Археологічні пам"ятки та їх використання в туристичній діяльності

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ТУРИЗМУ Факультет туристичного менеджменту Кафедра спеціальних туристичних дисциплін РЕФЕРАТ на тему «Археологічні пам’ятки та їх використання в туристичній діяльності»

студентки ІІІ курсу перевірив

Килимистий С. М.

Київ — 2007

У наш час бурхливого розвитку індустрії міжнародного туризму важливого значення набуває фактор популяризації останніх досягнень науки, пам’яток історії та культури засобами туризму. Манільська Декларація Всесвітнього туризму (1978 р.) вказує на те, що сучасний туризм відповідає основному праву людини на відпочинок, проте Декларація також зазначає, що «у практиці туризму елементи духовності повинні брати гору над технічними та матеріальними». Ось ці духовні елементи, будучи «загальним завершенням людського існування, повинні бути постійним внеском в освіту, рівність у долі націй, духовного визволення людини по відношенню до тотожності та гідності, утвердженню неповторності культур та поваги моральної спадщини людей» .

На туристичних маршрутах увагу туристів все більше привертають пам’ятки найдавнішої історії людства, зокрема, первісної археології. Вони поділяються на нерухомі (місця первісних стоянок, кургани, поховання тощо), а також рухомі (знаряддя праці, речі побуту, прикраси тощо), виявлені під час розкопок. Як правило, останні зберігаються в музеях, поповнюючи музейні експозиції. І ті й інші пам’ятки являють собою об'єкти туризму. Справа полягає в тому, як краще налагодити їх використання для потреб туризму. Виходячи з цього, цікавим є досвід ряду європейських країн і США щодо організації музеїв та туристично-екскурсійних маршрутів по пам’ятках первісної археології та природничої історії, методологічні принципи яких можуть бути використані у музейній справі та музейному будівництві України.

Ще задовго до офіційного визнання пам’яток первісної археології об'єктами історико-культурної спадщини Великобританія була однією з перших європейських країн, де подібне ставлення до пам’яток знайшло своє відбиття у діяльності видатних представників науки і культури. Так, знамениті Стоунхендж, Евебері біля м. Солсбері у Вільширі, які збудовані близько ІП-І тис. до н. е. (у 1986 р. ці пам’ятки та прилеглі території занесені до Списку Всесвітньої спадщини), ще на поч. XVII ст. визначним архітектором Ініго Джонсом (1573−1652) розглядалися як об'єкти, котрі можуть бути використані з туристично-екскурсійною метою. Він зробив перший план та графічну реконструкцію Стоунхенджу. Наприкінці XVII ст. художник Обрей виконав точний план пам’ятки. Визначні художники Джозеф Меллорд Уільям Тернер (1775−1851) та Джон Констебль (1776−1837) першими поставили питання про музеєфікацію пам’ятки. Зокрема, останній написав картину «Стоунхендж» (1836) для Королівської Академії. У 1882 р. генерал Пітт-Рівер розробив «Акт про стародавні пам’ятки», в якому виклав свій план стосовно музеєфікації пам’ятки, що складався з наступних пунктів: 1. Зміцнення фундаментів; 2. Проведення консерваційних та реставраційних заходів; 3. Забезпечення охорони.

Проблеми, пов’язані з музеєфікацією Стоунхенджу почали частково вирішуватись з 1901 p., коли археолог Уільям Гоуленд із Королівської школи майна (Південний Кенсінгтон) розпочав дослідження пам’ятки. Наступним етапом у справі музеєфікації пам’ятки став 1976 р. Саме в цей час Пітер Ллойд Джоне з Кенсінгтонського Політехнічного інституту розробив генеральний план «Доісторичного парку під відкритим небом навколо Стоунхенджу», результатом якого стало з цього часу проведення систематичних реставраційних заходів на пам’ятці. Сьогодні парк обладнаний входом, що являє собою тунель під дорогою; підземними датчиками, які реєструють наземні коливання, а також сприяють регулюванню потоку відвідувачів. Також зроблений спеціальний настил для ґрунту, що сприяє його збереженню, обладнані стежки для відвідувачів. Навколо Стоунхенджу створена інфраструктура з обслуговування туристів, яка включає, зокрема: гудроноване шосе, автостоянку, приміщення для продажу квитків, кафе, магазини тощо.

У 1991 р. у Британському Музеї Природничої історії створена нова експозиція з екології. У ній були подані оригінали-моноліти з Стоунхенджу, збереженість яких не могла бути забезпечена в автентичному середовищі. Вони слугують екраном, на якому демонструються унікальні кадри, що розповідають про історію життя на Землі.

Прикладами своєрідних музеїв під відкритим небом можуть слугувати також досліджені поселення доби неоліту на о-ві Гернсі - Ле Фуяж та в Ейшліпарку (Ірландія), рештки яких законсервовані. Ці нерухомі пам’ятки первісної археології відвідуються туристами.

Значний досвід використання пам’яток первісної археології у туристично-екскурсійній діяльності має Франція. Унікальним науково-дослідним та культурно-освітнім центром з вивчення суспільства є Музей Людини (Париж), який є не тільки Національним інститутом, а і Музеєм Світової культури.

Музей Людини створено у 1928 р. на основі приватних колекцій і з 1937 р. розташовано у палаці Шайо. Музей складається з шести поверхів, загальною площею 17 тис. кв. м (у 60-ті pp. загальна площа становила 16 тис. кв. м), з них у 1964 р. було відведено власне для Музею — 6 500 кв. м, а інші приміщення відведено під фонди, технічні служби та наукові інститути.

Музей перебуває у постійному пошуку, що дає можливість корегувати експозицію за останніми науковими даними. Так, у 1960;х pp. експозиція займала два поверхи і складалась з 450 вітрин. Зокрема, демонстрація музейних предметів з історії первісного суспільства відбувалась таким чином: уздовж однієї стіни експонувались оригінали, уздовж іншої - вітрини, які подавали «сцени» з історії людської життєдіяльності у різних аспектах: 1) історичному; 2) географічному; 3) економічному; 4) соціально-культурному. Серед залу розташовувались маленькі вітрини, які супроводжувалися панно, що демонстрували типові сфери діяльності первісної людини. Окремо від археологічного матеріалу експонувався у другому залі антропологічний (оригінали). У цьому залі також розкривалась тема походження рас. У кінці кожного залу зроблені були так звані зведені панно, які надавали можливість відвідувачу побачити сучасний стан вивчення експонованих музейних предметів. Ескалатор після огляду двох залів дозволяв «переїхати» в етнографічну галерею, яка була побудована по «кривій». Архітектурно-художнє вирішення другого поверху нагадувало п’ять континентів. Експонати були згруповані за темами: «Види одягу», «Знаряддя полювання», «Предмети домашнього побуту», «Предмети культу», «Музичні інструменти», «Предмети мистецтва» тощо. Музейні предмети експонувались за матеріалом та функціональним призначенням з поясненнями.

У 80-ті pp. під експозицію було відведено 5 тис. кв. м. Фонди Музею нараховували 1 млн. предметів. Метою Музею було визнано вивчення людини з точки зору фізіологічної та соціокультурної. Була вироблена нова концепція діяльності Музею: 1. Зберігання антропологічних, етнологічних та доісторичних матеріалів. 2. Науково-дослідницька діяльність. 3. Публікація наукових досліджень. 4. Видання каталогів з історії Людини за матеріалами колекцій Музею. 5. Освітня діяльність на високому науковому рівні.

Експозиція стала демонструвати походження, становлення та розвиток Людини від найдавнішого часу до сьогодення. Вона демонструє багато-варіативність культурних традицій у тісному зв’язку з місцевими умовами. Експозиція побудована на порівняннях: 1. Оволодіння вогнем призводить до розвитку керамічного виробництва. 2. Металургія халколіту — бронзи власне характеризує доіндустріальне суспільство. 3. Найдавніші поховання порівнюються з поховальними ритуалами у наш час. 4. Найдавніше мистецтво порівнюється з народним мистецтвом тощо. Експозиція складається з відділів: 1. Доісторії. 2. Етнології. 3. Антропології. Ці відділи тісно співпрацюють з Музеєм Природничої історії.

Отже, концепція Музею Людини поєднує у собі як програму діяльності етноархеологічного, так і екомузею.

Величезною популярністю у Франції користуються регіональні музеї археології, їх потрібно відрізняти від вітчизняних краєзнавчих та історико-краєзнавчих. Регіональні археологічні музеї створено на місці розкопок або поблизу досліджених та досліджуваних пам’яток, у замках, або спеціально збудованих будинках. За видами експозицій регіональні археологічні музеї-стоянки (переважно палеолітичного, мезолітичного та неолітичного часу), можуть бути класифіковані на наступні типи:

1. Музеї-стоянки, експозиція яких розкриває історію дослідження даної пам’ятки і побудована за комплексно-тематичним принципом (Музей Передісторії м. Солютре у печері Солютре, департамент Сена-та-Луара;Музей Передісторії м. Ніцца у печері Терра Амата, департамент Приморські Альпи).

2. Музеї-стоянки, експозиція яких розкриває історію дослідження пам’яток різних епох даного або інших регіонів і побудована за комплексно-тематичним принципом у хронологічному порядку та функціональним призначенням, або у хронологічному порядку (Музей Археології гротів Ази, департамент Сена-та-Луара).

3. Музеї-стоянки як об'єкти музейного показу зі спеціально збудованим поруч приміщенням, де створено Музей археології, в якому зосереджені колекції різних епох даного або інших регіонів (музеєфікована печера Ориньяк та Музей Передісторії у м. Ориньяк, департамент Верхня Гаронна; музеєфікований грот Пеш-Мері та Музей Амеді-Леморі у м. Кабрере, департамент Лот).

4. Музеї-стоянки як окремі об'єкти музейного показу переважно для вчених, з спеціально збудованою поруч копією, що відтворює дану пам’ятку і слугує як експонат для широкого загалу (музеєфікована печера Ніо та її копія, департамент Ардеш, музеєфікована печера Ласко та її копія, департамент Дордонь).

Слід також зазначити, що деякі регіональні археологічні музеї мають видозмінний статус, що обумовлює у різні роки різне адміністративне підпорядкування: Міністерству культури Франції, муніципальній владі, університетам, громадським науковим товариствам, науковим асоціаціям. Звернемо увагу на те, що в деяких регіональних музеях експозиція з археології супроводжується демонстрацією меморіальних речей дослідників цих пам’яток або осіб, які сприяли створенню того чи іншого музею, або матеріали яких лягли в основу музейних зібрань. Також в експозиції можуть бути подані матеріали, пов’язані з діяльністю видатних осіб того чи іншого регіону або країни. Досить часто в експозиціях таких музеїв зосереджені матеріали з історії мистецтв тощо. Такий «кунсткамерний» підхід в організації експозиційної площі бере свій початок у XVI — XVIII cт.

Інший підхід був застосований визначним спеціалістом у галузі первісної археології д-ром Андре Леруа-Гураном (1911;1986) та ліценціатом наук — палеонтологом Ізабель Ру Рат при дослідженні багатошарового поселення Пенсеван у 60-х pp. Поселення розташоване на березі р. Сени недалеко від Парижу департаменту Сена-та-Марна.12Перші дослідження пам’ятки відбулися у 1956 р. У 1960;64 pp. розкопки проводив Центр досліджень факультету Літератури та гуманітарних наук Паризького університету. У дослідженні пам’ятки брали участь представники Французької Асоціації з вивчення четвертинного періоду та представники Французької Асоціації з вивчення доісторичного періоду. Була музеєфікована ділянка культурного шару з рештками господарсько-побутових комплексів, що належать до мадленського часу (бл. 10 тис. pp. до н. е.). Використання новітньої апаратури та технології щодо фіксації знахідок дозволило вже у жовтні 1965 р. відкрити два зали експозиції. Це у свою чергу сприяло створенню Центру досліджень та Документації, яким керує відділ Археології Міністерства культури. Метою роботи Центру є вивчення життєдіяльності первісної людини: її технологічних, економічних, соціальних та духовних проблем. В експозиції Музею-стоянки демонструються рештки першого господарсько-побутового комплексу (далі ГПК) та відтворена структура стоянки стародавніх мисливців. Структура ГПК репродукована за допомогою м’яких матриць, виконаних з каучуку. Це дозволило Центру створити «гіпсотеку», де або у гіпсі або у синтетичній гумі консервуються реальні зображення структур, які неминуче руйнуються при розкопках. У Музеї демонструється також процес виготовлення та використання крем’яних та кістяних знарядь, палеонтологічні рештки. Таким чином, Музей-стоянка перетворився на Центр експериментальних досліджень, а також є чудовим об'єктом для відвідування туристів, який дає уяву про первісний період історії людства.

У Франції функціонує близько 20 експериментальних поселень, які носять назву «Археодром» .13 Один з перших «Археодромів» було створено у 1980 р. Асоціацією та Муніципальним Товариством Париж-Рен-Рон. Його також називають «уявним музеєм» .14 На думку його засновників — «Археодром» повинен істотно відрізнятися від традиційного музею. Відвідувачам надана можливість самим розташовувати предмети або їх фрагменти у вітринах за типологічною класифікацією або у хронологічному порядку. «Археодром» повинен бути репрезентованим не тільки даними археології, але і природничо-історичних наук. Також необхідно залучати і дані етнології. Все це дає можливість вважати «Археодром» експериментальною лабораторією, яка сприяє пізнанню способу життя стародавніх людей. Експеримент, проте, має свої обмеження: дослідник-археолог чудово розуміє, що йому не під силу реконструювати повністю умови життя та праці стародавньої людини. Він повинен намагатися встановити та відтворити традиції, зокрема у технології. Невипадково, А. Леруа-Гуран назвав цей інтерес «технічним вченням». Цей «Археодром» проводить свою програму експериментальної діяльності навколо різноманітних тем, які обираються археологами:

1. Технологія ретушування кременю.

2. Використання кам’яних знарядь.

3. Технологія виготовлення кераміки за доби неоліту.

4. Металургія міді.

5. Металургія бронзи.

6. Металургія заліза.

7. Технологія добування дорогоцінних металів.

8. Технологія ремесел.

У 1982 р. в Аквітанії розроблено так звану педагогічну програму — експеримент «Уроки спадщини» для п’яти департаментів Південно-Західної Франції: Жиронда, Ланди, Лота-Гаронна, Дордонь, Атлантичні Піренеї. Мета цієї програми: залучення дітей до вивчення історії та збереження культурної спадщини.

Досвід популяризації пам’яток первісної археології мають також країни Центральної Європи, зокрема Польща, Чехія, Словаччина та Болгарія. Так, у Біловезькому Національному парку (Польща) створено Природничо — науковий лісний музей, який бере свій початок ще у 1920 р. Цей Музей є немовби вступом до вивчення парку. Навколо Музею розташовані ресторани, готелі та інші служби для обслуговування туристів. Музей являє собою суцільноскляне приміщення, експозиція якого складається з двох частин: Історичної та Природничої. У свою чергу перша частина складається з розділів:

1. Археології, в якому у хронологічному порядку експонується археологічна деревина з нанесеними датами на стовбури дерев (рокові кільця).

2. Використання деревини первісною людиною.

3. Використання деревини в народному будівництві.

4. Раціональне використання деревини на прикладі Біловезького лісового комплексу. Друга частина складається з розділів ботаніки, зоології, палеонтології, етнології. Крім оригіналів, у Музеї експонуються макети, великі кольорові діапозитиви розміром 60×60 см, фотографії.

У 1994 р. у Чехії з метою популяризації наукових досягнень у галузі археології створена Громадська Асоціація з реконструкції археологічних об'єктів (RAO). Вона є науково-освітнім центром. У 1995 р. за ініціативою її голови І. Плейнерової у районі Прага-Троя на Фарках, на правому березі р. Влтави, де у 1974 р. виявлено пізньогальштатське поселення доби раннього залізного віку, вирішено створити Археопарк загальною площею 2 га." У 1996 р. за участю фахівців з відділу археології Празького міського музею М. Фрідріхової, М. Слабіни та фахівців з Ботанічних садів Прага-Троя розроблено генеральний план Археопарку. На початку 1998 р. вже почали функціонувати дві його зони. Перша зона є ядром Археопарку, що демонструє реконструкцію поселення, яка складається з палісаду, що являє собою частину укріплень. Вони були збудовані 2500 років тому. Реконструйовано дубові стовбури висотою 3−3,7 м, культову будівлю та три житла. Друга зона — це так звана експериментальна зона Археопарку. Тут відвідувачі мають можливість брати участь в експериментах, що дають змогу уявити господарство та побут досліджуваного поселення. Тут можна ознайомитись з помолом зерна, випічкою хлібних коржів, виробництвом тканин, фарбуванням текстилю, виробництвом кераміки, виплавкою залізної руди тощо. Археопарк включений у Празькі Ботанічні сади. Фінансування цього проекту проводять: 1. Празький благодійний археологічний фонд для захисту культурної спадщини. 2. Організація Квідо Шванк. 3. Празький фонд розвитку громадянського суспільства. Археопарк прилягає до районів Праги 7 і Праги 8. Менеджерами Празьких Ботанічних садів також розроблено проект з відтворення природного середовища за часів існування поселення. У червні 1998 р. на Природничонауковому факультеті Університету ім. Масарика (Брно) проходила конференція, присвячена методиці популяризації досягнень антропології та археології. Було обговорено проблеми щодо відтворення побуту мисливців на мамутів, життєдіяльності людини за доби первісності та середньовіччя.

У Східній Словаччині музеєфікована і включена до туристично-екскурсійного маршруту печера Доміца, в якій виявлені рештки поселення буковогорської неолітичної культури, що існувало 6100 років тому.18 Печера входить до Природного Заповідника — Ландшафтну область Словацький Карст. Карстова печера Доміца розташована у південній частині Силезької рівнини недалеко Кечова (округ Рожнява) і разом з печерою Барадла (Угорщина) являє собою печерну систему довжиною 21 км. На території Словаччини Доміца має довжину 5080 м. Печера відкрита у 1926 р. і систематично досліджується з 1932 р. Зокрема, у 1932 р. вона досліджувалась комплексною спелеоархеологічною експедицією під керівництвом визначного дослідника д-ра, проф., академіка Ярослава Бугми (1901;1962) за участю О. Кандиби, В. Февкеса та Р. Егриха. Я. Бугма розробив проект музеєфікації печери.

Печерний лабіринт складається з залу «11 вогнищ», де виявлені рештки житлових конструкцій, «залу гончара», в якому збереглись залишки виробництва (вдалось реконструювати 200 посудин). У цьому ж залі збереглись сходи. Також виявлено «священний» коридор, де на висоті близько 60 см над неолітичним горизонтом підлоги печери, на синтровому покритті стіни збереглись три малюнка, виконані деревним вугіллям. Живопис законсервовано. Печера обладнана входом, дверима, що замикаються та електричним освітленням.

Унікальний Музей створено у природній печері, що розташована у Рудопському Карсті м. Чепеларі (Південна Болгарія). Музей засновано у 1967 р. і у 1975 р. печера відкрита для туристів. У ній розташовується експозиція, яка має шість тематичних розділів: 1. Мінералогія. 2. Петрографія. 3. Наземний і підземний карст. 4. Біоспелеологія. 5. Печерна палеонтологія. 6. Печерна археологія — печера як житловий об'єкт.

Вартим уваги є досвід вчених США з музеєфікації природничо-історичних об'єктів. Так, у Національному парку штату ЮТА створено Музей динозавра. Над значним природним масивом, де зафіксовані місця виявлення решток динозаврів, з метою збереження, експонування та подальшого дослідження збудовано музей-павільйон. Він складається з двох поверхів: перший поверх — це експозиція is situ, що являє собою обладнану галерею вздовж усіх розкопів; тут також розташоване бюро для обслуговування туристів, службові приміщення. Другий поверх — це науково-дослідний центр, в якому обладнанні приміщення для геологів та інших спеціалістів, бібліотека, конференц-зал, кабіни для індивідуального перегляду діафільмів, кафетерій. Балкони, переходи, оглядові майданчики дають можливість повного огляду та робочого підходу до розкопів. Значна поверхня скляного павільйону забезпечує добре природне освітлення.

У серпні 1966 р. у містечку Рокі-Хілл, на південь від Хартфорда (штат Кон-нектікут) створено Музей Природничої історії. Він являє собою павільйон is situ на площі 850 кв. м, де виявлені на глибині 376 м від поверхні корінні породи, що покриті скам’янілими відбитками слідів динозаврів.

З метою поглиблення атрактивності експозиції, що дає змогу залучити широке коло відвідувачів — у Музеї Природничої історії м. Анністон (штат Алабама) було виготовлено штучну печеру, яка стала експонатом Музею. Перед тим, як зробити конструкцію, вчені вивчили природні печери штатів Алабами, Огайо, Флориди та Аризони. Відтворення печери в експозиційному залі, що займає площу 120 кв. м висотою 7 м тривало 3,5 роки. Для того, щоб печера була більше схожою на природну, встановлено водні насоси для розливу води на «прикраси», а також відтворено холодне повітря. Для імітації життя, у печері розміщені виготовлені штучні зразки фауни: летючі миші тощо. Цей об'єкт викликає зацікавленість у відвідувачів-екскурсантів, туристів і сприяє поширенню знань про природу і тваринний світ, усвідомленню потреби зберігати природну спадщину.

За кількістю пам’яток первісної археології Україна може змагатись з будь-якою європейською країною, але їй бракує практично діючих комфортабельних екотуристичних маршрутів, які б забезпечували вільне оглядове сприйняття туристами цих об'єктів у їх тісному взаємозв'язку з природним ландшафтом. Складовою частиною організації цих маршрутів є створення заповідників у місцях концентрації пам’яток первісної археології, обладнання і музеєфікація окремих пам’яток. Дослідники визначають, що на місці розкопок таких пам’яток, які мають велике наукове значення, потрібно створювати музеї під відкритим небом, 23 де кожна пам’ятка археології повинна виступати як об'єкт музейного показу. Проте, багато пам’яток, зокрема палеоліту — Королево (Закарпатська обл.), Анетівка 2 (Миколаївська обл.), мезоліту — Мирне (Одеська обл.), які мають світове значення і досліджені на широкій площі, не можуть бути музеєфікованими внаслідок відсутності таких категорій речових джерел, як рештки жител, поховань. Тому, при музеєфікації потрібно враховувати наступні критерії:

Багаторічне дослідження археологів і фахівців природничо-історичного профілю пам’ятки за участю реставраторів. Врахування всіх культурних шарів пам’ятки.

Наявність різної категорії джерел і різнопланової польової документації. Вивчення інтерпретацій археологічних джерел і вибір найбільш науково обґрунтованої (можуть існувати кілька гіпотез стосовно відтворення стародавнього поселення, а на місці розкопок відтворюється лише одна з них).

Слід також звернути увагу на те, що відвідувачам цікаво «відчути» «життя» досліджених та досліджуваних поселень, побачити предмети у процесі їхнього виготовлення. Це допомагає з’ясувати спосіб життя стародавньої людини. Виходячи з цього, необхідна анімація пам’ятки та створення сучасної інфраструктури. Однією з ефективних форм активізації сприймання відвідувачами досягнень первісної археології в Україні є створення археологічних «скансенів» — «діснейлендів» та археологічних «діснейлендів», що можуть бути включені не лише до державних екотуристичних маршрутів, а й до міжнародних.

Крім археологічних «скансенів» — «діснейлендів», які повинні складатися з музеєфікованих пам’яток та павільйонів, де демонструються усі можливі варіанти реконструкцій археологічних об'єктів, а також відтворюється побут та господарство їхніх мешканців, також можливе створення окремих екотуристичних маршрутів по пам’ятках первісної археології України:

1. Палеолітичні пам’ятки басейну Середнього Дніпра (територіальне охоплюють Чернігівську, Полтавську та Київську обл.) — Пушкарі 1, Мізин (ус. Мізин є краєзнавчий музей), Межиріч (проводиться музеєфікація пам’ятки), Добранічівка (музеефікований четвертий господарсько-побутовий комплекс).

2. Багатошарові поселення Подністров'я — Молодово 1, Молодово 5, Кормань 4, що характеризують розвиток людської культури за доби палеоліту-мезоліту та трипільське поселення Поливанів Яр (Чернівецька обл.).

3. Печера Молочний Камінь (в ній знайдені рештки короткочасної стоянки мисливців, які полювали на печерного ведмедя — пізній палеоліт). Знаходиться на території Угольського флористичного заповідника Закарпатської обл.

4. Амвросіївська стоянка та кістковище (пізній палеоліт) (Донецька обл.).

5. Фінальнопалеолітична — ранньомезолітична стоянка В’язівок 4-А (Полтавська обл.).

6. Стоянки людини кам’яного віку у гротах та печерах Криму. Багато з них багатошарові - Кіїк-Коба, Вовчий Грот, Ак-Кая (Біла Скеля), Чокурча (рештки законсервовані), Грот-Сюрень, Шан-Коба, Сюрень 2, Таш-Аір 1, Заміль-Коба 2.

7. Державний історико-культурний заповідник «Кам'яна Могила» (Запорізька обл.).

8. Багатошарове поселення Михайлівка (енеоліт) (Херсонська обл.).

9. Трипільські поселення-гіганти: Майданецьке, Тальянки (у с. Тальянки створюється Музей трипільської культури), Веселий Кут (Черкаська обл.).

10. Укріплення доби бронзи на о-ві Мала Хортиця (Запоріжжя), що входить до Національного заповідника «Хортиця». У місті є краєзнавчий музей.

11. Поселення доби пізньої бронзи в уроч. Дикий Сад у м. Миколаєві. У місті краєзнавчий музей. Поселення виноградний Сад доби бронзи (Миколаївська обл.).

Археологічні «діснейленди» доцільно створювати у місцях концентрації пам’яток, які не можуть бути музеєфікованими, але їх природний ландшафт дозволяє ці території оголосити геолого-археологічними або природничо-археологічними заповідниками. Це, зокрема райони багатошарового поселення Королево (палеоліт) (Закарпатська обл.), Листівка 13, 1,2 (палеоліт) (Миколаївська обл.) багатошарового поселення Пугач (мезоліт, неоліт, енеоліт, пізня бронза) (Миколаївська обл.), Мирне (мезоліт) (Одеська обл.).

Зазначимо, що масовий туризм негативно впливає на збереженість пам’яток, особливо це стосується наскального живопису та печер. Тому, визначні спеціалісти в галузі консервації та реставрації цього виду пам’яток, зокрема Жан Клод — Президент Міжнародного Комітету з наскального живопису, що створено у рамках ЖОМОС (у), д-р, проф. Еммануель Анаті - директор Суспільного Центру з вивчення доісторії, (Італія), Роберт Дж. Беднарік (Австралія) вважають, що доступ до таких пам’яток повинен бути обмеженим і дозволятися лише вченим, а для широкого кола відвідувачів слід поблизу таких об'єктів створювати павільйони-копії.

Саме, археологічні «скансени» — «діснейленди» та археологічні «діснейленди» можуть стати справжніми дієвими методичними, науково-дослідними та культурно-освітніми закладами з популяризації досягнень первісної археології. У таких закладах необхідно встановити Інтернетцентри, якими могли б користуватися не тільки вчені, музейні працівники, бібліотекарі, а й широка громадськість. Реалізація таких проектів потребує значної витрати коштів, але вони досить швидко окупляться за рахунок відвідувачів, а їхнє створення дає можливість надання роботи фахівцям різних професій.

Отже, Україна має значний ресурсний потенціал для розвитку археологічного туризму.

Використана література

1. Гудзевич А. В., Любченко Є. В. Рекреаційно-туристичний потенціал Південно-східного Поділля// Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 2. — К.: ЧП Кармаліта, 1999. — С. 237−248.

2. Кепі Д. В. Зарубіжний досвід популяризації пам’яток археології та його використання для потреб туризму в Україні// Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 2. — К.: ЧП Кармаліта, 1999. — С. 540−549

3. Кронус А. О., Сюткін С. І. До кадастру туристичних ресурсів Сумської області// Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 2. — К.: ЧП Кармаліта, 1999. — С. 250−262.

4. Оленовський М. Л. Археологічні туристичні ресурси Херсонщини// Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 2. — К.: ЧП Кармаліта, 1999. — С. 472−484.