Використання ігрових технологій у процесі навчання молодших школярів

Міністерство науки і освіти України Державний заклад

«Луганський національний університет

Імені Тараса Шевченка"

Інститут педагогіки і психології

Кафедра дошкільної та початкової освіти КУРСОВА РОБОТА з Педагогіки на тему: Використання ігрових технологій у процесі навчання молодших школярів Студентки 3 курсу Б групи Давидова І. Г.

Керівник Старший викладач кафедри дошкільної та початкової освіти Стаєнна О.О.

Луганськ 2014

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ I. Теоретичні основи використання ігрових технологій в початковій школі

1.1 Сутність і функції гри та ігрової діяльності

1.2 Теорія та класифікація ігор

1.3 Ігрові педагогічні технології. Ігрові мотиви і організація ігор РОЗДІЛ II. Застосування ігрових технологій на уроках у початковій школі

2.1 Методика проведення гри в початковій школі

2.2 Загальна характеристика досвіду педагогів використання ігрової діяльності молодших школярів

ВИСНОВОК.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Актуальність дослідження. В даний час школа потребує такої організації своєї діяльності, яка забезпечила б розвиток індивідуальних здібностей і творчого ставлення до життя кожного учня, впровадження різних інноваційних навчальних програм, реалізацію принципу гуманного підходу до дітей та іншими словами, школа надзвичайно зацікавлена у знанні про особливості психічного розвитку кожної конкретної дитини. Одним із видів таких інноваційних технологій є ігрові технології. Їх використання на уроках у початковій школі відповідає природним потребам дитини. адже за своєю природою гра — це найважливіша форма життєдіяльності дітей. У дитячому віці саме в грі відбувається вільний розвиток особистості. Можна говорити і про те, що гра є специфічною формою прояву активності та саморозвитку дитини. Гра в навчанні — це спосіб зробити серйозну роботу цікавою, вона розвиває психологічну гнучкість, розкутість, комунікабельність, емоційно-вольовий вплив, вона ж є засобом розвитку дитячої уяви, розвиває пізнавальні здібності, емоційний бік особистості, збагачує словниковий запас. Гра — іскра, що запалює вогник допитливості, зацікавленості та вимагає концентрації уваги учнів, напруження їх сил. Вона має здатність організувати життя дітей, наповнити його змістом. Ігри — одне з найсильніших виховних засобів у руках суспільства. Саме у грі виявляються і розвиваються різні сторони дитячої особистості, задовольняється багато інтелектуальних та емоційних потреб, складається характер. Використання ігрових прийомів сприяє формуванню творчої індивідуальності. Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. К. Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим — ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої різних подіях, виконувати будь-які дії, спілкуватися зі своїми однолітками обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні». Науковці виділяють такі типи ігор: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, ігри-драматизації, творчі ігри. Головна особливість творчої гри — наявність уявної ситуації, в якій дитина має можливість брати участю. У творчій грі дитина створює навколишню дійсність. Гра повинна бути вільною та самостійною діяльністю, що виникає за ініціативою дитини. Ці ігри сприяють психологічній розкріпаченості та свободі прояву особистісного «Я». Рухливі та дидактичні ігри розвивають відчуття, діти засвоюють лічбу, розвивається мовлення. Складовими дидактичної гри є певна педагогічна мета, правила, ігрова дія та навчальне завдання. Дидактична гра як форма ігрового навчання має сенс лише тоді, коли дидактичне навчальне завдання приховане від дитини за ігровою цікавою дією. Дитина не бачить очевидну мету гри, поставлену педагогом, завдяки присутності ігрових елементів: очікування і несподіванки, загадки, руху. Здібності людини успішно виявляються лише у тій діяльності, яка вимагає розвитку саме цих здібностей. Відповідно, для розвитку творчих здібностей необхідна діяльність, що містить у собі творчість. Творча діяльність виявляється, передусім, в оригінальності та в розвитку уяви. Отже, ідеальним для розвитку творчості є навчання з використанням ігрових елементів, адже саме гра (особливо сюжетно-рольова, або творча) навчає таких обов’язкових для розвитку творчості здібностей, як моделювання, порівняння, узагальнення, конкретизація, навчання мистецтва. Крім того, гра сприяє внутрішній розкутості, без якої не може бути творчості. На основі ігрової діяльності у дитини формується низка психологічних новоутворень. Це передусім уява та символічна функція свідомості, що дозволяють дитині в своїх діях переносити властивості одних речей на інші. Задовольняючи свою природну, невсипучу потребу в діяльності, під час гри учні «добувають» в уяві все, що недоступне їм у навколишній дійсності. У захопленні вони не помічають, що навчаються, розвивають фантазію. Разом із тим у дитини виникає осмислена орієнтація у власних переживаннях та їх узагальнення, на основі чого можуть бути сформовані навички їх культурного виявлення. Найефективнішим способом навчити дитину мислити творчо є гра, і особливо гра розвивальна. Саме завдяки ігровим формам занять вдається залучити навіть пасивних учнів до систематичної розумової праці, дати дитині відчути успіх, повірити в свої сили. Багато дидактичних ігор містять елементи змагання. У них хтось виграє, а хтось програє. Такі ситуації допомагають формувати в учнів справедливе ставлення ідо власних успіхів, і до тих, хто програв. Щоб одна й та сама гра не набридла, через певний час необхідно щось змінювати, ускладнювати завдання, враховуючи засвоєний матеріал, індивідуальні особливості молодших школярів. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще — спрямована у майбутнє, тому що під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, що необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя. У процесі ігрової діяльності в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…» Отже, гра, її організація — ключ до організації виховання. У грі формується низка особливостей особистості дитини, вона являється своєрідною школою підготовки до праці. У грі виробляється спритність, витримка, активність. Це школа спілкування дитини. У грі найповніше виявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра — творчість, гра — праця. «Праця — шлях дітей до пізнання світу», — писав О. М. Горький. Пізнавальні (дидактичні) ігри — це спеціально створені ситуації, що моделюють реальність, з якої учням необхідно знайти вихід. Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів.

Об'єкт дослідження: ігрова діяльність молодших школярів Предмет дослідження: використання ігрових технологій у процесі навчання молодших школярів.

Мета дослідження полягає в теоретичному обгрунтуванні та апробації методик використання ігрових технологій як однієї з форм організації пізнавальної діяльності школярів при вивченні нового матеріалу на уроках у початковій школі.

Завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз психологічної та педагогічної літератури з метою виявлення сутності гри.

2. Вивчити стан практики використання ігрових технологій на уроках у початкових класах.

3. Виявити педагогічні та методичні основи конструювання та використання ігрових технологій.

4. Розробити систему дидактичних ігор, що забезпечують оптимальний характер ігрової діяльності та методичні рекомендації щодо її використання.

ігровий навчання пізнавальний школяр

РОЗДІЛ I. Теорія ігрових технологій

1.1 Сутність і функції гри та ігрової діяльності

Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання, її назвали «супутником дитинства», хоч у житті граються не тільки діти, а й дорослі. Дитяча гра — це діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності, в якій дитина відображає враження від їх пізнання. Мати дитинство — це передусім мати право на розвиток власної ігрової діяльності, яка є важливою складовою дитячої субкультури. Водночас гра є могутнім виховним засобом, у ній, за словами К. Ушинського, реалізується потреба людської природи.

Сутність дидактичних ігор полягає у вирішенні пізнавальних завдань, поставлених в цікавій формі. Саме вирішення пізнавальної задачі пов’язано з розумовою напругою, з подоланням труднощів, що привчає дитину до розумової праці. Одночасно розвивається логічне мислення дітей. Засвоюючи або уточнюючи в дидактичній грі той або інший програмний матеріал, діти вчаться спостерігати, порівнювати, класифікувати предмети по тих або інших ознаках; вправляти пам’ять, увагу; вчаться застосовувати чітку і точну термінологію, зв’язно розказувати; описувати предмет, називати його дії і якості; проявляють кмітливість, винахідливість .

Ігрова діяльність є складним системним утворенням, структура якого охоплює мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально-операційний, контрольно-оцінний та результативний компоненти.

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог :

1. Готовність учнів до участі в грі. (Кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри — зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти і спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо).

Гра має багатовікову історію. Аналіз змісту ігор дітей різних народів і епох наводить на висновок, що гра виникла після праці й на її основі. Очевидно, тому в іграх дітей первісних людей відображена війна, полювання, землеробські процеси. Наслідуючи в грі діяльність дорослих, діти оволодівають найпростішими трудовими навичками і всім тим, що чекає їх у дорослому житті. Також, на думку більшості дослідників, ігри виконують тренувальну функцію в онтогенезі. Найпоширеніша думка про функції гри як про тренування навичок «дорослих» дій. Саме про це пише А. Н. Леонтьев у роботі «Психологічні основи дошкільної гри». «Уході діяльності дитини виникає суперечність між бурхливим розвитком у нього потреби у дії з предметами, з одного боку, і розвитком здійснюють це дію операцій — з іншого. Дитина хоче сама керувати автомобілем, вона сама хоче гребти на човні, але не може здійснити цієї дії тому, що не володіє і не може оволодіти тими операціями, які потрібні реальними предметними умовами данної дії … це протиріччя … може вирішитися у дитини тільки в одному єдиному типі діяльності, а саме в ігровій діяльності, у грі … «[11, с. 93]. Втім, існують і інші точки зору на функцію гри в житті людей. В. Н. Дружинін вважає, що основна функція інтелекту — це створення прогностичних моделей, побудова можливих варіантів майбутнього. Тоді гра (створення ймовірних світів і дії з ними) — це один із проявів інтелекту, його невід'ємна властивість. Це властивість не залежить від віку, просто «породження моделей світу» інакше називається — мистецтвом, філософією. І чим інтелектуальніша людина, тим більше вона повинна бути схильною до гри.

Л. С. Виготський ще в 20-х роках минулого століття звернув увагу на зміну змісту і динаміки дитячої гри. Одна з глав цієї книги Л. С. Виготського «Педагогічна психологія» містить дослідження педагогічного значення гри.

«…Уже давно виявлено, — пише Л. С. Виготський, — що гра не представляє з себе чогось випадкового, вона незмінно виникає на всіх стадіях культурного життя в найрізноманітніших народів і представляє фатальну і природну особливість людської природи. Ігри організують вищі форми поведінки, бувають пов’язані з роздільною здатністю досить складних завдань поведінки, вимагають від гри напруги, кмітливості і винахідливості, спільного і комбінованої дії самих різних здібностей і сил.

Польський дослідник Стефан Шуман відзначає, що гра — характерна і своєрідна форма активності дитини, завдяки якій він вчиться і набуває досвіду. Шуман вказав на той факт, що гра спонукає в дитині найвищі емоційні переживання і активізує його найглибшим чином. Згідно Шуману, гру можна сприймати як процес розвитку, спрямований своєрідним чином на формування спостережливості, уяви, понять і навичок.

Гра настільки багатофункціональна, оригінальна, унікальна, її кордони настільки великі і прозорі, що дати їй якесь чітке, лаконічне визначення, напевно, просто неможливо. Багато пояснення гри, якими володіє наука, неточні, неповні, іноді й просто невірні. Нідерландський філософ культури Йохан Хейзінга так дивиться на цю проблему: «Мабуть, можна було б прийняти одне за іншим всі перераховані токування, не впадаючи при цьому в обтяжливу плутанину понять. Звідси випливає, що всі ці пояснення вірні лише почасти. Якщо хоч одне з них було вичерпним, воно виключало б всі інші або, як вищу єдність охоплювало їх і вбирала в себе» [23, c. 22].

Гра — це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням. Більшість ігор відрізняє наступні риси [25, с. 14.]:

* вільна розвиваюча діяльність, що вживається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від результату (процедурне задоволення);

* творчий, значною мірою імпровізаційний, активний характер цієї діяльності («поле творчості»);

* емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція («емоційне напруження»);

* наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку.

На думку С. А. Шмакова, як феномен педагогічної культури гра виконує такі важливі функції:

* Функція соціалізації.

Гра — є сильний засіб включення дитини в систему суспільних відносин, засвоєння ним багатств культури.

* Функція міжнаціональної комунікації.

Гра дозволяє дитині засвоювати загальнолюдські цінності, культуру представників різних національностей, оскільки «гри національні і в той же час інтернаціональні, міжнаціональні, общечеловечность».

* Функція самореалізації дитини у грі як «полігоні людської практики».

Гра дозволяє, з одного боку, побудувати і перевірити проект зняття конкретних життєвих труднощів у практиці дитини, з іншого — виявити недоліки досвіду.

* Комунікативна функція гри яскраво ілюструє той факт, що гра — діяльність комунікативна, що дозволяє дитині ввійти в реальний контекст складних людських комунікацій.

* Діагностична функція гри надає можливість педагогові діагностувати різні прояви дитини (інтелектуальні, творчі, емоційні та ін.) У той же час гра — «поле самовираження», в якому дитина перевіряє свої сили, можливості у вільних діях, самовиражаються і самостверджуються себе.

* Терапевтична функція гри полягає у використанні гри як засобу подолання різних труднощів, що виникають у дитини в поведінці, спілкуванні, навчанні.

«Ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які дитина отримує у рольовій грі. Саме практика нових реальних відносин, в які рольова гра ставить дитину як з дорослим, так і з однолітками, відносин свободи і співпраці, натомість відносин примусу і агресії, призводить зрештою до терапевтичного ефекту «[5, с. 124.]

* Функція корекції - є внесення позитивних змін, доповнень до структури особистісних показників дитини. У грі цей процес відбувається природно, м’яко.

Крім вищенаведеного, необхідно наголосити і про виховуючу роль гри. Гра має значення і для формування дружного колективу, і для формування самостійності, позитивного відношення до праці, для виправлення деяких відхилень в поведінці окремих дітей і для багато чого іншого. Всі ці виховуючі ефекти спираються як на свою підставу, на той вплив, який гра дає на психічний розвиток дитини, на становлення його особистості. Основними аспектами розвитку особистості дитини в зв’язку з цим можна назвати наступні:

1. У грі розвивається мотиваційна сфера:

* виникає ієрархія мотивів, де соціальні мотиви набувають важливішого значення для дитини, чим особисті (супідрядність мотивів).

2. Долається пізнавальний і емоційний егоцентризм:

* дитина, приймаючи роль якого-небудь персонажа, героя тощо, враховує особливості його поведінки, його позицію. Це допомагає в орієнтуванні у взаєминах між людьми, сприяє розвитку самосвідомості і самооцінки.

3. Розвивається довільність поведінки:

* розігруючи роль, дитина прагне наблизити її до еталону. Відтворюючи типові ситуації взаємовідношення людей на соціальному світі, дитина підпорядковує свої власні бажання, імпульси і діє відповідно до соціальних зразків. Це допомагає дитині осягати і враховувати норми і правила поведінки.

4. Розвиваються розумові дії:

* формується план вистав, розвиваються здібності і творчі можливості дитини.

Гра нас цікавить як принцип поведінки, а не як спосіб розважитися. У грі, як і в міжособистому спілкуванні, інтереси спрямовані не на задану мету, а на сам процес. Гра — це культурна норма, яка дозволяє бути вільним, розкутим, мати владу над реальністю, розпоряджатися собою, долати ролеву залежність, прагнення перевершити себе.

Виховуючий потенціал ігор завжди залежить, по-перше, від вмісту пізнавальної і етичної інформації, ув’язненого в тематиці ігор; по-друге, від того, яким героям наслідують діти; по-третє, він забезпечується самим процесом гри як діяльності, що вимагає досягнення мети самостійного знаходження засобів, узгодження дій з партнерами, самообмеження в ім'я досягнення успіху і, звичайно, встановлення доброзичливих стосунків. Ігри, таким чином, дають дітям дуже важливий навик спільної роботи. Відмітні особливості ігрової діяльності зазвичай убачають в її добровільності, у високій активності і контактній залежності учасників. Але не можна забувати і інше: гра — чи не єдиний вид діяльності, направленої на розвиток не окремих здібностей (до мистецтва або техніки), а здібності до творчості в цілому [16, с. 72−74 ]

1.2 Теорія та класифікація ігор Поряд з працею і навчанням, гра — один з основних видів діяльності людини, дивовижний феномен людського існування. Гра — це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням.

Як вже зазначалося вище, у вітчизняній педагогіці та психології, проблему ігрової діяльності розробляли К. Д. Ушинський, П. П. Блонський, С. Л. Рубінштейн, Д. Б. Ельконін, у закордонній — 3. Фрейд, Ж. Піаже та інші. У їхніх працях, досліджено та обгрунтовано роль гри в онтогенезі особистості, у розвитку основних психічних функцій, у самоврядуванні і саморегулювання особистості, нарешті, в процесах соціалізації - у засвоєнні і використанні людиною суспільного досвіду.

Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишнього світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людяних взаємин. Більшість вчителів використовує гру, як засіб цілеутворення педагогічної діяльності та інтерпретації її в особистості дії учня. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини. [15, с. 5.]

У грі зусилля дитини завжди обмежуються і регулюється безліччю зусиль інших гравців. У завдання будь-якої гри входить як неодмінна умова, вміння якої координувати свою поведінку з поведінкою інших, ставати в активне ставлення до інших, розраховувати наперед результат свого ходу в загальній сукупності всіх граючих. Така гра є живий, соціальний, колективний досвід дитини, і в цьому відношенні вона являє собою абсолютно незамінне знаряддя виховання соціальних навичок і вмінь.

Особливістю гри є те, що підпорядковуючись певним умовним правилами, у дитини з’являеться свідоме мислення дій. Саме гра — є першою школою думки для дитини. Гра є розумна і доцільна, планомірна, соціально-координована, підпорядкована відомими правилами система поведінки або витрата енергії. Цим вона виявляє свою повну аналогію з трудовою витратою енергії дорослою людиною, ознаки якої цілковито збігаються з ознаками гри, за винятком тільки результатів. Таким чином, при всій об'єктивної різниці, яка існує між грою і працею, яка дозволяла навіть вважати їх полярно-протилежними одне до одного, психологічна природа їх абсолютно збігається. Це вказує на те, що гра є природною формою праці дитини, властивою йому формою діяльності, приготуванням до майбутнього життя. Дитина завжди грає, але гра її має великий сенс. Вона точно відповідає її віку та інтересам і включає в себе такі елементи, які ведуть до вироблення потрібних навичок і вмінь".

У структуру гри як діяльності особистості входять етапи:

* визначення мети;

* планування;

* реалізації мети;

* аналізу результатів, в яких особистість повністю реалізує себе як суб'єкт.

Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору й елементами змагальності, задоволення потреб, самоствердження, самореалізації.

Уструктуру гри як процесу входять:

* ролі, взяті на себе граючими;

* ігрові дії як засобу реалізації цих ролей;

* ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими, умовними;

* реальні відносини між граючими;

* сюжет (зміст) — область дійсності, умовно відтворена в грі.

Педагогічні ігри — досить велика група методів і прийомів організації педагогічного процесу. Основна відмінність педагогічної гри від гри взагалі полягає в тому, що вона володіє суттєвою ознакою — чітко поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом, які можуть бути обгрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю.

Педагогічні ігри досить різноманітні за:

* дидактичним цілям;

* організаційну структуру;

* віковим можливостям їх використання;

* специфіку змісту.

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння учителем функцій і класифікації педагогічних ігор. Г. К. Селевко пропонує класифікувати педагогічні ігри за декількома принципами [20, с. 58.]

1. Розподіл ігор по виду діяльності на фізичні (рухові), інтелектуальні (розумові), трудові, соціальні та психологічні.

2. За характером педагогічного процесу:

· Навчальні, тренувальні, контролюючі, узагальнюючі;

· Пізнавальні, виховні, розвиваючі;

· Репродуктивні, продуктивні, творчі;

· Комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні та інші.

3. Згідно Селевко за характером ігрової методикою педагогічні ігри поділяються на: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, ігри-драматизації.

4. У предметнії області виділяють ігри з усіх шкільних циклів.

5. У ігровому середовищі, яке значною мірою визначає специфіку ігрової технології: розрізняють ігри з предметами і без них, настільні, кімнатні, вуличні, на місцевості, комп’ютерні та інші.

1.3 Ігрові педагогічні технології. Ігрові мотиви Значення гри неможливо вичерпати й оцінити розважально-реактивними можливостями. У тому і є її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у терапію, у модель типу людських відносин і проявів у праці.

Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовували з давніх-давен. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах. У сучасній школі, що робить ставку на активізацію та інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується в таких випадках:

як самостійні елементи в технології для засвоєння поняття, теми та навіть розділу навчального предмета;

як елемент більш загальної технології;

як урок або його частини (введення, контроль);

як технологія позакласної роботи.

Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку — чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності.

Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при визначеній формі занять відбувається за такими основними напрямами:

дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрового завдання;

навчальна діяльність підкоряється правилам гри;

навчальний матеріал використовується в якості її засобу;

у навчальну діяльність уводиться елемент змагання, що переводить дидактичне завдання в ігрове;

успішне виконання дидактичного завдання пов’язується з ігровим результатом.

Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності - навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція — могутній засіб виховного впливу на дітей. В. Ф. Шатанов зазначає «Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення, мислення сміливого, масштабного, нестандартного» [

А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри є такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжня праця. Однак, зазначав він, тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може грати в грі різні ролі - бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності. Відомий педагог Василь Олександрович Сухомлинський стверджував, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку учнів.

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має уважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі [17, с.18−19] А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці. Коли виросте. Тому виховання майбутньога діяча відбувається перш за все в грі…» Отже, гра, її організація — ключ в організації виховання [1]

Ігри у школі - перш за все дидактичні, повинні приковувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити. Важливою являеться виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення [14, с.10−12].

Дидактична гра — це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль.

Дидактичні ігри бажано широко використовувати, як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості

З розуміння значення дидактичних ігор витікають наступні вимоги до них: кожна дидактична гра повинна давати вправи, корисні для розумового розвитку дітей і їх виховання; у дидактичній грі обов’язкова наявність захоплюючої задачі, рішення якої вимагає розумового зусилля, подолання деяких труднощів; дидактизм у грі повинен поєднуватися з цікавістю, жартом, гумором. Захоплення грою мобілізує розумову діяльність, полегшує виконання задачі.

Задача педагога полягає у тому, щоб знайти максимум педагогічних ситуацій, в яких може бути реалізовано прагнення дитини до активної пізнавальної діяльності. Педагог повинен постійно удосконалювати процес навчання, що дозволяє дітям ефективно і якісно засвоювати програмний матеріал. Тому так важливо використовувати ігрові елементи і гру на уроках.

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог: ігри мають відповідати навчальній програмі; ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними; відповідність гри віковим особливостям учнів; різноманітність ігор; залучення до ігор учнів усього класу.

Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А. С. Макаренка, який писав: «Є ще один важливий метод — гра… Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає… В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки… Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, — звичайно, у грі гарній, правильній…» .

Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. К. Д. Ушинський писав: «Зроби серйозне заняття для дитини цікавим — ось завдння початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності…З перших ж уроків привчайте дитиу полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні»

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяьності освіти. Розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість. [13, с.3−4].

Ігрова технологія будується як цілісне утворення, що охоплює певну частину навчального процесу та об'єднане загальним змістом, сюжетом, персонажем. При цьому ігровий сюжет розвивається паралельно основному змісту навчання, допомагає активізувати навчальний процес, засвоювати ряд навчальних елементів. Складання ігрових технологій з окремих ігор і елементів — турбота кожного вчителя початкової школи.

У вітчизняній педагогіці є цілий ряд таких ігрових технологій («Сам Самич» В. Рєпкіна, Муммі - троль, персонажі «Чарівника Смарагдового міста», «Пригоди Буратіно»).

Ігрові мотиви

Ігрові форми навчання, як жодна інша технологія, сприяють використанню різних способів мотивації.

1. Мотиви спілкування:

учні, спільно вирішуючи завдання, беручи участь у грі, вчаться спілкуватися, ураховувати думку товаришів;

при рішенні колективних завдань використовуються різні можливості учнів;

спільні емоційні переживання під час гри сприяють зміцненню міжособистісних відносин.

2. Моральні мотиви:

у грі кожен учень має виявити себе, свої знання, уміння, свій характер, вольові якості, своє ставлення до діяльності, до людей.

3. Пізнавальні мотиви:

кожна гра має близький результат (закінчення гри), стимулює учня до досягнення мети (перемоги) й усвідомлення шляху досягнення мети (треба знати більше інших);

у грі команди чи окремі учні споконвічно рівні (немає відмінників і трієчників, є гравці). Результат залежить від самого гравця, рівня його підготовленості, здатностей, витримки, умінь, характеру;

знеособлений процес навчання у грі здобуває особистісне значення. Учні приміряють соціальні маски, поринають в історичну обстановку й відчувають себе частиною досліджуваного історичного процесу;

ситуація успіху створює сприятливе емоційне тло для розвитку пізнавального інтересу. Невдача сприймається не як особиста поразка, а як поразка у грі й стимулює пізнавальну діяльність (реванш);

змагальність — невід'ємна частина гри — притягальна для дітей;

у грі завжди є якесь таїнство — неотримана відповідь, що активізує розумову діяльність учня, штовхає на пошук відповіді;

думка шукає вихід, вона спрямована на рішення пізнавальних завдань. До педагогічних підходів організації дитячих ігор, на наш погляд, необхідно віднести ряд таких моментів.

Вибір гри. Вибір гри в першу чергу залежить від того, яка дитина, що їй необхідно, які виховні завдання вимагають свого розв’язання. Якщо гра колективна, необхідно добре знати, який склад граючих, їх інтелектуальний розвиток, фізична підготовленість, особливості віку, інтереси, рівні спілкування й сумісності тощо. Вибір гри залежить від часу її проведення, природно-кліматичних умов, довжини часу, світлового дня й місяця її проведення, від наявності ігрових аксесуарів, від конкретної ситуації, що склалася в дитячому колективі. Мета гри перебуває за межами ігрової ситуації, і результат гри може виражатися у вигляді зовнішніх предметів і всіляких виробів (моделі, макети, іграшки, конструктори, ляльки тощо), «продуктів» художньої творчості, нових знань.

Гра здатна виступати засобом отримання чогось, хоча джерелом її активності є завдання, добровільно взяті на себе особистістю, ігрова творчість і дух змагання. В іграх дитиною здійснюються цілі декількох рівнів, взаємозалежних між собою.

Перша мета — задоволення від самих процесів гри. У цій меті відбита установка, що визначає готовність до будь-якої активності, якщо вона приносить радість.

Мета другого рівня — функціональна, вона пов’язана з виконанням правил гри, розігруванням сюжетів, ролей.

Мета третього рівня відбиває творчі завдання гри — розгадати, угадати, розплутати, домогтися результатів і т. п.

Пропозиція гри дітям. Головне завдання у пропозиції гри полягає в порушенні інтересу до неї, у такій постановці питання, коли збігаються цілі виховання й бажання дитини. У пропозицію гри входить пояснення її правил і техніки дій. Пояснення гри є моментом дуже відповідальним. Гру варто пояснювати коротко й точно, безпосередньо перед її початком. У пояснення входять назва гри, розповідь про її зміст і пояснення основних і другорядних правил, у тому числі розрізнення граючих, пояснення значення ігрових аксесуарів.

Обладнання й оснащення ігрової площі, її архітектура. Місце гри має відповідати її сюжету, змісту, підходити за розміром для кількості граючих, бути безпечним, гігієнічно нормативним, зручним для дітей; не мати відволікаючих факторів.

Будь-який мікросвіт гри у дворі, у школі вимагає свого архітектурного та значеннєвого рішення, має ігровий естетичний план, що відповідає вимогам до віку дітей, їхнім прагненням до яскравого, неосяжного, героїчного, романтичного, казкового.

Розбивка на команди, групи, розподіл ролей у грі. Ігровим звичайно називають колектив дітей, створений для проведення ігор. Ігрова практика дітей нагромадила чимало демократичних ігротехнічних прикладів поділу на мікроколективи граючих, зокрема жеребкування, лічилки.

Один з відповідальних моментів у дитячих іграх — розподіл ролей. Вони можуть бути активними та пасивними, головними та другорядними.

Розподіл не повинен залежати від статі дитини, віку, фізичних особливостей.

З огляду на те, яка роль особливо корисна для дитини, вихователь використовує такі прийоми:

призначення на роль безпосередньо дорослим;

призначення на роль через старшого (капітана, ведучого);

вибір на роль за підсумками ігрових конкурсів (кращий проект, костюм, сценарій);

добровільне прийняття ролі дитиною за її бажанням;

черговість виконання ролей у грі.

При розподілі командних ролей варто робити так, щоби роль допомагала неавторитетним зміцнити авторитет, неактивним — виявити активність, недисциплінованим — стати організованими, дітям, які чимось себе скомпрометували, повернути загублений авторитет, новачкам і дітям, які цураються дитячого колективу, — виявити себе, здружитися з усіма.

Необхідно стежити за тим, щоб у ролі була дія: роль без дії мертва, дитина вийде із гри, якщо їй нема що робити. Не можна використовувати у грі негативні ролі, вони прийнятні тільки в гумористичних ситуаціях.

Розвиток ігрової ситуації. Під розвитком розуміється зміна положення граючих, ускладнення правил гри, зміна обстановки, емоційне насичення ігрових дій. Учасники гри соціально активні, оскільки ніхто з них не знає до кінця всіх способів і дій виконання своїх функціональних завдань у грі. У цьому міститься механізм забезпечення інтересу й задоволення від гри

РОЗДІЛ II. Застосування ігрових технологій на уроках у початковій школі

2.1 Методика проведення гри Проводити ігри, створювати ігрові ситуації, важливо на кожному уроці. Це особливо стосується 1 класу — перехідного періоду, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність. Тому гра має ввійти в практику роботи вчителя як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності першокласників.

Гру можна пропонувати на початку уроку. Такі ігри мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямовувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені їм доцільно запропонувати рухливу гру.

Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.

Дидактичні ігри можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і таких, для повнішого і глибшого їх осмислення засвоєння, формування умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору.

Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання. Дидактичні ігри добираються відповідно до програми.

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі у грі (кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдань гри. Пояснення гри — зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допустити приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).

7. Доцільно розсадити учнів (звичайно непомітно для них) так, щоб за кожною партою сидів учень сильніший, а другий — слабший. У такому разі ігри між сусідами по парті проходять ефективніше і постійно контролюються сильнішими. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів.

8. Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Учні мають засвоїти правила гри, крім того зміст гри, її форма повинні бути доступними для учнів.

Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту викликає втому і байдужість учнів.

Правила гри зобов’язують учнів діяти строго по черзі чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки.

Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо.

Жодне порушення правил не повинно залишатися поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу. 17, с. 19]

2.2 Загальна характеристика досвіду педагогів використання ігрової діяльності молодших школярів Використання дидактичних ігор у практиці початкової школи відіграє важливе значення.Ігрова діяльність — один із найбільш перспективних методів навчання. Вона використовується для розвитку творчого мислення учнів, формування практичних умінь та навичок, дає змогу стимулювати увагу і підвищувати інтерес до завдань, активізувати сприймання навчального матеріалу.

Стаття Т. Рудакової «Дидактична гра — дієвий засіб активізації пізнавальної активності учнів» розкриває нам такі важливі питання як:

1. Чому важлива і необхідна гра в початковій школі?

2. Теоретичні положення про гру.

3. Дидактична гра — дієвий засіб активізації розумової діяльності учнів.

4. Гра — великий простір у подальшій праці для педагогічних спостережень і роздумів.

У своїй праці Т. Рудакова використовує дидактичні ігри на уроках математики. Авторка ділиться досвідом використання певних видів дидактичних ігор при вивчені певних тем. Наприклад, коли вона ставить за мету вправляти дітей у прямому і зворотному рахунку, а також закріпити знання про суміжні числа, то звертається до гри «Хто знає, хай рахує далі». Діти стають у коло. Ведучий називає число і кидає м’яч одному. Учень повинен зловити м’яч, назвати число-сусіда. Перед початком гри домовляються, як рахувати: в прямому чи зворотному порядку, повертаючи м’яч ведучому.

А ось приклад використання рухливої дидактичної гри. Гра «Математичний струмок» допомагає вчителеві закріпити склад числа. Двоє учнів беруться за руки, утворюючи ворота, і тримають цифрову картку, наприклад, 8. Решта дітей (їх теж вісім) розходяться по класу. Потім кожний повинен знайти свою пару 7−1, 6−2, 5−3, 4−4. Вчитель подає сигнал: «Струмок до воріт!», — і діти парами проходять через ворота. «Ворота» пропускають тільки ті пари, котрі правильно склали задане число із двох менших, тобто склад числа.

У статті «Формирование вычислительных навыков в процессе игры» [8, 38−46] мова йде про те, як за допомогою гри можна сформувати у школярів обчислювальні навички. Як зазначається у даній статті, основне завдання початкового курсу математики — формування в учнів особливих, доведених до автоматизму навичок додавання і віднімання в межах 20 і табличних навичок множення і ділення. Автоматизм навичок досягається в процесі вправ. Але виконання однотипних вправ стомлює дітей. Тому в урок математики вчителі включають ігри та ігрові вправи. Серед них «Мовчанка», «Вгадай приклад», «Кругові приклади», «Математична естафета» та інші.

У статті «Дидактичні ігри» С. Денис — вчителька початкових класів ділиться з нами своїм досвідом роботи у школі. Вона запевняє, щоб розкрити всі «секрети» шкільного життя та навчання, дати шестиліткам знання, уміння і навички, передбачені програмою, потрібно застосовувати не лише заняття, а й дидактичні ігри. Це один із засобів розвитку пізнавальної діяльності найменших школярів. У даній статті вчителька наводить приклади кількох ігор. Наприклад, гру «Мандрівка до лісу» вчителька застосовує на уроці математики. Для проведення цієї гри вона заготовляє роздаткові картки, силуетні малюнки (мухомор, боровик, ялинка). Учні одержують по 1−2 картки з варіантами завдання під назвою «Склади приклади». Дитина сигналізує «ялинкою», що приклади складені. В нагороду одержує «боровичок», неправильна відповідь — «мухомор».

М. Богданович у своїй монографії «Методика викладання математики в початкових класах» теж згадує про дидактичні ігри. Він вважає, що на уроці гра організовується не для того, щоб діти погрались, а щоб чогось навчились. Автор даної монографії запевняє, що гра не передує виконанню навчальних завдань і не чергується з ними, а є однією з форм організації колективної роботи учнів у класі.

Характерно, що у використанні ігрової діяльності в організації навчально-виховної роботи початкової школи вчителі спираються на досвід відомих вітчизняних педагогів. Зокрема, прикладом для багатьох вчителів є створена у Павлиській школі В. Сухомлинського кімната казок, яка має цілеспрямовано організоване ігрове матеріальне середовище.

У класних кімнатах багатьох шкіл організовано ігрові куточки, в яких зосереджені казкові персонажі - Мудра Сова, Хитра Лисиця, Хитрий Вовк, Ведмідь, Коза і семеро козенят, Гуси-Лебеді, Сірий Зайчик. Знайомі з дошкільного дитинства ігрові персонажі допомагають дітям звикнути до нового для них середовища і до навчально-пізнавальної діяльності.

П. Копосов (вчитель початкових класів) для опрацювання таких розділів програми з української мови, як «Слово» та «Частини мови», розробив «Казкову граматику», яка використовується у навчальному процесі. На думку автора досвіду, на етапі первинного сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу найбільш ефективною є ігрова форма його викладу.

«Казкова граматика» пропонується дітям у віршованому вигляді, а її ключові частини подані у формі лічилок:

Книжка, дошка, кабінет,

Печиво, повидло, мед,

Чоботи, штани, кашкет,

Знайте, діти, наперед

Кожен з них — це є предмет.

Що це? — Вареник.

Хто це? — Письменник.

Поверне предметам їх назви іменник.

Казкове оформлення навчально-пізнавальної діяльності сприяє усвідомленню учнями взаємозв'язків між окремими частинами мови, забезпечує можливість первинного синтетичного та подальшого аналітичного ставлення до пізнавального змісту. П. Копосов на підставі власного педагогічного досвіду робить висновок: ігрова діяльність посідає важливе місце в розвитку молодшого школяра протягом його навчання в школі. Включення в структуру уроків різноманітних ігор або їх елементів, сприяє активному, перетворюючому засвоєнню знань і способів їх здобуття, допомагає досягти значних результаті у навчанні дітей зазначеної вікової категорії [10, с. 65−66 ].

На уроках навчання грамоти, наприклад, за допомогою гри-вправи «Чарівний мішечок» можна закріплювати різноманітні вміння й навички. Набір предметів у мішечку, звичайно, не випадковий. Він щоразу змінюється залежно від мети навчання: це можуть бути іграшки, в назвах яких є літери, склади, які зараз вивчаються, дрібні речі, які треба описати, тощо [ 21 с. 28−30].

Ігри на уроках математики можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмислення, формування обчислювальних, графічних умінь і навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору. Саме такі форми роботи запропонувала нам вчитель початкових класів В. Колондій (ЗОШ № 7 м. Полтава).

Приклад з уроку математики. Учитель несподівано ставить на стіл іграшкові терези, кладе кілька яблук, огірків, цукерок і пропонує пограти «в магазин».

«Продавець» і «покупець» швидко лічать, а діти стежать за правильністю розрахунків. Так у грі малюки тренуються в додаванні й відніманні [9, 38−44].

Також часто використовуються інтелектуальні ігри на зразок «Що? Де? Коли?», «Брейн-ринг», «Розумники і розумниці» — всі вони тренують кмітливість, швидкість реагування, пам’ять, уміння узагальнювати тощо.

Таким чином, ми можемо побачити, що і в практиці початкової школи, і в навчальній та методичній літературі проблема використання дидактичних ігор на уроках має певне відображення. Разом з тим, є і можливості, і потреби до більш глибокої розробки різних сторін цієї проблеми.

Підсумовуючи результати проведеного аналізу педагогічного досвіду використання ігрової діяльності в процесі розвитку особистості дитини, з усією впевненістю стверджуємо, що дидактична гра визначається важливим фактором в озброєні учнів певними компетенціями.

ВИСНОВКИ

Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання. У грі активізуються психологічні процеси учасників ігрової діяльності: увага, запам’ятовування, інтерес, сприйняття і мислення. Поняття «ігрові технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор.

На відміну від ігор взагалі педагогічна гра має суттєвою ознакою — чітко поставленою метою навчання і відповідними їй педагогічними результатами, які можуть бути обгрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально — пізнавальної спрямованістю.

Гра має значення і для формування дружного колективу, і для формування самостійності, позитивного відношення до праці, для виправлення деяких відхилень в поведінці окремих дітей, і для багато чого іншого. У процесі ігрової діяльності в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…» Отже, гра, її організація — ключ до організації виховання. У грі формується низка особливостей особистості дитини, вона являється своєрідною школою підготовки до праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Артемова Л. В. «Вчися граючись» с. 3 Київ «Томіріс»

2. Богданович М. В. Методика викладання математики в початкових класах. — К., 1994. — 486 с.

3. Виготський Л. С. Педагогічна психологія. М., Педагогіка. 1991, с. 31−424