педагога до особистісно-орієнтованої діяльності доцільно вважати першочерговим завданням у набутті якості, яка не можлива без глибокого розуміння людської природи, потреб, психології та поведінки людей, що і є ознаками особистісно-орієнтованого виховання людини.

Тематика цілеспрямованої роботи планується відповідно до науково — теоретичного, методичного та діяльнісного компонентів підготовки вчителя. Для підвищення творчого зростання вчителя — вихователя використовуються як традиційні форми (семінари — практикуми, лекції), так і інтерактивні (психологічні тренінги, круглі столи, міні - дискусії, захист власних особистісно-орієнтованих виховний проектів, психолого-педагогічні симпозіуми, ділові ігри, індивідуальні консультації).

Оцінно-результативний компонент забезпечує аналіз та оцінку рівнів готовності майбутніх вчителів початкової школи до особистісно-орієнтованої діяльності з молодшими школярами.

Виділяють такі рівні готовності:

Ш Формальний (низький) — для студентів характерні негативна мотивація до вибору педагогічної професії, невизнання сучасних виховних парадигм та особливостей навчально-виховної діяльності вчителя початкової школи, відсутність потреби у професійному самовдосконаленні, невміння моделювати виховну взаємодію та діагностувати виховну роботу, труднощі у встановленні контакту з учнівським колективом загалом та окремими учнями зокрема, нездатність до самоконтролю, неадекватність самооцінки, відсутність навичок планування, моделювання, організації педагогічної взаємодії, переважно поверхневі самооцінка та самоаналіз. Низький рівень переважає у студентів, які не усвідомлюють цілі та завдання особистісно-орієнтованої діяльності. Майбутні педагоги цього рівня не виявляють інтересу до навчально-виховної діяльності, володіють уривчастими знаннями про гуманістичні відносини, їм майже не притаманні гуманістичні якості.

Ш Частково - продуктивний (середній) — для студентів характерне позитивно — пасивне ставлення до особистісно-орієнтованої взаємодії у початковій школі, поверхневі знання сутності особистісно-орієнтованих концепцій навчання та виховання та особливостей виховних функцій, слабка сформованість ціннісних установок та професійного ідеалу, початкові вміння планувати та організовувати взаємодію, визначати шляхи самовдосконалення, самооцінки, самоконтролю та самоаналізу, наявність потреби у самовдосконаленні, розширенні кругозору. Студенти усвідомлюють особистісно-орієнтовану взаємодію як необхідне, як одне з напрямків діяльності вчителя початкової школи у контексті гуманістичних парадигм. Відрізняються достатньою сформованістю вмінь моделювати виховну взаємодію, добирати засоби впливу на емоційну сферу школярів, передбачати труднощі, реалізовувати виховні проекти, адекватно оцінювати власну педагогічну компетентність, контролювати себе, критично аналізувати результати навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями. Проте практична діяльність цієї групи студентів має переважно репродуктивний характер. Нові, нестандартні ситуації, що виникають у реальному навчально-виховному процесі, викликають у них певні труднощі.

Ш Креативний (високий) — для студентів характерна позитивна мотивація до вибору педагогічної професії, позитивно — активне, дійове ставлення до особистісно-орієнтованої взаємодії у початковій школі, високий рівень сформованості виховної компетентності, свідоме розуміння значення особистісно-орієнтованої взаємодії, її пріоритетності, творче ставлення до організації навчально-виховного процесу, усвідомлення професійного ідеалу та шляхів його досягнення, стійка потреба у професійному самовдосконаленні, високий рівень сформованості вмінь моделювання, планування особистісно-орієнтованої навчальної та виховної роботи, передбачення труднощів, навичок самоконтролю та самоаналізу. У їхній практичній діяльності прослідковується творчий характер. Студенти цього рівня здатні використовувати набуті теоретичні та методичні знання у типових та у нестандартних ситуаціях.

Підготовка учителів початкової школи до особистісно-орієнтованої взаємодії з учнями є складним та багатогранним процесом. Ефективне розв’язання зазначеної проблеми, якість отриманих результатів залежатиме від створення відповідних педагогічних умов. Педагогічними умовами продуктивності процесу підготовки студентів до організації особистісно-орієнтованої діяльності можуть бути обставини, що сприяють розвитку творчої активності, реалізації індивідуального підходу до розв’язання проблем навчання та виховання гіперактивних учнів молодшого шкільного віку, активізації потенціалу педагогічної взаємодії особистості майбутніх педагогів, забезпеченню позиції активних суб'єктів діяльності, гармонійному пізнанню навколишньої дійсності. Серед умов були визначені такі: