Теоретичні умови ризику в умовах підприємницької діяльності

Вступ

Ризик, як історична категорія виник на зорі цивілізації - тоді коли у людини з’явилось усвідомлення щодо виникнення несприятливих ситуацій. Більшість істориків стверджують, що в XVI-XVII століттях, в епоху великих географічних відкриттів і морських подорожей, прибутки від торгівельних операцій були величезними і прямо пропорційними ступеню ризику. Наукові уявлення щодо ризику складалися поетапно. Це явище почали вивчати статистики, економісти, юристи, математики. Вперше наукове, математичне визначення поняття «ризик» було сформульоване понад 200 років тому німецьким математиком Йоганном Ніколаусом Тетенсом (1736−1807) у праці «Вступ до розрахунку життєвої ренти і право її отримання», виданій ще у 1786 р. в Лейпцігу. Цим він започаткував основи нового напряму — ризикології науки про ризик в економіці, яка знайшла практичне застосування в багатьох сферах економіки. Пізніше теорія проблеми ризику почала розроблятися в рамках класичних ідей Мілля і Сеньора. Вони визначали в структурі прибутку підприємця відсоток ризику як частку на вкладений капітал, заробітну плату капіталіста і плату за ризик, як відшкодування можливих збитків, пов’язаних з підприємницькою діяльністю. Неокласик Альфред Маршал розклав прибуток подібно до класиків, на заробітну плату керівникам, відсоток на капітал і плату за ризик. Теорію ризику Джон Мейнард Кейнс розглядає, як частку вартості повязану з можливими витратами які виникають через непередбачувані зміни. Нове трактування ризику запропонував американський економіст Френк Найт. Він розглядає ризик не просто як матеріальний збиток, а як наслідок невизначеності прибутку, що і поклало основу сучасної теорії фінансового ризику, яку використали відомі західні економісти Маркевич і Шарпе. За останні роки з’явилось ряд робіт з теорії ризику вітчизняних і зарубіжних економістів, зокрема О. Альгіна, І. Балабанова, І. Бланка, В. Вітлінського і інших. Теоретичні дослідження і практика переконують. Що ризик досить широке поняття. Специфічний предмет наукового дослідження, що має свій статус. Щоб дати обґрунтоване визначення ризику спочатку необхідно з’ясувати що він являє собою у фінансово-економічній сфері. Вивчаючи та враховуючи ризик необхідно мати чітке уявлення про його об'єкт, суб'єкт, джерела. Формулюючи його визначення, необхідно звернути увагу на те що ризик має діалектичну об'єктивно-суб'єктивну структуру.

У зв’язку з переходом до ринкової форми господарювання виникає необхідність подальшого розвитку приватного сектору економіки. Підприємницька діяльність в будь-якому випадку є ризиковою, оскільки на неї впливає велика кількість зовнішніх факторів, яким вона не може протидіяти.

Підприємницькими ризиками вважають будь-яку діяльність, яка пов’язана з виробництвом і реалізацією товарів та послуг, товарно-грошовими і фінансовими операціями, комерцією і здійсненням науково-технічних проектів.

Досвід закордонних та вітчизняних фахівців свідчить, що вміння управляти ризиками активує інвестиційно-інноваційну діяльність. Тому для захисту суб'єктів господарювання від чистих ризиків і підвищення їх конкурентоспроможності, необхідна система управління ризиками, або ризик-менеджмент. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. З метою створення необхідної бази для впровадження ризик-менеджменту, обов’язково потрібно орієнтуватись на досвід зарубіжних країн, в яких дана система налагоджено працює. Тому необхідно глибоко вивчати досвід провідних індустріальних країн світу в сфері управління ризиками. Проте, слід зауважити, що використання ризик-менеджменту та його інструментарію в Україні повинно відбуватись с урахуванням того, що Україна є постсоціалістичною країною, що значною мірою впливає на бізнес-середовище в ній. Викладення основного матеріалу. Оскільки Україна довгий час входила до складу СРСР, такого поняття як ризик в ній не існувало, так як його вважали явищем капіталістичного господарства. Тому ризикам приділялась недостатня увага і значно недооцінювалося їх значення для господарської діяльності. З прийняттям незалежності, Україна стала на шлях проведення економічних реформ, які привернули увагу суб'єків підприємницької діяльності до результатів їхньої діяльності, а отже і до ризиків.

В економічній літературі є багато визначень поняття ризику та багато підходів до визначення його змісту та сутності.

1. Сутність ризику на підприємстві

ризик загроза управління Ризик — це потенційна загроза втрати частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат чи можливість здобуття значної вигоди (доходу) в результаті здійснення підприємницької діяльності в умовах невизначеності.

До того ж, за змістом поняття слід додати, що це не лише ймовірність появи неочікуваної події, а і ймовірність настання негативного результату. Слід зазначити, що Міністерство економіки України характеризує сьогоденну ситуацію в країні як таку, що високотехнологічні галузі, які є основними для інноваційного розвитку, являються малопривабливими для інвестування. За допомогою методів системи ризик-менеджменту та її інструментарію стала можливою мінімізація ризиків.

Ризик-менеджмент слід застосовувати інтегровано з загальним управлінням компанією, оскільки управління ризиками повинне охоплювати внутрішні і зовнішні ризики, які впливають на діяльність організації. Тому, сам процес управління ними, потребує комплексного підходу.

Методологічною основою для систематизації наукових розробок та досліджень категорій «ризик» та «ризик підприємницької діяльності» стали теоретико-методологічні основи методів систематизації, зіставлення, аналізу та елімінування. На основі проведеного аналізу наукових досліджень, напрацювань у сфері ризикології було зазначено, що категорія «ризик» має достатньо давню етимологію, але найактивніше різні аспекти ризику почали вивчати наприкінці XIX — на поч. XX ст.

Нині ще немає однозначного визначення категорії «ризик», не заважаючи на те, що категорія «ризик» зустрічається в багатьох гуманітарних та природничих науках, при цьому кожна з них має власні цілі та методи дослідження ризику. Це пояснюється, зокрема, багатосторонністю цього явища, практично повним ігноруванням його нашим господарським законодавством в реальній економічній практиці і управлінській діяльності. Крім того, ризик — це складне явище, що має безліч незбіжних, а іноді протилежних реальних основ.

На мій погляд, термін «управління ризиками» можна трактувати у вузькому і широкому сенсі. У широкому розумінні управління ризиком включає аналіз, оцінку і мінімізацію ризиків, тобто увесь спектр практичної діяльності щодо передбачення, ідентифікації, оцінювання і зниженню ризиків, забезпечення умов успішного функціонування будь-якого економічного суб'єкта в умовах ризику. В такому трактуванні поняття «управління ризиками» відповідає поняттю «ризик-менеджмент». У вузькому сенсі «управління ризиками» — це лише застосування методів мінімізації (зниження) ризиків, процес розробки і реалізації програми зменшення будь-яких збитків та їх наслідків. В такому трактуванні - це лише одна із функцій ризик-менеджменту.

На основі систематизації поглядів вітчизняних і зарубіжних учених і фахівців, автором сформовано власний підхід до розуміння поняття «управління ризиками». Управління ризиками можна розглядати:

— з наукової точки зору. Управління ризиками — це система теорій, ідей, знань щодо аналізу, оцінки, управління ризиками і соціально-ризиковими відносинами, закономірностей розвитку ризикової ситуації, практики їх застосування. Ризик-менеджмент є міждисциплінарною наукою, яка опирається на результати досліджень в багатьох галузях наукових знань. Теоретичною і методологічною основою управління ризиками є загальне і функціональне управління організацією, економічні знання на макро-, мезо-, мікроі нанорівні, соціологія, психологія, філософія та ін.

Управління ризиками як наука володіє власним набором термінів, класифікаціями, єдиним підходом до аналізу різних ризиків з функціональної точки зору ризик-менеджмент є системою. Управління ризиками як система складається з взаємозв'язаних компонентів, кожен з яких робить свій внесок у характеристику цілого. Ризик-це діяльність, повязана з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, у процесі якого є можливість кількісно і якісно визначити імовірність досягнення передбачуваного результату, невдачі і відхилення від мети. Ризик можна розуміти: як стан і як дію. Як стан — це нестабільність, невизначеність, невпевненість у майбутньому. Ризик як дія — це поведінка субєкта в умовах нестабільності. Ми можемо приймати рішення, що зменшують ризик, але повністю виключити економічний ризик неможливо. Отже, економічна діяльність в умовах ринку без ризику неможлива. При цьому стоїть основне завдання керувати ризиком, зведення його до мінімуму.

Важливим етапом дослідження і вивчення ризику є розробка методик, розробка механізму контролю та керування економічним ризиком. Ці дослідження базуються на принципах системного аналізу. Системний аналіз — це методологія дослідження об'єктів з метою визначення найбільш ефективних методів керування ними. Елементами ризику є: об'єкт, суб'єкт, джерело. Об'єктом ризику називають економічну систему, оцінити ефективність та умови функціонування котрої на перспективу у вичерпній повноті та з необхідною точністю неможливо.

Суб'єктом ризику — особа або колектив, які заінтересовані в результатах управління об'єктом ризику і мають відповідну компетенцію щодо такого управління та прийняття відповідних рішень стосовно об'єкта ризику.

Джерела ризику — це процеси і явища, які спричиняють невизначеність, конфліктність.

Ризик можна назвати соціально-економічною системою, компонентами якої виступають:

підсистеми (керована, управляюча);

процеси (аналіз, оцінка, управління);

функції (планування, передбачення, прогнозування, розробка політики, стратегії, тактики);

організація (організування, побудова організаційної структури);

регулювання (координація, узгодження,), мотивація (мотивування, стимулювання), контроль).

Управління ризиками є складною, відкритою, динамічною, еволюціонуючою системою, що складається з формалізованих і неформалізованих взаємозв'язаних елементів, від ефективної взаємодії яких між собою і з внутрішнім і зовнішнім середовищем підприємства залежить успішне функціонування і розвиток підприємства загалом. Ризик-менеджмент є системою, інтегрованою в загальну систему управління підприємством.

З інституціональної точки зору управління ризиком є структурним елементом керівництва економічним суб'єктом (група вищих керівників організації). Ризик-менеджмент як апарат управління (орган управління) являє собою частину керівництва економічним суб'єктом. Такий підхід обумовлює підвищену увагу до проблем проектування і розвитку структур управління ризиками, централізації і децентралізації функцій управління ризиками, зв’язків між службами і рівнями управління. На підприємстві має бути чітке визначення організаційної структури системи управління ризиками, їх прав і обов’язків, системи взаємодій і інформаційних зв’язків з іншими службами підприємства, масштабів управління і охоплення контролем. Перед структурними одиницями повинні ставитись конкретні завдання, вони мають бути наділені певними повноваженнями і ресурсами для їх виконання. Від ефективного рішення усіх цих питань і своєчасного коригування і зміни структури дуже сильно залежить результативність функціонування підприємства в цілому.

З організаційно-правової точки зору управління ризиками слід розглядати як самостійну сферу діяльності людини і мистецтво управління ризиками. В такому трактуванні ризик-менеджмент реалізується через виконання функцій по управлінню ризиками, ризиковими інвестиціями і соціально — ризиковими відносинами. Сьогодні існує потужна інфраструктура управління ризиками глобальної ринкової економіки, в якій сконцентровано більше 40 типів організацій. Цією діяльністю професійно займаються фінансові інститути (банки, брокери, актуарії, оцінювачі, аудитори, трастові, консалтингові, страхові, інвестиційні, венчурні та ін. компанії); професійні менеджери (ризик — менеджери, експерти, антикризові керівники, фінансові інженери); організації інфраструктури ринку (рейтингові, експертні бюро, інформаційні агентства, охоронні організації, асоціації виробників і споживачів); державні служби і агентства (служби нагляду і прогнозування, стандартизації, контролю і ліцензування, спецслужби розвідки і боротьби із зловмисними ризиками, агентства з надзвичайних ситуацій); юристи різної спеціалізації, слідчі, видавництва, наукові центри, учбові заклади, розробники систем управління ризиком, розробники техніки і технології управління ризиками та ін.

Управління ризиком вже стало серйозним самостійним бізнесом. Зважаючи на те, що жодна з моделей, що описують особливості праці з управління ризиками, не в змозі повністю охопити сутнісний зміст цієї діяльності і передати її специфіку, а управлінські дії у сфері ризику не можна формалізувати (оскільки механізми інтелектуальної діяльності досі не вивчені) ризик-менеджмент нерідко представляють як мистецтво управління ризиками. Тому діяльність з управління ризиками, ризиковими інвестиціями і ризиковими відносинами на підприємстві являє особливу форму мистецтва, тобто вільна творчість, що спирається на науковий фундамент. Тут особливе значення мають особові, індивідуальні, психофізичні якості конкретного менеджера або фахівця, його світогляд, погляди, знання, досвід, інтуїція, стиль керівництва, натхнення, прагнення до отримання необхідного результату, уміння налагодити творчу колективну роботу, покращувати психологічний клімат, розвивати корпоративну культуру.

З конструктивної точки зору управління ризиком є процесом з окремими взаємозв'язаними операціями або функціями. Нині це є найбільш поширеним уявленням про ризик-менеджмент. В якості елементів процесу управління рисками можна виділити окремі операції (аналіз, оцінка, управління ризиками) або основні функції управління ризиками (планування, організація, координація, мотивація, контроль).

2. Класифікація ризиків у підприємницькій діяльності

На сьогоднішній день питання класифікації ризику являє собою досить складну проблему, яку намагалися вирішити багато авторів. Проте в літературі немає єдиного розуміння в цьому питанні. Одні вчені визначають класифікаційні ознаки, інші це роблять безвідносно до них. Вагомий внесок у розробку теоретичних і прикладних проблем ризик-менеджменту, зокрема оцінки економічного ризику, зробили іноземні та українські науковці: А.П. Альгін, І. Т. Балабанов, І. А. Брижань, І. Р. Бузько, В. П. Буянов, П. І. Верченко, В.В. Вітлінський, О. А. Война, Л. В. Временко, В. В. Глущенко, І. В. Гончаров, П. Г. Грабовий та інші.

Ризик, як правило, поділяють на два типи? динамічний і статичний.

Статичний — це ризик втрат реальних активів унаслідок нанесення збитків власності, а також доходу через недієздатність організації. Цей ризик може призвести тільки до збитків.

На відміну від статичних ризиків, динамічні несуть у собі або втрати, або прибуток для підприємницької фірми. Їх ще можна назвати спекулятивними. Крім того, динамічні ризики, які призводять до збитків однієї фірми, можуть одночасно принести виграш для суспільства в цілому. Тому динамічними ризиками важко управляти.

За ступенем впливу ризики бувають: чисті - означають можливість збитків чи нульового результату;

спекулятивні - полягають у можливості одержання як позитивного результату, так і негативного.

За частотою реалізації ризику розрізняють: високі ризики, для яких характерна велика частота реалізації ризику, тобто ймовірність настання збитку;

середні, яким властива середня частота реалізації ризику, тобто середня ймовірність настання збитку; малі ризики — з малою частотою реалізації ризику або ймовірністю настання збитку.

За розміром можливого збитку ризики поділяють на катастрофічні, великі, середні та малі.

За ознакою прогнозованості ризики можна розділити на дві групи:

прогнозовані - можна передбачити, виходячи з економічної теорії або господарської практики, але не можна визначити момент їх прояву;

непрогнозовані - про які поки що нічого не відомо, тому неможливо оцінити їх вплив на ступінь і розмір ризику.

Залежно від сфери впливу або місця прояву ризики поділяють на внутрішні та зовнішні. До зовнішніх відносяться ризики, які безпосередньо не пов’язані з діяльністю підприємства, а зумовлені змінами у зовнішньому середовищі. Внутрішні ризики визначаються діяльністю власне підприємства.

Французькі економісти Л. Іхудт і К. Гольєр вказують на необхідність виділення залежно від характеру впливу на результати виробництва адитивного і мультиплікативного ризиків. Під адитивним вони розуміють ризик, який здійснює однаковий вплив на всі підприємства незалежно від їх розміру. Мультиплікативний ризик впливає на стан підприємства пропорційно до його розмірів.

Залежно від рівня економічного управління виділяють народногосподарський ризик (макрорівень) і ризик на рівні підприємства або фірми (мікрорівень).

За тривалістю дії розрізняють довгострокові (пов'язані із стратегічним впливом) і короткострокові (кон'юнктурні) ризики.

Екологічний ризик можливий двох видів: зовнішній і внутрішній. Зовнішній пов’язаний з можливістю екологічних катастроф та лих, діяльністю в умовах забрудненого навколишнього середовища та одержанням збитків у результаті цього.

Внутрішній ризик визначається можливістю забруднення довкілля внаслідок діяльності фірми та виникненням цивільно-правової відповідальності за таке забруднення, результатом якої буде накладення на підприємство санкцій згідно з чинним законодавством.

Залежно від конкретних причин виникнення всі економічні ризики можуть бути зовнішніми і внутрішніми. До зовнішніх відносяться ризик країн, валютний, ринковий ризик та ризик форс-мажорних обставин.

Валютний ризик, або ризик курсових втрат, пов’язаний з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створенням транснаціональних (спільних) підприємств і банківських установ та диверсифікацією їх діяльності.

Ці ризики можуть бути комерційними, тобто пов’язаними з небажанням або неможливістю боржника (гаранта) оплатити за своїми зобов’язаннями. У свою чергу, комерційний ризик поділяється на конверсійний (готівковий), який являє собою ризик збитків за конкретними операціями в іноземній валюті, і трансляційний (бухгалтерський), що виникає при переоцінці активів і пасивів зарубіжних філіалів і дочірніх фірм у національну валюту. Внутрішні ризики залежать від виду підприємства.

Ризик податкової політики виникає через нестабільність податкового законодавства, підвищення податкових ставок, введення нових видів податків, індивідуальні рішення співробітників податкової служби про можливість використання певних пільг або застосування конкретних санкцій по відношенню до підприємства.

Ризик, пов’язаний зі зміною ситуації в окремій галузі, називається галузевим. Як відомо, всі галузі переживають становлення, піднесення, розквіт і занепад. Така циклічність відповідним чином відображається на доходах різних галузей і цінах акцій підприємств.

Інноваційний ризик полягає в можливості втрат від впровадження новацій у різних сферах господарсько-виробничої діяльності підприємства, які можуть не знайти попиту на ринку.

Фінансовий (кредитний) ризик виникає в сфері відносин підприємств з банками та іншими фінансовими інститутами, а також пов’язаний з невиконанням суб'єктом економічної діяльності своїх фінансових зобов’язань (прострочення платежів, несвоєчасне повернення кредитів і т. п.). У більш вузькому визначенні його пов’язують з фінансовим ліверіджем, тобто відношенням боргу до звичайного акціонерного капіталу, який фірма використовує для фінансування активів. Фінансові ризики? це спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючи вкладення капіталу, заздалегідь знає, що можливі як доходи, так і збитки в результаті проведення будь-якої операції в фінансово-кредитній та біржовій сферах. До фінансових ризиків відносяться: кредитний, процентний, валютний, втрачених фінансових зисків, венчурний, операційний.

Портфельний ризик полягає в імовірності втрати по окремих типах цінних паперів, а також за всіма категоріями кредитів.

«Портфельна теорія» є заснованим на статистичних методах механізмом оптимізації інвестиційного портфеля за заданими критеріями, співвідношенням рівня його прибутковості і ризику.

Мета аналізу цінних паперів протягом десятиліть залишилася, в основному, незмінною:

— визначення справжньої вартості цінних паперів;

— визначення ступеня ризику;

— прогнозування очікуваного прибутку за цінними паперами.

Але на кінець 50-х — початок 60-х років на основі трьох факторів почалися зміни у процесі аналізу, особливо звичайних акцій:

1) наявність мікрокомп'ютерів, персональних комп’ютерів і комп’ютерних терміналів, пов’язаних через телефонну мережу з банком даних;

2) величезні комп’ютерні банки інформації, приведені у відповідність із сучасними вимогами;

3) використання сучасної теорії портфеля цінних паперів (MPT — Modern Portfoto Theory) у формі моделей для вибору цінних паперів портфеля.

На основі можливостей певної регресивної моделі аналітик може передбачити або оцінити майбутні коефіцієнти для акцій, залишковий ризик, темп росту дивідендів і ставку дисконту для вибраних вкладником або менеджером акцій даної компанії. Такий аналіз дозволяє скласти різноманітний і вигідний портфель цінних паперів.

Сучасна теорія портфеля розглядає й урізноманітнення цінних паперів, але в основному подає оптимальні методи розміщення. Одним із найпростіших засобів сучасної теорії портфеля (СТП), є метод урізноманітнення, який дозволяє інвестору зменшити до мінімуму ризик. Також СТП дозволяє інвесторам здійснити набір цінних паперів у портфелі з вищим доходом.

Припущення сучасної портфельної теорії - СТП припускає, що ринок є ефективний. Це означає, що всі учасники ринку мають доступ до інформації, одержують однакову інформацію, мають вільний доступ і вихід з ринку. Фундаментальний же припускає, що ринок є неефективним і більший дохід можна отримати, купуючи недооцінені цінні папери.

СТП припускає, що інвестори:

— неохоче сприймають ризик, тобто не люблять його. Ризик визначається несталістю норми доходу або основного капіталу;

— надають перевагу вищій нормі доходу над нижчою;

— намагаються максимально збільшити доходи і до мінімуму зменшити ризик. Іншими словами, намагаються одержати найвищі доходи на одиницю ризику.

СТП припускає, що всі рішення будуть прийматися на основі очікуваної норми доходу та очікуваного ризику або очікуваного стандартного відхилення норми доходу.

СТП вимагає певного співвідношення цінних паперів у портфелі. Ця вимога була розроблена Гаррі Марковіцем. Він припустив, що, знаючи коефіцієнт кореляції, відношення однієї акції до іншої, можна визначити комбінацію фондів, яка забезпечить найнижчий ризик для даного рівня доходу.

СТП стверджує, щоб зменшити ризик, інвестор повинен додати інші цінні папери до свого портфеля. Іншими словами, ризик зменшується при збільшенні кількості цінних паперів у портфелі.

СТП припускає, що:

— завданням інвестора є ефективний набір цінних паперів, який забезпечить найвищий дохід при найнижчому рівні ризику;

— норма доходу і ризик за цінними паперами обчислюється за певний період часу.

— ризикові цінні папери можуть додаватися, вилучатися з портфеля на будь-яку суму.

Основою СТП є гіпотеза ефективного ринку.

Таким чином, у країнах Заходу широко практикується розміщення коштів на фондовому ринку, оскільки це більш вигідно, аніж, наприклад, вкладання в нерухомість, що було популярним два десятки років тому. В Україні фондовий ринок почав активно розвиватися тільки з початком приватизації. Сьогодні фондовий ринок, певною мірою, вже сформувався, що дозволяє вести мову про вкладання коштів у цінні папери.

Ризик втраченого фінансового зиску? це ризик настання опосереднених фінансових збитків (недоотримання прибутку) внаслідок нездійснення будь-якого заходу (наприклад, страхування) чи зупинки певного виду господарської діяльності. Венчурний ризик пов’язаний з кредитуванням і фінансуванням науково-технічних розробок та винаходів, які характеризуються підвищеним ступенем ризику. Основним методом зниження ризику венчурного капіталу є диверсифікація інвестицій. Новим підприємствам характерні три види венчурних ризиків, які пов’язані з:

технічними нововведеннями;

економічним або організаційним аспектом виробництва;

молодістю підприємства.

Операційні ризики пов’язані в основному з торговими операціями, а також з договорами відносного фінансового інвестування та дивідендними виплатами.

Передрозрахунковий ризик — це ризик того, що контрагент не виконає своїх зобов’язань по угоді до розрахунків і банку доведеться замінити цей контракт угодою з іншими контрагентами по існуючій (і, можливо, несприятливій) ринковій ціні.

Залежно від форми інвестування виділяють ризик:

реального інвестування, пов’язаний із невдалим вибором місця розташування об'єкта, який споруджують; збоями у постачанні будівельних матеріалів і обладнання; значним зростанням цін на інвестиційні товари;

фінансового інвестування, пов’язаний із непродуманим підбором фінансових інструментів для інвестування, фінансовими труднощами чи навіть банкрутством окремих емітентів, непередбачуваними змінами умов інвестування, прямим ошукуванням інвесторів тощо.

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або кредитні відносини, визначають взаємини між особою, яка їх випустила (емітентом), та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових прав іншим особам. Цінні папери можна використати для здійснення розрахунків між суб'єктами господарювання або як заставу для забезпечення платежів і кредитів.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому і гарантує участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.

Облігації - термінові боргові зобов’язання з фіксованим процентом, за допомогою яких держава і муніципальні (місцеві) органи, а також підприємства мобілізують фінансові ресурси.

Кожний цінний папір характеризується доходністю та ризиком. Під ризиком розуміється ймовірність неотримання очікуваного прибутку чи навіть часткову або повну втрату коштів, які вкладені в цінні папери. Ризик та доход різних цінних паперів різні. Як правило, цінні папери, яким не притаманний ризик, дають невеликий прибуток, а цінні папери, які можуть дати більший доход, характеризуються більшим ризиком.

Ризик прийнято розділяти на ринковий, тобто єдиний для всіх цінних паперів, який неможливо уникнути, та індивідуальний — притаманний конкретному цінному паперу. Вкладаючи грошові кошти в різні цінні папери, формуючи портфель цінних паперів, можливо практично до нуля знизити індивідуальний ризик: якщо по одним цінним паперам буде низький доход (збиток), то інші це компенсують. Чим більше цінних паперів знаходиться в портфелі, тобто чим більше він диверсифікований, тим менший індивідуальний ризик.

Кожне підприємство, яке бажає розмістити вільні кошти на фондовому ринку, має свою шкалу оцінки ризику та прибутку. Високий прибуток для одного підприємства може здатися низьким для іншого. Якщо одні надають перевагу ризику з низьким прибутком, то інші - погоджуються на великий ризик з очікуванням великого прибутку.

Метою оптимізації портфелю цінних паперів є формування такого портфелю цінних паперів, який би відповідав вимогам підприємств як за прибутками, так і за ризиком, та при цьому достатньою мірою був диверсифікований.

Для кожного підприємства або фізичної особи оптимальним звичайно був би варіант, коли досягається максимальний ефект у вигляді прибутку від вкладання коштів у цінні папери, і в той же час ризик отримання збитку зводиться до нуля. Але така ситуація є недосяжною за ринкових умов, тому слід мати на увазі певні обмеження щодо ризику або прибутковості.

Перший варіант — задатися певною максимально допустимою величиною ризику. Тоді задача оптимізації зводиться до вибору такої структури портфеля, при якій ризик портфеля не перевищує заданого значення, а доходність портфеля є максимальною. Така задача називається прямою задачею.

Другий варіант — задатися певною мінімально допустимою величиною доходності. У цьому випадку задача оптимізації зводиться до вибору такої структури портфеля, прибуток якого вищий або ж дорівнює заданому значенню, а ризик мінімальний. Така задача називається оберненою.

Розв’язавши пряму і обернену задачі з оптимізації портфеля з N цінних паперів підприємство отримує дані - скільки та які цінні папери необхідно придбати, щоб сформувати портфель, який по міркам конкретного підприємства має достатньо високу доходність при допустимому ризику.

При спробі розв’язати пряму або обернену задачу виникає запитання: яким чином визначаються характеристики портфеля (доходність та ризик). На сьогоднішній день найбільш розповсюджені 2 моделі визначення характеристик портфеля: модель Марковіца та модель Шарпа. Обидві моделі створені і успішно працюють в умовах, що склалися у відносно стабільних західних фондових ринках. Нажаль, до їх числа український фондовий ринок поки що не входить. Через це була розпочата спроба створити модель, яка здатна успішно функціонувати в умовах фондового ринку, що формується, розвивається та реорганізується, яким є фондовий ринок України. Створена модель отримала назву Квазі-Шарп (подібна до моделі Шарпа).

Поряд із названими загальними, універсальними прийомами аналізу портфеля цінних паперів використовуються й евристичні прийоми, які ґрунтуються на інтуїції та досвіді дослідників.

До евристичних прийомів, або методів активізації творчості, нестандартного мислення відносять зазвичай низку методів генерації варіантів розв’язання проблеми на основі притаманної людині здатності до творчої діяльності. Їх застосовують тоді, коли звичайні рутинні методи, засновані на аналізі минулого досвіду та теперішніх умов, не дають змоги вибрати спосіб вирішення. Особливо широко ці прийоми використовують у стратегічному аналізі для прогнозування розвитку економічної ситуації.

Усі евристичні методи поділяються на дві великі групи — методи ненаправленого пошуку («мозкового штурму», «експертних оцінок», «колективного блокнота», «контрольних питань», «асоціацій та аналогій», ділові ігри та ситуації, кібернетичні наради) та методи направленого пошуку (морфологічний метод, алгоритм розв’язання винахідницьких задач, метод «сходження на гору», метод Монте-Карло тощо).

3. Методи управління підприємницьким ризиком

ризик загроза управління Управління ризиками являє собою ітеративний процес із чітко визначеними етапами, за допомогою якого менеджери можуть ясно уявити ризики, з якими стикається їхня організація.

Розглянемо основні етапи процесу управління ризиком (Рисунок. 1.1):

— установлення контексту ризику;

— аналіз (виявлення й оцінка) ризику;

— ранжування і відбір ризиків;

— вплив на ризик (вибір методів і стратегії).

Рисунок 1.1 — Процес ризик-менеджменту Установлення контексту ризику — на цьому етапі визначають стратегічні і тактичні цілі компанії.

Аналіз ризику — етап, мета якого одержати потрібну інформацію про структуру, властивості об'єкта і наявні ризики. Зібраної інформації має бути достатньо для того, щоб приймати адекватні рішення на наступних стадіях. Аналіз передбачає з виявлення ризиків (іноді кажуть — факторів ризиків, тобто певних подій та обставин) і їх оцінку. Виявляючи ризики (якісна складова), визначають усі ризики, властиві досліджуваній системі. Головне тут — не пропустити важливих обставин і докладно описати всі істотні ризики.

Оцінка — це кількісний опис виявлених ризиків, у процесі якого визначають такі їх характеристики, як імовірність і розмір можливих наслідків. Водночас формують набір сценаріїв розвитку несприятливих ситуацій. Для різних ризиків можна побудувати функції розподілу ймовірності настання наслідків залежно від їх розміру.

Виявлення й оцінка тісно пов’язані між собою, і не завжди можна розділити їх на самостійні частини загального процесу. Більш того, часто аналіз іде у двох протилежних напрямках — від оцінки до виявлення і навпаки. У першому випадку вже зафіксовано збитки і слід виявити їх причини. У другому випадку на основі аналізу системи виявляють ризики і можливі наслідки.

Ранжування і відбір ризиків — визначення ступеня важливості ризиків для компанії і порядку, у якому ними займатиметься компанія. Критерієм може бути порівняння наслідків з прибутком, доходом та активами компанії.

Вплив на ризик — застосування конкретних способів впливу на ризики компанії для нейтралізації їх наслідків.

Усі заходи щодо управління ризиком можна поділити на доподійні і післяподійні. Перші, як випливає з назви, планують і здійснюють завчасно, а другі - після того, як непередбачена подія вже відбулася.

До доподійних заходів відносять: страхування, самострахування, попереджувальні організаційно-технічні, юридичні, договірні й інші заходи для передачі ризику.

Післяподійні заходи — це одержання ресурсів на ліквідацію збитків у вигляді фінансової допомоги, позик тощо. У таблиці 1.2 порівнюється традиційний та новий підходи до управління підприємницькими ризиками.

Таблиця 1.2 — Основні ознаки функціонального та інтегрального ризик-менеджменту

Мета інтегрального ризик-менеджменту полягає у створенні, захисті і збільшенні багатства власників компанії за допомогою управління факторами невизначеності, що можуть як негативно, так і позитивно вплинути на досягнення організацією своїх цілей. Його завдання — виявляти, аналізувати та впливати на всі ризики, з якими зіштовхується компанія як з позиції попередження та мінімізації збитків, так і з позиції використання сприятливих можливостей для зростання вартості активів компанії. Основна увага дослідників ризик-менеджменту зосереджується на практиці управління ризиками в рамках великих компаній, тоді як особливості ризик-менеджменту в малому та середньому бізнесі досліджені недостатньо повно. Аналізуючи особливості інтегрального та функціонального ризик-менеджменту в малому та середньому бізнесі, ми маємо виходити із дії наступних чинників.

По-перше, власник компанії, як правило є її керівником, який безпосередньо займається її операційною діяльністю. Досконало розбираючись у виробничих питаннях, керівник компанії вважає, що він має повне уявлення не тільки про виробничі, але й про інші ризики, які постають перед його бізнесом, що призводить до переоцінки одних, та недеоцінки інших видів ризиків.

По-друге, обмежені фінансові ресурси малих та середніх підприємств не дозволяють доручити управління ризиками окремому підрозділу та залучати кваліфікованих фахівців для управління ризиками. Внаслідок цього компанія спирається на спрощену стихійно-інтуітивну модель управління ризиками, в рамках якої керівництво знає про основні ризики, пов’язані із поточною операційною діяльністю, проте, не формалізує цю інформацію в формальному документі - програмі управління ризиками.

По-третє, обмеженість ресурсів малого та середнього бізнесу потребує застосування максимально ефективної моделі управління ризиками, в якості якої виступає інтегральний ризик-менеджмент. Функції управління ризиками в рамках всього підприємства можуть виконуватися самим власником-директором підприємства, або його фінансовим директором.

Попередній досвід вивчення проблеми під час проведення семінарів з ризик-менеджменту показав, що підприємці ніколи не використовують спеціально розроблені програми та декларації управління ризиками. Вони про них нічого не знають та не вміють розробляти. Тому, враховуючи відсоток позитивних відповідей на питання анкети про наявність цих документів на підприємстві, можна певним чином проконтролювати достовірність отриманої інформації про стан застосування інтегрального та функціонального ризик-менеджменту.

Ствердну відповідь на питання про наявність програми управління ризиками дали 12,5% респондентів, та 10,1% з них заявили, що вони розробили декларацію управління ризиками. Виходячи із наших попередніх спостережень ці відповіді можна вважати неправдивими. Такий незначний відсоток неправдивих відповідей свідчить про те, що вищевикладені результати дослідження, які стосуються ступеню застосування інтегрального та функціонального підходів до управління підприємницькими ризиками, значною мірою є достовірними та не потребують суттєвого корегування.

З аналітичної точки зору перевірка гіпотези мала показати справедливість висунутого нами припущення про те, що в якості ознаки наявності управління функціональними ризиками підприємці вважають наявність виробничого, фінансового та інших конкретних планів дій в певній функціональній сфері. Детальний розгляд відповідей респондентів підтвердив висунуту гіпотезу.

Про це свідчить, зокрема, те, що майже 43% респондентів, на підприємствах яких відсутні фінансові плани, взагалі не займаються управлінням фінансовими ризиками. Зовсім інша картина на підприємствах де наявні фінансові плани — на них лише 18,1% ігнорують фінансовий ризик-менеджмент. Ще більш разючою є картина для тих респондентів, які в повному обсязі використовують управління фінансовими ризиками.

Перевірка за допомогою критерію хі-квадрат (р = 0,001) свідчить про можливість розповсюдити виявлену закономірність на всю генеральну сукупність МСП м. Києва. Зазначимо також, що ступінь кореляції між станом фінансового планування та мірою застосування фінансового ризик-менеджменту є слабкою (значення коефіцієнту Спірмена дорівнює 0,265).

Картина в випадку із виробничими та маркетинговими ризиками є ще більш контрастною, демонструючи в окремих випадках 5-ти кратну різницю в значенні часток окремих категорій респондентів. Виявлені залежності також мають слабку ступінь кореляції (значення коефіцієнту Спірмена дорівнює 0,305 для виробничого ризик-менеджменту та 0,333 для маркетингового) і можуть бути розповсюджені на всю генеральну сукупність МСП м. Києва.

Таким чином, з точки зору підприємців наявність плану для конкретної функціональної сфери діяльності означає те, що вони займаються управлінням ризиками в цій сфері. Ми продемонстрували справедливість цієї тези для виробництва, маркетингу та фінансів, проте, за нашою думкою, цей висновок є справедливим і для інших сфер. Ототожнювання планування із управлінням ризиками можливо пояснити тим, що при розробці планів обов’язково постає проблема ризиків, які можуть завадити його виконанню.

Наприклад, при підготовці плану маркетингу потрібно з’ясувати які із слабких сторін компанії і зовнішніх загроз створюють ризики для всіх видів маркетингової стратегії, — товарної, цінової, розповсюдження та просування, а також яким чином можна мінімізувати або повністю виключити вплив цих слабких сторін і загроз. В обов’язковому порядку розглядаються ризики і при розробці інвестиційних проектів. Існує багато критеріїв ризиків інвестиційних проектів, відповідно до яких виділяють ризики систематичні і несистематичні, зовнішні і внутрішні, передбачувані і непередбачувані тощо.

Отже, ми бачимо, що у підприємців є певні підстави для того, щоб вважати, що вони, розробляючи свої функціональні плани, одночасно займаються і управлінням відповідними ризиками.

Проведене дослідження теоретичних і практичних питань застосування функціонального та інтегрального підходів до управління підприємницькими ризиками дозволяє зробити наступні висновки.

По-перше, з’ясовані сутність функціонального і інтегрального ризик-менеджменту та його особливості в малому та середньому бізнесі, які полягають в наступному: переоцінка одних та недооцінка інших видів ризиків; використання спрощеної стихійно-інтуітивної моделі управління ризиками; можливість виконання функцій ризик-менеджера власником-керівником підприємства або його фінансовим директором.

По-друге, аналіз практики управління ризиками на малих та середніх підприємствах м. Києва показав, що в ризик-менеджмент в обмеженому масштабі використовується в усіх функціональних сферах діяльності підприємств. Виявлено, що найкращим чином справи із функціональним ризик-менеджментом обстоять для фінансової, комерційної та виробничої сфер діяльності підприємств. Тривогу викликає невміння підприємців управляти стратегічними ризиками, що було продемонстровано на прикладі страйку приватних перевізників м. Києва в березні 2008 р.

По-третє, з’ясовано, що більше половини малих та середніх підприємств м. Києва використовують окремі елементи інтегрального ризик-менеджменту, що свідчить про існування добрих передумов для запровадження науково-обґрунтованого підходу до інтегрального управління ризиками серед підприємців м. Києва.

По-четверте, в якості основних документів для управління функціональними ризиками підприємці застосовують виробничі, фінансові, маркетингові та інші конкретні плани дій. Ототожнювання планування із управлінням ризиками можливо пояснити тим, що при розробці планів обов’язково постає проблема ризиків, які можуть завадити його виконанню.

Виправданий ризик — атрибут стратегії і тактики ефективної економічної діяльності. У кожній ситуації, що пов’язана з ризиком виникає питання: «що означає виправданий ризик і де проходить межа яка відділяє допустимий ризик від авантюри?» дати відповідь на ці питання, значить знайти рівень «прийнятого ризику», кількісну та якісну оцінки конкретних ризикових рішень. Кількісну оцінку ризику проводять на підставі імовірнісних розрахунків. Кількісні значення ризику обчислюються у відносних і в абсолютних величинах, що виражають міру невизначеності під час реалізації прийнятого рішення. Ступінь ризику може оцінюватись сподіваними збитками, що спричинені цим рішенням; та імовірністю, з якою ці збитки можливі. Якщо малоімовірно, що будуть несприятливі наслідки — ризик малий, і мала імовірність помилки велика то збитки малі. У ряді випадків ризик дорівнює добуткові сподіваних збитків на імовірність того, що ці збитки відбудуться. Імовірність настання певної події може бути визначена: об'єктивним методом, що ґрунтується на обчислені частоти, з якою відбувається певна подія, і суб'єктивний метод, який спирається на використанні суб'єктивних оцінок та критеріїв, що ґрунтуються на припущеннях.

Ризик в абсолютному виразі може визначатися сподіваною величиною можливих збитків, і як міру ризику використовують середньоквадратичне відхилення. Ризик у відносному вираженні може визначатися як відношення можливих збитків до деякої базової величини: (обсяг майна підприємства, загальні витрати ресурсів або сподіваний прибуток). Суттєвим фактором, що впливає на ефективність використання фінансових ресурсів підприємств є фактор ризику. Оскільки ризик у виробничому процесі, незалежно від його конкретних форм, зрештою з’являється у вигляді можливого зменшення реальної віддачі від використаних фінансових ресурсів порівняно з очікуваною, то його врахування має важливе значення в системі управління фінансовими ресурсами підприємств. На мій погляд, категорію Ї ризик варто визначити, як небезпеку потенційно можливої, ймовірної втрати ресурсів чи недоотримання доходів порівняно з варіантом, який розраховує на раціональне використання ресурсів при даному виді підприємницької діяльності. Іншими словами, ризик — це загроза того, що підприємство понесе втрати у вигляді додаткових видатків чи отримає доходи нижче тих, на які розраховує. Теорія ризику, стосовно виробництва є менш розвиненою.

Висновок

В господарській та фінансово-економічній діяльності суб'єкта, як зазначено у Фінансовому словнику, під ризиком розуміють «усвідомлену можливість небезпеки виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, майна, грошей у зв’язку з випадковими змінами умов економічної діяльності, несприятливими обставинами. Вимірюють частотою, ймовірністю виникнення того чи іншого рівня втрат.»

Якщо перевести поняття ризику в площину фінансових категорій, можна сказати, що ризик — це ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом. З огляду на зазначене, важливо чітко визначитися в розуміння фінансового ризику.

У вітчизняній навчальній літературі фінансові ризики, як правило, лише згадуються, а в більшості підручників не згадуються взагалі. Особливість зазначених ризиків полягає в тому, що вони є наслідком взаємовідносин між суб'єктами ризику, тобто виникають через так званий людський фактор, не мають природних стабілізаторів рівня ризику.

В літературі зустрічаються різні підходи до побудови класифікаційної схеми ризиків. На практиці вказані ризики тісно переплітаються і представляють собою складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків.

Управління фінансовими ризиками є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту — ризик-менеджмент.

Під ризик-менеджментом слід розуміти систему управління ризиками на підприємстві, що передбачає використання методів та інструментів, спрямованих на виявлення, ідентифікацію ризиків, розрахунок ймовірності їх настання, їх оцінку (визначення можливого розміру фінансових втрат) та нейтралізацію (внутрішнє і зовнішнє їх страхування).

Основна мета управління фінансовими ризиками — мінімізація пов’язаних з ними фінансових втрат.

Оцінка рівня ризику є найбільш складним і відповідальним моментом, оскільки саме від її результатів залежать подальші дії підприємства. В першу чергу необхідно встановити перелік ризиків, які є найбільш реальними. Зміст даної процедури поділяють на два основних етапи.

По-перше, необхідно визначити перелік тих ризиків, зниження яких залежить безпосередньо від підприємства (наприклад, ризик втрати майна через недотримання умов зберігання і умов виробництва). До них, передусім, відносяться внутрішні ризики, (ризики, рівень яких залежить від організаційної структури, професійного рівня працівників, системи управління і контролю), вплив яких можна послабити або, навіть, частково ліквідувати за рахунок підвищення ефективності менеджменту.

По-друге, необхідно визначити ризики зовнішні, рівень яких не залежить від особливостей функціонування підприємства (наприклад, ризик змін законодавства). Ці ризики не можуть бути усунені, проте вони піддаються мінімізації. Розгляд основ практичного алгоритму виявлення та опису підприємницьких ризиків дозволяє зробити наступі висновки. По-перше, визначення підприємницького ризику, яке наведено в статті (комбінація можливої події, її ймовірності та її наслідків), дає можливість використовувати на практиці зручний формат для їх формулювання: ризик недосягнення цілей підрозділу підприємства внаслідок можливої

події. По-друге, алгоритм виявлення та опису підприємницьких ризиків, розроблений з врахуванням вимог основних міжнародно-визнаних стандартів з ризик-менеджменту та рівня кваліфікаційної

підготовки фахівців українських підприємств, містить все необхідне для використання вітчизняними підприємцями. По-третє, застосування спеціальної матриці ризик-аналізу суттєво полегшує процес виявлення ризиків, що має особливе значення для малого та середнього бізнесу (з огляду на рівень кваліфікації їхніх працівників).

Подальше дослідження питань, пов’язаних із виявленням та описом підприємницьких ризиків, має зосередитися на врахуванні галузевої специфіки. Це дасть змогу розробити ефективні алгоритми виявлення та опису підприємницьких ризиків для конкретних галузей української економіки.

Список літератури

1. Альгин А. П. Грани экономического риска. / А. П. Альгин. — М.: Знание, 2001. — 64 с.

2. Бланк И. А. Управление финансовыми рисками: моногр. / И. А. Бланк. — К.: Ника-Центр,

2005. — 600 с.

3. Вітлінський В.В., Великоіваненко Г. І. Фінансовий ризик і методи його вимірювання / В.В.

Вітлінський, Г. І. Великоіваненко // Фінанси України. — 2000. — № 5. — c. 13−23.

4. Економічний ризик: ігрові моделі: Навч. посібник / В.В. Вітлінський, П. І. Верченко, А.В. Сігал, Я. С. Наконечеий; За ред. д-ра екон. наук, проф. В.В.Вітлінського. — К.: КНЕУ, 2002. ;

446 с. Ермольев Ю. М. Методы стохастического программирования. — М.: Наука, 2007. — 234 с.

5. Ермольев Ю. М., Михалевич В. С. Об исследованиях в области риска./ Ю. М. Ермольев, В.С.

Михалевич — М.: ИК им. В. М. Глушкова, 2006. — 10 с. — (Препринт).

6. Хохлов Н. В. Управление риском. / Н. В. Хохлов — М.: ЮНИТИ, 2001. -239 с.

7. Шапиро В. Д. Принятие решенимй в системах организационного управления: исследование расплывчатых категорий. / В. Д. Шапиро — М.: Энергия, 2003. — 184 с.

8. Ястремський О. І. Основи теорії економічного ризику. Навчальний посібник для студентів екон. спец. навч. закладів./ О. І. Ястремський — К.: «АртЕк», 2005. — 248 с

9. Положення про критерії та фінансові нормативи діяльності кредитних установ / Затверджено Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28 вересня 2006 року № 6261.

10. Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операція-ми комерційних банків / Постанова Правління НБУ № 122 від 27.03.2006 року.

11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» / Наказ Міністерства фінансів України № 559 від 30.11.2001 року. Зі змінами.