Запоріжжя — туристичне місто

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ТУРИСТИЧНИХ РЕСУРСІВ ЗАПОРІЖЖЯ

1.1 Загальна характеристика області

1.2 Історична довідка

1.2.1 Санаторій «Олександрабад»

1.3 Аналіз розвитку різних видів туризму у Запоріжжі

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ТУРИСТИЧНІ ОБ'ЄКТИ ОСТРОВА ХОРТИЦІ

2.1 Національний заповідник «Хортиця»

2.1.1 Екскурс в історію

2.1.2 Хортиця туристична. Урочища, визначні пам’ятки

2.2 Дніпрогес

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Основою розвитку туристично-курортної сфери Запорізького краю є потужні історико-культурні та природні ресурси регіону.

На території Запорізької області на державному обліку перебуває 8177 історико-культурних пам’яток, в т. ч. 1690 -історії, 6435 — археології, 32 — монументального мистецтва. До реєстру пам’яток національного культурного надбання України занесено 3 пам’ятки історії, 8 — археології та 3 заповідники: Національний заповідник «Хортиця», Національний історико-археологічний заповідник «Кам'яна могила» (м. Мелітополь), Василівський історико-архітектурний музей «Садиба Попова». На сьогодні, окрім цих загальновідомих туристичних об'єктів, до відвідування на внутрішніх туристичних маршрутах суб'єктами туристичної діяльності включаються також із загального числа історико-культурних пам’яток найцікавіші та найпривабливіші.

Важливу роль у створенні туристичного іміджу регіону відіграють музейні заклади. В області діє 22 музеї державного підпорядкування з загальною кількістю близько 330,0 тис. предметів основного фонду та 133 музеї, які працюють на громадських засадах. Музеї області мають не лише унікальні колекції, які викликають надзвичайну зацікавленість у відвідувачів, а і працюють як науково-дослідні центри з краєзнавчої роботи.

В регіоні в наявності потужні ресурсні можливості щодо відтворення пам’яток культури українського етносу, так і пам’яток інших націй та народностей, яких налічує більше 130. Позитивні здобутки сучасної етнонаціональної політики в регіоні дозволяють надати потужний імпульс розвитку такого виду внутрішнього туризму як етнотуризм.

В області є потенційні можливості для ефективного розвитку родієвого туризму на базі наявної мережі закладів культури, серед яких:

1096 установ та навчальних закладів культури і мистецтва: 413 — клубні установи, 514 — бібліотеки, 49 — заклади кіно, 2 — парки культури і відпочинку, 2 — вищих навчальних заклади І-ІІ рівнів акредитації, 67 початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (49 — музичні школи, 10 — художні школи, 8 — школи мистецтв), 2 — центри дозвілля, 6 — театрально-видовищних установ, 75 відсотків із них працюють у сільській місцевості.

В установах культури клубного типу працює 2848 клубних формувань, які відвідують 41,7 тис. чоловік, в т. ч. 20,0 тис. — діти та підлітки. Бібліотечним обслуговуванням користуються 588,2 тис читачів, в т. ч. в 226,2 тис. в сільській місцевості. Бібліотечний фонд складає 10 млн 200 тис. примірників.

В регіоні успішно функціонує така державна установа культури, як Запорізький цирк.

Окрім потужного іторико-культурного потенціалу, територія Запорізької області має унікальне поєднання природних умов, ландшафтів і різноманітних рекреаційних ресурсів, що сприяє розвиткові курортно-рекреаційної сфери. У цілому курортні та рекреаційні території складають майже 15 відсотків загальної площі області.

Запорізька область має значні запаси різноманітних природних лікувальних ресурсів, які надають перспективи значного розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфери.

У межах області розвідані та використовуються мінеральні води та лікувальні грязі практично всіх бальнеологічних типів. В оздоровчих та лікувальних цілях широко використовуються озокерит та спелеотерапія.

Наявні туристично-рекреаційні ресурси регіону створюють сприятливі умови для розвитку галузі практично на всій території області.

З огляду на це 20 районів та 5 міст обласного підпорядкування ефективно працюють над реалізацією цільової регіональної Програми розвитку рекреаційно-курортного комплексу та туризму у Запорізькій області до 2010 року з врахуванням своїх регіональних особливостей, поставивши за мету подальший ефективний розвиток туристично-рекреаційної інфраструктури територій.

Метою роботи є дослідження та аналіз туристичного та рекреаційного потенціалу міста.

Відповідно до мети були поставлені наступні завдання:

визначити основні туристичні об'єкти міста;

проаналізувати розвиток різних видів туризму в Запоріжжі.

Об'єкт дослідження — місто Запоріжжя.

Предметом дослідження є розвиток екотуризму національного заповідника «Хортиця», культурно-просвітницька діяльність заповідника та сучасне рекреаційне навантаження об'єкта культурної спадщини України.

Методами які були використаними при дослідженні є описовий, аналіз та синтез, статистичні методи, аналіз наукової літератури з теми дослідження.

Практична значимість. Дана робота дозволяє ознайомитися з наявними у місті туристичними об'єктами, проаналізувати та дослідити їх стан на сьогоднішній день. Роботу можна використати у шкільних та дошкільних навчальних закладах, примінити у краєзнавчих та природознавчих предметах.

туристичний рекреаційний хортиця природний

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ТУРИСТИЧНИХ РЕСУРСІВ ЗАПОРІЖЖЯ

1.1 Загальна характеристика області

10 січня 1939 року була утворена Запорізька область. Вона розташована у південно-східній частині України на чорноземах степової зони. Окрім потужного промислово-енергетичного потенціалу, вона має достатньо цінні природні та історико-культурні ресурси, що є основою для сталого розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфери.

Південь області омивається водами Азовського моря, берегова лінія якого в межах області становить понад 360 км. Акваторія р. Дніпро, залишки колишніх плавнів історичного Великого лугу є стабілізуючим рекреаційним фактором індустріального осередку регіону.

Територія області із населенням близько 1,860 млн. чоловік становить 27,2 тисячі кв. км та має розвинену систему транспорту: залізничного, автомобільного, водного та авіаційного.

Сприятливий клімат, ріка Дніпро, джерела мінеральної води та лікувальні грязі, Азовське море приваблюють туристів та відпочиваючих. Курорт державного значення м. Бердянськ, м. Приморськ, смт. Кирилівка користуються великою популярністю як рекреаційні території.

У межах області розвідані та використовуються мінеральні води та лікувальні грязі практично всіх відомих бальнеологічних типів. З оздоровчою та лікувальною метою широко використовують озокерит та спелеотерапія. У цілому курортні та рекреаційні території становлять майже 15% площі області.

Своєрідністю краю є унікальне поєднання природних умов, ландшафтів, різноманітних рекреаційних ресурсів з емоційно потужними пам’ятками історії, археології, монументального мистецтва та архітектури.

В області перебуває на обліку більше 8 тисяч об'єктів історико-культурного надбання, особливо привабливими є: Національний заповідник «Хортиця» (музей історії запорізького козацтва, історико-культурний комплекс «Запорізька Січ), Національний історико-археологічний заповідник «Кам'яна Могила», Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова, природний заповідник «Кам'яні Могили.

На території області діє 22 державні музеї із загальною кількістю близько 330 тисяч предметів основного фонду. Ряд музейних експозицій є надзвичайно привабливим для туристичного відвідування.

З розвитком туризму і курортів в Запорізькій області до туристичних маршрутів постійно включаються нові туристичні об'єкти.

1.2 Історична довідка

Сприятливий клімат і вдале географічне положення Запоріжжя приваблювали людину з давніх часів. Найдавніші стоянки первісних людей у річковій долині порожистої частини ріки Дніпро відносяться до епохи середнього палеоліту (100 — 40 тис. років до н.е.). Упродовж багатьох століть територія краю була своєрідним коридором, яким проходили різні народи, де схрещувалися різні культури. Після татаро-монгольської навали 1237 -1240 рр. територія Запорізького краю на два століття увійшла до складу Золотої Орди. Природно-географічні та історичні умови у XV — XVI століттях сприяли тому, що південноукраїнські землі стали одним з центрів формування запорізького козацтва. Одним з його головних оплотів і символів став острів Хортиця.

Козаки охрестили заплавну частину Дніпра «Великим Лугом», а територію своїх вольностей назвали «Запоріжжям».

Запорізька Січ стала першим на території України політичним формуванням з усіма ознаками республіки. Європейські держави встановлювали з нею дипломатичні відносини та шукали військового союзу.

У 1770 році була закладена Олександрівська фортеця, яка переросла з часом у місто Олександрівськ (з 1921 року — місто Запоріжжя) — торговий та промисловий центр за Дніпровськими порогами.

Запоріжжя стало одним з полігонів, де втілювалися стратегічні плани індустріалізації СРСР. У 1927 році почалося будівництво Дніпрогесу — найпотужнішої на той час гідроелектростанції в Європі.

Зараз Запоріжжя — адміністративний, економічний і культурний центр Запорізької області зі славною історією і перспективним майбутнім. Розташовано місто на головній воднотранспортній магістралі України — річці Дніпро. Сьогодні в місті Запоріжжі живуть 789,2 тис. чол., або 42,8% від загальної чисельності населення Запорізької області.

Запоріжжя по праву може називатися туристичним містом. Про це свідчить наявність на території міста таких визначних туристичних об'єктів як: острів Хортиця, Дніпрогес, 700-літній дуб, проспект ім. Леніна та ін.

1.2.1 Санаторій «Олександрабад» [22]

У 1924 році на лівому березі ріки Дніпро брати Вілер (Wieler) побудували приватний санаторій «Олександрабад». Санаторій розташовувався за півверсти від новозбудованого Кічкаського мосту, навпроти селища Ейнлаге (нині це акваторія річкового порту) та за 7 верст від міста Олександрівська. Його було створено за зразком санаторію у Дрездені (Німеччина), заснованого доктором Генріхом Лахманом, натуро патом, який пропагував життя комуною, оздоровлення й вправи на природі, вживання чорного хліба та вітамінів, а також носіння спеціально розробленого широкого одягу.

У 1910 році менонітський промисловець Яків Нібур викупив санаторій. Наступного року він розширив і модернізував його (пізніше він передав право власності Вільгельму Бетхеру).

«Олександрабад» займав 150 десятин, мав свій водогін із джерельною водою, власну електричну станцію, центральне опалення та зручну пристань для човнів на Дніпрі.

Санаторій складався з головного корпусу, вілли, будиночків для проживання на відкритому повітрі та підсобних приміщень. У головному корпусі розміщувалися окремі номери для гостей, читальні, їдальня на 300 осіб з видом на Дніпро, велика кухня, рентгенівський і масажний кабінети, купальня. Купальня включала: парові ванни, вуглецеві кислотні ванни та інші спеціальні ванни.

Навколо санаторію розташовувалися численні будинки, включаючи маленькі будиночки для гостей, які бажали відпочивати подалі від інших, та чудовий парк, що займав 30 десятин. Вечорами в парку часто грав оркестр, розважаючи гостей.

Санаторій діяв цілий рік та надавав різноманітні оздоровчі та рекреаційні послуги. Чотири берлінські лікарі забезпечували лікування різноманітних проблем зі здоров’ям (обміну речовин, захворювання нервової системи, хвороби серця та судин, органів травлення та ін.). Відпочиваючим пропонувалися спеціальні дієти включно з вегетаріанською їжею. Лікування тривало від 4 до 6−8 тижнів.

На скелях, розташованих поряд із санаторієм, власники встановили дві великі скульптури — Тараса Бульби та лева, поруч з якими полюбляли фотографуватися гості.

Після початку I Світової війни санаторій було конфісковано урядом, передано місту Олександрівську та перетворено на військову лікарню.

Під час громадянської війни він припинив свою діяльність, а після завершення будівництва Дніпрогесу територія санаторія зникла під водами озера імені Леніна.

1.3 Аналіз розвитку різних видів туризму у Запоріжжі [22]

Унікальне природне та історико-культурне середовище Запорізької області сприяють розвитку різних видів туризму, однак найбільш успішно розвиваються історико-пізнавальний, дитячий, сільський (зелений), спортивний, оздоровчо-лікувальний, екологічний, подієвий (мистецький), діловий та етнотуризм. Людей завжди цікавлять самобутні історія та культура краю, який вони відвідують. Історико-пізнавальний туризм дозволяє отримати загальне уявлення про ту чи іншу місцевість: ознайомитися з її пам’ятними місцями, пізнати етапи її історичного розвитку, історико-архітектурні особливості, а також доторкнутися до сьогодення.

Найзручнішою формою ознайомлення туристів з історією й культурою краю є відвідування краєзнавчих музеїв. Вони є у більшості районів області. У цих закладах зберігають унікальні експонати і знахідки, притаманні саме конкретній місцевості.

У Запоріжжі є краєзнавчий музей. Тут представлено один з найкращих в Україні експозиційний комплекс з археології. Цікава також експозиція «Край напередодні і в роки Другої світової війни», при створенні якої було застосовано нові підходи до проблем історії цього періоду. У відділі природи діють зали «Азовське море», «Ліс», «Степ», які показують усе розмаїття флори і фауни області. Значну увагу відвідувачів привертають стаціонарні виставки «Етнографічні скарби Запоріжжя», «Міські меблі кінця ХІХ — початку ХХ століття», «Нестор Махно і його час» та інші.

У вересні 2008 року провідні музеї області стали учасниками Другого Всеукраїнського музейного фестивалю «Музей у сучасному полі етнічному світі».

Останнім часом надзвичайно популярним у світі є екологічний туризм, який передбачає подорожі до територій з унікальними природними екосистемами. Основний принцип під час таких подорожей — не зашкодити довкіллю. Екологічний туризм передбачає використання лише екологічного транспорту (велосипедів, безмоторних човнів, коней) й екологічних видів палива, вирішення місцевих екологічних проблем та перебування туристів тільки у дозволених зонах.

Велика частина території України так чи інакше використовується для задоволення потреб відпочинку і туризму. Однак в Україні, яка має величезні можливості для розвитку екотуризму, його становлення знаходиться на початковому етапі. Причини цього як в економічних труднощах, так і в специфіці нашої системи охоронних територій.

Річ у тім, що переважна більшість природоохоронних об'єктів України до недавнього часу були науково-дослідними установами, спрямованими переважно на жорстку охорону природи задля розвитку науки, а вже потім для освіти. Тому пріоритетною формою охоронних територій у більшості країн світу є національний парк, а в Україні - заповідник.

Економічна криза, що її переживає сьогодні наше суспільство, на тлі швидкого розвитку екотуризму у світі змушує замислитися про розвиток наших природоохоронних територій. Крім екологічних переваг, таких як мінімізація збитків навколишньому середовищу та екологічна освіта, екотуризм уже починає приносити прибутки. При цьому значна частина цих прибутків іде на підтримку природо охорони.

Законодавчо-правові передумови для посилення реального впливу екотуризму на економіку і соціальну сферу України закладені в законах України «Про природно-заповідний фонд» (1994), «Про туризм» (1995), Указ Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» (1999).

У Запорізькій області соціально-економічні і фізико-географічні особливості регіону призвели, практично, до майже повного залучення земель (більше 85%) у господарське використання. У зв’язку з цим, обмеженість природних екотопів робить перспективним розвиток екологічного туризму на заповідних природно-рекреаційних територіях, яких в області біля 300, в тому числі три високого рангу: філія Українського степового заповідника «Кам'яні могили», національний історико-культурний заповідник «Хортиця» і національний природній парк «Великий Луг».

Під час таких подорожей турист прагне, з одного боку, отримати певний обсяг знань, а з іншого — відпочити на природі.

В рамках екологічного туризму можна також ознайомитися з довкіллям, здійснити спостереження за окремими тваринами в їхньому природному середовищі. Цей вид туризму сприяє охороні природи й збереженню найцінніших біологічних видів. Попит на нього щороку зростає, що дає можливість створювати нові охоронні природні території, а особливо — національні й природні парки.

Ландшафтні заповідники «Коса Федотова», «Коса Обіточна», острів Хортиця, Новомиколаївський конезавод, степовий заповідник «Таврія» — найпопулярніші об'єкти екологічного туризму і гордість нашого краю.

Типова рекреація (загальнооздоровчий відпочинок) не може бути основним заняттям екотуристів. Для них основне — високодуховне спілкування з природою, що викликає чисті почуття, сприяє інтелектуальному збагаченню, фізичному наповненню здоров’ям.

Для забезпечення виконання заповідником покладеного на нього завдання щодо створення умов для організованого екотуризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з дотриманням режиму охорони заповідних ландшафтних комплексів і об'єктів вся територія Хортиці поділена на чотири функціональні зони:

Природно-заповідну, призначену для охорони і відновлення природних комплексів.

Захисно-рекреаційну — для організації короткочасного відпочинку та оздоровлення населення з оглядом особливо мальовничих і пам’ятних місць; у цій зоні дозволяють влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок, заборонене промислове рибальство та мисливство, інша діяльність, яка може негативно позначитися на стані природних ландшафтів сусідньої заповідної зони;

Рекреаційну — для організації довготривалого відпочинку, організованого туризму і санаторно-курортного лікування. Саме в ці підзони, перш за все, створюють туристські маршрути, екскурсійні та прогулянкові еколого-освітні стежки, обладнують місця для ночівлі (хижі, бівуачні стоянки) тощо, дозволяють любительське та спортивне рибальство під контролем працівників служби охорони заповідника;

Господарську — спрямована на відновлення природного середовища заповідника.

Зоною постійної та тимчасової рекреації у заповіднику Хортиця визначена його північна частина, до якої входять схили східного, центрального та західного узбережжя острова, а також рівнинно-хвильова місцевість між двома мостами Преображенського загальною площею 690 га, що складає 30% від загальної площі острова.

Прагнення пізнавати нове виникає й у молодого допитливого покоління, що зумовлює розвиток дитячого туризму. Цей вид туризму сприяє як фізичному, так і духовному удосконаленню молодої людини. Запорізький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді, якому нещодавно виповнилося 60 років, на виконання заходів щодо підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму в Запорізькій області до 2010 року розробив ряд цікавих туристичних маршрутів, а також культурно-освітніх програм, які знайомлять дітей і молодь з історією, культурою і природою рідного краю.

Спортивний туризм — найкраща форма активного відпочинку. Скелі острова Хортиці, порожиста частина ріки Дніпро, безкраї степові простори створюють усі необхідні умови для його розвитку.

Проходження маршруту потребує сили, сміливості, витримки, а також володіння широким набором спеціальних знань від техніки подолання перешкод до фізіології людини в екстремальних умовах. Всі ці навички можна отримати у туристичних клубах, що діють у районах та містах області.

Спортивний туризм дозволяє ознайомитися з культурою народів, які проживають в районі подорожі, насолодитися дивовижними краєвидами. Спортивний туризм — це унікальний досвід. Це точний розрахунок сил, уміння передбачати події й прогнозувати плин породжуваних ними процесів.

Запорізький край має сприятливі природні, естетичні й рекреаційні ресурси, які дозволяють розвивати основні види спортивного туризму: пішохідний, спортивно-оздоровчий, велосипедний, кінний, водний, підводний, скелелазіння, спортивне орієнтування, вітрильний спорт тощо.

Особливістю розвитку Запорізького краю є популяризація подієвого (мистецького) туризму. Традиційні культурно-мистецькі акції та фестивалі на Запоріжжі передбачають показ здобутків музичного, театрального, естрадного, циркового та кіномистецтва. Частина з них уже стали всеукраїнськими і міжнародними.

З метою подальшого розвитку і популяризації професійного та аматорського мистецтва традиційними на Запоріжжі стали Всеукраїнські фестивалі: духовного співу, кінофестиваль «Золотий бриг», фестиваль-конкурс дитячого та юнацького виконавського мистецтва «Акорди Хортиці» (єдиний унікальний творчий проект в Україні, в якому діти-виконавці мають можливість виступити з академічним симфонічним оркестром), академічних театрів «Данапріс», фестивалі «Топ-Топ» та інші. Унікальною подією не тільки в Запоріжжі, а і в Україні є театральна постановка «під відкритим небом» героїчної саги за М. Гоголем «Тарас Бульба» на острові Хортиця, яку подивилося більше 5 тисяч глядачів.

З метою відтворення та збереження історичних традицій, обрядів, звичаїв, пропаганди історії, культури запорізького козацтва, формування національної свідомості за ініціативи управління культури і туризму обласної державної адміністрації та обласного методичного центру культури і мистецтв на території «Козацького кола» Національного заповідника «Хортиця» традиційно проводиться фестиваль народного мистецтва «Запорізька Січ», який збирає більше 1000 учасників, з міст і районів Запорізької області та України.

У рамках цього фестивалю проводиться обласна культурно-мистецька акція майстрів народної творчості «Запорізькі обереги». В заході беруть участь майстри декоративно-прикладного мистецтва з традиційних видів народної творчості з усієї області зі своїми витворами мистецтва, серед них: вишивка, в’язання та мереживо гачком, різьблення та випалювання по дереву, гончарство, лозоплетіння, декоративний розпис, писанкарство, вироби з бісеру, витинанка, картини з лушпиння цибулі, мозаїка з дерева, чеканка, ковані вироби та ін. Спрямування робіт народних майстрів завжди досить різноманітні: естетичне, народознавче, господарче, природно-наукове, краєзнавче, патріотичне.

Всеукраїнська федерація бойових мистецтв «Спас» в жовтні традиційно запрошує на Міжнародний фестиваль козацьких бойових мистецтв «Спас» на острів Хортиця.

Фестиваль проводиться з метою відродження козацьких бойових та традиційних видів мистецтв та патріотичного виховання молоді.

В програмі фестивалю відбуваються вибори Першості України з рукопашного бою «Спасу» та «Кубку Єрмака», показові виступи шкіл бойових мистецтв та традиційних мистецтв України, Росії та Білорусі, традиційний бій «Лава на лаву», козацькі джигітовки.

Фестиваль «Спас» на Святій Хортиці добре знаний не тільки в Україні, а і за її межами.

Самобутність нашого регіону полягає в поліетнічності складу населення (в Запорізькій області проживає більше 130 націй та народностей), поєднанні курортного та рекреаційно-туристичного напрямку з традиційними етномистецькими проектами регіону, яскравими здобутками у збереженні та розвитку народних промислів і ремесел.

У Запорізькому краї найдавніше поселення з’явилось у період раннього палеоліту. Сьогодні на Запоріжжі мешкають такі нації та народності, як: українці, росіяни, болгари, греки, албанці, поляки, німці, вірмени, азербайджанці та інші. У рамках етнотуризму в області можна відвідати і албанську садибу, і грецьку та німецьку хати, завітати до болгарського або українського села, ознайомитися в музеях з історією багатьох народів. Пройти стежками туристичного маршруту «Запоріжжя багатонаціональне».

Поїздки з діловими цілями є однією з найважливіших складових сучасного міжнародного туристичного обміну. Більше того, цей вид поїздок вважається одним із найперспективніших, оскільки базується на об'єктивній закономірності подальшого міжнародного поділу праці. Різновидом ділових поїздок є також поїздки для участі або для відвідування міжнародних та національних виставок і ярмарків.

Діловий туризм на запорізькій землі розвиває торгівельно-промислова палата та її філії в інших великих містах нашої області. Мається на увазі проведення великих тематичних заходів і виставок для фахівців різних профілів та бізнесменів зі всього світу, яких цікавить співробітництво з діловими колами Запоріжжя. Зокрема, було проведено у 2008 році науково-практичну конференцію «Стан і шляхи розвитку науково-технічного потенціалу регіону» та Туристичний форум регіональних перспектив.

Запорізька обласна державна адміністрація, Запорізька обласна рада та Запорізька торгівельно-промислова палата виступили організаторами банківського форуму.

Місто Запоріжжя — адміністративний, економічний і культурний центр Запорізької області з цікавою історією і перспективним майбутнім. Розташовано місто на головній воднотранспортній магістралі України — річці Дніпро. Сьогодні в місті Запоріжжі живуть 789,2 тис. чол., або 42,8% від загальної чисельності населення Запорізької області.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ТУРИСТИЧНІ ОБ'ЄКТИ ОСТРОВА ХОРТИЦІ

2.1 Національний заповідник «Хортиця»

Національний заповідник «Хортиця» — комплексна історико-культурна та природна пам’ятка, що охоплює період від мезоліту до ХV століття, всесвітньо відома як колиска Запорізького козацтва та першої в світі демократичної республіки.

Це — унікальний природний оазис у центрі промислового гіганта — м. Запоріжжя. Серце заказника — надзвичайно красивий, без перебільшення унікальний о. Хортиця на річці Дніпро — цікавий як мальовничою природою, ландшафтними комплексами, так і славетним історичним минулим. На острові знаходяться 24 озера, 26 балок та урочищ, мешкають 135 видів птахів та 30 видів звірів, росте понад 1000 видів вищих рослин, зафіксовано 200 пам’яток історії та археології. На території заповідника функціонують Музей історії запорізького козацтва та ряд туристичних об'єктів, реставраційний павільйон «Запорізька Чайка», де гідрологи відновлюють підняті з дна Дніпра козацькі човни ХVIIІ століття Дніпровської флотилії.

2.1.1 Екскурс в історію

З найдавніших часів Дніпро був стратегічним шляхом, що єднав країни Північної Європи з південними областями Причорномор’я. Отримавши у добу середньовіччя назву «шлях із варяг у греки», цей транс'європейський культурний та економічний коридор став одним з важливіших факторів формування давніх культур на всій території Східної Європи. Однак контакти, що здійснювалися завдяки Дніпру, стикалися зі складною перешкодою — Дніпровими порогами — виходом Українського кристалічного щита, який між сучасними Дніпропетровськом та Запоріжжям утворював 9 порогів. Найбільший із них — Ненаситець — перекривав ріку лавами каміння і водоспадами на ділянці довжиною в кілометр, де швидкість течії досягала 60 кілометрів. Саме пороги найбільше заважали давньогрецьким мореплавцям, які шлях на північ обирали по Дніпру.

В «Історії» Геродота згадується місцевість Герри, поблизу якої, за думкою автора, мали розташуватися царські кургани, і згадується «місце, до якого Борисфен судноплавний». Цим місцем був найбільший з Дніпрових островів — Хортиця. Довжина острова — 12,5 кілометра, ширина — 2,5 кілометра, загальна площа досягає 2,5 тисяч гектарів. Хортиця розділяє ріку на два великих русла — Новий та Старий Дніпро. Північна та центральна частини острова підвищені, опоясані скелями, висота яких подекуди досягає 35 метрів, а південна — низина, покрита плавневим лісом, помережена озерами та протоками. На південь від острова починався Великий Луг Запорозький — долина Дніпра і річки Кінської, про яку теж залишив відомості Геродот як про лісисту місцевість під назвою Гілея. Заболочена дніпровська заправа, порізана протоками та озерами, шириною до 30 кілометрів, створювала унікальний природній лабіринт, неприступний для кочовиків. Саме тут, «за порогами», з часом сформується запорозьке козацтво, яке закладе підґрунтя для подальшої колонізації Північного Причорномор’я.

Розташування Хортиці на стику двох природних зон — Надпоріжжя та плавневої частини Нижнього Дніпра — значною мірою обумовило унікальність її природи. Оточений високими скелями, піщаними пляжами, озерами та протоками, вкритий ділянками степу, що межують з лісом, острів з давніх-давен притягував до себе людей.

Найдавніші археологічні пам’ятки, виявлені на Хортиці, належать до епохи палеоліту — мезоліту, однак перші стаціонарні поселення виникають за доби нового кам’яного віку. В добу енеоліту в Північному Причорномор'ї формується величезна культурна спільність — середньостогівська, отримала свою назву від однієї з хортицьких скель, де у 20 — 30-х роках ХХ століття досліджено перше поселення цієї культури.

Періодом розвитку Хортиці була доба бронзи — ямно-катакомбна (кінець ІІІ - середина ІІ тис. до н.е.), багатоваликова кераміка (ХV — ХІІ ст. до н.е.), зрубно-сабатинівська та білозерська культури (ХІІІ - ІХ ст. до н.е.). У цей час освоюється практично вся територія острова. На березі Дніпра виникають неукріплені поселення з переважно кам’яними спорудами, розвиваються металургія, ремесла, різні види домашнього виробництва. Унікальною пам’яткою цього часу стала потужна фортеця на острові Байди (Мала Хортиця), яку по праву можна сприймати як своєрідну «столицю» прилеглого регіону. Паралельно з поселенням виникають об'єкти, що пов’язані з поховальною та культовою традицією, — кургани, ґрунтові могильники та святилища. Останні, крім суто поховально-поминальних функцій, використовувались як обсерваторії для спостереження за найважливішими сонячними явищами — сонцестоянням, рівноденням тощо. Принципи функціонування були, які було закладено у святилищах-обсерваторіях Хортиці, відомі у різних типів європейських хенджів, дольменів та менгірів, розкиданих на величезних просторах розселення європейських племен від Британії до Алтаю.

Дуже часто святилища були тісно пов’язані з міфологією давніх суспільств, а самі об'єкти виступали своєрідними ілюстраціями давніх індо-арійських міфів. Крім традиційних солярних та місячних культів, Що знайшли відображення у кромлехах (колах з каменю), яскраво представлений культ «світового яйця». Символіка яйця достатньо широко розповсюджена в багатьох історичних спільностях доби енеоліту-бронзи Євразії, і в якості архаїчного елементу збереглася в культурах усіх стародавніх та сучасних народів у вигляді міфів про космічне яйце і т.п. Архаїчний образ «світового яйця» пов’язується з весняними святами і символом зародження життя і традиційно відіграв надзвичайно важливу роль у календарних ритуалах.

На Хортиці цю традицію практично в чистому вигляді представляють три святилища, розташовані компактною групою на південному схилі балки Велика Молодняга. Кам’яні викладки від 3,5 до 6 метрів завдовжки мали форми, наближені до яйцеподібних, середина яких, не заповнювалася камінням і слугувала для здійснення культових церемоній. В одному випадку в центрі було виявлено керамічний вівтарик, а в іншому — в середині - поховання людини в різко скороченому стані.

У VІІ - V ст. до н.е. на Хортиці з’являється скіфське населення, яке підкорило величезні території степового Причорномор’я, створивши унікальне історичне явище — Велику Скіфію. З часом скіфи, що мешкали на прилеглих територіях, переходять до напівосілого та осілого господарювання, формують невеликі неукріплені селища, поселення та городища. Одне з таких городищ виникає на Хортиці на скелі Совутиній. Воно — єдиний скіфський укріплений пункт на острові, який сам по собі фактично був фортецею. Оточений річкою та високими скельними берегами, він вимагав додаткових укріплень лише над місцем переправи на Хортицю. Городище займало досить незначну площу, але було укріплене потужними дерев’яними та земляними укріпленнями, завдання яких — перешкодити проникненню на острів з лівого, східного, берега Борисфена.

За скіфської доби продовжує збільшуватися число курганів у курганних групах, виникнення яких почалося значно раніше. Відомо, що загальне число курганів на Хортиці досягло 129. Найбільший з них — Зорова Могила — розташований на найвищій точці острова і протягом століть слугував пунктом спостереження, з якого можна було контролювати прилеглі території правого та лівого берегів Дніпра в радіусі декількох десятків кілометрів.

За сарматської доби (ІІ ст. до н.е. — ІІІ ст. н.е.) скіфські поселення та городища припиняють своє існування, а чисельність населення різко зменшується. Збільшуватись воно починає лише з ІІ століття н.е., що було пов’язане з проникненням до Нижнього Подніпров'я землеробських племен, носіїв черняхівської археологічної культури (ІІ - V ст.).

З VІІ - ХІ століть слов’янські племена у степовому Подніпров'ї, відомі за літописними джерелами як анти, улич та бровники, повністю освоїли долину Дніпра-Славути. У степовій зоні слов’янське населення сформувало переважно мирні відношення з кочовиками, які хвилями прокотилися нашими степами протягом усього середньовіччя, — гунами (ІV — Vст.), аварами (V — VI ст.), хазарами (VIII — IX ст.), печенігами (ІХ — ХІ ст.), половцями (ХІ - ХІІІ ст.), татарами (ХIII — XV ст.).

Саме із цим історичним періодом пов’язана перша письмова згадка про Хортицю. У трактаті візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» (952 р.) наводиться детальний опис шляху по Дніпру, де вперше згадано Хортицю як острів Святого Георгія, на якому було розташоване святилище біля величезного дуба.

Серед язичницьких культів було давнього населення Подніпров'я було розповсюджено шанування священних дерев, тварин та птахів. Відомий краєзнавець Я. П. Новицький у ХІХ ст. записав свідчення старожилів міста про величезні дуби на Хортиці. За переказами, південніше менонітської колонії (біля балки Шанцевої) стояв високий і гілчастий дуб, якому було більше 500 років, «листя на ньому зимою червоне і до весни не спадало». Другий дуб-велетень знаходився на північному краю острова, поблизу скелі Вища Голова, «під гілками якого у спеку міг сховатися цілий табун коней». Ще донедавна ми мали змогу милуватися розкішною кроною 700-річного велетня в урочищі Верхня Хортиця.

У ХІІІ - ХІV століттях територія Хортиці підпадає під відчутну залежність від татар та золотоординських ханів. На Хортицькому поселенні будуються укріплення, що не характерно для золотоординських міст та поселень. Необхідність їх будівництва, як і в інших місцях, виникає у зв’язку з подіями 60 — 80-х рр. ХІV століття, коли розгорнулася запекла боротьба за престол в Орді.

З кінця ХІV — початку ХV століть у прикордонних землях Нижнього Подніпров'я починає формуватися козацтво, яке протягом наступних чотирьох століть стало одним з головних геополітичних та культурних чинників у Північному Причорномор'ї. Саме з козацтвом у сприйнятті сучасної людини асоціюються назви «Запоріжжя» та «Хортиця». Саме землі найбільшого острова «за пороги» стають колискою формування запорізького козацтва. Тут, як і на інших островах, вони створювали свої перші найпростіші укріплення — «засіки», які перетворилися в основні прикордонні форпости з охорони південних кордонів від нападів татар і турок.

У 1552 — 1558 роках на острові Мала Хортиця виникає «земляний городок» — замок князя Дмитра Вишневецького, — який відомий дослідник козацтва Дмитро Яворницький вважав першою Запорізькою Січчю. Збудувавши укріплення на цьому острові, Дмитро Вишневецький на певний час зробив його форпостом, який захищав кордони нашої держави від татарських набігів.

Вперше Дмитро Вишневецький згадувався в історії у 1545 році, коли він разом з братом утримував Кременецький замок. Проте традиційне життя заможного землевласника не приваблювало князя, і протягом 1548 — 1549 років він здійснив кілька військових експедицій у степи до Очакова. 1550 року Дмитро Вишневецький вже обіймав посаду черкаського та канівського старости. Перед ним ставилась мета охорони південних кордонів. Саме в цей час Вишневецький очолює запорізьких козаків.

Протягом усіх років, які Дмитро Вишневецький перебував на службі в польського короля, його не лишала думка про будівництво на Дніпрі такого замка, який би міг захистити кордони польсько-литовської держави від татарських набігів. До того ж, цей замок, на думку Вишневецького повинен був мати потужний гарнізон. Проте неодноразові звернення до польського уряду з цього питання ні до чого не призвели. Не знайшовши розуміння з боку влади, Д. Вишневецький вирішив здійснити задум власними силами і збудувати укріплення за межами держави на Малій Хортиці. Саме з цієї території він планував здійснювати військові операції проти кримських татар. Вже збудувавши фортецю, Д. Вишневецький знов звертається до польського короля Сигізмунда-Августа за допомогою, і знов не знаходить підтримки. В подальшому це стало приводом до пошуку нового союзника, якого князь знайшов в особі московського царя Івана Грозного.

Замок Вишневецького розташовувався у скелястій північній частині острова. Був обнесений валом та частоколом. З південного боку укріплення був рів, в середині було декілька куренів-напівземлянок. Відомо, що на території «городка» були кузня та зброярня.

Відомо, що на Хортиці в 1577 — 1578 роках будував укріплення гетьман Яків Шах, соратник легендарного Івана Підкови, який звідси вирушив у похід на турок та ординців. Єдине відоме на сьогодні свідчення про існування за часів Шаха фортеці на Хортиці залишив представник польського короля Стефана Баторія шляхтич Самуїл Зборовський. В 1579 році він занотував: «Переночувавши у фортеці на Хортиці… другого дня поїхав з запорожцями на о. Томаківка».

В історичній літературі існує версія про перебування на Хортиці в першій чверті ХVІІ століття видатного українського полководця, гетьмана реєстрового козацтва і кошового отамана Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного. У працях С. Мишецького, Г. Спаського та ін. зазначається, що в 1618 — 1620 роках запорізькі козаки побудували фортецю — кіш на Хортиці. Про ці події свідчать і назви окремих місцевостей на о. Хортиці - урочище Сагайдачного, ліжко Сагайдака, Січові ворота та ін. Проте, на жаль, археологічних матеріалів, що підтверджували б дані про перебування на Хортиці козацьких ватажків Шаха та Сагайдачного, поки що не знайдено.

Визначаючи місце та роль острова в історії запорізького козацтва, можна зауважити, що Хортиця була тісно пов’язана із селянсько-козацькими повстаннями проти національного поневолення. В 1625 році розгорнулось повстання на чолі з гетьманом запорозького козацтва Марком Жмайлом, який об'єднав запорожців та реєстрових козаків і вирушив на боротьбу проти польсько-шляхетської армії. Існує припущення, що деякий час він розташовувався з військом на Хортиці. Але польському уряду вдалося піти на переговори з реєстровцями і укласти Куруківську угоду. Після цих подій у 1626 році в районі Хортиці була залишена залога в кількості 1000 чоловік на чолі з реєстровим полковником Іваном Кулагою.

За народними переказами, з Хортиці вирушали в походи проти турок та татар загони гетьмана Війська Запорізького Івана Сулими (1628 — 1629 рр.).

Помітну роль в історії нашого краю острів відіграє вже в часи російсько-турецької війни 1735 — 1739 років. На о. Хортиці та прилеглих до нього берегах за наказом командування російської армії було побудовано укріплений район, один з ланцюгів фортифікаційної системи, що була споруджена для прикриття армії. У 1737 році, коли на фронті розпочалась епідемія чуми, частини російської армії повернулися на Хортицю. На зимівлю вони влаштовувалися в північній частині острова і спорудили нову лінію укріплень з восьми редутів. Третя лінія розпочалася від Чорної Скелі і тяглася до південного схилу балки Каракайки.

Під час цієї війни відбулася ще одна подія, яка знаковою для Хортиці, — це будівництво верфі. Рішення про її спорудження було прийнято російським урядом після того, як судна, відправлені з Брянської судноверфі, дістались до місця призначення із затримкою та значними втратами і пошкодженнями, у зв’язку з чим не змогли підтримати дії російської армії під Очаковом. Тому за наказом Адміралтейської колегії від 3 вересня 1736 року були утворені Польове адміралтейство та Дніпровська експедиція під керівництвом віце-адмірала Н.А.Сенявіна, на які було покладено вирішення питання щодо будівництва верфі за Дніпровими порогами, яка могла б бути максимально наближена до театру бойових дій. Для будівництва фортеці «Запорізької корабельні» вибрали місце на острові Мала Хортиця (сучасний острів Байди), що навпроти балки Канцерівської. Всього на той час на Хортиці та «Запорозькій корабельні» перебувало близько 1700 чоловік та 408 одиниць Дніпровської флотилії.

Хортиця мала не лише стратегічне значення в бурхливій історії Запоріжжя, територія острова стала важливим центром розвитку козацького господарства. В період існування Нової Січі (1734 — 1775 рр.) удосконалюється адміністративно-територіальний поділ Вольностей Війська Запорізького, в результаті якого Хортиця опиняється в межах Самарської паланки. У 1768 році острів входить до новоутвореної Протовчанської паланки. Територія цих паланок була найбільш заселена і мала найкращі зимівники запорожців.

У 1768 році розпочалася друга російсько-турецька війна. Вона тривала до 1774 року. Захист о. Хортиці було покладено на Запорізьке військо. Командував Хортицьким форпостом Іван Бабура, йому були підпорядковані два полкових старшини та двісті запорожців.

Як відомо, в результаті цієї війни Російська імперія отримала вихід до Чорного моря, а Запорізька Січ втратила своє стратегічне значення південного форпосту супроти Криму. До того ж, дух волі та економічної незалежності був небезпечним для царського уряду. Тому російська імператриця Катерина ІІ наказала генералу Текелію зруйнувати Січ і захопити запорозькі землі. Цей наказ було виконано 4 — 5 червня 1775 року, коли Підпільненську Січ було знищено.

Внаслідок скасування Січі, територія Вольностей Війська Запорізького увійшла до складу створених Новоросійської та Азовської губерній. Хортиця ж спочатку з навколишнім лівобережжям місцями відійшла до Новомосковського повіту Азовської губернії, а в 1784 році стала частиною Катеринославської губернії. Згодом Хортиця, за наказом Катерини ІІ, стає власністю князя Г. О.Потьомкіна, за наказом якого в центральній частині острова було закладено фруктовий сад.

1789 року князь Потьомкін передав острів казні, а через рік тут виникає нове поселення — меноніти. У 1789 році переселенці оселилися на правому березі Дніпра в районі Хортиці, де заснували 8 колоній. У 1790 році на острові розташувалися18 родин менонітів з Данцигу, які створили Острів — Хортицьку колонію. Утворені колонії були об'єднані в Хортицький менонітський округ.

В урочищі Царська пристань в 1790 році зупинилися «царські» плоти з різним лісом, переданим російським урядом німцям-колоністам в час їх переселення на колишні запорозькі землі; 1796 року тут була заснована адміралом де Рібасом Катеринославсько-Дніпровська корабельня для будівництва суден, які мали перевозити сіль з Криму в Одесу й Овідіопіль, тому пристань і отримала назву Царської.

Хортиця у всі часи залишалася символом волі українського народу та джерелом натхнення для українських митців. В героїчній епопеї М. Гоголя «Тарас Бульба» оспівана Хортиця. Високі ідеї Гоголя втілив у музиці Микола Лисенко. В його опері «Тарас Бульба» відродилися героїчні постаті запорозьких козаків, а також Хортиці, яку композитор спеціально відвідав, відчувши творчу наснагу на цій козацькій землі.

Тарас Шевченко, оспівавши запорозьке козацтво, чимало рядків присвятив і Хортиці в серпні 1843 року. «Стежкою Тараса» зараз називає народ невеликий відтинок дороги, якою любив ходити поет. Хортиця, Січі, Великий Луг були у планах Шевченка, коли він розпочав серію офортів «Мальовнича Україна».

Російський письменник Іван Бунін у юному віці (15 — 18) приїздив на Хортицю. Свої враження він розкрив у поетичній новелі «Козацьким ходом».

У картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» передбачається, що ця подія відбувається на Хортиці. Готуючись до написання картини, І. Рєпін відвідав Хортицю в 1880 році, а також у 1888 та 1890 роках, коли він подорожував Україною.

Острів Хортиця — одне з багатьох місць, яке неоминула Громадянська війна. Острів був свідком подій української революції 1918 — 1920 рр. Відомо, що навесні 1918 року Запорозька дивізія під командуванням полковника Балбачана разом з австрійськими військами та за участі українських січових стрільців вибила з Олександрівська більшовиків. Саме у цій дивізії існував Хортицький кінний полк. Влітку зазначені військові частини провели на острові панахиду в пам’ять про запорозьких козаків. Тривале перебування Запорозької дивізії та Українських січових стрільців сприяло відродженню традиції запорозького козацтва.

Після захоплення військами Врангеля м. Олександрівська острів перетворився на поле бою. Бої між військами Врангеля та Червоною армією відбувалися у центральній частині острова. 8 жовтня 1920 року, вранці, війська Врангеля, переправившись через Дніпро в райони південної частини Хортиці, залишили острів.

Після перепису населення міста Олександрівська у 1921 році на о. Хортиця було виявлено 211 постійних мешканців та 5 біженців; згідно з даними грудневого перепису 1926 року, на острові мешкало 158 чоловік.

Найбільш відчутних змін зазнала Хортиця під час будівництва Дніпрогесу та нової залізничної лінії з двома мостами. За проектом І.Александрова гідростанція мала бути розміщена віще Хортиці. 14 березня 1927 року розпочалося будівництво греблі, а до міста Запоріжжя масово пішла робоча сила. Керівники будівництва не могли забезпечити усіх житлом, тому поряд з організованими робочими селищами виникли стихійні селища-хутори: на східному схилі острова — поблизу балок Совутина, Велика Молодняга та Корніїва; на західному схилі - біля балки генералки; неподалік від менонітського кладовища; біля озера Осокорового.

Будівництво Дніпрогесу та Запорізького промислового району привели до створення на острові Хортицького городнього радгоспу, який в 1930 році стає Запорізьким філіалом Всесоюзного науково-дослідного інституту електрифікації сільського господарства

На початку Великої Вітчизняної війни через Хортицю прокотився потік біженців, через неї також переводили сільськогосподарську техніку з правобережних районів. Пізніше на острові було розташовано 2-у батарею 135-го Окремого зенітно-артилерійськогодивізіону, а міст через Старий Дніпро прикривав батальйон 157-го полку військ НКВС. В результаті боїв 17−18 серпня 1941 року радянські війська залишили правий берег р. Дніпро, зруйнувавши мости.

За два роки окупації німці частково відбудували мости та відновили через Хортицю залізничне сполучення. Тому під час окупації по звільненню м. Запоріжжя восени 1943 року мости стають об'єктом радянської авіації. До 13 листопада 1943 року Червона армія звільнила о. Хортицю від гітлерівських військ.

З листопада 1943 року для подальшого наступу на Правобережжя були споруджені тимчасові мости через Дніпро у південній частині Хортиці. Згодом була побудована дамба, по якій проходила залізниця — завдовжки 650 метрів, завширшки до 10, заввишки до 5 метрів, — яка, до речі, помітно змінила плавневий ландшафт. Залізниця залишалась у плавнях Хортиці до 1952 року.

Після закінчення Другої світової війни було розроблено проект будівництва нових мостів, автором якого став Б.Преображенський. Обидва мости в нижньому ярусі мали автомобільну дорогу з тротуарами для пішоходів, а у верхньому — залізничну колію. 31 грудня 1952 року вони були здані в експлуатацію.

В 1958 році острів Хортиця оголошено пам’яткою природи місцевого значення. В серпні 1963 року Рада Міністрів УРСР спеціальним розпорядженням підвищує статус острова до рівня пам’ятки природи республіканського значення.

У 1965 році, враховуючи величезну історико-культурну та природну цінність Хортиці, острів було проголошено Державним історико-культурним заповідником.

Зважаючи на унікальність та особливе місце у світовій та національній історії, Постановою Кабінету Міністрів України «Про Національний заповідник „Хортиця“» за № 254 від 6 квітня 1993 року та Указом Президента України «Про національні заклади культури» за № 587/94 від 11 жовтня 1994 року, історико-культурному заповіднику на о. Хортиці було надано статус Національного. Саме з цього часу почалися системні роботи зі збереження та вивчення його території, формування експозицій та музеєфікації знайдених об'єктів. Завдячуючи цьому, Хортиця перетворилась в один з найбільш відвідуваних заповідників України, в якому гармонійно поєднується багатство унікальних природних ландшафтів та різноманітних історичних пам’яток.

Національний заповідник «Хортиця» — науково-дослідна та рекреаційно-освітня установа, яка здійснює охорону пам’яток історії, культури та природних об'єктів, збирає, вивчає, зберігає та популяризує пам’ятки, пов’язані з історією запорізького козацтва. Острів Хортиця — найбільший острів на річці Дніпро (довжина 12,5 км, найбільша ширина — до 2,5 км). Це єдина історико-культурна та історична пам’ятка, що охоплює період від мезоліту до ХХ століття. Заповідник «Хортиця» занесений до державного реєстру нерухомих пам’яток України. На його території нараховується 63 пам’ятки археології та історії, 33 з яких поставлено на державний облік.

2.1.2 Хортиця туристична. Урочища, визначні пам’ятки

Городища. Так археологи називають залишки древніх укріплень, поселень і навіть міст, як правило, обнесених валами. Подібні поселення виявлені на острові Байди (городище епохи бронзи), на Совутиной скелі (скіфське городище V-III ст. до н.е.), у плавневій частині (давньоруське городище Протолче). Півторагектарне поселення на Совутиній скелі мало форму неправильного чотирикутника і було укріплено земляними валами, оточено частоколами і ровами. Швидше за все це був сторожовий табір, що контролював переправу з лівого берега на острів. Скіфські городища виявлені й в інших частинах острова. Середньовічне фортифікаційне зміцнення (його іменують «містечком» і вважають прототипом козацької Січі) також розкопано на острові Байди.

Вирва. Урочище на правому березі Дніпра напроти острова Байди між двома руслами (гирлами) у низов’ях річки Верхня Хортиця. Вирвой іменували колись і сам острів Байди, і дніпровське русло між островом і правим берегом. Топонім зв’язаний з руйнівною силою дніпровської води під час повіддя, що розмила — «вирвала!» — частину берега. У народній географічній термінології «вирва» — це вимивина, яма, вибоїна, що утворилася в землі під час весняного повіддя чи сильного дощу. Дніпровські рибалки часто «вирвами» іменували острівці, що швидким плином відривалися, виривали з берегового масиву. У народі «вирвою» колись називали хабар, несправедливий побір. У свій час його здійснила ріка, відібравши в поселенців частину родючої землі.

Запорізька верф. Вона була закладена в урочище Царська Пристань і на острові Байди в 1736 році в зв’язку з воєнними діями російсько-турецької кампанії. У 1738−1739 роках отут базувалося близько 400 суден різних типів — козацькі човни, дуби, галери, плашкоути, барки, бригантини.

Запорізький дуб. В музеї на острові Хортиця зберігається унікальний за своїми розмірами ствол дуба, який знайшли підводні археологи на дніпровському дні. Він став своєрідною візиткою краю за порогами, символом козацького минулого. Екскурсоводи розповідають туристам, що гілки дуба досягли майже рекордної для дуба висоти — 36 метрів! Крона дерева розкинулася на 43 метра, а діаметр ствола досягає 6,32 метра. Запорізький дуб, як його прозвали у народі, на протязі останніх століть був місцем паломництва мільйонів людей. Існують гіпотези, що під кроною дерева запорізькі козаки писали відомого листа турецькому султанові. До речі, І.Репін в одному з ескізів у картині «Запорожці» розмістив козаків під гілками могутнього дуба.

Так склалося, що до сьогоднішнього дня гігантський дуб майже висох. З метою збереження цього природного й історичного пам’ятника прийнято рішення законсервувати дерево й створити навколо нього історико-етнографічний ландшафтний ансамбль «700-літній Запорізький дуб». Навколо дерева-пам'ятника, заплетеного вантами, гранитний валун з пам’ятним надписом, старий колодязь, скульптура козацького коня, кобза з соколом на грифі, перевернута поминальна чарка поряд з баклагою.

Запорізька Січ (історико-культурний комплекс). Це містечко знаходиться між Музеєм запорізького козацтва й Совутиною балкою. Воно представляє собою січове укріплення з огорожею, воротами, сторожовими вежами. В середині Січі знаходиться своєрідний етнографічний музей під відкритим небом — тут навколо січового майдана розміщені казарми-курені, корчма січова церква, кузня, гончарська майстерня, інші господарські побудови.

Скарби. Серед островитян і жителів придніпровських сел ходило багато легенд, таємничих та смішних історій про хортицікі скарби. Про них можна прочитати в статті Якова Новицького «Острів Хортиця на Дніпрі». Як правило, місця, де були сховані скарби, «прив'язувалися» до могил, оврагів та балок. В голові острова, наприклад, біля «величенької» могилки, закладеної каменем, ночами часто з’являється скарб у вигляді вогненого козака з шаблею. Вище Зміївої печери у скалах були заховані золоті монети. Ущелина, куди їх вложили, забили кам’яними брилами. Неподалік в урочище Лазни під валуном лежав заклятий скарб. Трохи нижче Музичиної балки запорожці сховали чавунець з червонцями в криниці. До речі, так козаки діяли і у плавнях, тікаючи від ворогів. Про це говорить назва річки Скарбної, на дні якої, за свідотством очевидців, січовики ховали зброю, коштовності. На протилежній східній стороні острова немало скарбів було зарито в ярах лісистої балки Совутиної. Тут же в балці Брагарне лежало награблене й закляте гайдамаками на сто років добро, яке стерегла нечиста сила. Розповідали й про скарби, зариті посередині балки Вербової й про дванадцять глечиків з червонцями, схованими біля балки Шанцевої. Тут же ріс й відомий Червоний дуб (його ще називали «глухим», «зимовим» — дерево не скидало сухі листя аж до самої весни). Під цим дубом був закопаний запорізький скарб.

Святилища. Так називають древні пам’ятники ритуального характеру, які були знайдені археологами у північній частині острова. Як виявилося, у давнину Хортиця була одним з найважливіших духовних і, як слідство, культурним центром для різних народів степового півдня. Про це свідчать знайдені біля святилищ сліди релігійних обрядів — зола від кострів, обломки глечиків, скребки, наконечники стріл, кістки тварин. Археологів особливо цікавлять знахідки на висотах поблизу балок Совутина й Велика Молодняга, які відображають культ яйця й датуються епохою раннього бронзового століття. Одне зі святилищ, наприклад, представляє собою своєрідний алтарь, який є правильним яйцеподібним спорудженням, викладеним з каменю в центрі його — порожнеча-«жовток», посередині якого в ямці знаходиться ритуальний сосуд прямокутної форми, орієнтований по сторонам світу. Скоріш за все образ світового яйця і уявлення про Всесвіт в формі яйця тут на Хортиці зв’язувалися з весінніми святами, зародженням й розвитком нового життя й грали важливу роль у всіх календарних ритуалах солярного циклу. Друге святилище представляє собою цілий храм під відкритим небом. На просторій галявині з гранитних валунів і їх обломків викладена кам’яна конструкція у вигляді двух спіралей, з'єднаних між собою. Центральна символізує яйце, а навколо неї асиметрично «обвивається» кам’яна змія.

Кінний театр «Запорізькі козаки». Це ціле козацьке містечко з укріпленнями й характерними для хутора-зимовника господарськими будівлями в плавневій частині острова. Тут проводяться кінні змагання, фольклорно-етнографічні спектаклі, ігрові дійства, також представлені традиційні козацькі ремесла. На території театру розміщений Музей дніпровського судноплавства, першим експонатом якого стали козацьке судно першої половини ХVІІІ століття, бригантина, побудована на Хортицькій судноверфі.

Кургани. Запорізький край надзвичайно багатий на кургани й курганні могильники. Ці унікальні споруди, зафіксовані по всій території області, є свідками сивої давнини. Переважна кількість курганів належить до епохи бронзи і скіфських часів. Найцікавішими з них є: курган «Цимбалка» — археологічна пам’ятка поблизу села Велика Білозерка (поховальна споруда скіфської знаті); Мамай-гора і курганний могильник «Солоха» (царський скіфський курган) у Кам’янсько-Дніпровському районі; Бельмак-Могила у Куйбишевському районі (найвища точка Приазов’я, висота якої - 324 метри над рівнем моря); Куляб-Могила у Михайловському районі (найбільший курган із збережених нині у Запорізькій області, висотою 12 м).

На всій території острова налічувалося більше 130 курганів різних епох (сьогодні збереглося всього 50 курганних насипів). Більшість з них представляють собою могильні холми, насипані древніми захороненнями епохи міді-бронзи й скіфських часів, зустрічаються й захоронення кочівників. В народі вже давно ці погребальні земляні спорудження називали «робленими» могилами. З часом деякі хортицькі холми, як і ті, що знаходились на берегах Дніпра, в степу по водорозділам рік, використовувались різними народами, як святилища, пости для спостереження. Самим відомим хортицьким курганом вважається холм, в південній частині острова між балками Липовою та Корнейчихою, з вершини якого було добре видно два дніпровських берега. У часи Потьомкіна курган став Потьомкінським. Пізніше його назвали Козацьким (на кургані знаходився козацький пост-бекет). Сусідній холм відомий як Висока або Зорова могила. Поряд з курганом знайдено декілька древніх могил. Це одна з шести курганних груп (могильників), які знаходяться в різних частинах острова. На місці древніх холмів сьогодні розміщений туринський курганний комплекс «Зорова могила». В північній частині Хортиці неподалік від шосе на висоті «Канфарка» (грецьке «канфар» — ємкість з двома ручками для вина) знайдений погребальний комплекс скіфського часу.

Лінії укріплень (редути, окопи). Хортиця (особливо її північна частина) представляє собою своєрідне природне укріплення. Трапилося це в 1735—1739 роках під час російсько-турецької війни. Перша лінія укріплень була споруджена влітку 1736 року. Вона складалася з чотирьох редутів, з'єднаних між собою окопами. Ця лінія пересікла острів від балки Шанцевої до східного побережжя трохи південніше балки Широкої. Друга та третя лінії були споруджені в 1738—1739 роках — від балки Каракайки вони простягнулися у сторону балки Ушвивої та скелі Чорної. Укріплення були збудовані й на правому березі у районі Вирви. У кінці дев’ятнадцятого століття вали та траншеї були ще достатньо помітні, сьогодні вони представляють собою лише бугрі та заглиблення, які заросли травою. Деякі досліджувані вважають, що редути були збудовані на місці козацьких укріплень. Останки укріплень в районі музею до сих пір деякі називають «валами Сагайдачного», гадаючи, що сам гетьман керував будівництвом оборонних укріплень на острові.

Музей запорізького козацтва. Цей музейний комплекс знаходиться в північній частині острова. В його експозиції представлені археологічні знахідки на Хортиці, історії освоєння острова поселенцями різних епох, предмети стародавнього побуту, атрибути козацтва, діорами. Всього у фондах музею зберігається більше 32 тисяч музейних предметів.

«Обсерваторія». ЇЇ місцезнаходження на скелястому виступі в урочищі Царська Пристань (приблизно навпроти санаторію «Чайка» на Хортиці визначив запорізький краєзнавець Ю. Вилинов. У свій час він звернув увагу на скелю з рівною нахиленою поверхнею, схожу на грань єгипетської піраміді. До неї прилягає друга скеля, така ж пряма й нахилена до поверхні води під тим же сорокавосьмиградусним кутом. У тому ж місці, де сходяться скелі, знаходиться галявина у вигляді рівнобічного трикутника. З цієї нищі, якщо дивитися на північний схід, між скелею «пірамідою» та островом Хортицею, можливо у день сонцестояння спостерігати схід світила. В пірамідальній грані вирублена горизонтальна тропа, могли розміщуватися жриці, члени ритуальної процесії. В ста метрах від «обсерваторії» краєзнавець знайшов щось подібне древньому олтарю, камені по краям якого схожі на рога Тельця. Місце це так і було названо — Олтар Тельця.

Потьомкінський парк. У південній частині острова з фаворитом Катерини ІІ князем Потьомкіним-Тавричним була пов’язана не тільки назва саду з прилеглим до нього урочищем. Потьомкінським назвали також і високий холм, з вершини якого було видно острівні далі й навіть дніпровські берега. Біля цього древнього кургану князь, до речі, планував збудувати палац, а навколо нього закласти фруктовій сад та англійський парк з містками-переходами через балки. Припускалося навіть зв’язати острів з дніпровськими берегами, з'єднавши їх мостами. Хортиця відійшла у володіння Потьомкіну у 1775 році після ліквідації Січі. В 1789 році він передав острів державному казначейству.

Протолче. З літопису відомо, що руські князі, вирушаючи у 1223 році на першу битву проти татар, «сташа біля річки Хортич на броду Протолче». Деякі дослідники зв’язували Протолче з бродом через Дніпро в районі острова Хортиці, визначивши Протолче і як дніпровський брід, і як пристань на острові Хортиця, і як давньоруське поселення, розкопане у плавневій частині острова біля озера Осокорового. Припускають, що тут мешкали загадкові бровники. І не просто мешкали серед розкішної плавневої природи, а виконували відповідальну задачу: охороняли дніпровські броди, через які ворог міг легко перебратися з одного берега на інший. Є й інші думки вчених, які відокремлюють Протолче від Хортиці. Нині в районі припустимого древнього Протолче на Хортиці розміщений пост заповідника та етнографічний комплекс «Козацька залога».

Урочище Сагайдачного. Це урочище колись знаходилось на лівому березі Дніпра навпроти північної частини Хортиці (нині це район шлюзового каналу трохи нижче плотини). Урочище представляло собою зелений холмистий берег, на якому росли «розкішні» дерева. Назву його пов’язують з відомим козацьким ватажком гетьманом українського реєстрового козацтва Петром Конашевичем-Сагайдачним, який бував на Хортиці і навіть будував там укріплення. Олександрівські мешканці розповідали також Я. П. Новицькому про простого запорожця Сагайдака, який мешкав тут в одній прибережній балці. Урочище також було відоме своїми скелями Дурною та Середньою. На Середній скелі (її останки збереглися на лівому березі у районі входу в шлюзовий канал) знаходився оригінальний камінь Люлька схожий на козацьку трубку. Цей характерний скельний виступ також називали скелею Сагайдачного. На верхівці її є заглиблення, викарбуване для зручного сидіння, також там були підголівник та ямки для ніг. В народі цей камінь називали «ложем» або «кріслом Сагайдачного».

Тарасова стежка. Точно відомо, що на Хортиці у серпні 1843 року бував великий український поет Тарас Шевченко. Нікому не відомо де він ходив і з ким зустрічався, однак народна поголоска пов’язує з Кобзарем так звану Тарасову стежку. Умовно вона охоплює північно-західну частину острова від Січових воріт до балки Музичиної. Сьогодні це — чітко визначена туристична тропа від музею до мосту, який веде на правий берег, з вкопаними на її узбіччі каменями, на яких вибиті цитати з віршів Шевченка, які стосуються Хортиці.

Царська пристань. Урочище та залив (нині практично зник) між скелями Рогози та мостом, який зв’язує північну частину Хортиці з правим берегом. Тут у широкого гирла річки Верхня Хортиця у 1782 році була збудована пристань для вантаження казенних («царських») вантажів і стоянки плотів. В 1787 році біля пристані зупинялася флотилія, яка супроводжувала Катерину ІІ у її мандрівки по Дніпру до Херсона. У 1795 році у Царській пристані була утворена тимчасова верф, на якій почалася будова судів для перевезення солі, лісу та провіанту. Указом Павла І верф у 1799 році була скасована, а частина мешкавших навколо неї сімейств майстрових була переведена в слободу Томаковку. У 1930 році пристань була перейменована в Першотравневу. Нині в районі колишньої Царської пристані на насипаній у 1845 році німцями-менонітами дамбі (вона відвела русло Верхньої Хортиці у Канцеровську балку) розміщені вантажні причали гранітного кар'єра.

На території острова є не тільки велика кількість історичних пам’яток. Це — унікальний оазис, гармонійне поєднання флори і фауни, велике різноманіття рослинності та тварин (таблиця 2.1.)

Таблиця 2.1. «Рослинність о. Хортиці»

Національний заповідник «Хортиця» — науково-дослідна та рекреаційно-освітня установа, яка здійснює охорону пам’яток історії, культури та природних об'єктів, збирає, вивчає, зберігає та популяризує пам’ятки, пов’язані з історією запорізького козацтва. Острів Хортиця — найбільший острів на річці Дніпро (довжина 12,5 км, найбільша ширина — до 2,5 км). Це єдина комплексна історико-культурна та природна пам’ятка, що охоплює період від мезоліту до ХХ століття. Заповідник «Хортиця» занесений до державного реєстру нерухомих пам’яток України. На його території нараховується 63 пам’ятки археології та історії, 33 з яких поставлено на державний облік.

2.2 Дніпрогес

Унікальна роль Дніпрогеса в економічному та технологічному прогресі, монументальність та виразна красота його архітектурного ансамблю принесли йому славу одного з найбільш величних інженерних споруд ХХ століття.

Зовнішній вигляд Дніпрогеса спроектував академік архітектури В. А. Веснин, під керівництвом якого Н.Я. Коллі, Г. М. Орлов, С.Г. Андрієвський та інші розробили архітектуру окремих частин комплекса. Зодчим вдалося гармонійно зв’язати силуети величезних гідроелектричних споруд з залізобетону зі скалистими берегами, водяними просторами Дніпра, промисловими та жилими спорудами по сусідству — створити живописну панораму. В комплекс споруд Дніпровського гідровузла входять: будова ГЕС-1, будова ГЕС-2, щитова стіна, бетонна водозливна та глуха плотини, суднохідні спорудження, відкритий розподільчий пристрій напругою 154 кВ. По мосту через водозливну плотину та ескадру над шлюзами проходить автомобільна дорога з тротуарами для пішоходів.

У спорудженні Дніпрогесу приймали участь багато республік СРСР. Електричне обладнання надходило з РСФСР, ліс з Білорусі, артик-туф з Вірменії, будівельні матеріали з Азербайджану та Грузії. Дніпрострой забезпечував своєю продукцією більше ніж 150 заводів Москви, Ленінграда, Тули, Харкова, Дніпропетровська, Миколаїва, Одеси, Баку, Тбілісі, Уралу й Сибіру, Донбасу, Криму та інш. На будівництві Дніпрогесу побувало багато туристів та робітничих делегацій з різних країн світу. Дніпропетровці уклали договір про змагання з робітниками Норвегії.

У 30-ті роки минулого століття Дніпрогес, за установленою потужністю та середньою кількістю вироблення на рік млн. кВт/г, не поступався іншим ГЕС та вважався найпотужнішою гідроелектростанцією у Європі.

Таблиця 2.2.

ВИСНОВОК

Місто Запоріжжя — адміністративний, промисловий і культурний центр Запорізької області, що входить до числа провідних міст української економіки.

Місто Запоріжжя розташоване на перехресті усіх видів транспортних шляхів: залізничних, автомобільних, водних, повітряних. Тому до складу пасажирського транспорту міста входять річковий, автомобільний та електричний транспорт. Це дозволяє туристам зручно й швидко пересуватися містом. До переважної більшості пізнавальних об'єктів ведуть дороги з асфальтовим покриттям.

Місто також займає вигідне економіко-географічне положення та розташоване на головній воднотранспортній магістралі України — р. Дніпро.

Водні ресурси Дніпра є основним джерелом водопостачання промислових об'єктів міста, а також забезпечують питною водою населення області та міста, зрошують землі тощо. Крім того, Дніпро є джерелом електроенергії (Дніпровська електростанція) й використовується як транспортна артерія та цінний курортно-рекреаційний ресурс.

Історія міста сягає корінням в багатий літопис запорізького козацтва. Історичні та археологічні дослідження підтверджують, що наприкінці ХV — початку ХVI століть господарями земель за дніпровськими порогами стали запорізькі козаки.

Острів Хортиця перетворився на один із центрів формування козацького війська, яке стало рушійною силою у боротьбі українського народу за свою незалежність.

Унікальність Хортиці полягає в рідкісному сполученні на одній території різноманітних природних комплексів — плавневих лісів та луків, справжніх та петрофітних степів, скелястих відшарувань гранітів, балок, нагорних дібров, висячих боліт, озерних комплексів. Аналогів подібної за масштабами єдиної екосистеми на Україні немає.

Саме Запоріжжя стало центром української демократії, тому що запорізькі козаки першими створили на території України політичне формування з усіма атрибутами республіки.

Наприкінці 60-х років ХVІІІ століття на півдні України створюється оборонна Дніпровська лінія із семи фортець. Однією з них була Олександрівська, будівництво якої розпочалося 15 серпня 1770 року і тривало до 1772 року. Фортеця стала стратегічним центром майбутнього міста.

У ХVІІІ столітті Олександрівськ стає торговим центром за дніпровськими порогами. Цьому сприяли річкові шляхи басейну Дніпра, які сходилися біля порогів, а також два сухопутних тракти. Щороку в місті проводилися 4 торгівельних ярмарки.

Важлива віха у розвитку Олександрівська — 1873 рік, коли була відкрита дільниця залізниці Лозова-Олександрівськ. Починає визначатися промислова спеціалізація міста. Провідною галуззю стало сільськогосподарське машинобудування. Формування промисловості відбувалося за активною участю іноземного капіталу: на початку ХХ століття працювали 65 підприємств.

У 1921 році місто отримало своє теперішню, пов’язане з історією краю, назву — Запоріжжя.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Твоє майбутнє - земля за порогами. — КП Дніпровський металург, 2007

2. Мій рідний край — Запоріжжя: Матеріали відкритої обласної краєзнавчої конференції учнівської молоді. Запорізький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді, асоціація «Екологічна освіта» — Запоріжжя: Поліграф, 2006. — 235 с.

3. О. М. Маринич. Географічна енциклопедія України в 3-х т. — К.: Українська радянська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1990

4. Скляренко В. М., Батий Я. А., Панкова М. А. Все об Украине. — Харьков: Фолио, 2008

5. Н. Кузьменко, Н. Михайлов Новое Запорожье: хроники развития большого города. 1921; 2006 .- Днепропетровск: //АРТПРЕСС, 2006//. — …c.

6. Кузьменко Н., Михайлов Н. Запорожье и запорожцы. — Запорожье: Тандем-Украина, 2005. -…с.

7. Запорізька область: ілюстрована енциклопедія: природа, історія.- Т.1.-Запоріжжя.- 2004

8. Запорізька область: ілюстрована енциклопедія: Т.2.: архітектура, культура, економіка, райони області, — Запоріжжя, — 2004

9. Запорожье: рекламносувенирный путеводитель об истории, культуре и современной жизни города. — Запоріжжя.- 1999

10. Запорожье готовится стать крупнейшим туристическим центром Украины: Проблемы развития инфраструктуры туризма в Запорожье //Содружество.- 2004. — № 13

11. Концепція розвитку туризму і курортів в Запорізькій області: Затверджено розпорядженням Запорізької обласної державної адміністрації від 19.09.06. № 385 //Ориентир.- 2006. № 38 (13 октября)

12. Белобоцкий В. Они создали индустрию туризма в Запорожской области: [О создании и деятельности областного предприятия «Запорожтурист». ] //Индустриальное Запорожье. — 2006; 6 апреля (№ 51) 13. Власов О. Подышать воздухом индустриального Запорожья стремились туристы в 30-е годы прошлого века: Интерес туристов к Днепрострою. Развитие туризма в Запорожье. //Суббота плюс. — 2004. — 8−18 апреля.

14. Дмитренко В. Региональный туризм: О программе развития рекреационно-курортного комплекса и туризма в Запорожской области. Темпы роста туризма. //Содружество. — 2004. — № 13

15. Карташов Е. Запорожье — город туристический: Возможности для развития туристического бизнеса в регионе; туристический бизнес и поступления в бюджет. //Запорізька Січ. — 2005. — 7 апреля (№ 64−66)

16. Москалина Н. Синдром провенційності, або чому козацьке Запоріжжя не стало туристичною Меккою: Проблема розвитку повноцінної інфраструктури туризму та культури відпочинку у регіоні. //Запорізька правда. — 2005. ;

29 березня (№ 47)

17. Стрелец С. Ще не висохла криниця! Запорізька Січ жива!: Запорізька Січ як туристичний об єкт: коротка характеристика зведених будівель. //Запорізька Січ. — 2007. — 26 липня (№ 138−140)

18. Заповідник Хортиця: Збірник праць співробітників заповідника. — Запоріжжя: Дике Поле, 2006, — 304с.

19. Алёна Каташинская. За разрешением на посещение Днепрогэса туристы-одиночки обращались в милицию, а иностранцы — ещё и в главную контору «Днепростроя». //Украина экскурсионная. Новости турбизнеса, № 4 (30) февраль 2005

20. Weekend за порогами //Академия, — 2005, — № 10. — с.147−151

21. Всеосяжна Хортиця: Атлас /Авт.: М. А. Остапенко, С.Г. Охрімннко, С.І.Таранець та ін. — Запоріжжя: Дике Поле, Б.р.в. — 24 с.

22. Запоріжжя туристичне: Фотоальбом. — Запоріжжя: ПП «АА Тандем», — 2008. — 60 с.

23. Вилинов Ю. Остров в филиграни эпох и путей (Хортицкий колладж). — Запорожье, — 2003. — 206 с.

24. Vita жизнь. Экологическое образование. № 11, 2007

25. Запорізький край. Степова Перлина України

26. Україна туристична: Регіони, райони та міста. Провідні підприємства. Особистості. Кн. 3. — К., 2008. — 375с.

27. С.І.Татарінцев, С.Г.Охріменко. Національний заповідник «Хортиця»: — Видавництво «Дике Поле».

28. Дніпрогес, — Запоріжжя,-2002.

29. А. Бойко, Л. Сізінцова. Мандруємо запорізькими просторами: Путівник-довідник.- Запоріжжя: ПП «АА Тандем», 2008, — 64 с.