Рекреаційні ресурси та нетрадиційні туристичні продукти України

Зміст Вступ

1 Рекреаційні ресурси України

1.1 Основні проблеми та перспективи розвитку туристичної галузі

1.2 Аналіз туристичного ринку України в сучасних умовах розвитку економіки

2 Нетрадиційні туристичні продукти

2.1 Чорнобильська зона відчуження як новий туристичний продукт

3 Сім чудес України

3.1 I етап: Сім історико-культурних пам’яток України

3.2 II етап: Сім природних чудес України

3.3 III етап: Сім чудес України: замки, фортеці, палаци Висновки Література

Вступ Україна володіє потужним природно-ресурсним комплексом, основу якого складають земельні та мінерально-сировинні ресурси. Достатньо високий рівень забезпеченості території країни водними і рекреаційними ресурсами.

Географічне положення України та її природні ресурси є сприятливими для розвитку санаторно-курортного та туристичного господарства. Узбережжя Чорного та Азовського морів, гірські масиви Карпат і Криму, лісові простори Полісся, розвинена транспортна мережа, бальнеологічні ресурси та мінеральні джерела є головними чинниками для розвитку рекреаційних зон і будівництва рекреаційних споруд.

Рекреаційне господарство займає важливе місце в соціальній інфраструктурі України. До закладів рекреації належать санаторії, курорти, пансіонати, бази відпочинку тощо. Розвиток рекреаційного господарства базується на природних ресурсах та інфраструктурі обслуговування.

Крім природних рекреаційних ресурсів (морські узбережжя, гірські курорти, лісові масиви тощо) в Україні туристів приваблюють пам’ятки архітектури. Найпопулярнішими курортними місцями в Україні є Крим, Шацькі озера, Карпати. Також широку популярність серед туристів мають такі міста: Київ — столиця Держави, Львів — місто, сповнене історичними архітектурними пам’ятками, Одеса — місто відоме як столиця гумору. Дуже популярними в Україні є екскурсії по старовинних замках та фортецях, найбільше їх у західних областях.

Сфера туристичних інтересів в Україні включає як активний відпочинок і спортивний туризм, так і мандрівки з пізнавальними цілями, де об'єктом пізнання є історична, археологічна та релігійна спадщина країни. Мандрівки Україною можуть також бути спрямованими на покращення здоров’я.

Також можна зазначити, що поряд з існуючими та широко поширеними в країні видами туризму з’явився менш розвинений нетрадиційний туризм. Він отримав розвиток на території України порівняно недавно. У спрощеному вигляді, нетрадиційні види туризму — це такі види рекреаційної діяльності, які не типові для даної місцевості.

Туристична діяльність в Україні сприяє розвитку тих територій, де є рекреаційні ресурси і немає перспектив для промисловості, створюючи нові робочі місця, підвищуючи рівень доходів населення, водночас забезпечуючи збереження пам’ятників історії, архітектури, культури Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку й оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.

Завдання цієї роботи полягає у глибшому вивченні рекреаційного комплексу України, зокрема, природних, соціально-економічних, історичних передумов його розвитку, розкритті порівняно нових, але не менш цікавих видів туризму, а також у визначенні проблем та напрямів подальшого розвитку рекреаційного господарства в сучасних умовах розвитку економіки.

1. Рекреаційні ресурси України чорнобильська зона туристичний рекреаційний Важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на послуги, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та ін. Тому комерційна робота в галузі туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.

Туристичні ресурси можна розподілити на три групи:

Об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, — музеї, пам’ятники і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти; об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті.

Рекреаційні ресурси — географічні об'єкти, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення.

Україна володіє багатими природно-кліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з привабливими туристичними пропозиціями. [7, с.21−23]

Рекреаційні ресурси поділяють на природні та соціально-економічні. Природні рекреаційні ресурси — це природні умови, об'єкти, явища, які сприятливі для рекреації - відновлення духовних і фізичних сил, витрачених під час праці, навчання, творчості. Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Вся її територія знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного та Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах.

Найбільшим санаторно-курортним і туристичним районом України є Крим. Щороку його відвідують близько 5 млн. осіб. У причорноморських та приазовських областях (Одеській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській) туристів приваблюють тепле море, лікувальні грязі та мінеральні води. Карпатський регіон відзначається значною кількістю санаторіїв і пансіонатів (понад 150), що працюють на базі унікальних цілющих мінеральних вод.

Крім природних рекреаційних ресурсів (морські узбережжя, гірські курорти, лісові масиви тощо) в Україні туристів приваблюють пам’ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов’язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів, викладачів, робітників, селян та ін., яких особливо багато в Києві, Львові та інших обласних центрах. Вони належать до соціально-економічних рекреаційних ресурсів України.

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Рекреаційні ресурси України (природні національні парки, приміські смуги, історико-архітектурні, історико-культурні заповідники і т.д.) охороняються. У межах рекреаційних територій заборонена діяльність, яка призводить до негативних змін у навколишньому середовищі.

Досвід показує, що майже в усіх областях України щорічно проводять свій відпочинок тільки неорганізованим способом кілька мільйонів чоловік. Разом з тим в Україні існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з ефективними унікальними ресурсами для відпочинку і лікування.

На даний момент першочерговим завданням рекреаційного господарства є прискорений розвиток інфраструктури санаторно-курортного та туристичного господарства, є вдосконалення кадрового забезпечення, розвиток нових перспективних районів лікування та «зеленого» туризму. Такими можуть бути мальовничі схили Сіверського Дінця, Шацькі озера, лісисте Українське Полісся.

За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Розширення міжнародних зв`язків відкриває нові шляхи для просування національного туристичного продукту на світовому ринку, залучення до світового інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності.

1.1 Основні проблеми та перспективи розвитку туристичної галузі

Згідно із Законом «Про туризм»: туризм — тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчими, пізнавальними чи професійно-діловими цілями без заняття оплачуваною діяльністю. 1]

Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.

Аналізуючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні, перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм — це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені.

Стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму.

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв’язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади. 6, с.123−126]

Фактори, що спричиняють розвиток туризму, неадекватний природо-ресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному потенціалові України, знаходяться як у суто внутрішній, галузевій, так і в зовнішній (переважно загальноекономічній) площинах. Основними з них є:

· недостатній рівень розвинутості безпосередньо мережі та об'єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам. Слід пам’ятати, що виробнича база галузі формувалася, в основному, за радянських часів з орієнтацією переважно на невибагливого туриста, тому серед об'єктів інфраструктури переважають великі (порівняно з аналогічними закордонними) комплекси, із значною концентрацією місць та низьким рівнем комфортності. Потрібно також відзначити, що нині Україна має понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис. місць, але вони потребують модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів (лише близько 10% готелів відповідають). Чинне законодавство України містить нечіткість щодо визначення готельного господарства, його належності до сфери туристичних послуг та відомчого підпорядкування. Тому для розвитку готельного господарства України, підвищення попиту на ринку споживання готельних послуг, створення і входження на ринок малих готельних підприємств доцільним є розробка проекту Закону України «Про розвиток готельного господарства». Положення Закону повинні визначити правові, економічні та організаційні засади створення і подальшого розвитку конкурентних відносин на зазначеному ринку.

· про стан українських шляхів говорити взагалі не доводиться. Одним із дійових засобів прискорення розвитку туризму в Україні є розвиток, облаштування туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК). За оцінками експертів, вона має найвищий в Європі коефіцієнт транзитності (з 13 тис. км автомобільних шляхів державного значення понад 9 тис. км є магістралями, зв’язаними з МТК). Крім того, підтримання належного стану потребують і рекреаційні зони, пам’ятки культури та архітектури України, інші об'єкти туристичних чи екскурсійних послуг;

· необхідність надати відповідні повноваження органам місцевого самоврядування щодо розвитку туризму в регіонах. Це сприятиме оздоровленню економіки в регіонах, соціальному захисту його населення та поліпшенню ситуації в туризмі загалом. Першочерговим має бути поетапне передання місцевим органам влади прав на ліцензування туристичної діяльності, сертифікацію підприємств готельного господарства та пунктів харчування, а також повноважень щодо відповідного контролю. Переважання у плануванні та управлінні територіального принципу найбільше відповідає оптимізації експлуатації рекреаційно-туристичних ресурсів. В основу планування та управління повинна бути покладена територія, насамперед природно-економічний регіон, однорідними умовами використання та відтворення рекреаційно-туристичних ресурсів і розвитку продуктивних сил. Територіальні плани розвитку рекреаційно-туристичної галузі повинні мати визначальний характер і орієнтувати заклади в плануванні виробництва та реалізації рекреаційно-туристичних послуг[4].

· відсутність скоординованої висококваліфікованої та грамотної системи дій з проведення туристичного продукту України на світовий ринок, яка б давала відчутні результати. Проблеми виникають насамперед з рекламою вітчизняних курортів. Тому спрямування переважної частини коштів на рекламу України по всьому світу та її широкі туристичні можливості, на мою, думку, буде правильним рішенням. Необхідно забезпечити регулярне проведення в Україні міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів тощо; створення тематичних програм, у яких всебічно, повно та правдиво висвітлюються вітчизняна історія, життя і діяльність видатних українських політичних і військових діячів, народних героїв, митців; проведення науково-практичних, методичних конференцій, семінарів та інших заходів для визначення науково обґрунтованих напрямів туризму; організацію участі вітчизняних виробників туристичного продукту в аналогічних заходах за межами України з метою залучення в країну найбільшого числа іноземних туристів;

· низький рівень обслуговування, зумовлений загальною кваліфікацією працівників галузі. На сьогодні в Україні практично відсутні відповідна система в галузі туризму для підготовки і перепідготовки кадрів, а також чіткі та адекватні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги. В нашій державі поступово виникають відповідні навчальні заклади, але вони роблять лише перші кроки у цьому напрямку, не маючи відповідного досвіду;

· випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу, створення спеціалізованих видань туристичного профілю (газет, журналів, законодавчих збірників, методичних рекомендацій, тематичних монографій, навчальних посібників, підручників тощо), постійних радіота телепрограм. Для удосконалення рекреаційно-туристичної діяльності велике значення має інформація про навколишнє середовище, яке включає демографічні, науково-технічні, політико-правові, соціально-культурні, природні та економічні фактори. До того ж усі фактори макрота мікросередовища взаємопов'язані і взаємообумовлені. Тому всі дані повинні бути зосереджені у відповідних інформаційних центрах, об'єднаних в єдину інформаційну систему. Ця система повинна бути повна, зрозуміла у використанні та загальнодоступна.

· відсутність цивілізованих умов перетину кордону та несприятливий візовий режим для іноземних туристів. Необхідно створити умови для збільшення туристичних потоків шляхом спрощення, згідно з міжнародною практикою, візових, митних і прикордонних формальностей;

· відставання масштабів (навіть порівняно з середніми показниками по СНД) нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності. Стратегія розвитку туристичної індустрії в Україні полягає у виробленні державної політики в галузі туризму як одного із пріоритетних напрямків розвитку національної культури та економіки. Державна політика в рекреаційно-туристичній галузі повинна бути направлена на:

· - сприяння залучення коштів вітчизняних та іноземних інвесторів у галузь. Незважаючи на великий потенціал розвитку галузі, інвестиції у розвиток туристичних послуг скорочуються. Так, заданими Держкомстату України, у 2009 р. освоєно (використано) інвестицій в основний капітал у діяльність готелів та ресторанів на суму 2589 млн. грн., що на 27,9% менше, ніж у 2008 р. [10];

· - збільшення обсягів фінансування, інформаційно-рекламних заходів щодо рекреаційно-туристичних можливостей України;

· - вдосконалення законодавчої та нормативної бази;

· - створення єдиної методологічної бази розрахунків щодо кількісного визначення впливу рекреаційно-туристичної галузі на економіку держави в цілому та окремих регіонів;

· - збільшення потоку іноземних туристів і України шляхом максимального спрощення процедури оформлення візових документів, прикордонного та митного контролю для іноземних туристів;

— розроблення стандартів на послуги, що надаються туристам і екскурсантам;

— проведення сертифікації туристичних послуг;

— здійснення паспортизації туристичних підприємств і організацій;

— удосконалення порядку ліцензування суб'єктів туристичного підприємства.

Головними зовнішніми факторами, які стримують розвиток туризму в Україні, є викликана млявістю та несподіваністю економічних реформ несприятливість існуючих умов для підприємництва взагалі та туристичного зокрема, недосконалість і навіть певна агресивність нормативно-правового поля (і в тому числі - правил і умов перетинання кордонів іноземцями) і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму — як внутрішніх (через тривалу економічну кризу), так і іноземних (через несприятливий інвестиційний клімат). Несприятливість бізнесового клімату спричинила той факт, що з майже 3000 українських туристичних підприємств, які мають дійсні ліцензії на надання туристичних послуг, фактично на ринку працюють лише близько третини.

Крім того, стримуючим фактором розвитку рекреаційно-туристичної галузі і, насамперед, її матеріально-технічної бази є проблеми, пов’язані з податковим законодавством України. Державна податкова система має суттєвий вплив на соціально-економічну ефективність рекреаційно-туристичної діяльності, тому головним завданням держави є усунення бар'єрів для розвитку туристичної сфери шляхом прийняття Податкового кодексу та проведення виваженої податкової політики з метою підтримки та захисту суб'єктів рекреаційно-туристичної діяльності.

Проблеми, що пов’язані з податковим законодавством України, перш за все, стосуються сплати податку на додану вартість, земельного податку, готельного та курортного зборів.

На нашу думку необхідно деякі з загальнодержавних податків і зборів передати на місцевий рівень, наприклад плата за забруднення навколишнього природного середовища, плата за землю, плата за патент на окремі види торговельної діяльності.

Не відпрацьовано механізм заохочувального оподаткування інформаційно-рекламної діяльності, стимулювання інвестицій у туристичну галузь. Визначення туризму як пріоритетного напрямку розвитку регіону не підкріплено сприятливими умовами, які б створювалися з боку органів влади.

Оптимізація оподаткування рекреаційно-туристичної діяльності сприятиме підвищенню дохідної частини бюджетів всіх рівнів: державного, регіональних, місцевих та підприємств-суб'єктів рекреаційно-туристичної діяльності. Туристична галузь має прямий та опосередкований вплив на підприємства економіки регіону, стимулює розвиток малого та середнього підприємництва, таких секторів економіки, як транспорт, будівництво, торгівля, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку. Розвиток та створення нових підприємств сприятиме наповненню бюджетів усіх рівнів та розбудові регіону в цілому.

Як вже зазначалося, саме ці зовнішні та внутрішні фактори можуть бути базою, на основі якої розроблятимуться пропозиції щодо виходу галузі з кризового становища та слугувати вказівниками подальших напрямків її розвитку.

Проведення цих заходів дозволить оптимальніше використовувати рекреаційно-туристичний потенціал, сприятиме повнішому задоволенню рекреаційно-туристичних потреб населення в регіонах. Розвиток та оптимізація структури рекреаційно-туристичної системи може стати важливим засобом вирішення соціально-економічних проблем, передусім зменшення безробіття, підвищення рівня життя людей.

Оптимізація оподаткування рекреаційно-туристичної діяльності сприятиме підвищенню дохідної частини бюджетів всіх рівнів: державного, регіональних, місцевих та підприємств-суб'єктів рекреаційно-туристичної діяльності.

І цими проблемами не можна нехтувати, адже Україна, з її унікальним історичним минулим, з її неповторним мальовничим ландшафтом та гостинними людьми, є ідеальним простором для розвитку туризму. Відпочинок серед природи дозволяє не лише відчути себе в гармонії з навколишнім середовищем, але й пізнати культуру того люду, що живе в даній місцині.

1.2 Аналіз туристичного ринку України в сучасних умовах розвитку економіки За останні роки дослідження науковці виявили дуже прискорений розвиток потенціалу українського туристичного ринку, як за динамікою попиту споживачів, так і за розвитком обсягів пропозиції послуг. Суттєвий вплив на активізацію туристичного ринку зробили економічні й політичні чинники. Експерти відмітили, що зростання популярності туристичного відпочинку в 2008;2010 рр. було пов’язане, передусім, з підвищенням життєвого рівня і платоспроможності населення. Стабілізація курсу гривні по відношенню до долара, і в наслідок цього «одужання» туризму після кризи 2008 року — це один із позитивних чинників, що впливав на зміни в туристичній галузі. На думку ще деяких науковців, розвитку туризму більшою мірою сприяло збільшення реклами в ЗМІ та у мережі Інтернет матеріалу.

Як показало проведене дослідження важливою тенденцією розвитку вітчизняного туризму є підвищення вимог туристів до якості надаваємих послуг, пов’язаних з необхідністю забезпечення відповідних гарантій безпеки, якості обслуговування і розширення асортименту послуг індустрії відпочинку в цілому. На підтвердження цього спеціалістами були названі наступні причини: більша частина платоспроможних клієнтів орієнтована на максимальний рівень сервісу (27% експертів); знайомство із зарубіжним сервісом спричиняє зростання вимог і до умов туристичного відпочинку в Україні (20%), наші туристи стали більш освіченими та досвідченими, отже, і суттєво вимогливішими (20%); туристичні підприємства прагнуть удосконалювати якість та асортимент додаткових послуг, які ними надаються (13,3%).

Підвищення вимог до рівня обслуговування туристичних підприємств, проявлялося і в зрушенні уподобань щодо обрання того чи іншого виду транспорту (це відмітили 53% експертів). На думку 20% фахівців, збільшений інтерес у вітчизняних туристів спостерігався саме до зарубіжних авіаліній із вищим рівнем сервісу. Також експерти констатували зростаючий інтерес до подорожей на комфортабельних автобусах. Крім того, експерти відзначили збільшення вимог українських громадян до якісного оформлення документів, що визначають законодавче право підприємства на туристичну діяльність та регламентують стосунки між споживачами та усіма іншими операторами туристичного ринку на рівні законодавства.

В Україні найбільш розвинені три види туризму: в'їзний, виїзний і внутрішній. В'їзний туризм передбачає здійснення подорожей у межах України тих осіб, які постійно не проживають на її території. Виїзний туризм передбачає здійснення подорожей громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до інших країн. З усіх видів туризму найбільш розповсюдженим для України за кількістю туристів є внутрішній туризм, а за туристичним оборотом — виїзний.

Незважаючи на зростання загальної кількості туристів в абсолютному виразі, останні роки фінансової кризи (2008—2009 рр.) відобразилися на розвитку туристичної галузі в Україні, про що свідчить динаміка темпів зміни кількості туристів (таблиця 1).

Таблиця 1. Динаміка в'їзного та виїзного туризму в Україні*

За мотивацією у структурі в'їзного потоку іноземних громадян, які відвідують Україну, переважає приватний туризм (табл. 2).

Структура в'їзного туризму була в 2008 році наступною Таблиця 2. В'їзд іноземних громадян в Україну за метою поїздки у 2008 році*

Як видно з табл. 2, туризм займає другу позицію в загальній структурі цілей в'їзду іноземних громадян на територію України після приватної.

Кількість в'їзних (іноземних) туристів, які обслуговувалися ліцензіатами протягом І півріччя 2008 р., становила 245,5 тис. осіб, що більше на 48,5 тис. осіб, або на 25%, ніж у І півріччі 2007 р.

Збільшення кількості в'їзних туристів спостерігається в регіонах: Волинському (на 54%), Донецькому (на 89%), Херсонському (на 52%), Івано-Франківському (у 8 разів), Сумському, Тернопільському та Хмельницькому .

Найменшу кількість іноземних туристів зареєстровано в Луганській (39 осіб, або 0,03% від обсягу по Україні), Сумській (83 особи, або 0,04% від обсягу по Україні), Тернопільській (99 осіб, або 0,07% від обсягу по Україні) областях. У Житомирській області — жодного іноземного туриста за весь 2008 р. (згідно з офіційною статистикою). Також дуже низький цей показник у Київській (134 особи, або 0,05%), Кіровоградській (237 осіб, або 0,1%), Хмельницькій (877 осіб, або 0,4%), Донецькій (945 осіб, або 0,4%), Полтавській (445 осіб, або 0,2%), Черкаській (449 осіб, або 0,2%) областях.

Традиційно 80% іноземних туристів припадає на 4 регіони: м. Київ (57%), АР Крим (12%), м. Севастополь (9%), Одеську область (4%).

Обсяг послуг, наданих суб'єктами туристичної діяльності протягом І півріччя 2008 р., становив 3,2 млрд. грн. і збільшився на 62%, або на 1,2 млрд. грн. порівняно з І півріччям 2007 р.

Зростання обсягу послуг зареєстровано не у всіх областях України, найбільш суттєве забезпечили ліцензіати регіонів: Житомирського — в 2,8 рази, або на 7,1 млн. грн., Івано-Франківського — в 2,6 рази, або на 43,7 мли. грн., Київського — в 2,5 рази, або на 17,7 млн. грн., та у Дніпропетровського — в 2,2 рази, або на 100,8 млн. грн., Сумського — в 2 рази, або на 4,5 млн. грн., та в м. Києві — в 1,7 раз, або на 855,8 млн. грн.

Приріст обсягів наданих послуг за регіонами: Волинська область — на 6,9 млн. грн. або +96%; Чернігівська область — на 4 млн. гри. або +57%; Закарпатська область — на 7,4 млн. грн. або +64%; Харківська області - на 24 млн. грн. або +57%; Запорізька області — на 13 млн. грн. або +55% .

Зменшення обсягів наданих послуг спостерігалося лише в Одеському регіоні (на 24%, або на 19,9 млн. грн.).

Таблиця 3. Розподіл в'їзного туристичного потоку України за мотивацією за 2006;2009 рр.*

*розроблено за даними [3]

Таким чином, серед тих іноземців, які відвідують Україну, лише 7,5% в середньому приїжджають з метою організованого туризму. У 2009 р. відбулося зниження кількості іноземців з метою туризму в країну на 24,3% порівняно з аналогічним періодом 2008 року. За мотивацією у структурі виїзного потоку громадян також переважає приватний туризм.

У структурі в'їзного потоку іноземних громадян, які відвідують Україну, серед країн в'їзду переважають країни СНД. За 2006;2009 рр. частка в'їзного турпотоку з країн ЄС знизилася і становила 26,8% у 2009 році. За цей період частка іноземних туристів з країн СНД зросла і становила 71,3% у 2009 р.

Серед іноземців, які відвідали Україну у 2009 р., переважали громадяни Російської Федерації, Польщі, Молдови, Білорусі, Угорщини, Румунії, Словаччини, Німеччини, Сполучених Штатів Америки та Узбекистану.

За країнами у структурі виїзного потоку громадян України також переважають країни СНД. Найбільшою популярністю серед громадян України у 2009 р. користувалися Російська Федерація, Польща, Молдова, Білорусь, Угорщина, Румунія, Словаччина, Німеччина, Сполучені Штати Америки та Узбекистан. Таким чином, серед 10 найбільш популярних країн виїзду громадян України 80% туристів відвідують Росію, Польщу, Молдову та Угорщину.

Також найбільш популярні регіони України для усіх видів туристичних потоків. Так, серед регіонів країни, які відвідали іноземці, у 2009 р. переважали м. Київ, Автономна республіка Крим, м. Севастополь, а також Одеська, Запорізька, Харківська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька та Дніпропетровська області. Наці 10 регіонів припадає 95% іноземців, які відвідують Україну.

Аналіз виїзного турпотоку за регіонами України свідчить про те, що подорожують за кордон, в основному, жителі великих мегаполісів, а саме: м. Києва Львівської, Харківської, Донецької, Дніпропетровської, Одеської, Запорізької, Чернівецької, Полтавської областей та м. Севастополь. На ці 10 регіонів припадає 91% туристів України, які виїжджають за кордон.

Одним із пріоритетних видів туристичної діяльності протягом 2009 р. є внутрішній туризм, на який припадає 47,8% туристів, обслугованих туроператорами (на виїзний — 39,9%, на в'їзний — 12,3%). Серед українських туристичних об'єктів для розміщення відвідувачів свої послуги у 2009 р. пропонують 1684 підприємства готельного типу, більше 3000 рекреаційних об'єктів. Розподіл кількості обслугованих внутрішніх туристів за основними регіонами України у 2009 р. відбувся таким чином (табл. 3).

Саме ці регіони обслуговували у 2009 р. 76,8% внутрішніх туристів в Україні.

Таким чином, результати проведеного аналізу ринку туристичних послуг в Україні дозволили визначити сильні та слабкі сторони діяльності галузі туристичних послуг, а також її можливості та існуючі загрози. Незважаючи на постійне нарощування обсягів наданих туристичних послуг, зростання загальної кількості туристів, галузь туристичних послуг потребує створення сприятливих умов для її розвитку, що можливо завдяки державному регулюванню.

Таблиця 4. Рейтинг 10 основних регіонів внутрішнього туризму в Україні за 2009 рік*

*розроблено за даними 9

2. Нетрадиційні туристичні продукти Як бачимо, туристичний потенціал України досить великий, але поряд із широко поширеними в країні видами туризму, традиційними місцями для відпочинку розвиваються й такі, що заслуговують на окрему увагу. Нетрадиційний туризм отримав розвиток на території України порівняно недавно. У спрощеному вигляді, нетрадиційні види туризму — це такі види рекреаційної діяльності, які не типові для даної місцевості.

Перспективний розвиток туризму в унікальному за своїм географічним положенням і рекреаційним можливостям України визначено самою природою.

В Україні є всі необхідні умови і фактори для організації нетрадиційних видів туризму, які могли б, з одного боку, згладити прояви сезонності українського туризму, послужити освоєння менш рекреаційно-завантажених територій, а з іншого боку, частково вирішити проблеми зайнятості населення в цілому і в міжсезоння.

Наявність туристичних ресурсів, особливості вже наявної інфраструктури дають можливість розвивати в країні нетрадиційні форми туризму: спортивний, навчальний, науковий, промисловий, етнографічний, паломницький туризм, етнічний туризм, військово-історичний, зелений туризм, спелеологічний, скелелазіння, кінний, велосипедний, дельтапланеризм і парапланеризм, гірничо-пішохідний, винні та мисливські тури, скаутинг, дайвінг, екологічний, автотуризм, сільський, етнічний туризм і т.д.

2.1 Чорнобильська зона відчуження як новий туристичний продукт У 2008 році американське видання «Форбс» публікує рейтинг найбільш унікальних туристичних місць. На першому місці — Україна, а саме Чорнобильська зона відчуження. Це повідомлення привертає увагу широких кіл.

Україна мало чим відома для іноземців. В першу чергу країна асоціюється із Чорнобилем та колишнім Радянським Союзом. Нерідко іноземці так і вважають, що Україна — це частина Росії, де жахливий екологічний стан через Чорнобильську аварію. Туризм як галузь культурного обміну може виправити сприйняття нашої держави.

Тема заслуговує на особливу увагу, оскільки є майже не дослідженою. Багатосторонність цього явища робить цю задачу складною, проте актуальною. Туристичні поїздки до Зони відчуження — перспективний туристичний напрямок, який охоплює такі різновиди туризму як екологічні тури так і пізнавальні чи ностальгічні

Основною проблемою сприйняття України іноземцями є призма Чорнобильської катастрофи та її вплив на екологічний стан усієї планети. Туристичний аспект даного питання у тому, що туризм як каталізатор міжкультурної та міжнародної комунікації має великий потенціал для виведення України на міжнародну арену (у сфері політики, економіки, культури, науки тощо) з позитивною репутацією та іміджем. [8]

Подорож до Чорнобильської зони відчуження як новий туристичний продукт розглядається з точки зору специфіки та унікальності.

Специфіка туристичної діяльності в зоні відчуження Туристичні поїздки до Зони відчуження зараз пропонують усі туристичні агенції. Вони запевняють. Що перебувати у Зоні з дотриманням правил безпеки не загрожує здоров’ю. Вартість поїздки складає до 200 гривень. Для іноземців з перекладачем до 500 гривень. Легальні туристичні поїздки пропонують не так давно. Найпершими відкривачами туристичних мандрівок до Зони були нелегали.

На сьогодні головними легальними туристами у Зоні є мешканці скандинавських держав (переважно норвежці), японці, американці, німці, росіяни. За словами Світлани Паращенко, менеджера фірми «САМ», абсолютна більшість чорнобильських туристів — іноземці віком від 20 до 50 років, заможні або середній клас. Українським відвідувачам ЧАЕС та її околиць цікавіше потайки або напівлегально дістатися Зони і пересуватися на власний розсуд, залишаючи по собі цілком сучасні графіті у центрі Прип’яті.

Тридцятикілометрова Зона відчуження взята під охорону Міністерством з надзвичайних ситуацій. Поїздки до Чорнобиля організовуються з дозволу МНС, співробітники Міністерства є безпосередніми провідниками-екскурсоводами такої подорожі.

Існує ініціативна група колишніх мешканців Прип’яті, котрі сьогодні на рівні Верховної Ради намагаються пролобіювати ухвалення закону про надання колишньому місту енергетиків та іншим об'єктам, що знаходяться у радіусі 10−15 км від ЧАЕС, статусу музею. Тобто, монополія МНС у Зоні з роками може послабитися. Деякі кроки у цьому напрямку робляться вже сьогодні. Якщо ж м. Прип’ять отримає статус музею, то воно перейде також до опіки усіх закладів з охорони пам’яток. На думку ініціаторів проекту, такий статус дозволить зберегти Прип’ять у вигляді 1986 року, посилити її охорону від мародерів та інших небажаних відвідувачів.

Типова екскурсія до Чорнобильської зони відчуження Чорнобильські маршрути, як правило, стандартні. Зазвичай туристи потрапляють з КПП до Чорнобиля, потім АЕС, Прип’ять, одне з сіл, куди повернулися корінні мешканці, вечеря в Чорнобилі й повернення сталкерськими сутінками до Києва. Інколи турфірми обіцяють у своїй рекламі не лише споглядання наслідків найбільшої в історії людства техногенної аварії, а й знайомство з чисельною фауною Зони. Дехто навіть пропонує фотополювання.

Потрапити до 30-кілометрової Зони відчуження, самої ЧАЕС чи Прип’яті зовсім нескладно. Турфірми доволі швидко опанували цей небезпечний, але перспективний напрямок. Коштує такий туризм від $ 70 до $ 350 (залежно від кількості охочих замовити тур) з кожного учасника. Усю свою діяльність і вибір маршрутів турфірми погоджують з Чорнобильінтерінформом (структура МНС). Фактично будь-яка група громадян може самотужки організувати такий рейс і уникнути посередництва турфірм.

Усі екскурсії починаються з прибуття на КПП «Дитятки», де проводиться перевірка документів. Кожен повинен підписатися під «Правилами поведінки».

На вході туристів перевіряють. Попри те, що не можна вивозити із Зони відчуження ніяких предметів, туристів на виході не перевіряють.

Наступним по маршруту є Чорнобиль, де дозиметр показує 10 микрорентген/год. (приблизно так само і у Києві). У приміщенні державного агентства інформації, розвитку і міжнародної співпраці «Чорнобильінтерінформ» туристи проходять інструктаж. Гідом для туристів зазвичай є постійний працівник на забрудненій території.

«Тридцятка» — це слово із жаргону працівників тридцятикілометрової Зони відчуження. Ця територія оточена внутрішнім і зовнішнім кордоном. Всередині є місця «дуже забруднені», а є «відносно чисті» — по них і проходить туристичний маршрут.

Зараз на забрудненій території працює більше 3,5 тис людей — науковці, будівники, співробітники МНС, а також співробітники самої атомної станції. На території працює санстанція, міліція, кілька їдалень, церква. Усі працівники мешкають у безпечних будинках, їх забезпечують триразовим харчуванням; увечері обов’язковим є відвідування бані. Зарплатня від 300 до 1000 доларів. Також тут живуть самосели, яких близько 300 чол.

Під час екскурсії туристи відвідують саму станцію. П’ятий та шостий енергоблоки залишились недобудованими і покинутими разом із будівничою технікою. Дорогою на станцію можна помітити пагорби з табличкою, що вказує рівень радіації. Це поховане село Копачі. Кожен пагорб є це похованим будинком. Залишилось лише зерносховище.

Четвертий енергоблок має найголовнішу принаду — саркофаг, або офіційно — об'єкт «Укриття». Покази дозиметра поблизу саркофага сягають 600 мікрорентген/год. (максимально допустимою нормою є 80 мікрорентген/год.).

Наступним пунктом туристичного маршруту є місто Прип’ять, яке розташоване найближче до станції. Мешканці цього міста були евакуйовані на другий день після аварії. Місто проіснувало лише 16 років По закінченню екскурсії усі туристи проходять дозиметричний пункт, де вимірюють рівень накопиченої радіації.

Найкращий сезон для відвідування Зони — зима, коли лежить сніг і немає пилу. Найбільш небезпечно — влітку, коли у спекотну погоду відбуваються випаровування заховань. Щороку Зону відвідує кілька тисяч туристів.

Унікальність туристичного продукту Чорнобильська зона відчуження є унікальним місцем. Вже 24 роки це місце вважається чорною плямою на Земній кулі. Довгий час відвідування цього місця не дозволялось. Як відомо, 26 квітня 1986 року сталася аварія, а вже 2−3 травня мешканців Прип’яті та прилеглих сіл евакуювали за кілька днів і дозволили брати з собою лише документи і речі першої необхідності. Але сьогодні бачимо, що особистих речей колишніх мешканців залишились мало, зрештою місцевість розграбована.

Чорнобильська зона є найпривабливішим місцем для туристів. У відгуках про відвідування України можна знайти фрази, що побувати в Україні і не відвідати Зони відчуження, все одно, що побувати в Парижі і не побачити Ейфелевої вежі. Але такі повідомлення не часті. Багато людей все ще бояться потрапити під вплив радіації. Взагалі подорожі до Прип’яті та Чорнобиля стали можливими на легальній основі років 10 тому, останнім часом вони набувають популярності.

Розвитку туризму у Зоні сприяло кілька фактів. З’явилася комп’ютерна гра «Сталкер», яка стає популярнішою ніж багато інших комп’ютерних «стрілялок». Події цієї гри розгортаються у 30-кілометровій Зоні відчуження. «Сталкер» — гравець у ворожій радіаційно забрудненій екосистемі, він шукає артефакти, воює з монстрами та мутантами, щоб на завершення побувати в епіцентрі катастрофи, особисто зрозуміти, в чому корінь зла. Яскраві картинки, спецефекти привертають увагу не лише ігроманів, а зачіпають широке коло громадськості як вітчизняної, так і зарубіжної. Науковці починають звертати увагу на той факт, що вплив радіації недосліджений, досі невідомий, але існує таке місце в світі, де відбувся справжній експеримент з впливу радіації на живі організми флори і фауни. Починають організовуватись спеціальні поїздки до Чорнобиля. Вплив радіації на живі організми остаточно не вивчений. Трагедія 1986 року дала змогу спостерігати, які наслідки великої дози опромінення на людський організм. Багато людей тоді померли, ті, що вижили, отримали збільшення щитовидної залози та інші захворювання. Але недослідженим залишається явище мутацій під впливом радіації. Власне через те, що людям без спеціальної освіти відомо мало про вплив радіації, починають виникати домисли, фантазії, легенди. Місто Прип’ять, оповите легендами про те, що тут живуть мутанти: двоголові телята, олені і т.д. Це спонукало науковців та усіх небайдужих людей відвідати місто і переконатись так це чи ні. Власне на тварин екскурсанти звертають увагу у більшості.

Легенди, пов’язані із Зоною Побутує багато містичних сказань пов’язаних із Чорнобильською катастрофою. Звичайно, люди цікавляться проблемою «кінця» світу, тому й вигадують усякі містичні історії. Чорнобильська зона — місце, яке пов’язане з ідеєю «кінця» світу. Життя тут зупинилося на півдорозі. Людям цікаво, як успішне процвітаюче місто, може загинути в один момент. Війни також відбирають життя людей, спричинюють негативні наслідки, після яких також складно оговтатись. Але Чорнобильська катастрофа, є більш масовою, масштабнішою і, на відміну від війн, не є повторюваною, а навпаки відзначається своєю унікальністю. Ще з давніх-давен усе невідоме, невивчене, недосліджене людина намагалася пояснити містичними вченнями, релігійними віруваннями. Щось подібне стосується й аварії на ЧАЕС.

Найдивнішим пророцтвом вважається фільм Андрія Тарковського «Сталкер», знятий за сценарієм братів Стругацьких. Одна із причин виникнення «Зони» відповідно до сценарію — аварія в четвертому бункері. І це за шість років до реального вибуху в четвертому блоці ядерного реактора й виникнення 30-кілометрової Зони відчуження. Чорнобиль виявився не єдиним пророцтвом фільму. Тарковський сам організовував найскладніші панорами засмічених ландшафтів «Зони». В одному з таких кадрів крізь воду можна побачити відірваний аркуш календаря з датою «28 грудня». Цей день став останнім днем життя режисера, що вмер 29 грудня 1986 року.

Провідників по Чорнобильській зоні так і називають — сталкери. Вони відрізняються від звичайних злодіїв-мародерів, оскільки не прагнуть нажитись на тому, що залишилось тут після аварії. Чорнобильське сталкерство породило легенди про «вовкособак» особливої волохатості, що вивелись після аварії. Про котів — здичавілих домашніх тварин, що начебто живуть в лісах навколо станції.

Звичайно ще ніхто з туристів не натрапляв на реальне підтвердження цих легенд. Але ці містичні сказання продовжують приваблювати туристів. Багато із них приїжджають сюди, щоб переконатись правда це чи вигадка.

Основні проблеми розвитку туризму в Чорнобилі

Чорнобильська зона відчуження — найпривабливіше місце для туристів-екологів та туристів-екстремалів, це місце також не перестануть відвідувати ті, для кого воно є рідним, а також все більше відвідувачів буде, яким небайдужа доля нашої планети.

Чорнобильська катастрофа зачепила населення усієї планети. Люди прагнуть знати більше про катастрофу, про її наслідки як для всієї планети, так і про наслідки для безпосередніх мешканців чи ліквідаторів аварії.

З метою доступного висвітлення цього питання організатори поїздок до Чорнобиля мають залучати широке коло фахівців, проводити певні заходи пізнавального характеру. Як відомо непідготовлена людина сприймає більше вербальної інформації, ніж образної. Тому перед поїздкою до зони відчуження бажано проводити певні лекторії з туристами. Це потрібно ще й з такої причини: перебуваючи у Зоні з метою науково-екологічної поїздки, у туриста можуть виникати певні асоціації, мотиви, які зараховуються до категорії ностальгічного чи екстремального туризму; також обізнаний, ознайомлений з усіма проблематичними сторонами поїздки, турист буде більш уважний і зможе зосередити свою увагу на ключових моментах.

Усі організації, які переймаються проблемою Чорнобильської катастрофи, повинні централізувати та узгоджувати свою діяльність. Це дасть більше можливостей привернути увагу до власне проблеми, до сфери діяльності тієї чи іншої організації. Споживачі послуг даних організацій зможуть обрати ту, яка більше відповідатиме його потребам. Наприклад, турагенції можуть пропонувати перед туром або після нього відвідати музей «Чорнобиль» в Києві.

Варто також скоординувати діяльність усіх зарубіжних організацій, які працюють у питаннях екології, зокрема у питанні ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Це дозволить привернути увагу ще більшої кількості людей, які у майбутньому стануть потенційними туристами Зони.

Варто звернути увагу на те, що всі екскурсії до Зони є однотипними. Але відвідувачів цього місця можна розподілили за категоріями: науковий екологічний туризм, пригодницький, екстремальний туризм, ностальгічний туризм та ін. Тому варто звертати увагу на мотивацію кожної з них, щоб організувати екскурсію найбільш відповідну до потреб окремого споживача (групи споживачів).

Для того, щоб туризм до ЧАЕС розвивався успішно, необхідне висвітлення такої нової та незвичайної тенденції у засобах масової інформації. Реклама у такому випадку не підходить тому, що люди не довіряють рекламі. Краще обирати спеціальні видання із залученням експертів у цій галузі.

Щоб вирішувати питання ліквідації наслідків аварії потрібна підтримка Держави. Музей «Чорнобиль» має статус національного, але Держава погано фінансує його розвиток. Тридцятикілометровій зоні необхідно надати статус заповідної території.

Отже, туристичні подорожі до Чорнобильської зони усе частіше пропонуються турагенціями. Мандрівки до Зони можуть виконуватись з різною метою, наприклад, пізнавальною, науковою, екстремальною, ностальгічною. У більшості випадків кілька цілей переплітаються і важко визначити лише одну. Тому турфірмам варто зважати на це і створювати таки туристичний продукт, який найбільше відповідав би вимогам споживачів.

У Зоні відчуження є певні визначні місця, які притягують туристів і які мають включатись у програму екскурсії: Чорнобильський реактор, Автомобільний склад, Прип’ять та інші покинуті та заховані поселення. Навколо Зони вирує багато легенд та домислів (про мутантів, про пророцтва аварії та ін.).

Чорнобильська зона відчуження є міфологізованою та демонізованою. Через це Україна сприймається досить негативно провідними державами.

Щоб розвіяти упередженість щодо нашої держави, необхідно створювати умови, щоб усі зацікавлені у цьому могли вивчати наслідки катастрофи безпосередньо.

Чорнобильський туризм на сьогодні є незаперечним фактом, який необхідно обернути на позитивний чинник сприяння зацікавленості світу Україною. Трагедію, яку не змінити, треба обернути на користь (економічну, екологічну, пізнавально-наукову) для країни.

3. Сім чудес України

" В житті повинно бути місце для чудес. І оцією «чудесною» складовою ми певним чином компенсуємо непросте наше соціально-економічне життя" , — Микола Томенко — організатор загальнонаціональної акції «7 чудес України».

Вже не перший рік незмінним ініціатором та організатором всіх акцій «7 чудес України» є громадський та політичний, заступник Голови Верховної Ради України, Микола Томенко та його Фонд «Рідна країна». Загальнонаціональна акція «7 чудес України» була започаткована Фондом у 2007 році. Традиційно акції «7 чудес України» проходить в декілька етапів. Перший етап — оголошення початку акції та прийняття пропозицій щодо її учасників. Під час І етапу Оргкомітет акції, до якого входять відомі громадські діячі, науковці та регіональні представники визначає її учасників та презентує їх широкій громадськості. На другому етапі відбувається представлення своїх номінантів областями, організація прес-турів та визначення 21 півфіналіста акції шляхом опитування 100 експертів у галузі туризму, архітектури, історії і культури. Третій етап — визначення переможців акції шляхом експертного та відкритого Інтернет-голосування (50/50).

Тоді, у 2007 році, за результатами акції країна визначила «7 історико-архітектурних чудес України», якими стали: Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець», Києво-Печерська Лавра, Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця», Національний дендрологічний парк «Софіївка», Херсонес Таврійський, Софія Київська та Національний заповідник-острів «Хортиця». Вже за рік, у 2008 р., відбувся другий етап акції - «7 природних чудес України». Переможцями якого було визнано: Біосферний заповідник «Асканія-Нова», Регіонально-ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя», Дністровський каньйон, Мармурову печеру, Національний природний парк «Подільські Товтри», озера Світязь та Синевір. Окрім того, один з переможців акції «7 природних чудес України» — Біосферний заповідник «Асканія-Нова» — взяв участь у всесвітньому конкурсі «7 нових чудес природи» та став одним із 77 чудес світу.

Обидва етапи акції під загальною назвою «7 чудес України» мали великий успіх, тому у 2010 році широкому загалу було презентовано новий проект — «7 чудес України: замки, фортеці, палаци». В результаті його проведення були обрані 7 чудесних замків, фортець та палаців України: Аккерманська (Білгород-Дністровська) фортеця в Одеській області, Алупкінський (Воронцовський) палац у Криму, Кам’янець-Подільська фортеця в Хмельницькій області, Луцький Верхній замок (Волинська область), Митрополичий палац у Чернівцях, Палац в Качанівці (Чернігівська обл.), Хотинська фортеця (Чернівецька обл.).