Інвестиційний клімат в Україні та шляхи його поліпшення

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ПОЛІПШЕННЯ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В УКРАЇНІ

1.1 Економічна сутність поняття «інвестиційний клімат»

1.2. Фактори формування інвестиційного клімату

1.3 Нормативно-правова база забезпечення інвестиційного клімату

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ І ОЦІНКА СУЧАСНОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО

КЛІМАТУ В УКРАЇНІ

2.1 Динаміка прямих та портфельних іноземних інвестицій в Україну

2.2 Аналіз інвестиційно привабливих галузей вітчизняної економіки в розрізі регіонів

2.3 Оцінка інвестиційного клімату в Харківському регіоні

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ТА ЗАСОБИ СПРИЯННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОМУ КЛІМАТУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

3.1 Роль держави в збільшенні об'єму іноземних інвестицій в Україну

3.2 Фінансово-кредитний механізм регулювання інвестиційного клімату

3.3 Шляхи удосконалення механізму залучення іноземних інвестицій в Україну

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Досвід багатьох країн світу показує доцільність залучення інвестицій. Для України, як і для інших постсоціалістичних країн, існує ряд перешкод на шляху здійснення цього процесу. До них можна віднести відсутність відповідного інвестиційного клімату в країні; недосконалість ринкового механізму економіки; нестабільність політичної ситуації; низький рівень ділової і професійної кваліфікації підприємців; недостатньо привабливі інвестиційні проекти і разом з тим брак зацікавлених партнерів. Крім того, на інтенсивність інвестицій діє податкова система; відсутність діючої системи страхування інвестицій; надмірна монополізація економіки; а також підвищений рівень інфляції. Також відзначається відсутність приватної власності на землю і не конвертованість гривні.

Основна причина наявності цих факторів — відсутність чіткої державної політики щодо економічного розвитку взагалі, і залучення інвестицій (як іноземних, так і внутрішніх) зокрема. Так, існуюче в даний час велике розходження в розвитку центральноєвропейських країн і сусідніх країн у Східній Європі залишає все менше можливостей для аутсайдерів при змаганні за залучення іноземних інвестицій. Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому. Під час економічної нестабільності інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав значно швидше, ніж виробництво валового продукту. Однією з причин цього було те, що інфляція значно знецінює інвестиційні кошти.

Доводиться констатувати той очевидний факт, що в боротьбі за інвестиційні ресурси Україна, як і раніше, не в змозі конкурувати з більшістю посткомуністичних країн не лише Європи, а й Азії. Приміром, за кількістю жителів Монголію можна порівняти з Одеською областю. За рівнем же економічної свободи (за версією Heritage Foundation), Україна й Монголія перебувають в однаковій категорії - «переважно невільні». Проте інвестиційний клімат зазначених країн різниться не менш різко, ніж природний.

На даному етапі інвестиційна ситуація в Україні характеризується двома аспектами. З одного боку, спостерігаються позитивні тенденції: обсяг інвестицій поступово зростає. Однак не можна не згадати того факту, що Україна все ще знаходиться в переліку країн, які мають найнижчу інвестиційну привабливість. Ситуація з міжнародними інвестиціями прямо співвідноситься з внутрішньою економічною ситуацією в Україні. Україна все ще експортує товари з низькою вартістю, і 70% останніх припадає на країни колишнього СРСР. Цей факт свідчить про те, що ще не відбулося внутрішньої трансформації економіки України. Для цього вкрай необхідні іноземні інвестиції, які привнесуть нові технології і дозволять виробляти товари, конкурентоздатні на світовому ринку.

Однак тут не слід забувати і про проблему так званих чистих інвестицій. Українська економіка щонайменше на 50% характеризується як «тіньова». Причина полягає у слабкості державних інститутів та законодавчої системи. Очевидно, що в таких умовах існує ризик репатріації «брудного» капіталу. Несприятливий інвестиційний клімат в Україні включає в себе адміністративні перешкоди, складну систему ліцензування, високий рівень оподаткування і реструктурні функції податкової адміністрації. З огляду на це у світі є більш привабливі для інвесторів країни, ніж Україна. Тому і МВФ прогнозує зниження потоку інвестицій до країн Східної Європи.

Україна має створити нормальні умови для інвесторів. Важко робити інвестиційний прогноз, та вже зараз можна говорити про чинники, від яких залежатиме обсяг інвестицій. Якщо процес реформ буде продовжено, це зможе стати аспектом привабливості для іноземних інвесторів.

Проблематика інвестиційного клімату відображена в працях вітчизняних і зарубіжних економістів — Музиченько А. С., Козик В. В., Федоровський В. А., Данілов О.Д., Івашина Г. М., Чумаченко О. Г., Денисенко Н. Вдович, П., Ю. Григоренко, І. Гурняк, В. Проскурнін, К. Ревчук, Борщевський В., М. Дацишин, Р. Нижник, В. Ткаченко, Лесечко М. Д., Черемис А. О., Черемис О. М. та інші. Але в їх працях немає єдності в підходах до визначення сутності складових та значимості інвестиційного клімату для розвитку економіки. Все це обумовило обрану тему дипломного дослідження.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є інвестиційний клімат України, предметом — фінансово-економічні та правові аспекти формування інвестиційного клімату.

Мета даної дипломної роботи — визначення ролі інвестиційного клімату України у розвитку економіки України та пошук шляхів поліпшення інвестиційного клімату.

Для досягнення поставленої мети при виконанні дипломної роботи необхідно було розв’язати низку завдань:

o розкрити понятійно-термінологічний апарат теми дослідження;

o визначити фактори формування інвестиційного клімату;

o виявити особливості становлення інвестиційного клімату в Україні в роки незалежності;

o проаналізувати сучасні особливості стану інвестиційного клімату;

o дослідити роль іноземних інвестицій у формуванні інвестиційного клімату в Україні;

o вивчити особливості інвестиційної привабливості окремих регіонів, галузей України

o визначити можливі напрямки зміни інвестиційного клімату України в найближчій перспективі.

Дослідження базується на використанні методів економічного, історичного аналізу наукової абстракції, систематизації теоретичних підходів до визначення порядку та методів формування інвестиційного клімату, статистичного, порівняльного, факторного та структурного аналізу для дослідження обсягів вітчизняних та іноземних інвестицій

Інформаційну базу дослідження склало широке коло вітчизняних та зарубіжних монографічних досліджень та наукових публікацій, Законів України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, офіційні матеріали міжнародних організацій, експертні оцінки рейтингових агентств, відомих фахівців у галузі економічного розвитку і сучасної регулятивної політики міжнародної інвестиційної діяльності.

Елементами наукової новизни є:

1. На основі проведеного аналізу визначені фактори формування інвестиційного клімату. Зроблено висновок, що правове середовище є одним з найважливіших факторів формування інвестиційного клімату.

2. Відповідно до дослідження динаміки і структурних змін руху іноземного капіталу виявлені специфічні тенденції іноземного інвестування, пов’язані з умовами України.

3. Дослідження зміни обсягів інвестицій дозволило визначити домінуючі та депресивні регіони та галузі з точки зору іноземних інвестицій.

4. Запропоновано змінити акценти в роботі держави зі створення режиму сприяння іноземним інвестиціям з урахуванням того, що вона має бути постійною, розрахованою на довгострокову стратегію розвитку та враховувати зростання конкуренції при залученні іноземного капіталу .

Структура роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків та додатків.

У I розділі розглянуто теоретичні основи дослідження інвестиційного клімату в Україні, а саме: економічна сутність поняття «інвестиційний клімат», фактори формування інвестиційного клімату, нормативно-правова база забезпечення інвестиційного клімату

У II розділі проведено аналіз і оцінка сучасного інвестиційного клімату в Україні. Показана динаміка прямих та портфельних іноземних інвестицій в Україну. Проаналізовано інвестиційно привабливі галузі вітчизняної економіки та сучасна інвестиційна діяльність в контексті розвитку економіки в розрізі регіонів. А також проведена детальна оцінка інвестиційного клімату в Харківському регіоні.

III розділ присвячено вивченню шляхів та засобів покращення інвестиційного клімату в економіці України: визначена роль держави в збільшенні обсягу іноземних інвестицій в Україну, фінансово-кредитний механізм регулювання інвестиційного клімату, а також розглянуті шляхи удосконалення механізму залучення іноземних інвестицій в Україну.

Розділ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В УКРАЇНІ

1.1 Економічна сутність поняття «інвестиційний клімат»

Останнім часом в наукових публікаціях, на різних ієрархічних рівнях управління, в засобах масової інформації і навіть в побуті оперують поняттям «інвестиційний клімат». Для того, щоб зрозуміти його зміст, необхідно спочатку вияснити, що вкладають в такі поняття, як «інвестиція», «інвестор», «інвестиційна політика», «інвестиційний процес» тощо. Перед тим, як говорити про інвестиційний клімат розглянемо більш детально зміст названих понять.

Починаючи з А. Маршалла, який приділив значну увагу інвестиціям у своїй знаменитій праці «Принципи економіки», вони стають предметом дослідження провідних економістів, Однією з найголовніших складових теорії Дж. Кейнса були інвестиції. Дж. Кейнс сформулював правило, яке зводиться до того, що «в будь-якому новому прирості сукупних доходів частка заощаджень зростає випереджальними темпами стосовно частки, яка споживається, а отже, забезпечується основа майбутніх інвестицій». Подальше вивчення інвестиційних процесів в економіці здійснювали Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, Р. Хоутрі, Дж. Гобсон, Е. Хансен, Р. Харрод та багато інших.

У сучасній літературі визначення інвестицій часто дають недостатньо чітко або спрощено, акцентуючи при цьому увагу лише на певних їх суттєвих особливостях. Так, французький економіст П. Массе вважає, що найзагальніше визначення інвестиції, яке можна дати актові вкладення капіталу, зводиться ось до чого: «інвестування є актом обміну капіталу на задоволення в майбутньому інвестиційними благами». А Дж. Кейнс розумів під інвестиціями «поточний приріст цінності капітального майна внаслідок виробничої діяльності за певний період. Це — та частина прибутку за певний період, яка ще не була використана для споживання» .

Американські автори С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі стверджують, що інвестиції - «це витрати на створення нових потужностей з виробництва машин, фінансування житлового, промислового або сільськогосподарського будівництва, а також запасів» [8, 549]. Майже ідентичним є визначення П. Манківа, який поділяє інвестиції на три види: інвестиції в основний капітал, інвестиції в житлове будівництво та інвестиції в запаси [4, 482]. Коротко можна підсумувати, що наведені визначення поняття «інвестиції» є дещо спрощеними й не можуть охопити всі сфери застосування інвестицій.

Терміном «інвестиції» позначається багато змістовне поняття. Так, під інвестицією розуміють покупку акцій або облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати. В широкому розумінні інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування росту та розвитку економіки країни.

Огляд праць вітчизняних авторів дає підстави стверджувати, що у визначенні поняття «інвестиції» у них не менше трактувань, ніж у зарубіжних авторів. Однією з помилок у вітчизняній літературі є ідентифікація поняття «інвестиції» з поняттям «капіталовкладення». Інвестиції розглядалися як вкладення капіталів у відтворення основних засобів. При цьому капітальні вкладення аналізувалися і як економічна категорія, і як процес, пов’язаний з рухом грошових коштів.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» [47] намагається найповніше визначити сутність інвестицій: «Інвестиціями є всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток або досягається соціальний ефект». На думку Г. В. Козаченко та інших, відповідно до цього Закону «Інвестиції розглядаються з позиції їх економічного змісту, із погляду сфери виробництва». Проте в цьому визначенні, на їх погляд, не беруться до уваги тезавраційні інвестиції, тобто вкладення коштів в об'єкти, що не використовуються як засіб виробництва. Тому інвестиції слід розглядати більш широко [3, 15].

У більш вузькому розумінні під інвестицією переважно розуміють довгострокове вкладення капіталу у власній країні чи за кордоном в підприємства різних галузей, у підприємництво, справу, діло, інноваційні проекти, соціально-економічні програми, а інвестор — це вкладник — особа, організація чи держава, що здійснює інвестицію. Отже, інвестиції можуть бути державні, які утворюються із засобів державного бюджету чи державних фінансових джерел; іноземні - ті, що вкладаються зарубіжними інвесторами, іншими державами, іноземними банками, компаніями, підприємцями; приватні, які утворюються із засобів приватних, корпоративних підприємств і організацій, громадян, включаючи як власні, так і залучені кошти. 15,85]

Розрізняють виробничі інвестиції, які направляються на нове будівництво та реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств, та інтелектуальні інвестиції, які вкладаються в створення інтелектуального продукту. Інвестиції бувають контролюючими (прямі інвестиції, які забезпечують володіння понад 50% голосуючих акцій іншої компанії) і не контролюючими (інвестиції, які забезпечують менше, ніж 50% акцій іншої компанії).

Отже ми вважаємо, що інвестиції - це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку.

Незалученні грошові кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути «з'їдена» інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ту ж суму помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід. Існують різні форми вкладення капіталу, які розрізняються за рядом факторів: в цінні папери та нерухомість, в боргові зобов’язання, акції та опціони, з меншим та більшим ризиком, на короткочасний та довгочасний строк, прямі та непрямі.

Для того, щоб мати повноцінне уявлення про суть інвестиції, спочатку звернемось до основних понять, розглянемо структуру інвестиційного процесу, його учасників, типи інвесторів, а також інвестування[26,14].

Цінні папери, або фондові цінності - це інструменти вкладання грошей, які представляють собою боргові зобов’язання або забезпечують право участі в компанії в якості власника, право покупки або продажу долі в компанії. Майнові вкладення — це вкладення в реальні активи компанії або реальне власне майно. Реальні активи — це земля, будівлі та все те, що «прив'язане» до землі. Реальне власне майно — це золото, антикваріат, мистецькі твори та інші колекційні предмети.

Інвестиції можуть бути прямі та непрямі. Прямі інвестиції - це форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні папери та майно. Також прямими інвестиціями, називають, вкладення капіталу, при якому інвестор безпосередньо придбав права володіння активами у вигляді фондових або майнових цінностей.

Непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи, набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої компанії, але буде мати долю у портфелі. [21,31]

Як правило, інвестиції пов’язані або з інтересами кредитора, або участі в капіталі в якості власника. Боргові цінні папери, як вкладення в нематеріальний актив, представляють собою ресурси, виданні в борг з обміном на право отримання прибутку у вигляді відсотків, та зобов’язань боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор придбає право участі в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною назвою — акції. Опціони не відносяться ні до боргових інструментів, ні до дольових. Опціони — це цінні папери, які дають інвесторам право придбати інший цінний папір або актив, по заздалегідь встановленій вартості по закінченні оговореного строку.

Інвестиції розрізняються і за ступенями ризику, а саме: високоризикові та малоризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем ризику — це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику — це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція — це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.

З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довгота короткострокові. Строк дії короткострокових інвестицій зазвичай становить один рік; довгострокові інвестиції розраховані на строк більше року або, як, наприклад, звичайні акції, зовсім не обмежуються строком. Прикладом короткострокового вкладення є депозитний сертифікат зі строком шість місяців, а облігації зі строком погашення 20 років — інструмент довгострокового вкладення [87, 14].

Ознаки класифікації прямих іноземних інвестицій: по об'єкту інвестування, по суб'єкту інвестування, по джерелу походження та за формою фінансування приведено на рис 1.1. (додаток А).

Найбільш специфічна класифікація іноземних інвестицій за типом розміщення згідно яких виділяють інвестиції з нуля, злиття та поглинання, трансплантація та стратегічні альянси.

Всі окреслені види інвестицій та їх обсяги перед усім залежить від середовища інвестування, тобто від характеристики інвестиційного клімату.

Інвестиційним кліматом прийнято називати сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, організаційно-правових і географічних чинників, властивих тій або іншій країні, що приваблюють або відштовхують інвесторів. Ранжирування країн світової спільноти по індексу інвестиційного клімату і зворотному йому показнику — індексу риски служить до певної міри вимірником для інвесторів при ухваленні ними рішень.

До основних параметрів, що визначають інвестиційний клімат в країні, відносяться політична і соціальна стабільність, фундаментальні основи правової системи, стан економіки, система прийому іноземного капіталу, зокрема, режим оподаткування, величина митних зборів і акцизів, порядок реєстрації підприємств з іноземною участю і тому подібне На даний момент одним з сильних дестабілізуючих чинників є незавершеність і нестійкість українського законодавства по іноземних інвестиціях.

Поняття «Інвестиційний клімат» відображає ступінь сприятливості ситуації, що складається в тій або іншій країні (регіоні, галузі) по відношенню до інвестицій, які можуть бути направлені в країну (регіон, галузь). Оцінка інвестиційного клімату ґрунтується на аналізі чинників, що визначають інвестиційний клімат сприяючих економічному зростанню. Зазвичай для цього застосовуються вихідні параметри інвестиційного клімату в країні (притока і відплив капіталу, рівень інфляції і процентних ставок, частка заощаджень у ВВП), а також вхідні параметри, що визначають значення вихідних і таких, що характеризують потенціал по освоєнню інвестицій і ризик їх реалізації. До них відносяться[24,36]:

§ природні ресурси і стан економіки;

§ якість робочої сили;

§ рівень розвитку і доступність об'єктів інфраструктури;

§ політична стабільність і передбачуваність;

§ макроекономічна стабільність;

§ якість державного управління;

§ регулювання економічного життя;

§ рівень дотримання законності і правопорядку;

§ захист прав власності;

§ обов’язковість партнерів при виконання контрактів;

§ якість податкової системи і рівень податкового тягаря;

§ якість банківської системи, доступність кредитування;

§ відвертість економіки, правила торгівлі із зарубіжними країнами;

§ адміністративні, технічні, інформаційні і інші бар'єри виходу на ринок;

§ рівень монополізму в економіці.

Найбільш істотні чинники, що формують інвестиційний клімат :

§ Макроекономіка.

§ Стан державного боргу.

§ Державне управління і економічна політика.

§ Інтелектуальна власність.

§ Законодавство і судовий захист.

§ Дотримання зобов’язань по контрактах.

§ Злочинність і корупція.

§ Податки.

§ Банківська система.

§ Валютна і торгова політика.

§ Політика місцевих властей.

§ Відмінності в інвестиційному кліматі для місцевих і іноземних інвесторів.

Перераховані чинники, що впливають більшою мірою негативно на формування інвестиційного клімату в Україні, вимагають розробки комплексу мерів по його поліпшенню. Потрібне радикальне поліпшення інвестиційного клімату, оскільки поки він залишається недостатньо привабливим.

Разом з тим, швидко і круто змінити ситуацію практично неможливо. Багато процесів, як, наприклад, налагодження корпоративного управління, забезпечення надійної роботи судової системи, подолання корупції і інші зміни, мають тривалий характер.

Інвестиційний клімат є найбільш важливим моментом при ухваленні іноземним інвестором рішення про інвестування в тій або іншій країні; він є комплексним поняттям. Це сукупність політичних, економічних, правових, адміністративних умов діяльності іноземного інвестора, що існують в конкретній країні, включаючи заходи, що робляться в ній в цілях залучення іноземного капіталу (умовно суб'єктивні чинники). Інвестиційний клімат розглядають одночасно із забезпеченістю країни ресурсами, необхідними для реалізації проектів, він показує привабливість країни для інвесторів, що вже діють і потенційних. Крім об'єктивних чинників (не залежних від державної політики), що впливають на привабливість держави для інвестування, існують і суб'єктивні чинники (залежні від державної політики). Перша група чинників робить в першу чергу вплив на ступінь ризику вкладень, друга — на прибутковість вкладень. 48,95]

Іноземний інвестор, маючи великий вибір країн, куди він має можливість помістити капітал, вибирає найбільш сприятливі умови, оцінює їх, звертаючи першочергову увагу на те, наскільки ці умови стабільні і як довго вони збережуться. Якщо довгострокові перспективи для іноземного інвестора сприятливі, він може не звернути уваги на тимчасові перешкоди. Якщо ж стабільності немає, і вона не є видимою в майбутньому, то ніякі заходи не привернуть іноземного інвестора.

Крім політичної стабільності важливі загальний стан економіки і державна політика економічного розвитку. Показовим в зв’язку з цим є постійне зростання валового національного продукту, постійне зростання (хай і невелике) виробництва.

Іноземний інвестор оцінює і рівень цін на місцеві сировину та матеріали, ступінь зростання заробітної плати, рівень цін на місцевих сировину і матеріали. Велику роль відіграють інфляція і інфляційні очікування.

Іноземний інвестор робить перший висновок про державну економічну політику, коли він починає вивчення валютного регулювання і контролю і, зокрема, таких питань, як коливання національної валюти, протекціоністські заходи, умови репатріації капіталу і прибутків, імпортне регулювання. Його цікавить питання, наскільки реально гарантовані його можливості репатріації капіталу і перерахування дивідендів і відсотків. При цьому кращою реальною гарантією вважається позитивний платіжний баланс в країні-реципієнтові капіталу. Такі заходи як встановлення «стелі» при перерахуванні прибутків з країни або прогресивна система їх обкладення, повинна служити інтересам держави, але не сприяють заохоченню іноземних інвесторів.

Ємний внутрішній ринок — важливий момент, що позитивно впливає при інших сприятливих умовах на ухвалення рішень іноземним інвестором. При цьому купівельна спроможність населення є одним з головних чинників. Зазвичай іноземний інвестор обчислює, яка частина продукції може бути продана на місцевому ринку.

Інфраструктура — один з важливих чинників, що впливає на рішення іноземного інвестора. 51,74]

Негативну дію на інвестиційний клімат спричиняє непрозорість, тобто відсутність ясних, чітких, легко зрозумілих і загальноприйнятих методів ведення діяльності на світових ринках капіталу і в національній економіці. До недавнього часу кількісної оцінки капіталу, що не «прийшов», не існувало. Тепер вона є. Її розробили фахівці відомої аудиторської компанії Price Walerhouse Coopers (PWC). У запропонованій методиці оцінка проводиться по п’яти критеріях: рівень корупції, непрозорість законодавчої системи, економіки і фінансової політики, стандартів бухгалтерського обліку і відносин в бізнесі. По кожному з критеріїв країні привласнювалася певна кількість балів — від 0 до 150 (150 — абсолютна непрозорість). Після чого виводилося середнє арифметичне, назване власне індексом непрозорості (opacity index).

Дану оцінку можна інтерпретувати так: країна, що має намір стимулювати приток іноземних інвестицій, вимушена створювати на своїй території сприятливі умови для інвестора, зокрема знижувати податкове навантаження.

І якби в Україні були зроблені необхідні заходи для підвищення прозорості економіки до рівня Сінгапуру (0), то це дало б такий же ефект, як зниження податкового навантаження на інвестора на 43 відсотки. І для бюджету ці заходи були б більш корисними — адже реальне зниження податків замінилося б організаційними заходами.

Велике значення іноземний інвестор приділяє тому, чи є з конкретною країною угода про заохочення і взаємний захист інвестицій і наскільки ця країна виконує свої договірні зобов’язання.

Найголовніше — наявність правової стабільності. Інвестор повинен чітко знати «правила гри» і бути упевнений, що вони будуть зберігатися незмінними. Отже, перераховані чинники можливо узагальнити по факторам впливу та ефекту та представити у таблиці 1.1. (див. Додаток Б).

На оцінку інвесторами інвестиційного клімату впливають дві групи чинників; об'єктивні, тобто не залежні від державної політики і суб'єктивні, тобто залежні від державної політики, що проводиться, на рівні регіону або центру (див. Додаток Б)[21,22].

Якщо підсумовувати вище сказане, то можна зробити висновок, що державна інвестиційна політика повинна постійно реагувати на стан господарського середовища, постійно адаптуватися до змін, що відбуваються, не тільки в країні нею і у всьому світі. Враховуючи загальні риси і відмінності в прямих і портфельних інвестиціях держава повинна розробляти специфічні стимули для цих типів інвестицій. Перш за все, приділяючи увагу залученню прямих інвестицій, оскільки саме вони є найбільш переважними з погляду розвитку економіки. Державна політика по залученню інвестицій реалізується в основному через ухвалення законодавчих актів, поліпшуючих інвестиційний клімат (зниження ризику за рахунок державних гарантій, і підвищення прибутковості за допомогою надання різних пільг). Особливу увагу слід приділяти підвищенню стабільності, передбачуваності і прозорості економіки. 25,85]

1.2 Фактори формування інвестиційного клімату

Створення сприятливого інвестиційного клімату залежить від дії низки факторів. Під фактором будь-якого процесу розуміють рушійну силу цього процесу. Отже, рушійні сили, які формують інвестиційний клімат в країні, можна назвати факторами інвестиційного клімату.

В науковій літературі приводяться різні види класифікацій факторів. Однією з таких, що заслуговує на увагу при виконанні економічного аналізу та фінансового аналізу, є класифікація факторів, викладена М.І.Яцківим. Він виділяє групи факторів за системою відповідних ознак, що «подаються ранжировано до їхнього значення» [28,36]:

1) За економічним змістом (виробничі та соціально-економічні);

2) За ступенем впливу (основні і другорядні фактори);

3) За ступенем залучення резервів (інтенсивні та екстенсивні фактори);

4) За внутрішнім змістом (кількісні і якісні фактори);

5) За часом дії (постійні і тимчасові фактори);

6) За ступенем охоплення (загальні і специфічні фактори);

7) За характером дії (об`єктивні і суб`єктивні фактори);

8) За ступенем кількісного виміру впливу (фактори, що піддаються кількісній оцінці, і фактори, що не піддаються кількісній оцінці);

9) За способом визначення впливу (прямі і розрахункові фактори);

10) За об`єктами маркетингового середовища (демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні, культурного порядку) .

На нашу думку, у нашому випадку ми повинні аналізувати фактори за об'єктами інвестиційного середовища (правове середовище, фінансова стабільність, економічні реформи, надмірне регулювання економіки, складні, плутані й високі податки, постійно змінювані правила гри, неможливість виконувати контракти та інші).

Правове середовище є одним з найважливіших факторів формування інвестиційного клімату. З досвіду багатьох країн стало очевидним, що збалансованого бюджету, сучасних технологій та сильного Національного банку недостатньо щоб гарантувати нормальну інвестиційну діяльність. Повинні бути також ефективні суди. Повинні бути контракти, що мають правову силу. Повинні бути справедливі закони. Повинен бути захист прав власності. Повинні бути передбачувані правила та процедури. Країни, де законність не є основою життя, залишаються «країнами з великим потенціалом» і не більше. Сприяння розвиткові законності у цьому напрямку також є ключем до успішної боротьби з корупцією. Підприємці в усіх країнах мають труднощі з податками, митними процедурами, стандартами та іншими вимогами. Але привабливий інвестиційний клімат пропонує підприємцям певні права і гарантії: право на отримання попереднього повідомлення про запропоновані зміни у правилах, нормативах, стандартах та законах, що регулюють економічну і комерційну діяльність. Право публічних коментарів та відкритих дебатів. Право вимагати підзвітністності і подавати апеляції.

У цій сфері «ясність» є ключовим словом. Кожна країна створює власну правову систему, і всі вони досить складні. Але юрист зобов’язаний пояснити інвестору на простих прикладах ризики, з якими він зустрінеться. Якщо не вдасться, то це означатиме або помилку юриста, або недосконалість законів, які погано сформульовані через політичні компроміси чи брак часу.

Для інвестора важлива наявність:

цивільного, контрактного і корпоративного права як основи правил гри (в Україні особливо недосконале корпоративне право);

права власності на землю і нерухомість, оскільки ніхто не захоче вкладати інвестиції, якщо ці права можуть бути скасовані;

надійної системи земельної реєстрації;

права на використання землі як додаткового забезпечення (застави) під кредит, який надає банк або кредитор дебітору;

гарантії на випадок неспроможності дебітора, наприклад, щоб кредитор зміг за борги відсудити у дебітора приміщення у власність .

Однак іноземні інвестори визначають наявні перешкоди для інвестування в українську економіку, які формують несприятливий інвестиційний клімат та наведені на рис. 1.2: нестабільне та надмірне державне регулювання, нечітка правова система, мінливість економічного середовища, корупція, великий податковий тягар, проблеми щодо встановлення чітких прав власності, низький рівень доходів громадян, мінливість політичного середовища, відсутність матеріальної інфраструктури, проблеми виходу (Рис. 1.2.)

Створення клімату, сприятливого для розвитку бізнесу, та відповідного іміджу, посилення законності, збільшення прозорості - це вирішальні чинники для того, аби українці отримали більші економічні можливості. Існують також інші ключові завдання щодо реформ, над якими Україна повинна працювати.

Другим дуже важливим фактором формування сприятливого інвестиційного клімату є фінансова стабільність в країні. В України ще є час перевести свої державні фінанси на міцний фундамент і втримати свій борг у підконтрольних межах. Але час спливає швидко, а для завоювання довіри ринку потрібні реформи. Інакше наступна фінансова криза, спалахне вона в Азії, в Росії, чи ще будь-де, може поставити Україну вже не в скрутне, а в безвихідне становище: коли вона раптом з’ясує, що позичити грошей вона більше не може ніде — ні на внутрішніх, ні на зовнішніх ринках — і ні за яку ціну. Цей постійно присутній ризик підсилює нагальність реформ, з тим щоб Україна навела порядок у своєму економічному домі, понизила відсоткові ставки і змогла залучити такі потрібні інвестиції. 32,96]

Зацікавленість в Україні з боку американських і з боку інших іноземних інвесторів — істотна, і причини цього зрозумілі:

Україна представляє собою ринок більш ніж п’ятдесяти мільйонів споживачів.

Україна займає стратегічне в економічному відношенні положення в Європі; звідси виробник може експортувати свою продукцію до Центральної Європи, Балкан, Росії, Кавказу й Центральної Азії.

Україна має найродючіші сільськогосподарські землі у світі і багата на інші природні ресурси.

Україна володіє рядом вражаючих технологій.

Україна має добре освічені і кваліфіковані кадри.

Але, попри все це дійсний обсяг іноземних інвестицій в Україну є низьким. Це пов’язане з тим, що будь-якого конкретного року кількість іноземного капіталу, що його можливо вкласти в іноземні інвестиції, обмежена. У процесі гострого міжнародного змагання за інвестований долар не можна гаяти ні хвилини. Капітал вкладається туди, де умови інвестування прозорі й передбачувані, де інвестиції можуть принести гарний прибуток.

Україна є одним із претендентів у змаганні за цей капітал з іншими країнами Центральної Європи і Новими Незалежними Державами, де формується ринкова економіка, у змаганні з країнами Латинської Америки, де економіка перебуває у розвитку, а також у змаганні з країнами Південно-Східної Азії, чиї економічні системи зараз переживають труднощі; зрештою, у змаганні з усім світом.

Це змагання є жорстоким і безкомпромісним. Тут мало місця для сентиментів, для політики чи для геостратегічних міркувань. Рішення приймаються приватним сектором на основі підрахунку прибутків у світлі суворої економічної й комерційної дійсності.

Сумним, але незаперечним фактом є те, що Україна програє у цьому змаганні, причому програє значно. Іноземні інвестиції у Румунії приблизно в чотири рази вищі на душу населення, ніж в Україні. У Словаччині - в п’ять разів вищі. Американські іноземні інвестиції в Угорщині на душу населення вищі у дванадцять-вісімнадцять разів, ніж в Україні. [100]

Україна з 2003 по 2007 рр. має в цілому приблизно 16,9 мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій. Для країни такого розміру й такого багатого потенціалу, як Україна, це мізерна сума. Польща, з меншим населенням і ресурсами, які й близько не схожі на ресурси України, отримала 10 мільярдів доларів іноземних інвестицій тільки у 1998 році.

Багато потенційних інвесторів в Україну зацікавлені у великому ринку України, у її щедрих ресурсах, у її кваліфікованій робочій силі, проте не поспішають зробити рішучий крок. Потенційні американські інвестори побоюються таких негативних факторів формування інвестиційного клімату як надмірне регулювання; складні, плутані й високі податки; постійно змінювані правила гри; неможливість виконувати контракти. Все це створює несприятливе середовище для бізнесу й інвестицій. Українські підприємці називають той самий список негативних факторів.

Дійсно фіскальна структура є дуже важливим фактором хоча часто рівень оподаткування і не вважають найважливішим фактором. Такі країни, як Нідерланди, Швеція і Данія, відомі своїм високим рівнем оподаткування, проте вони не відчувають браку інвестицій. Найважливішими для інвестора є ясність, прозорість і передбачуваність. Неясні чи суперечливі закони спричиняють до конфліктів з податковими інспекторами. У гіршому випадку це призводить до корупції з боку податкового інспектора, компанії або з обох сторін разом. Але навіть без корупції непередбачено високі податки означають великий ризик, низькі прибутки і несприятливий інвестиційний клімат.

В той же час американські бізнесмени певні, що президент і його економічна команда висловлюють правильні думки про економічну реформу і бажання України приймати інвестиції.

Серед інших важливих факторів формування сприятливого інвестиційного клімату можна назвати наступні, котрі в своїх працях, визначають такі економісти: Грабенко О. В. [21,31], Губський Б. В. [24,45]:

Вивіз грошей за кордон. Як вже зазначалося, курс валют один з основних економічних ризиків інвестора, який існує в усьому світі, за винятком єврозони. Між тим, Національний банк України, намагаючись захистити курс гривні, ввів значну кількість обмежень на переказ грошей за кордон та з-за кордону. Гірше те, що ці обмеження щодня змінюються і дуже часто повідомляються комерційним банкам факсом у короткий відрізок часу. Не треба доводити, як це підриває впевненість інвесторів і зменшує їх бажання щодо інвестування.

Трудове законодавство. Інвестор, який наймає новий штат, хоче знати принципи поведінки з працівниками у разі згортання бізнесу і обсягів своїх зобов’язань. Чи може він скоротити штат, чи повинен забезпечити людей робочими місцями до їх пенсійного віку? Чим важче звільнити людей з робочих місць, тим обережнішим буде інвестор при найманні працівників. Українське трудове законодавство зберігає комуністичні тенденції захисту прав працюючих, і, що дивно, дуже мало іноземних інвесторів висловлює скарги з цього приводу.

Непрозорість бізнесу. Дуже ненадійними є щорічні доповіді про баланс прибутків і витрат, що їх надають українські компанії (до того ж, їх важко одержати). Для запровадження у банках були створені західні облікові стандарти, але й досі вони залишаються невідомими багатьом бізнесменам. Звичайно, це стримує прагнення іноземних інвесторів співпрацювати з українськими компаніями. Більше того, в Україні чимало ділових операцій ґрунтується на особистих стосунках між керівництвом компаній і банків, які (операції) рідко бувають узаконеними.

Високий рівень злочинності. Злочинність загрожує безпеці, добробуту, здоров’ю і навіть життю людей. В економічному плані вона є серйозним фактором, який впливає на поведінку інвестора. Він вимушений турбуватися про охорону, оплату захисту тощо. Зрозуміло, що створення безпечного середовища для бізнесу є важливим завданням уряду.

Втручання уряду у справи бізнесу. Незважаючи на обіцянки розвивати ринкову економіку, український уряд постійно втручається у справи бізнесу. Це особливо помітно у банківській галузі, де здійснюється вплив на банки:

— щодо надання позик компаніям (особливо державним), які зазнали труднощів;

— щодо придбання в уряду облігацій позики при конвертації цих облігацій у довгострокові і менш прибуткові форми надання кредиту уряду.

Ключовими умовами, які можуть спонукати іноземного інвестора до діяльності в Україні, є:

рівноправність між місцевими та іноземними компаніями;

чесні умови конкуренції (однакове «поле для гри»);

антимонопольне (антитрастове) законодавство, гарантоване урядом і судом .

Отже, очевидно, що інвестування (особливо за кордон) — справа ризикована. Певні види ризику, властиві бізнесу (наприклад конкуренція), є здоровими, так як стимулюють нововведення, прогрес і процвітання. Інших видів ризику зусиллями уряду або інших організацій можна позбутися, забезпечивши сприятливіший інвестиційний клімат в Україні.

Для збільшення інвесторів Україні насамперед потрібно проаналізувати та усунути перешкоди на шляху іноземного інвестування. Це сприятиме розквіту України. 45,102]

Компанії при інвестуванні у ту чи іншу країну враховують також і вторинні фактори:

співробітництво в якомога більшій кількості країн;

рівень конкуренції;

рівень ставок ввізного мита або транспортних витрат.

Однак за всіх умов вони не інвестуватимуть, якщо не очікуватимуть на прибуток, до того ж порівняно вищий, ніж у іншій країні. Навіщо компанії інвестувати в Україну, якщо вона здатна заробити більше, скажімо, у США, Німеччині або Польщі? Отже, Україна конкурує на ринку інвестицій з іншими світовими країнами. І навіть коли в Україні будуть створені добрі умови для інвестування, вони можуть виявитися не досить сприятливими порівняно з іншими країнами. І цей чинник потрібно брати до уваги.

Компанії, які планують інвестувати в Україну, розуміють, що інвестування — це завжди дуже ризикований бізнес, і тому його слід правильно оцінити. Ризик, з яким стикаються компанії-інвестори, класифікують за трьома групами: комерційний; додатковий (в разі інвестування за кордон); зумовлений особливостями інвестиційного клімату у певній країні (зокрема в Україні).

На ступінь комерційного ризику впливають такі моменти:

попит на продукт;

платоспроможність покупців;

поведінка конкурентів;

можливість вивезення своєї продукції з України в інші держави.

Зазначені проблеми турбують будь-якого інвестора.

Спеціальні, додаткові ризики, що виникають при інвестуванні в іноземну країну, дуже важко оцінити, але їх обов’язково слід враховувати. Йдеться, наприклад, про відмінності менталітету і культури різних країн. Злиття нідерландських і бельгійських банків виявилося неможливим саме через відмінність менталітету і культури голландців та бельгійців, незважаючи на те, що банківські справи обидві країни вели голландською мовою. У більшості випадків мовна проблема є додатковим ускладненням.

Специфічною економічною проблемою інвестування за кордон є ризик, пов’язаний з коливанням курсів валют. Наприклад, компанія інвестує в доларах, гульденах або євро, а прибутки з українських інвестицій отримуватиме в гривнях. Але виникає питання: якою буде різниця у курсі гривні до основних валют на той момент, коли інвестор захоче отримати хоча б дивіденди? Заходом певного запобігання ризику коливання курсу валют стало введення євро в країнах Європейського Союзу. Однак в усіх інших країнах цей вид ризику залишається: в одних більший, в інших менший.

Інвестори зважають і на ризик, пов’язаний із інвестиційним кліматом, тобто регулятивною структурою і бізнес-кліматом у країні. В цьому аспекті Україна програє країнам Західної Європи, США, Канаді, меншою мірою країнам Центральної Європи. Саме у цій сфері український уряд і парламент мають поліпшити становище, бо нестабільність правової структури, непередбачуваність податкового тягаря — це чинники високого ризику для інвестора, які не сприяють інвестуванню у нашу країну.

Економічні реформи — третій вагомий фактор формування сприятливого економічного середовища. Нелегко провести економічні реформи і досягти оздоровлення. Адже одна з ключових вимог відновлення економіки — це інвестиції. Тобто, з однієї сторони економічні реформи — запорука пом’якшення умов інвестування клімату, з другої, — економічні реформи вимагають інвестицій. Динаміка основних показників економіки України, що з одного боку обумовлюють обсяги інвестицій, а з іншого є їх наслідками наведено в табл.1.2.

Таблиця 1.2.

Динаміка основних економічних показників в Україні[100]

При проведенні аналізу основних показників діяльності держави, ми пропонуємо розглянути ВВП в динаміці (табл.1.2.)(ВВП з 2003року 50,1млрд.USD збільшився до 106,1млрд.USD). Це свідчить про покращення рівня економічного зростання в державі. Також один з найголовніших показників економічного зростання є показник офіційно зареєстрованого безробіття: на Україні спостерігається зниження цього показника з 3,5% у 2003році до 2,7% у 2006році.

Інвестиційний бум на початку 2007 року став одним з основних факторів, що визначив високу динаміку реального зростання ВВП (7,7 відсотка у січні-липні 2007 року, 7,9 відсотка у січні-червні 2007 року).

За нашими оцінками обсяги валового нагромадження основного капіталу у І півріччі 2007 року реально збільшились порівняно з аналогічним періодом 2006 року на 22−25 відсотків, а обсяги його основної складової [100](близько 81 відсотка) — інвестицій в основний капітал — перевищили минулорічні показники за даними Держкомстату на 32,2 відсотка)(Рис. 1.3.).

При цьому, якщо досить значне зростання ВВП, промисловості та інших видів економічної діяльності протягом першої половини 2007 року, в тому числі, пов’язано із ефектом низької порівняльної бази минулого року, то зростання інвестиційної компоненти ВВП не містить статистичного ефекту і викликано суто економічними факторами.

Рис. 1.3 Зростання інвестицій в основний капітал, у % до відповідного періоду попереднього року[100].

По-перше, за останні роки під впливом швидкої (агресивної) трансформації зовнішнього середовища змінилась мотивація ведення бізнесу в Україні. Якщо раніше стратегічної потреби у власників інвестувати прибутки у модернізацію виробництва не існувало (рівень конкурентної боротьби був низьким, а конкурентоспроможність товарів підтримувалась, в тому числі, за рахунок заниженої вартості енергоносіїв), то сьогодні формування жорсткої конкуренції на зовнішньому та внутрішньому ринках, активізація процесів злиття та поглинання, постійне підвищення вартості газу «змусили» вітчизняних виробників інвестувати кошти (як власні, так і залучені) в оновлення морально та фізично застарілого обладнання.

По-друге, стійкість економіки до сировинних шоків, яку продемонструвала країна у 2006 році, довела зовнішнім інвесторам (на ряду із результатами реприватизації Криворіжсталі і продажу акцій ряду крупних банків), що Україна є привабливим об'єктом для вкладення коштів і її активи є суттєво недооціненими.

Як результат, сьогодні Україна поступово перетворюється з країни нетто-експортера капіталу на країну нетто-імпортера, залучаючи необхідні для інвестицій ресурси на міжнародному ринку капіталів. Це можливо прослідити по змінам в розмірі заощаджень та інвестицій (див. табл.1.3.).

Таблиця 1.3.

Баланс заощаджень та інвестицій, % від ВВП[100]

Так, за нашими оцінками у І півріччі 2007 року баланс «заощадження-інвестиції» приватного сектору є негативним («мінус» 6,2 відсотка від ВВП) (Див.Табл.1.3.). Частка приватних інвестицій у ВВП зросла (на 1,1 відсоткового пункту порівняно з І півріччям 2006 року) при одночасному зменшенні частки приватних заощаджень (на 2,1 відсоткового пункту) через постійне зростання витрат на оплату робочої сили та матеріальних витрат. Тобто нестачу власних ресурсів для фінансування крупних інвестиційних проектів підприємства компенсують за рахунок альтернативних джерел фінансування, а саме залучення на внутрішньому та зовнішньому кредитних ринках. Як наслідок, баланс зовнішнього сектору був від'ємним («мінус» 4,5 відсотка від ВВП).

У структурі джерел фінансування інвестицій в основний капітал за І півріччя 2007 року відбулись певні зміни (див.табл.1.4.).

Таблиця 1.4

Структура інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування[100]

Порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшилась на 0,6 відсоткового пункту (до 60,2 відсотка) частка власних коштів підприємств та на 0,5 відсоткового пункту частка залучених коштів за рахунок зовнішніх інвесторів (до 3,4 відсотка) при відповідному зменшенні частки залучених коштів за рахунок внутрішніх джерел фінансування (на 1,1 відсоткового пункту до 36,4 відсотка). Зменшення питомої ваги внутрішніх джерел фінансування в структурі інвестицій в основний капітал відбулось, насамперед, за рахунок зменшення (на 2,6 відсоткового пункту) частки бюджетного фінансування капітальних видатків.

В умовах політичної нестабільності, проведення дострокових парламентських виборів та, відповідно, високої вірогідності невиконання плану по приватизації, уряд фінансував здебільшого соціально захищені статті бюджету при деякому недофінансуванні статей капітальних видатків.

Простежується збільшення частки коштів державного бюджету за підсумками І півріччя 2006;2007рр (4,1 відсотка проти 5,5 відсотка відповідно І півр.2006 -2007р)(Табл.1.4.). [100]

Власні кошти підприємств залишаються основним джерелом фінансування капітальних вкладень. Збільшити частку своїх коштів на інвестиції підприємствам вдалось через збільшення обсягів прибутку.

Завдяки сприятливій зовнішній кон’юнктурі (високий попит та ціни на основну експортну продукцію — металургію та хімію), галузі промисловості, орієнтовані на експорт, отримали більші прибутки, ніж за відповідний період 2006 року. А саме, фінансовий результат підприємств металургійного виробництва зріс майже у 2 рази, а підприємств хімічної промисловості, навіть при зростанні ціни на природний газ — у 1,2 рази. Через зростаючий, зокрема внутрішній, попит на машинобудівну продукцію, також збільшився фінансовий результат діяльності підприємств цієї галузі (у 2,7 рази).