Туристичні ресурси Хмельниччини

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. АРХЕОЛОГІЧНО-ЕКСКУРСІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ.

1.1 Туристичний маршрут лівобережжям Дністра.

1.2 Маршрут «Давньоруські твердині Дунаєвеччини».

РОЗДІЛ 11. ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ РЕГІОНУ.

2.1. Рекреаційно-туристичний потенціал Подільського регіон.

2.2. Санаторно-курортна справа Поділля ВИСНОВКИ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

Актуальність теми.

Хмельницька область — один із регіонів України, що славиться своєю природою, історичними місцями, фортецями, архітектурними комплексами поміщицьких садиб тощо.

Частина з них включені до туристсько-екскурсійних маршрутів як місцевого, так і загальнодержавного значення. Та поряд з цим Хмельниччина має ще чималий список різноманітних об'єктів, які могли б зацікавити гостей та мешканців області, сприяти активному відпочинку і пізнанню історії краю.

Об'єктом дослідження є Хмельницька область, зокрема такі міста як Кам’янець-Подільський, Дунаївці, село Горчична та інші.

Предметом дослідження є архітектурні пам’ятки Хмельниччини.

Метою дослідження є розкриття екскурсійного потенціалу та формування на його основі туристсько-екскурсійних маршрутів та їх представлення широкому загалу.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:.

— вивчити археологічну спадщину області;

— визначити перспективні напрямки екскурсійних маршрутів;

— з'ясувати проблеми розвитку туристично-краєзнавчої справи на Хмельниччині.

Методологія.

На всіх етапах написання роботи застосовувалися універсальні методи. Метод дедукції дозволив визначити предмет дослідження, щодо методу індукції, то його використано у висновках, в яких були сформульовані недоліки розвитку туризму в Україні на підставі узагальнення конкретних проблем галузі в Хмельницькій області.

У створені роботи використовувалися підручники: «Туристично-краєзнавчих досліджень» випуск 2 і 5 та інші.

Випуск 2 «Туристично-краєзнавчих досліджень" — періодичне видання інституту туризму ФПУ вміщує наукові статті та розробки різних галузей знань: економістів, істориків, архітекторів, працівник туристичної галузі та культурно освітніх закладів.

Даний реферат складається зі вступу, основної частини — яка має два розділи, також з висновків і списку літератури.

РОЗДІЛ І. АРХЕОЛОГІЧНО-ЕКСКУРСІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ.

1.1 Туристичний маршрут лівобережжям Дністра.

Нині на обліку відділу охорони пам’яток культури Хмельницького обласного краєзнавчого музею нараховується понад 2 тис. археологічних пам’яток, з них 226 знаходиться під охороною держави. 9;89] Кожен новий польовий сезон приносить нові відкриття і знахідки, які концентруються в запасниках Хмельницького обласного краєзнавчого музею, Кам’янець-Подільського музею-заповідника та археологічної лабораторії Кам’янець-Подільського педагогічного інституту — основних дослідницьких центрів області.

Спираючись на наявні матеріали, можна виділити два перспективних напрями в організації нових маршрутів як вузько-тематичних, так і комбінованих. Кожен з них може зацікавити не лише фахівців, а й тих людей, хто вирішить провести своє дозвілля у єднанні з природою та минулим Хмельниччини, бо в основному ці археологічні пам’ятки розташовані у неповторних куточках Поділля, яких ще не встигла торкнутися без думлива діяльність господарників.

Один з найефективніших маршрутів полягатиме лівобережжям Дністра на території Кам’янець-Подільського району. Його крайні пункти — села Жванець і Георгіївка.

Село Жванець увійшло в історію завдяки відомій битві полків Богдана Хмельницького з польським військом у роки національно-визвольної війни XV11 ст. Про ті часи нагадують залишки фортеці. Донедавна тут ще можна було побачити земляні шанці, влаштовані козаками. Крім того, цей населений пункт лежить на міжнародній трасі Васьковичі-Порубне і граничить з Чернівецькою областю. Через це село включено у кілька туристсько-екскурсійних маршрутів. Однак для конкретного маршруту головним об'єктом буде укріплене поселення трипільської культури в урочищі Щовб. Саме тут на початку 70-х рр. експедиція київського археолога Т. Мовші виявила унікальний гончарний комплекс, який складався з двохярусних печей та місця для вимішування глини[9;89]. Гончарні печі розташовані трьома рядами над схилом плато. Їх було сім. Вони двотипні - підкововидні та прямокутні в перерізі. Нижні частини печей розділені навпіл «козлом» або опорним стовпом. Стіни вимащені глиною, мають вигляд аркових виступів, на вершинах яких прикріплені глиняні конуси, що підтримують перекриття з жаропродухами.

Після дослідження гончарний комплекс законсервовано. Віднедавна він занесений до списку пріоритетних об'єктів, які заплановано реставрувати за кошти держави у найближче десятиріччя.

Від Жванця понад Дністер прямуємо до місця археологічної стоянки раннього періоду трипільської культури — Луки Врублівецької. Сьогодні це урочище затоплене Дністровським водосховищем, але вражає довколишній ландшафт — каньйоноподібна долина Дністра, вервечка скелястих Товар, ліси.

Наступним об'єктом маршруту буде Бакотський мікро регіон. Свого часу його складали Села Бакота, Теремці, Студениця, що лежали на березі Дністра. Після введення у дію Дністровської ГЕС їх поглинуло водосховище. Під воду потрапили десятки різночасових археологічних пам’яток, але неушкодженим залишилися ті, що розташовані на схилах Дністровської долини та плато.

Так під карнизом плато в урочищі Біла Гора, поблизу Студениці, виявлено крем’яні виробітки 1V-111 тис. до н.е. Тут з крем’яносного шару гори вибирали матеріал для виготовлення твердих знарядь праці, зброї тощо. Простежено послідовність освоєння крем’яних прошарків, техніку відколювання великих шматків кремнію, а також залишені підпірні останці породи.

Багато цікавої археологічної інформації зберігає Теремецька гора. На її похилому північно-західному схилі - трипільське поселення. Поручпечера. Далі - красива скеля з чудернацькими вивіреннями. На західному — залишки крем’яних виробіток. А верхів'я гори у давньоруський час було укріпленим городищем — одним з трьох городищ столиці Пониззя — Бакоти. Звідки назва — Теремці. Поблизу села знайдені унікальні бронзові вудила кінської збруї перед скіфського часу.

Як вже відзначалося вище, основні об'єкти Бакоти затоплені. Під водою — Давньоруське літописне місто, поселення, які функціонували тут з часів бронзової доби, залишки мегалітичних споруд на зразок тих, якими пишаються англійці. І все ж не вони прославили Бакоту, а скельний монастир під високою горою.

Вперше про нього повідомляє Літопис князів литовських, де йдеться про той період, коли після перемоги на Синіх Водах над монголо — татарами Поділля перейшло до рук литовців, конкретніше, братів Коріатовичів: «… і напервей нашли себе твержю на реце на Смотрич, тут пак себе нарядили город Смотрич; а оу другом месте были черници и на том месте нарядили город Бакоту». Згодом він занепав, а розкопали його лише наприкінці минулого століття з ініціативи Ю. Сіцинського та В. Антоновича[9;90]. В усі часи це місце шанувалося віруючими. У роки радянської влади монастир було взято під охорону держави як пам’ятку архітектури.

Над монастирем — залишки городища або господарського двору та природні й штучні печери. Північно — східніше — в урочищі Двір — фундаменти двохповерхової кам’яної споруди — палацу X1V-XV ст., яка могла належати бакотському наміснику Немиру.

Останнім об'єктом маршруту міг би стати жертовник бронзової доби, який розкопано у 1963 р. між Бакотою та Гораївкою. На жаль, існуюча тепер методика археологічних досліджень передбачає повне знищення об'єкту заради більш повного визначення його призначення. Але залишилися наукові креслення, описи, обміри, фотокартки. Якщо ж зважати на те, що Бакотський мікро регіон вже став найбільш популярним місцем відпочинку подолян, а з розвитком туристичної індустрії можлива його більша цивілізованість, то реконструкція язичницького капища 11 ст. до н.е., хоч і вимагає певних матеріальних вкладень, невдовзі себе окупить, ставши в один ряд з монастирем.

1.2 Маршрут «Давньоруські твердині Дунаєвеччини».

Другий маршрут «Давньоруські твердині Дунаєвеччини» покликаний проілюструвати систему захисту східної ділянки кордону Галицької землі на відрізку між Болохівською землею і Дністром. Природно склалося так, що головною перешкодою на шляху кочівницьких орд були глибокі урвисті долини рік-приток Дністра. На кожній з них додатково споруджені землянодерев’яні фортеці, що служили своєрідними природними заставами і захищали не тільки рубежі князівства, а й місцевих селян, які освоїли вільні від лісів ділянки замлі в околицях городищ. Найбільш переконливо це видно на прикладі давньоруських пам’яток Дунаєвецького району.

З 1992 р. спільна експедиція Хмельницького обласного краєзнавчого музею та Дунеєвецької станції юних туристів-краєзнавців досліджує в околицях с. Сокілець комплекс давньоруських пам’яток: городище в урочищі Сон-гора, дванадцять поселень та два могильники. За повідомлення польського дослідника Галицького, це городище є залишками давньоруського міста Соколине Гніздо. Зовні воно й справді нагадує кругле гніздо на стрімкій скелі.

Значної наукової ваги цьому комплексу надають два могильники-кургани (кінця X1 ст.) та підплитовий (X11-X111 ст.). На першому знайдено кам’яні кола у насипах навколо могильниках України, на другому — залишки спаленої дерев’яної каплички та розбитий стилізований ідол.

Цікаве городище з давньоруським шаром є в селі Горчична. За формою воно нагадує острів Кам’янця. Назва села пішла від слова «горшок «. В околицях знайдено велике трипільське поселення з розмальованою керамікою і залишками гончарного виробництва. У західній частині села, біля сільської вулиці стоїть високий курган скіфського часу. Східніше села наприкінці минулого століття ще проглядалися залишки монастирища до монгольського доби. Всі ці об'єкти спільно з городищем складають гарний екскурсійний комплекс.

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ РЕГІОНУ.

2.1 Рекреаційно-туристичний потенціал Поділля.

За даними досліджень природній рекреаційно-туристичний потенціал Подільського регіону в натуральних показниках становить 20.7 млн. чол., у т. ч. санаторно-курортного лікування 16.2 млн. чол., короткострокового туризму — 912,0 тис. чол., тривалого відпочинку — 3581,6 тис. чол.

З початку 1990;х років кількість рекреаційно-туристичних закладів Подільського регіону щороку зменшується. В 1999 р. їх функціонувало 69, з них переважають санаторії (відповідно 36 і 25).Найбільшим курортом Подільського регіону є курорт Хмільник, запаси мінеральних вод якого становлять понад 5,5 млн. л. (доза, що цілком достатня для приготування 10 тис. лікувальних Ван на день) [2;40]. На сьогодні одноразова місткість курорту становить лише близько 4 тис. місць. Отже курорт має перспективи щодо подальшого розширення.

2.2 Санаторно-курортна справа Поділля.

Основною ділянкою перспективного формування санаторно-курортної бази Поділля є місцевість вздовж річки Збруч, від міста Волочиська Хмельницької області і до впадання її до річки Дністер. Тут розвідано Збручанське родовище мінеральної води типу «Нафтуся». Це одне з унікальних родовищ, яке по запасам такого типу води найбільше в світі. Особливої уваги заслуговує реалізація державної програми розвитку курорту «Сатанів». Запаси родовищ дозволяють проводити одночасне лікування до 100 тис. чол. На добу [10;54]. Нині на курорті працюють санаторії загальною кількістю 650 місць. Для розвитку державного курорту «Сатанів», де є можливість організувати лікування людей, прийом туристських груп як вітчизняних, так і зарубіжних, необхідні інвестиції. Розроблено геніальний план розвитку курорту, яким передбачається будівництво санітарних комплексів до 5 тис. місць. На впорядкування курорту до 2000 р. потрібно 30 млн. доларів США, а строк самоокупності - 5−6 років [10; 55].

Головним завданням розвитку санітарної бази Поділля є рконструкція та підтримання в належному стані матеріально-технічної бази курорту «Хмільник», розширення курорту «Сатанів» та ін.

ВИСНОВКИ:.

Підбивши висновки автор з’ясував, що нині перед науковцями стоять завдання науково існуючої практики туристично краєзнавчої діяльності, теоретичного обґрунтування появи і розвитку туристичного краєзнавства України. Розв’язання цієї проблеми слід починати з розкриття сутності і форм краєзнавства, в надрах якого розвинувся його окремий напрям — туристичне краєзнавство.

На підставі вивчення археологічної спадщини Хмельниччини нами з’ясовано що ця територія заселення має багато цікавих місць, які варто було б відвідати. А також вона є осередком для подальшого вивчення археологами території яка має пам’ятки давньої культури.

Перспективними туристичними маршрутами регіону є маршрут лівобережжям Дністра, а також маршрут «Давньоруські твердині Дунаєвеччини».

Для вирішення проблем зв’язаних з розвитком туризму на території Хмельницької області потрібні кошти, які має виділити держава з бюджету. На даний час коштів вистачає лише на його підтримання, і тому туризм на цій території залишається на одному рівні впродовж багатьох років.

Література:

1. Археологія Української ССР: В 3-х т. — Т.1., 1974. — С. 233.

2. Воловик В. М. Ландшафтознавчий аналіз природних ресурсів рекреаційних вузлів Східного Поділля // Український географічний журнал. — 1997. — № 1, — С. 39−64.

3. Гуменюк С. К. Туристські маршрути Хмельниччини: Путівник. — Львів, 1975. — С. 165.

4. Довідник з археології України: Хмельницька, Чернівецька, Закарпатські області. — К., 1984. — С. 50.

5. Національна система туристсько-екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича». — К., 1998. — С.214−215.

6. Пламеницька Є.М. Дослідження Кам’янець-Подільського замку// Археологія. — К., 1975. — С.15.

7. Туристично-краєзнавчі дослідження. — Випуск 2. — К.:ЧП Кармаліта, 1999 — 656 с.

8. Туристично-краєзнавчі дослідження. — Випуск 5. — К., 2004. — С. 3.

9. Туристичні ресурси України. — К., 1996. — С. 88−97.

10. Хмельниччина: шляхом розвитку та співробітництва. — К., 1997. — 60 с.