Арбітражні органи в міжнародному приватному морському праві

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ ФАКУЛЬТЕТ МОРСЬКОГО ПРАВА І МЕНЕДЖМЕНТУ Кафедра морського права

КУРСОВА РОБОТА

на тему

арбітражні органи в міжнародному приватному морському праві

Одеса — 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Арбітраж як способ вирішення цивільно-правових спорів в міжнародному праві

1.1. Поняття арбітражу

1.2. Переваги арбітражного розгляду спорів.

Розділ 2. Класифікація арбітражних органів

Розділ 3. Морські арбітражні органи.

3.1. Лондонська асоціація морських арбітрів

3.2. Морські арбітражні комісії при ТПП України та Російської Федерації.

3.3. Інші морські арбітражні органи

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Обґрунтування вибору теми та її актуальність. Вирішення спорів у сфері міжнародного приватного морського права є значно ускладненим через наявність іноземного елемента в цих правовідносинах. Різна резидентність учасників морських правовідносин ускладнює процесу вибору права та національних юрисдикцій, в яких має вирішуватися спір. Адже знаходячись на відстані сотень або тисяч кілометрів, неможливо передати спір на вирішення у національний суд без істотних втрат для бодай однієї сторони. Саме для забезпечення принципу рівності сторін, а також для створення максимально сприятливих умов, учасниками ринку торговельного мореплавства було створено особливі квазісудові органи, що забезпечують розгляд спорів між ними — арбітражі.

Арбітражний розгляд справи на сьогодні є пріоритетним для усіх учасників ринку міжнародного торговельного судноплавства, адже дозволяє уникнути багатьох проблем, що виникають при передачі спору до національних судів, та максимально швидко і якісно вирішити спір.

Мета та задачі роботи. Метою роботи є комплексна правова характеристика арбітражних органів, що вирішують спори у сфері міжнародного морського права.

Для досягнення мети визначено наступні задачі роботи: визначення поняття арбітражу та права, що підлягає застосуванню арбітражем, перелічення переваг арбітражного розгляду перед судовим, класифікація арбітражних органів, надання правової характеристики окремим арбітражним органам.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є процесуальні правовідносини, які пов’язані із вирішенням спорів у сфері міжнародного приватного права.

Предметом дослідження є арбітражні органи та правові норми, яки визначають засади функціонування цих органів.

Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети і вирішення поставлених завдань були використані загальнонауковий діалектичний метод пізнання, а також спеціальні методи дослідження: метод правової класифікації, історико-правовий, формально-юридичний тощо.

Методом правової класифікації було досліджено види арбітражних органів в міжнародному приватному морському праві. Завдяки історико-правовому методу надано характеристику окремим арбітражним органам. Формально-юридичний застосовувався при аналізі змісту нормативно-правових актів, що визначають засади діяльності арбітражних органів.

Аналіз використаних джерел та літератури. Джерелами написання роботи стали акти національного законодавства та міжнародного права, що регулюють питання діяльності морських арбітражних органів. Це, зокрема, Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та Регламент морської арбітражної комісії. З актів міжнародного права слід відзначити Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж, Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Арбітражний регламент ЮНСІЛТРАЛ, та інші.

Також використано спеціалізовану літературу, присвячену розглянутій тематиці, зокрема роботи Рамзайцева Д. Ф. «Арбітраж в торговельному мореплавстві», Карапетяна С. А. «Інституційний арбітраж та арбітраж ad hoc», Брехової Н.А. «Сучасні арбітражні засоби вирішення морських спорів» та інші.

Обґрунтування структури роботи. Виходячи з мети та основних задач роботи, враховуючи об'єкт та предмет дослідження робота має таку структуру: зміст, вступ, три розділи (п'ять підрозділів), висновки, список використаних джерел.

У першому розділі курсової роботи надано арбітражу, визначено право, яке підлягає застосуванню при арбітражному розгляді, визначено основні переваги арбітражу перед судовими органами.

У другому розділі роботи наведено класифікацію арбітражних органів У третьому розділі надано характеристику основним арбітражним органам, які розглядають спори у сфері міжнародного приватного морського права.

Розділ 1. Арбітраж як способ вирішення цивільно-правових спорів в міжнародному праві

1.1 Поняття арбітражу

Арбітраж — найпоширеніший спосіб вирішення цивільно-правових спорів. Практично у всіх сучасних державах розгляд такого роду спорів допускається не тільки в судовому, а й в арбітражному порядку. Особливо це стосується правових конфліктів, пов’язаних з діяльністю морського транспорту.

Значення арбітражу як інституту, що забезпечує більш швидке і справедливе врегулювання розбіжностей і тим самим сприяє розширенню торгівлі і співробітництва, спеціально підкреслено в підписаному 1 серпня 1975 р. у Хельсінкі Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі [18, 561].

Морський арбітраж являє собою різновид міжнародного комерційного арбітражу.Нагадаємо, що під міжнародним комерційним арбітражем розуміється спосіб вирішення суперечок між сторонами з різних держав або сторонами з «іноземним елементом», які призначаються ними самими нейтральними арбітрами або арбітром, чиє рішення має обов’язкову силу. Слід відрізняти його від «внутрішнього арбітражу», що вирішує суперечки між особами з однієї і тієї ж держави, з приводу «внутрішніх» угод.

Становлення інституту морського арбітражу бере свій початок з XVIII-XIX століть, одночасно з бурхливим розвитком торгівлі та промисловості в цей період. Торговий і морський арбітраж розвивався в цей час під егідою комерційних асоціацій, торговельних, морських і фондових бірж і торгових палат [18, 563].

Існування двох паралельних (судової та арбітражної) систем розгляду спорів обумовлюється потребами міжнародного економічного обороту. Кожна з них характеризується певними ознаками, має свої переваги і недоліки, з урахуванням яких сторони обирають найбільш прийнятну форму врегулювання конфліктів. Випадки, коли між двома цими системами розгляду спорів можливий вибір, визначаються нормами національного права та міжнародними угодами.

Загальним для зазначених систем розгляду спорів ознакою є те, що і суд та арбітраж виносять рішення, що дають відповідь на заявлені вимоги про захист права. Рішення суду та арбітражу мають елементи подібності, що характеризують їх правову природу. Так, після вступу в законну силу судові рішення набувають властивостей неспростовності (вони не підлягають подальшому оскарженню і опротестовуванню), винятковості (не допускається вторинний розгляд тієї ж справи) і виконання (рішення підлягають реалізації в примусовому порядку). Першими двома з трьох названих якостей володіють і арбітражні рішення. Вони також визнаються остаточними і обов’язковими. Що ж стосується виконання, то за загальним правилом (хоча є чимало винятків) національне законодавство різних країн і міжнародні конвенції ставлять примусове виконання в залежність від підтвердження рішень арбітрів органами державної юстиції [22, 15].

Слід зазначити також, що, на відміну від арбітражного (у більшості країн), судове рішення виноситься від імені держави. Ця особливість демонструє принципову різницю між судовою та арбітражної системами розгляду спорів: суд виступає органом держави, що здійснює функцію правосуддя, арбітраж таким органом не є. Крім того, арбітри діють як приватні особи, члени ж державного суду виконують посадовий обов’язок і отримують від держави заробітну плату. Нарешті, суди керуються, встановленими державою нормами процесуального права, а арбітражна процедура розгляду спорів зазвичай встановлюється правилами, затвердженими громадською організацією, якою створений або при якій діє даний арбітраж, або узгодженими арбітрами або навіть сторонами у справі.

Хоча законодавство жодної з держав не відносить арбітраж до «числа органів правосуддя», проте закони, що регулюють порядок розгляду цивільно-правових спорів в суді, завжди враховують можливість їхнього дозволу в арбітражі.Керуючись такими законами, суди відмовляють у прийнятті позовів у спорах, уже розглянутим арбітражем або перебувають у його провадженні. Перешкодою для судового процесу також визнається наявність угоди сторін про передачу спору в арбітраж. З іншого боку, не допускається проведення арбітражу у випадках, коли тотожна вимога знаходиться в суді або по ньому вже винесено рішення.

Для передачі спору на розгляд третейського суду потрібно так звана третейська, або арбітражна, угода. Це угода сторін про те, що спори, які вже виникли або виникнуть у майбутньому між сторонами, будуть передані ними на розгляд третейського суду. Таку угоду може бути включено до договору, наприклад в контракт про купівлю-продаж товарів. Умова контракту про арбітраж отримала найменування «арбітражне застереження», В застереженні сторони обумовлюють, що можливі суперечки будуть вирішуватися в порядку арбітражу, і визначають, в якому саме арбітражному суді. На практиці часто застосовуються типові арбітражні застереження, які обов’язкові для сторін лише в разі їх прямо вираженої згоди на це [22, 18].

Особливістю укладеної арбітражної угоди є те, що вона обов’язкова для сторін і ухилитися від передачі спору до арбітражу вони не можуть. Звичайний суд, як правило, не вправі ні скасувати арбітражну угоду, ні переглянути сутнісно рішення арбітражу.Це правило отримало визнання в законодавстві і судовій практиці різних держав.

У зовнішньоторговельній практиці часто виникає питання про юридичну силу арбітражної угоди, на підставі якої розгляд справи в порядку арбітражу повинен мати місце за кордоном.

Арбітражна угода (у тому числі й арбітражні застереження, включені у зовнішньоторговельний контракт) володіє відносно договору юридичною самостійністю, автономністю. Це означає, що дійсність арбітражної угоди не залежить від дійсності того контракту, щодо якого її було укладено. Іноді при розгляді спорів це положення набуває вирішального значення.

У відому звязку з арбітражним вирішенням правових конфліктів знаходиться так зване примирливе виробництво як один із способів врегулювання розбіжностей. Така можливість передбачена Правилами розгляду спорів Міжнародної торгової палати. Стосовно окремих категорій морських справ вона закріплена Міжнародною конвенцією про Кодекс поведінки лінійних конференцій, прийнятої в Женеві б квітня 1974

Введення примирної процедури для суперечок, що виникають із застосування Кодексу поведінки лінійних конференцій, було обумовлено тим, що пропозиція про встановлення арбітражного порядку їх дозволу не отримала схвалення держав, що приймали участь в підготовці відповідної конвенції. Головним мотивом відхилення пропозиції було те, що ці суперечки мають спецефічну природу. Тут мова йде, як правило, про втсановлення прав, інакше кажучи, про переддоговірні спори [17, 23].

Примирливе і арбітражне виробництво істотно відрізняються один від одного. Арбітри виносять рішення по суті заявлених вимог, незалежно від того, чи згодні з такимрішенням сторони, а також підтверджують світові угоди. Завдання примирителей (згідно зі згаданим Кодексом поведінки лінійних конференцій) — завершення суперечки шляхом узгодження інтересів обох сторін. Досягнення компромісу виступає единною позитивної формою завершення примирливого провадження. Примирливе провадження може завершитися також констатацією негативного результату: угода не було досягнута. Проте винести рішення всупереч бажанням зацікавлених осіб примирителі не можуть.

Для порушення примирливого провадження, як і для початку судового розгляду, за рідкісними винятками, не потрібно попередньої згоди сторін. Порушення справи в арбітражі, навпаки, як правило, не допускається без домовленості між суб*єктами, що сперечаються.

1.2 Переваги арбітражного розгляду спорів

Ефективність вирішення морських спорів спеціалізованими морськими арбітражними установами пояснюється наступними факторами.

Перш за все, це небажання сторін спору передавати спори на розгляд в національний суд іншої сторони. У звичайному порядку позивач змушений пред’являти позов за місцем знаходження відповідача, місцем його діяльності або знаходження майна. Для позивача такий суд буде «іноземним» і тому небажаним. Тут може позначатися побоювання упередженості суду по відношенню до особи з іншої держави, а також небажання вести процес на чужій мові і застосування незнайомого процесуального і матеріального права. арбітраж спор морський право У зв’язку з вищевказаним, у сторін з’являється можливість вибору місця вирішення суперечок. Зручність полягає в тому, що сторони можуть передбачити місце вирішення суперечок заздалегідь, при укладанні контракту, коли між ними ще відсутні протиріччя. Нерідко арбітраж проводиться в третій, нейтральній країні, яка обирається самими сторонами або арбітражною установою, за регламентом якого проводиться арбітраж. Крім арбітражу, сторони також вільні у виборі арбітрів, які будуть вирішувати їх спір [20, 46].

Арбітри, у тому числі призначені сторонами, зобов’язані зберігати нейтральність і вирішувати справу неупереджено. У будь-якому випадку голова складу арбітражу (або одноособовий арбітр) є по відношенню до сторін абсолютно нейтральною особою. Перевагою морського арбітражу є можливість обрати в якості арбітрів фахівців, компетентних саме в галузі морського права або тієї області, в якій виник спір. Це складно забезпечити в державних судах, де судді змушені вирішувати самі різні категорії справ, і вузька спеціалізація зустрічається не часто. В цілому арбітраж проходить більш спокійно, ніж судовий процес, чому сприяє відсутність суворих процесуальних рамок.

Арбітражний розгляд проводиться за закритими дверима, таким чином, сторони можуть не побоюватися, що їх комерційні секрети стануть надбанням гласності.

Арбітражне рішення є остаточним і може бути скасоване судом тільки в суворо визначених випадках.

Широко визнана Нью-Йоркська конвенція 1958 р. «Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень», (учасниками якої є понад 100 держав), дозволяє домогтися визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень практично у всіх країнах, що беруть участь будь-яким чином в світовій торгівлі. Підстави для відмови у визнанні та виконанні іноземних арбітражних рішень, передбачені цією Конвенцією, нечисленні і зводяться в основному до процесуальних порушень. При цьому повторного розгляду справи по суті не проводиться.

Арбітражний процес, як правило, проходить значно швидше через меншу завантаженість арбітрів. Таким чином вдається уникнути тривалих перерв між засіданнями, як це часто буває в національних судах, і вирішити суперечку в найкоротші терміни. Однак останній час багато арбітражних процесів можуть тривати роками. Тому ряд арбітражних установ (наприклад, Арбітражний інститут Стокгольмської торгової палати), визнаючи наявність проблеми термінів, пропонують сторонам можливість проведення прискореного арбітражу.

Важливою перевагою арбітражу перед національними судами є відносна дешевизна арбітражного процесу. Проте в даний час складно говорити про те, що арбітраж обходиться сторонам набагато дешевше, ніж суд. В арбітражі не стягується державне мито, проте сторонам доводиться платити гонорари арбітрам, адміністративні збори арбітражних установ і нести всі витрати по організації та проведенню процесу. Не слід забувати і про оплату юридичних послуг.

Таким чином, на підставі викладеного можна зробити висновок про те, що арбітраж сьогодні є найбільш ефективним способом вирішення міжнародних суперечок, включаючи морські, що зумовило його повсюдне поширення і широке використання сторонами.

Розділ 2. Класифікація арбітражних органів

На основі різних критеріїв прийнято ділити арбітражі, що вирішують цивільно-правові спори, на такі види:

а) Національні та міжнародні арбітражі. Визнання арбітражу національним або міжнародним залежить від того, належить йому право розглядати спори, в яких є іноземний елемент (сторони, предмет позову, факти, що впливають на розвиток правовідносин), чи ні. Арбітраж, організований згідно із затвердженими Міжнародною торговельною палатою правилами, і більшість арбітражів при торговельних палатах держав створені виключно для вирішення спорів, пов’язаних з міжнародною торгівлею, і не мають повноважень виносити рішення по іншим категоріям справ [22, 31].

Арбітраж іноді називають міжнародним не тільки виходячи зі змісту підвідомчості.Термін «міжнародний» набуває іншого значення, коли відображає позанаціональний характер органу, створеного для вирішення спорів.

Необхідно, однак, враховувати, що, вирішуючи спори, арбітражи діють в певних національних кордонах і за нормами національного законодавства

б) Дружнє посередництво та арбітраж на основі закону. Дружнє посередництво та арбітраж, який діє на підставі закону, відрізняються один від одного головним чином за матеріально-правовими підставами, якими керуються третейські суди при винесенні рішень. А звідси випливають і інші відмінності.

Дружнє посередництво не сковано точним застосуванням правових норм: спори вирішуються на базі принципу ex aeque et bono, тобто по справедливості, зрозуміло, як її розуміють відповідні арбітри. Мета посередництва (amiable composition) — відновлення миру між конфліктуючими сторонами, а не визначення того, що повинно належати кожному по закону.

Арбітраж у формі посередництва передбачений ст. VII п. 2 Конвенції 1961 р., яка дозволяє арбітрам виносити рішення в якості «дружніх посередників», якщо між сторонами існує належна домовленість і якщо це допускає законодавство держави. Національное право далеко не всіх держав передбачає можливість дружнього посередництва. Його не існує, наприклад, в Англії і Норвегії.

У Франції інститут дружнього посередництва у цивільних справах знаходить обмежене застосування. Згідно ст. 1019 ЦПК будь-які арбітри зобов’язані керуватися імперативними приписами права і можуть виносити рішення за «справедливістю», лише коли відносини між сторонами врегульовані дис-позитивними нормами або взагалі не регламентуються законом.

На відміну від дружнього посередництва арбітраж, що проводиться відповідно до норм права, існує практично у всіх країнах, законодавство яких допускає вирішення цивільних і торговельних суперечок в третейському порядку. Тут можно назвати англійський арбітраж, арбітраж при МТП та ін.

Як правило, рішення на основі дружнього посередництва не підлягають оскарженню. Проте ця ознака не є визначальною для розмежування аналізованих видів арбітражу, оскільки оскарження рішень, прийнятих арбітрами на основі закону, також не допускається за законодавством ряду держав.

в) Постійно діючі арбітражі і арбітражі ad hoc. Розподіл арбітражів на постійно діючі та ad hoc відображає відмінності в їх організації. Зазвичай постійно діючим, або інституційним, визнається арбітраж, стабільно існуючий і вирішуючий суперечки, що безперервно надходять. Арбітраж ad hoc створюється для розгляду лише окремої справи.

Зазначене розмежування умовне, оскільки розгляд спорів в інституційному арбітражі здійснюється арбітрами, призначеними у конкретній справі. На відміну від державного суду, де у сторін немає права вибору суддів, склади постійно діючого арбітражу організовуються в міру надобності з урахуванням думок сторін у спорі.

Вказуючи на специфіку арбітражу ad hoc, часто підкреслюють його факультативність. Тим самим його протиставляють інституційному арбітражу як обов’язковому. Однак кваліфікація арбітражу ad hoc в якості факультативного не може бути визнана точною, оскільки це поняття неоднозначно. Під факультативним можна розуміти арбітраж, рішення якого для сторон не є обов’язковим або розгляд спорів в якому не є обов’язковим.

У протиставленні постійно діючого арбітражу і арбітражу ad hoc суттєву роль грають інші розмежувальні ознаки, наприклад наявність певної недержавної організації, що створила і опікає інституційний арбітраж. Такими своєрідними «патронами» або креаторами арбітража служать Комітет Ллойда для арбітражу Ллойда, зовнішньоторговельні палати держав для арбітражів, що функціонують при таких палатах, і т. д.

Іншою суттєвою ознакою, що дозволяє проводити розмежування арбітражу ad hoc та постійно діючого арбітражу, є дія останнього на підставі правил розгляду спорів, що підлягають застосуванню до всіх спорів. В арбітражі ad hoc зазвичай такі правила відсутні, і він керується при розгляді спорів правилами виробництва, встановленими в кожному окремому випадку, якщо інше не прописано законодавством. Навпаки, регламенти інституційного арбітражу представляють собою звід правил, що підлягають застосуванню незалежно від того, згодні сторони суперечки з імператорівтивними нормами таких правил чи ні.

Таким чином, інституційним є арбітраж, функціонуючий при недержавній організації, що приймає до розгляду спори в межах своєї компетенції і вирішуючий їх у порядку, встановленому регламентом цього арбітражу. Рішення тут приймають арбітри, призначені сторонами, як правило, із затвердженого списку.

Арбітражем ad hoc потрібно вважати спеціально створений сторонами із зазначених ними осіб арбітраж, не пов’язаний з якою-небудь організацією і має на меті вирішити конкретний спір за правилами, погодженими сторонами або арбітрами.

Необхідно зазначити, що основні з зазначених вище ознак отримали відображення в Конвенції 1961 р. У ст. IV цієї конвенції говориться, що сторони арбітражної угоди можуть на свій розсуд передбачати передачу спорів на вирішення постійного арбітражного органу для розгляду відповідно до регламенту такого органу або на дозвіл арбітражу по даній справі (арбітраж ad hoc) в цьому випадку, зокрема: призначати арбітрів або встановлювати методи їх призначення; місцезнаходження арбітражного суду; правила та процедури, яких повинні дотримуватися арбітри.

Визначаючи поняття інституційного арбітражу і арбітражу ad hoc і проводячи їх розмежування, слід враховувати те, що практиці відомі арбітражі, що займають проміжне між зазначеними видами становище, тобто володіють ознаками того й іншого. Наприклад, морський арбітраж США, що є по суті арбітражем ad hoc, характеризується тим, що правила розгляду в ньому суперечок можуть встановлюватися арбітрами, якщо їх не передбачили сторони, які уклали угоду про проведення арбітражу, або якщо в цій угоді не передбачене посилання на застосування арбітражних правил, рекомендованих компетентною організацією, наприклад Американської арбітражною асоціацією. Так, товариство морських арбітрів у Нью-Йорку, що об'єднує більшу частину морських арбітрів США, передбачило обрання третейських суддів з числа членів вказаного товариства. З іншого боку, деякі інституційні арбітражі, наприклад MAC, допускають залучення в якості арбітрів осіб, не згаданих в списку.

За останній час в практиці почала розповсюджуватися специфічна форма арбітражу ad hoc, що отримала назву адміністрованого арбітражу. Ця форма характеризується наявністю певних відносин з організацією, яка здійснює по відношенню до арбітражу адміністративні функції: організацію розгляду спорів, пересилання матеріалів і повідомлень, призначення арбітрів у випадках розбіжностей сторін, вирішення питання про відвід арбітрів, надання необхідних для проведення засідань арбітражу приміщень, організацію стенографування, перекладу і т. п. Зазначені функції виконуються на прохання сторін спору і кваліфікуються як надання сприяння у проведенні арбітражу. Задоволення прохань сторон про надання сприяння повністю залежить від розсуду адміністративної організації, що зумовлює нестійкість зв’язку адміністрованого арбітражу з такою організацією. Адміністративна організація, таким чином, не є «патроном» арбітражу.

Порядок вирішення спорів адмініструючим арбітражем зафіксований в арбітражних правилах, рекомендованих Економічного комісією ООН для Азії і Далекого Сходу (Правила ECAFE) і Економічною комісією ООН для Європи (Правила ЕСЕ). Згідно з Правилами ECAFE сторонам надається можливість домовлятися щодо особи чи організації, уповноважених призначати на прохання сторін одноосібного арбітра, третього арбітра або весь склад арбітражу (ст. II § 3 п. «d»). Правила ЕСЕ встановили, що якщо сторони, що домовилися провести арбітраж у відповідності з цими правилами, не змогли досягти угоди щодо призначення одноособового арбітра або вирішенні справи інституційним арбітражем, то призначення зазначених арбітрів проводиться відповідним органом [10, ст. 4].

Більш докладно порядок розгляду справ адмініструючим арбітражем визначався проектом Арбітражного регламенту, підготовленого Комісією ООН з права міжнародної торгівлі. За правилами цього проекту, які, проте, не увійшли в остаточний текст зазначеного регламенту, арбітражу ad hoc надавалася можливість виступати як у формі адмініструючого, так і повністю ізольованого (неадмініструючого) арбітражу.

г) Загальні і спеціалізовані арбітражі. Розподіл арбітражів на загальні та спеціалізовані в значній мірі носить умовний характер. Загальний арбітраж зазвичай не розглядає всі без винятку суперечки, інакше кажучи, компетенція його обмежена в порівнянні з компетенцією державнихного суду. Крім того, визнання якого-небудь одного арбітражу загальним не виключає наявності в тій же державі інших спільних арбітражів. Наприклад, в Греції сторони вправі підпорядковувати вирішення спорів одному з декількох загальних арбітражів при Афінській, Салоникській і Пірейській торгівельно-промислових палатах.

Спеціалізований арбітраж розглядає ще більш обмежене в порівнянні із загальним арбітражем коло справ.

Прикладом загального арбітражу може служити арбітраж, обслуговуючий потреби торгівлі взагалі. Прикладом спеціалізованого — діючий у певній галузі торгівлі. Так, якщо регламентом спеціалізованого арбітражу передбачається розгляд спорів, що виникли у зв’язку з торгівлею лісом, то йому непідвідомчі справи, пов’язані з купівлею-продажем нафти.

У числі спеціалізованих можна назвати арбітражний суд при Федерації з торгівлі вовною в Гдині та арбітраж при Комітеті з торгівлі зерном в Роттердамі (Нідерланди). Важливим видом спеціалізованих арбітражів є морські. Їх виникнення було обумовлено наявністю особливої специфіки, що вимагає залучення фахівців в області торгівельного мореплавства і морського права.

Морськими є арбітраж при Комітеті Ллойда у Лондоні, Морська арбітражна палата в Парижі, Морський третейський суд у Гамбурзі, Японський морський арбітраж у Токіо, а також арбітраж при Грецькій палаті по судноплавству в Піреї.

д) Відкриті та закриті арбітражі. Розподіл арбітражу на відкритий і закритий відображає допустимість розгляду спорів, переданих в цей орган будь-якою особою або тільки такою, яка є членом певної корпораціі.

До числа закритих відносяться арбітражі, створені різніми об'єднаннями або картелями і обслуговуючі потреби підприємств та організацій, що входять в зазначені об'єднання.

е) Обов’язковий і добровільний арбітраж. Арбітраж являє собою такий спосіб розгляду спорів, який неможливий без добровільної згоди сторін на цю процедуру. Проте законодавствам ряду країн відомі випадки проведення обов’язкового арбітражу. Наприклад, в Ірландії обов’язковий арбітраж призначається у справах, в яких зачіпаються інтереси державних або муніципальних установ або організацій. Обов’язковий арбітраж передбачається також Правилами арбітражу Франкфуртської фондової біржі. Особи, суперечка між якими виникла у зв’язку з угодами, які підпадають під Статут згаданої біржі, навіть якщо вони не уклали угоди про арбітражний розгляд спорів, має право звернутися до арбітражу, і останній проводиться в обов’язковому порядку.

Отже, практика застосування арбітражного розгляду цивільно-правових спорів у міжнародному праві виробила цілу систему арбітражних органів, які відрізняються за своєю структурою, предметою юрисдикцією, порядком розгляду та наслідками розгляду для сторін. Необхідність такої розгалуженої системи обумовлена багатоманітністю правовідносин, що складаються між суб'єктами міжнародного приватного права. Завядки такому різноманіттю арбітражів сторони можуть обрати найбільш зручний спосіб вирішення конфлікту, підібравши арбітражний орган з прийнятними умовами розгляду та достатньо компетентний у конкретних правовідносинах, що склалися між сторонами.

Розділ 3. Морські арбітражні органи

На сьогоднішній день в світі існують більше 25 морських арбітражів. Найбільш відомі такі спеціалізовані арбітражі для розгляду спорів, що виникають у сфері торгового мореплавства:

— Лондонська асоціація морських арбітрів;

— Суспільство морських арбітрів у Нью-Йорку;

— Морська арбітражна палата Парижа;

— Німецька асоціація морських арбітрів (в Гамбурзі);

— Асоціація морських арбітрів Канади (в Ванкувері);

— Японська морська арбітражна комісія (в Токіо);

— Арбітраж при Комітеті Ллойда в Лондоні;

— Морська арбітражна комісія в Китаї;

— Міжнародний арбітражний суд для морського і річкового судноплавства в Гдині;

— Морська арбітражна комісія при Торгово-Промисловій палаті РФ;

— Арбітраж при Грецької палаті судноплавства в Піреї та інші.

Звернення до цих судів можливо, якщо сторони прямо передбачили це в договорі. Будь-який з вищеназваних судів може надати сторонам грамотний та кваліфікований розгляд справи. Далі викладено особливості розгляду морських спорів деякими з вищеперелічених спеціалізованих арбітражних установ.

3.1 Лондонська асоціація морських арбітрів

У практиці торгового мореплавства часто виникають суперечки. Вони можуть бути вирішені державним судом і в приватному порядку у формі міжнародного комерційного арбітражу. Останнім часом сторони суперечок все частіше вдаються до послуг приватних осіб — арбітрів і медіаторів для вирішення спорів, які виникають в області торгового мореплавства.

Один з найбільш відомих центрів морського арбітражу сформувався в Лондоні - це Лондонська асоціація морських арбітрів — London Maritime Arbitrators Association — LMAA [20, 46].

В LMAA розглядається більше суперечок, ніж у всіх інших центрах комерційного арбітражу, зосереджених на спорах у торговому мореплавстві. Це свідчить про довіру сторін спору роботі арбітрів LMAA і високій якості наданих ними послуг.

Членство в LMAA розпадається на дві категорії. Ядро становлять повні члени, які і є арбітрами, що займаються цією діяльністю як основною. Їх близько 40 осіб.Всі вони проживають в Англії [21, 9].

У категорію повних членів входять морські архітектори, інженери, капітани торгового флоту, сюрвейєра, суднові брокери, адвокати, колишні судді, в тому числі судді апеляційного суду. Категорія асоційованих членів складається приблизно з 700 чоловік. Асоційовані члени можуть діяти в якості арбітрів час від часу, тобто це заняття не є їх основною діяльністю. Сторони спору можуть призначити в якості арбітра як асоційованого члена, так і повного члена LMAA на виконання арбітражної угоди, що допускає це.

Публікується список асоціююванних членів, які готові прийняти призначення в якості арбітра. Як правило, все ж асоційованийні члени виступають як експерти в тій чи іншій області шиппінгу. Їхня професійна підготовка та місцезнаходження дозволяють стверджувати, що LMAA охоплює всі морські спеціальності, і географія її діяльності поширюється на всі куточки світу [21, 13].

Повні члени LMAA обирають комітет, який обирає президента терміном на 2 роки. Багато своїх функцій комітет делегує відповідальному секретареві.По суті єдиним оплачуваним службовцем є помічник секретаря, якому він делегує частину своїх повноважень і який управляє невеликим офісом.

У більшості випадків арбітраж проводиться в Лондоні, але може проводитися і в інших містах, у тому числі за кордоном. LMAA являє собою професійний і добре організований арбітраж. Ступінь складності процедури, прийнятої в арбітражі LMAA, залежить від умов в кожному конкретному випадку, від складності справи, так що процедура буває настільки скалдною, як судові слухання, а буває і настільки простою, що формальність слухань відсутня взагалі, наприклад, коли арбітраж здійснюється тільки за документами, і усні слухання не проводяться. У спрощеному порядку розглядається і вирішується близько 80% справ.

Предметом розгляду в арбітражі LMAA може бути будь-який спір, пов’язаний з морською індустрією та деякими суміжними галузями, наприклад, морською торгівлею.

Однак спорию, що виникають у зв’язку з рятувальною винагородою і зіткненням арбітраж LMAA практично не розглядає. Спори, що виникають через зіткнення, розглядаються державними судами, а суперечки, пов*язані з рятувальною винагородою, розглядаються арбітрами, призначеними Радою Ллойда в відповідності з правилами, передбаченими стандартною формою Ллойдівського рятувального контракту.

В LMAA своєрідне адміністрування арбітражу. Якщо сторони спору не можуть прийти до угоди по призначенню одноосібного арбітра, він призначається LMAA, але цим участь асоціації в адмініструванні арбітража вичерпується.

В LMAA є правила, які регулюють різні форми розгляду та вирішення спорів. До них відносяться такі види процесу: основна арбітражна процедура (LMAA Terms); процедура розгляду невеликих позовів (LMAA Small Claims Procedure); процедура розгляду позовів середнього розміру (LMAA Intermediate Claims Procedure); правила швидкого і дешевого арбітражу (LMAA FALCA Rules); умови медіації LMAA (LMAA Mediation Terms); умови медіації LMAA / Балтіської міжнародної фрахтової біржи (LMAA / Baltic Exchange Mediation Terms).

Нова редакція основної арбітражної процедури вступила в силу у 2012 р. — the LMAA Terms (2012). Найважливішою новелою в цій процедурі став обов’язок арбітрів мотивувати свої рішення, якщо угодою сторін не передбачено інше. Важливим нововведенням в процесі став обов’язок заповнення спеціальної анкети стороною спору і підписання органом (посадовою особою), уповноваженим на ведення справ сторони, але не представником сторони за довіренністю. Президент LMAA тепер зобов’язаний призначити суперарбітра, якщо арбітри не можуть дійти угоди по його кандидатурі.

Процедура розгляду невеликих позовів — the LMAA Small Claims Procedure (2012) — це процедура розгляду позовів ціною до USD 50 000. В принципі таким порядком можна розглянути і вирішити позови і більш цінні, але це навряд чи доцільно через надзвичайну простоту цієї процедури.

Процедура розгляду позовів середнього розміру — LMAA Intermediate Claims Procedure (2012) і Правила швидкого і дешевого арбітражу (LMAA FALCA Rules) регулюють — 250 000. В LMAA є також власні правила медіації та правила медіації, розроблені спільно з Балтійською міжнародною фрахтовою біржею ф’ючерсів.

Не секрет, що юридичні тонкості в сучасному світі відступають іноді на другий план у порівнянні з вартістю процедури. Арбітраж в LMAA хороший не тільки високою якістю процедури, яка визначається професійними якостями арбітрів, але і відносною дешевизною процедури.

В даний час за призначення арбітра стягується плата в розмірі GBP 150. За кожен день усних слухань стягується збір у розмірі GBP 500. Всі спрощені процедури характеризуються тим, що за них сплата платником спалчується у вигляді фіксованого збору. В середньому провадження у справі в арбітражі LMAA обходиться сторонам в суму, рівну приблизно 3−4% ціни позову. Таким чином, вирішення суперечки в арбітражі LMAA обходиться відносно дешево [20, 47].

Представляти інтереси сторони спору може іноземець-юрист, якому видана довіреність.

Всі ці якості англійського арбітражу визначають його популярність, так що в міжнародному поділі праці англійський арбітраж має найвищий пріоритет.

3.2 Морські арбітражні комісії при ТПП України та Російської Федерації

Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України (МАК при ТПП України) є самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року, Положенням про морську арбітражну комісію при ТПП України та Регламентом. Морська арбітражна комісія вирішує спори із договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні торгового мореплавства незалежно від того, є сторонами таких відносин суб'єкти українського або іноземного або лише українського чи тільки іноземного права.

Морська арбітражна комісія приймає до розгляду спори, пов’язані з її компетенцією, за наявності письмової угоди (домовленості) між сторонами про передачу їй всіх або певних спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами в зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в договорі або у вигляді окремої угоди. Порядок звернення до МАК та розгляду справ визначається Регламентом Арбітражного суду, а розмір арбітражного збору, який стягується при подачі позовної заяви — Положенням про арбітражні збори та витрати, що є додатком до Регламенту.

Рішення МАК при ТПП України є виконавчими документами і прирівнюються до рішень державних судів.

Рішення Морської арбітражної комісії виконуються сторонами добровільно у встановлені нею строки, при відмові від їх добровільного виконання виконуються в примусовому порядку, в т. ч. за кордоном, на підставі Нью-Йоркської Конвенції 1958 р. «Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень» .

У справах, що підлягають розгляду в Арбітражному суді, голова комісії може на прохання сторони встановити розмір і форму забезпечення вимоги, зокрема, прийняти постанову про накладення арешту на судно або вантаж іншої сторони, які знаходяться в українському порту.

Морська арбітражна комісія (МАК) при Торгово-промисловій палаті (ТПП) РФ діє на підставі Положення про неї, що міститься в Додатку II до Закону РФ «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 7 липня 1993 р p[11]. МАК при ТПП РФ є наступником Арбітражного суду при ТПП СРСР, створеної в 1930 р. МАК є самостійним постійно діючим третейським судом, за угодою сторін розглядає практично будь-які цивільно-правові спори, що виникають в торговому мореплавстві: суперечки, пов’язані з фрахтування, агентуванням та буксируванням суден, морським перевезенням вантажів, продажем і ремонтом суден, рятуванням і зіткненням суден на морі, лоцманською і льодовою проводкою, і т.д., і незалежно від того, є сторонами таких відносин суб'єкти російського або іноземного права. МАК вирішує також спори, що виникають у зв’язку з плаванням морських суден і суден внутрішнього плавання по міжнародних ріках, а також спори, пов’язані із здійсненням суднами внутрішнього плавання закордонних перевезень.

МАК приймає до розгляду спори за наявності угоди між сторонами про передачу їх на її вирішення, а також спори, які сторони зобов’язані передати на її вирішення в силу міжнародних договорів РФ.

ТПП РФ затверджує Регламент МАК, порядок обчислення арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інших витрат.

МАК складається з 25 членів комісії, що затверджуються Президією ТПП РФ, з числа яких сторони мають право обирати бажаних їм арбітрів. Арбітри повинні володіти необхідними спеціальними знаннями в області вирішення спорів, прийнятих МАК. При розгляді справ комісія керується Регламентом, який в даний час переробляється. У новому Регламенті для сторін буде передбачена можливість обирати арбітрів поза зазначеного списку членів комісії, у тому числі з іноземних фахівців, яких рекомендуватимуть Торгово-промислові палати різних регіонів. У новому Регламенті передбачається також можливість виїзду МАК на місця, тобто проведення арбітражного розгляду в різних містах за місцем виникнення суперечок. Однак така можливість має бути заздалегідь обумовлена в контрактах сторін спору.

МАК щорічно розглядає від декількох десятків до півтори сотні справ, в більшості з яких беруть участь іноземні судновласники, фрахтувателі, страховики і т.д. Багато з цих справ торкаються складних питаннь морського права і стосуються великих грошових сум, як в російських рублях, так і в іноземній валюті. У справах, що підлягають розгляду в МАК, її Голова може на прохання сторони встановити розмір і форму забезпечення, і винести постанову про накладення арешту на судно що знаходиться в російському порту або вантаж іншої сторони. Рішення МАК підлягають примусовому виконанню як в Росії на підставі вітчизняних законів, так і за кордоном на підставі міжнародних договорів, включаючи Нью-Йоркську конвенцію про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р., учасниками якої є понад 100 держав, включаючи Росію.

Рішення МАК при ТПП РФ можуть бути оскаржені в Московському міському суді тільки з процедурних підстав (відсутність арбітражної угоди між сторонами, порушення правил процедури, не повідомлення сторони про дату слухання справи і т.д.).

3.3 Інші морські арбітражні органи

У 1959 році за угодою між Польською Палатою зовнішньої торгівлі, Чехословацької Торговою палатою і Палатою зовнішньої торгівлі НДР був створений Міжнародний арбітражний суд з морського і річкового судноплавства в Гдині (МАС). Цей арбітраж доступний для всіх судновласників та осіб незалежно, де вони проживають, і яке мають громадянство.

Арбітражний суд в Гдині розглядає спори, що виникають з договорів перевезення, фрахтування, експедиторських і брокерських договорів; договорів страхування; а також спори з приводу зіткнення суден і надання допомоги судам; пошкодження судами берегового обладнання та пристроїв; загальної аварії [17, 58].

Розгляд спорів здійснюється сенатами арбітрів, що складаються з двох арбітрів, вибраних сторонами спору, і голови, обраного самими арбітрами чи призначеного головою суду. Морські арбітри згідно п. 5 § 9 Правил МАС повинні володіти досвідом і знаннями в галузі морського і річкового судноплавства, страхування і морського права.

Арбітражне провадження порушується поданням позовної заяви та одночасною сплатою певної суми (як правило 2% від суми позову) в рахунок арбітражного збору.

При винесенні рішення сенат арбітрів повинен брати до уваги цивільно-процесуальні норми, що діють в місці розгляду спору. Рішення МАС оскарженню не підлягає. Рішення МАС з метою забезпечення їх визнання, а в необхідних випадках і виконання за кордоном, розцінюються як рішення національного арбітражу.

У 1978 році Міжнародний морський комітет (ММК) і Міжнародна палата судноплавства (МПС) схвалили Правила морського арбітражу. Згідно із зазначеними Правилами для розгляду спорів цими організаціями був створений Постійний комітет міжнародного морського арбітражу (ІМАО), який повинен складатися з 12 членів: 6 — призначених МПС та 6 — призначених ММК. Члени цього комітету призначаються на три роки. Данний арбітраж вправі розглядати як спори, що виникають в області судноплавства, морського страхування і суднобудування, так і суперечки по праву власності на судно. Правила цього арбітражу можуть бути змінені за згодою сторін. Сторони вільні у визначенні права, що підлягає застосуванню арбітрами при вирішенні спору по суті.Арбітражне рішення є остаточним. Сторони, передавши свою суперечку на вирішення арбітражу, відмовляються від оскарження його рішення.

Спори комерційного характеру можуть бути розглянуті відповідно до арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ.

Якщо сторони не домовилися про місце проведення арбітражного розгляду, таке місце визначається судом з урахуванням обставин арбітражного розгляду. Слухання справи проводиться при закритих дверях, якщо сторони не домовилися про інше. При наявності трьох арбітрів арбітражне рішення приймається більшістю голосів. Крім остаточного рішення арбітражний суд може виносити проміжне або попереднє рішення. Арбітражне рішення є остаточним і обов’язковим для сторін.

На практиці подібні морські арбітражі функціонують і при міжнародних асоціаціях, біржах та інших міжнародних громадських організаціях. Так, наприклад, Міжнародна асоціація судновласників Чорноморського басейну засновано десятьма найбільшими судноплавними компаніями з семи країн Чорноморсько-Азовського, Каспійського, Дунайського, Дніпровського і Волзького регіонів (Азербайджану, Болгарії, Грузії, Російської Федерації, Туреччини та України). Основною метою Асоціації є зміцнення та розвиток взаємовигідного міжнародного співробітництва судноплавних компаній — її учасниць, поглиблення їх господарських і науково-технічних зв’язків. Саме створений Асоціацією міжнародний третейський суд буде впливати на зміцнення юридичної забезпеченості договірних відносин як між її учасниками, так і з іншими партнерами з морського бізнесу. Основними завданнями Міжнародного морського та річкового арбітражного суду при Міжнародній асоціації судновласників Чорноморського басейну є: а) досягнення ефективності об'єктивного, оперативного і кваліфікованого розгляду спорів між суб'єктами морської господарської діяльності; б) зниження витрат, пов’язаних з розглядом спорів, шляхом встановлення менших розмірів ставок арбітражного збору для членів Міжнародної асоціації судновласників Чорноморського басейну в порівнянні з іншими судово-арбітражними органами подібного типу, що функціонують в інших регіонах світу, в) поглиблення економічної інтеграції в міжнародній господарській діяльності і зміцнення стабільності морських правовідносин.

В основу створення при Асоціації Міжнародного морського та річкового арбітражного суду були покладені Нью-Йоркська конвенція «Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень» 1958 року, Женевська конвенція 1961 року «Про зовнішньоторговельний арбітраж», а також рекомендації Типового Закону ЮНСІТРАЛ «Про міжнародний торговий арбітраж «[12].

Міжнародний морський і річковий арбітражний суд при Міжнародній асоціації судновласників Чорноморського басейну є неурядовою спеціалізованою арбітражною установою (третейським судом) відкритого типу, що діє самостійно і на постійній основі.

За угодою сторін у зазначений суд можуть передаватися спори, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають між суб'єктами таких відносин, господарськими організаціями всіх видів власності при здійсненні ними морської господарської діяльності, у тому числі: по морському і річковому перевезенню вантажів, пасажирів і багажу, а також змішаному перевезенню (річка-море); з морського і річкового круїзу; по морському і річковому буксируванню інших плавучих засобів і несамохідних об'єктів; по страхуванню і перестрахуванню морських ризиків; з купівлі, продажу, застави, лізингу морських суден та інших об'єктів підприємницької діяльності; по лоцманській і льодовій проводці; по агентському та іншому обслуговуванню морських і річкових суден, а також суден внутрішнього плавання, і по іншим видам морської діяльності. Також йому підвідомчі спори, що виникають у зв’язку з плаванням морських і річкових суден внутрішнього плавання по міжнародних ріках, у випадках, зазначених вище, а також спори, пов’язані із здійсненням суднами внутрішнього плавання закордонних перевезень.

В рамках Міжнародної асоціації судновласників Чорноморського басейну члени Ради 26 січня 1998 схвалили і 6 травня 1998 року підписали договір, стаття 2 якого передбачає обов’язкову передачу всіх спорів, що випливають з морської господарської діяльності судновласників — учасників Асоціації, тільки в заснований ними третейський суд.

У Примор'ї працює ще одна спеціальна структура — Тихоокеанська морська арбітражна комісія (ТМАК).

Вона створена з ініціативи крайового комітету судноплавства, портів, зв’язку і транспорту як структура Тихоокеанської асоціації сприяння судноплавству.

Організація комісії пов’язана зі зростаючою роллю пароплавств Далекого Сходу в російському вантажообігу. Засновниками комісії стали нейтральні сторони, серед яких немає судновласників, оскільки нова структура покликана розглядати будь-які конфлікти між ними. До складу засновників увійшли адміністрації краю і Владивостока, АТ «ДНІІМФ», Далекосхідна асоціація морських капітанів, морська академія та ін. Наявність в Примор'ї автономної морської арбітражної комісії має посилити роль краю в міжнародному судноплавстві і роль Владивостока як регіонального центру міжнародних відносин.

Як бачимо, можливість арбітражного розгляду морських спорів в повній мірі реалізується великою кількістю арбітражних органів. Не можна виділити єдиний арбітраж, який можна було б вважати універсальним та найбільш авторитетним. Кожен арбітраж має власну вузьку компетенцію, яка хоч і не завжди обмежена юридично, проте завжди обмежується фактичними чинниками — розташуванням, національністю, складом арбітрів, регламентом тощо.

Висновки

Арбітраж є найбільш ефективним способом вирішення спорів у міжнародному приватному морському праві. Значення цього правового інституту визнається усіма учасниками міжнародних торгових правовідносин. Будучи значно молодшим за класичні судові органи, арбітраж встиг отримати визнання на міжнародному рівні, що підтверджується частотою звернення до арбітражу та застосування арбітражних застережень в більшості договорів у міжнародному приватному морському праві.

Правове регулювання діяльності арбітражу здійснюється як на національному, так і міжнародному рівні. Законодавство більшості країн світу визнає арбітраж як особливу форму вирішення приватноправових спорів, а в окремих випадках і встановлює порядок проведення арбітражного процесу. Окрім національного законодавства держави, де розташовується арбітражний орган, арбітражний процес здійснюється відповідно до норм міжнародного права. Інші питання, не врегульовані на нормативному рівні, вирішуються внутрішніми документами арбітражних органів.

Тривала практика застосування арбітражних розглядів виробила широку класифікацію арбітражних органів, що пов’язується із неоднорідністю міжнародних приватноправових правовідносин та особливостями певних категорій спорів. Необхідність такої розгалуженої системи обумовлена багатоманітністю правовідносин, що складаються між суб'єктами міжнародного приватного права. Завядки такому різноманіттю арбітражів сторони можуть обрати найбільш зручний спосіб вирішення конфлікту, підібравши арбітражний орган з прийнятними умовами розгляду та достатньо компетентний у конкретних правовідносинах, що склалися між сторонами.