Визначення кризового стану підприємства як головна складова антикризового управління

Оцінка фінансового стану є основним елементом антикризового управління на підприємстві, так як дозволяє оцінити глибину кризи на підприємстві та прийняти відповідно необхідні антикризові заходи.

В умовах ринкової економіки аналіз фінансового стану призначений для управління фінансовими потоками підприємства і оцінки фінансової стійкості його ділових партнерів. Він включає елементи, загальні як для зовнішнього, так і для внутрішнього аналізу [8].

Колектив авторів під керівництвом П. Ю. Буряка вважає, що аналіз фінансового стану є одним з інструментів з’ясування реальної конкурентоспроможності підприємства, оскільки навіть прибуткове підприємство постійно постає перед необхідністю аналізу доходів і витрат [9].

Більш повне визначення аналізу фінансового стану, на думку автора, наводить В. В. Ковальов: «Аналіз фінансового стану підприємства — це розрахунок й оцінка комплексу фінансових показників, що характеризують різні сторони діяльності підприємства» [10].

Метою аналізу фінансового стану є отримання необхідної інформації для прийняття управлінських рішень.

Основними завданнями аналізу є:

• — загальна оцінка фінансового стану і його зміна за звітний період;
• — структурний аналіз активів і пасивів, в тому числі аналіз ефективності використання основних фондів підприємства;
• — об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;
• — аналіз ділової активності;
• — горизонтальний та вертикальний аналіз фінансових результатів діяльності підприємства;
• — дослідження рентабельності [11].

Основними джерелами інформаційного забезпечення аналізу фінансового стану підприємства слугують річна і квартальна бухгалтерська звітність: форма № 1 «Бухгалтерський баланс»; форма № 2 «Звіт про фінансові результати»; форма № 3 «Звіт про рух капіталу»; форма № 4 «Звіт про рух грошових коштів»; форма № 5 «Додаток до бухгалтерського балансу». У процесі аналізу використовуються розшифровки різних статей балансу [8].

Об'єктом аналізу фінансового стану є певне підприємство, установа чи суб'єкт господарювання.

Суб'єктами аналізу фінансового стану є аналітики, які зацікавлені в діяльності підприємства: управлінський персонал, банки, контролюючі органи різних рівнів (галузеві, фінансові, податкові, статистичні та інші), акціонери тощо.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств. Як правило, на практиці він включає:

• 1) горизонтальний та вертикальний аналіз активів і пасивів балансу;
• 2) аналіз ліквідності та платоспроможності;
• 3) аналіз фінансової стійкості;
• 4) аналіз ділової активності;
• 5) аналіз рентабельності;
• 6) горизонтальний та вертикальний аналіз форми № 2 «Звіт про фінансові результати».

Розглянемо та охарактеризуємо наведені вище напрямки аналізу.

Горизонтальний аналіз — це найпростіший серед методів аналізу, але незважаючи на це, з його допомогою можна отримати досить цінну інформацію про фінансовий стан. Він передбачає порівняння показників одного року з показниками іншого. Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих статей або їх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності.

Вертикальний аналіз балансу показує структуру коштів підприємства та їх джерел, коли суми за окремими статями або розділами беруться у відсотках до валюти балансу [9].

Горизонтальний та вертикальний аналізи взаємодоповнюють один одного, а деякі показники можна віднести як до інструментів горизонтального, так і до інструментів вертикального аналізу.

В рамках цього пункту необхідно також надати характеристику майнового стану підприємства, яка визначається на підставі аналізу активу балансу та дає можливість виявити абсолютні і відносні зміни статей балансу за період, що розглядається, прослідити тенденції їх зміни та виявити структуру фінансових ресурсів підприємства [12].

Для оцінки майнового стану прийнято розраховувати такі показники, котрі характеризують виробничий потенціал підприємства:

• — коефіцієнт зносу основних засобів характеризує частку вартості основних засобів, списану на витрати в попередніх періодах. Доповненням цього показника до 100% є коефіцієнт придатності основних засобів. Значення коефіцієнту зносу понад 50% (а отже, коефіцієнта придатності менше 50%) є небажаним.
• — коефіцієнт оновлення основних засобів визначає частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів, яка становить нові основні засоби.
• — коефіцієнт вибуття показує, яка частина основних засобів, з якими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з різних причин.

Розраховуються ці показники за формулами наведеними в додатку А.

За результатами аналізу робиться висновок відносно абсолютної величини і структури балансу, динаміка змін вартості активів підприємства, окремих статей балансу порівняно з попередніми періодами, відокремлюються негативні тенденції таких змін.

Фінансовий стан підприємства в короткостроковий перспективі оцінюється показниками ліквідності й платоспроможності, що характеризують можливість своєчасного та повного здійснення розрахунків за короткостроковим зобов’язаннями перед кредиторами.

«Ліквідність підприємства — це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань» [13].

С.М. Онисько та П. М. Марич визначили термін «ліквідність» як відношення вартості ліквідних активів до його заборгованості [14].

Ліквідність балансу визначається рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на грошові кошти відповідає строку погашення зобов’язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу [15].

Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи:

• — найліквідніші активи (грошові кошти та їх еквіваленти і поточні фінансові інвестиції) — мають дорівнювати кредиторській заборгованості (тобто найтерміновішим зобов’язанням) або перевищувати її;
• — швидкореалізовувані активи (дебіторська заборгованість та інші оборотні активи) — мають дорівнювати або перевищувати короткострокові пасиви;
• — повільнореалізовувані активи (запаси) — мають дорівнювати або перевищувати довгострокові зобов’язання (кредити та інші зобов’язання);
• — важкореалізовувані активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи) — мають дорівнювати джерелам власних коштів або перевищувати їх.

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов’язань групуються так [16]:

• — негайні пасиви — це кредиторська заборгованість, розрахунки за дивідендами;
• — короткострокові пасиви — це короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, векселі видані;
• — довгострокові пасиви — це довгострокові зобов’язання;
• — постійні пасиви — це власний капітал.

Баланс буде ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови: найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм; активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам або більші за них; активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостроковим пасивам або більші за них; активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви. На основі порівняння активів та пасивів підприємства, визначається тип його ліквідності (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Типи ліквідності підприємства.

Аналіз за пропонованою схемою, є наближеним. Більш детальним є аналіз ліквідності за допомогою коефіцієнтів. Крім того, такий підхід до аналізу ліквідності на практиці використовується набагато частіше (додаток А).

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства — стабільність його діяльності з позиції довгострокової перспективи. Вона пов’язана насамперед із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів або фінансовою стійкістю [17].

Фінансова стійкість — це такий стан фінансових ресурсів підприємства, їх структура, рівень маневровості, за якого забезпечується фінансова незалежність та розвиток на основі зростання прибутку і капіталу за умови допустимого рівня ризику. Фінансова стійкість оцінюється показниками рівня використання і стану необоротних активів; показниками використання оборотних активів та показниками фінансової незалежності підприємства.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства використовується система абсолютних та відносних показників.

Найбільш узагальнюючими абсолютними показниками фінансової стійкості є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і витрат, тобто різниця між сумою джерел коштів і сумою запасів та витрат [17].

Для характеристики джерел формування запасів і витрат використовуються показники, які відображають різні види джерел [8].

1. Наявність власних оборотних коштів:

(2.1).

де ВК — власний капітал (підсумок першого розділу пасиву балансу);

НА — необоротні активи (підсумок першого розділу активу балансу).

2. Наявність власних оборотних і довгострокових позикових джерел для формування запасів і витрат:

(2.2).

де — довгострокові кредити банків і інші довгострокові зобов’язання.

3. Наявність власних, довгострокових і короткострокових джерел формування запасів і витрат:

(2.3).

де — короткострокові кредити банків.

У балансі підприємства показники наявності джерел коштів для формування запасів відповідають показникам їх забезпеченості:

— надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів:

(2.4).

— надлишок (+) або нестача (-) власних і довгострокових позикових джерел формування запасів:

(2.5).

— надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел для формування запасів:

. (2.6).

При визначенні типу фінансової ситуації використовується трикомпонентний показник, що рекомендується в економічній літературі:

, , (2.7).

Залежно від співвідношення величин показників товарно-матеріальних запасів, власних оборотних коштів і інших джерел формування запасів умовно можна виділити чотири типи фінансової стійкості. Охарактеризуємо можливі стани:

• — абсолютна стійкість фінансового стану S = {1,1,1} - коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і витрати;
• — нормальний стійкий фінансовий стан S = {0,1,1} - коли запаси і витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгостроковими позиченими джерелами;
• — нестійкий фінансовий стан S = {0,0,1} - коли запаси і витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик;
• — кризовий фінансовий стан S = {0,0,0} - коли запаси і витрати не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та інших), підприємство перебуває на межі банкрутства [12].

Фінансова стійкість підприємства характеризується системою фінансових коефіцієнтів, які розраховуються як відношення абсолютних показників активу і пасиву балансу. Порівняння цих коефіцієнтів з базисними величинами (середньогалузевими, показниками фінансово стійкіших підприємств, оптимально розрахованими) дає можливість встановити рівень фінансової стійкості аналізованого підприємства.

Основними показниками, які характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позикових коштів є коефіцієнти: автономії, забезпеченості власними коштами, фінансової залежності, відношення позикових і власних коштів, маневреності робочого та власного капіталу [18]. Розрахунок вище перелічених коефіцієнтів наведено в додатку А.

Наступним етапом оцінки фінансового стану є аналіз ділової активності.

Ділова активність — це комплексна характеристика, яка втілює різні аспекти діяльності підприємства, а тому визначається системою таких критеріїв, як місце підприємства на ринку конкретних товарів, географія ділових відносин, репутація підприємства як партнера, активність інноваційно-інвестиційної діяльності, конкурентоспроможність [15]. Таким чином, ділова активність може характеризуватись динамікою показників ефективності виробничо-господарської діяльності в цілому. Позитивна динаміка цих показників сприятиме зміцненню фінансового стану підприємства.

" Золоте правило" економіки підприємства передбачає додержання умови, за якої темпи зростання прибутку підприємства мають перевищувати темпи зростання обсягів продажу, а останні повинні бути вищими за темпи зростання активів (майна) [18].

Це співвідношення можна відобразити формулою:

Тп > Трп. > Та > 100%, (2.9).

де Тп, Трп, Та — темпи зростання прибутків, обсягів реалізації продукції і активів.

Показники ділової активності доцільно оцінювати за коефіцієнтами наведеними в додатку А.

Результативність і економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється не тільки абсолютними, але і відносними показниками, до числа яких входить система показників рентабельності.

Рентабельність — це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства. У практиці господарювання обчислюються такі основні показники рентабельності: рентабельність продажу, рентабельність основної діяльності, рентабельність власного капіталу, рентабельність усього капіталу підприємства, період окупності власного капіталу (додаток А) [19]. Оцінка рентабельності дозволяє зробити загальні висновки щодо конкретних резервів підвищення результативності діяльності підприємства.

Наступним етапом аналізу є оцінка фінансових результатів. Загальний аналіз результатів діяльності здійснюється за допомогою горизонтального та вертикального аналізу звіту про фінансові результати [20].

Порядок розрахунку показників, наведених у графах звітності про фінансові результати, аналогічний порядку розрахунку таких показників, здійсненого в аналізі форми № 1.