Виробнича програма підприємства

Виробнича програма підприємства

Зміст

• Вступ
• І. Теоретичні та методологічні засади планування діяльності функціонально-організаційних структур
• 1.1 Економічний зміст планування діяльності функціонально-організаційних структур
• 1.2 Особливості методики планування діяльності функціонально-організаційних структур
• 1.3 Інформаційне забезпечення в системі планування діяльності функціонально-організаційних структур
• Узагальнюючі висновки за розділом 1
• ІІ. Аналіз та оцінка ефективності планування діяльності функціонально-організаційних структур
• 2.1 Загальна характеристика підприємства: галузева приналежність та вид діяльності, організаційно-виробнича структура і технічна база підприємства
• 2.2 Загальний аналіз основних техніко-економічних показників та оцінка діяльності підприємства
• 2.3 Прогнозування величини прибутку підприємства (за допомогою алгоритму розрахунку, файл profit. xls)
• 2.4 Прогноз руху грошових коштів (за допомогою алгоритму розрахунку, файл cash-flow. xls)
• 2.5 Розрахунок точки беззбитковості діяльності підприємства (за допомогою алгоритму розрахунку, файл in_data. xls)
• Узагальнюючі висновки за розділом 2
• ІІІ. Планування заходів щодо ефективної діяльності функціонально-організаційних структур та обґрунтування доцільності впровадження новітніх форм організаційних систем управління (ОСУ) на підприємстві
• Висновок
• Перелік використаних джерел

Вступ

Виробнича програма підрозділів основного виробництва це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка відповідає якості, вимогам плану продажу та має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети. Також обґрунтовує завдання по введенню нових виробничих потужностей, потребу в матеріальних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті.

Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім тут має значення технологічний зв’язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, внутрішньокоопераційні потреби чи на ринок, за межі підприємства.

Виконання виробничої програми підприємства залежить від забезпечення виробництва визначеною групою виробів (номенклатури, асортименту) усіма видами ресурсів, що беруть участь як у процесі виготовлення продукції, так і в її реалізації. Технічний рівень виробництва на визначений момент часу в значній мірі визначає можливості виконання виробничої програми. Для обґрунтування виробничої програми з урахуванням виробничих потужностей, представлених засобами праці, необхідно знати динаміку виробництва і збуту продукції.

Виробнича програма підрозділів підприємства повинна мати ресурсне обґрунтування. До ресурсів, які забезпечують виконання виробничої програми, належать виробнича потужність, персонал і матеріали.

Виробнича програма складається з двох розділів: плану виробництва продукції в натуральних показниках, плану виробництва у вартісному виразі.

План виробництва продукції в натуральному виразі приводить показники випуску продукції визначеної номенклатури, асортименту, якості в фізичних одиницях виміру (тонах, м², м³, шт.).

План виробництва продукції у вартісному виразі містить наступні показники: реалізована продукція (валовий дохід); товарна продукція; валова продукція.

В умовах ринкової економіки, кожного дня зростає необхідність планування виробничої програми на підприємстві. Актуальність даної теми пов’язана з розвитком сучасної підприємницької діяльності. Виробнича програма підприємства — це завдання по виробництву й реалізації визначеної кількості продукції у номенклатурі, асортименті і якості у встановлений термін. Виробнича програма є одним із центральних розділів планування й регулювання економічної й господарської діяльності підприємства. Виробнича програма є тим розділом плану, на основі якого визначається потреба в трудових, матеріальних і інших виробничих ресурсах. Вона дуже впливає на плани розвитку техніки, капітального будівництва, на рентабельність виробництва й фінанси підприємства.

Мета курсового проекту - доцільність виробничої програми підприємства, а також вади та переваги використаних показників.

Предмет дослідження — виробнича програма підприємства.

Завдання курсового проекту:

надати загальну характеристику виробничій програмі підприємства;

визначити поняття виробничої програми;

з’ясувати структуру виробничої програми;

обчислити основні економічні показники виробничої програми підприємства;

проаналізувати ефективність використання основних засобів згідно до діючої виробничої програми підприємства.

І. Теоретичні та методологічні засади планування діяльності функціонально-організаційних структур

1.1 Економічний зміст планування діяльності функціонально-організаційних структур

Планування виробничої програми підприємства є в ринкових умовах провідним завданням комплексного планування соціально-економічного розвитку підприємства. План виробництва визначає генеральний напрямок перспективного зростання всіх підрозділів фірм та організацій, основний профіль планової, організаційної та управлінської діяльності підприємства, а також головні цілі та завдання поточного планування, організації та управління виробництвом. Планування виробництва продукції, товарів і послуг має задовольняти на всіх діючих підприємствах конкретні потреби покупців, замовників чи споживачів і бути тісно пов’язаним з розробкою загальної стратегії розвитку фірми, проведенням маркетингових досліджень, проектуванням конкурентоспроможної продукції, організацією її виробництва і реалізації, а також виконання інших функцій і видів внутрішньогосподарської діяльності.

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) — це заздалегідь запланований підприємством певний обсяг випуску продукції визначеного асортименту і якості.

Виробнича програма або план виробництва і реалізації продукції - один з найважливіших розділів поточного плану виробничо-господарської діяльності підприємства. Він значною мірою визначає рівень основних техніко-економічних показників в інших розділах плану виробничо — господарської діяльності, наприклад рівень витрат, прибутку, рентабельності, продуктивності праці, фондовіддачі тощо.

Важливою характеристикою обґрунтування виробничої програми є фінансова складова, яка забезпечує розвиток виробництва та інших сфер діяльності, зростання прибутку і активів при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності. При відборі початкових даних для оцінки фінансової складової потрібно враховувати тривалість циклу і швидкість обігу оборотних коштів, співвідношення власних і позикових (орендованих) коштів, питому вагу виробничих запасів в складі оборотних коштів, можливості залучення для формування фінансових ресурсів довгострокових і короткострокових кредитів банку.

Розробка і обґрунтування виробничої програми підприємства обов’язково мають опиратися на чіткий математичний розрахунок усіх витрат на виробництво товарів (надання послуг). Тільки у разі отримання переконливих позитивних показників планованої діяльності варто втілювати дану програму в життя.

Отже, виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона розкриває

зміст їх основної діяльності та визначає засоби досягнення стратегічної мети. Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Особливого значення набувають: технологічний зв’язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, на внутрішньо-коопераційні потреби чи на ринок, за межі підприємства.

В процесі планування виробничої програми підприємство керується трьома найважливішими критеріями, які визначають економічну ефективність вибраного асортименту продукції. Це динаміка обсягу збуту продукції на ринку, ступінь стабільності обсягу реалізації і рівень норми маси прибутку, який передбачається одержати підприємством. При цьому необхідно враховувати реальний життєвий цикл виробу на ринку.

Виробничі програми підприємств трубопровідного транспорту нафти і газу розробляють на основі завдань, які формуються дочірньою компанією ДК «Укртрансгаз» чи ВАТ «Укртранснафта». Наприклад, в сфері трубо провідного транспорту територіальні управління магістральних газопроводів (УМГ" Київтрансгаз", УМГ «Прикарпагтрансгаз», УМГ «Львівтрансгаз» і т.д.) розробляють виробничі програми на основі завдань ДК" Укртрансгаз" .

Ці завдання встановлюються виходячи з планового паливно-енергетичного балансу країни в цілому і кожного окремого економічного регіону, на території якого здійснюють свою діяльність ті чи інші підприємства трубопровідного транспорту. При складанні таких завдань враховують потреби регіонів в енергетичних ресурсах, міжурядові угоди на транзит енергоносіїв, укладені угоди на поставку енергетичних ресурсів, виявлений попит на нафту та природний газ.

Виконання виробничих завдань з транспортування і постачання газу повинно забезпечуватись виробничими потужностями підприємств. Під виробничою потужністю промислового підприємства розуміють — максимально можливий річний (добовий) випуск продукції (робіт, послуг) в номенклатурі і асортименті, передбачених на плановий період за умови повного використання виробничих площ і обладнання з урахуванням використання передової технології, покрашення організації виробництва та праці.

Виробнича потужність підприємств трубопровідного транспорту це та кількість нафти, нафтопродуктів чи газу, яка може бути передана за рік чи добу трубопроводами підприємства за умови максимального використання розрахункових параметрів трубопроводів та встановленого режиму їх роботи.

Виробнича потужність підприємства трубопровідного транспорту газу складається з потужностей окремих газопроводів чи їх систем, які входять до складу підприємства.

Під виробничою потужністю розуміють максимально можливий об'єм транспортування газу за умови повного завантаження системи газопроводів.

Для характеристики виробничої потужності газотранспортного підприємства використовують показник продуктивності газопроводу (газопроводів).

Продуктивність магістрального газопроводу залежить від його пропускної здатності і коефіцієнта використання пропускної здатності (коефіцієнта завантаження), який розраховується за наступною формулою:

(1.1)

де — добова пропускна здатність, млн. куб. / доб.;

Т — число днів в плановому періоді;

К_{зав - коефіцієнт завантаження.}

Під пропускною здатністю газопроводу чи його окремої ділянки розуміють максимально можливу кількість газу, яка може бути передана газопроводом за добу за максимального використання визначених розрахункових параметрів газопроводу і встановленого режиму його роботи.

Пропускна здатність газопроводу змінюється за ділянками внаслідок існуючих технологічних втрат газу, споживання газу на власні виробничо-технологічні потреби. Пропускна здатність магістрального газопроводу визначається за відомою формулою витрати і залежить від діаметра трубопроводу степені стискування газу на компресорних станціях, довжини газопроводу і окремих ділянок, коефіцієнта гідравлічного опору, властивостей газу.

Фактичні продуктивність магістрального газопроводу завжди менша максимально можливої головним чином внаслідок нерівномірності газоспоживання за годинами доби, днями тижня, місяцями і сезонами року. Це обумовлено змінами температури навколишнього повітря, режимами споживання газу основними споживачами, необхідністю зупинки окремих ділянок газопроводів для виконання ремонтних робіт, під'єднання нових відводів тощо.

Вплив нерівномірності газоспоживання і планово-попереджувальних зупинок газопроводів враховується коефіцієнтом завантаження.

Розрізнюють годинну, добову і сезонну нерівномірність споживання газу.

Годинна нерівномірність пов’язана з початком і закінченням роботи підприємств, особливостями споживання газу в побутовому секторі. Вона характеризується коефіцієнтом годинної нерівномірності

(1.2)

де — максимальна годинна витрата газу впродовж доби;

— середня годинна витрата газу за ту ж добу.

Добова нерівномірність пов’язана в основному з вихідними га святковими днями і характеризується коефіцієнтом добової нерівномірності

, (1.3)

де — максимальне добове споживання газу в максимальному за обсягами споживання місяці; - середньодобове споживання газу в цьому ж місяці.

Сезонна нерівномірність пов’язана з коливаннями споживання газу за місяцями, кварталами і сезонами року, викликаними в основному зміною температури атмосферного повітря. Коефіцієнт сезонної нерівномірності визначається за формулою

(1.4)

де — максимальне місячне споживання газу;

— середньомісячне споживання газу.

На основі визначених коефіцієнтів сезонної нерівномірності розраховується величина нерівномірності споживання газу

, (1.5)

де — сума коефіцієнтів нерівномірності більших за одиницю;

число таких коефіцієнтів.

Дані показники використовуються при плануванні обсягів транспортування газу, а також при аналізі використання пропускної здатності магістральних газопроводів.

Коливання обсягів споживання газу — явище де небажане з точки зору забезпечення ефективної роботи магістральних газопроводів. Зазвичай видобуток газу на промислах і надходження його в магістральні газопроводи здійснюються більш менш рівномірно, однак споживання газу, особливо у комунальні й теплоенергетиці характеризується значним рівнем сезонної нерівномірності. Для забезпечення потреб споживачів природним газом в умовах сезонної нерівномірності попиту доводиться проектувати і будувати газопроводи, орієнтуючись на пікове їх завантаження в зимовий період. При цьому газотранспортні потужності не використовуються повністю, особливо в теплу пору року. Економічно це не вигідно, оскільки більша частина експлуатаційних витрат — амортизація основних фондів, заробітна плата, загальногосподарські і управлінські витрати, а також деякі інші витрати відносяться до категорії постійних і не залежать від обсягів транспортування газу. Тому при зниженні обсягів подачі газу по газопроводу зростає собівартість транспортування газу, знижується фондовіддача і погіршуються інші економічні показники.

виробнича програма беззбитковість прибуток Отже, підвищення коефіцієнта завантаження за рахунок забезпечення рівномірного видобутку і транспортування газу, а також стабілізації газоспоживання є одним з важливих економічних завдань газової галузі.

Годинні і частково добові коливання споживання газу регулюються (вирівнюються) за рахунок акумулюючої здатності кінцевих ділянок газопроводів та газових мереж населених пунктів.

Сезонна нерівномірність споживання газу регулюється за рахунок використання підземних сховищ газу та буферних споживачів.

Одним із заходів, що сприяють покращенню завантаження газопроводів та підвищенню надійності газопостачання, є кільцювання газопроводів.

Підвищення коефіцієнта завантаження газопроводів повинно супроводжуватись також покрашенням параметрів роботи газопроводів з метою підвищення їх пропускної здатності. Наприклад, для зниження коефіцієнта гідравлічного опору необхідно здійснювати якісне очищення та осушування природного газу, що дозволяє звести до мінімуму можливість утворення гідратних пробок, проводити систематичне очищення внутрішньої порожнини газопроводу тощо.

Таким чином, максимальне використання виробничої потужності діючих газопроводів — один з важливих чинників покращення основних техніко-економічних показників роботи підприємств газопровідного транспорту.

Об'єктивні реалії, на жаль, не дозволяють сьогодні повною мірою використовувати наявні виробничі потужності газотранспортної системи (ПГС) України. Так, середнє значення коефіцієнта використання виробничих потужностей ГТС на вході складає 0,582, а на виході - 0,702. Окрім того, впродовж шести останніх років простежується тенденція до зниження цих показників. Сьогодні надзвичайно важливо за рахунок проведення гнучкої тарифної політики, активізації переговорних процесів з Росією та країнами Центральної і Західної Європи забезпечити укладання довгострокових контрактів на транзит природного газу і таким чином забезпечити ефективне використання виробничих потужностей вітчизняної ГТС у довготривалій перспективі.

1.2 Особливості методики планування діяльності функціонально-організаційних структур

Які б обсяги діяльності не визначило підприємство на майбутній плановий період, їхнє досягнення буде залежати від наявності (налагодженої системи постачання), достатності та якості необхідних ресурсів. В умовах обмеженості ресурсів складне завдання оптимізації виробничої програми підприємства може вирішуватися шляхом використання інформаційних технологій та прикладного програмного забезпечення.

Інформаційні технології - це комплекс методів оброблення вхідних даних у надійну й оперативну інформацію механізму прийняття рішення за допомогою апаратних та програмних засобів для досягнення оптимальних ринкових параметрів об'єкта управління [2, c.179]. Інформаційні технології, пришвидшуючи процес отримання і використання величезної бази інформації, розширюють можливості ефективного управління, допомагають в обґрунтуванні управлінських дій у конкретних умовах господарювання.

Під оптимальною виробничою програмою звичайно розуміють досягнення у заданих умовах максимальних результатів або мінімальних витрат виробництва. Таким чином, виникає потреба у розв’язанні екстремальної математичної задачі. Необхідною передумовою пошуку оптимального рішення є, по-перше, вибір критерію оптимальності та, по-друге, встановлення наявних обмежувачів ресурсів. У цьому випадку широко використовують метод лінійного програмування. Із застосуванням прикладних комп’ютерних програм він значно спрощується. Використання інформаційних технологій та пакету MS Excel під час планування виробничої програми підприємства досить ефективне, оскільки не потребує значних витрат часу на оброблення інформації і дає змогу оптимізувати виробничу програму підприємства в умовах обмеженості сировинних ресурсів.

Сучасний стан розвитку комп’ютерної техніки та програмного забезпечення «дозволяє ефективно проводити оптимізаційні розрахунки і отримувати оптимальний варіант плану за достатньо короткий час». Для цієї мети використовується цілий ряд доступних на ринку потужних спеціалізованих комп’ютерних програм. Широкому впровадженню методів оптимального планування сприяє також і те, що такі задачі можна зараз розв’язувати навіть з допомогою звичайних табличних процесорів.

Виробничу програму газотранспортного підприємства називають також планом транспортування і постачання газу. Такий варіант назви виробничої програми точно і лаконічно відображає галузеву специфіку виробництва та сутність послуг, що надаються підприємствами трубопровідного транспорту газу.

План транспортування і постачання газу складається кожним територіальним управлінням магістральних газопроводів, що входять до складу дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» .

З метою розробки плану транспортування і постачання газу складаються схеми найбільш ефективних потоків газу від районів його видобутку, а також місць сполучення з іншими газопроводами (газотранспортними системами) — до місць (районів) споживання газу чи пунктів передачі газу до інших газотранспортних систем.

Як вихідні дані для складання плану транспортування і постачання газу використовується така інформація:

основні напрями розвитку газової промисловості на 5 — річний період і довготривалу перспективу;

міждержавні угоди на постачання та транспортування природного газу;

виявлений попит на газ;

режими споживання газу основними споживачами;

видобувні можливості промислів та обсяги передачі газу з інших газотранспортних систем;

проектні або розрахункові продуктивності магістральних газопроводів, плани введення або виведення з експлуатації потужностей;

корисні об'єми підземних сховищ газу (ПСГ) і потреба в газі буферних споживачів;

планові норми і нормативи.

На етапі складання проекту плану транспортування і постачання газу дочірня компанія «Укртрансгаз» та управління магістральних газопроводів вивчають попит на газ з урахуванням існуючих та потенційних угод на постачання природного газу. Виявлена таким чином потреба в газі ув’язується (а в разі необхідності і коректується) з урахуванням видобувних можливостей газових родовищ, можливостями постачання газу з інших газотранспортних систем, пропускною здатністю газопроводів. При цьому враховуються: і міждержавні угоди, зокрема з Росією на транзит природного газу через територію України, міждержавні угоди з Білорусією, Молдовою, країнами Центральної і Західної Європи на постачання природного газу. Слід сказати,'що Україна є одним з найбільших світових транзитерів природного газу і обсяги транзиту цього енергоресурсу перевищують 100 млрд. м. куб. нарік.

Управління магістральних газопроводів розробляють виробничу програму, яка включає наступні розділи:

• план транспортування і постачання газу, в якому вказуються обсяги транспортування газу та постачання споживачам у кожному населеному пункті на рік, а також з розбивкою за кварталами та місяцями;

• розрахунок виробничих потужностей кожного газопроводу, в якому вказується наявність потужностей на початок планового періоду, приріст потужностей за рахунок введення в дію нових об'єктів та здійснення заходів щодо технічного розвитку та організації виробництва, вибуття потужностей. В результаті визначається наявність потужностей на кінець періоду та в середньому за період. У співставленої з кількістю газу, яка поступатиме в газопроводи, визначається плановий рівень використання виробничої потужності (продуктивності) у процентах;

• баланс газу:

• показники режиму роботи газопроводів: для кожної ділянки газопроводу. Між двома суміжними компресорними станціями вказується проектна (або розрахункова) пропускна вдатність, тиски на вході і виході компресорної станції і об'єми перекачування газу за добу;

• баланс календарного часу використання обладнання, в якому для кожної компресорної станції (компресорного цеху) вказується число встановлених і працюючих агрегатів та час їх використання протягом доби;

• баланс часу роботи агрегатів, в якому для кожної компресорної станції (компресорного цеху) відображаються перерви в роботі ГПА у відповідності до режиму роботи газопроводу і графіків ремонтів обладнання з виділенням перерв на плановий ремонт, вимушені зупинки через зниження обсягів транспортування газу, а також пов’язані з перебуванням агрегатів у резерві.

Лінійні виробничі управління магістральних газопроводів отримують завдання щодо виробничої діяльності за тими ж показниками, розділами плану, які розробляються на рівні територіального управління магістральних газопроводів в цілому.

Виробничі управління підземного зберігання газу отримують завдання на виробничу діяльність за такими показниками:

• закачування газу в ПСТ за місяцями і кварталами;

• відбір газу з ПСГ за місяцями і кварталами:;

. максимальний добовий відбір газу;

• режим роботи компресорної станції (час роботи і зупинок за місяцями, тиски газу на вході і виході);

• баланс календарного часу використання обладнання (для газоперекачувальних агрегатів і газових свердловин).

Зупинимось більш детально на системі показників виробничої програми газотранспортного підприємства та методиці їх розрахунку.

1. Об'єм надходження газу в систему газопроводів підприємства

, (1.6)

де — об'єм надходження газу від і-го джерела.

Основними джерелами надходження газу в систему газопроводів підприємств трубопровідного транспорту є видобувні підприємства різних форм власності, а також інші газотранспортні підприємства, в тому числі і інших країн.

2. Виробничо-технологічні витрати газу. Цей показник враховує технологічні витрати газу, технічні витікання газу та безповоротні пластові втрати газу, які виникають в процесі транспортування газу магістральними газопроводами та при експлуатації підземних сховищ газу. Загалом у структурі планових виробничо-технологічних витрат (ВТВ) газу виділяють:

ВТВ під час експлуатації лінійної частини магістральних газопроводів; ТВ під час експлуатації обладнання газорозподільних станцій (ГРС); ТВ під час експлуатації компресорних станцій; ТВ під час експлуатації газовимірювальних станцій (ГВС); ТВ під час експлуатації підземних сховищ газу ;

Таким чином,

, (1.7)

Плановий обсяг виробничо-технологічних витрат газу визначається відповідно до методики визначення обсягів витрат природного газу на виробничо-технологічні потреби під час його транспортування газотранспортною системою та зберігання в підземних сховищах.

З метою спрощення та прискорення планових розрахунків обсяг виробничо-технологічних витрат газу можна визначати, використовуючи інтегральні норми ВТВ, які встановлюються на одиницю об'єму транспортованого газу, чи одиницю газотранспортної роботи, які розраховуються за наступними формулами:

(1.8) або, (1.9)

де — норма виробничо-технологічних витрат газу (у % від обсягу транспортування газу);

Н_втвА — норма виробничо-технологічних витрат газу (у % від обсягу газотранспортної роботи);

 — плановий обсяг транспортування газу чи газотранспортної роботи відповідно.

Об'єм транспортування газу

(1.10)

Об'єм закачування газу в ПСГ визначається шляхом ув’язки транспортних можливостей газопроводу, режимів надходження газу в систему газопроводів підприємства ззовні та режимів споживання газу основними споживачами.

Об'єм відбору газу з ПСГ визначається аналогічним чином. Причому відбір газу з ПСГ здійснюється, як правило, в холодну пору року, коли потреба споживачів перевищує обсяги транспортування газу газопроводом, а закачування газу в ПСГ здійснюється, навпаки, в теплу пору року, коли має місце перевищення обсягів транспортування над обсягами споживання.

Обсяг газу на заповнення нових газопроводів. Потреба в розрахунку даного показника виникає в тих випадках, коли в плановому році передбачається введення в дію нових газопроводів та окремих ділянок і потрібко передбачити певну кількість газу саме на заповнена у внутрішньої порожнини нововведених газопроводів. Такі розрахунки здійснюються з урахуванням геометрії газопроводу та необхідного тиску газу.

Об'єм товарного газу — це та кількість, яка буде поставлена споживачам в плановому періоді. Плановий обсяг товарного газу визначається шляхом сумування планових потреб споживачів

(1.11)

де — планова потреба в газі і-го споживача;

п — кількість споживачів.

З іншого боку, визначення обсягу товарного газу здійснюється на основі розв’язку рівняння балансу газу

(1.12)

де — об'єм товарного газу;

— об'єм відбору газу з ПСГ;

— об'єм закачування газу з ПСГ;

— об'єм газу на заповнення нових газопроводів.

Транспортна робота — це одна із найбільш об'єктивних характеристик обсягів виробництв, а транспортних організацій взагалі, і трубопровідного транспорту зокрема. Даний показник враховує як кількість перевезених вантажів за певний період, так і віддаль перевезень:

(1.13)

де — об'єм транспортування газу і-ю ділянкою газопроводу;

— довжина і-ї ділянки газопроводу;

п — кількість ділянок.

Товарно-транспортна робота. Цей показник відображає реальний обсяг транспортних послуг, що надаються споживачам і характеризується добутком обсягу товарного газу, що транспортується до конкретного споживача, на віддаль транспортування

, (1.14)

де — об'єм товарного газу для у-го споживача; - віддаль транспортування газу газотранспортною системою для j-го споживача; т — кількість споживачів.

Показник транспортної роботи використовується, в основному, при плануванні потреби в ресурсах та розрахунках витрат на транспортування газу, а показник товарно-транспортної роботи при проведенні розрахунків із споживачами транспортних послуг.

Товарна продукція — це вартісний вираз обсягів наданих газотранспортним підприємством послуг щодо транспортування природного газу. Існує декілька підходів до розрахунку даного показника. У світовій практиці використовують різні методики визначення доходу газотранспортного підприємства, у тому числі застосовуються як одноставкові, так і багатоставкові тарифи. Переважна більшість методик ґрунтується на двоставкових тарифах і передбачає оплату за заявлену (зарезервовану) потужність газопроводу для потреб конкретного споживача та за фактичний обсяг наданих транспортних послуг (залежно від обсягів транспортування газу для конкретного споживача).

В Україні використовуються в даний час одноставкові тарифи і оплата за послуги з транспортування газу для внутрішніх споживачів залежить від тарифу та обсягу транспортування газу. За такого підходу віддаль транспортування безпосередньо не враховується, а обсяг товарної продукції визначається за формулою:

(1.15)

де — тариф за транспортування газу магістральними газопроводами, грн. /1000 м³;

— об'єм товарного газу для у-го споживача.

Тарифи на транспортування газу магістральними газопроводами щорічно затверджуються Національною комісією регулювання електроенергетики України.

При наданні послуг з транзиту природного газу відповідно до угод з Російською Федерацією використовується також одноставковий тариф. Однак при цьому враховуються як обсяги, так і відстань транспортування газу. Таким чином, обсяг товарної продукції (дохід від транзиту газу) визначатиметься за формулою

(1.16)

де — тариф за транспортування 1000 газу на відстань 100 км;

— об'єм транзиту природного газу, м;

L — довжина транзитного маршруту, км.

Реалізована продукція - це показник, який характеризує реальну суму коштів, яка надійде на рахунок газотранспортного підприємства від споживачів за надані транспорті послуги в плановому періоді. Рівень даного показника може відрізнятися від рівня товарної продукції, оскільки в реальному житті терміни надходження коштів не завжди співпадають з термінами надання послуг.

Коефіцієнт сезонної нерівномірності споживання газу — характеризує нерівномірність споживання газу основними споживачами за сезонами року. Даний показник може змінюватися в доволі широкому діапазоні і сам факт нерівномірності споживання газу негативно впливає на рівень основних техніко-економічних показників газотранспортного підприємства.

Наведена система показників повністю характеризує виробничу програму газотранспортного підприємства. Разом з тим, як уже зазначалося раніше, в складі виробничої програми обов’язково складається баланс газу в річному і місячному розрізі. Такий баланс складається для кожному газопроводу чи системи взаємозв'язаних газопроводів, а також для управління магістральних газопроводів в цілому.

1.3 Інформаційне забезпечення в системі планування діяльності функціонально-організаційних структур

Виробнича програма або план виробництва і реалізації продукції - один із найважливіших розділів плану виробничо-господарської діяльності підприємства. Він значною мірою визначає рівень основних техніко-економічних показників в інших розділах плану виробничо-господарської діяльності, наприклад рівень собівартості, прибутку, рентабельності, продуктивності праці, фондовіддачі тощо.

Виробнича програма підприємств транспорту і зберігання газу розробляється в переважній більшості випадків на основі завдань вищестоячої організації стосовно обсягів транспортування і реалізації чи постачання газу. Наприклад, в сфері трубопровідного транспорту територіальні управління магістральних газопроводів УМГ «Прикарпаттрансгаз» розробляють виробничі програми на основі завдань ДК «Укртрансгаз». Ці завдання встановлюють виходячи з планового паливно-енергетичного балансу країни в цілому і кожного окремого економічного регіону, на території якого здійснюють свою діяльність ті чи інші підприємства трубопровідного транспорту. При складання таких завдань враховуються:

потреби регіонів в енергетичних ресурсах,

міжурядові угоди на транзит енергоносіїв,

укладені угоди на поставку енергетичних ресурсів.

Виконання виробничих завдань з транспортування і поставок газу повинно забезпечуватись виробничими потужностями підприємств. На етапі складання проекту плану транспортування і поставок газу — дочірня компанія «Укртрансгаз» та управління магістральних газопроводів вивчають попит на газ з врахуванням існуючих та потенційних угод на поставку природного газу. Виявлена таким чином потреба в газі ув’язується (а в разі необхідності і коректується) з врахуванням видобувних можливостей газових родовищ, можливостями поставки з газу з інших газотранспортних систем, пропускною здатністю газопроводів. При цьому враховуються і міждержавні угоди, зокрема з Росією і Туркменістаном на транзит природного газу через територію України, міждержавні угоди з Білорусією, Молдовою, країнами Центральної і Західної Європи на поставку природного газу.

Система показників виробничої програми газотранспортного підприємства наступна:

1. Об'єм надходження газу в систему газопроводів підприємства.

2. Технологічно неминучі втрати газу. До технологічно неминучих втрат газу відносять витоки газу, які мають місце внаслідок нещільності з'єднань, виникають в місцях встановлення запірної арматури, виникають в технологічних процесах очистки і осушки газу, при виконанні ремонтних робіт.

3. Витрати газу на власні потреби. Даний показник включає в себе витрати газу для приводу ГПА, а також обсяги газу, що використовуються у власних котельних та електростанціях, обсяги газу на продувку газопроводів. Основною складовою витрати газу на власні потреби (близько 90%) є використання газу в якості палива для приводу ГПА — газомотокомпресорів та газотурбінних установок.

4. Об'єм транспортування газу.

5. Об'єм закачування газу в ПСГ визначається шляхом ув’язки транспортних можливостей газопроводу, режимів надходження газу в систему газопроводів підприємства ззовні та режимів споживання газу основними споживачами.

6. Об'єм відбору газу з ПСГ визначається аналогічним чином. Причому відбір газу з ПСГ здійснюється, як правило, в холодну пору року, коли потреба споживачів перевищує обсяги транспортування газу по газопроводу, а закачування газу в ПСГ здійснюється, навпаки, в теплу пору року, коли має перевищення обсягів транспортування над обсягами споживання.

7. Обсяг газу на заповнення нових газопроводів. Потреба в розрахунку даного показника виникає в тих випадках, коли в плановому році передбачається введення в дію нових газопроводів та окремих ділянок і потрібно передбачати певну кількість газу саме на заповнення внутрішньої порожнини нововведених газопроводів.

8. Об'єм товарного газу — це та кількість газу, яка буде поставлена споживачам в плановому періоді.

9. Об'єм транспортної роботи — це одна із найбільш об'єктивних характеристик обсягів виробництва транспортних організацій взагалі, і трубопровідного транспорту зокрема.

10. Товарна продукція — це вартісний вираз обсягів наданих газотранспортним підприємством послуг щодо транспортування природного газу.

11. Реалізована продукція — це показник, який характеризує реальну суму коштів, яка надійде на рахунок газотранспортного підприємства від споживачів за надані транспортні послуги в плановому періоді. Рівень даного показника може відрізнятися від рівня товарної продукції, оскільки в реальному житті терміни надходження коштів не завжди співпадають з термінами надання послуг.

12 Коефіцієнт сезонної нерівномірності споживання газу — характеризує нерівномірність споживання газу основними споживачами за сезонами року. Даний показник може змінюватися в доволі широкому діапазоні і сам факт нерівномірності споживання газу негативно впливає на рівень основних техніко-економічних показників газотранспортного підприємства.

Наведена система показників повністю характеризує виробничу програму газотранспортного підприємства та ефективність використання виробничих потужностей.

Узагальнюючі висновки за розділом 1

Отже з даного розділу ми можемо зробити висновок, що виробнича програма — це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за визначеними критеріями. Дана програма повинна включати певну номенклатуру продукції, її обсяги (у натуральних та вартісних показниках), числові значення техніко-економічних, соціальних та інших показників, а також враховувати обмеження щодо матеріальних ресурсів, персоналу, виробничих потужностей, тощо.

Окрім цього наведено систему показників, що дозволяє максимально ефективно провести планування виробничої програми, і наведені приклади інформаційних технологій, що використовуються під час планування.

Завданнями планування виробничої програми є:

1. Підвищення якості, надійності, поліпшення дизайну виробу з урахуванням попиту, а також дії конкурентів;

2. Забезпечення високих і стійких темпів зростання випуску продукції як у вартісних, так і у натуральних показниках;

3. Формування номенклатури та асортименту виробів відповідно до стадій їх життєвого циклу;

4. Найбільш повне використання виробничих потужностей та ресурсного потенціалу підприємства.

ІІ. Аналіз та оцінка ефективності планування діяльності функціонально-організаційних структур

2.1 Загальна характеристика підприємства: галузева приналежність та вид діяльності, організаційно-виробнича структура і технічна база підприємства

Газова промисловість. Промисловість природного газу включає розвідування, видобуток, транспортування, зберігання й переробку природного й супутнього нафтового газу, що видобувається разом з нафтою. УМГ «Прикарпаттрансгаз» працює у галузі транспортування природного газу.

Основними видами діяльності компанії є:

· Постачання природного газу споживачам України;

· Транзит природного газу через територію України до країн Західної і Центральної Європи

· Експлуатація, реконструкція і сервісне обслуговування магістральних газопроводів і об'єктів на них;

· Діагностування, атестування і сертифікація основного та допоміжного обладнання;

· Будівництво і монтаж газопроводів високого і низького тисків та об'єктів на них;

· Науково-дослідні, конструкторські і проектні роботи в галузі транспортування і зберігання газу;

· Здійснення зовнішньоекономічної діяльності

В системі робіт з управління промисловим підприємством важливу роль відіграє побудова організаційної структури підприємства. Організаційна структура помітно впливає на зміст та обґрунтування управлінських рішень, на швидкість їх доведення до безпосередніх виконавців, чіткість, достовірність та оперативність інформації, зміст роботи різних керівників та функціонерів. Для того, щоб забезпечити якісне виконання всіх завдань, необхідно дуже уважно підходити до визначення структури організації, як в межах підприємства так і в його структурних підрозділах, тобто займатись проектуванням організаційних структур управління.

Під структурою управління будемо розуміти сукупність та співвідношення лінійних та функціональних ланок управління в їх взаємозв'язку та взаємозалежності, рівень досконалості апарату та його економічність. Можна сказати, що вплив організаційної структури на якість управлінських рішень дуже великий. В значній мірі він залежить від типу організаційної структури. Зокрема «Прикарпаттрансгаз» являється підприємством, що входить в склад Газпрому України. Тому організаційна структура підприємства подібна до інших відповідних трансгазів Львова, Харкова, Полтави і т.д. Структура УМГ «Прикарпаттрансгаз» відноситься до лінійно — функціональної. Вона побудована на підставі функціонального розподілу та спеціалізації конкретних управлінських функцій. Очолює управління генеральний директор. Він призначається на посаду та звільняється з посади Генеральним директором НАК «Нафтогаз України», який встановлює посадовий оклад та укладає з Директором контракт, де визначені його повноваження, умови діяльності та матеріально-соціальне забезпечення. Директор за допомогою головного інженера, головного бухгалтера та своїх заступників з економіки, капітального будівництва, охорони праці та техніки безпеки, загальних питань здійснює керівництво діяльністю підприємства, використовуючи надані йому права. Директор визначає форми і системи оплати праці працівників структурних підрозділів, затверджує Положення про структурні підрозділи, їх структуру та штатні розписи і посадові інструкції спеціалістів; призначає та звільняє з посад їх керівників за погодженням з НАК «Нафтогаз України», укладає трудові контракти.

.Рисунок 2.1 Виробнича структура УМГ «Прикарпаттрансгаз»

Головний інженер здійснює технічне керівництво виробництвом через відділи, які йому безпосередньо підпорядковуються: диспетчерська служба, виробничо-технічний відділ, відділ по видобутку та підземному схову газу, відділ експлуатації КС, відділ експлуатації АГНКС, відділ автоматизації, телемеханіки і АСУ, відділ головного енергетика та головного механіка. Головному механіку підпорядковується механічна майстерня.

Економічна служба підприємства (планово-економічний відділ, фінансовий відділ, інформаційно-обчислювальний центр) очолюються заступником генерального директора по економічній діяльності.

Заступник з економічної діяльності керує процесами планування фінансово — кредитної діяльності підприємства, організації і оплати праці, матеріального стимулювання, відповідає за розробку і реалізацію економічної стратегії підприємства, впровадження нових прогресивних ідей економічного характеру.

Заступник з капітального будівництва здійснює керування і спостереження за основними виробничими процесами. Він очолює відділ капітального будівництва, відділ проектів, кошторису і капремонт, склад капітального будівництва.

Заступнику з господарських і комерційних питань підпорядковуються такі підрозділи як: база відпочинку «Карпати», готель «Дружба», житлово — комунальне господарство, медична частина, підсобні господарства, центральний склад, відділ МТП.

Відділу кадрів підпорядковується: бухгалтерія, охорона праці та юрисконсульт і секретар.

УМГ «Прикарпаттрансгаз» має такі виробничі підрозділи:

а) на правах відділення до його складу входять Богородчанське ЛВУМГ, Долинське ЛВУМГ, Закарпатське ЛВУМГ, Одеське

ЛВУМГ, Хустське ЛВУМГ, Богородчанське УПЗГ, Богородчанське тепличне господарство, Газпромсільгоспкомерція.

б) на правах дільниць — база відпочинку «Карпати» та житлово-комунальне господарство.

Розглянувши виробничу структуру, слід зазначити, що особливістю виробничого процесу є відсутність випуску продукції як такої. Результатом діяльності є лише фактично транспортований газ.

Необхідно-зазначити, що розміщення структурних підрозділів на далеких відстанях від центру підприємства є основною причиною неефективної роботи цих підрозділів. Тому на майбутнє слід удосконалювати виробничу структуру з точки зору централізації обслуговуючих та допоміжних господарств.

В даний момент часу з розвитком технічного прогресу, тобто комп’ютеризацією підприємств, комплексної автоматизації виробничих процесів, впровадженням більш нової техніки і технології у виробництво, скороченням управлінського персоналу за рахунок скорочення зайвих ланок, підприємство зможе покращити свою виробничу структуру.

На даний час в управлінні магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз» зараз працює техніка різних типів вітчизняного та зарубіжного виробництва. Для її експлуатації, ремонту та налагоджування потрібні висококваліфіковані робітники та інженери, що забезпечується безперервним професійним навчанням. Всі об" єкти управління забезпечені робочими кадрами. При вводів експлуатацію нових об" єктів підготовка робітників ведеться безпосередньо на виробництві через учбово-курсовий комбінати, профтехучилища та інші учбові заклади. Поповнення кадрами робітників в основному проводиться за рахунок найму, а спеціалістами — в основному за рахунок випускників Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу і Одеського технікуму нафтової і газової промисловості, а також за рахунок працівників підприємства, що закінчують вузи і технікуми без відриву від виробництва.

Зріс освітній рівень персоналу управління, особливо частка працівників з вищою освітою, в основному серед керівників та спеціалістів. Кількість керівників і спеціалістів з вищою освітою 3 і 4 рівня зросла на 33 особи.

В УМГ «Прикарпаттрансгаз» укомплектованість керівниками і спеціалістами стабільна, за винятком короткотермінової неукомплектованості, викликаної введенням в дію нових об" єктів, виходом на пенсію працівників та інше.

Всі об" єкти підприємства забезпечені робітниками згідно потреби. Нововведені об" єкти комплектуються за рахунок переміщення досвідчених кадрів з діючих об" єктів для згуртування кістяка колективу та найму, навчання нових робітників.

Керівники в управлінні є досвідченими працівниками і в основному з великим досвідом роботи в галузі.

Потреба в фахівцях в управлінні задовольняється за рахунок переводу молодих спеціалістів, які працюють по робітничих професіях, на інженерні посади та прийому на роботу спеціалістів, які закінчили вищі учбові заклади за рахунок підприємства, а також набору молодих спеціалістів.

Управління тісно співпрацює з Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу, Одеським технікумом газової і нафтової промисловості, міжгалузевим учбово-атестаційним центром інституту електрозварювання ім. Патона, НДПІАСУтрансгаз та іншими закладами.

Всі структурні підрозділи управління мають навчений робітничий потенціал, а в міру необхідності - зразу проводиться перепідготовка чи підвищення кваліфікації кадрів.

Управління практикує підготовку спеціалістів на замовлення за рахунок державного бюджету та шляхом надання позик працівникам.

Направлені ДК «Укртрансгаз» в управління молоді спеціалісти закріплюються для стажування і набуття навиків практичної роботи за висококваліфікованими керівниками служб та станцій. Поповнення кадрів із числа молодих спеціалістів в основному проводиться за рахунок випускників Івано-Франківського технічного університету нафти і газу та Одеського технікуму нафтової і газової промисловості.

Житлово-побутові умови в управлінні для молодих спеціалістів створюються згідно направлень на роботу.

Усі працівники кадрових служб УМГ «Прикарпаттрансгаз» мають вищу та середньо-спеціальну освіту.

Частина працівників кадрової служби пройшла підготовку в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу для роботи на персональних комп" ютерах, частина — освоїла техніку самостійно.

Також однією з найбільш важливих характеристик організації праці є її взаємозв'язок із зовнішнім середовищем. Зовнішнє середовище вивчається для того, щоб виявити ті загрози і можливості, які підприємство повинно враховувати при визначенні своїх цілей.

Розглядаючи технічну базу підприємства перш за все необхідно відзначити, що технічна база підприємства — це комплекс технічного, енергетичного, транспортного та інших видів обладнання, інструментів, приладів, будівель та споруд, а також матеріальних ресурсів, які необхідні для здійснення процесу виробництва. Специфіка технічної бази підприємства багато в чому залежить від його спеціалізації, виробничих процесів, рівня їх концентрації та розподілу праці, її кооперації, масштабів виробництва, глибини розподілу сукупного виробничою процесу підприємства.

Тому саме специфіка діяльності УМГ «Прикарпаттрансгаз» визначає особливості складу і структури технічної бази підприємства.

Станом на 1.01.2010 р. в експлуатації знаходиться 20 компресорних станцій, в складі яких перебувають 127 газоперекачувальних агрегатів. До складу компресорної станції входять установка очистки газу та установка повітряного охолодження газу. В склад підприємства входять також 3 установки підготовки газу, які знаходяться відповідно в Богородчанах, Долині, Орлівці та 195 газорозподільних станцій.

Протягом деяких років УМГ «Прикарпаттрансгаз» мало певні проблеми із технічним забезпеченням. Так згідно з наказом ДК «Укртрансгаз» № 117 постачання трубами та металопрокатом повинне було здійснюватись за рахунок централізованих поставок і лімітів. Але із замовлених на виробничі потреби сталевих труб в кількості 1637 т і металопрокату в кількості 1728 т централізовано було поставлено тільки 371 т. Основна частина матеріалів, крім транзитних оптових поставок, поступає на центральний склад в м. Тисмениця, де зберігається і видається підрозділам для виконання місячних планів робіт згідно заявок.