Гігієна ґрунту й очищення населених місць

Реферат з медицини ГІГІЄНА ГРУНТУ Й ОЧИЩЕННЯ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ Серед складових біосфери, які оточують людину, особливе місце займає літосфера. Під дією фізичних, хімічних і біологічних фак­торів у природі з неорганічних геологічних порід і залишків органі­чного світу утворився природний зовнішній покрив землі - грунт.

Грунт являє собою комплекс мінеральних і органічних части­нок, заселених великою кількістю мікроорганізмів. Мінеральними компонентами ґрунту є дрібні частки материнських гірських порід. Органічна частина складається з рослинних і тваринних організмів та їх залишків, які перебувають на різних стадіях розкладання. Серед них велике значення мають стійкі гумінові речовини.

Особливу роль в утворенні ґрунту відіграють мікроорганізми, їх у ґрунті надзвичайно багато. На глибині 50 см загальна маса бактерій у ґрунті досягає 7 тонн на 1 га. Вони розкладають органічні рештки рослинного і тваринного походження аж до утворення без­печних для людей азотовмістних солей, гумінованих речовин (доб­рива), синтезують білкові речовини.

Грунт значною мірою впливає на здоров’я і санітарні умови проживання людей. Залежно від хімічного складу і характеру ґрунту змінюються рослинність місцевості, хімічний склад продуктів рослинного і тваринного походження. Від нестачі чи надлишку пев­них елементів у ґрунті залежить їх кількість у воді, рослинах, що впливає на здоров’я населення. Так, при нестачі йоду виникає енде­мічний зоб, при нестачі фтору — карієс зубів, при надлишку фто­ру — флюороз, молібдену — молібденова подагра і ряд інших захво­рювань. Території з недостатністю чи надлишком певних елементів у ґрунті називають також геохімічними провінціями.

У зв’язку з науково-технічним прогресом значно зросло заб­руднення ґрунту екзогенними хімічними і радіоактивними речови­нами, які містяться в викидах в атмосферу та інших відходах про­мисловості, електростанцій, транспорту. Важливим джерелом заб­руднення ґрунту стали стійкі пестициди, які використовуються у сільському і лісовому господарствах. Впливають на природний хімічний склад ґрунту і мінеральні добрива. Мігруючи з ґрунту в середовища, які контактують з ним, екзогенні хімічні речовини че­рез харчові продукти, воду та іншими шляхами можуть впливати на організм і здоров’я людини.

Від фізико-хімічних властивостей ґрунту залежить формуван­ня складу підземних вод. Заболоченість ґрунту або високе стояння рівня ґрунтових вод робить клімат місцевості нездоровим і може бути причиною появи надлишкової вологості у будинках.

Потрапляння шкідливих речовин з ґрунту в організм людини можна схематично представити у вигляді таких біологічних лан­цюжків (контактів):

1. Грунт — людина. Частіше при ручній праці в сільському гос­подарстві.

2. Грунт — атмосферне повітря-людина. У результаті розпаду органічних речовин утворюються метан, аміак, сірководень тощо, які можуть змінювати природний склад повітря, ґрунту і впливати на хімічний стан атмосфери.

3. Грунт — підземні води-людина. Хімічні речовини (добрива, отрутохімікати, промислові відходи), що знаходяться в ґрунті мо­жуть потрапляти у підземні води, із зливовими і талими водами мігрувати на великі відстані і з питною водою поступати в організм людини.

4. Грунт — відкрита водойма-людина. Зливовими і талими во­дами хімічні речовини змиваються з прилеглих територій у водойму, звідти під час купання або вживання води через рот або шкіру проникають в організм людини.

5. Грунт — відкрита водойма-риба-людина. Хімічні речовини, що потрапили у водойму, акумулюються рибою, яка вживається людиною.

6. Грунт — рослинні продукти харчування — людина. Через ко­реневу систему хімічні речовини з ґрунту потрапляють у рослини, які вживаються людьми у їжу.

7. Грунт — рослини — тварини — людина. Рослини спочатку вжи­ваються тваринами, а продукти тваринного походження-людиною.

Від механічного складу, величини часток і їх характеру зале­жать пористість, повітропроникність, водопроникність, вологоємність, теплоємність, тепловий режим і ряд інших властивостей, які зумовлюють інтенсивність біохімічних процесів, що відбуваються у ґрунті. Великозернистий грунт має менше пор, ніж дрібнозернистий. Ве­ликий об'єм пор має грунт, що складається з мілких глинястих часток, змішаних з органічними речовинами. У великозернистому піску пори займають приблизно 39,4% всього об'єму, в глинясто­му ґрунті -52,7%, в торф’яному-84%.

У ґрунті завжди знаходиться певна кількість газів, які пос­тійно обмінюються з атмосферним повітрям. Інтенсивність газооб­міну залежить від змін барометричного тиску, різниці температур надземного повітря і повітря ґрунту, коливань рівня ґрунтових вод, наявності й кількості атмосферних опадів, глибини промерзання ґрунту, швидкості вітру і ряду інших факторів. Порівняно з атмос­ферним, у ґрунтовому повітрі завжди більше діоксиду вуглецю, во­дяних парів, менше — кисню.

Важливе значення ґрунту полягає і в тому, що його використо­вують для знешкодження рідких і твердих покидьків, багатих на органічні речовини, патогенні мікроорганізми і яйця гельмінтів. При незадовільному впорядкуванні населених місць і погано організо­ваній очистці покидьки і нечистоти забруднюють грунт, а при роз­кладанні органічних речовин — і атмосферне повітря сморідними газами. Забруднений органічними речовинами грунт є поживним середовищем для патогенних мікроорганізмів, які можуть заражати поверхневі й підземні води, овочі, поширюватися мухами, гризуна­ми і з ґрунтовим пилом.

У сучасних умовах зростає гігієнічне значення ґрунту в ство­ренні оптимальних санітарних умов життя населення не тільки з точки зору розміщення населених пунктів, але і використання вели­ких земельних масивів для різноманітних сфер людської діяльності. При цьому грунт не повинен шкідливо впливати на здоров’я людей.

З метою запобігання негативного впливу ґрунту на здоров’я людей вирішальне значення мають благоустрій і утримання населе­них пунктів, а також улаштування каналізації, брукування, озеле­нення, систематичне прибирання і поливання вулиць та дворів, са­нітарна охорона ґрунту і раціонально організована очистка тери­торій від покидьків.

Роль грунту в поширенні інфекційних хвороб і геогельмінтів У ґрунті постійно знаходиться велика кількість мікроорганізмів. Є мікроби, які живуть у ґрунті постійно, інші можуть знаходитися тривалий час, а деякі швидко гинуть. Велике значення при цьому має здатність ряду мікроорганізмів утворювати спори, що захища­ють їх від згубної дії різних негативних природних факторів. Тоді вони можуть жити у ґрунті роками. До таких мікробів належать збудники ботулізму, правця, газової гангрени і сибірки.

Палички сибірки можуть потрапляти у грунт з екскрементами і трупами тварин, хворих на сибірку, зі стічними водами шкірнопереробних заводів, а також з водою, у якій мили вовну. Спори бак­терій сибірки живуть у ґрунті, протягом десятків років. При по­їданні трави, забрудненої спорами, худоба заражається сибіркою. При ходьбі босоніж по забрудненому ґрунті, при наявності на шкірі ніг подряпин чи ран люди можуть також заразитися сибіркою.

Патогенні мікроорганізми, які не мають спор, умов для розм­ноження у ґрунті, переважно гинуть через декілька днів або тижнів, хоч можуть жити і декілька місяців. Однак ще до своєї загибелі ці мікроорганізми можуть потрапити з ґрунту в поверхневі або підземні води, на поверхню овочів або ягід, на руки людей, їх поширюють також гризуни, мухи та інші комахи. Гризуни при цьому можуть бути не тільки переносниками інфекцій, але і їх джерелом.

Покидьки можуть бути причиною поширення ряду інфекцій і глистяних інвазій, є добрим середовищем для виживання і розмножен­ня мікроорганізмів. При погано організованій очистці населених місць вони можуть забруднювати грунт, підземні й поверхневі води.

В процесі життєдіяльності людей утворюється значна кількість рідких і твердих покидьків. До рідких відносяться відходи життє­діяльності людей і тварин (фекалії, сеча), води, що утворюються при приготуванні їжі, митті тіла, прибиранні приміщень, пранні білизни, залишки їжі, помиї, стічні води різних підприємств, атмос­ферні й поливні води. До твердих, належать сміття, що утворюєть­ся при прибиранні приміщень і вулиць, відходи на промислових підприємствах і в побуті, при утриманні тварин та ін. (сміття, гній, трупи тварин, залишки продуктів тощо).

Таблиця 1.

Виживання патогенних мікробів у ґрунті

Як рідкі, так і тверді покидьки погіршують умови проживання населення, забруднюють довкілля, негативно впливають на сані­тарний стан населених пунктів та здоров’я людей. Фекалії, гній, сеча, рештки продуктів, трупи тварин, розкладаючись, виділяють смердючі гази. Крім того, вони містять патогенні мікроорганізми і є небезпечними в епідемічному відношенні.

У процесі життєдіяльності кожен мешканець протягом року утворює приблизно 6 т покидьків. З них від 0,7 до 1,0 тонн склада­ють екскременти, 200−250 кг-сміття, а решта-помиї. Ще по 10 кг сміття утворюється на кожному квадратному метрі вулиць з твер­дим покриттям. При цьому не враховуються забруднені атмосферні й промислові води.

Рідкі покидьки, оскільки містять велику кількість поживних речовин, є добрим середовищем для розмноження не тільки мікро­організмів, а також гризунів і мух. Мухи відіграють надзвичайно велику роль в розповсюдженні кишкових інфекцій. На поверхні нечистот, в скупченні гною або сміття муха за один раз відкладає приблизно 100−150 яєць, з яких через 5−7 днів виростають дорослі мухи, здатні відкладати яйця. З одного ящика для відходів, який знаходиться в антисанітарних умовах, влітку виплоджується кілька тисяч мух на добу. За сезон кожна муха робить 4−5 кладок.

З нечистот, покидьків мухи залітають у житло, сідають на про­дукти харчування, посуд, забруднюючи їх хвороботворними мікроба­ми, що знаходяться в них на лапках, у стравоході, кишечнику, виді­леннях тощо. Мухи можуть розносити понад 60 видів збудників інфекційних захворювань, особливо кишкових інфекцій. Багато з них досить довго живуть як на органах мух, так і в їх кишечнику.

Чистота дворів і вулиць — найкращий спосіб боротьби з мухами. Якби не було в населених пунктах забрудненого ґрунту, куп сміття та інших покидьків з домішкою органічних речовин, дворових погано утримуваних убиралень-не було б і мух. Усі інші засоби боротьби з мухами (липкий папір, сітки тощо) є допоміжними.

Тверді покидьки забруднюють приміщення, вулиці, подвір'я, території парків, пляжів і разом з частинками ґрунту у вітряну погоду утворюють пил, який проникає у приміщення, осідає на хар­чові продукти і предмети вжитку.

При травматичних пошкодженнях і вогнепальних пораненнях, коли відбувається забруднення ран ґрунтом, можливе виникнення правцю і газової гангрени. Тому з метою попередження захворю­вань на правець і газову гангрену людям із забрудненими землею ранами в обов’язковому порядку необхідно робити відповідні щеп­лення. Деякі групи населення, зокрема землекопів, пожежників тощо, необхідно також імунізувати проти цих інфекцій.

Особливо велику роль відіграє грунт у поширенні глистяних захворювань таких, як аскаридоз та трихоцефальоз. Одна самка аскариди за добу відкладає в кишечнику людини десятки тисяч яєць, які з фекаліями потрапляють у грунт. У ґрунті протягом 10−15 діб яйця дозрівають до інвазійної стадії. За сприятливих умов яйця аскариди можуть зберігатися у ґрунті більше року, їх знаходять у ґрунті подвір'їв, дитячих майданчиків, шкіл, пляжів, у ящиках з піском для ігор тощо.

Таблиця 2.

Тривалість виживання бактерій на різних частинах тіла і в органах мух

Дозрілі яйця аскариди можуть потрапляти в організм людини з овочами, забрудненими під час удобрення ґрунту свіжими фекаліями, стічними водами, а також з питною водою, харчовими продуктами, пилом, заноситися в рот забрудненими ру­ками. Забруднення ґрунту і рослин фекаліями людини, що містять яйця стрічкових глистів, може бути причиною інвазування великої рогатої худоби і свиней з подальшим поширенням теніаринхозу і теніозу серед населення.

На виживання яєць геогельмінтів у ґрунті значною мірою впли­вають кліматичні умови. У районах з теплим або помірним і воло­гим кліматом при погано організованому зберіганні й знешкоджу­ванні нечистот захворюваність населення на аскаридоз і трихоце­фальоз може досягати 50% і більше. В умовах із суворим холодним чи жарким кліматом яйця гельмінтів у ґрунті швидко гинуть і зах­ворюваність населення на глистяні інвазії тут невелика.

Самоочищення ґрунту — це елемент великого кругообігу ре­човин на планеті, складний процес, який залежить від фізичних властивостей ґрунту, його структури і хімічного складу. Різні по­кидьки, в тому числі виділення людей і тварин, рештки рослин, тварин, потрапивши в грунт, піддаються певним перетворенням, пов’язаним з процесами самоочищення ґрунту. Органічні речовини при цьому знешкоджуються. У процесі самоочищення бере участь велика кількість мікроорганізмів. Внаслідок їх життєдіяльності відбу­вається мінералізація нечистот, гною, трупів тварин до неорганічних солей, води, діоксиду вуглецю, які потім вживаються рослинами.

Мікроорганізми, зокрема патогенні, відмирають, вода випаро­вується чи проникає в глибші шари ґрунту, газ надходить у по­вітря, а мінеральні речовини залишаються в гумусі. До чинників, які сприяють відмиранню мікроорганізмів і яєць гельмінтів, відно­сять бактеріофаги й антибіотики, які наявні у ґрунті, сонячну раді­ацію, температуру ґрунту. Так, внаслідок дії сонячної радіації, виси­хання ґрунту яйця аскарид на його поверхні гинуть протягом 5 днів, хоча на глибині 2,5−10,0 см вони зберігають свою життєз­датність протягом року.

Самоочищенню ґрунту сприяє контакт органічних решток з повітрям (аерація), а також оранка, перекопування чи інші методи зрихлення. Недостатня кількість повітря або надлишок органічних речовин уповільнюють самоочищення, і розкладання органічних речовин проходить з утворенням смердючих газів, які забруднюють атмосферу. Це необхідно враховувати при виборі методу ліквідації покидьків, що утворюються в процесі життя і діяльності людини. Кінцевим продуктом самоочищення ґрунту є гумус. Гумус — це пе­регній, який містить органічні речовини, але не загниває, не виді­ляє газів з неприємним запахом, не принаджує мух і гризунів, є безпечним в епідемічному відношенні і широко використовується як добриво в городництві й квітковому господарстві тощо.

Особливу групу складають медичні покидьки. За своєю приро­дою, концентрацією чи фізичними, хімічними та інфікуючими влас­тивостями вони можуть бути причиною виникнення серйозних зах­ворювань і сприяти підвищенню смертності людей. За даними Агент­ства з охорони довкілля США (ЕРА), в лікарнях швидкої допомоги (для хворих з тимчасовим перебуванням) щоденно на 1 хворого припадає в середньому приблизно 6 кг твердих покидьків, 15% яких інфіковані. До інфікованих відносять кров, відходи мікробіоло­гічних і патологоанатомічних відділень, ізоляційних боксів. Дуже небезпечними є лікарські препарати (цитостатики), а також гострі предмети, насамперед ін'єкційні голки, які можуть бути причиною розповсюдження СНІДу, інфекційного гепатиту.

Крім цього, велика кількість покидьків утворюються в терапев­тичних, хірургічних та інших відділеннях лікарняних закладів, при прибиранні палат, харчоблоків, адміністративних та інших приміщень і території лікарні.

Серед відходів лікувально-діагностичних закладів особливу групу складають радіоактивні покидьки, що утворюються в радіологіч­них відділенях при лікуванні, діагностиці онкологічних хворих. Це радіоактивні речовини, різні ізотопи. Усі вони вимагають спеціаль­ного збору, зберігання і ліквідації.

При неправильній обробці, зберіганні, транспортуванні, ліквідації медичні відходи можуть тепер чи в майбутньому бути потенційно небезпечними для здоров’я людей та стану довкілля. З цією метою необхідно мати спеціальну тару для збору і зберігання інфікованих лікарняних покидьків. Найбільш ефективним способом ліквідації медичних покидьків є спалювання їх в спеціальних печах. Причому це устаткування необхідно максимально наблизи­ти до джерела їх утворення. Строк зберігання таких відходів не повинен перевищувати 48 годин.

Профілактика кишкових інфекцій і глистяних інвазій має надзвичайно велике значення. Впорядкування і правильно органі­зована очистка населених місць — це незамінний захід і в плані охорони ґрунту, води і повітря від забруднення.

Видалення і знищення нечистот і покидьків в населених пунк­тах переважно проводять шляхом вивозу або сплаву (каналізації). У першому випадку рідкі покидьки видаляють за межі населеного пункту за допомогою відповідного транспорту в спеціально відве­дені місця, де їх знешкоджують. У другому — сплавляють по трубах, на очисні споруди, де також проводиться їх очистка і знезаражу­вання.

Очистка населених пунктів полягає у плановому збиранні, тимчасовому зберіганні, видаленні й утилізації покидьків. Це необ­хідно робити в найкоротші строки і регулярно. Кожний з цих за­ходів повинен до мінімуму зводити можливість контакту людини з покидьками, починаючи з моменту збирання їх у відповідні ящики, контейнери, відра, баки тощо, вивезення і знищення. Усі процеси необхідно максимально механізувати. Вибираючи найраціональніші методи ліквідації покидьків, слід враховувати, що вони містять азот, фосфор, калій та інші мінеральні й органічні речовини, які є цінним добривом.

Отже, раціональна очистка населених пунктів від покидь­ків є одним із найважливіших заходів у справі санітарної охорони ґрунту, а також води і повітря, невід'ємним елементом впорядку­вання населених пунктів і одним з основних заходів профілактики кишкових інфекцій і глистяних інвазій.

Вивізна система видалення рідких покидьків. Ця система складається з таких етапів: 1) збирання покидьків у різного типу пристосування (убиральні, помийниці) — 2) вивезення їх спеціальним транспортом у місця ліквідації- 3) знезаражування та їх утилізація.

Для збирання і тимчасового зберігання рідких відходів (фе­калій та сечі людей) будують різного типу убиральні. Убиральні повинні бути зручними і теплими, не забруднювати повітря, грунт, підземні води. Незалежно від типу, убиральні потрібно утримувати в чистоті. Необхідно виключити доступ мух до нечистот.

Убиральні можуть бути індивідуальними, якщо призначені для окремої сім'ї, або громадськими. Вони повинні мати просту будову, що не потребує спеціальних матеріалів. При можливості знешкод­ження нечистот необхідно проводити на території садиби. Найбільш гігієнічними є промивні убиральні, але їх можна будувати лише при наявності водогону і каналізації.

Найбільш вдалим видом убиральні є люфт-клозет. Переважно його влаштовують в одноі двоповерхових будинках. Нечистоти з люфт-клозета по вертикальній трубі (чавунній, ке­рамічній, пластиковій або бетонній) потрапляють у вигріб, влашто­ваний під землею ззовні будинку. Вигріб повинен мати водонепро­никні стіни і люк для очистки. Обов’язковим елементом люфт-кло­зета є вентиляційна труба, що проходить з вигребу через весь будинок поряд з димоходом (що стимулює витяжку повітря з вигребу) і виходить на дах на 0,5 м вище димо­вої труби. Вигріб чистять 1−2 рази на рік. Влітку, коли печі не працюють і руху теплого по­вітря немає, замість люфт-клозета ко­ристуються дворо­вою убиральнею.

З гігієнічної точки зору непога­ними є пудр-клозети і дворові уби­ральні ящикового типу. Пудр-клозет — це убираль­ня із засипкою нечистот поглинаючими запах матеріалами (торфом, землею, гуму­сом). Це споруда наземного типу розміром 1,0×1,2 м, висотою 2,1−2,2 м. Під стульчаком влаштовують металевий ящик розміром 0,8×0,7×0,6 м для збору виділень. На дно ящика насипають дрібний торф, суху землю або попіл шаром 5−8 см. Для дезодорації і захисту від мух виділення щоразу засипають цим же матеріалом. Вміст ящика щодня викидають у влаштований на території садиби ком­пост. Ящик для збирання нечистот роблять з відкидною задньою стінкою, через яку його очищають. Найбільш поширеними є дво­рові убиральні з вигре­бом, хоч з гігієнічної точки зору вони найменш прийнятні, їх бу­дують не ближче 20 м від житло­вих будинків і 50 м від джерел питної води. Вигріб роблять водо­непроникним з витяжною трубою для видалення газів.

У місцях скупчення людей в населених пунктах (наприклад, на ринках, у парках) будують гро­мадські убиральні. Вони можуть бути каналізованими і неканалізованими. їх улаштовують на декіль­ка вічок, між якими встановлюють перегородки висотою не більше як 1,5 м. У громадських убиральнях стульчаки не потрібні, отвори роб­лять у підлозі. Убиральні обов’яз­ково забезпечують природним і штучним світлом. Щоб не допус­тити проникання мух в приміщення, вентиляційні отвори затягують дрібною сіткою. У теплу пору року в неканалізованих убиральнях не­чистоти щоденно засипають сухим хлорним вапном з розрахунку 1−2 кг на 1 м² поверхні ями, або іншою речовиною, що віднаджує мух і знищує їхні личинки. Підлогу, стіни в убиральні постійно миють освітленим 1% розчином хлорного вап­на. Після очистки вигребу забруднену поверхню землі й люка рясно поливають 20% розчином хлорного вапна.

У місцях тимчасового перебування людей (наприклад, у польо­вих станах) доцільно споруджувати убиральні типу польових рівчаків. Польовий рівчак копають завширшки 0,3 м, глибиною до 0,6 м з незначним розширенням донизу, щоб стінки не забруднювалися екскрементами. Після кожного користування виділення засипають землею. Коли рівчак заповнюється на ¾ глибини, його засипа­ють землею, а поряд викопують інший.

Іншим видом рідких відходів є помиї. Санітарна та епідемічна небезпека їх менша, ніж нечистот, хоч і вони містять велику кількість органічних решток, здатних загнивати, і нерідко патогенні мікроор­ганізми. При невеликій щільності забудови бажано ліквідувати по­миї на місці. Для цього на садибі виділяють ділянку землі, на яку виливають помиї і час від часу її перекопують. Можна помиї вили­вати на компостну купу.

Для збирання і зберігання помий викопують спеціальні ями-помийниці, які складаються з наземної і підземної частини. Підзем­на частина влаштовується так само, як вигріб дворової убиральні, а наземна являє собою ящик з кришкою і дерев’яною решіткою, на яку кладуть солому або інший фільтрувальний матеріал для затри­мання великих часток. Люк вигребу роблять утепленим і щільним. Решітку періодично очищають від покидьків і переносять їх у ящик для сміття. У міру заповнення ями рідину вивозять на поля заорю­вання, асенізації або поливають нею компостні купи. На сьогодні типовими проектами передбачають поєднані вигреби для помий і нечистот.

Гноєсховище. Для збирання і тимчасового зберігання гною та сечі від домашніх тварин в індивідуальних садибах і фермах реко­мендується будувати гноєсховище. Гній може бути місцем плодіння мух, забруднювати повітря, грунт, воду, містити збудники сибі­рки, правця, туберкульозу, бруцельозу, ящура тощо. Тому необхід­но, щоб у кожній садибі, де є тварини, було гноєсховище.

Основу гноєсховища роблять водонепроникною: асфальтованою, цементованою, або утрамбованою глиною завтовшки 25−30 см. Вздовж гноєсховища влаштовують лотки для збирання сечі, яка потім надхо­дить у водонепроникний збірник. Рідину, що виливається і стікає з штабеля гною, використовують для зволоження гною, який підсихає, що покращує гниття. Гній укладають штабелем і присипа­ють землею або торфом. На великих фермах, відгодівельних пунктах гноєсховище будують не ближче як за 50 м від тваринницьких ферм і за 200 м від житлових будинків. Гній і сміття можна використати як біопаливо і добриво у парниковому господарстві.

Нечистоти в неканалізованих населених пунктах знешкоджу­ють ґрунтовим методом на полях асенізації чи полях заорювання. Перші, крім знешкоджування нечистот, використовуються і для вирощування сільськогосподарських культур, другі - тільки для зне­шкоджування. В обох випадках застосовують здатність ґрунту до самоочищення. При цьому органічні рештки нечистот мінералізу­ються, патогенні мікроорганізми гинуть, а грунт збагачується по­живними речовинами.

Поля заорювання поділяють на дві ділянки і використовують лише для знищення нечистот. Одну заливають влітку, другу — взим­ку. Перед заливкою ділянку переорюють і на підготовлену землю рівномірно з цистернасенізаційного транспорту виливають нечистоти. Через 1−2 дні восени, коли ділянка підсохне, нечистоти переорю­ють. Зимові ділянки заливають взимку. А весною, коли все розмер­знеться, нечистоти всмокчуться, ділянку знову переорюють. Поля заорювання для вирощування сільськогосподарських культур не використовуються, і тому вони можуть прийняти більше нечистот, ніж поля асенізації.

Поля асенізації складаються з 4 ділянок. Кожну ділянку зали­вають нечистотами один раз у три роки. Через рік після заливу на цьому полі можна вирощувати трави, наступного — злаки, на чет­вертий — буряк, картоплю, тобто такі сільськогосподарські культу­ри, які не вживаються в їжу у сирому вигляді.

У частково каналізованих населених пунктах нечистоти з асе­нізаційного транспорту зливають у каналізаційну мережу. З цією метою на великих колекторах каналізації спеціально влаштовують зливні станції. Відстань від зливної станції до найближчого житла повинна бути не меншою 300 м.

При вивантажуванні вигребів і вивезенні нечистот важливо не допустити забруднення транспортних засобів і ґрунту, інфікування обслуговуючого персоналу. Для цього асенізаційний транспорт по­винен легко завантажуватися, розвантажуватися й очищатися. Найраціональнішим видом транспорту є пневматичні асенізаційні автоцистерни, які засмоктують нечистоти через шланг, опущений у вигріб. Підчас роботи необхідно користуватися спецодягом.

При недбалому використанні нечистот як добрива на приса­дибних ділянках завжди є епідемічна небезпека. При внесенні їх у грунт часто відбувається забруднення овочів збудниками хвороб, які потім можуть стати причиною захворювань людей навіть тоді, коли овочі перед споживанням миють чистою проточною питною водою. Особливо забруднюються рослини під час поливання грядок розведеними водою нечистотами або гноєм.

З метою попередження забруднення території і повітря нечис­тоти найкраще викидати в компостні купи. Якщо ж за місцевими умовами це чомусь неприйнятне, нечистоти можна певною мірою знешкодити за допомогою витримування не менше року у вигребній ямі убиральні. Для цього убиральню переносять на новий вигріб, а старий засипають землею.

Тверді покидьки

На одну людину нагромадження сміття за добу в середньому становить 1 дм³, а за рік-близько 0,5 м³, що становить близько 200 кг. Висока вологість і наявність органічних речовин у смітті сприяють розмноженню мікроорганізмів, принаджують мух і гризунів. Домове сміття містить до 20−25% органічних речовин, азоту і фос­фору, утильсировини (ганчір'я, кістки, папір тощо).

Для збирання твердих покидьків треба мати в квартирі відро з покришкою, а ще краще окремо збирати утиль і харчові відходи, придатні для годівлі тварин. Кожного дня відходи виносять у дво­рові збірники для сміття, влаштовані на майданчиках з твердим покриттям.

Вивіз сміття проводять шляхом планово-подвірної або планово-поквартирної очистки. При планово-подвірній очистці сміття з дворових сміттєзбірників пересипають у сміттєвози. При планово-поквартирній очистці за сигналом сміттєвоза, що приїхав, сміття з квартир виносять на подвір'я і безпосередньо з відер пересипають у сміттєвоз. На подвір'ї сміття не зберігається. Обидва види планово­го вивезення покидьків попереджують виплодження мух і відігра­ють значну роль в профілактиці інфекційних захворювань. Але пе­ревагу слід надавати планово-поквартирному вивезенню покидьків.

У сільських умовах часто замість змінних сміттєзбірників ко­ристуються менш гігієнічними ящиками для сміття. Ящик для сміття повинен мати водонепроникні стінки і щільно закриватися, щоб вміст його був недоступний для мух і гризунів. Ящик роблять без дна, а щоб запобігти міграції личинок мух з покидьків у землю для заляльковування, майданчик під ящик повинен мати асфальтоване, цементоване або глиняне покриття шаром не менше 25 см. Його улаштовують не ближче 15 м від житлових будинків. Ділянку огорожують живоплотом. Щоб не допустити загнивання покидьків і виплоду мух, ящики необхідно очищати не рідше одного разу на тиждень. Для цього його перевертають, вмістиме навантажують на сміттєвози і вивозять на сміттєзвалище. Місце і ящик очищають і дезінфікують.

Найраціональнішим методом знешкодження нечистот, попелу, сміття, гною, харчових відходів та інших покидьків, які не можуть бути використані для відгодівлі тварин, є компостування. У сіль­ських умовах компост можна закладати безпосередньо на присадибній ділянці. Його влаштовують на віддалі 10−15 м від жител, на добре утрамбованому гли­ною, обкладеному навколо ва­лом заввишки приблизно 30 см. Ширина майданчика 2−3 м, дов­жина довільна. Компостна купа має вигляд зрізаної піраміди. Для пухкості спочатку насипа­ють 10−15-сантиметровий шар компостуючого матеріалу: тор­фу, городньої землі, дозрілого компосту тощо. На компостний матеріал укладають шар в 15 см із покидьків. Сюди ж можна викидати вміст з убиралень, гній, золу, січену солому, сухе листя і інші відходи. Покидьки, після внесення їх в компостну купу, треба засипати шаром компостного матеріалу товщиною 15 см. Цей шар перешкоджає відкладенню мухами яєць і захищає компост від висихання. Потім знову кладуть шар по­кидьків, засипають його компостним матеріалом і т.д. Щоб зручно було працювати, таких шарів може бути до 10, а загальна висота компостної купи не повинна перевищуватиа 1,5 м. Щоб не допусти­ти розмноження мух, штабель компосту з усіх боків і зверху ще обкладають шаром землі. Для захисту від розмивання дощем ком­пост вкривають солом’яними матами або роблять над ними навіс.

Внаслідок життєдіяльності термофільних бактерій температу­ра у покидьках підвищується до 50−70 °С. При цьому гинуть заразні мікроби, яйця глистів і личинки мух. Для кращого перебігу біохі­мічних процесів компости періодично зволожують (поливають по­миями, гноївкою, водою тощо) і через 2−3 міс. перелопачують. Про­цес дозрівання компосту в умовах з помірним кліматом влітку закін­чується через 5−7 міс, а взимку-через 8−10 міс. При цьому органічні речовини розпадаються і з покидьків утворюється цінне добривоперегній (гумус), який є безпечним у санітарному відношенні.

На ділянці рекомендується закладати не менш як 2 компостиодин з них дозріває, а інший завантажується. Після дозрівання готовий компост являє собою розсипчасту масу темно-землистого кольору. Він не має сморідного запаху і не принаджує мух, не за­бруднює грунт, воду і повітря, не містить патогенних мікроорганізмів й є цінним добривом для теплиць, квітників, в саду і на городі. Відпадає необхідність у влаштуванні на садибі вигрібної вбиральні, ящика для сміття, а також у транспорті для вивезення покидьків.

У міських умовах можуть влаштовуватися поля компостуван­ня. Для цього відводять земельну ділянку за містом, не ближче 1 км від житла. Привезене сміття сортують і складають у штабелі, як було описано вище. Оскільки в зовнішніх шарах штабелів мо­жуть зберігатися личинки мух, то бажано поверхню штабелів об­робляти інсектицидами.

Сміття можна знезаражувати і на удосконалених звалищах, використовуючи поза населеними пунктами колишні кар'єри, котло­вани, рівчаки або спеціально викопані рови, розташовані не ближче як за 500 м від населеного пункту. Сміття, привезене сюди спеці­альним транспортом, скидають, вирівнюють і утрамбовують і того ж дня засипають шаром землі товщиною 20−30 см. У засипаному смітті відбуваються біотермічні процеси, як і в компостних купах. Територію звалищ озеленюють. Після завершення мінералізації сміття ділянки можна використовувати під промислові, складські і т.п. будівлі.

У великих містах і курортних центрах з обмеженою кількістю вільних територій ділянки під полігони для складання покидьків відводять на великі відстані (10−20 і більше км) від населених пунктів, що економічно невигідно. Ці обставини змушують будувати заводи з механізованої переробки і знешкодження твердих покидь­ків. Витрати на будівництво заводів в 7−10 разів перевищують затрати на спорудження найбільш надійних в гігієнічному відношенні полі­гонів. Доходи від знешкодження, як правило, не покривають всі витрати на експлуатацію заводів, але під їх забудову потрібно ділянку в 10−15 разів меншу. Санітарні вимоги до заводів такі ж, як і до промислових підприємств, розташованих в промисловій зоні міст.

З гігієнічної точки зору найбільш ефективним методом зне­шкодження твердих покидьків є їх спалювання на сучасних високомеханізованих установках. Спалювання проводиться при температурі близько 900−1200 °С. При нижчих температурах газоподібні сполуки з неприємним запахом не руйнуються. При більш високих — важко забезпечити довговічність дорогого обладнання. При спалюванні необхідно дотримуватись наступних са­нітарно-гігієнічних вимог:

— приймальне відділення повинно бути герметичним;

— за межами санітарно-охоронної зони кількість нетоксично'! золи в атмосферному повітрі не повинна перевищувати 0,5 мг/м3-;

— після знешкодження твердих залишків вміст органічних ре­човин, здатних до загнивання, не повинен перевищувати 0,2%.

Заслуговує уваги і такий термічний метод переробки твердих покидьків, як піроліз. Основна перевага піролізу полягає в розпод­іленні процесу термічної переробки покидьків на дві стадії - отри­мання горючих газів або мазуту і використання їх в якості палива або хімічної сировини. Продукти піролізу — гази і мастила — можна накопичувати в газгольдерах, або резервуарах і подавати спожива­чам по мірі потреби.

У сільській місцевості особливої уваги заслуговують видалення і знешкодження трупів загиблих тварин. Найкраще їх перероб­ляти при високій температурі на спеціальних підприємствах на м’ясо-кісткову муку. Якщо немає такої можливості, їх закопують на скотомогильниках. Останні влаштовують не ближче 500 м від населеного пункту на майданчику з сухим пористим ґрунтом і низьким стоянням підземних вод, віддалік від відкритої водойми і пасовиськ. Для захоронения тварин копають яму завглибшки 3 м. Дно ями і трупи тварин засипають шаром хлорного вапна і землею. Терито­рію скотомогильника огорожують. Транспорт, на якому вивозили трупи, старанно дезінфікують.