Економіка підприємства на ТОВ «Агрофірма Гарант» Ставищанського району Київської області

КУРСОВА РОБОТА

Економіка підприємства на ТОВ " АгрофірмаГарант" Ставищанського району Київської області

Зміст

• Вступ
• Розділ І: Теоретичні аспекти виробництва продукції рослинництва
• 1.1 Зарубіжний досвід виробництва продукції рослинництва
• 1.2 Тенденції розвитку рослинництва в Україні
• 1.3 Сутність ефективності виробництва галузі рослинництва
• Розділ ІІ: Організаційно-економічна характеристика підприємства
• 2.1 Природні та економічні умови розташування підприємства
• 2.2 Розміри підприємства, його спеціалізація та оцінка виробничих ресурсів
• 2.3 Аналіз основних показників господарської діяльності та соціальні умови працюючих
• Розділ ІІІ: Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

У кожній державі, у будь — якому суспільстві рослинницька галузь є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 50% фонду споживання формуються за рахунок продукції рослинницької галузі. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства.

Однак для України, яка стала на шлях ринкової економіки рослинницька галузь має особливо велике значення тому, що вона є однією з найбільших галузей народного господарства.

Рослинницька галузь відіграє винятково важливу роль як каталізатор розвитку ринкової економіки. Ринкова економіка — це одне з найвидатніших досягнень світової цивілізації, це природне середовище людства і взаємодії товаровиробників, середовище, якому притаманні певний порядок і самоорганізація завдяки дії основного закону попиту і пропозиції. В становленні ринкової економіки України ця галузь, враховуючи її масштаби, може відігравати виключно важливу роль завдяки специфічним властивостям, які виражаються у високу конкурентність галузі, оскільки в ній діє багато незалежних підприємств, що вироблюють переважно ту саму продукцію; а також у перспективі виходу галузі на світовий ринок, цьому сприяють і великі масштаби землекористування і родючості землі.

Проте на сьогоднішній день ця галузь перебуває у досить важкому стані, є низько прибутковою і не високорентабельною. Виробники працюють в умовах ризику і невизначеності, що і спричиняє суттєвий вплив на результати господарювання. Негативний вплив на цю галузь спричиняє і стан її потенціалу, а також різні природно — кліматичні умови.

Ось чому аналіз ефективності виробництва галузей рослинництва є досить актуальною проблемою сьогодення.

Для детальнішого ознайомлення з поставленими питаннями було проведено аналіз діяльності ТОВ" Агрофірми Гарант"

Мета — аналіз виробництва і розподілу продукції рослинництва, виявлення резервів покращання ефективності господарювання.

Завдання: ознайомлення з основними джерелами первинної, вторинної інформації в господарстві; проведення аналізу основних показників господарської діяльності підприємства, і галузі рослинництва, аналіз їх ефективності; виявлення можливостей збільшення урожайності і зниження собівартості культур.

При написані користувався такими вихідними даними, як річні звіти, звіти про фінансові результати підприємства, звіти про рух грошових коштів, Методи дослідження: порівняння, абсолютних та відносних величин.

Робота складається з: вступу, трьох розділів (теоретично-методичні аспекти виробництва продукції рослинництва, організаційно-економічна характеристика підприємства, аналіз виробництва і розподілу продукції рослинництва), висновки і пропозиції.

економіка рослинництво україна господарський

Розділ І: Теоретичні аспекти виробництва продукції рослинництва

1.1 Зарубіжний досвід виробництва продукції рослинництва

На сьогоднішній день сільське господарство України знаходиться у кризовому стані, тому потрібно розробити систему заходів для виходу галузі з кризи. Цими заходами має бути передбачено:

1) Виявлення та подолання причин, які призвели до кризи;

2) Створення умов для нормального економічного зростання сільського господарства України.

Практика функціонування аграрного сектора розвинутих країн з ринковою економікою показала, що ефективно можуть працювати та конкурувати товаровиробники з різними формами власності: державною, кооперативною, приватною, колективною, змішаною. Але основною умовою існування останніх має бути рівноправність і можливість розвитку в умовах ринкової системи та конкуренції.

Так у сільськогосподарському виробництві США основною організаційною формою є фермерське господарство. В залежності від типу організації виробництва ферми поділяються на такі основні категорії:

— сімейні ферми, власники яких разом із своїми сім'ями здійснюють виробництво й керівництво, вкладають капітал та значну частину робочої сили;

— спільні ферми, які утворилися шляхом об'єднання власності двох або більше осіб для спільної діяльності;

— сільськогосподарські корпорації - акціонерні підприємства з виробництва сільськогосподарської продукції.

Перехід сільського господарства до ринкових відносин неможливий без створення ринку землі.

Об'єктивно визначена ціна на землю дозволить прискорити дію ринкового механізму в агропромисловому секторі, надати власникам землі можливості ширше залучати інвестиції під заставу землі для розбудови сільського господарства.

Кожна країна, яка має пріоритетною галуззю рослинницьку виробляє три основні сільськогосподарські культури, такі як: зернові і зернобобові, цукрові буряки і картоплю. Проте результати діяльності різняться.

Таблиця 1.1

Виробництво основних сільськогосподарських культур (млн. тонн)

Так США виробляє найбільші в світі обсяги продукції, вони посідають друге місце за виробництвом зерна (після Китаю). Вони постачають на світовий ринок 50% кукурудзи, третину пшениці. Вони найбільші виробники сої та цитрусових, належать до провідних країн за збором бавовни та цукрової тростини.

У Франції галузь рослинництва є однією з найрозвинутіших у світі. За виробництвом рослинницької продукції посідає перше місце в Західній Європі. Вона виробляє досить широкий спектр продукції: пшеницю, ячмінь, цукровий буряк, виноград, фрукти, овочі.

Великобританія — один із провідних виробників галузі. Виробництво забезпечує повністю потреби британців у пшениці, ячменю, вівсі, значною мірою покривається потреба у картоплі, вовні, цукру.

Росія хоча і відчула порівняно високий спад виробництва рослинницької продукції проте залишається одним з провідних виробників. Вона посідає четверте місце за виробництвом зернових і зернобобових, а за виробництвом ячменю, вівса й жита на першому місці.

Україна виробляє достатній обсяг зернових і цукрового буряка. Виробництво картоплі на низькому рівні.

Важливе значення при вирощуванні культур має технологія їх виробництва. Провідні країни — виробники сільськогосподарської продукції застосовують технології направлені на зниження витрат та охорону навколишнього середовища.

Для прикладу розглянемо технологію виробництва цукрового буряку у Німеччині, адже ця країна одна із провідних по виробництву цієї культури:

— Попередники і проміжні культури:

Використання озимої пшениці в ролі попередника цукрового буряку з 1996 року почало збільшуватися, а озимого ячменю зменшуватися. Інколи як попередників використовують кукурудзу і картоплю. Проміжні культури: гірчиця і редька масляна.

— Обробіток ґрунту і сівба:

По всіх регіонах на цукрових плантаціях стерню обробляють культиватором, а за ним дисковими боронами. Основний обробіток ґрунту проводять плугом. На більшості територій використовують 7−12 рядні сівалки. Міжряддя складає 45 см.

— Мінеральне і органічне удобрення:

На 1 га посівів вносять до 40 кг мінерального азоту, доза калію — 101 — 200 кг/га, фосфору — 10 — 100 кг/га.

— Боротьба із бур’янами:

Для цього використовують суспільний обробіток грунту. Основними бур’янами є мар біла, ромашка, щириця.

— Міри проти шкідників і хвороб:

В останній час посилилась тенденція до зменшення обробітку грунту перед сівбою інсектицидами. Пряма обробка використовується для знищення цукрової мухи. Хвороби листків по всіх регіонах уперше були зафіксовані в 1998 році. Проти цієї хвороби використовують фунгіциди. Фізіологічні хвороби частіше за все попереджують запобіжним чи ціле направленим удобренням мікроелементами.

— Збір, зберігання і транспортування.

Збільшилось використання техніки, яка знаходиться у власності підрядних організацій. Більшість територій збираються шестирядними бункерами цукровими комбайнами. Після цього проводиться попередня чистка цукрового буряку погрузчиками — очисниками. Збільшується площа буртів з укриттям для зберігання. Транспортування відбувається в основному за рахунок машин підрядних організацій.

Наведена технологія сприяє отриманню позитивних результатів при вирощуванню цукрового буряку.

Важливе значення для отримання позитивних результатів господарювання має державне втручання у процеси ціноутворення.

Рослинницька галузь у більшості країн світу поставлена в нерівні умови стосовно інших галузей економіки, що зумовлює необхідність державного втручання, в тому числі у процеси ціноутворення з метою наближення до цінового паритету з галузями матеріально-технічного забезпечення.

У країнах Європейського Союзу широке застосування знайшли інтервенційні і цільові ціни. Інтервенційні ціни застосовують, коли ринкові ціни знижуються до мінімальних, що гарантуються державою, за межами яких товаровиробники не можуть нормально працювати. Цільові ціни поділяються на контрольні та орієнтовні і установлюються з метою визначення бажаного рівня ринкових цін. Контрольні встановлюються на бездефіцитну продукцію (зерно, овочі, фрукти), що йде на експорт, а орієнтовні ціни поширюються на дефіцитну продукцію, щоб стимулювати її виробництво.

Створення ринкового механізму, як переконує досвід країн з розвинутою економікою, є постійно діючою системою активного державного втручання через економічні підйоми в управлінні виробництвом сільськогосподарської продукції.

Практика свідчить про необхідність державної підтримки таких формувань: аграрних бірж, маркетингових формувань, систем кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва, створення умов для конкуренції, система підготовки та перепідготовки кадрів.

Всі перераховані напрями сприяють ефективному функціонуванню галузі в розвинутих країнах. Зарубіжні країни майже повністю забезпечують себе продуктами харчування, а також здійснюють її експорт в різні країни.

Проте Україна майже не використовує досвід розвинутих країн, про що свідчать незадовільні результати господарювання. Маючи таку кількість наявних ресурсів для вирощування сільськогосподарської продукції.

1.2 Тенденції розвитку рослинництва в Україні

У загальному обсязі виробництва продукції рослинництва у нашій країні зернові займають понад 80%. Сезон 2009;2010 характеризується зниженням виробництва зернових в Україні. Поряд із скороченням посівних площ і падінням середнього рівня врожайності по країні на низьке виробництво зернових мали вплив і такі фактори:

· порушення сівозміни;

· неврегульованість питань землеволодіння;

· труднощі у доступі до кредитів;

· скорочення використання добрив;

· незадовільні агрономічні методи;

· неякісний насіннєвий матеріал;

· погодні умови.

Згідно з попередньою офіційною статистикою, в минулому сезоні в Україні зібрано зерна на 28% менше, ніж у 2009;2010 році.

В Україні найбільш сприятливими для вирощування зерна є землі лісостепової зони, куди входять Черкаська, Кіровоградська, Запорізька, Вінницька, Луганська, Донецька, Дніпропетровська. У цьому сезоні спостерігається збільшення виробництва зерна в країні в зв’язку зі збільшенням збиральних площ, ростом врожайності і більш сприятливими погодними умовами.

У сезоні 2010;2011 року очікується більш низький рівень цін на зерно у порівнянні з попереднім сезоном. Так, на початку сезону закупівельні ціни трейдерів знизилися. Цьому сприяли такі фактори: зростання пропозицій зерна в період збирання в результаті збільшення врожайності, розширення посівних площ і прискорення темпів зростання. Валовий збір зерна в цьому сезоні на рівні 20,5 млн. т у вазі після доробки; зниження цін на внутрішньому ринку зерна і досягнення паритету між внутрішніми й експортними цінами, чого не було в минулому сезоні.

Серед факторів росту цін на зерно можна виділити наступні:

· збільшення собівартості вирощування;

· підвищення попиту і цін на зерно на світовому ринку через ріст цін на мінеральні добрива та паливо;

· можливість експорту зерна з України у випадку сприятливої цінової кон’юнктури;

· жорсткість конкуренції між експортерами і переробниками.

Експорт, імпорт зерна в 2009;2010 був мінімальним. Відзначимо, що на початку минулого року в Україну перше було завезено імпортоване зерно для переробки за давальницькою схемою з Угорщини в кількості близько 3 тис. т через збільшення виробництва і через більш низькі ціни зерна в 2008;2009 р. очікується збільшення експортних відвантажень до 5−6 млн. т.

Рис. 1. — Питома вага регіонів у виробництві зерна 2008;2009 рр.

Значне зниження збирання зерна в 2009;2010 рр. позначилося не тільки на падінні експортних відвантажень, але й на зниженні виробництва та експорту продукції переробки зернових. Найменший врожай пшениці за останні 50 років було отримано у 2008 році - 3,6 млн. т, за рахунок дуже низької врожайності та втрачених посівів (4,7 млн. га, 65%). Найбільший врожай за період незалежності становив 21,3 млн. тон в 2005 році, але в цьому році ціна на пшеницю була порівняно низька, тому с/г товаровиробники недоотримали значні прибутки.

Таблиця 1.2

Виробництво пшениці в Україні за період 1990;2009 років

Простежується обернена залежність між врожайністю та валовими втратами пшениці. З ростом врожайності зменшуються втрати. Це пов’язано з погіршенням зерна (колоса) та умов збирання в неврожайні роки, таким яким був 2007 рік.

Також значних витрат сільське господарство зазнає через неповністю зібрані площі. На нестабільність валових зборів пшениці в Україні впливає досить низька середня врожайність культури, що пов’язано більшою мірою з недотриманням аграріями агротехнічних норм та меншою мірою з несприятливими погодними умовами.

1.3 Сутність ефективності виробництва галузі рослинництва

Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживчих вартостей, спрямованих задовольнити відповідні потреби людей. Отже будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю.

Щоб зрозуміти суть ефективності виробництва галузей рослинництва потрібно провести їх комплексний аналіз.

Рис. 2. — Формування ефективності виробництва

Завданням аналізу є вивчення додаткових можливостей збільшення виробництва продукції, поліпшення її асортименту і якості та зменшення втрат. За допомогою аналізу оцінюють досягнутий рівень виробництва продукції, виконання державних контрактів і замовлень, договорів з іншими покупцями і забезпечення продукцією потреб підприємства, виконання плану валового виробництва і фактори, які його зумовили. Аналізують також причини зміни розміру посівної площі та урожайності культур, вивчають передовий досвід щодо виробництва екологічно чистої продукції, розробляють заходи збільшення виробництва продукції, поліпшення її якості, оптимізації витрат на виробництво, нарощування обсягу конкурентоспроможної продукції, обґрунтовують стратегії розвитку галузі.

На першому етапі аналізу вивчають виробничий потенціал галузі рослинництва. Він включає ґрунтово-кліматичні умови і ресурси, які є в розпорядженні галузі (земля, трудові ресурси, матеріальні ресурси, технології вирощування тих чи інших культур).

Одним із специфічних і незамінних факторів навколишнього середовища для сільськогосподарського виробництва є природні умови, які включають ґрунти, рельєф, клімат, водні ресурси. Їх характер зумовлюють: набір і врожайність культур, технологію і організацію робіт у рослинництві, формування парку сільськогосподарських машин і ефективність використання їх, специфічні властивості земель, розмір і характер витрат на виробництво продукції.

Для оцінки потенційних властивостей ґрунтів та їх впливу на результати господарської діяльності необхідні дані про їх типи і ґрунтові особливості. Скориставшись кадастровою оцінкою окремих ґрунтів можна виявити залежність урожайності сільськогосподарських культур від ґрунтових відмін.

При оцінці ґрунтів слід враховувати і рельєф місцевості, дані про який наведено в паспортах полів.

Клімат залежить від географічного розташування підприємства і характеризує багаторічний режим погоди. Для сільськогосподарського виробництва найважливішими є такі фактори: сонячна радіація, температурний режим, кількість опадів і вологість повітря.

У поняття водні ресурси включають рівень залягання ґрунтових вод, наявність на території підприємства річок, ставків, озер, джерел водопостачання. Вони зумовлюють набір культур для вирощування в даному підприємстві, підвищують вологість повітря, що позитивно впливає на ріст і розвиток культур.

На другому етапі аналізу вивчають виробництво продукції за обсягом, асортиментом і якістю.

Одержання передбачуваного обсягу продукції рослинництва залежить від виконання плану посівних площ та урожайності сільськогосподарських культур.

Оцінку дотримання планової площі на основі порівняння фактичної посівної площі з плановою. Оскільки зміна розміру посівної площі зумовлює зміну її частки в загальній площі, то в процесі аналізу визначають і структурні зміни, які в умовах обмеження площ є одним із факторів збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення її ефективності. Основними факторами, які можуть зумовить ці зміни є: метеорологічні умови аналізованого періоду, загибель посівів від хвороб, шкідників і бур’янів, зміна потреб у певній продукції, погіршення забезпечення підприємств певними ресурсами.

Більш динамічним фактором, який зумовлює валовий збір продукції рослинництва є урожайність. Її рівень формується під впливом багатьох факторів, які можна об'єднати в дві групи: метеорологічні і агротехнічні.

Агротехнічні фактори включають вибір найбільш вдалого попередника, забезпеченість господарства високоякісним насінням районованих сортів, добривами, засобами захисту рослин, дотримання оптимальних строків і якості виконання всього комплексу робіт з підготовки ґрунту, посіву й вирощування та збирання урожаю. Третім і заключним етапом аналізу є визначення ефективності галузей рослинництва, яка включає також вивчення показників прибутковості і рентабельності.

Ефективність — це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, при чому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в повному обсязі за їх первісною вартістю або у формі виробничих витрат. Ефективність може бути технологічна, економічна, соціальна, екологічна.

Технологічна ефективність являє собою урожайність. Сюди відноситься: вихід видів продукції рослинництва на одиницю площі (1 га, 100 га), виробництво зерна на одиницю площі ріллі, виробництво продукції на одиницю добрив, виробництво продукції на одиницю маси насіння.

Економічна ефективність включає в себе: вартісну оцінку виходу продукції зіставлену із площею земельних ресурсів та витраченими ресурсами, виручку від реалізації продукції, валовий дохід, чистий дохід, прибуток.

Соціальна ефективність включає: рівень і тенденції оплати праці (зміни), рівень соціального комфорту житла, наявність культурно-побутових приміщень.

Екологічна ефективність враховує вміст шкідливих речовин у грунті і виробленій продукції, інтенсивність ерозійних процесів, темпи відновлення природної родючості ґрунту.

Розділ ІІ: Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.1 Природні та економічні умови розташування підприємства

ТОВ" АгрофірмаГарант" Ставищанського району, Київської області розміщене на відстані 21 км від районного центра м. Ставище. Господарство знаходиться на території Села Любча. ТОВ" Агрофірма Гарант" є юридичною особою, має самостійний баланс, власні основні фонди і оборотні кошти, розрахункові рахунки в установах банків.

Основний вид діяльності ТОВ" Агрофірма Гарант" є вирощування та реалізація зернових та технічних культур, та інших сільськогосподарських культур.

До складу господарства входить один механізований загін, одна ферма ВРХ та одна свиноферма.

Мінливість — характерна якість погоди у даній місцевості. Зима тривала, порівняно тепла; літо тепле і вологе. Середня температура січня — 6С, а липня — +25С. Найбільша кількість опадів за рік становить 728 мм, а мінімальна 336 мм. Максимально можливі запаси вологи в землі глибиною 1 м становить 180 мм. Основним джерелом зволоження є води атмосферних опадів, так як ґрунтові води залягають на глибині більше 5 м. Відносна вологість повітря складає в середньому за рік 70%, знижуючись влітку — до 50% і збільшуючись влітку — до 70%.

Період вегетації сільськогосподарських культур слідуючий:

1) Озимі: озима пшениця 271−289 днів;

2) Ярі ранні зернові: пшениця 80−100 днів, ячмінь 73−83 днів, овес 90−100 днів;

3) Ярі пізні зернові: гречка 80−85 днів, просо 88 днів, сорго 109−113 днів;

4) Зернобобові: горох 79−80 днів;

5) Кукурудза на зерно 119−145 днів;

6) Соняшник 90−130 днів.

Загальна площа землі взятих в оренду господарством 4092 га, в т. ч. рілля 3951 га.

Рельєф місцевості представлений рівниною з вираженим мікрорельєфом у вигляді неглибоких впадин.

Ґрунти сформовані на лісах і мають добру капілярність. Цінністю лісів в аграрному відношенні являється їх щільність, яка впливає на формування ґрунтів з благо приємним водно-повітряним режимом.

З метою підвищення продуктивності грунту господарством освоєно 3 польові, 2 ґрунтозахисні та 2 кормові сівозміни.

Управління на підприємстві здійснює директор. Свої розпорядження він безпосередньо кожного дня направляє у різні відділи, які виконують їх і доносять до виробничих одиниць.

Рис. 3. — Організаційно-виробнича структура аграрного підприємства

2.2 Розміри підприємства, його спеціалізація та оцінка виробничих ресурсів

ТОВ" Агрофірма Гарант" спеціалізується на вирощувані сільськогосподарських культур, таких як пшениця озима, ячмінь ярий, кукурудза на зерно, соняшник, цукрові буряки, соя. Ще одним видом діяльності господарство вибрало виробництво молока, м’яса.

Таблиця 2.1

Динаміка показників розміру підприємства.

Отже, з таблиці 2.1 видно, що валова продукція в порівняльних цінах в 2010 році зменшилась порівняно з 2009 роком на 1459,82 тис. грн (20,12%). Так, валова продукція рослинництва зменшилась на612,37 тис. грн (22,07%), а ось тваринництва — збільшилась на 72,19 тис. грн (21,52%). Товарна продукція рослинництва зменшилась на 1214 тис. грн (1,40%), а тваринництва — збільшилась на 978 тис. грн (53,09%).

Кількість сільськогосподарських угідь у 2010 році порівняно з 2009 роком зменшилась на 83 га (2,03%).

Середньорічна кількість робітників зменшилась на 6 чоловік (9,09%).

Середньорічна вартість основних і оборотних засобів збільшилась в 2010 році порівняно з 2009 роком на 18,36% (5718 тис. грн).

Поголів'я ВРХ та свиней збільшилось на 14,04% (56 гол.) у 2010 році порівняно з 2009 роком.

Енергоресурси в 2010 році збільшились на 8,94% (550 к. с.) порівняно з 2009 роком. Це відбулося завдяки придбанням 3 тракторів та 1 зернового комбайна.

Таблиця 2.2

Склад і структура товарної продукції

Отже, з таблиці 2.2 видно, що сума товарної продукції в 2010 році збільшилась на 23,74 тис. грн (13,71%). Так, продукція рослинництва зменшилась на 1214 тис. грн (8,06%), а ось сума товарної продукції тваринництва збільшилась на 3072 тис. грн (166,78%). В 2010 році ТОВ" Агрофірма Гарант" відмовилася від вирощування та реалізації ріпаку озимого. Додатковим показником спеціалізації господарства є структура посівних площ, яка зображена в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Динаміка, розмір та структура посівних площ

Коефіцієнт використання землі = 3140/3951=0,79

З таблиці 2.3 ми бачимо, що площа зернових культур зменшилась на 180 га в 2010 раці порівняно з 2009 роком. Площа соняшнику збільшилась на 200 га, цукрових буряків — збільшилась на 250 га. Що ж до площі посіву ріпаку ярого, то вона зменшилась в 2010 році порівняно з 2009 на 200 га, площа сої залишилась незмінною. Ріпак озимий господарство не вирощувало в 2010 році.

Таблиця 2.4

Структура поголів'я свиней

За даними таблиці видно, що всі показники поголів'я свиней в 2010 році збільшились порівняно з 2009 роком, крім кількості свиней на відгодівлю. Так поголів'я свиней на фермі збільшилось на 7,38% (57 гол), з яких основних свиней збільшилось на 26,32% (25 гол), молодняку 2−4 міс. — на 7,32% (24 гол), молодняку до 2-х міс. — на 6,95% (16 гол).

Щодо ресурсів підприємства, то більш уваги приділяють не загальним показникам, а конкретним, а саме оцінці забезпеченості працівниками конкретної кваліфікації, технікою певного виду, причому збалансованого за кількісними і якісними параметрами, функціональним призначенням тощо; матеріальними ресурсами — відповідного асортименту і якості. Особливу увагу звертають на своєчасність придбання і надходження ресурсів, оскільки виконання технологічних робіт в оптимальні строки — передумова одержання запланованих результатів.

В таблиці 2.5 зображено земельні ресурси, їх структура в ТОВ" Агрофірма Гарант"

Таблиця 2.5

Структура земельних угідь господарства

Отже, з таблиці 2.5 видно, що структура земельних угідь господарства протягом 2008 року та 2009 року не змінилась, а в 2010 році зменшилась порівняно з 2009 роком. Так, площа всих сільськогосподарських угідь зменшилась на1,94% (81 га), а площа ріллі зменшилась на 2,03% (82га).

Забезпеченість робочою силою визначають, виходячи з високоякісного і своєчасного виконання всього комплексу робіт у рослинництві.

В таблиці 2.6 зображено склад трудових ресурсів господарства ТОВ" Агрофірма Гарант"

Таблиця 2.6

Склад трудових ресурсів господарства

Згідно з даними таблиці видно, що середньооблікова чисельність працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві з кожним роком зменшується. Так, в 2010 році середньооблікова чисельність працівників зменшилась на 9,09% (6 чол.). Щодо чисельності працівників зайнятих в рослинництві, то вона збільшилась на 10,71% (3 чол.), а чисельність працівників в тваринництві зменшилась на 23,68% (9 чол.).

Основні засоби сільського господарства являють собою нагромаджене суспільне багатство.

Розвиток сільського господарства потребує постійного нарощування основних засобів. Його завдання — дати оцінку складу і структури основних засобів, виявити потребу і забезпеченість підприємства різними видами засобів праці, можливості підтримання необхідного функціонального стану і належного використання, вплив ступеня забезпеченості основними засобами на результати виробництва.

Таблиця 2.7

Динаміка і структура основних засобів

Отже, з таблиці 2.7 видно, що сума всих основних фондів у 2010 році збільшилась на 25,5% (4624 тис. грн) порівняно з 2009 роком. Так, нарахована вартість на будинки, споруди і передавальні пристрої збільшилась на 22,35% (913,5 тис. грн). Щодо машин, обладнання, транспортних засобів та інших основних засобів, то їх нарахована вартість також збільшилась в 2010 році порівняно з 2009 роком. І тільки вартість земельних ділянок зменшилась на 1,65% (4 тис. грн).

Оборотні фонди — це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення виготовлення продукції та повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.

Дуже важливе значення для підприємства є забезпеченість матеріальними оборотними ресурсами та їх ефективного використання. Так, на сільськогосподарських підприємствах є такі напрями раціонального використання матеріальних ресурсів:

впровадження нових сортів культур, ефективних засобів їх захисту;

виведення нових порід і ліній сільськогосподарських тварин з підвищеною окупністю кормів;

виробництво (придбання) економічних машин і обладнання, будівництво за прогресивними проектами приміщень і споруд тощо.

удосконалення економічних відносин, організаційно-економічних форм і технологій виробництва, обслуговування і управління, коли у загальній системі заходів щодо посилення режиму економії підвищується роль економічних методів господарювання;

утилізація і використання усіх відходів сировини та матеріалів.

Таблиця 2.8

Забезпеченість матеріальними оборотними ресурсами

Згідно з даними з таблиці 2.8 видно, що сума джерел власних та прирівнених до них коштів протягом 2010 і 2009 років залишилася незмінною. Що ж до наявності власних оборотних та прирівнених до них коштів, то їх сума протягом 2009 року збільшилась на 3085 тис. грн, а протягом 2010 року сума власних оборотних і прирівнених до них коштів збільшилась на 1094 тис. грн.

Фінанси підприємства — система відносин, що проявляються у грошовій формі та за допомогою яких створюються і використовують резерви коштів для нормального виробничого процесу, розширеного відтворення, розв’язання соціальних проблем.

Фінансові ресурси є специфічним засобом виробництва, який дає змогу збалансувати виробничі ресурси і забезпечити їх відтворення. Забезпеченість фінансовими ресурсами оцінюють за фінансовим станом підприємства, що свідчить про здатність останнього наявними і швидколіквідними засобами здійснити успішне виконання планів (програм, проектів) з усіх видів діяльності та своєчасно виконувати при цьому зобов’язання по платежах.

Таблиця 2.9

Ефективність використання активів

Поглянувши на таблицю 3.5 ми бачимо що вся рентабельність у 2010 році збільшилась порівняно з 2009 роком що є позитивним для підприємства, а все це завдяки збільшенню прибутку (на 2323 тис. грн) та зменшення короткострокових зобов’язань (на 50 тис. грн).

2.3 Аналіз основних показників господарської діяльності та соціальні умови працюючих

Метою кожного підприємства є економічна ефективність виробництва, отримання прибутку.

Економічна ефективність — категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, при чому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в повному обсязі за їх первісною вартістю або у формі виробничих витрат.

Таблиця 2.5

Показники економічної ефективності та інтенсивності сільськогосподарського виробництва

Згідно з даними таблиці видно, що показники урожайності основних культур негативно впливають на економічну ефективність сільськогосподарського виробництва. Так, урожайність зернових культур в 2010 році порівняно з 2009 роком зменшилась на 26,53%, соняшнику — на 17,86%, цукрових буряків — на 12,73%. Щодо продуктивності тварин, то вона, також, зменшилась на 3,08%.

Важливим фактором, що впливає на демографічну ситуацію села, на закріплення працівників на підприємстві, є рівень розвитку соціальної інфраструктури. Остання включає заклади житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, освіти, охорону здоров’я і навколишнього середовища, тобто все те, що призначене для обслуговування потреб населення.

Важливим фактором соціального комфорту жителів є забезпечення їх дитячими закладами; закладами охорони здоров’я, відпочинку і спорту; належний розвиток засобів зв’язку і масової комунікації тощо.

Таблиця 2.6

Стан соціальної інфраструктури

З таблиці 2.6 видно, що всі види послуг відповідають або перевищують наявність над потребами, крім місць у дитячих садках та у будинках культури, клубів, де не вистачає 60 та 250 місць.

Визначимо рівень комфортності шляхом ділення суми забезпеченості всих видів послуг на кількість наданих видів послуг, тобто 481,22/5=96,24 (%)

Рівень комфортності працюючих становить 96,24% і свідчить про негативний стан соціальної інфраструктури.

Розділ ІІІ: Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва

Підвищення ефективності продукції рослинництва перш за все пов’язують із збільшенням виробництва продукції, зниженням її собівартості та підвищенням її якості.

Звернемо увагу на збільшення виробництва продукції. Основним фактором збільшення виробництва продукції рослинництва є підвищення урожайності культур. Цього можна досягти різними шляхами і зокрема за рахунок поліпшення земельних угідь шляхом меліорації, боротьби з ерозією, вапнування (гіпсування).

Значно підвищити урожайність сільськогосподарських культур можна дотриманням агротехнічних умов. Проте не всі агротехнічні фактори однаковою мірою зумовлюють високу урожайність, тому особливу увагу приділяють сортооновленню, хімізації, меліорації, комплексній механізації і автоматизації виробничих процесів.

Досвід передових підприємств і дані науково — дослідних установ показують, що за рахунок поліпшення селекційно — насінницької роботи, впровадження у виробництво врожайніших районованих сортів можна забезпечити приріст урожаю окремих культур на 20%.

Важливим і практично не вирішеним для господарства залишається питання внесення мінеральних і органічних добрив. За оптимальних умов внесення добрив приріст урожайності становив би 5 — 7 ц / га.

Показники ефективності поліпшеної технології відображають різні сторони виробництва продукції: ступінь використання землі, трудових ресурсів, матеріально — грошових засобів, виробничих фондів. При їх аналізі потрібно враховувати, що велика різноманітність умов не дає правильно оцінити економічну ефективність виробництва продукції сільського господарства на підставі будь — якого одного показника. Необхідно давати оцінку на підставі комплексу основних показників.

Ефективність поліпшення підвищується якщо є збільшення виробництва продукції з 1 га та поліпшення її якості з одночасним зниженням собівартості, коли кожна додатково вкладена в обробіток землі гривня приносить додатковий чистий дохід, коли збільшується фондовіддача та рентабельність.

Витрати будь — якого підприємства поділяються на постійні (амортизація техніки і приміщень, заробітна плата постійних працівників, страхові платежі за посіви і майно рослинницьких галузей, загально виробничі витрати в галузях, ремонт приміщень, що використовуються у рослинництві) і змінні (вартість насіння, витрати на міндобрива й отрутохімікатів, на органічні добрива, паливо — мастильні матеріали, на технічний огляд і ремонт техніки, транспортні витрати на перевезення і доробку продукції).

Щоб безпосередньо визначити точки беззбитковості їх доцільно провести визначення точки беззбитковості. необхідність її розрахунку зумовлена потребою визначення беззбиткового обсягу виробництва, за якого досягається нульова рентабельність. Такий обсяг реалізації називають критичним, оскільки при його зменшенні підприємство починає зазнавати збитки. Водночас при збільшенні продажу над його критичним обсягом забезпечується прибутковість виробництва. Це дасть можливість визначити наскільки потрібно збільшити обсяг виробництва і реалізації продукції, щоб одержати бажану суму прибутку та як вплине на його величину зміна витрат виробництва, що підлягають корегуванню.

Важливим для підприємства є зниження собівартості продукції рослинництва.

Основні резерви зниження собівартості продукції можна поділити на три групи:

1. які можуть бути використані у виробництві без додаткових витрат;

2. потребують незначних додаткових витрат і можуть бути використані протягом календарного або господарського року;

3. потребують значних капітальних вкладень і можуть бути використані в перспективі.

До першої групи резервів належать: невиправдані перевитрати, пов’язані з недотриманням лімітів і нормативів окремих видів витрат, оскільки ліквідація їх знижує собівартість продукції. Це насамперед непродуктивні затрати робочого часу, втрати при збиранні внаслідок неякісної підготовки техніки до збиральних робіт, втрати при транспортуванні й зберіганні продукції, недотримання кошторису адмінуправлінських витрат тощо.

Резерви другої групи пов’язані з вдосконаленням використання наявного потенціалу, а саме впровадження передових технологій, поліпшення структури посівних площ, правильним комплектуванням агрегатів, вибором найкращих режимів їх роботи, внесенням в оптимальних співвідношеннях мінеральних добрив тощо.

Резерви третьої групи пов’язані із зміною технології виробництва: доведенням до оптимальної норми внесення добрив, проведення меліоративних робіт, підвищенням природної родючості грунтів, впровадженням нової системи машин, сортозаміною та ін.

Оскільки одночасно у виробництво неможливо запровадити всі заходи, то звернемо увагу на другу групу резервів.

Поліпшення технології є резервом зниження собівартості продукції. Поліпшена технологія є ресурсозберігаючою, досягається шляхом економічного росту.

Для визначення економічної ефективності поліпшеної технології застосовують систему вартісних та натуральних показників.

Одним із шляхів зниження собівартості продукції рослинництва є підвищення продуктивності праці на основі випровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва, широкого використання прогресивних форм організації і оплати праці. Збільшення продуктивності праці повинно бути більшим збільшення заробітної плати, забезпечуючи тим самим зменшення собівартості. Важливим резервом зниження собівартості є інтенсивне використання машинотракторного парку, сільськогосподарських машин, знарядь і механізмів, транспортних та інших засобів праці. За цих умов зменшуються витрати з розрахунку на одиницю виконаних робіт, що сприяє зменшенню собівартості продукції.

З підвищенням рівня механізації скорочуються затрати праці на одиницю продукції, що сприяє зменшенню витрат на її оплату і зниженню собівартості сільськогосподарської продукції. Оскільки оплата праці є однією з основних статей витрат у собівартості продукції, підвищення продуктивності праці має важливе значення для її зниження. При цьому собівартість продукції зменшується лише тоді, коли економія коштів на оплату праці перевищує зростання амортизаційних відрахувань і витрат на поточний ремонт засобів механізації, які впроваджуються у виробництво.

Успіх боротьби за зменшення собівартості вирішує перш за все збільшення продуктивності праці робочих, яке забезпечує в окремих умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, в яких умовах при збільшенні продуктивності праці на підприємствах зменшуються витрати на заробітну платню робітників. Збільшення виробітку продукції на одного працівника може бути досягнуто за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно ним розцінки за виконання робіт та послуг. Збільшення виробітку може здійснитися за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки за цих умов, як правило не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство економить на заробітній платі робочих. Пояснюється це тим, що у зв’язку зі зниженням розцінок доля заробітної плати у собівартості одиниці продукції зменшується. Але це не призводить до зменшення середньої заробітної плати робочих, так як ці організаційно-технічні заходи дають можливість робочим з тими ж затратами труда виробити більше продукції. Таким чином, проведені організаційно-технічні заходи з відповідним переглядом норм виробітки дозволяє зменшувати собівартість продукції за рахунок зменшення долі заробітної плати в одиниці продукції одночасно зі збільшенням середньої заробітної плати робітників.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітки і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але зі збільшенням продуктивності праці збільшується об'єм виробництва, що призводить до економії по іншим статтям видатків, наприклад, зменшення видатків по обслуговуванню виробництва і управлінню. Відбувається це тому, що в цехових видатках значна частина витрат (а в загальногосподарських майже повністю) — умовно-постійні витрати (амортизація обладнання, утримання будівель і інші витрати), не залежні від ступеню виконання плану виробництва. Це означає, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси витікає, що чим більший випуск продукції, тим менша доля цехових і загальногосподарських витрат в її собівартості.

Через збільшення об'єму випуску продукції прибуток сільськогосподарського підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і за рахунок збільшення кількості випускаємої продукції. Таким чином, чим більші об'єми виробництва, тим більше сума прибутку.

Висновки

Важливе значення у боротьбі за зниження собівартості продукції має виконання суворого режиму економії на всіх етапах і ділянках виробничої діяльності підприємства. Послідовне впроваджування на підприємствах режиму економії проявляється перш за все у зменшенні затрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні видатків по обслуговуванню виробництва та управління, по ліквідації втрат від браку і інших невиробничих затратах.

Матеріальні затрати, як відомо, у більшості галузей виробництва (у тому числі і у сільськогосподарському виробництві) займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне збереження насіння, добрив, палива, палива, енергії і інших матеріалів у виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.

Підприємство має можливість впливати на величину затрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять до собівартості по ціні їх придбання з витратами на перевезення, тому вірний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити поставку матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При укладанні договорів на поставку матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які по своїй якості і розмірам відповідають плановій специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи при цьому якості продукції.

Основною умовою зниження затрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення і впровадження нових технологій виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, введення технічно обґрунтованих норм затрат матеріальних цінностей.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва і управління також зменшує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від об'єму випуску продукції, а і від їх абсолютної суми. Чим менша сума цехових витрат і загальногосподарських витрат в цілому по підприємству, тим при інших рівних умовах нижча собівартість кожного виду продукції.

Резерви скорочення цехових і загально виробничих витрат заключаються перш за все у спрощенні і здешевленні апарата управління, в економії на управлінських витратах. В склад цехових і загальногосподарських витрат в значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних працівників. Проведення заходів по механізації допоміжних і підсобних робот призводить до зменшення чисельності працівників, зайнятих на цих роботах, а значить, і до економії цехових і загальногосподарських витрат. Важливе значення при цьому має автоматизація і механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги затрат ручної праці у виробництві. Автоматизація і механізація виробничих процесів дає можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робочих у виробництві.

Скороченню цехових і загальногосподарських витрат допомагає також економне використання допоміжних матеріалів, які використовуються при експлуатації обладнання і на інші потреби.

Значні резерви зниження собівартості знаходяться у скорочення втрат від браку і інших невиробничих затрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість зробити заходи по ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва.

Список використаної літератури

1. «Про підприємництво»: Закон України від 7 лютого 1991 p.

2. Аза-рян О. М. Маркетинг: принципи і функції: Навч. посіб. для вищих навчальних закладів. — 3-є вид., перероб. і доп. / За ред. — Харків: Студцентр, 2010. — 290c.

3. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. — Київ: Молодь, 2003. — С.571−573.

4. Горфинкель В. Я., Швандар В. А., Купряков Е. М.; Курс підприємництва: Посібник/; Под ред.В. Я. Горфинкеля, В. А. Швандара. — М.: Фінанси: ЮНІТИ, 2003.

5. Гризунов В. П. Экономіка підприємництва. — М., 2004. — 380 с.

6. Минцберг, Г. Стратегічний процес / Г. Минцберг, Дж.Б. Куін, С. Гошал; пер. с англ. под ред. Ю. Н. Каптуревского — СПб.: Харків, 2006. — 688с.

7. Покропивний С. Ф., Колот В. М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. Навч. посібник — К.: КНЕУ, 2002. — 310 с.

8. Покропивний С. Ф. Економіка підприємства. — К.: КНЕУ, 2009. — 528 с.

9. Пуцентейло П. Р., Шлійко А.В., Організація підприємництва на ринку товарів і послуг/ Навчальний посібник. — Тернопіль: НІКЦ «ДОБРІ СПРАВИ». — 2005. — 355c.

10. Самуельсон П. О. / Економіка. [Посібник] - Львів: Світ, 2003. — 495 с.

11. Сизоненко В.0. / Підприємництво. [Підручник]. — К.: Вікар, 2009. — 259с.

12. Уткин Э. А. Управління компаній. — М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ». Видавництво ЭКМОС, 2010. — 304 с.

13. Хруцький В. Е. Сучасний маркетинг. — М.: Фінанси і статистика, 2007. — 528 с.