Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Гігієна лікувально-профілактичних закладів

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Особливі вимоги пред’являють до лікарняної ділянки. При роз­міщенні лікарні на околиці населеного пункту легше вибрати ділян­ку, достатню за розмірами й озелененням. Тут менше шуму, пилу і гігієнічного комфорту значною мірою залежить від місцерозташування та інших чистіше повітря. Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри, непов’язані з амбулаторним прийо­мом хворих… Читати ще >

Гігієна лікувально-профілактичних закладів (реферат, курсова, диплом, контрольна)

РЕФЕРАТ на тему:

" ГІГІЄНА ЛІКУВАЛЬНО­­­-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ" .

Вступ Успіх стаціонарного лікування хворих залежить від багатьох чинників. Перш за все, це оптимізація лікарняного середовища. Для успішного лікування та швидкого видужання хворих необхідні сприятливі умови перебування: світло, тепло, достатній простір, добре ізольована і вентильована палата, зручне ліжко, спокійні умови оточення, здоровий відпочинок, раціональне і дієтичне харчу­вання, добре санітарно-гігієнічне обслуговування, достатнє озеле­нення території для прогулянок на свіжому повітрі, повний сома­тичний і психічний комфорт.

Створення гігієнічних умов є важливим фактором у запобі­ганні госпіталізму, перш за все внутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не лише для Інфекційних, але й усіх інших відділень. Так, у стаціонарах різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9% усіх осіб, які лікуються. Насамперед є це післяопе­раційні гнійно-септичні та інші ускладнення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом, дитячими інфекційними зах­ворюваннями тощо.

Особливо високого рівня гігієнічного забезпечення вимагають впровадження таких нових методів діагностики і лікування, як ра­діонукліди та Інші джерела Іонізуючих випромінювань, електронні мікроскопи, лазери, бароопераційні, найновіші фізіотерапевтичні устаткування, операції з трансплантації органів, застосування різноманітних полімерних матеріалів, бактерицидних барвників, дезінфекційних, мийних засобів тощо.

1. Гігієнічні вимоги до планування, влаштування та організації діяльності лікувально-профілактичних закладів Процес створення оптимальних гігієнічних умов у лікувально-профілактичних закладах визначається особливостями планування й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім пла­нуванням будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом під час експлуатації.

Улаштування та організація діяльності лікувально-профілактич­них закладів, згідно з гігієнічними вимогами, дають можливість ство­рити найкращі умови зовнішнього середовища для хворихсприя­ють впровадженню лікувально-охоронного режимузапобігають виникненню внутрішньолікарняних інфекційполегшують лікувальну роботу медичного персоналусприяють якнайшвидшому видужан­ню хворих та забезпеченню оптимальних умов для діяльності ме­дичних працівників. Адже без відповідних гігієнічних умов терапев­тичні дії є безсилими.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комп­лексів: децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невели­ких, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Слід відзначити, що її пере­вагою є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будин­ку, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуа­тація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересуван­ня хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагнос­тичних і фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закла­дів передбачає об'єднання в одному головному корпусі лікарні загаль-носоматичних відділень, лікувально-діагностичних кабінетів, лаборато­рій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна І господарські служби. Ця система поєднує по­зитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.

Зараз частіше застосовують централізовано-блочну систе­му, при якій лікарня складається з декількох корпусів (терапевтич­ного, хірургічного тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються позитивні сторони централізованої систе­ми будівництва. За допомогою підземних, наземних або поверхових переходів на каталках перевозять хворих, пересувну лікувально-діагностичну апаратуру і різноманітні вантажі, що дозволяє більш ефективно затосовувати можливості лікувального закладу.

2. Особливості організації будівлі лікувально-профілактичного закладу

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізовано-блочної системи є головний корпус — лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію медич­них процесів, так і використання обладнання та реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень. ЦентралІзовано-блочна система дозволяє об'єднати функціонально однорідні підрозділи і створити відповідні комплекси (операційний, стерилізаційний, рент­генодіагностичний, лабораторний тощо).

У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2−3 підземні поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізаційний відділ, бомбогазосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю забезпечити кондиціонування пові­тря, раціональне опалення та освітлення і створити на всіх об'єктах нормальні й стабільні умови праці.

В Україні однаковою мірою функціонують лікарні всіх систем. Оскільки наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарсь­кої справи, санітарна техніка, постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і наукового розвитку, в нас постійно перебудовуються і добудовуються лікарняні будівлі.

Особливі вимоги пред’являють до лікарняної ділянки. При роз­міщенні лікарні на околиці населеного пункту легше вибрати ділян­ку, достатню за розмірами й озелененням. Тут менше шуму, пилу і гігієнічного комфорту значною мірою залежить від місцерозташування та інших чистіше повітря. Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри, непов’язані з амбулаторним прийо­мом хворих, часто будують навіть за межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну допомогу до населення, доц­ільно розміщувати у центрі району обслуговування. А лікарні за­гального типу, які мають стаціонар і поліклініку, нерідко розташо­вують у межах селітебної зони.

3. Гігієнічний режим

Велике значення в житті людини, а особливо хворої, має гігієнічний режим. Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обґрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого ліку­вання та відновлення здоров’я і працездатності. Лікарня також є школою особистої гігієни для хворого, а вироблення в нього гігієнічних навичок сприяє закріпленню результатів лікування після виписування.

У приміщеннях лікарняних відділень необхідно щодня прово­дити вологе прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, витирання пилу з меблів, дверей, дверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше одного разу на тиждень проводять гене­ральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей тощо. Для прибирання використовують спеціально виділений і помаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха розмо­ва, нестукання дверима, запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дот­риманні правил особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і куль­турний зовнішній вигляд, коротко підрізані нігті, чистий, випрасу­ваний спецодяг, що відповідає за розмірами і формою фігурі медич­ного працівника.

Під час санітарного обстежування різних приміщень лікарні (палат, коридорів, кабінетів лікаря, маніпуляційних, приміщень денного перебування хворих, кімнати старшої сестри), земельної ділянки та оцінки їх санітарно-технічного забезпечення складають акти са­нітарного обстеження. Він має 3 частини. У першій (паспортній) частині вказують прізвище, ім'я та по батькові особи, яка здійснює перевірку, і присутніх, назву й адресу об'єкта, дату обстеження. У другій (констатуючій) частині наводяться дані огляду території, ос­новних, допоміжних і службових приміщень та вказують результа­ти Інструментальних досліджень. У третій частині (висновок) вка­зуються виявлені недоліки і наводять конкретні строки їх ліквідації, узгоджені з адміністрацією закладу. Акт підписують особа, яка пе­ревіряє, і представник адміністрації.

4. Гігієнічні основи профілактики внутрішньолікарняних інфекцій

Головна мета діяльності медичних працівників — повне І швид­ке відновлення здоров’я пацієнтів. Проте не менш важливим є ство­рення сприятливих умов для перебування людей у лікувально-профі­лактичних закладах, а також ліквідація впливу на них шкідливих факторів лікарняного середовища, насамперед чинників фізичної, хімічної, біологічної і соціальної природи, що зумовлюють розвиток внутрішньолікарняних захворювань (госпіталізму), тобто захворю­вань, які викликані лікарняними факторами, появу нових страж­дань, збільшення тривалості перебування хворих у стаціонарі, по­гіршення перебігу хвороби, додаткові економічні й трудові витрати.

Серед несприятливих факторів лікарняного середовища перше місце займають внутрішньолікарняні (госпітальні, нозокоміальні) інфекції, які протягом останніх років набули винятково великого поширення у всіх без винятку країнах світу. Вони виникають не менш ніж у 5−7% хворих і у 25% випадків є основною причиною смерті. Від них повинні бути захищені не тільки хворі, але І самі співробітники медичних закладів. Відомо, що «хворобу легше попе­редити, аніж лікувати». Відповідно, заклади охорони здоров’я не повинні бути джерелом розповсюдження збудників хвороб серед населення. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій вимагає не лише великих матеріальних затрат, пов’язаних з будівництвом, придбанням обладнання та засобів дезінфекції, а також професій­ної підготовки медичного персоналу з питань профілактики інфекцій у ході лікування і догляду за хворими. Співробітники і пацієнти повинні знати і про взаємозв'язок способу поведінки, правильного харчування і стану здоров’я.

У процесі поширення внутрішньолікарняних інфекцій беруть участь бактеріоносії, переносники і реципієнти. Причому перенос­никами можуть бути люди (хворі, персонал, рідше відвідувачі), тва­рини (комахи, гризуни) або матеріали, предмети, пил, вода, про­дукти харчування тощо.

В умовах лікарні інфекція може розповсюджується шляхом інфікування шкіри, слизових оболонок і ран у результаті безпосе­реднього контактупероральне інфікування можливе через забруд­нені предмети, аліментарним шляхом або через лікарські засобиінфікування шкіри — переважно під час уколів, порізів, рідше при укусах комахаерогенне інфікування — з пилом або краплиннеє ще й трансплацентарне інфікування.

Слід пам’ятати, що незаперечне епідемічне значення також мають контактні інфекції, що передаються через брудні предмети, та ятрогенні інфекції. Основною ланкою епідемічного ланцюга в медичних закладах є руки хворих, персоналу і відвідувачів, а також волосся, взуття, робочий одяг та інші предмети.

Приблизно 10% від усіх лікарняних інфекцій припадає на аерогенні інфекції, до яких особливо схильні хворі, в яких послаб­лені захисні функції верхніх дихальних шляхів, а також новонарод­жені й хворі з трахеостомою.

Особливими видами лікарняної інфекції є ендогенні та екзо­генні автоінфекції, що виникають внаслідок послаблення природно­го імунітету організму. Автоінфекції, у свою чергу, викликаються мікроорганізмами, які за відповідних умов місяцями або навіть ро­ками знаходяться на шкірі, слизових оболонках або входять до складу місцевої флори.

У лікарняній палаті мікроорганізми локалізуються передусім на водопровідних кранах, раковинах, ваннах, електричних вимика­чах, дверних ручках, підлозі, ліжках, тумбочках біля хворих, підкладних суднах, губках, шматках мила, приладах для гоління і продук­тах харчування. Найбільш забрудненими є шапочки, халати та взуття медичного персоналу. Розсадниками «вологих» штамів мікроор­ганізмів слід вважати водозмивні раковин, ванн і їх стоки, покриті плиткою підлоги, мундштуки апаратів штучного дихання та кон­диціонери.

До суттєвих факторів збільшення ризику розвитку госпіталь­ної інфекції відносять: тривалість операції, забрудненість рани, дов­жину розрізу, застосування дренажів, похилий вік хворих, тривалість госпіталізації до операції, використання антибіотиків, наявність у хворих цукрового діабету, злоякісних новоутворень тощо.

Використана література

  1. 1.Загальна гігієна та основи екології. Підручник. — К., 2003.

  2. 2.Гігієна медичних установ / За ред. Якименка В.І. — К., 1996.

  3. 3.Медична енциклопедія. — М., 1990.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою