Рекреаційно-туристичний комплекс Київської області

Київський Національний Торгово-Економічний Університет Кафедра міжнародної економіки Курсова робота з курсу «Розміщення продуктивних сил»

на тему: «Рекреаційно-туристичний комплекс Київської області «

Київ 2011

Вступ

Сьогодні розвиток туризму набуває особливого значення. Адже туризм це одна з форм раціонального використання вільного часу, проведення дозвілля, задоволення пізнавальних інтересів, оздоровлення та лікування населення. Вона стала можливим засобом вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання тієї історико-культурної спадщини, яку залишили нам попередні покоління. Туризм — це також своєрідна візитна картка країни, що знайомить зарубіжну громадськість зі станом економіки, розвитком національної культури, віковими традиціями духовним потенціалом нації. Це і є важлива стаття надходжень коштів до бюджету країни в тому числі і валютних.

Рекреаційні можливості Київської області та інших регіонів України приваблюють дедалі більше туристів, у томі числі і іноземних. Все це робить туризм одним із важливих чинників виходу економіки країни з кризи, стабільного і динамічного збільшення надходжень до бюджету, позитивного впливу на стан справ у багатьох галузях народного господарства. Тому вивчення та аналіз даної теми курсової роботи є високо актуальним на сьогодні.

Основною метою в процесі написання курсової роботи є дослідження особливостей розвитку та розміщення рекреаційно-туристичного комплексу Київської області.

В процесі написання роботи задіяно багато методів наукового дослідження: економіко-статистичні методи, графічні методи, картографічні методи, методи порівняння, бібліографічний метод та ін.

Об'єктом в курсовій роботі визначено розвиток та розміщення рекреаційно-туристичного комплексу Київської області. Предметом в роботі виступають основні характеристики (параметри) та показники розвитку і розміщення рекреаційно-туристичного комплексу області, які розкривають об'єкт дослідження.

1. Сутність, значення і місце рекреаційно-туристичного комплексу в господарстві Київської області

Туризм цілком справедливо називають «Феноменом ХХ століття». Його розвиток відіграє значну роль у залученні до бюджету країни валютних надходжень, демократизації суспільства, підвищенні культурного рівня людей. Він сприяє налагодженню взаєморозуміння та довіри між країнами й народами і є по суті складовою сучасних міжнародних відносин.

За обсягом експортних послуг туризм посідає третє місце у світі, поступаючись лише нафтовій промисловості та радіоелектроніці.

Для того щоб розкрити сутність туризму. Необхідно розглянути його місце у суспільному відтворенні. В економічній літературі відтворення визначається як постійне повторення суспільного процесу виробництва, який поділяється на дві фази: виробництво та споживання. Вони пов’язанні між собою опосередковано через розподіл та обмін. Отже, до якої з двох фаз можна віднести туризм? З економічної точки зору туризм — це особливий вид споживання туристам матеріальних та духовних благ, послуг, товарів. Тобто туризм належить до фази споживання. Проте матеріальні та духовні блага, послуги та товари, перед тим, як вони будуть споживатись туристами, треба створити. А процес створення матеріальних благ — це виробництво. Отже, туризм належить також до фази виробництва. Діалектичне поєднання в туризмі процесів виробництва та споживання виступає як двоїстість туризму. Тобто сутність сучасного туризму характеризується двоїстістю.

Слід зазначити, що туристичне господарство створює туристичні послуги, а споживає їх турист. Якщо розглядати туризм як специфічні відносини між туристом та туристичним господарством, то можна стверджувати, що відношення туриста до туристичного господарства проявляється у споживанні туристичних послуг. Звідси сучасний туризм виступає як діалектична єдність туристів та туристичного господарства. Виробнича сторона туризму в суспільному виробництві виділяється в галузь народного господарства.

В даний час індустрія рекреаційно-туристичного комплексу є однієї з найбільших форм у міжнародній торгівлі послугами, що динамічно розвиваються. В останні 20 років середньорічні темпи зростання числа прибуття іноземних туристів у світі склали 5,1%, валютних надходжень — 14%. Так, якщо в 1950 р. число туристів в усьому світі складало 25 млн., а оборот туріндустрії - 2,1 млрд. доларів США (діаграма 1), те згідно з даними Всесвітньої Туристичної Організації (ВТО) у 2010 р. у світі було зареєстровано 576 млн. прибуттів туристів, надходження від міжнародного туризму досягли 372 млрд. доларів). У цілому обсяги валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 2010 роки виросли в 144 рази.

Діаграма 1

Динаміка основних показників розвитку міжнародного туризму за 2008;2010 рр.

Значення рекреаційно-туристичного комплексу у світі постійно зростає, що пов’язано зі зростаючим впливом туризму на економіку окремої країни. В економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

Основними факторами, що впливають на розвиток виїзного туризму у високорозвинених країнах, є економічні і соціальні, насамперед зростання особистих доходів громадян (потенційних туристів) вище меж, достатніх для задоволення необхідних потреб.

До суб'єктивних причин відноситься діяльність державних органів, що регулюють порядок в'їзду-виїзду з країни і перебування на її території іноземних громадян і ін.

Головним чинником прогресу туризму виступає підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці призводить до збільшення створення матеріальних благ та зменшення витрат часу на їх виробництво. Тобто йде процес зростання абсолютної маси вільного часу в суспільстві.

Як наслідок активізується процес суспільного споживання як в кількісних, так і в часових показниках.

Це призводить до різкої зміни структури споживання. Зменшується питома вага товарної маси з одночасним зростанням частки різних послуг. У народному господарстві це проявляється у вигляді зростання третинного сектору економіки. Одними з головних серед цих послуг виступають туристичні послуги. Це явище можна назвати — «відносне зростання попиту на туристичні послуги».

Зростання продуктивності праці супроводжується збільшенням доходів на душу населення. Оскільки частина доходу витрачається на оплату туристичних послуг, то зростає і кількість туристичних послуг, яка може бути оплачена людиною.

Це явище характеризується як «абсолютне зростання попиту на туристичні послуги». А якщо ще взяти до уваги зростання населення Землі, то можна сказати, що внаслідок прогресу попит на туристичні послуги зростає в «геометричній прогресії».

Так показано вплив прогресу на споживчу сторону туризму. Тепер слід розглянути вплив розвитку продуктивних сил на його виробничу сторону. Зростання продуктивності праці призводить до концентрації туристичного виробництва, поліпшення якості та розширення номенклатури туристичних послуг з одночасним зменшенням їх вартості.

Також слід вказати й на опосередкований вплив прогресу на туристичне господарство, який здійснюється через розвиток інших галузей, які його обслуговують. Наприклад, специфіка туристичних послуг полягає у переміщенні туристів на віддалені території з метою відпочинку, оздоровлення й ознайомлення з природою і культурою, історичними, архітектурними пам’ятками різних місцевостей. Розвиток такої галузі як транспорт призводить до зменшення вартісних і часових витрат на переміщення до туристичного центру з одночасним зменшенням загальної вартості туристичних послуг.

Розвиток продуктивних сил супроводжується збільшенням попиту на туристичні послуги з одночасним зростанням пропозиції. Це призводить до стрімкого розвитку туризму. Оскільки ж зростання продуктивності праці є процес нескінченним, то і розвиток туризму не має межі. На підставі цього можна впевнено твердити, що туристична галузь — це галузь майбутнього.

Туризм виконує рекреаційні функції, які мають глибокий соціально-економічний зміст, сильний регенеративний вплив на суспільство. Адже це здоров’я, а здоров’я — це багатство.

Так само, як майно окремих людей входить до загальнонаціонального багатства, так і їх здоров’я у сумі складає здоров’я нації, яке узагальнено вимірюється середнім віком життя. І якщо держава піклується про здоров’я своїх громадян, то і складова їх власності у національному багатстві велика, і вік їх життя — довгий. Ці дві категорії діалектично взаємозв'язані. статистика свідчить, що бідні рідко бувають здоровими, а багаті значно рідше бувають хворими.

Здоров’я — це і товар. Причому товар не тільки досить цінний, але і унікальний, його можна ні замінити іншим, ні імпортувати. Його можна купувати (зберігати) через рекреаційні послуги, а також продавати (витрачати) день за днем на виробництві за зарплату, яка повинна би компенсувати понесені витрати.

Ось чому підтримання і відновлення (рекреація) повноцінного здоров’я повинно бути предметом особливої турботи держави. Аби людина в умовах ринкової економіки могла нормально користуватися рекреаційними послугами, вона повинна відповідно заробляти. Результативний туризм можливий тільки у багатому суспільстві. І треба сказати, що розвинуті країни досить серйозно займаються вдосконаленням умов і якості відпочинку своїх громадян. Індустрія відпочинку щорічно у світовому масштабі охоплює понад 1,5 млрд. чол.

Саме через туризм багато країн зробили потужний ривок у розвитку економіки. Він позитивно впливає на розв’язання такої актуальної для сьогодення проблеми, як зайнятість населення. При цьому витрати на створення одного робочого місця в туризмі в 20 разів менші, ніж у промисловості. З економічної точки зору особливість туризму полягає в тому, що він породжує нову форму споживчого попиту. Цей попит стосується не лише продукту, а й цілого комплексу товарів та послуг. Зацікавленість країн у розвитку міжнародного туризму можна пояснити тими ж мотивами, що й інтерес до розвитку зовнішньої торгівлі.

Переміщення туристів, що перетинають кордон країни, супроводжується платою в іноземній валюті подібно до того, як і при переміщенні товарів та послуг. Це дуже важливо для тих країн, які стали на шлях розвитку ринкової економіки. Бо ж вони мають дешеву робочу силу, відносно низькі ціни на продукти харчування, а також можуть розвивати виробництво більшості товарів та послуг на місці за мінімальних потреб в імпорті. Саме таким чином досягли успіхів у розвитку туризму Греція, Туреччина, Іспанія, Єгипет та інші країни.

Значення туристичного бізнесу постійно зростає. Це пов’язано із підвищенням його впливу на розвиток міжнародного стану країни та окремих регіонів, можливістю поповнення валютних надходжень. За рахунок проведення послідовної економічної та культурної політики між різними народами світу туризм виступає стабілізатором налагодження та укріплення відносин між державами, дійовим фактором посилення престижу країни в світовому співтоваристві, ділових колах.

Туризм позитивно впливає на процес диверсифікації економіки, оскільки надає певний обсяг робіт для суміжних галузей системи господарства, які безпосередньо беруть участь в обслуговуванні туристів під час мандрівки. Це стосується роздрібної торгівлі, громадського харчування, готельного господарства, побутового обслуговування, зв’язку, виготовлення сувенірів та інших товарів туристичного призначення, сільського господарства, будівництва, рекламної індустрії, екскурсійної діяльності, культури та сфери розваг. Надання туристичних послуг є вигідним для держави з точки зору використання ресурсів. Зарубіжні туристи платять за туристичний продукт, не вивозячи його з України. Історико-культурні та архітектурні пам’ятки, природний потенціал залишаються на місці.

Особливістю туристичних послуг є те, що споживачі (туристи) мають можливість корисно провести своє дозвілля, отримати приємні враження від мандрівки, оздоровитись, здійснити шоп-тури, розширити культурно-пізнавальний кругозір, поєднати навчання з відпочинком, реалізувати свої потенційні можливості у видах туризму спортивного спрямування.

Таким чином, соціальне значення туризму полягає у забезпеченні відновлення життєвих сил людини, раціонального використовування вільного часу, підвищення освітнього рівня дітей, підлітків, студентів та інших груп населення.

Отже, зважаючи на вище перераховані функції які виконує туризм, можна сказати, що він має велике значення в господарстві Київської області в цілому і для кожної людини індивідуально, тому внесок туризму в життя України важко переоцінити.

2. Передумови розвитку і розміщення рекреаційно-туристичного комплексу Київської області

2.1 Природні передумови

Київська область розташована в центральній частині України, у середній течії річки Дніпро. На півночі межує з Гомельською областю Білорусі, на сході - з Чернігівською і Полтавською, на південному-сході і півдні - з Черкаською, на південному-заході - з Вінницькою, на заході - з Житомирською областями.

Північна частина Київської області знаходиться в межах Поліської, а південна — головним чином на Придніпровській низовині, на південно-західну частину області заходять відроги Придніпровської височини. На території області поширені в основному лісові і лісостепові ландшафти. Область небагата корисними копалинами. Тут зустрічаються: торф, буре вугілля, будівельні матеріали. Найбільше значення мають запаси будівельних матеріалів.

Клімат помірно континентальний, м’який і досить вологий. Зима тривала відносно нехолодна, літо достатньо тепле і вологе.

Головні ріки: Дніпро і його припливи — Прип’ять з Вужем, Тетерів зі Здвижем, Десна, Стугна, Каменка і Трубіж.

Загальновідомо, що Київ — одне з найзеленіших міст світу. На кожного жителя міста приходиться 20 кв. м насаджень.

Положення Києва на межі двох природних зон — лісової і лісостепової - обумовило різноманітність рослинного покриву: Північні і західні околиці міста розташовані в зоні мішаних лісів (Полісся), де переважають хвойні і широколисті ліси. Це Святошинський і Пуща-Водицький лісові масиви. В таких лісах ростуть сосна, береза, дуб, граб, липа, клен; в підліску — ліщина, крушина, бузина, калина.

У східній частині Києва переважають хвойні ліси — соснові бори. Рослинність тут бідніша. Таким є Дарницький ліс, де з деревних порід, крім сосни, росте береза, а грунт вкривають кущики вересу, брусниці та чорниці. Південні і південно-західні околиці міста заходять в лісостепову зону, де серед трав’яної рослинності поширені острівці широколистих лісів. Таким є Голосіївський ліс, де ростуть дуб, граб, ясен, липа, клен, черешня, явір, дика груша, яблуня, глід, ліщина, бузина чорна, малина, вовчі ягоди. Конча-засра. Феофанія.

Приміські ліси, лісопарки, міські парки, сквери, зелені насадження бульварів, вулиць утворюють зелену зону Києва. Вона має декоративне, естетичне, санітарне і захисне значення на території міста і навколо нього. Площа всієї зеленої зони Києва близько 57, 8 тисяч га, займає вона майже 70% території міста. В лісопарках і парках нараховується більш як 250 видів дерев та кущів, серед яких широко відомі київські каштани та пірамідальні тополі. До основних порід декоративного убранства міста відносять також липи і клени.

2.2 Демографічні передумови

Природний рух населення визначається багатьма факторами, серед яких домінуюче місце займають соціально-економічні умови проживання населення на території. У високорозвинутих країнах природний рух населення менший ніж механічний, відповідно і природний приріст населення не високий.

Що ж до Київської області, то вона, як було вже відмічено, займає провідне місце в соціально економічному розвитку України, тому тут на природний приріст населення в основному дещо вищий за середньостатистичний в цілому по Україні (таблиця 1).

Таблиця 1

Коефіцієнти відтворення населення

*Джерело: Населення України у 2010 р. — Київ, 2011

Необхідно відмітити, що незважаючи на значний соціально-економічний розвиток області, в останній час на природній приріст населення значно вплинули негативні наслідки економічної кризи в країні. Так, до 1991 року природний приріст населення коливався в межах 0,5% (на 1991 р.). Нині ж природний приріст населення є від'ємною величиною.

Дуже наглядно природний приріст населення області показано в таблиці 2

Таблиця 2

Природний приріст населення

*Джерело: Населення України у 2010 р. — Київ, 2011

З таблиці 2 випливає, що чисельність померлих приблизно в середньому в 1,84 рази переважає над чисельністю народжених. Причому в Київській області цей показник становить 1,717. Природний приріст населення в Київській області менший ніж в цілому по Україні за рахунок більшої кількості померлих. На це, потрібно відзначити, значно вплинула аварія на ЧАЕС та нестабільний стан економіки.

Населення в області за останні десять років скоротилося. Зменшення чисельності населення в більшому ступені обумовлено природним збитком населення, міграційний відтік, характерний для області в цілому, практично не позначається на зміні чисельності населення.

В Київській області населення також все більше концентрується у обласному та районних центрах.

На території Київської області розташовується найбільша міська агломерація країни. В її склад, крім столиці України і підлеглих Київській міськраді населених пунктів, входить і ряд територій та поселень обласного підпорядкування, що функціонально тяжіють до Києва. Зокрема, столична міська агломерація охоплює практично всю територію Києво-Святошинської міськради і частину суміжних територій, на лівому березі Дніпра; її східні межі доходять до Броварів і Борисполя, на південному-сході - до Василькова, на заході - до Ірпеня, на півночі - до Вишгорода.

Позначена територія — одна з найбільших, густозаселених, і високоурбанізованих територій країни. У цілому в її межах проживає майже 3,5 млн. чол., з яких 3,2 (більш 90%) — міське населення. За своїми масштабами й урбанізованістю зі Столичною міською агломерацією може конкурувати лише групова форма розселення, що сформувалася у вуглевидобувному районі сходу країни, — Донецько-Макіївська міська агломерація.

Поширення міського способу життя на сільські поселення здійснюється, з одного боку, залученням до міської культури населення сіл, а з другого — втягуванням провідними міськими центрами сільських поселень, розміщених у зонах їх впливу, в сферу своєї діяльності, перетворюючи сільську місцевість на функціональну складову частину виробничо-територіальних систем, які формуються на базі великих міст.

2.3 Історичні передумови

Першим народом, що проживає на території Київської області, були трипільці (IV — III тисячоріччя до н.е.; назва походить від села Трипілля), потім з’явилися анти. Перше згадування про Київ, що міститься в давньоруському літописі «Повість тимчасового років», відноситься до 862 р. Історія Київської області нерозривно зв’язана з розвитком її центра на різних етапах. Найбільш трагічною подією XIV — XVII ст. стала навала Батия. Частина населення Київщини змушена була залишати обжиті місця й йти в більш безпечні райони — на Волинь, в Галицьку землю, Північно-Східну Русь. Скориставшись феодальною роздробленістю Русі, ослабленої в боротьбі проти ординців, Велике князівство Литовське в XVII в. захопило значну частину давньоруських земель. У 1362 р. Київська земля, у т.ч. Київ, Переяславщина і Поділля виявилися у володіннях Литовських феодалів. У 1569 р. виникла єдина держава Річ Посполита, до складу якої і ввійшло Київське воєводство.

Новий етап розвитку для Києва і Київської області наступив після входження України до складу Російської держави. У 1708 р. була утворена Київська губернія. Після адміністративної реформи в 1775 р. створюється Київське намісництво, у котре ввійшли майже вся Полтавщина і два повіти Чернігівщини — Остерский і Козелецкий.

Тяжкою трагедією в історії області і всього українського народу залишиться назавжди Друга світова війна, під час якої було знищено майже 1,5 мільйони населення області, та прилеглих до неї областей.

Трагічні сторінки біографії регіону поповнилися вже в недавнім минулому однією із самих хворобливих ран людства. Чорнобильська катастрофа 1986 р. назавжди залишиться незагойною «раною» області, як, утім, усієї країни і навіть світу.

2.4 Соціально-економічні передумови

Київська область — досить розвинутий індустріально-аграрний регіон України. У структурі ВВП провідне місце займає промисловість, на другому місці знаходиться сільське господарство, далі випливають будівництво, транспорт і сфера послуг. Основу промисловості складають електроенергетика і харчова промисловість, виділяються також машинобудування і металообробка, хімія і нафтохімія.

Машинобудування і металообробка спеціалізуються на виробництві устаткування для хімічної промисловості (Фастівський завод хімічного машинобудування «Червоний жовтень») і підприємств торгівлі, машин для тваринництва і кормовиробництва, екскаваторів (Бородянський екскаваторний завод), меліоративної техніки, електротехнічних виробів побутового призначення — холодильників (Васильківський завод холодильників), кондиціонерів, світлотехнічного устаткування (Броварський завод).

Об'єктом хімічної і нафтохімічної промисловість області є Білоцерківський шинний завод № 2, «Білоцерківщина». Також у регіоні розвинута мікробіологічна промисловість («Біохімік» — Бородянський район).

Велика протяжність області з півночі на південь при сполученні різних за природними характеристиками ділянок півночі і півдня дає значну розмаїтість сільського господарства. Крім цього, дуже сильний відбиток накладає столичне положення. Тому сільське господарство області характеризується високим рівнем розвитку. Сільське господарство області спеціалізується на вирощуванні зернових, буряківництві і м’ясо-молочному тваринництві.

Основні визначні пам’ятки: національний історико-етнографічний заповідник «Переяславль», державний історико-культурний заповідник у м. Вишгород і інші.

Взагалі, жителі Київської області знаходяться в незрівнянно кращому становищі, ніж населення інших областей.

3. Сучасний рівень розвитку і структура рекреаційно-туристичного комплексу Київської області

Досить важливим моментом аналізу рівня розвитку туризму в Київській області є аналіз його структури за основними напрямками (діаграма):

Діаграма 2

Структура видів туризму в Київській області, %

*Турло Н. Використання історико-культурних ресурсів м. Києва та столичної області з метою розвитку екскурсійно-туристичної діяльності // Вісник Донецького інституту туристичного бізнесу, № 6 — 2011 с.301−303

Як свідчать дані діаграми 7, в Київській області у 2010 році переважала частка ділового туризму (64%) та подійного туризму (12%). На решту видів туризму в загальній структурі туристичної діяльності припадало 24%.

Розкриваючи зміст даного питання, необхідно відмітити, що розвиток рекреаційно-туристичного комплексу Київської області має свою специфіку, яка зумовлена дією наступних груп факторів:

Ш Соціально-політичні;

Ш Соціально-економічні;

Ш Природні.

В загальній структурі туристичної діяльності в Київській області переважає внутрішній туризм, і менш розвиненим є міжнародний (діаграма 6).

рекреаційний туристичний готельний київський Діаграма 3

Динаміка структури туризму Київської області за напрямками, %

*Турло Н. Використання історико-культурних ресурсів м. Києва та столичної області з метою розвитку екскурсійно-туристичної діяльності // Вісник Донецького інституту туристичного бізнесу, № 6 — 2010 с.301−303

Як свідчать дані діаграми, у 2010 році структура туризму Київської області за напрямками стала більш відкритою порівняно з 2009;м роком: питома вага туристів які приїздять або від'їжджають до інших країн в загальній кількості туристичних потоків Київської області зросла з 69% до 73%. Дана тенденція є позитивним моментом у розвитку туристичного комплексу, однак все ж таки вона свідчить про те, що туристична сфера (так само як і господарська) є низько інтегрованою у міжнародний економічний простір.

Якщо проаналізувати фактори, які вплинули на зрушення у динаміці туристичних потоків (табл. 3), то можна сказати, що в цілому зростання чисельності зовнішнього туристичного потоку (чисельність туристів що відвідали країну + чисельність, які виїхали) у 2010 році порівняно з 1990 роком відбувалося в основному за рахунок Польщі, країн СНД, в тому числі і Росії.

Таблиця 3

Динаміка географічної структури чисельності зовнішнього туристичного потоку Київської області

*Турло Н. Використання історико-культурних ресурсів м. Києва та столичної області з метою розвитку екскурсійно-туристичної діяльності // Вісник Донецького інституту туристичного бізнесу, № 6 — 2010 с.301−303

Як свідчать дані табл. 3, протягом 2009;2010 рр. відбулося зростання загального обсягу чисельності зовнішнього туристичного потоку з 107,21 до 370,95 тис. чол, або на 223,7%.

Аналізуючи дані табл. 3 можна зробити висновки, що зростання чисельності туристів, які приїздили в Київську область або від'їжджали, відбувалося в основному за рахунок зростання частки усіх наведених в таблиці регіонів. При чому темпи зростання зовнішніх туристичних потоків по кожному регіону протягом 2009;2010 рр. були наступними:

_ Польща — 288,4%

_ Росія — 63,9%

_ інші країни СНД — 397,5%

_ Країни Західної Європи — 71,7%

_ Країни Центрально-Східної Європи — 153,8%

_ США — 641,5%

_ інші країни — 394,3%

Необхідно відмітити, що зростання зовнішніх туристичних потоків зумовлене як рухом в Україну, так і виїздом з неї. Якщо проаналізувати статистичні дані, то структура в'їзних та виїзних туристичних потоків буде наступною (табл. 4):

Таблиця 4

Динаміка структури напрямків вхідних туристичних потоків Київської області

*Турло Н. Використання історико-культурних ресурсів м. Києва та столичної області з метою розвитку екскурсійно-туристичної діяльності // Вісник Донецького інституту туристичного бізнесу, № 6 — 2011 с.301−303

Також досить важливим аспектом аналізу є також аналіз загальної чисельності потоку туристів (табл. 5).

Таблиця 5

Динаміка загальної чисельності потоку туристів Київської області

*Турло Н. Використання історико-культурних ресурсів м. Києва та столичної області з метою розвитку екскурсійно-туристичної діяльності // Вісник Донецького інституту туристичного бізнесу, № 6 — 2011 с.301−303

Як свідчать дані табл. 5, в цілому у 2011 році порівняно з 2009 роком загальна чисельність туристів збільшилась з 200,57 тис. чол до 633,70 тис. чол, тобто на 433,13 тис. чол (або на 68,4%), в тому числі за рахунок:

v Зростання чисельності внутрішніх туристів країни на 255,3 тис. чол, або на 183,4%;

v Зростання чисельності зовнішніх туристів країни на 177,8 тис. чол, або на 238,9%.

На території Київської обл. розміщено 13 туристських готелів, 223 заклади оздоровлення та відпочинку.

При бальній оцінці інфраструктурних рекреаційно-туристських ресурсів адміністративно-територіальних суб"єктів України розглядаються такі показники: 1) кількість закладів оздоровлення та відпочинку; 2) кількість туристських готелів. Бал оцінки інфраструктурного блоку адміністративної одиниці визначався за загальною кількістю туристських готелів, закладів оздоровлення та відпочинку. При визначенні балу інфраструктурного блоку виходили з того, що: 1 бал — 1- 100 рекреаційно туристсьх закладів;2- 101−200; 3- 201−300; 4- 301−400; 5 балів — понад 400 рекреаційно-турустських закладів.

Аналізуючи загальну кількість туристських готелів, закладів оздоровлення та відпочинку, Київська обл. утворює третю групу (3 бали).

Отже, ми можемо зробити висновок, що в цілому розвиток туристичної галузі в Київській області має позитивну динаміку до зростання. Особливо важливим фактором, що вплинуло на інтенсифікацію розвитку туристичної галузі, можна вважати зростання відкритості економіки України та підвищення статусу міста Києва як столиці Європейської держави.

4. Розміщення і регіональні відмінності рекреаційно-туристичного комплексу Київської області

В даному питанні курсової роботи постараємося відбити регіональні особливості розміщення найбільш видатних історико-культурних центрів Київської області, які слугують осередками як внутрішнього, так і міжнародного туризму.

Розміщення основних рекреаційно-туристичних центрів області подано нижче на карті:

Картосхема 1

Концентрація туристичних потоків в Київській області

Київ розташований у північній частині України, на межі мішаних лісів і лісостепу, в середній течії Дніпра, на обох його берегах. Не дивно, що ще у давнину Київ став центром давньоруської держави, а потім і столицею України, бо має зручне географічне положення.

Місто Київ

Найпершим і найвідомішим туристичним центром Київської області є місто Київ.

Особливе місце в розвитку рекреаційно-туристичного господарства Києва займають парки: Володимирська гірка, Парк Вічної Слави, Аскольдова могила, Наводницький парк, Труханів острів на Дніпрі, Гідропарк.

Багато в Киїських парках представників рослинного світу, завезених з інших країн та континентів. Так, Сирецький дендропарк (з грецької «дендро» — дерево) у своїй колекції нараховує 480 видів та форм дерев і чагарників.

В місті існує 9 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Зелені вулиці Києва справедливо порівнюють з тінистими алеями парків. Бульвар ім. Тараса Шевченка, обсаджений пірамідальними тополями, є пам’яткою природи і входить до об'єктів природно-заповідного фонду Києва.

На півночі міста, в лісовому масиві Пуща-Водиця площею 30 тис. га, розташована дачно-курортна зона і парк з цією самою назвою. Ще один рекреаційно-оздоровчий центр — лісопаркова зона Конча-Заспа — розміщується на південній околиці Києва.

Один із найбільших у Європі Київський зоопарк заснований у 1908 р.

В межах міста розташована 41 природно-заповідна територія, до яких, зокрема, належать два ботанічних сади. В 1839 р. був закладений Ботанічний сад ім. акад. О.В. Фоміна як науково-дослідна база університету Св. Володимира. Тут на площі в 22,5 га посаджено близько 10 тисяч видів, форм і сортів рослин, зібраних з усього світу. В оранжерейному комплексі, побудованому в 1849 p., росте близько 3 тисяч видів тропічних і субтропічних рослин. У 1936 р. в районі Видубичів і Звіринця на площі в 200 га був закладений Центральний ботанічний сад НАН України. Сьогодні його колекція налічує майже 13 тис. видів і сортів рослин з усіх континентів земної кулі. Вони сформовані в окремі ботаніко-географічні ділянки: «Крим», «Кавказ», «Степи України», «Карпати» та ін. Тут є також камінний сад, розарій, дендрарій, пальмарій і т. ін.

Київ — кліматичний курорт, де діють 17 санаторіїв, 5 будинків відпочинку, численні бази відпочинку і дитячі табори.

Екскурсійні бюро і культурні установи столиці здатні забезпечити щорічне обслуговування більше як 2 млн чол. В Києві діють 35 музеїв, понад 30 театрів, цирк, Національна філармонія, палац «Україна», Міжнародний центр культури і мистецтв та ін.

В місті розташовані Олімпійський стадіон і стадіон «Динамо».

До послуг туристів — іподром, численні казино, нічні клуби, бари, ресторани і т. ін. В Києві близько 50 банків, численні пункти обміну валюти.

Київ має всі можливості для розвитку туристичної індустрії, інтеграції у світовий туристичний простір. Це великий туристичний центр країни, в якому зосереджені історико-культурні пам’ятки не лише всеукраїнського, а й світового значення. А місті — 3850 пам’яток, дві з яких — Софійський і Києво-Печерський заповідники занесені в реєстр пам’яток ЮНЕСКО.

Іншим важливим рекреаційно-туристичним центром Київської області є Вишгород.

Близькість Вишгород до Києва (на відстані 7 км) і зручне транспортне сполучення у комплексі з ландшафтними і природними умовами (лісові масиви, Київське водоймище, Десна, Дніпро, система лісових озер) надають місту значення історичного і туристичного центру.

Вишгородський історико-культурний заповідник: у експозиційних залах заповідника створено постійно діючу виставку за матеріалами археологічних розкопок «Давній Вишгород». У краєзнавчому відділі створено три експозиційні зали, де відвідувач може ознайомитися з історією Вишгорода та околиць з найдавніших часів. В залах розміщено значну частину фондових, археологічних, етнографічних матеріалів, творів народно — вжиткового мистецтва: кераміки, ткацтва, вишивки.

До історико — культурного комплексу входять:

— заповідна територія площею 8 гектарів, де збережено 650 метрів ходів сполучення, бліндажі. Командно — спостережні пункти командуючого 1-м Українським фронтом генерала армії М. Ф. Ватутіна, командуючого 38-ю армією К. С. Москаленка, члена військової Ради фронту генерал — лейтенанта М. С. Хрущова, командуючого 3-ю гвардійською танковою армією П. С. Рибалка;

— зразки бойової техніки часів війни;

— пам'ятник — музей визволителям Києва;

— діорама «Битва за Київ. Лютізький плацдарм. 1943 рік.»

— Меморіальний комплекс в центрі села Н. Петрівці;

— Музей-діорама площею 1100 метрів, в якому знаходяться експозиційні зали і експонується полотно діорами.

Експозиція музею розповідає про події осені 1943 року, форсування Дніпра і створення Лютізького плацдарму, хід Київської наступальної операції.

Варто також згадати і про місто Васильків, що теж виконує пенві туристичні функції.

Васильків — райцентр, на ріці Стугні, 36 км від Києва. Заснував князь Володимир Великий в 988р. і назвав його своїм християнським ім'ям (до 1157р. — Василев). Відігравав роль важливого опорного пункту.

Як уважають, у Василькові народився Феодосій Печерський (близько 1036−74р.) — ігумен Києво-Печерського монастиря. Із середини 11 В. — під владою Литви, з 1654р. — Россі. В 1797р.

Основною історико-культурними пам’ятками міста собор святих Антонія й Феодосія, 1756−58р. Архітектурні форми й декор собору характерні для українського барокко; Миколаївська церква, 1792р (Поєднує риси класицизму з характерними елементами барокко); Меморіальний-музей садиба Й. С. Козловського (Васильківський район).

Розглянувши основні особливості трьох найважливіших історико-культурних центрів Київської області, які виконують туристичні функції в межах господарства області, також доцільно проаналізувати узагальнюючі показники розвитку туристичної галузі в даних центрах, які виражаються наступними показниками:

Ш Параметри готельного фонду;

Ш Частка у туризмі області;

Діаграма 4

Розподіл основних показників розвитку готельного фонду Київської області за основними рекреаційно-туристичними центрами

*www.tur.org.ua

Як бачимо з діаграми, в Києві діє понад 100 підприємств готельного типу різного відомчого підпорядкування, які здатні одночасно розмістити близько 13 тис. чол. У готельному господарстві зайнято 7 тис. працівників. Але професійне надання послуг може забезпечити 21 готель. Рівень обслуговування і вартість номерів у них значно відрізняються від ціноутворення на готельні послуги у великих містах Західної і Східної Європи. Насамперед мова йде про невідповідність рівня внутрішньої інфраструктури світовим стандартам. Подальший розвиток готельної галузі мислиться в руслі приватизації, що відкриває можливості для поглиблення економічних зв’язків із зовнішніми фінансовими партнерами в пошуках інвестицій.

Завершується робота з сертифікації готельних послуг, приведення їх у відповідність із світовими стандартами, і ідентифікації рівня і класу готелів. У 2010 р. в Києві з’явився І перший п’ятизірковий готель «Прем'єр-палац». В кінці XIX ст. тут було споруджено готель «Палас» на 883 місць. На жаль у 1941 р. ця споруда була зруйнована, а після його відбудови в 1953 р. тут розмістився готель «Україна».

У Вишгороді та Василькові, зважаючи на їх менше значення в сфері туризму, показники готельного фонду на кілька порядків є нижчими.

Діаграма 5

Частка основних центрів туризму Київської області в кількості туристів, %

*www.tur.org.ua

В загальній чисельності туристів безперечно лідером є Київ (99,2%). На Васильків припадає 0,2%, на Вишгород — 0,7%.

5. Проблеми та напрями подальшого розвитку рекреаційно-туристичного комплексу Київської області

Проблеми, які існують на сьогодні в галузі туризму Київської області й України в цілому, є наріжним каменем всієї роботи, тому до їх з’ясування слід підходити дуже уважно. Саме від того, на скільки правильною, адекватною та вчасною є затронута проблема, залежить доцільність моєї роботи. Адже її основне завдання, на мій погляд, полягає не лише в простому перерахуванні всіх негараздів галузі, а, насамперед, в об'єктивній оцінці та пошуку найефективнішого шляху виходу з кризи, розв’язання поставлених задач.

На фоні бурхливого розвитку світового туризму закономірно постає питання про роль України на світовому ринку туристичних послуг. Слід зазначити, що об'єктивно вона має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів. Більш детально про її можливості йтиметься нижче. Але, нажаль, не все є таким безхмарним. На фоні світового туризму, який набирає потужностей фантастично швидкими темпами, Україна виглядає досить скромно. На сьогодні українські громадяни є своєрідними інвесторами зарубіжних країн, що є одним з найболючіших питань всієї туристичної галузі. Адже туризм, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків міг би щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд. дол.

Безумовно, що причини такого становища треба шукати в складній соціально-економічній ситуації в державі, в невідрегульованості механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутності ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і регіональному рівнях. Але проблема, на мою думку, є значно ширшою. Питання стосується, мабуть, не лише туристичної галузі України, а взагалі шляхів залучення країн з перехідною економікою (до яких належить і Україна) до могутніх інтеграційних процесів та конкурентноздатності таких економік на світовому ринку.

Традиційно конкурентоспроможність трактується як зумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище країни або товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. Для України важливим є розуміння того, що ключові параметри конкурентноздатності товарів, підприємств і галузей формувалися у структурі внутрішніх і зовнішніх зв’язків СРСР — країни, яка на період розпаду перестала відповідати сучасним критеріям конкурентноздатності. Потенціал УСРС, хоча і був досить значним, проте ефективність його реалізації була вкрай незадовільною. Національна економіка України, яка успадкувала традиційно матеріальнота енергомісткі виробництва, була об'єктивно неспроможною витримати конкуренцію на світових ринках. Вкрай несприятливі внутрішні умови розвитку при порівняно слабких міжнародних позиціях економіки України примушують активно шукати нестандартні шляхи виходу з кризи, засоби формування по-справжньому міжнародно конкурентноспроможної національної економіки.

Отже, підсумовуючи все вищенаведене, приходимо до досить простого, але водночас вирішального висновку. Так, можна з впевненістю стверджувати, що в галузі туризму проблемним сьогодні є неефективне та нераціональне використання відповідних ресурсів, сьогоднішній рівень розвитку туристичної індустрії не відповідає наявному потенціалу. Це є визначальним питанням, яке має диференційовану структуру, складаючись, в свою чергу, з ряду інших, більш конкретних питань. Так, до останніх можна віднести насамперед відсутність розвиненої інфраструктури, низьку якість обслуговування, відсутність якісної реклами та глибинної інформації про готелі, санаторії, тури по країні та послуги, які надаються, на світовому рівні, значний податковий тягар тощо.

Проблеми, які можна спостерігати сьогодні в галузі туризму України, є наслідком того економічного минулого, яке залишилося нашій державі після розпаду СРСР. Тому ці явища є досить глибинними, а їх розв’язання потребує комплексного та продуманого підходу. Фактори, що спричиняють розвиток іноземного туризму, не адекватний природо-ресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному потенціалові України, знаходяться як у суто внутрішній, галузевій, так і в зовнішній (переважно загальноекономічній) площинах. Основними з галузевих факторів є:

— Недостатній рівень розвинутості безпосередньо мережі та об'єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам. Слід пам’ятати, що виробнича база галузі формувалася, в основному, за радянських часів з орієнтацією переважно на невибагливого туриста, тому серед об'єктів інфраструктури переважають великі (порівняно з аналогічними закордонними) комплекси, із значною концентрацією місць та низьким рівнем комфортності.

Одним із дійових засобів прискорення розвитку туризму в Україні є розвиток туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК). За оцінками експертів, вона має найвищий в Європі коефіцієнт транзитності (з 13 тис. км автомобільних шляхів державного значення понад 9 тис. км є магістралями, зв’язаними з МТК). У з потужним туристичним потенціалом нашої країни, цей факт може стати важливим фактором розвитку вітчизняної економіки.

— Відсутність скоординованої висококваліфікованої та грамотної системи дій з проведення туристичного продукту України на світовий ринок, яка б давала відчутні результати. Проблеми виникають насамперед з рекламою вітчизняних курортів. Так, в 2010 році в Національному бюджеті на це було передбачено 1,7 млн. грн., отримано ж лише 40 тис. Тому абсолютно зрозуміло, що за кордоном дуже важко отримати інформацію як про саму Україну, так і про туристичні послуги, що в ній надаються. І хоча в 2010 році в нашій країні було створено власну інформаційну систему (UTIS), вона в значній мірі носить комерційно-інформаційний, а не іміджовий характер.

Зовсім інакше за кордоном. Наприклад, Великобританія, котру і так не має особливої потреби рекламувати, витрачає на ці цілі 80 млн. фунтів стерлінгів. На перший погляд здається, що це марнотратство. Але, як було підраховано, кожен вкладений в рекламу фунт приносить доход від залучених туристів у 27 фунтів. Тому спрямування переважної частини коштів на рекламу України по всьому світу та її широкі туристичні можливості, на мою, думку, буде правильним рішенням.

— Технологічна відсталість галузі. В Україні практично не застосовуються туристичні технології, які в розвинутих країнах набули ознак повсякденної ужитковості: електронні інформаційні довідники щодо готелів, транспортних маршрутів і туристичних фірм з переліком і вартістю послуг, які ними надаються; у світі практично всі довідники з туризму випускаються в електронному, а більшість — у Internet-форматах, що дає їх користувачам можливість бронювати місця в готелях і на транспортні у режимі реального часу — «on-line»). Останнім часом в галузі інформаційних технологій України спостерігається значне пожвавлення. Тому слід також активно використовувати цю можливість для наближення до виходу на світовий рівень обслуговування клієнтів.

— Низький рівень обслуговування, зумовлений загальною кваліфікацією працівників галузі. На сьогодні в Україні практично відсутні відповідна система в галузі туризму для підготовки і перепідготовки кадрів, а також чіткі та адекватні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги; тим часом як у Росії, наприклад, яка, за прогнозами ВТО, у 2020 р. увійде до десятки найбільш відвідуваних країн світу, вже сьогодні функціонує близько 40 державних і приватних навчальних закладів підготовки кадрів для туризму). В нашій державі також поступово виникають відповідні навчальні заклади, але вони роблять лише перші кроки у цьому напрямку, не маючи відповідного досвіду.

— Відставання масштабів (навіть порівняно з середніми показниками по СНД) нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності, яке значною мірою пояснюється перманентною адміністративною реформою в Україні. Про останні зміни та перегляд стратегії держави в галузі туризму йтиметься нижче.

Головними зовнішніми факторами, які стримують розвиток туризму в Україні, є викликана млявістю та несподіваністю економічних реформ несприятливість існуючих умов для підприємництва взагалі та туристичного зокрема, недосконалість і навіть певна агресивність нормативно-правового поля (і в тому числі - правил і умов перетинання кордонів іноземцями) і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму — як внутрішніх (через тривалу економічну кризу), так і іноземних (через несприятливий інвестиційний клімат). Несприятливість бізнесового клімату спричинила той факт, що з майже 3000 українських туристичних підприємств, які мають дійсні ліцензії на надання туристичних послуг, фактично на ринку працюють лише близько третини.

Як вже зазначалося, саме ці зовнішні та внутрішні фактори можуть бути базою, на основі якої розроблятимуться пропозиції щодо виходу галузі з кризового становища та слугувати вказівниками подальших напрямків її розвитку.

Висновки

В сучасних умовах формування ринкових відносин, значного зростання попиту на рекреаційні послуги, значення рекреаційної галузі народногосподарського комплексу постійно зростатиме. Розвиток рекреаційного господарства можливий на територіях, які володіють відповідними рекреаційними ресурсами.

В даний час рекреаційне господарство Київської області лише входить на початкові рубежі економічного росту. Але вже тепер воно дає опосередковану економічну віддачу: фінансові надходження, збільшення торгового обороту забезпечують зайнятість населення.

На розвиток та розміщення туризму в Київській області вплинули ряд факторів За останні роки збіг обставин призвів до значного зменшення рекреаційно-туристичної індустрії. Україна страждає під тягарем економічної кризи, інфляції, високих податків і втрат платіжної спроможності більшості населення. Економічні умови продовжують негативно впливати на стан туристичної інфраструктури України (проблемою також є негативний імідж Чорнобильської катастрофи).

Список використаної літератури

1. Теплотехника и теплоэнергетика т.1 Общие вопросы.

2. А. В. Клименко, В. М. Зорина. Издательство МЭИ. Москва 2005 г. 527с.

3. Современное состояние и перспективы развития энергетики мира Д. Б. Вольфберг, Теплоэнергетика.2007.№ 5.с. 2−7.

4. Современное состояние и перспективы развития энергетики мира Д. Б. Вольфберг, Теплоэнергетика.2008.№ 9.с. 24

5. Л. С. Вартазарова «Международный обмен энергетическими ресурсами"/Москва 2005

6. «Положення і перспективи розвитку електроенергетиці в Україні"БИКИ 2007 № 8

7. «Енергетична політика України» Офіційний WEB site.

8. «Соціальна і економічна географія в опорних схемах» Кобернік С. Г

9. Атлас «Економічна і соціальна географія світу» 10−11 клас

10. www.meta.ua

11. www.Google.net

12. www.yandex.ru

13. Піручник «Економічна і соціальна географія світу» 10клас Масляк М.Н.

14. Фаворский О. Н., Установки для безпосереднього перетворення теплової енергії в електричну, М., 2004.

15. Алексєєв Г. Н., Перетворення енергії, М., 2006.

16. Рижкин В. Я, Теплові електричні станції, М.-Л., 2001.

17. Корчевой Ю. П., Майстренко А. Ю. Сучасний стан вугільних електростанцій України і перспективи їхнього розвитку. // Екотехнології і ресурсозбереження. — 2006. — № 3. — с.3−8.

18. Аникеев В. А., Копп И. З., Скалкин Ф. В. Технологічні аспекти охорони навколишнього середовища. — Ленінград: Гидрометеоиздат, 2002. — С. 287

19. Долинський А., Носач В. Теплоенергетика — джерело фінансових ресурсів., «Дзеркало тижня». Київ, 05 червня 2010 р.

20. Розміщення продуктивних сил (підручник)., за ред. Ковалевського В. В., Михайлюка О. Л., Семенова В. Ф., Київ.,-«Знання».,-2008,546 с.

21. Соціально-економічна географія України: навч. Посібник., за ред. Проф. Шабіля О.І.-Львів: Світ, 1994,-608 с.