Венеричні захворювання

РЕФЕРАТ

на тему:

" Венеричні захворювання" .

ПЛАН Вступ.

1.Поняття про венеричні хвороби.

2.Перебіг сифілісу.

3.Перебіг гонореї.

4.СНІД.

5.Боротьба з венеричними захворюваннями.

Висновки Список використаної літератури Вступ.

" Хворобами поведінки" називають венеричні захворювання. Бо їх поширенню сприяють моральна розбещеність, випадкові статеві зв’язки та т. ін. Саме неправильна поведінка певної частини людей — причина існування венеричних хвороб у наш час.

Термін «венеричні хвороби» запропонував у 1527 р. французький учений Жан де Бетанкур. Венера в римській міфології - богиня весни, покровителька садів та городів, під впливом грецької культури їй почали приписувати і функції Афродіти — грецької богині кохання та краси. Ці хвороби дуже давні, відомі ще до нашої ери.

На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собібез медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.

1. Поняття про венеричні хвороби Венеричні захворювання — це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхомна них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі: без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.

Кожне венеричне захворювання спричиняється певним видом мікроорганізму: сифіліс — блідою спірохетою, гонорея (трипер) — гонококомвідомі й інші венеричні захворювання.

Для венеричних хвороб характерне зараження тільки за умов такого тісного контакту, яким є статевий, а також контакту побутового (спільне використання одними й тими самими предметами вжитку: рушник, посуд, мило, зубна щітка тощо). Отож, заразиться людина венеричною хворобою чи ні - прямо залежить від її поведінки, а за умови правильної поведінки ймовірність захворювання дорівнює нулеві. Велику роль відіграє в боротьбі з цими хворобами виховання: щоб не заразитися треба знати як і чому ці хвороби виникають і поширюються.

Венеричні хвороби називають іноді «хворобами поведінки», бо їх поширенню сприяють моральна розбещеність, випадкові статеві зв’язки та ін. Саме неправильна поведінка певної частини людей — причина існування венеричних хвороб у наш час.

Кожне венеричне захворювання спричиняється певним видом мікроорганізму: сифіліс — блідою спірохетою, гонорея (трипер) — гонококомвідомі й інші венеричні захворювання.

2. Перебіг сифілісу На слизовій оболонці статевих органів збудник сифілісу — бліда спірохета — посилено розмножується й поширюється на найближчі ділянки тіла. Від 4 до 5 тижнів після зараження триває інкубаційний період, ознаки захворювання при цьому не виявляються. Потім на місці оселення спірохети з’являється виразка або садно округлої форми з блискучою поверхнею та затвердінням в основі. Через кілька днів після появи виразки різко збільшуються найближчі лімфатичні вузли. Це — первісний період сифілісу. Він триває приблизно місяць, та оскільки сифілітична виразка і збільшення лімфатичних вузлів не супроводяться болем, хворий на сифіліс може не помічати ознак хвороби і не звернутися вчасно за медичною допомогою.

Спірохети, інтенсивно розмножуючись, поширюються в організмі. Вони з’являються в усіх його органах і тканинах, у крові й лімфі. У цей вторинний період сифілісу спостерігаються явища інтоксикації (отруєння) організму трутою спірохет. При цьому немає якихось характерних ознак, за якими можна було б безпомилково визначити захворювання на сифілісзвичайні загальна слабкість, головна біль, нездужання, біль у м’язах, суглобах і кістках, невелике підвищення температури. Часом усе це хворий розцінює як грип. Єдина характерна ознака вторинного періоду сифілісу — рожево-червоні плями по всьому тілувони не завжди легко виявляються, а якщо хворий їх і помічає, то, як правило, вважає, що це алергія на якусь їжу. У вторинний період сифілісу хворий дуже заразний для навколишніх. У третинному періоді сифілісу в місцях скупчення спірохет дуже уражаються тканини: спочатку тканина сильно набрякає, а потім мертвіє і розпадається, на її місці утворюється глибокий рубець, характерний тільки для сифілісу. Такі ураження тканини (гуми) можуть з' явитись на будь-якій ділянці тіла. Поява гуми на ділянці твердого піднебіння спричиняє руйнування кістки в цьому місці й виникнення характерної для сифілісу гугнявості. Гума на ділянці спинки носа руйнує кістки носа, призводить до його «провалювання». Ушкодження різних частин тіла спотворюють людину і роблять її інвалідом.

При сифілісі дуже уражаються судини, особливо аорта, стінка якої втрачає свою високу міцність, еластичність і під тиском крові поступово розтягується й може розірватись. Розривання аорти спричиняється до майже миттєвої смерті. Сифілітичні ураження судин і тканин спинного мозку спричиняють появу тяжких неврологічних ускладнень, при яких порушується чутливість різних ділянок тіла, виникають постійні або періодичні сильні свердлячі або «стріляючі» болі. В результаті сифілітичного ураження нервової системи порушується координація рухів, хода стає нестійкою, втрачається рівновага, людина похитуєтьсятиповими є порушення мови, випадіння пам’яті, розлад лічби, писання, читання, поступовий розвиток слабоумства. Хворі стають надзвичайно дратівливими, запальними або, навпаки, млявими й апатичними.

3. Перебіг гонореї.

На слизовій оболонці статевих органів збудник гонореї - гонокок — посилено розмножується, спричиняє її запалення, яке супроводиться набряком і сильним виділенням гною. Ушкоджені місця слизової оболонки починають дуже різати і пекти, на них виникають ерозії. Хвороба ускладнюється порушенням відтікання сечі. У крові гонокок швидко гине, тому на відміну від сифілісу, гонорейна інфекція звичайно має місцевий характер. В ослаблених людей із зниженим імунітетом гонокок може поширюватись по всьому організму, уражаючи суглоби, серцевий м’яз, навколосерцеву сумку. Гонокок виділяє отруту, і через це, крім місцевих уражень, у хворого спостерігається слабкість, втрата апетиту, головний біль.

Визначити гонорею можна за інтенсивним виділенням гною із сечовивідного каналу, сильною різзю і печінням при сечовиділенні, болісними позивами на сечовиділення, пов’язаними з поширенням інфекції на сечовий міхур. Ці ознаки хвороби з’являються через 1 — 3 дні після зараження й досягають найбільшої інтенсивності через 2 — 8 днів. Через кілька тижнів вони стихають, і хвороба переходить у хронічну форму, яка протікає майже безболісно. Хвороба може загостритись при вживанні алкоголю, при ослаблені організму, в жінок під час менструації і після пологів.

Хронічна гонорея поступово ускладнюється враженням чоловічих статевих залоз (яєчок) і передміхурової залозипри цьому нерідко розвивається безплідність. У жінок безплідність може спричинитися гонорейним ураженням матки і маткових труб. Хронічна гонорея загострюється під час пологів. Оскільки в післяпологовому періоді слизова оболонка статевих органів особливо сприятлива до інфекцій, хвороботворний процес дуже поширюється на всі статеві органи і ушкоджує їх.

4. Синдром набутого імунодефіциту (СНІД)

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) визивається специфічним вірусом. Цей вірус потрапляє у кров і пошкоджує певний тип білих кров’яних кульок (лімфоцитів), які є важливим ланцюгом захисної (імунної) системи організму. В результаті заражена людина стає «беззахисною» перед мікробами та опухлями. Хвороба розвивається повільно, на протязі декількох років єдиною ознакою хвороби може бути збільшення декількох лімфатичних вузлів. Потім починаються підвищення температури, розлад шлунку, пітливість, похудіння. Пізніше настає запалення легень, сепсис (зараження крові), злоякісні пухлини, переважно на шкірі. Все це призводить до смерті хворого.

Діагноз СНІД може встановити тільки лікар.

СНІД — малозаразна хвороба. Внаслідок вивчення декількох тисяч хворих, зареєстрованих в світі, встановлено, що вірус СНІДу передається:

• -.при статевому контакті з хворими або зараженими вірусом СНІДу, частіше при статевих збоченнях;

• -.в результаті використовування для ін'єкції нестерильних шприців, в основному наркоманами;

• -.шляхом введення крові або її препаратів, які вміщують вірус;

• -.від вагітної жінки, зараженої СНІДом, новонародженій дитині.

Вірус СНІДу не передається через повітря при розмові, кашлі і т. д. При використанні загального посуду та іншими речами побуту, санвузлом, ванною, басейном і т.д. заразитись СНІДом не можна.

Жодного випадку зараження СНІДом не виникло при побутових контактах чи при контактах на роботі. Жоден медичний працівник не заразився при допомозі хворим на СНІД.

При спільному перебувані здорових дітей і дітей, хворих СНІДом, не було відмічено передачі вірусу в школах і шкільних закладах.

При проникненні вірусу СНІД в організм виникає відповідна реакція — утворюються антитіла. Цю реакцію можна виявити спеціальними методами, при дослідженні проби крові. Позитивна реакція вказує на те, що людина заразилась вірусом СНІДу. У частини осіб з позитивною реакцією надалі розвивається СНІД. Інші можуть зовні залишатись здоровими, але зберігають вірус в організмі і тому можуть заразити інших людей. По результатам реакції не можна сказати хто захворіє, а хто буде лише вірусоносієм.

Реакція на СНІД проводиться при кожній здачі донорської крові. Донорська кров, яка дає позитивну реакцію знищується.

5. Боротьба з венеричними захворюваннями В нашій країні створено всі необхідні умови для успішної боротьби з венеричними захворюваннями. Проводяться заходи, що запобігають поширенню цих хворобхворим подається безплатна медична допомога. усіх хворих обов’язково ставлять на облік у спеціальні медичні заклади — шкірно-венерологічні диспансери, а тих, хто ухиляється, карають у кримінальному порядку.

Працівники шкірно-венерологічних диспансерів лікують хворих і обов’язково знаходять джерело зараження, незалежно від того, звертається цей носій хвороби в диспансер чи ні. Обстежують також усіх, хто був у контакті з хворим. З профілактичною метою регулярно обстежують працівників сфери обслуговування, харчових підприємств, дитячих закладів — дитячих садків, ясел, шкіл-інтернатів та ін., оскільки їх захворювання може завдати навколишнім особливо великої шкоди.

Лікують хворих на венеричні захворювання як в умовах диспансеру, так і в стаціонарі. У стаціонар направляють хворих в заразному періоді сифілісу, а також хворих з будь-яким венеричним захворюванням, якщо вони лікуються нерегулярно, порушують строки відвідування лікаря для контролю за лікуванням, що проводиться в диспансері.

Фактори, що ускладнюють боротьбу з венеричними захворюваннями. Державна система боротьби з венеричними захворюваннями працює ефективно, медичні працівники мають сучасні методи і засоби діагностики й лікування венеричних захворювань. Проте хворі часом намагаються ввести в оману медичних працівників. Вони приховують захворювання, перекручують відомості про джерело та обставини захворювання, багато чого замовчують. Це ускладнює боротьбу з венеричними хворобами.

Поведінка людей, які знають про своє захворювання, але приховують його і заражають інших людей, розцінюється як суспільно небезпечна. Статті Кримінального Кодексу України передбачають кримінальну відповідальність за таку поведінку.

Щодо венеричних захворювань існує немало передсудів, які сприяють їх поширенню. Наприклад, деякі люди вважають, що заразитись венеричними хворобами можна тільки після певного віку. Але зараження може статись у будь-якому віці. Заразитись можна від людини іншої статі й нестатевим шляхом — якщо користуватися чужою губною помадою, посудом хворого, докурювати чужу сигарету, а також на громадських пляжах. Сприйнятливість до зараження венеричними захворюванням підвищується у стані сп’яніння.

Висновки

Венеричні захворювання — це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхомна них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі: без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.

Кожне венеричне захворювання спричиняється певним видом мікроорганізму: сифіліс — блідою спірохетою, гонорея (трипер) — гонококомвідомі й інші венеричні захворювання.

На слизовій оболонці статевих органів збудник сифілісу — бліда спірохета (трипонема) — посилено розмножується й поширюється на найближчі ділянки тіла. 4−5 тижнів після зараження ознаки захворювання не виявляються і це є небезпечний момент для раннього лікування. Потім появляються виразки округлої форми, збільшуються лімфатичні вузли. Через місяць настає другий період сифілісу — спірохети інтенсивно розмножуються, поширюються в організмі. Хворий стає «вмістилищем зарази» і стає дуже небезпечним для оточення. В цей період уражується мікробами все: кров, лімфа, мозок, сперма, печінка, нирки, серце, легені, шлунок, спостерігаються явища інтоксикації (отруєння) організму отрутою спірохети. Людина відчуває загальну слабкість, головний біль, біль у м’язах, суглобах, кістках, підвищення температури. Часом усе це хворий розцінює як грип. Сильно уражуються судини, особливо аорта, яка може розірватися і людина моментально гине, уражуються судини і тканини спинного мозку, уражується нервова система з усіма наслідками цього.

На слизовій оболонці статевих органів збудник гонореї - гонокок — посилено розмножується, спричиняє її запалення, яке супроводжується набряком і сильним виділенням гною. Ушкоджені місця слизової оболонки починають дуже різати і пекти, на них виникають ерозії. Хвороба ускладнюється порушенням відтікання сечі. Гонорейна інфекція має місцевий характер, бо гине у крові, хвороба уражує суглоби, серцевий м’я, навколосерцеву сумку. Мікроб виділяє отруту, спричиняє слабкість, втрату апетиту, головний біль.

Визначити гонорею можна за інтенсивним виділенням гною із сечовидільного каналу, сильною різзю і печінням при сечовиділенні. Ці ознаки хвороби з’являються через 1−3 дні після зараження і досягають найвищої інтенсивності через 2−8 днів.

Через кілька тижнів болі стихають і хвороба переходить у хронічну форму, яка може загостритися в будь-який час: при вживанні алкоголю, при ослабленні організму, а в жінок під час менструації і після пологів. Хронічна гонорея поступово ускладнюється враженням чоловічих статевих залоз (яєчок) і передміхурової залози: при цьому нерідко розвивається безплідність і у чоловіків і в жінок.

У 1976 році в США, де порівняно добре розвинута медицина, уважні лікарі виявили доти не відому хворобу. Без видимої на той час причини хворі втрачали природний захист проти мікробів — імунітет. Мікроби, які відносно мирно співіснують на здоровому тілі, буквально підточували цих хворих. Ніякі антибіотики не допомагали.

Перші виявлені хворі дещо відрізнялися своєю поведінкою: були гомосексуалами (секс чоловіка з чоловіком) та кололи в вену наркотики. Тож спершу вирішили, що ці нещасні догрались — їх Бог покарав, та й заспокоїлись горді чистотою власної моралі.

Однак пізніше виявили нову хворобу в людей, яким переливали кров (з різних причин). У них також з’являлось нездужання, набрякали лімфатичні вузли на шиї, під руками, в паху, утворювалися виразки в роті. Трималась підвищена температура. Надмірно потіли навіть від найменшого зусилля, особливо вночі. Хвороба могла на деякий час відступити, але невдовзі починались різні інфекційні ускладнення: тривалий розлад кишечника, запалення внутрішніх органів. Особливо несприятливо протікали простудні хвороби верхніх дихальних шляхів, швидко починалось запалення легень. Хворі катастрофічно втрачали вагу. Досить часто на шкірі ніг та в інших місцях розвивались специфічні червонувато-сині пухлини — Саркома Капаші. І ніяке лікування не допомагало.

Допитливі вчені під керівництвом Галло та Монтаньє в крові хворих виявили антитіла проти невідомого інфекційного збудника. Незабаром під електронним мікроскопом (який збільшує, образно кажучи, сантиметр до кілометра) розгледіли вірус, який має прямо-таки жахливі властивості. З кров’яної клітини, яка в нормі вбиває мікробів (лімфоцит), цей вірус робить потвору, що розмножує таких же вірусів за зразком свого вбивці. Новонароджені віруси швидко знищують усі захисні клітини. В крові нікому рятувати від мікробів. Це і є імунодефіцит — найстрашніший з усіх дефіцитів. Це — смерть під назвою «синдром набутого імунодефіциту» (СНІД).

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) паразитує в кров’яних, нервових клітинах покривів прямої кишки.

Спочатку ВІЛ частіше виявлявся у чоловіків-гомосексуалістів. Але оскільки ВІЛ передається із крові в кров, то біда починається, коли кров, сперма, виділення із статевих органів, молоко хворої мами, слина і навіть сльози (все куди можуть проникнути заражені лімфоцити) потрапляють на пошкоджений шкіряний покрив людини. Небезпечно переливати неперевірену кров, користуватись нестерильними голками, шприцами та іншими інструментами, що травмують покрив тіла. Від хворої мами в 50% внутріутробно інфікуються діти. Але в 60% хвороба починається після звичайного сексу з хворою людиною. Навіть за ледь сумнівних випадків (а це майже завжди) слід користуватися презервативами. Ще ліпше мати розумну голову і знати з ким маєш справу.

Оскільки умови нашого життя не дуже стерильні, то цілковитої впевненості бути не може ні в кого. Особливо шкода хворих дітей.

Практично вся проблема в тому, щоб своєчасно виявити в собі наявність ВІЛ та мати совість не поширювати смерть на інших. Рання діагностика СНІДу корисна ще тим, що ВІЛ-носії можуть, знаючи своє лихо, шанувати здоровий спосіб життя і тим не допускати передчасного початку клінічних проявів СНІДу.

Які заходи боротьби із венеричними хворобами?

1. 1.Уникати випадкових статевих зв’язків та алкоголю.

2. 2.Звертатися вчасно за медичною допомогою.

3. 3.Зараження може статися у будь-якому віці. Заразитися людина може й нестатевим шляхом — якщо користуватися чужою губною помадою, посудом хворого, докурювати чужу сигарету, а також на пляжах тощо.

Використана література:

1. 1.Медична енциклопедія. — В 4-х томах. — М., 1986.

2. 2.Словник-довідник з медицини. — К., 2000.

3. 3.Хоменко Я. С. Хвороби ХХ століття. — К., 1999.

4. 4.Якименко В.І. Хвороби поведінки. — К., 1996.