Управління ринками цінних паперів

УКРАЇНА НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ірпінський економічний коледж»

КУРСОВА РОБОТА з предмета: Менеджмент на тему:

Управління ринками цінних паперів

Ірпінь — 2012р.

Зміст Вступ Розділ 1. Концептуальні засади дослідження ринку цінних паперів як об'єкта державного управління

1.1 Сучасні умови розвитку ринку цінних паперів

1.2 Розвиток корпоративного управління ринку цінних паперів

1.3 Антикризове регулювання і стабілізація РЦП Розділ2. Нормативно-правове забезпечення діяльності органів управління ринку цінних паперів

2.1 Аналіз нормативно правових актів РЦП

2.2 Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку

2.3 Загальний контроль ринку цінних паперів Розділ 3. Система державного управління ринком цінних паперів в Україні: шляхи реформування

3.1 Глобальні тенденції ринків на сучасному етапі їх розвитку

3.2 Перебудова й модернізація ринку цінних паперів України

3.3 Економічний розвиток РЦП в Україні

Висновки Список використаних джерел

Вступ Механізм управління ринком цінних паперів в Україні мас конче відбуватися з орієнтацією на забезпечення фінансової безпеки держави. Ця необхідність обумовлена тим, що в сучасних умовах розвитку економіки, враховуючи пануюче положення фінансової складової, стан ринку цінних паперів виправдано можна охарактеризувати як механізм котрий управляється через фінансові важелі під впливом державних регуляторів.

А нинішня економічна цивілізація, котра демонструється глобальною економічною атмосферою створює умови для формування своєрідної фінансової влади.

Оптимальне поєднання різних підсистем регулювання ринкового механізму та ринку цінних паперів зможе забезпечити прискорення розвитку ринку цінних паперів. Об'єктивна необхідність впровадження ефективних механізмів зумовлена тим, що в Україні державні заходи впливу на розвиток фондового ринку здійснюються не системно і не комплексно, а особливо вони не враховують національних фінансових інтересів у сфері ринку цінних паперів. Окрім того, вони є суперечливими, що різко знижує результативність функціонування ринку цінних паперів і, відповідно, показники розвитку вітчизняної економіки.

Потребу в державному регулюванні економіки обґрунтували класики економічної науки: Дж. С. Мілль, М. Туган-Барановський, Дж. Кейнс, А. Маршал, Дж. Гікс.Усі провідні школи та напрями економічної думки другої половини XX ст. приділяють значну увагу розвитку фондового ринку, який управляється державою через фінансові механізми та законодавчі акти.

Вагомий внесок у розвиток методів управління фондовим ринком у фінансових цілях зробили Дж. Стігліц, Т. Кембелл, Г. Марковіц, Е. Нікбахт, Р. Тьюлз, Ю. Фама, У. Шарп та ін. Серед вітчизняних дослідників цієї проблеми доцільно назвати М. Бурмаку, В. Клименко, М. КрупкуД. Михасюка, О. Мозгового, О. Сохацьку, С, Румянцева, В. Оскольського, В. Шапрана, В. Шелудько та інших. Сучасне державне регулювання фондового ринку — це один із найскладніших і найвідповідальніших процесів, що передбачає складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють учасники ринку, численні регулюючі фінансові інститути та громадська думка.

Метою курсової роботи є розроблення теоретико-методологічних основ і практичних рекомендацій спрямованих на удосконалення механізму управління ринком цінних паперів в Україні.

Досягнення визначеної мети потребує вирішення комплексу таких завдань:

* з’ясувати концептуальні засади дослідження ринку цінних паперів як об'єкта державного управління;

* розглянути нормативно-правове забезпечення діяльності органів управління ринку цінних паперів;

* оцінити систему державного управління ринком цінних паперів в Україні та шляхи її реформування.

Об'єктом курсової роботи є ринок цінних паперів України.

Предметом курсової роботи є механізм управління ринком цінних паперів в Україні.

Теоретичною та методологічною основою курсової роботи слугують базові положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблем державного регулювання ринку цінних паперів.

У роботі використано: системний метод наукового пізнання, за допомогою якого досліджено механізм державного регулювання ринку цінних паперів в Україні у взаємозв'язку з розвитком усієї економічної системи; історичний та логічний методи, поєднання яких застосовують при дослідженні діяльності органів державного регулювання ринку цінних паперів. Під час дослідження використано також методи індукції та дедукції, конкретизації, абстрагування, фундаментального і технічного аналізу; економіко-математичного моделювання тощо.

Розділ 1. Концептуальні засади дослідження ринку цінних паперів як об'єкта державного управління

1.1 Сучасні умови розвитку ринку цінних паперів

За сучасних умов розвиток ринку цінних паперів дедалі вагоміше залежіть від ефективності регулятивних заходів на всіх рівнях його функціонування, що охоплює систему державного регулювання, корпоративне управління та заходи саморегулювання учасників ринку та антикризове регулювання.

Систему регулювання РЦП представлено на рис 1.1.

Державне регулювання та організація ринкового нагляду визначають основні напрями розвитку РЦП.

Основні напрями державного регулювання ринку цінних паперів зосередженні на:

· зростанні інвестицій у реальний сектор економіки;

· створенні системи захисту прав та інтересів інвесторів;

· сприянні створенню та розвитку інститутів спільного інвестування;

· формуванні надійної системи операцій з цінними паперами;

· антикризове та стабілізаційне регулювання.

Рис. 1.1. Основні напрями регулювання РЦП в Україні

Нині в Україні функції державного регулювання ринку цінних паперів розподіленні між різними міністерствами та відомствами. Усі ці органи можна поєднати в чотири групи.

1. Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України, які шляхом ухвалення законодавчих і нормативних актів з питань ринку цінних паперів, визначення напрямів державної політики щодо ринку цінних паперів, призначення складу Національної комісії з цінних паперів забезпечують загальні засади державного регулювання. До цієї групи належить також Міністерство юстиції, що виконує загальну формотворчу функцію в державі.

1. Національна комісія з цінних паперів і ринку цінних паперів (НКЦПФР), яка безпосередньо формує й забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку й функціонування в Україні ринку цінних паперів та їхніх похідних. НКЦПФР підпорядкована Президентові України й підзвітна Верховній Раді України. До системи цього органу входять НКЦПФР, її центральний апарат і територіальні органи.

3. Державні органи, які в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на ринку цінних паперів України. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Державна податкова служба України (рис. 1.2).

Важливим є податкове регулювання, адже для забезпечення сприятливого інвестиційного клімату,інвестиційної привабливості національної економіки, окремих галузей і регіонів держава завдяки податковим пільгам чи канікулам, пільговим кредитам і державним субсидіям намагається заохотити вітчизняних та іноземних інвесторів.

Національний банк України виконує своєрідну роль на ринку цінних паперів, бо виступає водночас с його професійним учасником, що активно здійснює операції з цінними паперами, та державним органом регулювання ринку цінних паперів, тобто НБУ є агентом з розміщення державних цінних паперів. У цьому разі він виконує функції інвестиційної компанії з обслуговування первинного розміщення цінних паперів.

При цьому, вкладаючи в державні цінні папери власні ресурси, НБУ виступає як дилер; створює вторинний ринок цінних паперів; виконує функції депозитарію, клірингового та розрахункового центру, тобто виступає спеціалізованою організацією з обліку, зберігання та розрахунків за операціями з державними цінними паперами; використовує операції з державними цінними паперами як інструмент грошово-кредитної політики; є органом державного регулювання для комерційних банків — професійних учасників ринку цінних паперів; виступає в ролі консультанта уряду та інших державних органів, спів автором розроблення законодавчих актів стосовно ринку цінних паперів.

Рис. 1.2 Організаційно-управлінська структура ринку цінних паперів Антимонопольний комітет України здійснює контроль за придбанням великих пакетів акцій підприємств, що мають монопольне становище на ринку; він контролює дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційними фондами та іншими учасниками ринку.

4. Державні органи, що виконують спеціальні функції контролю нагляду за дотриманням законодавства в державі. До цієї групи належить Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки України, Вищій арбітражний суд.

1.2 Розвиток корпоративного управління ринку цінних паперів Розвиток корпоративного управління є одним з найбільш актуальних напрямів підвищення ефективності РЦП. До основних вад корпоративного управління належать: наявність впливу лобістських груп з боку олігархічних утворень, нерозвинена структура та непрозорість переважної більшості акціонерних товариств, відсутність документів внутрішнього корпоративного управління, акціонери (власники), не зацікавлені в застосуванні законодавчих норм з метою впливу на діяльність акціонерних товариств та формування дивідендної політики. Прийнятий Закон України «Про акціонерні товариства' є не досконалим та має бути вдосконаленим.

Окунєв А. визначає систему корпоративного управління як організаційну модель, яка має, з одного боку, регулювати взаємини між менеджерами компанії та її власниками (акціонерами), а з іншого — узгоджувати цілі різних зацікавлених сторін, забезпечуючи таким чином ефективне функціонування компанії. Система корпоративного управління передбачає розподіл прав і обов’язків між різними учасниками корпоративних відносин, такими, як правління, управлінський апарат, акціонери, зацікавлені групи (робітники, держава, населення) [4, с. 11].

Державне регулювання дивідендної політики корпоративних підприємств за сучасних умов є одним із найважливіших напрямів регулятивної політики держави. Поліпшити інвестиційний клімат для вітчизняних та зарубіжних інвесторів можливо лише за умов запровадження прозорих засад дивідендної політики, що також буде сприяти розвитку РЦП.

Корпоративний сектор РЦП використовує акції, і дивідендна політика переважно визначає на них попит та пропозицію.

До основних державних регуляторів дивідендної політики належить кредитне, податкове та інвестиційне регулювання. Можливості державного регулювання значною мірою залежать від його участі в акціонерному капіталі.

Саморегулювання учасників РЦП за сучасних умов має сприяти вирішенню широкого кола проблем, які в ринкових економіках не підлягають державному регулюванню. ДКЦПФР має провадити єдину державну політику, яка сприятиме формуванню органів саморегулювання та механізмів РЦП, а саме:

* запровадження внутрішніх вимог до торговців цінними паперами та компаній з управління активами з оцінки ризиків діяльності; надання організаціям саморегулювання важелів впливу в разі порушення торговцями та компаніями з управління активами внутрішніх вимог з оцінки ризиків діяльності;

* запровадження механізмів контролю за діяльністю торговців цінними паперами та компаній з управління активами щодо якості послуг з інвестиційного консультування;

* передача само регулятивним організаціям повноважень щодо збирання адміністративних даних професійних учасників РЦП.

* посилення ролі само регулятивних організацій професійних учасників РЦП у питаннях контролю та розкриття інформації учасниками-емітентами цінних паперів.

Хорунжий С. звертає увагу, що багаторічний пошук оптимальної для України системи регулювання індустрії цінних паперів «методом проб і помилок» не дав очікуваного результату. Від епізодичного державного регулювання необхідно перейти до довготривалих структурних змін з використанням методів прогнозування результатів.

Одним із ключових завдань, що сьогодні стоять перед українською державою, є встановлення розумного співвідношення між державним результатом і ринковим саморегулюванням учасників ринків цінних паперів.

1.3 Антикризове регулювання і стабілізація РЦП Антикризове регулювання і стабілізація РЦП розпочалися з 2008р. за умов розгортання глобальної фінансової кризи.

Найяскравіше характеризує глибину кризи на РЦП України падіння індексу ПФТС, який з 1200 у 2007 р. знизився до рівня нижче 300 -у 2008 р. РЦП з усіх складових ринкових механізмів виявився найслабшою ланкою, що пов’язано з його недостатньою сформованістю та існування більшості інституційних структур лише номінально.

Тому масштаби антикризового регулювання РЦП мають бути більш масштабні і глибокі за змістом.

Для проведення антикризового регулювання у сфері цінних паперів українські вчені вважають доцільним [ 1, c. 33 ]:

— введення економічних нормативів, управління економічних нормативів, управління діяльністю агентств цінних паперів (на зразок регулювання діяльності корпорацій них банків);

— запровадження системи державних рейтингів банків, ринків цінних паперів, фондів;

— контроль емісії цінних паперів центральними (національними) банками держави;бюджетне кредитування бізнесу, а також захист депозитів та вкладів фізичних та юридичних осіб з боку НБУ.

Після подолання глибокої фази кризи і поступового відновлення економіки та РЦП особливо загальною стає проблема недопущення в майбутньому дестабілізації фінансової системи.

В Україні має бути сформована багаторівнева система державного регулювання, спроможна мінімізувати виникнення ризиків і не допущення дестабілізації фінансової системи та РЦП.

Рис. 1.3 Основнні особливості РЦП в Україні

РЦП в Україні за сучасних умов поступово стає центральною ланкою національної фінансової системи. Проте існуюча система забезпечення інформацією на РЦП та її недоступність для всіх верств населення поступово стає гальмом для повноцінного функціонування РЦП. Закритий характер функціонування РЦП та фактичне вилучення з процесу ринкової оцінки широких кіл населення, а також значних верств потенційних інвесторів значно знижує його ефективність. Створення сучасної системи управління та інформаційного забезпечення РЦП поступово стає найактуальнішою проблемою широкого діапазону ще невирішених проблем, які гальмують подальший розвиток РЦП.

До характерних особливостей РЦП в Україні потрібно віднести низку ознак, які значно впливають на ефективність його функціонування (рис. 1.3).

Розділ 2. Нормативно-правове забезпечення діяльності органів управління ринку цінних паперів

2.1 Аналіз нормативно правових актів РЦП На сьогодні, відносини, що виникають у зв’язку з діяльністю органів управління ринку цінних паперів регулюються величезною кількістю нормативно-правових актів, до яких належать: Конституція України, Закони та Кодекси України. Значне місце в регулюванні зазначених відносин відводиться Указам та розпорядженням Президента України, Постановам Кабінету Міністрів України. Особливу роль в процесі реалізації норм, що містяться в нормативно-правових актах вищої юридичної сили, займають відомчі нормативні акти (накази, інструкції тощо).

Аналіз нормативно правових актів дає можливість навести додаткову класифікацію актів, що регулюють діяльність органів управління ринку цінних паперів:

— по територіальній сфері дії виокремлюють нормативні акти національного законодавства («Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»);

— за змістом виокремлюють нормативно-правові акти матеріального характеру (Положення «Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку») та процесуального характеру (Наказ Державної комісії з цінних паперів № 212 від 24.09.96 р. «Про порядок реєстрації випуску цінних паперів у зв’язку з їх переоцінкою» тощо);

за колом осіб нормативно-правові акти в цій сфері поділяються на: нормативно-правові акти загальної дії, тобто розповсюджуються на всіх учасників відносин (Конституція України, Закони України «Про Кабінет Міністрів України», Кодекс України Про адміністративні правопорушення, Бюджетний Кодекс України, Кримінальний Кодекс України), нормативно — правові акти, що регулюють діяльність емітентів (Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок»), нормативно-правові акти, що регулюють діяльність професійні учасники ринку цінних паперів (Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Положення «Про сертифікацію осіб, що здійснюють професійну діяльність з цінними паперами в Україні»), нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів управління цінними паперами (Закон України («Про Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Положення) тощо.

Конституція України закріплює, що виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового грошового, кредитного та інвестиційного ринків, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (ст. 92 ч. 2 п. 1).

Основним нормативно-правовим актом в сфері організації діяльності органів управління ринку цінних паперів є Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Цей Закон визначає поняття державного регулювання ринку цінних паперів, під яким розуміється здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Вказаний Закон визначає, що державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

2.2 Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку є державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України. До системи цього органу входять Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат і територіальні органи. Дана комісія розробляє і затверджує з питань, що належать до її компетенції, акти законодавства, обов’язкові для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринку цінних паперів, їх об'єднаннями, контролює їх виконання.

Також, дуже важливим є те, що законодавець привертає увагу на визначення мети державного регулювання ринку цінних паперів, а саме; реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних; створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства; забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів; гарантування прав власності на цінні папери; захисту прав учасників фондового ринку; контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів тощо.

У Законі міститься форми державного регулювання ринку цінних паперів:

— прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

— регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов’язків учасників ринку цінних паперів;

— видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;

— створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

— контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

— проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів тощо.

Основними завданнями Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку є: формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів; координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних; здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування; захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень; сприяння розвитку ринку цінних паперів; узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань:

— встановлює за погодженням з Національним банком України додаткові вимоги щодо випуску цінних паперів комерційними банками;

— видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України;

— встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;

— встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України тощо.

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» вказує лише на один уповноважений орган у сфері контролю на ринку цінних паперів — Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Однак, зазначений Закон містить таке положення, що у разі виявлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку надсилає матеріали до Антимонопольного комітету України.

2.3 Загальний контроль ринку цінних паперів Загальний контроль ринку цінних паперів у межах своєї компетенції здійснюють також і інші органи, що в Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» чомусь не зазначені. До цих органів належать: Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Фонд державного майна України, Міністерство фінансів України, Державна податкова служба України та інші органи.

Як вже було зазначено раніше, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку підпорядкована Президенту України і підзвітна Верховній Раді України. До суб'єктів державного контролю на ринку цінних паперів можна віднести Верховну Раду України та Президента України.

Наступним, не менш важливим Законом, що регулює порядок діяльності органів управління ринком цінних паперів є Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок». Однак, зазначений Закон більш стосується обігу цінних паперів ніж діяльності органів управління, проте, органи управління ринком цінних паперів контролюють виконання закріплених вимог. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» наводить визначення цінних паперів, їх види, визначає поняття фондового ринку та його учасників, визначається порядок проведення емісії цінних паперів у разі відкритого (публічного) та закритого (приватного) їх розміщення тощо.

Наступним джерелом нормативно-правового регулювання організації та діяльності органів управління ринку цінних паперів є Укази Президента України. Основними Указами з цих питань є Указ Президента № 1063 від 23.11.2011 року «Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку», яким затверджено Положення «Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку», Указ Президента № 160 від 02.03.1996 року «Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність», що затверджує Положення «Про діяльність з обліку прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність».

Так, Положення «Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку», що затверджено Указом Президента № 1063 від 23.11.2011 року «Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку» визначено основні завдання, функції, права Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, порядок її створення та призначення Голови, його правовий статус. Також, визначається порядок організаційного, експертно-аналітичного, правового,інформаційного, матеріально-технічного та інших видів забезпечення.

Положення «Про діяльність з обліку прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність», що затверджено Указ Президента № 160 від 02.03.1996 року «Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність» визначає поняття обігу іменних цінних паперів, визначений порядок створення та ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Також, визначений порядок здійснення депозитарної діяльності під якою розуміється надання послуг щодо зберігання цінних паперів (сертифікатів цінних паперів) та/або обліку прав власності на цінні папери.

Одним з найважливіших документів є Постанова КМУ № 456 від 14.05.2012 року «Деякі питання використання бланків цінних паперів, документів суворої звітності, господарська діяльність з виготовлення яких підлягає ліцензуванню», яка затверджує номенклатуру бланків цінних паперів і документів суворого обліку, що виготовляються за ліцензією Мінфіну.

Суттєвим підзаконним нормативно-правовим актом є Інструкція «Про охорону Службою інкасації, охорони грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, Державної служби охорони при МВС України грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться уповноваженими на те особами підприємств, установ та організацій усіх форм власності», що затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 643 від 23.09.1997 року. Зазначена інструкція визначає порядок охорони грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться уповноваженими на те особами підприємств, установ та організацій усіх форм власності, на підставі укладених договорів між Державною службою охорони при МВС України та власниками. Вимоги Інструкції поширюються на підприємства, установи та організації усіх форм власності, розташовані на території України.

Ще одним з нормативно-правових актів, які досліджуються, є Положення про порядок навчання та атестації фахівців на право ведення реєстру власників іменних цінних паперів, що затверджено Наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 119 від 24.09.1996 року. Вказане положення визначає порядок навчання та атестації фахівців на право здійснення ними професійної діяльності з питань ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Атестація фахівців проводиться з метою забезпечення сумлінного і професійного виконання ними своїх обов’язків перед учасниками ринку цінних паперів.

Отже підсумовуючи вище наведене слід зазначити:

1. На сьогодні в Україні існує система нормативно-правових актів, що здійснюють правове забезпечення діяльності органів управління ринку цінних паперів та фондового ринку.

2. Однак, ця система характеризується певною розгалуженістю, неузгодженість, наявністю певних прогалин та не доопрацювань, що в свою чергу негативно впливає на діяльність зазначених органів. Одним з таких не доопрацювань є відсутність закріпленого на законодавчому рівні повного переліку органів управління ринку цінних паперів. На нашу думку, до цих органів належать: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Фонд державного майна України, Міністерство фінансів України, Державна податкова адміністрація України, Антимонопольний Комітет України.

3. Аналіз нормативно-правових актів дає можливість навести класифікацію актів, що регулюють діяльність органів управління ринку цінних паперів.

— по територіальній сфері дії: нормативні акти національного законодавства та міжнародні нормативно-правові акти;

— за змістом: матеріального характеру; процесуального характеру;

— за колом осіб: нормативно-правові акти загальної дії, тобто розповсюджуються на всіх учасників відносин; нормативно-правові акти, що регулюють діяльність емітентів; нормативно-правові акти, що регулюють діяльність професійних учасників ринку цінних паперів; нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів управління цінними паперами.

Розділ 3. Система державного управління ринком цінних паперів в Україні: шляхи реформування

3.1 Глобальні тенденції ринків на сучасному етапі їх розвитку На сучасному етапі розвитку України розбудова конкурентоспроможного ринку цінних паперів як сегмента ринку капіталу є найважливішим завданням реформування економіки країни.

Протягом останнього десятиріччя стрімко модернізувалися світові ринки капіталу в усіх аспектах їх функціонування — правовому, інституційному й технологічному.

Глобальними тенденціями ринків капіталу сучасному етапі їх розвитку є:

— створення глобальних торговельних та розрахунково-клірингових систем для обслуговування світової торгівлі;

— зростаюче використання новітніх інформаційних і фінансових технологій, впровадження фінансового інжинірингу;

— універсалізація діяльності фінансових установ (як банківських, так і небанківських), внаслідок чого на перший план висувається не спеціалізація цих установ за видами фінансових послуг, а якість, швидкість і мінімальна ризикованість наданої послуги;

— зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо) у здійсненні фінансових інвестицій через ринки капіталу;

— комерціалізація центральних ринкових інституцій, тобто остаточний відхід від публічних форм управління системо утворюючими організаціями (біржами, електронно-комунікаційними мережами, депозитаріями, кліринговими домами тощо) до приватних (переважно у формі господарських товариств, власниками яких є держава та/або професійні учасники ринку);

— консолідація корпоратизованих інституцій інфраструктури ринків капіталу, яка відбувається згідно з утвореною природним шляхом конфігурацією того чи іншого регульованого ринку або здійснюється за ініціативою держави і за згодою учасників ринків в межах однієї країни;

— консолідація системи державного регулювання всіх складових ринків капіталу (включаючи надання суто банківських послуг), що завершилася в багатьох країнах утворенням єдиного державного органу консолідованого нагляду за фінансовими послугами та ринками, з одночасною дерегуляцією окремих складових ринків капіталу та посиленням їх саморегулювання.

Основним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України.

Механізм регулювання ринку цінних паперів — це система органів, які впроваджують у життя закони та нормативи, що регулюють цей ринок.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [2], державне регулювання цього ринку здійснюється з метою:

— реалізації єдиної державної політики у сфері випуску й обігу цінних паперів та їх похідних;

— створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

— одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску й обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод із цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

— забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

— гарантування прав власності на цінні папери;

захисту прав учасників фондового ринку;

— інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;

— дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог законодавства;

— запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

— контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів.

Україні з метою наповнення ринків інвестиційно-привабливими цінними паперами, збільшення обсягів торгів на фондових біржах, підвищення капіталізації ринку акцій необхідно змінити загальну концепцію приватизації, для чого в обов’язковому порядку «прив'язати» продаж контрольних пакетів акцій підприємств стратегічним інвесторам до продажу невеликих пакетів акцій портфельним інвесторам через фондову біржу окремими невеликими лотами — загалом до 5−10% статутного фонду [8, 63]. Насамперед це має стосуватися продажів частки акцій:

корпоратизованих підприємств, 100% акцій яких належить державі та контрольні пакети яких планується зберегти у державній власності; - стратегічних підприємств в частині, що перевищує контрольні пакети, які плануються до продажу стратегічним інвесторам; підприємств, значні (контрольні) пакети яких вже продані стратегічним інвесторам, але певна частка акцій ще перебуває у власності держави;

переданих до статутних фондів або до сфери управління державних корпорацій (національних акціонерних товариств, державних акціонерних товариств, державних холдингових компаній тощо), в частині, що перевищує контрольні пакети;

здійснювати на фондових біржах розміщення додаткових випусків акцій корпоратизованих підприємств, що контролюються державою, в частині, яка не була продана у порядку реалізації переважного права акціонерів на придбання акцій [10, 3; 11,321].

На даному етапі розвитку Україна знаходиться в стані перехідної економіки. Включення України до глобальної фінансової системи буде можливим лише в тому випадку, якщо сформуються новітні тенденції формування ринків капіталу. «Природним» шляхом ринки капіталу в Україні не сформуються за браком необхідного часу і відсутності тривалого досвіду функціонування «традиційних» форм ринкових відносин [4, 15].

3.2 Перебудова й модернізація ринку цінних паперів України Перебудова й модернізація ринку цінних паперів України має ґрунтуватися на одночасному вирішенні таких проблем:

— підвищення капіталізації ринку, його конкуренто спроможності;

— ефективності систем управління ризиками та компенсаційних механізмів ринку;

— захисту прав інвесторів на ринках злиття і приєднання, домінування у сукупному обсязі фінансових інвестицій частки портфельного інвестування;

— створення нового корпоративного законодавства, вдосконалення способів оприлюднення інформації для громадян-інвесторів і професійних користувачів, впровадження міжнародних стандартів обліку та фінансової звітності [5, 103].

Можливою умовою є реформування системи державного регулювання ринків капіталу на засадах консолідованого пруденційного нагляду за діяльністю універсальних фінансових установ і промислово-фінансових груп.

З метою якісної перебудови фондового ринку України та спрямування його на реалізацію завдань інвестиційно-інноваційної сфери політика держави щодо цього має бути спрямована на:

— роз'яснення потенційних можливостей налагодження тісного співробітництва в межах міжнародних організацій з метою створення позитивного іміджу українського фондового ринку серед зарубіжних і вітчизняних інвесторів;

— чітке визначення прав і обов’язків емітентів та інвесторів, підвищення вимог до корпоративного управління, узгодження законодавства відповідно до міжнародних норм і сучасних вимог розвитку капіталу в Україні;

— лібералізація валютного регулювання з метою доступу вітчизняних підприємств до міжнародних ринків капіталу та спрощення доступу до внутрішнього ринку зарубіжних інвесторів;

— розширення кількості фінансових інструментів, доступних для інвесторів, повноцінне впровадження в обіг похідних цінних паперів;

— розбудова національної депозитарно-клірингової системи, створення єдиного центрального депозитарію корпоративних цінних паперів, вдосконалення обліку прав власності на цінні папери, запровадження міжнародних стандартів обліку прав власності на цінні папери та розвиток системи обігу цінних паперів і деривативів, спрощення процедури проведення розрахунків за угодами з цінними паперами за участю нерезидентів;

— запровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку з метою забезпечення прозорості фондового ринку та підвищення привабливості вітчизняних емітентів серед іноземних інвесторів;

змінення механізму приватизації акцій підприємств, що перебувають у державній власності, з першочерговим продажем через організовану біржу невеликих пакетів акцій з метою оцінки реальної ринкової вартості підприємства й створення умов для зростання його капіталізації;

розробка й впровадження нормативно-методичного інструментарію емісії приватних інвестиційних цінних паперів для роздрібного продажу індивідуальним інвесторам;

погодження нормативної бази та регулювання ринку фінансових послуг відповідно до світових стандартів;

здійснення емісії державних боргових цінних паперів, зокрема муніципального рівня, для роздрібного продажу, з цільовим спрямуванням коштів на розвиток;

концентрація торгівлі цінними паперами на організованому ринку, діяльність якого відповідає міжнародним стандартам [6, 98; 7, 62].

Сформована система державного регулювання повинна істотно доповнюватися різними формами інституційно-правового регулювання (саморегулювання), що здійснюється центральними інститутами ринків цінних паперів та інших фінансових інструментів (фондовими або ф’ючерсними біржами, центральним депозитарієм цінних паперів, центральною кліринговою установою) та об'єднаннями професійних учасників, які діють на принципах саморегулювання і здійснюють управління даними інститутами. Здійснювана інститутціалізація системи державного управління ринком цінних паперів шляхом реформування є провідною ланкою єдиної державної політики адаптації українського законодавства до норм європейського фінансового права, що сприятиме піднесенню позитивного інвестиційного іміджу України і підвищить її конкурентоспроможність [16, 38].

Для розвитку фінансових інструментів, підвищення їх надійності та інвестиційної привабливості необхідно розробити програми випуску спеціальних середньо — та довгострокових державних облігацій, програми випуску пенсійних облігацій, налагодити систему ліцензування рейтингових агенцій та сертифікації її фахівців.

На законодавчому рівні повинні бути визначені цінні папери, по яких рейтинг взагалі не здійснюється, а саме папери:

— емітентів, що існують менше 3-х років;

— випущені на суму менше рівня, встановленого Національною комісією з цінних паперів і фондового ринку;

— розраховані на обмежене коло інвесторів, хоча й публічні;

— папери емітентів, валюта балансу яких менше певної величини, встановленої Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку;

— короткострокові цінні папери (наприклад, фінансові інструменти строком до 6−12 місяців) [14, 345; 15, 25].

На даному етапі сучасного розвитку ринку цінних паперів більш ефективним і прийнятним буде запровадження єдиної для всіх організаторів торгівлі процедури лістингу, допуску емітентів, розкриття інформації про емітентів, забезпечення обміну інформацією між торговельними майданчиками в єдиному інформаційному просторі, доступному для всіх учасників ринку [7, 68].

Розвиток корпоративного законодавства, проблема захисту прав інвесторів є ключовою для ринків капіталу України. Конфлікти в господарських товариствах, обумовлені недосконалістю законодавства та хибною практикою корпоративного управління, обумовлюють недовіру інвесторів до основних фінансових інструментів [6, 215].

Характерними відхиленнями від загальновизнаних стандартів корпоративного управління в Україні є: нерозвинена система доступу й ознайомлення учасників і потенційних інвесторів з інформацією про емітента, що призводить до непрозорості структури акціонерів; невиправдане зростання запозичень і кредиторської заборгованості; відсутність захисту прав учасників у випадку банкрутства або реструктуризації підприємства. Найбільш суттєвим гальмом для розвитку корпоративного управління є опосередкований результат масової приватизації - неадекватне уявлення про реальних суб'єктів корпоративного сектору економіки [9, 60].

В Україні незначна кількість акціонерних товариств залучають капітал для свого розвитку через механізм випуску й обігу цінних паперів. Також у процесі господарської діяльності акціонерними товариствами використовується досить обмежений перелік інших фінансових інструментів. Однак до цих товариств застосовуються принципи та регламент діяльності, властиві іноземним відкритим корпораціям (публічним компаніям) [12, 58].

Необхідною умовою створення належної правової бази в корпоративному секторі економіки було прийняття у жовтні 2008 р. Закону України «Про акціонерні товариства» — правової основи розбудови в України цивілізованих корпоративних відносин, що ґрунтуються на загальновизнаних міжнародних стандартах. Надзвичайно актуальними є впровадження Принципів корпоративного управління, норми яких служили б основним орієнтиром для емітентів, що прагнуть поліпшити його стандарти. Для забезпечення ясності і послідовності чинні Принципи варто доповнити деякими новими положеннями, що відображають сучасний стан справ у галузі корпоративного управління [2, 43].

З метою створення сприятливих умов для розвитку фондового ринку, зростання залучення заощаджень населення в цінні папери, активізації механізму інвестицій в економіку через випуск цінних паперів постає необхідність звільнення від оподаткування операцій з цінними паперами та доходів від них.

Це зумовлено, з одного боку, незначними надходженнями податків та інших обов’язкових платежів від фондового ринку, а з іншого — повним пригніченням інвестиційної діяльності в країні, яке відбулося значною мірою через де стимулюючу фіскальну орієнтацію чинної системи оподаткування.

В Україні основними ключовими причинами вибору моделі, яка передбачає функціонування одного регулятора, що має особливий статус, є:

— можливість врегульовувати проблему конфлікту інтересів у сфері державного управління завдяки колегіальному принципу, який забезпечує необхідне представництво та баланс інтересів різних державних органів, керівники яких представлені у мегарегуляторі, при формуванні стратегічних рішень;

— складність об'єктів регулювання, яка вимагає концентрації та переосмислення суто спеціальної і досить різноманітної інформації, а також наявності досвіду і високої професійної підготовки фахівців, яких легше залучити, маючи фінансову автономність;

— унікальний організаційно-правовий статус мегарегулятора, який дозволяє якнайкраще виконувати функцію захисту прав і законних інтересів інвесторів та споживачів фінансових послуг, а також істотно підвищити рівень довіри до його дій [11, 12].

Однією з важливих умов стійкого випереджального росту капіталізації є активний вихід на ринок інвестиційно привабливих компаній, що володіють високим потенціалом довгострокового росту капіталізації.

Аналізуючи вищевикладене, можна стверджувати, що ринок цінних паперів України знаходиться на етапі вирішальних зусиль для переходу із статусу механізму обслуговування процесів перерозподілу капіталу в повноцінний сегмент економіки, який є головним мірилом розвитку та багатства країни, механізмом залучення й збереження коштів населення, засобом накопичення та перерозподілу активів від неприбуткових до прибуткових галузей і суб'єктів господарювання.

3.3 Економічний розвиток РЦП в Україні

Економічний розвиток України потребує залучення значного інвестиційного капіталу. Досліджено, що економічно виправданим і найбільш прийнятним механізмом є залучення капіталу через емісію цінних паперів. Для ефективного використання цього механізму слугує ринок цінних паперів з відповідною інституційною структурою, яка відображає як взаємовідносини населення, підприємств і держави у формуванні, розподілі й використанні фінансових ресурсів, так і економічну модель суспільства. Ринок цінних паперів є і передумовою, і наслідком розвитку економіки країни, а рівень його капіталізації свідчить про потужність як підприємств певних галузей, так і всієї економіки країни.

Невід'ємною складовою реформування фондового ринку України має стати цілеспрямоване формування мережі інституційних інвесторів: недержавних пенсійних фондів, інвестиційних фондів, страхових компаній. Вони поки що не мають значних ресурсів для інвестування в цінні папери. Проте подальший розвиток ринку значною мірою залежатиме саме від ефективності і розміру саме інституційних інвесторів. Розвиток інституційних інвесторів матиме позитивний вплив на економіку України через сприяння ефективнішому перерозподілу капіталу, розширення пропозиції інвестиційних ресурсів, посилення стимулів їх ефективного використання.

Розвиток ринку цінних паперів саме через систему державного управління та реформування може повноцінно функціонувати й розвивати економіку України. Саме за допомогою ефективних державних механізмів, інструментів і методів регулювання можна досягти реалізації загальнонаціональних інтересів та забезпечення безпеки інвестиційної діяльності в економіці України, що гарантуватиме залучення іноземних інвестицій.

Для формування ринку цінних паперів України як ефективного механізму обігу цінних паперів, який сприяє економічному розвитку і забезпечує належні умови для інвестицій та надійний захист інтересів, необхідно забезпечити державне управління функціональністю ринку цінних паперів: соціальна справедливість — створення рівних можливостей і спрощення умов доступу інвесторів і позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних виявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів; надійність захисту інвесторів — створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб'єктів ринку цінних паперів та забезпечення захисту їхніх майнових прав; урегульованість — створення гнучкої й ефективної системи регулювання ринку цінних паперів; контрольованість — створення надійного механізму обліку та контролю, запобігання і профілактики зловживань і злочинності на ринку цінних паперів; ефективність — максимальна реалізація потенційних можливостей ринку цінних паперів щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення; правова впорядкованість створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності ринку цінних паперів, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносин його суб'єктів; прозорість, відкритість — забезпечення надання інвесторам повної й доступної інформації стосовно умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово — господарської діяльності емітентів, усунення виявів дискримінації суб'єктів ринку цінних паперів; конкурентність — забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найвигідніше залучення вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю за дотриманням правил чесної конкуренції учасниками ринку цінних паперів.

Принципи, які сприятимуть ефективності державного управління: визначення повноважень держави загалом і розподіл їх між окремими органами виконавчої влади; незалежність органів виконавчої влади з регулювання ринку цінних паперів від політичного тиску чи незаконного втручання окремих зацікавлених груп; звітування посадовців, органів виконавчої влади стосовно виконання покладених на них повноважень; послідовність регулювання й координації діяльності окремих органів виконавчої влади; відповідність працівників органів виконавчої влади з регулювання ринку цінних паперів високим професійним стандартам.

Система регулювання повинна виконувати такі функції: створення перепон та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку; його руйнування, недоброякісної конкуренції й обману інвесторів, маніпуляцією цінами та шахрайству з фінансовими ресурсами, у т.ч. з довірчих операцій.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування та контролю за діяльністю ринку цінних паперів. З метою забезпечення єдиної державної політики у цій сфері створюється спеціальний державний орган — Комісія з цінних паперів і фондової біржі чи ринку. Як показує світовий досвід, фінансовий ринок ефективно розвивається тоді, коли враховується принцип оптимальності державного регулювання: держава регулює діяльність учасників ринку лише у випадках, коли це абсолютно необхідно, в інших же випадках вона делегує частину своїх повноважень професійним учасникам ринку, які об'єднуються в саморегулюючі організації.

На основі порівняння досвіду зарубіжних країн і діяльності депозитарних установ України можна стверджувати, що в нашій країні сформувався та розвивається такий ринок цінних паперів, в якому поєднуються елементи, властиві як американській, так і європейській моделям. При цьому депозитарна система України характеризується низкою особливостей, а саме:

а) не прийнята та не відпрацьована практична реалізація правового механізму захисту прав інвесторів;

б) недостатньо розвинена нормативно-правова база, яка встановлювала б відповідальність на фондовому ринку, недостатньо розроблені питання взаємодії регулюючих органів із правоохоронними органами та судовою системою;

в) незважаючи на здійснення проекту з розвитку інфраструктури ринку цінних паперів, не вдалося усунути невідповідність хоча б одного із українських депозитаріїв міжнародним стандартам і технологічним вимогам, які висуваються до іноземних депозитаріїв. Це значно обмежує можливість участі українських депозитаріїв у міжнародних депозитарних, розрахункових і клірингових системах;

г) дуже велика питома вага акціонерів-фізичних осіб, які набули у власність цінні папери за результатами чекової приватизації;

д) українські депозитарії не надають повного комплексу депозитарних послуг, наприклад, не існує механізму кредитування цінними паперами, досить складний та заплутаний механізм грошових розрахунків за угодами;