Розгляд справ по суті в європейському суді з прав людини – ст. 6 «Право на справедливий судовий розгляд»

РОЗГЛЯД СПРАВ ПО СУТІ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ З ПРАВ ЛЮДИНИ — СТ. 6 ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД право судовий справа рішення

ПЛАН ВСТУП

1. ПРОЦЕДУРА РОЗГЛЯДУ СУДОМ СПРАВИ ПО СУТІ

2. РІШЕННЯ СУДУ ПО СУТІ СПРАВИ

3. ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми: Створення міжнародних механізмів гарантій основних прав і свобод людини є одним із найбільших досягнень світового співтовариства у ХХ сторіччі. Ці гарантії знайшли своє вираження та закріплення через загальносвітове визнання міжнародних договорів з прав людини, а також спеціальних органів, уповноважених здійснювати контроль дотримання основних прав і свобод людини. Одним із найбільш ефективних серед таких органів є Європейський суд з прав людини.

Частиною (етапом) судового розгляду справи після підготовчої виступає розгляд справи по суті. Ця частина займає головне місце серед інших етапів судового розгляду справи, оскільки її ціллю є встановлення і перевірка фактичних обставин адміністративної справи.

Ступінь наукової розробленості теми: Різні аспекти діяльності ЄСПЛ аналізували багато вчених, зокрема М. В. Буроменський, В. Г. Буткевич, В. Н. Денисов, О. М. Ерделевський, В.І Євінтов, В.К. Забігайло, Л. Г. Заблоцька, Є.Б. Кубком, Л. М. Липачова, В.Є. Мармазов, А. С. Мацко, В.В. Міцик, В.І. Муравйов, І.С. Піляєв, П.М. Рабінович, Д. М. Супрун, С. Шевчуком, С.Є. Федик та ін. Зазначені науковці зробили суттєвий внесок у дослідження вказаної проблематики. В той же час, питанню сутності права на справедливий суд у практиці ЄСПЛ у науковій літературі приділено недостатньо уваги. Тому метою статті є з’ясування сучасного розуміння права на справедливий суд у рішеннях ЄСПЛ та ґрунтовний аналіз його структурних елементів. Наукова новизна роботи полягає в напрацюванні нових підходів до розуміння права на судовий захист виходячи з практики ЄСПЛ. Основна мета дослідження полягає у виявленні сутності розгляду справ по суті та справедливий розгляд справ Європейським судом з прав людини. Структура роботи: Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.

1. ПРОЦЕДУРА РОЗГЛЯДУ СУДОМ СПРАВИ ПО СУТІ

Якщо заяву попередньо було визнано прийнятною, Суд повідомляє державу-відповідача про подання заяви і просить надати позицію Уряду щодо викладених у заяві обставин.

Під час розгляду справи Суд ухвалює рішення щодо прийнятності заяви, а також щодо суті справи. Ці питання можуть вирішуватися в окремих процесуальних документах або одному рішенні.

Якщо Суд ухвалив рішення про прийнятність заяви, він може вимагати надати додаткові докази, які стосуються вимог сторін. Наприклад, Суд може просити заявника обґрунтувати вимоги щодо «справедливої сатисфакції». На завершення етапу комунікації (обміну Урядом і заявником аргументами) Суд може запропонувати сторонам досягти дружнього врегулювання (примирення) і попросити кожну зі сторін подати Суду свої пропозиції щодо шляхів такого врегулювання.

Переговори про дружнє врегулювання ведуться за посередництвом секретаря Суду. За допомогою дружнього врегулювання можна швидко досягнути своєї мети. Уряд держави-відповідача зазвичай погоджується на примирення, якщо у подібних справах Суд уже констатував порушення Конвенції.

Процедура примирення є конфіденційною, тому навіть якщо врегулювати спір мирно не вдалося і справа розглядається у судовому засіданні, жодна сторона не може використовувати як доказ вини опонента подання ним пропозиції щодо примирення.

Якщо сторони досягли дружнього врегулювання, провадження у справі припиняється і справа вилучається з Реєстру Суду. У таких випадках заявнику варто все обміркувати та порадитися з адвокатом, щоб забезпечити виконання Урядом взятих зобов’язань. Слід зауважити, що не завжди Суд приймає дружнє врегулювання. Суд може визнати навіть погоджені сторонами умови примирення такими, що не відповідають ступеню порушення права, і продовжити процес.

У тих нечастих випадках, коли приймається рішення провести публічне (відкрите) слухання, судовий розгляд відбувається у приміщенні Суду у Страсбурзі за участю представників сторін. За бажанням заявник може бути особисто присутнім на слуханні його справи або може діяти через представника. Засідання проводяться однією з офіційних мов Суду (англійською або французькою). Слухання у справі за загальним правилом проводять публічно, якщо лише Суд не ухвалить інше рішення. Кожен, хто бажає, може потрапити на публічне слухання, прийшовши до приміщення Суду і пред’явивши документ, що посвідчує особу. Під час слухання проводиться відеозйомка, яка у той же день транслюється на веб-порталі Суду (починаючи з 14 годин 30 хвилин за місцевим часом).

Під час усного слухання заслуховуються представники кожної сторони. Порядок виступів визначається окремо у кожному конкретному випадку. Якщо під час засідання одночасно вирішується питання щодо прийнятності та відбувається розгляд справи по суті, то першим виступає представник відповідача, після чого представник заявника висловлює свою думку щодо його доводів. Якщо ж засідання присвячено лише розгляду справи по суті, то спочатку заслуховується представник заявника. Тривалість виступів сторін зазвичай не повинна перевищувати тридцяти хвилин, тому у виступі потрібно максимально стисло викласти свої основні доводи та точно відповісти на запитання, які виникли у Суду щодо справи.

Після загальних виступів, сторонам надається право на висловлення заперечень і коментарів. У разі публічного слухання справи рішення у справі оголошується не відразу після його закінчення, а через якийсь час (декілька тижнів). Прймається рішення шляхом голосування, у якому беруть участь усі судді, які розглядали справу. При цьому рішення не обов’язково має бути одностайним, кожен суддя, який брав участь у розгляді може висловити свою думку, яка може не збігатися з думкою інших суддів. Рішення ухвалюється більшістю голосів, а окремі думки суддів додаються до нього.

Усі рішення Суду складаються англійською або французькою мовою, а інколи й обома мовами. Ухвалене рішення надсилається сторонам у справі, а також заноситься до бази даних «HUDOC», яка функціонує на порталі Суду в Інтернеті. Знайти рішення Суду, яке Вас цікавить, можна за цим посиланням http://echr.coe.int/echr/en/hudoc — тексти доступні і англійською, і французькою мовами. [5, 26−28]

2. РІШЕННЯ СУДУ ПО СУТІ СПРАВИ За результатами розгляду справи по суті Суд може:

1) встановити відсутність порушення державою-відповідачем порушення Конвенції та протоколів до неї;

2) визнати порушення державою-відповідачем положень Конвенції і (або) протоколів до неї. При цьому Суд може визнати порушення Ваших прав лише частково (тобто щодо частини фактів, на які Ви скаржилися, а інші визнати такими, які не є порушенням Конвенції).

Якщо ухваленим рішенням визнається порушення державою положень Конвенції, Суд одночасно вирішує питання щодо присудження заявнику компенсації матеріальної та/або моральної шкоди у формі справедливої сатисфакції (грошової компенсації) та судових витрат з урахуванням наданих заявником доказів таких витрат.

Зазвичай вимоги щодо компенсації висуваються заявником безпосередньо у формулярі заяви, а якщо цього не було зроблено — в окремому спеціальному документі, який потрібно подати не пізніше ніж через два місяці після ухвалення Судом рішення про прийнятність справи. Однак слід мати на увазі, що якщо Ви не виявили бажання отримати компенсацію за порушення Ваших прав, Суд не буде вживати відповідних заходів.

Зазвичай про присудження на користь заявника справедливої сатисфакції констатується безпосередньо у судовому рішенні, ухваленому по суті справи, рідше — в окремому рішенні після детального спеціального розгляду цього питання.

У практиці Суду часто трапляються випадки, коли Суд констатує, що сам факт визнання ним порушення державою Конвенції є справедливою сатисфакцією, і не присуджує її у грошовій формі.

З рішення Суду може випливати обов’язок держави-відповідача вжити також індивідуальні заходи на користь заявника (наприклад, припинити порушення, повернути попереднє юридичне становище, вжити інших заходів щодо усунення негативних наслідків) або загальні заходи з метою попередження можливих аналогічних порушень у майбутньому (наприклад, внести зміни до національного законодавства).

Якщо Вам не зрозуміле судове рішення, Ви можете протягом року з дня його ухвалення звернутися до Суду з проханням про тлумачення. Якщо ж Ви виявили у рішенні якісь технічні, арифметичні або інші помилки, Ви можете звернутися до Суду з проханням їх виправити.

У тих випадках, коли Вам стануть відомі нові обставини щодо справи, які не були відомі ні Вам, ні Суду на момент ухвалення рішення, але могли б вплинути на вирішення справи, Ви можете звернутися до Суду з клопотанням про перегляд рішення. Однак зробити це можна лише протягом шести місяців з дня, коли Ви дізналися про ці обставини. [5, 28−30]

3. ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій — воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини (далі - Суд), яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Далі буде уривок Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ст. 6 про право на справедливий суд для більш детального і зрозумілого розгляду:

" 1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або — тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, — коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або — за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, — одержувати безоплатну допомогу перекладача." [2]

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення» .

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права» .

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Практика Європейського суду щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 § 1, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.

Як свідчить практика звернень громадян зі скаргами до Європейського суду, поняття «справедливий суд» може тлумачитись досить неоднозначно. Як правило особи, які не досягли у судовому провадженні бажаного результату, не завжди можуть уточнити, у чому конкретно полягала неповага з боку національних судів до їх права на справедливий суд. У багатьох випадках скарга на несправедливий судовий розгляд полягає у запереченні результату судового розгляду справи та тверджень щодо помилок стосовно фактів та права.

У зв’язку з цим слід нагадати позицію Суду, який зазначив, що згідно зі ст. 19 Конвенції, його функції полягають у забезпеченні Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї. Зокрема, питання помилок щодо фактів та права, які начебто були припущені національним судом, не належить до компетенції Суду доти, доки такі помилки не порушують прав та свобод, що захищаються Конвенцією (див. Garcia Ruiz v. Spain). Більше того, тоді як ст. 6 Конвенції гарантує право на справедливий суд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів чи способу їх оцінки. Це питання регулюється, головним чином, національними законодавством та судами. Суд нагадує, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов’язує суди аргументувати прийняті ними рішення, це не можна розуміти як вимогу надавати вичерпну відповідь на кожне питання, підняте стороною під час судового розгляду справи.

Наступною гарантією, що закріплена п. 1 статті 6 Конвенції є незалежність та безсторонність судової влади. Слід зазначити, що Європейським судом у багатьох справах було визначено принципи, за якими суд можна визначити як безсторонній.

Зокрема, у справі «Pullar v. United Kingdom» Суд вказав, що судова практика передбачає два критерії для встановлення безсторонності суду в сенсі п. 1 ст. 6 Конвенції. По-перше, потрібно встановити, що суд був суб`єктивно безсторонній, тобто жоден із його членів відкрито не проявляв упередженість та особисту зацікавленість. Особиста безсторонність презюмується доти, доки не буде доведено інше. По-друге, суд повинен бути об`єктивно безсторонній, тобто передбачається існування достатніх гарантій, щоб виключити будь-які сумніви щодо цього" .

ВИСНОВОК Виходячи з конструкції ч.1 ст. 6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду;

З тексту ст. 6 Конвенції прямо витікає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом право на справедливий суд, хоча сам термін «доступність» у наведеній статті не вживається. У 1975 році, вирішуючи справу «Голдер проти Великої Британії», ЄСПЛ вперше прийшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч.1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Порушення ст. 6 Конвенції також визнається у випадку, коли заінтересована особа не має права самостійно звернутися до суду, оскільки таким правом наділяється інший суб'єкт. Так, у справі «Філіс проти Греції» заявник, який працював інженером, не міг самостійно звернутися до суду з позовом про виплату грошової винагороди за виконані ним проекти, оскільки такі справи порушувалися виключно за заявою Технічної Палати Греції. ЄСПЛ у цьому випадку визнав порушення права на доступ до правосуддя. Частиною (етапом) судового розгляду справи після підготовчої виступає розгляд справи по суті. Ця частина займає головне місце серед інших етапів судового розгляду справи, оскільки її ціллю є встановлення і перевірка фактичних обставин адміністративної справи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Супрун Д. М. Організаційно-правові засади та юрисдикційні основи діяльності Європейського суду з прав людини: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.11 / Супрун Д. М. — К., 2002. — 220 с.

2. Моул Н. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод. Статья 6. Право на справедливое судебное разбирательство. Прецеденты и комментарии / Н. Моул, К. Харби, Л. Б. Алексеева. — М. :

Российская академия правосудия, 2001. — 139 с.

3. Право на справедливый суд в рамках Европейской конвенции о защите прав человека (статья 6). Interights. Руководство для юристов. — London: Lancaster House, 2008. — 105 р.

4. Шевчук С. Судовий захист прав людини: Практика Європейського суду з прав людини у контексті західної правової традиції / С. Шевчук. — Вид. 2-е, випр., доп. — К.: Реферат, 2007. — 848 с.

5. ЯК І КОЛИ МОЖНА ЗВЕРНУТИСЯ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ? /Автори-упорядники Р.О. Куйбіда, Т. В. Руда. — Київ, 2011. — 56 с.