Складчасті тектонічні порушення

План

Вступ

1. Утворення складок та типи складок

2. Елементи складок

3. Класифікація складок за іншими ознаками Висновок Список використаної літератури

Вступ

Складчасті тектонічні порушення — ці порушення відбуваються на загальному фоні коливних рухів і викликають зминання, згини та утворення складок осадових порід без розривів їх. Найпростішою формою нерозривних порушень у верствуватих гірських породах є нахилене або моноклінальне залягання верств, при якому всі шари досить одноманітно падають в одну сторону. Така форма залягання називається монокліналлю. Просторове положення нахилено залягаючих верств гірських порід визначають т. зв. елементами залягання. До них належить лінія простягання, лінія падіння і кут падіння. Лінією простягання шару називається лінія його перетину з горизонтальною площиною. Лінія падіння — це лінія, яка вказує напрям максимального нахилу або падіння шару. Вона завжди є перпендикулярною до лінії простягання. Кутом падіння називається кут, під яким шар нахилений до горизонту, або кут, утворений площиною шару з горизонтальною площиною. Напрям простягання і напрям падіння шару по відношенню до сторін світу виражається в градусах від 0 до 360. Ці напрями відповідно називають азимутом простягання і азимутом падіння. Складки — це хвилеподібні згини верств гірських порід.

1. Утворення складок та типи складок

Складки — хвилеподібні вигини пластів в шаруватих товщах осадових, вулканогенних, чи метаморфічних порід, які виникли при пластичних деформаціях в результаті тектогенезу. Сукупність складок називають складчастістю. Вигини пластів, які мають форму складок, можуть виникати і в процесі формування пластів порід — структури облягання нерівних поверхонь незгідностей, або при рухах застигаючої лави.

Зім'яті у складки породи мають різний вік, від докембрійських до четвертинних, і розповсюджені дуже широко. Фундамент древніх платформ повсюдно представлений докембрійськими товщами, які сильно зім'яті у складки.

Складчастість є результатом пластичних деформацій гірських порід і спостерігається тільки в шаруватих товщах, позаяк в масивних (інтрузивних) товщах складки не утворюються, і пластичні деформації там реалізуються в інших формах.

Виділяють два основні типи складок: випуклі (антиклінальні) і вгнуті (синклінальні).

Антиклінбль (від грец. ?нфй — проти і грец. клЯнщ — нахиляю) — складка шарів гірських порід, в центральній частині якої при перетині їх горизонтальною площиною розташовуються древніші за віком породи відносно її периферійних частин (Рис. 1.1).

Крила антикліналі похилені в обидва боки від місця перегину — замка. Замок антиклінальної складки часто називають склепінням. За положенням осьової площини, що проходить через місце найбільшого перегину верств, розрізняють пряму, похилу, лежачу, перевернуту антикліналі; за формою в плані - лінійно витягнуту антикліналь та округлу антикліналь — брахіантикліналь.

Рис. 1.1 Антикліналь Рис. 1.2 Антикліналь та синкліналь Антикліналь (а) та синкліналь (б); 1 — крило складки, 2 — ядро складки.

Синкліналь (грец. клйнщ — нахиляю) — увігнута складка, ядро якої складено молодшими відкладами, аніж крила.

Звичайно синклінальна складка обернена замком донизу і геологічні шари на її крилах падають назустріч одне одному. Однак у синклінальної опахалоподібної складки шари у напрямку замка спочатку падають у різні сторони, а вже потім — назустріч. У перекинутої, лежачої і перевернутої складках крила падають в одну сторону, причому в останньої - синкліналь обернена своїм замком догори.

2. Елементи складок

В складках розрізняють :

— крила — верстви (пласти), які складають бокові частини складки, розташовані по обидва боки згину;

— ядро — внутрішня частина складки, обмежена якою-небудь верствою порід; кут при вершині складки — кут, утворений продовженням крил складки до їх перетину;

— замок, або склепіння — місце вигину пластів; осьова поверхня — поверхня, яка ділить кут при вершині складки навпіл; шарнір — точка перегину в замку, або склепінні складки; (Рис. 2.1).

— шарнірна лінія — лінія перетину осьової поверхні з покрівлею, або підошвою верстви в замку або склепінні складки;

— осьова лінія, або вісь — лінія перетину осьової поверхні складки з горизонтальною поверхнею;

— гребінь — найвища точка складки, яка не співпадає з шарніром у випадку нахилених або лежачих складок.

Рис. 2.1 Елементи складок

3. Класифікація складок за іншими ознаками

складка тектогенез синклінальний деформація

Існує декілька класифікацій складок за тими чи іншими ознаками.

За положенням осьової площини складки поділяються на: прямі (осьова площина розташована вертикально), похилі (осьова площина нахилена), лежачі (якщо вона має горизонтальне положення) і пірнаючі - осьова площина нахилена нижче горизонту. (Рис. 3.1).

Рис. 3.1 За положенням осьової площини складки Залежно від величини кута при вершині складки та співвідношення осьової поверхні і крил розрізняють: відкриті складки, які характеризуються тупим кутом при вершині; закриті, кут при вершині яких гострий, та ізоклінальні, осьова поверхня яких паралельна крилам складки. (Рис. 3.2)

Рис. 3.2 Залежно від величини кута при вершині складки За формою замка складки діляться на: гребенеподібні - вузькі, гострі антикліналі, розділені широкими пологими синкліналями; кілеподібні - вузькі гострі синкліналі, розділені широкими, пологими антикліналями; скринеподібні - широкі пологі антикліналі та синкліналі та інші.

Рис. 3.3 За формою замка Складки нерідко займають значні простори і крило антикліналі переходить в крило сусідньої синкліналі. Таке поєднання складок називається складчастістю. В.В.Білоусов виділяє три основних типи складчастості:

1) повну, або голоморфну;

2) переривчасту, або ідіоморфну

3) проміжну між двома першими типами.

Повна складчастість характеризується суцільним заповненням поєднаними складками. Останні, зазвичай, лінійні, паралельні одна одній і мало відрізняються за амплітудами та шириною. Переривчаста складчастість характеризується ізольованістю складок, розташованих на значній відстані одна від одної. В ній переважають антикліналі ізометричної форми, розділені майже недеформованими породами, які залягають горизонтально. Проміжна складчастість володіє рисами повної та переривчастої і характеризується розвитком окремих гребеноподібних та кілеподібних складок і їх поєднанням на фоні спокійного залягання відкладів.

За типом деформацій порід розрізняють складки: поздовжнього згину, поперечного згину та текучості(нагнітання). В першому випадку на верству, або товщу гірських порід діють горизонтально орієнтовані сили і верстви зминаються в складки завдяки тому, що відбувається ковзання одних верств по інших і при цьому в покрівлі та підошві кожної верстви діють протилежно направлені сили, які спричиняють деформацію зсуву.

Складки поперечного згину утворюються в результаті дії сил, направлених перпендикулярно до покрівлі або підошви верстви. В такому випадку над блоком, який піднімається, верстви, деформуються, зазнають розтягування і стають довшими.

Складки текучості, або нагнітання, властиві гірським породам з низькою в’язкістю, таким як глини, гіпс, кам’яна сіль, ангідрит, кам’яне вугілля. Для таких складок характерні різноманітні та складні форми.

Висновок

Незважаючи на велику різноманітність складок як по морфології, так і генезису можна стверджувати, що всі вони представляють певний етап розвитку земної кори. З плином часу морфологія і просторове положення складок змінюється, видозмінюються одні з них та виникають нові. Геофізична роль складчастих рухів поля гає не лише в структурних змінах земної кори. Ці рухи сукупно з коливними призводять до перерозподілу речовини земної кори.

Список використаної літератури

1. Короновский Н. В., Якушова А. Ф. Основы геологии.

2. Аллисон А., Палмер Д. Геология — наука о вечно меняющейся Земле.

3. Ферхуген Дж. и др. Земля.

Введение

в общую геологию. Т.1.

4. Войткевич Г. В, Бессонов О. А. Химическая эволюция Земли.

5. Свинко Й. М., Сивий М. Я. Геологія з основами палеонтології.