Комерційні операції по закупівлі та формуванню товарних запасів

Вступ

Управління товарними ресурсами розглядається через призму досягнення стратегічних цілей регіону, підприємств, об'єднань і оптимізації його основних оперативних процесів. Головним завданням управління економікою є досягнення максимальної пристосованості підприємств до ринкових умов, які змінюються з найменшими витратами, підвищення їх частки на ринку, досягнення певних переваг порівняно з конкурентами. У вирішенні поставленого завдання важливе місце надається управлінню товарно-матеріальними ресурсами як складовій частині управління економікою.

Управління товарно-матеріальними потоками — це система організацій, відомств, служб, підприємств, спрямована на забезпечення безперервного процесу торгівлі ефективної організації використання матеріальних ресурсів.

Надійність роботи підприємства його стабільність та перспективність, конкурентоспроможність продукції підприємства напряму залежать від вміння розв’язувати широке коло питань, пов’язаних з організацією управління товарними ресурсами підприємства.

Якісна організація управління товарними ресурсами підприємства надає можливість підвищити прибутковість товарних операцій, оптимізувати структуру оборотних активів, підвищити якість обслуговування клієнтів.

Актуальність даної теми полягає у підвищенні ефективності управління товарними запасами за рахунок збільшення їх оборотності, створення оптимальної кількості складів, оптимізації товарного асортименту. Завдяки урегульованості дії даних показників торгівельне підприємство забезпечить безперервність процесу реалізації товарів та обслуговування споживачів.

Метою роботи є дослідження сутності товарних запасів підприємств продукції та виявлення шляхів підвищення ефективності їх використання.

Для досягнення мети роботи поставлені наступні завдання:

— розглянути сутність товарних запасів;

— дослідити механізм управління товарними запасами;

— визначити методичні підходи до оцінки ефективності управління товарними запасами;

— навести загальну характеристику комерційних операцій по закупівлі товарних запасів;

— сформулювати шляхи підвищення ефективності системи управління товарними запасами.

Об`єктом дослідження виступають комерційні операції по закупівлі та формуванню товарних запасів.

Предметом дослідження є проблеми управління товарними запасами підприємств.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

При написанні даної роботи були використані учбові та наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, статті періодичного друку.

При написанні роботи були використані методи наукового пізнання та статистики.

1. Суть та основні принципи комерційних операцій

1.1 Закупівля товарів

запас управління комерційний товарний Оптова закупівля товарів — важлива складова частина комерційної роботи торговельного підприємства. Оптові закупки можуть вести оптові та роздрібні торговельні підприємства, незалежно від форми власності. Для торговельних підприємств оптові закупки дають можливість сформувати необхідний асортимент товарів, здійснювати вплив торгівлі на виробництво відповідно до вимог споживчого попиту. Правильно організовані оптові закупки товарів є важливою умовою для нормального функціонування підприємства, виконання намічених планових завдань, створення оптимальних товарних запасів. Широт повнота асортименту товарів у роздрібній мережі, ступінь задоволення попиту населення, забезпеченість товарами багато в чому залежать від процесу закупівельної діяльності торговельного підприємства, його фінансового стану.

Кожне торговельне підприємство самостійно повинно правильно, раціонально організовувати процес закупівельної роботи, активно вести пошук джерел закупки товарів.

На процес організації оптових закупок впливають різні фактори (рис. 1.1) [3, с. 66].

Рис. 1.1. Фактори, які впливають на процес організації оптових закупок

Увесь процес закупівельної роботи складається з попередніх, власне закупівельних та завершальних комерційних операцій щодо закупівель. До попередніх операцій щодо закупівель належать:

— вивчення споживчого попиту;

— вивчення джерел закупівлі та постачальників товарів;

— визначення необхідного обсягу закупівлі товарів;

— складання комерційної пропозиції (прайс-листів) для пошуку постачальників;

— розробка переддоговірних вимог до постачальників та умов постачання;

— розробка типового зразка (проекту) договору; Власне закупівельні операції включають:

1) проведення комерційних переговорів, узгодження умов, що стосується договору;

2) укладання договору на постачання товарів;

3) уточнення обсягу та розгорнутого асортименту товарів, які доставлятимуться, узгодження специфікації;

4) постачання та прийомка товарів.

До завершальних операцій із закупівель відносяться:

— оцінка діяльності постачальника;

— оперативний контроль за постачанням товарів та виконанням договорів;

— оформлення та пред’явлення штрафних санкцій за порушення умов договорів [3, с. 75].

Це елементи закупівельної діяльності як комплекс комерційних операцій. Такі операції повинні виконуватися з урахуванням економічної ефективності роботи підприємств. Це досягається шляхом чіткого планування та раціональної організації усього процесу оптових закупівель товарів.

Важливе значення в організації оптових закупок має визначення потреби у товарах, обсягу закупки відповідно до попиту населення, визначення строків та частоти доставки партій товарів, забезпечення ритмічності та безперервності постачання товарів від постачальників. Вирішення цих завдань вимагає від комерційних працівників всебічного вивчення попиту населення та обґрунтування замовлень на закупівлю товарів. У зв’язку з цим торговельні підприємства повинні вивчати споживчий попит. Матеріали вивчення попиту необхідно використовувати у закупівельній роботі.

При організації оптових закупівель слід дотримуватись таких вимог:

вести закупівлю товарів на підставі матеріалів вивчення попиту покупців;

закуповувати товари у необхідному обсязі та асортименті з тим, щоб виконати плановані завдання з товарообороту, підтримувати відповідний рівень товарних запасів;

забезпечувати регулярність товаропостачання шляхом укріплення та розвитку господарських зв’язків з постачальниками;

за необхідністю виявляти можливості додаткових закупівель потрібних товарів на підставі укладання договорів або в порядку одноразових комерційних угод;

вивчати не тільки існуючих постачальників, а й вести пошук нових потенційних джерел закупівлі товарів;

контролювати хід доставки за строками, асортиментом та якістю продукції, дотримуватись встановлених графіків відвантаження та централізованої доставки товарів;

7) вимагати від постачальників постійного оновлення асортименту товарів, підвищення їхньої якості, включення до постачання нових видів товарів.

Організація оптових закупівель товарів у промисловості та інших підприємств для подальшого продажу роздрібним торговцям є основною функцією оптової торгівлі.

Комерційні операції оптових торговельних підприємств за спрямуванням можна поділити на дві групи:

комерційні операції із закупівлі товарів;

комерційні операції з оптового продажу покупцям.

Комерційні операції із закупівлі товарів відображають зв’язок оптового підприємства з постачальниками-виробниками. Комерційні операції з оптового продажу відображають зв’язок оптового торговельного підприємства з роздрібною торгівлею. Це випливає з посередницьких функцій оптової торгівлі.

Фахівець із закупівель товарів для торговельного підприємства повинен мати високу кваліфікацію, великий обсяг знань з комерції, приймати на себе відповідальність за закупівлю товарів відповідних категорій або груп товарів. Фахівець повинен знати не тільки про товари, а й про місця, де продаються ці товари, групи покупців (споживачів), які обслуговуються. Число закупівельників для торговельного підприємства визначається відповідно до його розміру та масштабів діяльності [8, с. 110].

Закупівельники, що працюють у сфері торгівлі, повинні бути добре проінформовані про стан ринку. Най важливішими джерелами ринкової інформації є: торгові професійні видання; довідники; щоденні газети для споживачів; торгові агенти, мерчандайзери, комівояжери; внутрішня корпоративна інформація; виставки, ярмарки; конференції, семінари, наради;Інтернет.

Торгові професійні видання містять детальну інформацію про різні категорії і нові продукти, товарознавчий і демонстраційно-рекламний матеріал, статті, присвячені новим ідеям у сфері торгівлі, компетентні точки зору професіоналів. Інформація з описом діяльності інших фірм, що публікується у різних торгових виданнях, може стати досить цінною для фахівців вищого рівня. Новини про компанії, об'єднання та звіти про їхню діяльність, наміри і перспективи розвитку часто містять ідеї, які можуть стати корисними у роботі даного підприємства.

Фінансові та комерційні газети забезпечують у своїх матеріалах широке охоплення товарних позицій, цінового діапазону, закупівельники товарів отримують також інформацію про нові види товарів, знижки, що надаються для їх просування на ринок, нові тенденції у бізнесі. Деякі газети друкують періодичні звіти, у яких часто висвітлюються позиції торгових марок різних виробників та дистриб’юторів на даному ринку. Закупівельники можуть консультуватися з керівниками дослідницьких відділів у редакціях провідних газет з тих чи інших питаннях.

Багато закупівельників використовують довідники, у яких зібрано інформацію щодо пропозицій товарів виробників і оптових компаній продовольчих товарів та промислової продукції.

Основна складова закупівельної функції - це вибір джерел закупівель. Для цього кожний закупівельних складає базу даних про всі джерела поставок із зазначенням: якості товарів; ціни; умов поставок; послуг, що надаються; реєстраційних записів про продаж новинок і нові торгові марки; рекламну підтримку. Ця інформація необхідна для прийняття рішень щодо закупівлі [3, с. 81].

Джерела закупівель продовольчих товарів: фермерські господарства, агрофірми; оптові торговці, дистриб’ютори; птахофабрики; тваринницькі ферми; кооперативи, підприємства системи споживчої кооперації; товарні біржі; підприємства харчової, молочної промисловості, рибного господарства; продовольчі ринки; дрібні оптовики типу cash & carry; власне виробництво, що належить торговельним мережам; імпортні поставки.

Джерела закупівель непродовольчих товарів: підприємства легкої промисловості; підприємства галузей важкої промисловості, які випускають вироби культурно-побутового і господарського призначення; оптові торговці, дрібні оптовики, посередники; товарні біржі; підприємства місцевої промисловості, залучення в оборот виробів художніх промислів; продукція індивідуальних підприємців; промислові товари, що приймаються на комісію через комісійні магазини або окремі відділи (секції) роздрібних підприємств; імпортні поставки.

Спеціалістам із закупівель необхідно постійно шукати нові джерела для придбання товарів нового типу або для заміни тих постачальників, які вже не задовольняють вимогам торговця.

Для більшості видів товарів є багато джерел постачання, але було б непрактично і невиправдано замовляти товари у широкого кола постачальників. Тому закупівельник повинен підбирати ті із них, які можуть пропонувати не тільки продукти, а й необхідні послуги за прийнятною ціною.

При виборі джерела поставок велике значення мають:

1. Фактор продукту. Уся продукція, що закуповується для доповнення товарного запасу, повинна бути сумісна з точки зору ціни, якості і зовнішнього вигляду з іншими товарами даного магазину. Товари з фірмовою упаковкою повинні мати здатність до «самопродажу», тобто мати виграшний вид. Товар повинен бути прийнятний для постійних покупців магазинів і надходити у достатній кількості.

Фактор ціни. Зазвичай підбирається той постачальник, який пропонує найнижчі ціни і найкращі умови продажу товару.

Фактор послуги. Послуги, що пропонуються, враховуються при виборі джерела постачання. Для закупівельника важливо, щоб усі джерела надходження товарів були надійні, тобто потрібна підтримка якості послуг, суворе дотримання графіку поставок і виконання умов усіх узгоджень щодо послуг, які надаються [14, с. 17].

Рівень закупівельної діяльності та обслуговування у системі товаропостачання залежить також від таких факторів:

— швидкість виконання замовлення (час від відправки замовлення до отримання товару);

— можливість термінової доставки товару на спеціальне замовлення;

— готовність прийняти назад поставлений товар, якщо в ньому виявлений дефект, і якомога швидше замінити його на доброякісний;

— забезпечення різної партіонності відвантаження на бажання покупця, вміння скористатись найзручнішим видом транспорту;

— високоефективна служба сервісу;

— добре поставлена складська мережа;

— достатній рівень товарних запасів;

— рівень цін, за якими надаються послуги.

Принципи закупівель товарів у магазині:

На початкових етапах формування асортименту закуповувати і продавати лише обмежену кількість найменувань товарів, щоб комерційні служби могли зосередити свої зусилля на підвищенні якості товарів. Після цього можна надалі розширювати асортимент.

Встановити тісне співробітництво на всіх рівнях між працівниками комерційних служб і технологіями виробництва, між постачальниками і оптовими покупцями. Використовувати різні форми спільної роботі: з формування асортименту, розробки новинок.

Раціональна організація закупівель означає придбання товарів: потрібної якості, у потрібній кількості, у відповідний час, у надійного постачальника, за прийнятною ціною [3, с. 99].

При виборі постачальника керуються двома основними критеріями:

— вартість придбання продукції;

— якість обслуговування.

Крім зазначених головних критеріїв вибору постачальника, є й інші критерії, зокрема:

— віддаленість постачальника від покупця;

— строки виконання поточних і термінових (екстрених) замовлень;

— наявність у постачальника резервних потужностей;

— організація управління якістю продукції у постачальника;

— здатність постачальника забезпечити поставку запасних частин протягом усього строку служби технічно-складного товару, що постачається;

— фінансовий стан постачальника.

Важливе значення має співробітництво між торговцем та постачальником у договірних відносинах. Налагоджені відносини з постачальниками сприяють розвитку відповідних умов для надання додаткових послуг, включаючи забезпечення ринковою інформацією та інформацією про ціноутворення.

Співробітництво між виробником, оптовиком та роздрібним торговцем дозволяє підвищити ефективність роботи супермаркету та принести велику користь покупцю. Головні удосконалення включають впровадження штрихового кодування продуктів, системи міжкомп'ютерного поєднання, що об'єднує всі лінії передавання даних для електронної обробки інформації (магазин-виробник), а також стандартизованих піддонів. Вони забезпечують високий організаційно-технічний рівень діяльності торговельного підприємства. Саме ці нововведення залежать від виробників. Крім того, завдяки введенню уніфікованих процедур повторного замовлення та підвищення надійності у дотриманні встановленого часу поставок скорочується число відсутніх товарів у магазинних запасах [17, с. 87].

Залежно від частоти придбання товару можуть використовуватись такі методи закупівель:

1. Закупівля товару однією партією. Метод передбачає поставку товарів великою партією за один раз.

Переваги: простота оформлення документів, гарантія поставки всієї партії, більш високі торгові знижки. Недоліки: більша потреба у складських приміщеннях, уповільнення оборотності капіталу.

2. Регулярні закупівлі дрібними партіями. У цьому випадку покупець замовляє необхідну кількість товарів, що поставляється йому партіями протягом певного періоду.

Переваги: прискорюється обороти капіталу, оскільки товари сплачуються в міру постачання окремих партій; досягається економія складських приміщень; скорочуються витрати на оформлення документації поставки, оскільки оформляється тільки замовлення на всю поставку.

Недоліки: ймовірність замовлення надмірної кількості; необхідність оплати всієї кількості, що передбачена в замовленні.

3. Отримання товару з необхідності.

Переваги: відсутність твердих зобов’язань з покупки певної кількості; прискорення обороту капіталу; мінімум роботи з оформлення документів.

4. Закупівля товару з терміновим здаванням. Сфера застосування цього методу — покупка товарів, які не часто використовуються або коли неможливо отримати їх за необхідності. Товар замовляється тоді, коли він потрібний, і вивозиться зі складів постачальників.

Недолік цього методу: збільшення витрат, пов’язаних з необхідністю детального оформлення документації при кожному замовленні, проблеми з транспортом, відсутність товару в даний момент [3, с. 112].

Функція закупівлі товару поділяється на дві складові:

* процедура перезамовлення товарів, що включаються до основного списку товарних позицій (повторне замовлення);

* прийняття рішення щодо придбання нових видів продукції. Обидві складові з точки зору бізнесу повинні виконуватись якомога точніше, щоб магазини заповнювались товарами, на які є попит у споживачів.

1.2 Сутність закупівельних операцій

Основою комерційної діяльності в торгівлі є закупівельна робота. Для того, щоб продати товар і одержати прибуток, необхідно мати товар у своєму розпорядженні, тобто виготовити або придбати у власність. Комерційна робота в торгівлі починається із закупівлі товарів з метою подальшого їх продажу.

При продажу змінюється вартість товару. Класична формула, що розкриває суть комерційної роботи в торгівлі: Г — Т і Т — Г, узагальнює, які процеси при цьому відбуваються, на яких засадах, умовах, принципах. її суть полягає в тому, що підприємець закуповує товар, який потім продає дорожче й одержує суму коштів із деяким приростом (прибутком).

Сутність комерційної діяльності з оптової закупівлі товарів розкривається через принципи, на яких вона ґрунтується. Це:

— свобода вибору партнерів при закупівлі товарів;

— організація торгівлі за власні кошти;

— економічна відповідальність за свою діяльність (за ризики, розроблену програму);

— вільний вибір робочої сили;

— вільне ціноутворення;

— самостійний розподіл результатів своєї діяльності;

— конкуренція постачальників і покупців, товарів і послуг [28, с. 528].

Зміст комерційної діяльності з оптової закупівлі товарів проявляється у функціях, які здійснює посередник. Основні напрями роботи посередника умовно можна об'єднати в чотири групи:

вивчення і прогнозування купівельного попиту на ринку;

виявлення і вивчення потенційних постачальників товарів;

організація ефективних господарських зв’язків із постачальниками товарів;

безпосередня робота щодо здійснення процесу закупівель, аналізу, обліку і контролю.

Закупівля товарів на оптових ярмарках-виставках.

Ярмарки — доступний захід для всіх виробників продукції і посередників. Вони проводяться у заздалегідь визначеному місці з метою укладення договорів купівлі-продажу товарів, що демонструються.

Виставка — це публічний показ досягнень певної галузі. В сучасному ринковому середовищі виставки одночасно з демонстрацією досягнень мають комерційне спрямування щодо збуту продукції. З розвитком ринкових відносин відмінності між цими двома явищами поступово зникають. Про високу ефективність ярмарків-виставок свідчить той факт, що їх кількість з року в рік зростає.

Оптова ярмаркова торгівля характеризується певними рисами:

— реалізація-закупівля товарів за представленими зразками;

— періодичність проведення;

— попереднє визначення термінів і місця проведення;

— масова участь оптових продавців і покупців товарів.

Оптові ярмарки-виставки розрізняють за певними ознаками:

а) територіальна — проводяться оптові ярмарки загальнодержавного рівня, а також регіонального або місцевого значення. У міжнародних оптових ярмарках беруть участь світові компанії (фірми);

б) товарна — на ярмарку реалізується певний вид товарів. За товарною ознакою виділяють спеціалізовані (наприклад, виробів легкої промисловості, будівельних матеріалів, автомобілів та ін.) й універсальні ярмарки, на яких реалізуються різні види товарів як промислового, так і сільськогосподарського виробництва;

в) галузева — ярмарок проводить одна галузь виробництва товарів (галузевий ярмарок) або продаються вироби різних галузей — легкої, харчової та ін. (міжгалузеві ярмарки) [29, с. 56].

Метою проведення ярмарку-виставки є сприяння розширенню господарських зв’язків і розвитку підприємництва. На ярмарках організовують оптовий продаж і закупівлю товарів, укладають договори, налагоджують ділові контакти і т. п. Основним методом організації торгівлі товарами на ярмарках є виставка-продаж товарів за представленими зразками. Зразки товарів доставляються на ярмарок учасниками за власний рахунок. Учасниками ярмарку вважаються юридичні та фізичні особи, яких згідно із заявками включено до реєстру учасників ярмарку, що уклали відповідний договір і сплатили організаційний внесок.

Учасник ярмарку має право одержувати від комітету додаткову інформацію про склад учасників і відвідувачів, план-карту ярмарку із зазначенням місцезнаходження та площі павільйонів тощо.

Учасник ярмарку зобов’язаний:

— визначити форму участі в ярмарку (виставка, виставка-продаж та ін.);

— своєчасно внести плату за участь у ярмарку в сумі, передбаченій договором;

— забезпечити своєчасну доставку, розміщення стендів, експозицій, продукції, товарів і реєстрацію своїх представників;

— дотримуватись вимог законодавства, а також умов, визначених відповідними договорами.

Головним джерелом доходів від ярмаркової діяльності є плата за участь в ярмарку, за оренду площі під експозицією, складських приміщень, оплата послуг за вантажно-розвантажувальні, транспортні, експедиційні та інші роботи, оплата юридичних консультацій і надання додаткових послуг.

Організаційно ярмаркову діяльність можна поділити на три основних етапи: попередній, організаційний і заключний.

На попередньому етапі приймаються рішення про проведення оптового ярмарку. Створюється ярмарковий комітет, розробляються необхідні документи про проведення ярмарку, розсилаються листи потенційним учасникам з інформацією про умови участі в заході через засоби масової інформації проводиться рекламна кампанія про організацію ярмарку. Розробляється план проведення, складається кошторис та готується необхідна документація з інформацією про умови та вартість участі в ярмарку, оренди павільйонів, розміщення рекламних матеріалів.

Для участі в ярмарку учасники сплачують реєстраційний внесок і оформляють відповідну заявку, де вказують інформацію про себе і необхідні реквізити, вимоги щодо розміщення експозицій та ін.

Організаційний етап передбачає безпосередньо організацію проведення ярмарку, підготовку рекламних матеріалів, проведення оперативної роботи щодо розміщення учасників, організації їхнього дозвілля, презентацій та інших заходів.

На заключному етапі підводять підсумки роботи, аналізують позитивні й негативні моменти у проведенні ярмарку. Узагальнені результати аналізу торгівлі на ярмарку, пропозиції, побажання враховують з метою підвищення ефективності діяльності ярмарку й повнішого задоволення споживчого попиту [3, с. 120].

Дрібнооптові магазини-склади.

Магазин-склад — це приміщення з великою площею, обладнане рядами стелажів складського типу, працює за методом самообслуговування. Покупець має доступ до всіх товарів і може розраховуватись як готівкою, так і у безготівковій формі. На стелажах товар викладено так, щоб покупцеві було зручно вибрати необхідне. Як і в магазині самообслуговування він сплачує за вибраний товар у касі, де отримує від оператора рахунок-фактуру. Доставку придбаного товару покупець забезпечує самостійно.

У магазинах-складах обсяг товарообігу дуже великий, а витрати зведено до мінімуму: немає потреби в комплектувальних та експедиційних приміщеннях, підіймально-транспортному і вантажно-розвантажувальному обладнанні, яке дорого коштує, у великому штаті комірників, складських працівників, вантажників тощо. Невисокий рівень витрат магазину-складу та прямі закупівлі у виробників дають змогу встановлювати для покупців нижчі ціни. У цьому полягає одна з істотних переваг магазину-складу — широкий асортимент товарів, орієнтований на невеликі роздрібні підприємства.

В умовах ринкових відносин у нашій країні, де значна частка роздрібного товарообігу припадає на дрібних приватних торговців, розвиток мережі дрібнооптових магазинів-складів є досить перспективним напрямом.

Організація проведення тендерів.

Тендер (конкурс) — особлива форма торгів, метою яких є конкурентний відбір учасників, згідно з визначеними процедурами, для забезпечення найвигідніших комерційних та інших умов закупівель [3, с. 80].

Стисло суть конкурсних торгів можна охарактеризувати так: покупець оголошує конкурс для продавців на товар, проведення роботи або надання послуги із заздалегідь визначеними характеристиками і після порівняння отриманих пропозицій (оферти) — акцептує її, а потім підписує договір з тим продавцем, який запропонував найвигідніші для покупця умови.

У сучасних умовах тендерні торги є обов’язковим способом закупівель товарів, одержання робіт і послуг за державні кошти, що здійснюються за процедурами тендерних закупівель відповідно до положень Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Цей Закон поширюється на всі закупівлі товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі дорівнює або перевищує 30 тис. гривень, а робіт — 300 тис. гривень. Закон визначає нижченаведені терміни у такому значенні:

товари — продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послуги, пов’язані з поставкою товарів, якщо їхня вартість не перевищує вартості самих товарів;

роботи — будь-яка діяльність, пов’язана з проектуванням, будівництвом нових, розширенням, реконструкцією, капітальним ремонтом та реставрацією об'єктів і споруд виробничого та невиробничого призначення, технічним переозброєнням діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аерой супутникова фотозйомки та інші, якщо вартість виконання цих послуг не перевищує вартості самих робіт;

послуги — будь-яка закупівля, крім товарів і робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв’язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування, а також консультаційні послуги, до яких належать послуги, пов’язані з консультуванням, експертизою, оцінкою, підготовкою висновків і рекомендацій [17, с. 530].

Організатором торгів є замовник — розпорядник державних коштів, який здійснює закупівлю в порядку, визначеному цим Законом. Організатори торгів (замовники) створюють тендерні комітети, які проводять процедури закупівлі й одночасно укладають з переможцем договір про закупівлю. До складу тендерних комітетів можуть входити технічні та комерційні експерти, представники адміністрації.

На тендерні комітети покладається організаційна робота з проведення торгів. Вони публікують оголошення про торги, розповсюджують їхні умови між учасниками, аналізують представлені пропозиції і визначають переможця конкурсного торгу. Умови торгів, як правило, оформляють у формі тендерної документації, що містить порядок подання пропозицій, розгляду їх тендерним комітетом і прийняття рішень про переможця (акцептування), умови договорів, які будуть підписані між замовником і переможцем, а також перелік спеціальних гарантій, що їх мають представити учасники торгів.

Інформація про майбутні торги надається залежно від їхнього виду. При проведенні відкритих торгів в офіційних друкованих органах (спеціальних бюлетенях) та мережі Інтернет розміщують оголошення. Вони містять лише основні відомості про торги, зокрема найменування організації, що проводить торги, перелік і кількість товару або обсяг робіт, на постачання і виконання яких оголошено торги, порядок і термін подання пропозицій та ін., де можна отримати тендерну документацію.

У день торгів тендерний комітет організовує публічне оголошення пропозицій. У присутності всіх учасників торгів керівник тендерного комітету розкриває пакети з пропозиціями, називає фірми, які подали пропозиції, а також оголошує запропоновані учасниками ціни.

Завершальним етапом проведення конкурсних торгів є підписання договору з фірмою, що виграла їх.

2. Планування та класифікація товарних запасів

2.1 Нормування та планування товарних запасів

Метою планування і нормування товарних запасів є визначення їх оптимальних розмірів, встановлення середнього запасу в днях, який при найменших витратах забезпечував би безперебійний продаж товарів різноманітного асортименту. Нормування товарних запасів повинне відповідати таким принципам: оптимальності, надійності, науковості, реальності, ефективності.

Торговельні підприємства розробляють нормативи товарних запасів для обґрунтування замовлення для закупівлі товарів на майбутній період.

Існують різні методи нормування товарних запасів: дослідно-статистичний, техніко-економічний, економіко-математичний, метод експертних оцінок. Залежно від наявності економічної інформації й інших умов користуються тими або іншими методами.

Дослідно-статистичний метод заснований на вивченні сформованої оборотності окремих груп товарів за минулі роки, на обліку впливу різних факторів на швидкість оборотності.

Для визначення нормативу на майбутній період будуються динамічні ряди фактичних товарних запасів поточного збереження й аналізується річна товарооборотність за 3−5 минулих років. Виявлені при аналізі тенденції розвитку запасів екстраполюються з обліком об'єктивних і суб'єктивних факторів [3, с. 153].

У результаті аналізу впливу цих факторів обчислюється розрахунковий норматив у днях обороту. Для визначення нормативу товарних запасів на планований період необхідно середньоденний оборот за планом на IV квартал помножити на розрахунковий норматив товарних запасів у днях за окремими товарними групами.

Встановивши норматив запасів за окремими товарними групами, визначають суму нормативу запасів за групою товарів. Потім цю суму ділять на середньоденний оборот по всіх товарах і в результаті одержують зважений норматив у днях для всієї групи товарів.

Треба зазначити, що дослідно-статистичний метод розрахунку товарних запасів недостатньо досконалий, тому що зводиться в основному до простої екстраполяції фактично сформованого рівня товарних запасів за ряд років. При цьому в розрахунок переносяться в тій або іншій мірі недоліки минулого, не повністю враховується вплив факторів, що формують обсяг товарних запасів, що призводить до необґрунтованості нормативу.

Товарні запаси можуть нормуватися також техніко-економічним методом. Суть його полягає в тому, що розрахунок норм запасу товарів проводиться за елементами відповідно до процесу формування запасу. При цьому норма товарних запасів включає наступні елементи: час для приймання, перевірки і підготовки товарів до продажу; час перебування товарів у формі торговельного запасу; гарантійний запас (у випадку нерівномірності постачань, змін в обороті і купівельному попиті).

Складовою частиною загального нормативу товарних запасів є час перебування товарів у формі торговельного запасу. Торговельний запас складається з двох частин:

— запасу, що повинен постійно знаходитися в торговельному залі для показу наявних у продажі товарів і безпосереднього відпуску їх покупцям;

— запасу, призначеного для забезпечення безперебійного продажу товарів на період до чергового надходження [28, с. 530].

Для визначення першої частини торговельного запасу за кожною групою товарів встановлюють кількість асортиментних різновидів, якими повинно торгувати підприємство, і середню ціну одиниці товару; потім до добутку цих двох величин додають суму середньоденного обороту. Для вираження цієї частини запасу в днях варто обчислену суму розділити на середньоденний оборот за даною групою товарів.

Другу частину торговельного запасу встановлюють за кожною групою товарів виходячи з частоти завезення, що характеризує періодичність надходження товару. Частота завезення визначається за договорами з постачальниками.

За товарними групами складного асортименту враховують також комплектність надходження (середню кількість різновидів товару, що надходять в одній партії), тому що весь асортимент таких товарів не оновлюється в кожному черговому надходженні.

Середню кількість різновидів товару, що надходять в одній партії, встановлюють на основі аналізу фактичних надходжень за ряд минулих років. Відношення кількості різновидів товарів, що надходять в одній партії, до всієї кількості різновидів, що постійно повинні перебувати у продажу, характеризує комплектність постачань.

За частотою завезення з урахуванням комплектності постачань визначають час, необхідний для відновлення асортименту.

У процесі завезення запаси окремих товарів будуть коливатися від максимуму (у момент завезення) до мінімуму (напередодні завезення). Тому норма другої частини торговельного запасу приймається в розмірі половини частоти завезення товарів.

Гарантійний (страховий) запас встановлюється за кожною групою товарів стосовно торговельного запасу в наступних розмірах: за товарами повсякденного попиту — у розмірі до 100% торговельного запасу; за іншими товарними групами (залежно від конкретних умов) — у розмірі до 50% торговельного запасу [29, с. 57].

При визначенні потоварних норм запасу не беруть до уваги час перебування товарів у дорозі. Його враховують при нормуванні товарних запасів у цілому по торговельному підприємству. Отже, формула нетоварних норм запасу має вигляд:

Н_нз = t_nn ⁺З_р ⁺ 12З_н ⁺ З_г

де Н_нз — норма нетоварних запасів;

t_nn — час на приймання і підготовку товарів до продажу;

З_р — робочий запас;

З_н — запас до наступного завезення товарів;

З_г — гарантійний запас.

Аналогічні розрахунки норми і нормативу запасів проводяться і за всіма іншими товарними групами підприємства. Норматив по магазину в цілому є сумою відповідних нормативів за окремими товарними групами.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності визначені П© БО 9 «Запаси». Відповідно до його вимог придбані або вироблені запаси товарів і сировини зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів товарів і сировини може бути:

— собівартість запасів (фактичні витрати), що придбані за плату;

— собівартість виготовлених власними силами запасів;

— справедлива вартість запасів, одержаних від засновників як внесок до статутного капіталу чи безоплатно або в результаті обміну на подібні за умови, що балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість одержаних запасів;

— балансова вартість переданих запасів, придбаних у результаті обміну на подібні [8, с. 145].

Відповідно до П© БО 9 «Запаси» первісною вартістю запасів, придбаних за плату, є собівартість запасів, що складається з наступних фактичних витрат:

— сум, що сплачуються відповідно до договору постачальнику (продавцю), за винятком непрямих податків;

— сум ввізного мита;

— сум непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які відшкодовуються підприємству;

— транспортно-заготівельних витрат (витрат на заготівлю запасів, оплату тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати за страхування ризиків транспортування запасів);

— інших витрат, безпосередньо пов’язаних із придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доробку і поліпшення якісно-технічних характеристик запасів.

Не включаються в первісну вартість сировини, товарів і продуктів харчування:

— понаднормативні збитки і нестачі запасів;

— витрати за користування позиками;

— витрати на збут;

— загальногосподарські й інші подібні витрати, що безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях.

Такі витрати належать до витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Перелік витрат, які включаються в первісну вартість товарів, містить транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ), пов’язані з придбанням таких запасів. Облік транспортних витрат може бути організований на підприємстві таким чином: вони можуть або безпосередньо включатися в собівартість придбаних запасів при їхньому надходженні, або загальною сумою відображається на окремому субрахунку рахунка обліку запасів. У другому випадку сума транспортно-заготівельних витрат щомісяця розподіляється між залишками запасів на кінець звітного періоду запасами, що вибули у звітному періоді [8, с. 152].

У разі вибуття запасів зі складу до структурних підрозділів (у виробництво, до буфетів, кіосків, кафе) їх оцінюють відповідно до методів, обумовлених П© БО 9 «Запаси», а саме:

— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

— середньозваженої собівартості;

— собівартості перших за часом надходження запасів (далі - ФІФО);

— собівартості останніх за часом надходження запасів (далі - ЛІФО);

— нормативних затрат;

— ціни продажу.

Економіко-математичні методи нормування базуються на застосуванні математичної статистики. Найпростішим методом є метод екстраполяції (трендовий метод), який переносить темпи, що склалися в минулому, на майбутнє. Норматив товарних запасів визначається на основі параметрів наступної функції:

З_т=f (t),

де t — час спостережень за станом товарних запасів.

Крім того, є метод кореляційно-регресивного аналізу, який дозволяє визначити залежність рівня нормативних запасів від факторів, які впливають на нього:

З_т ⁼ f (f_1, f_2, f₃…, fn),

де f_1, f_2, f₃…, fn — фактори.

Не менш важливим є метод побудови оптимізаційних моделей з використанням різних критеріїв оптимальності та визначення систем і умов обмежень [8, с. 165].

Метод експертних оцінок передбачає експертне коригування розрахункових даних з врахуванням прогнозованих змін окремих факторів.

Планування обсягу товарних запасів проводиться в цілому по підприємству та в розрізі окремих товарних груп. Він повинен забезпечувати підвищення показників обіговості та рентабельності.

Крім того, з метою недопущення затоварювання торговельного підприємства понаднормативними товарами повинна систематично проводитись робота з виявлення запасів таких товарів, визначення обсягів ті причин їх утворення. Збір відповідної інформації є основою для прийняття ефективних рішень щодо зниження розмірів запасів до нормативного рівня.

2.2 Суть, склад та класифікація товарних запасів

Забезпечення безперервності процесу реалізації товарів та обслуговування покупців потребує створення на торговельному підприємстві певного обсягу товарних запасів.

Товарний запас — являє собою масу товарів, призначену для наступного продажу та здійснення безперебійної торгівлі, що знаходиться в сфері обігу в процесі переміщення від виробництва до споживання.

В процесі переміщення товарні запаси сфери обігу набувають різних форм: запаси готової продукції на складах підприємств-виробників > товари в дорозі від виробника до оптової ланки > товарні запаси на складах гуртової торгівлі та інших збутових посередників > товари в дорозі від гуртової до роздрібної ланки торгівлі > запаси підприємств роздрібної торгівлі (на складах та в торговельному залі).

Необхідність утворення товарних запасів обумовлена такими причинами:

1) невідповідність часу споживання та виробництва товарів;

2) сезонністю виробництва та споживання окремих видів товарів;

3) нерівномірністю розміщення виробництва і районів споживання товарів;

4) необхідністю перетворення виробничого асортименту в торговий;

5) необхідністю утворення страхових резервів для згладжування можливих непередбачуваних коливань в попиті та пропозиції товарів, обумовлених різними факторами [3, с. 203].

Класифікація товарних запасів:

1) за призначенням запасів:

— запаси поточного зберігання;

— запаси сезонного зберігання;

— запаси попереднього (дострокового) завозу;

— запаси цільового призначення;

2) залежно від місця формування:

— запаси роздрібної торгівлі;

— запаси оптової торгівлі;

— запаси товарів у дорозі;

3) залежно від асортиментної структури запасів — запаси за товарними групами;

4) залежно від моменту та характеру оцінки:

— початкові (вхідні) товарні залишки, що характеризують розміри товарних запасів, які фактично склалися на початок певного періоду;

— вихідні, які характеризують розміри товарних запасів, що фактично склалися на кінець певного періоду;

— середні товарні запаси, які характеризують розміри товарних запасів протягом певного періоду та розраховуються по середній арифметичній чи середній хронологічній;

— планові (прогнозні) товарні запаси, які підприємство планує або очікує забезпечити на певну дату;

5) за відношенням до зміни обсягу товарообігу (за чутливістю до зміни товарообігу):

— умовно-змінна частина запасів (розмір обумовлюється розміром та динамікою товарообігу);

— умовно-постійна частина запасів (представницький асортиментний набір, що має постійно знаходитися в торговельній мережі підприємства, запаси цільового призначення);

6) залежно від регулярності поповнення:

— запаси товарів регулярного поновлення та витрат;

— запаси регулярного поновлення, але сезонного використання;

— запаси сезонного формування та регулярного використання;

— запаси періодичного поновлення;

7) в залежності від попиту на споживчі товари:

— запаси, що відповідають параметрам попиту;

— запаси, що не відповідають параметрам попиту (неходові товари, залежалі товари, завезені понад норму)

8) відповідно до нормативу:

— запаси у межах нормативу;

— понаднормативні запаси («заморожування» оборотних коштів, зростанні витрат обігу);

— запаси менше нормативу (призводить до порушення ритму продажу, неотримання належного обсягу товарообігу та прибутку, формування незадоволеного попиту населення) [3, с. 212].

3. Підвищення ефективності управління товарними запасами

В розвинених країнах управління товарними запасами базується на використанні потужних інформаційних технологій, що дозволяють практично щодня спостерігати їхній стан і динаміку, автоматично здійснювати розміщення замовлень через комп’ютерну мережу і поповнювати запаси до оптимального рівня. Найбільш розповсюджені системи управління запасами, що засновані на використанні моделі EOQ, засобу червоної лінії, двохсекторного засобу. В останній час отримав розповсюдження метод управління запасами по принципу Just-In-Time. При цьому повнота і вірогідність інформаційної бази забезпечується за рахунок автоматизації обліку і використання міжнародної системи кодування товарів.

Загальний принцип, на якому засновані всі системи управління запасами — це взаємозв'язок вхідних і вихідних параметрів.

Такі системи створюються для найбільш ефективного рішення наступних проблем:

— реальної оцінки поточного стану запасів;

— встановлення необхідних термінів розміщення замовлень;

— визначення доцільного обсягу партії товарів, що замовляється;

— визначення необхідного обсягу страхових запасів;

— оцінка витрат управління запасами і засобів їх мінімізації.

Перша проблема вирішується шляхом використання систем контролю рівня запасів, що забезпечують управлінські потреби оперативною інформацією про динаміку їхньої реалізації і поточного стану [5, с. 208].

Існуючі системи контролю рівня запасів варіюють від найбільш простих до достатньо складних в залежності від розміру підприємства, політики і технології менеджменту, обсягу, видів і інших особливостей запасів.

Одним із розповсюджених виглядів систем контролю рівня запасів є системи, засновані на застосуванні засобу червоної лінії. Суть засобу полягає в фіксації граничного кордону, нижче якого рівень запасів не повинен опускатися. При досягненні цього кордону відбувається автоматичне розміщення нового замовлення.

Другий тип систем контролю заснований на використанні двохсекторного засобу, в відповідності з яким запаси для зберігання містяться в двох секторах — робітничому і резервному. Коли запаси робітничого сектора вичерпані, включаються два процесу — поповнюється робітничий сектор за рахунок резервного, і розміщається нове замовлення.

Широке розповсюдження в розвинених країнах отримав класифікаційний підхід до управління запасами (ABC system). Його ідея полягає в використанні класифікації запасів і виділенні трьох груп — А, В, і С, в залежності від ступеня впливу даного виду запасів на зростання товарообороту підприємства. До групи, А відносять запаси, реалізація яких вносить найбільший вклад в обсяг товарообороту в грошовому вираженні. До цієї групи відносяться запаси, що забезпечують 70% обсягу реалізації. Як правило, це найбільш дорогі товари, і їхня питома вага в обсязі запасів в натуральному вираженні не перевищує 10%. Запаси цього вигляду вимагають особливої уваги менеджерів і використання кількісних засобів і моделей для оптимізації прийняття рішень. До групи В відносять запаси середнього рівня важливості, що забезпечують 20% обсягу реалізації підприємства. Їхня питома вага в натуральному вираженні, як правило, складає біля 20%. Вибір засобів управління запасами групи В повинен бути заснований на зіставленні витрат на управління і економічного ефекту від їхнього використання. Товарні запаси, реалізація яких має незначний вклад в обсяг товарообороту, порядку 10%, відносять до групи С. Достатньо часто вони складають значну частину в обсязі запасів в натуральному вираженні, — біля 70%. До управління запасами групи С недоцільно застосовувати складні кількісні методи управління, бо при цьому, витрати на управління можуть бути більше економічного ефекту від їхнього використання [23, с. 244].

Відносно новим підходом до управління запасами, є принцип управління Just-In-Time («просто вчасно»). Цей підхід вперше був використаний японськими корпораціями, а після цього знайшов розповсюдження у всьому світі. Основна ідея полягає в тому, що запаси практичні не створюються, а процес доставки товарів постачальниками жорстко погоджений з технологічним процесом на підприємстві. В нинішній час такий підхід ефективно використовується компаніями Toyota, General Motors і багатьма іншими.

Замовлення містяться з інтервалом 3−4 години і негайно реалізуються постачальниками. Ця система дозволяє отримати значний економічний ефект за рахунок доведення витрат зберігання до нуля. Однак, високий рівень вимог до точності функціонування системи постачань і ризик можливих помилок, що призведуть до порушенню технології, не дозволяє використати цей підхід в країнах з нерозвинутою інформаційною і комунікаційною інфраструктурою.

Управління більшістю торговельних компаній розвинених країн засноване на використанні комп’ютерної технології. Системи управління включають автоматизовану систему обліку запасів і розміщення замовлень у постачальників. Рух кожної одиниці товарів, з допомогою магнітного штрихового кодування, відбивається в базі даних, що охоплює інформацію по всій торговій мережі компанії. Система управління базами даних дозволяє постійно оновлювати інформацію про стан запасів, при досягненні крапки замовлення, автоматичні розміщувати замовлення через комп’ютерну мережу і враховувати інформацію про поповнення запасів. При цьому, інформація про реалізацію товарів надходить в систему управління товарними запасами, дебіторською заборгованістю і грошовими засобами і обробляється на основі вбудованого в систему модельного інструментарію.

Якщо попит на товари зміниться, і швидкість реалізації запасів збільшиться, ця динамічна схема стає некоректною і не може адекватно відбивати реальні процеси. Виникає небезпека дефіциту запасів внаслідок несвоєчасного розміщення замовлення і більш пізнього постачання товарів, ніж це необхідно. Незабезпеченість запасами товарообороту, що зростає, веде до втрати прибутків і перерв в операційній діяльності, яка повинна мати безперервний, оптимально збалансований характер [17, с. 91].

В силу цих причин виникає необхідність появи категорії страхових запасів, створення яких необхідно для захисту підприємства від втрат внаслідок вагань попиту, тривалості періоду постачання і інших факторів зовнішньої середи. При цьому, оптимізація обсягу страхових запасів повинна вирішити дилему для підприємства між прибутковістю і ризиком. Зростання страхових запасів веде до зниження ризику виникнення їхнього дефіциту і втрат прибутків від незабезпеченості запасами товарообороту, що зростає. З іншого боку, підтримання їх надмірно високого рівня тягне невиправдане зростання витрат зберігання. Таким чином, оптимальний рівень страхових запасів повинен забезпечувати стан динамічної рівноваги двох зустрічних процесів — втрата прибутків від дефіциту запасів і від їхнього надлишку.

Немає меж досконалому. Навіть найкраще підготовлені стратегії та тактики управління товарами потребують постійних вдосконалень, які пов’язані із змінами, що постійно відбуваються у зовнішньому середовищі.

Таким чином, оптовий товарообіг являє собою сукупний обсяг продажу товарів виробничими і торговими підприємствами, а також посередниками іншим підприємствам і юридичним особам для наступної реалізації нас.

Висновки

В результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.

Товарні запаси — це придбані підприємством товари, призначені для подальшого перепродажу.