Теоретичні аспекти управління оборотним капіталом підприємства

ВСТУП

За останні роки в економіці та суспільстві України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і розвитком ринкових відносин, що підвищує відповідальність і самостійність підприємств та інших суб'єктів ринку. В сучасних умовах господарювання для більшості підприємств типовим наслідком кризових явищ економічного розвитку стала гостра нестача необхідного обсягу оборотних активів, що істотно позначається на ефективності господарювання. Разом із цим низька забезпеченість виробничих підприємств оборотними активами супроводжується низьким рівнем їх використання. Тому сьогодні одним з найактуальніших завдань у забезпеченні підвищення ефективності виробничої діяльності підприємств є суттєве вдосконалення управління їхніми оборотними активами підприємства.

У зв’язку з цим дослідження питань організації побудови міжнародних відносин та процесу управління оборотним каіталом підприємств набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень обраної теми для розвитку цього питання.

На вирішення цього питання спрямовані дослідження провідних вчених України та світу. Серед них: Базилевич В., Войцеховська В., Харламова Г., Данилов О., Носова О., Гостюк М., Гайдуцький В., Лісовицький В., Предборський В., Абрамович І., Мінцберг Г. та інші.

У результаті проведених досліджень вченими описана значна кількість методів управління оборотним капіталом підприємства, установлені найважливіші зв’язки між економічними показниками і фінансовими результатами. Однак, незважаючи на досягнуті результати, ряд теоретичних і методичних проблем пов’язаних, зокрема, методика аналізу оборотного капіталу підприємства, з розвитком і вдосконаленням методів управління оборотним капіталом підприємств вимагають проведення подальших досліджень.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ організації управління оборотним капіталом, розкриття діючої практики з формування оборотного капіталу на підприємстві, а також пошук напрямків вдосконалення цього процесу на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

1) дослідити роль оборотного капіталу підприємства в сучасних умовах;

2) розкрити зміст процесу управління оборотним капіталом;

3) обґрунтувати необхідність вдосконалення методів планування показників оборотним капіталом;

4) виявити фактори, що впливають на управління оборотним капіталом;

5) провести аналіз процесу управління оборотним капіталом на підприємстві;

Об'єктом дослідження є процес управління оборотним капіталом ВАТ АПФ «Таврія».

Предметом дослідження виступають теоретичні засади та прикладні аспекти використання методів оцінювання і планування показників оборотним капіталом підприємства.

Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять фундаментальні положення економічної теорії, законодавчі та нормативні акти України, наукові статті українських та зарубіжних вчених. Інформаційною базою дослідження є офіційна інформація Державного комітету статистики України, дані статистичної та фінансової звітності підприємств, матеріали мережі Інтернет, власні аналітичні розрахунки.

У процесі роботи застосовувалися загальноприйняті методи емпіричних та теоретичних досліджень, а саме: аналізу та синтезу; вибіркового спостереження; порівняння та групування; економіко — математичні та статистичні методи.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих у роботі, дозволить досягти ефективного управління оборотним капіталомта покращити діяльність підприємств в ринкових умовах господарювання.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність капіталу як економічної категорії

Питання теорії капіталу відноситься до числа найбільш складних в економічній науці. Термін «капітал» походить від латинського «capitalis» — головний, основний, дуже важливий і німецького — «capital» — основне майно. В економічних школах капітал трактується по-різному. Основними науковими концепціями при вивченні теорії капіталу являються: натуралістична, соціально-економічна, монетарська, а також концепція, заснована на взаємовідносинах «людського» і «фізичного» капіталів.

Так автори підручника «Історія економічних учень» Базилевич В. Д., Лісовицький В.М. наводять різні теорії капіталу. Зокрема, Франсуа Кене (1694−1774рр.) відомий фізіократ, вперше звернув увагу на категорію капіталу і спробував дати її науковий аналіз. Він під капітаом розумів сукупність засобів (авансів), використовуваних у виробництві для створення чистого прибутку. Кене стверджував, що різні частини капіталу виконують свої функції неоднаково. Одна частина — первісні аванси — функціонують у процесі виробництва тривалий час, не покидаючи його, інша — «щорічні аванси» — вимагає постійного поновлення. Тим самим було покладено початок структурного аналізу капіталу, розподілу його на основний і оборотний. Однак А. Сміт (1723−1790 рр.) один із представників політичної економіки на відміну від фізіократів, визначав капітал як частину запасів, від яких певна особа очікує отримати прибуток; трактував як продуктивний увесь суспільний капітал. Водночас, він вважав, що капітал не існував за умов раннього примітивного суспільства і з’явився у результаті первісного нагромадження, яке вчений пов’язував виключно із працелюбністю та бережливістю окремих індивідів. Сміт продовжив після фізіократів розподіл капіталу на основний та оборотний, але «весь капітал будь-якого підприємця неодмінно поділяється на капітал основний і на капітал оборотний». Це можна розглянути в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Відмінності між основним та оборотним капіталом за А. Смітом

Автори підручника зазначають, що великою «заслугою вченого стало розуміння того, що співвідношення між складовими капіталу є неоднаковим у різних галузях виробництва. Крім того, він зрозумів значення капіталізованої цінності, набутих і корисних здібностей усіх жителів або членів суспільства». Сміт трактував капітал як головну рушійну силу економічного прогресу, стверджував, що будь-яке збільшення або зменшення капіталу природним чином сприяє зростанню або скороченню мінової вартості річного продукту землі та праці країни реального балансу та доходу населення. А. Сміт зазначав, що зростання національного багатства неможливе без нагромадження капіталу.

Активним опонентом та послідовником вченого був інший представник класичної економічної думки Д. Рікардо (1772−1823 рр.). Він визначав капітал як провідний фактор розвитку продуктивних сил суспільства, «частину багатства країни, яка використовується у виробництві й складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин, всього необхідного для того, щоб привести в рух працю». Та на відміну від А. Сміта, який пов’язував виникнення капіталу з переходом від примітивного до розвиненого господарства, Д. Рікардо трактував капітал позаісторично, стверджуючи, що знаряддя праці перісної людини, також є капіталом. Ще одним із представників класичної політичної думки, який розвивав теорію капіталу був Дж. С. Мілль (1806−1873 рр.). Услід за Смітом стверджував, що «крім початкових і загальних умов виробництва — праці і продуктивних сил — існує ще одна умова, без якої неможливо здійснити виробничу діяльність… Йдеться про попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці - капітал». Трактуючи капітал як раніше нагромаджений матеріалізований продукт праці, Дж. С. Мілль зазначав, що останній є продуктом заощадження (продовжуючи вчення Сміта, який вважав, що «ощадливість, а не працьовитість є безпосередньою причиною зростання капіталу»), тобто утримання від теперішнього споживання заради майбутньої корисності. Відтак він дійшов висновку, що «зростання капіталу необхідним чином залежить від двох моментів — величини фонду і від сили схильностей, які спонукають заощаджувати». У руслі ідей класичної школи Мілль стверджував, що зростання капіталу викликає безмежне розширення виробництва, оскільки межою багатства завжди слугує нестача не споживачів, а виробників і виробничих потужностей. Та водночас вчений визначав, що розвитку капіталів та виробництва притаманні певні обмеження, пов’язані із зменшенням граничної продуктивності капіталу. Мілль, так само як і Сміт, виокремлював у складі капіталу, зайнятого у виробництві: оборотний та основний. Отже, саме в працях Рікардо, Ф. Кене, Дж. С. Мілля та інших економістів, які були проаналізовані вище, визначений зв’язок капіталу з його тривалим використанням, а також речовою (товарною) сутністю. Представник неокласичної школи А. Маршал зазначав, що капітал — це речі, які утворюють передумови виробництва. Він виділяв спожвичий капітал (їжа, одяг, житло), опосередкований капітал (інструменти, машини, сировина). Автори підручника «Економікс» С. Брю і К. Макконелл визначають «капітал як створені людиною ресурси, використані для виробництва товарів і послуг; товари, які безпосредньо не задовільняють потреби людей». Трактування капіталу Макконеллом та Брю є своєрідним узагальненням усіх вищевикладених визначень капіталу економістів, які є представниками натуралістичної концепції, згідно з якою капітал — це засоби виробництва або товари для продажу.

В основі монетарського підходу трактування капіталу покладений тезис про відсутність зв’язків між капіталом і благами, що є відмінністю її від натуралістичної концепції, для якої капітал — це, насамперед, виготовлені блага, які можна використовувати для подальшого виготовлення майбутніх благ. Монетаристи розглядають капітал в якості фонду цінностей; це «грошовий» капітал, в тому розумінні, що він представляє собою засоби виробництва, які можна виміряти в грошових одиницях. Особливий напрям в даній концепції розвинув Й. Шумпетер. В його розумінні «капітал підприємства — це не сукупність благ, тому що капітал протистоїть світові благ». В теорії Шумпетера капітал слугує «фондом», за рахунок якого підприємець оплачує придбані засоби виробництва. Вчений зазначав, що капітал представляється не просто сумою грошей, але й інших платіжних засобів, які можуть бути використані підприємцем.

За статтею «Теорія капіталу: науково-економічний аспект» [1], автори якої Лисенко та Арлайович, вважають другою концепцією, що трактує капітал є соціально-економічна. Згідно із якою капітал розглядається не як річ, а як відношення, що суперечить натуралістичній концепції. Представники — Клименко Г. А., Нестеренко В. П., відмітили, що капітал — це категорія, яка виражає не стільки технічне або організаційне, скільки соціально-економічне відношення, тобто він може існувати лише за певних соціально-економічних умов.

1.2 Сутність, склад і структура оборотного капіталу підприємства

управління оборотний капітал

Діяльність суб'єктів господарювання зі створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для їх розширеного відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів, оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі, і їхня вартість цілком переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживчу вартість, у речовій формі в продукт праці не входить.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що перебувають в обігу».

Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найширше, найзагальніше поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії грошовий капітал розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не тільки як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Під капіталом розуміють матеріальні засоби і грошові кошти, вкладені в підприємство з метою здійснення підприємницької діяльності.

Залежно від того, кому належать вкладені в господарську діяльність матеріальні засоби і грошові кошти, капітал поділяють на власний і позиковий. Під власним капіталом розуміють грошові кошти і матеріальні засоби, які самостійно формуються підприємством для забезпечення свого розвитку. До позикового капіталу відносять грошові кошти та інше майно, що залучається для фінансування розвитку підприємства із зовнішніх джерел на платній поворотній основі. За тривалістю використання виділяють довгостроковий постійний капітал (або перманентний) і короткостроковий змінний капітал.

Головною ознакою групування статей активу балансу є ступінь їх ліквідності, тобто швидкість зворотної трансформації інвестованого капіталу в грошові кошти.

Залежно від напряму розміщення фінансових ресурсів у активи підприємства капітал класифікується на основний і оборотний. Водночас, можна окремо виділити капітал, що використовується у внутрішньому обороті підприємства та за його межами (дебіторська заборгованість, довгострокові та поточні фінансові інвестиції). Схематично склад капіталу залежно від напрямів його розміщення відображено на рисунку 1.2. Вкладення частини капіталу в зовнішні фінансові інструменти свідчить, що в попередні періоди у підприємства були вільні грошові кошти. Водночас, капітал, інвестований за межами підприємства, можна розглянути як резерв мобілізації в господарський оборот додаткових грошових коштів у випадку, коли збільшуються його власні інвестиційні потреби або погіршується поточна платоспроможність.

Оборотний капітал може перебувати у сфері виробництва (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) і у сфері обігу (готова продукція на складах та продукція, відвантажена покупцям, дебіторська заборгованість, грошові кошти, поточні фінансові інвестиції, товари для торгівлі і т. ін.). оборотний капітал може функціонувати в грошовій і матеріальній формах.

Дуже важливою з погляду фінансового менеджменту є комбінована класифікація капіталу, в якій поєднуються різні класифікаційні ознаки: належність капіталу, тривалість його використання та напрямки розміщення.

Найчастіше можна натрапити на декілька визначень оборотних коштів.

Оборотні кошти - це грошові ресурси, що їх вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

Оборотні кошти - це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені в гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Дехто вважає, що оборотний капітал — це кошти, котрі вкладено в оборотні активи підприємства і які використовуються або призначаються для використання у виробництві. Це свідчить про ідентичність понять — оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній економічній літературі певні автори характеризують оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов’язань. У такий спосіб дається визначення і власного оборотного капіталу.

Та частина оборотного капіталу, яка сформована на постійній основі, називається оборотним капіталом (або чистим оборотним капіталом). Нестача власного оборотного капіталу призводить до підвищення фінансової залежності і свідчить про нестійке фінансове становище підприємства.

Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства.

Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робот, наданих послуг), проведення розрахунків.

Стан і використання оборотного капіталу окремого підприємства залежить від стану економіки держави в цілому. Своєю чергою, стан економіки держави залежить від стану кожного окремого підприємства й ефектив-ності використання ним оборотного капіталу.

Організація оборотних коштів справляє неабиякий вплив на результативність і ефективність роботи підприємства, його фінансову стійкість. Для того щоб якнайглибше розкрити основи організації оборотних коштів, доцільно їх у певний спосіб класифікувати. Зокрема, оборотні кошти підприємств можна згрупувати за трьома ознаками:

— залежно від участі їх у кругообігу коштів;

— за методами планування, принципами організації та регулювання;

— за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу. Такий розподіл оборотних коштів обумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер — сферу виробництва і сферу обігу.

Зростання питомої ваги оборотних коштів, розміщення у сфері виробництва, свідчить про ефективніше використання оборотного капіталу. Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормативні та ненормативні.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормативні та ненормативні випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств. Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

— власні та прирівняні до них;

— залучені;

— інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів передбачає:

— по перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження та керування оборотними коштами, тобто оперативної самостійності у використанні оборотних коштів;

— по друге, визначення планової потреби в оборотних коштах за окремими елементами й підрозділами та їхнього розміщення, тобто розрахунок оптимальної кількості оборотних коштів, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розроблення норм тривалої дії та щорічних нормативів);

— по третє, коригування розрахункових і чинних нормативів з огляду на ті вимоги господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

Отже, наведена інформація свідчить, що стан і використання оборотного капіталу окремого підприємства залежать від стану економіки держави в цілому. Своєю чергою, стан економіки держави безпосередньо залежить від стану кожного окремого підприємства й ефективності використання ним оборотного капіталу.

1.3 Методологічні основи управління оборотним капіталом підприємства

Розвиток ринкових відносин вимагає нових підходів до управління економікою як на макрорівні, так і на рівні окремих підприємств. Особливого значення набувають проблеми створення таких механізмів управління фінансами підприємств, які б відповідали ринковим умовам господарювання та забезпечували достатній рівень платоспроможності, ліквідності, прибутковості. Тому одним із найактуальніших завдань у напрямі забезпечення фінансової стійкості українських підприємств є суттєве удосконалення управління оборотними активами підприємств, яке має здійснюватися на основі комплексного розгляду мети такого управління, завдань, вирішення яких дозволить досягти поставленої мети, принципів, на яких має базуватися даний процес, функцій, що виконуватимуться, методів, які доцільно застосовувати.

Незважаючи на те, що останніми роками управлінню оборотним капіталом присвячено багато праць науковців, питання управління оборотним капіталом залишається досить складним в системі управління фінансами підприємств. Підходи дослідників в основному зводяться до виділення методів, принципів, функцій, завдань, механізмів управління фінансами підприємств [17; 13; 12; 19; 10; 21; 13]. Окремі науковці виділяють цілі, завдання, принципи, функції, методи управління активами [4; 14]. Що стосується оборотних активів, то пошук науковців обмежується обґрунтуванням окремих характеристик, які визначають процес управління ними [12; 18; 15; 16].

Дослідження діяльності підприємств України відображають, що в процесі управління оборотним капіталом, як правило, застосовуються загальновідомі підходи. Це призводить до необґрунтованих залишків виробничих запасів та готової продукції, надмірних обсягів дебіторської заборгованості, заморожування в них грошових коштів, неефективного використання поточних фінансових інвестицій. Такі обставини, в першу чергу, вимагають перегляду теоретиками і практиками мети управління оборотними активами підприємств, яка б відповідала вимогам сучасних умов господарювання.

Основну мету управління оборотними активами доцільно трактувати наступним чином: забезпечення оптимальних обсягів всіх її складових, які сприятимуть підвищенню економічної вигоди підприємства. Визначення такої мети пов’язано з двома основними фактами. По-перше, швидка зміна зовнішнього середовища обумовлює прийняття рішень щодо обсягів всіх складових оборотних активів та пропорцій між ними, які повинні забезпечувати безперервність діяльності підприємства та забезпечувати достатній рівень його ліквідності, платоспроможності. По-друге, управління оборотними активами має спрямовуватися на забезпечення потенційної можливості отримання підприємством грошових надходжень від використання кожної їх складової. Так, грошових коштів у підприємства повинно бути стільки, скільки потрібно для забезпечення поточних забов’язань. Їх надлишок доцільно не «заморожувати». А вкладати в інші ліквідні активи, відповідно до пріоритетних напрямів діяльності підприємства. Обсяги запасів повинні забезпечувати безперервний процес виробництва, але не створювати надмірні залишки. Обсяги дебіторської заборгованості з одного боку, повинні забезпечувати зростання обсягів реалізації підприємства, прискорення реалізації залишків запасів, а з іншого — не повинні відволікати з господарського обігу оборотні активи, що призводить до втрати частини доходів підприємства.

Для досягнення мети, управління оборотними активами має вирішувати такі завдання: формування достатнього обсягу оборотних активів; оптимізація обсягів всіх складових оборотних активів; ефективне використання всіх складових оборотних активів; контроль за обсягами оборотних активів та поточних забов’язань; аналіз впливу обсягів оборотних активів на фінансовий стан підприємства.

З метою та завданнями управління оборотними активами тісно пов’язані принципи, на яких даний процес повинен базуватися, та функції, здійснення яких забезпечить реалізацію поставлених завдань. Слід зазначити, що в економічній літературі науковцями виділяються принципи, функції управління активами [13], а принципи та функції управління оборотними активами не обґрунтовуються. До принципів управління оборотними активами доцільно віднести наступні:

1 Принцип взаємопов'язаності. Згідно з цим принципом, управління оборотними активами має здійснюватися у межах загальної системи управління фінансами підприємств, оскільки будь-яке управлінське рішення прямо або опосередковано впливає на ефективність діяльності підприємств.

2 Принцип своєчасності. Враховуючи цей принцип, кожне управлінське рішення щодо формування та використання кожної складової оборотних активів має прийматися своєчасно та на основі отримання оперативної достовірної інформації.

3 Принцип координації. Даний принцип спрямовуватиме управлінців підприємств на досягнення узгодженості управлінських рішень у сфері оборотних активів з рішеннями щодо поточних забов’язань.

4 Принцип безперервності. У межах такого принципу, управління оборотними активами розглядається як постійній процес, який забезпечує прийняття ряду управлінських рішень, що впливають на ліквідність та платоспроможність підприємства.

5 Принцип оптимальності. Виходячи з цього принципу, кожне управлінське рішення щодо визначення обсягів оборотних активів та всіх їх складових направляється на знаходження їх оптимального розміру.

6 Принцип раціональності. Цей принцип означає, що усі складові оборотних активів повинні бути раціонально розміщені між стадіями відтворювального процесу підприємства.

До основних функцій управління оборотними активами можна віднести такі: контрольну (її реалізація пов’язана зі створенням системи постійного контролю за обсягами оборотних активів і, в результаті, за станом ліквідності, платоспроможності, прибутковості підприємства); стабілізуючу (її реалізації зумовить достатній рівень ліквідності та платоспроможності підприємства, що є досить важливим для стабільного його функціонування та подальшого розвитку); аналітичну (її реалізація забезпечить проведення постійного аналізу стану оборотних, порівняння обсягів оборотних активів з поточними забов’язаннями, дослідження їх динаміки, здійснення аналізу факторів, які впливають на стан оборотних активів).

Разом із функціями управління оборотними активами має здійснюватися шляхом застосування методів планування, контролю, обліку, оцінки, аналізу.

Охарактеризовані методологічні засади управління оборотними активами є необхідною умовою для створення ефективних механізмів форсування та використання підприємствами оборотних активів. Але успішна реалізація даного процесу значною мірою залежить від врахування факторів, які впливають на даний процес.

Зовнішні фактори впливають на процес управління оборотними активами підприємства безпосередньо, а внутрішні - опосередковано.

Враховуючи вплив зазначених факторів, управління оборотними активами, як будь-який процес управління, має здійснюватися в шість етапів:

Успішна реалізація зазначених етапів управління оборотними активами, в першу чергу, залежить від забезпечення підприємства та його структурних підрозділів відповідною інформацією. Він має базуватися, по-перше, на вимогах зовнішнього законодавства (на рівні держави), по-друге, на вимогах внутрішніх положень та інструкцій (на рівні підприємств).

Зовнішня нормативна інформація дозволить з’ясувати вимоги щодо оформлення господарських договорів, виконання господарських забов’язань, особливостей відображення запасів, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій, грошових коштів в бухгалтерському фінансовому обліку, правил та норм зберігання. Пакування, перевезення виробничих запасів і запасів готової продукції, порядку проведення інвентаризації та утилізації. Внутрішня нормативна інформація забезпечить регулювання процесів управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями, запасами в межах діяльності підприємства [22; 23; 24; 25]. Для підвищення ефективності управління оборотними активами внутрішня нормативна інформація повинна обґрунтовуватися шляхом розробки на підприємстві визначених положень, які мають включати основні характеристики процесів управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями, запасами та базуватись на відповідних методиках.

Таким чином, врахування теоретиками і практиками обґрунтованих методологічних засад, факторів впливу, етапів управління оборотними активами забезпечить подальший розвиток наукових розробок у напрямі удосконалення механізмів формування та використання дебіторської заборгованості, грошових коштів, поточних фінансових інвестицій, запасів на українських підприємствах.

2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМ КАПІТАЛОМ ВАТ АПФ «Таврія»

2.1 Техніко-економічна характеристика ВАТ АПФ «Таврія»

Виробництво напоїв коньячного типу в Україні веде свою історію з кінця XIX століття, де споконвіку — на півдні, в Одеській і Херсонської областях, люди займались виноробством. Вирощували виноградну лозу і колоністи зі Швейцарії, Німеччини та Франції, які й освоювали Нижньодніпровські піски під виноградники. У 1889 р. вони заснували виноградарсько-виноробне селище Основа (ниніНова Каховка), де сьогодні розташована центральна садиба одного з найбільших українських виробників коньяку АПФ «Таврія».

Відкрите акціонерне товариство Агропромислова фірма «Таврія» розташоване на півдні України, в межах міста Нова Каховка Херсонської області.

Основу виноградарства на Нижньодніпровських пісках було закладено в кінці VVIII сторіччя швейцарсько-німецькими колоністами. Зумовлено це було відповідними природнокліматичними умовами: легкі ґрунти та багатство сонця.

На базі товариства виноградарів у 1929 році був створений радгосп «Перемога наймитів», який у 1960 році було перейменовано в радгосп-завод «Таврія».

Відкрите акціонерне товариство Агропромислова фірма «Таврія» зареєстровано Новокаховський виконкомом 2 жовтня 1998 року. ВАТ АПФ «Таврія» засновано рішенням представництва ФДМУ м. Нова Каховка від 24 лютого 1998 року № 7.

Агропромислова фірма «Таврія» — відкрите акціонерне товариство. Очолює підприємство голова правління Сидоренко Олександр Миколайович.

Голові правління підпорядковані: заступник по промисловості, якому в свою чергу підпорядковані: головний інженер, головний технолог, а їм начальники виробничих цехів та допоміжних служб; заступник по комерційним справам керує начальниками відділів постачання, маркетингу та торгівлі.

ВАТ АПФ «Таврія» є засновником двох дочірніх підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю: ДП «Таврія 1» та «Таврія 2», які займаються вирощуванням сільськогосподарської продукції, яка є сировиною для виробництва вин та коньяків.

Промисловість підприємства представлена:

— первинним виноробством, виробничі потужності якого складають 20 тис. тон переробки винограду;

— вторинним виноробством з обсягом обробки та випуску вина в пляшковому розливі до 600 тис. дал;

— коньячним виробництвом з виробітком коньячних спиртів до 500тис. дал., а випуском коньяків щорічно — 350 тис. дал.;

— виробництво міцних напоїв — 200тис. дал Забезпечення виноградом для виробництва вин і коньяків здійснюється за рахунок власних площ та близько розташованих виноградарських господарств. Надходження вантажів на адресу АПФ «Таврія» та відправка продукції покупця здійснюється автотранспортом та по залізниці. Крім того, поблизу знаходиться річковий порт Каховка та морський порт Херсон.

Розглянути детальніше роботу на підприємстві можна з наведеного рисунку 2.1, на якому зображена структура ВАТ АПФ «Таврія».

Виробництво достатньо забезпечене:

— електроенергією (потужність 4 трансформаторних підстанції 4160 кВт);

— теплом (котельна продуктивністю 19,6 кел/год);

— водою (4 артезіанські свердловини загальною потужністю 785 м3/год);

— холодом (холодильно-компресорна установка потужністю 2000 ккал/год).

Для випуску готової продукції є в наявності три лінії розливу потужністю 6000 пляшок на годину. Сувенірне оформлення продукції здійснюється використанням ручної праці. Контроль за відповідністю сировини і готової продукції вимогам стандарту здійснює акредитована виробнича лабораторія з наявністю обладнань і спеціалістів, серед яких мікробіологи та спеціалісти по визначенню вмісту металів. Питання охорони навколишнього середовища контролюється спеціалістами, екологічної небезпеки підприємство н несе, про що свідчить екологічний паспорт встановленого зразка. Майже всі види виробничої діяльності підприємства пройшли ліцензування.

В Україні та за її кордоном вже давно набули слави коньяки «Таврія», «Каховка», «Херсон», «Дніпро», вони готуються з відбірних високоякісних коньячних спиртів, виготовлених за класичною технологією. У 1988р спеціалістами заводу винайдені і затверджені нові марки групи КВВК «Оріана» 8 — річної витримки і 10 -річної витримки коньяк групи КС «Асканія»

З 1952р розпочато випуск виноградних вин, розроблені і освоєні високоякісні десертні вина, напівсухі вина, сухі вина. Асортимент вино продуктів дуже широкий і різноманітний.

Але в останні роки підприємство робить акцент на виробництві ординарних та марочних коньяків, попит на які дає можливість росту.

А завдяки цьому, у підприємства з’являються конкуренти на ринку.

Так, наприклад, можна розглянути на рисунку 2.2, конкурентів ВАТ АПФ «Таврія».

Рисунок 2.2. Конкуренти виної діяльності ВАТ АПФ «Таврія»

Основними виробниками лікеро-горілчаної і винної продукції в Україні в 2008 році, за даними загальнонаціонального рейтингу є компанії «Союз-Віктан» і Nemiroff. Нарощуючи виробничі потужності за рахунок залучення позикового капіталу, лікеро-горілчані компанії почали широкомасштабну кампанію по завоюванню сусідніх ринків, в першу чергу — російського, готові до виходу на міжнародні ринки.

Серед основних факторів, що впливають на динаміку виробництва та споживання слабоалкогольних коктейлів, найчастіше виділяють наступні:

— попит, спричинений новизною слабоалкогольних коктейлів для споживачів,

— спадає і посилюється конкуренція з боку пива та сухих вин;

— масовість продукції вимагає її позиціонування у середньому ціновому сегменті, що не завжди вигідно виробникам;

— високий бар'єр виводу нової слабоалкогольної торгівельної марки на ринок

— (понад 1 млн. USD) заважає виходу на ринок нових виробників;

— значні законодавчі обмеження на рекламу та продаж слабоалкогольних

— коктейлів, порівняно з пивом, обмежують можливості стимулювання попиту та їх продажу [30; 35; 38].

На ринку виноградного вина спостерігається значне розширення асортименту вин, їх виробників, а також підвищення їх вартості. Поряд із цим, за 2008 рік, порівняно із 2007, обсяг виробництва вина у фізичному вимірі в Україні скоротився.

Провідними виробниками використовуються різноманітні схеми побудови мережі збуту. Зокрема, основний конкурент емітента, лідер національного лікеро-горілчаного ринку та основний експортер української горілки до Росії - компанія Nemiroff використовує систему торгових домів, а також добре розгалужені дилерські мережі у найкрупніших містах України.

Система збуту товарів емітентом включає всі можливі шляхи просування продукції - як пряму дистрибуцію через мережу торгових філій, так і власну фірмову торгівлю.

2.2 Сучасний стан управління оборотним капіталом підприємства ВАТ АПФ «Таврія»

Ефективність використання оборотних коштів на підприємстві характеризується швидкістю їх обороту (оборотністю). Чим менше оборотні кошти затримуються на окремих стадіях, тим швидше завершується їх кругообіг. Таким чином, показники, що характеризують швидкість оборотних коштів, і є показниками ефективності їх використання [16; 7; 8; 9].

На першому етапі проведемо оцінку обсягу, структури та динаміки оборотного капіталу підприємства представлено в таблиця 2.1.

Таблиця 2.1 — Аналіз обсягу, структури і динаміки оборотного капіталу підприємства

За даними цієї таблиці видно, що у складі оборотних активів підприємства найбільшу частку займають товарні запаси виробничі запаси та дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги.

Наступним етапом аналізу є аналіз оборотності капіталу, який проводиться за допомогою наступних показників [5; 6]:

1. Коефіцієнт оборотності капіталу, розраховується за формулою:

(2.1)

де Кок-коефіцієнт оборотності капіталу;

ВР— виторг від реалізації продукції;

Ксер— середня величина капіталу.

2 Період обороту всього капіталу

(2.2)

де По-період обороту всього капіталу;

Д— кількість днів у періоді.

3 Коефіцієнт оборотності власного капіталу

(2.3)

де Ковк — коефіцієнт оборотності власного капіталу;

ВКсер — середня величина власного капіталу.

4 Період обороту власного капіталу

(2.4)

5. Коефіцієнт оборотності позикового капіталу

(2.5)

де Копк— коефіцієнт оборотності позикового капіталу;

ПКсер— середня величина позикового капіталу.

6 Період обороту позикового капіталу

(2.6)

7 Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

(2.7)

8 Період оборотності кредиторської заборгованості

(2.8)

Таблиця 2.2

Аналіз оборотності капіталу за 3 роки

Аналіз оборотності оборотних активів дає змогу судити про те, що коефіцієнт оборотності капіталу на 2006 рік дорівнює 0,57, це означає, що за рік оборотні активи обернуться 0,57 раз. Період їх обороту дорівнює 0,63 днів. На 2007 рік дорівнює 0,69, за рік оборотні активи обернуться 0,69 разів. Період їх обороту дорівнює 0,52. А на 2008 рік оборотні активи дорівнюють 0,54, отже за рік вони обернуться 0,54 рази. Також період їх обороту буде складати 0,68 днів.

Оборотний власний капітал підприємства за 2006 рік обернеться 1,06 раз, період його обороту дорівнює 343,72 днів. За 2007 рік — 1,35 раз, період обороту — 269,44. А на 2008 рік — 1,086, отже період обороту — 335,96 днів.

Позиковий капітал обернеться 1,24 рази за 2006 рік, його період обороту дорівнює 292,56 дні. За 2007 рік — 1,41, період обороту — 258,64. Також за 2008 рік — 1,07, період обороту — 339,76 днів.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості на 2006 рік дорівнює 3,12 рази, а період обороту 116,75 днів. На 2007 рік складає 4,93, період обороту — 73,92. За 2008 рік — 4,26, період — 85,51 днів.

2.3 Аналіз дебіторської заборгованості підприємства

В процесі проведення аналізу оборотних коштів підприємства також слід проаналізувати дебіторську заборгованість. Аналіз обсягів, структури та динаміки дебіторської заборгованості підприємства представлено в таблиці 2.3.

У складі дебіторської заборгованості найбільшу питому вагу займає заборгованість за товари, роботи та послуги, найменша частка приходиться на дебіторську заборгованість по розрахункам з бюджетом [26; 28].

Таблиця 2.3

Аналіз дебіторської заборгованості підприємства

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості розраховується за формулою [29; 32; 35]:

(2.9)

де Кодз— коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості,

Дзсер— середні залишки дебіторської заборгованості

Тривалість періоду погашення дебіторської заборгованості розраховується за наступною формулою:

(2.10)

Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до доходу від реалізації (2.11)

З наведених формул, можна розглянути результати представлені у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Зведена таблиця розрахунків коефіцієнтів.

Оборотність дебіторської заборгованості на 2006 рік дорівнює 3,43, період погашення 106,10 днів, частка дебіторської заборгованості в поточних активах 17,44%

На 2007 рік оборотність дорівнює 4,65, період погашення 78,38 днів, частка дебіторської заборгованості 12,1%.

Оборотність на 2008 рік складає 5,12, період погашення 71,43 дні, частка дебіторської заборгованості поточних активах 9,55%.

2.4 Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

1 Коефіцієнт абсолютної ліквідностірозраховується за формулою :

(2.12)

де Кал-коефіцієнт абсолютної ліквідності;

ГК— грошові кошти;

КФВ— короткострокові фінансові вкладення;

ПЗ— поточні зобов’язання.

2 Проміжний коефіцієнт ліквідності визначається за формулою :

(2.13)

де Кпл— проміжний коефіцієнт ліквідності;

ПФІ— поточні фінансові інвестиції;

ДЗ— дебіторська заборгованість, термін оплати якої не настав;

ГП— готова продукція.

3.Загальний коефіцієнт ліквідності, що розраховується за формулою :

(2.14)

де Кзл— загальний коефіцієнт ліквідності;

КОб— оборотний капітал.

4 Коефіцієнт відновлення платоспроможності визначається за наступною формулою:

(2.15)

де Квп— коефіцієнт відновлення платоспроможності;

Кпл (кін)— коефіцієнт поточної ліквідності на кінець періоду;

Твп— період відновлення платоспроможності;

Т-тривалість періоду;

Кпл (поч)— коефіцієнт поточної ліквідності на початок періоду.

5 Коефіцієнт втрати платоспроможності, розраховується за формулою:

(2.16)

де Квтп— коефіцієнт втрати платоспроможності;

Твтп— період втрати платоспроможності.

Результати розрахунків представлено в таблиці 2.4.

Таблиця 2.5

Аналіз ліквідності та платоспроможності ВАТ АПФ «Таврія»

За даними розрахунками видно, що на 2007 р. коефіцієнт абсолютної ліквідності дорівнював 0,01, а на 2008 р. дорівнював 0,006. Отриманий результат свідчить про нормальний фінансовий стан підприємства, тому що його результат знаходиться в оптимальних межах.

Коефіцієнт ліквідності поточної на 2006 р. дорівнював 2,86, на 2007р. 4,38, а на 2008 рік 4,68. Коефіцієнт ліквідності швидкої на 2006 р. становив 1,25, на 2007 р. 2,24, а на 2008 рік він дорівнював 2,49. Як видно з таблиці усі ці показники на 2008 р. не зменшились, що свідчить про не погане фінансове становище підприємства.

2.5 Аналіз рентабельності підприємства

Рентабельність характеризує результативність діяльності організації. Показники рентабельності дозволяють оцінити, який прибуток має фірма з кожної гривні коштів, вкладених в активи підприємства.

Аналіз рентабельності передбачає розрахунок наступних показників рентабельності:

1 Рентабельність активів

(2.17)

де Ра— рентабельність активів;

ЧП— чистий прибуток;

А-активи підприємства.

2 Рентабельність оборотних активів

(2.18)

де Роба-рентабельність оборотних активів;

ОбА— оборотні активи підприємства.

3 Рентабельність власного капіталу

(2.19)

де Рвк— рентабельність власного капіталу;

ВК— власний капітал підприємства.

4 Рентабельність реалізації продукції

(2.20)

де Рр — рентабельність реалізації продукції;

ОП — прибуток від операційної діяльності;

ОР — обсяг реалізованої продукції.

Зміна рентабельності за рахунок збільшення доходу розраховується наступним чином:

Рд=(Пбаз/Дзв)-(Пбаз/Дбаз)*100% (2.21)

Зміна рентабельності за рахунок збільшення прибутку розраховується наступним чином:

Рп=(Пзв-Пбаз)/Дзв, (2.22)

де Пбаз— прибуток базисного (попереднього) періоду,

Пзв— прибуток звітного періоду,

Дбаз— доход базисного (попереднього) періоду,

Дзв— доход звітного періоду.

Таблиця 2.6

Факторний аналіз зміни рентабельності підприємства

Рентабельність активів підприємства у 2006 р. дорівнювала 3,58%, рентабельність оборотних активів 5,58%, рентабельність власного капіталу 6,62%. У 2007 році рентабельність активів підприємства дорівнювала 8,4%, рентабельність оборотних активів 13,22%, рентабельність власного капіталу 16,47%. У 2008 році рентабельність активів підприємства дорівнювала 23,17%, рентабельність оборотних активів 22,25, рентабельність власного капіталу 25,05. Рентабельність реалізації продукції можна розрахувати за 2007 та 2008 роки.

Отже, у 2007 р. рентабельність реалізації продукції дорівнювала 22,45%, а у 2008 р. 23,05%. Тобто вона збільшилася на 0,6%. Це збільшення відбулось в результаті наступних змін: за рахунок зміни доходу, рентабельність продукції зменшилась на 3,91%, а за рахунок зміни прибутку рентабельність збільшилась на 11,34%.

3. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИМКАПІТАЛОМ В ПРОЦЕСІ ВИРОБНИЦТВА

3.1 Управління та аналіз дебіторською заборгованістю ВАТ АПФ «Таврія»

Усі фірми прагнуть здійснювати продаж своїх товарів або послуг на умовах негайної оплати, але під впливом конкуренції продавцям часто доводиться погоджуватися на відстрочку платежів. Виникаюча при цьому дебіторська заборгованість може привести як до дефіциту обігових коштів, так і служити діючим інструментом збільшення товарообігу продавця.

Основним завданням аналізу дебіторської заборгованості є оцінка рівня й складу поточної дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності інвестування в неї фінансових ресурсів.

Стан розрахункової дисципліни характеризується наявністю дебіторської заборгованості і має суттєвий вплив на стійкість фінансового стану підприємства. Недотримання договірної і розрахункової дисципліни, несвоєчасне пред’явлення претензій щодо боргів, що виникають, призводять до значного зростання невиправданої дебіторської заборгованості, а отже, до нестабільності фінансового стану підприємства. Завдання аналізу полягають також у тому, щоб виявити розміри і динаміку невиправданої заборгованості, причини її виникнення або зростання. Зовнішній аналіз стану розрахунку з дебіторами базується на даних форм № 1 і № 1-Б. Для внутрішнього аналізу використовують дані аналітичного обліку рахунків, призначених для узагальнення інформації про розрахунки з дебіторами.

В процесі проведення аналізу оборотних коштів підприємства слід проаналізувати дебіторську заборгованість за 3 роки. Аналіз обсягів, структури та динаміки дебіторської заборгованості підприємства представлено в таблицях та розрахунках, які приведено нижче.

Таблиця 3.1

Аналіз дебіторської заборгованості підприємства 2006р

У складі дебіторської заборгованості найбільшу питому вагу займає заборгованість за товари, роботи та послуги, найменша частка приходиться на дебіторську заборгованість по розрахункам з бюджетом.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості розраховується за формулою:

(3.1)

де Кодз— коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

Дзсер— середні залишки дебіторської заборгованості.

Кодз =160 094,8/((42 019,2+51 061,7)/2)=3,43 рази Тривалість періоду погашення дебіторської заборгованості розраховується за наступною формулою:

(3.2)

Тпдз =(((42 019,2+51 061,7)/2)*365)/160 094,8 =106,10 дні.

Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до доходу відреалізації (3.3)

((42 019,2+51 061,7)/2)/160 094,8 =0,29

За даними розрахунками 2006 року видно, що коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості дорівнює 3,43, а тривалість періоду її погашення 106,10 днів. В обсязі доходу від реалізації дебіторська заборгованість займає 29%.

Таблиця 3.2

Аналіз дебіторської заборгованості підприємства 2007р