Аналіз ефективності виробництва соняшнику у ТОВ Агрофірма «Лиманський» Очаківського району

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ ТЕХНОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ МИКОЛАЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економічний аналіз»

на тему: «Аналіз ефективності виробництва соняшнику у товаристві з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району

Виконала :

Студентка групи Б 3/1

Паламарь Наталія

Науковий керівник:

Киричук Олена Міколаївна

Миколаїв — 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ З ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Значення і завдання економічного аналізу

1.2 Теоретичні основи аналізу ефективності виробництва соняшнику

1.3 Методика дослідження

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ УМОВ ГОСПОДАРСТВА

2.1 Аналіз розміру та спеціалізації

2.2 Аналіз забезпеченості та ефективності використання ресурсів

2.3 Аналіз фінансового стану

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА СОНЯШНИКУ

3.1 Аналіз та основні напрямки збільшення обсягів виробництва соняшнику

3.2 Аналіз та резерви зростання виручки від реалізації соняшнику

3.3 Аналіз та напрямки підвищення ефективності виробництва соняшнику

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Виробництво соняшнику, як найбільш поширеної олійної культури, є наразі стратегічно важливою проблемою для розвитку національної економіки України. Підприємства олійно-жирової галузі за досліджуваний період входили до першої п’ятірки галузей харчової промисловості за обсягами виробництва.

Незважаючи на складність сучасного економічного стану сільського господарства України, підприємства, що займаються виробництвом і переробкою олійних культур, насичують ринок своєю продукцією й мають змогу нарощувати виробництво.

На сучасному етапі олійно-жирова галузь України — основу якої становить виробництво й переробка соняшнику — має низку проблем, вирішення яких є необхідною умовою забезпечення внутрішньої стабільності держави та зміцнення її позицій на міжнародних ринках.

Аналіз останніх досліджень та публікацій, у яких висвітлюється дана проблема. Питання щодо виробництва та переробки олійних культур, зокрема соняшнику, є предметом наукових пошуків значного кола вчених. Вагомий внесок у дослідження тенденцій розвитку олійно-жирової галузі зробили А. В. Фаїзов, О. Маслак, С. Кучеренко, Н. Л. Кузьмінська та інші. У їхніх працях досліджуються основні аспекти як сучасного стану та перспектив розвитку ринку соняшнику, так і олійно-жирової галузі в цілому. Особлива увага звертається на дослідження світових тенденцій у виробництві та переробці соняшнику [1−5, 10, 11].

Віддаючи належне дослідженням, які здійснюються у даній сфері, зауважимо, що в більшості з них не концентрується увага на ефективному управлінні ціноутворенням, окрім того мало хто досліджує перспективи розвитку олійно-жирової галузі в цілому.

Мета роботи — дослідження та аналіз економічної ефективності виробництва соняшнику в товаристві з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району; особливостей виробництва соняшнику; основних чинників, що впливають на економічну ефективність виробництва соняшнику.

Основними завданнями є дослідження економічної ефективності виробництва соняшнику в товаристві з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району; виявлення загальних тенденцій виробництва, споживання та переробки даної культури; факторів, що впливають на прибутковість підприємств-виробників соняшнику.

Джерельною базою даного дослідження стали матеріали досліджуваного підприємства та Державної служби статистики України. Методи досліджень, що використані в ході написання статті, ґрунтуються на діалектичному та комплексному підході до вивчення економічних явищ. У процесі дослідження використані такі методи: абстрактно-логічний, порівняння, розрахунково-конструктивний.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ З ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Значення і завдання економічного аналізу

Обсяг виробництва й обсяг реалізації продукції є взаємозалежними показниками. В умовах обмежених виробничих можливостей і необмеженого попиту на перше місце виходить обсяг виробництва продукції. Але в міру насичення ринку і посилення конкуренції не виробництво визначає обсяг продажів, а навпаки, можливий обсяг продажів є основою розробки виробничої програми. Підприємство має виробляти тільки ті товари і в такому обсязі, які воно може реально реалізувати.

Темпи зростання обсягу виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості безпосередньо впливають на обсяг витрат, на прибуток і рентабельність підприємства. Тому аналіз цих показників має важливе значення. Його основні завдання:

— оцінювання ступеня виконання плану і динаміки виробництва та реалізації продукції;

— визначення впливу факторів на зміну величини цих показників;

— виявлення внутрігосподарських резервів збільшення випуску і реалізації продукції;

— розробка рекомендацій із освоєння виявлених резервів.

Об'єкти аналізу:

— обсяг виробництва і реалізації продукції в цілому і за асортиментом;

— якість і конкурентоспроможність продукції;

— структура виробництва і реалізації продукції;

— ритмічність виробництва і реалізації продукції.

Джерелами інформації для аналізу виробництва і реалізації продукції є:

а) планові дані; план підприємства, план відвантаження і реалізації продукції, оперативні плани-графіки;

б) дані статистичної звітності:

— форма № 1 (підприємництво) «Звіт про основні показники діяльності підприємства;

— форма № 1-П (річна) «Звіт підприємства про продукцію» ;

— форма № 1-П (квартальна) «Квартальний звіт підприємства про продукцію» ;

— форма № 2 «Звіт про фінансові результати» та інші.

в) дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку: акт або відомість приймання продукції, накладна на здавання готової продукції на склад, приймально-здавальна накладна, рахунок-фактура, товарно-транспортна накладна, відомість «Рух готових виробів, відвантаження і реалізація їх» і т. д.

1.2 Теоретичні основи аналізу ефективності виробництва соняшнику ресурс реалізація соняшник виручка Ефективнiсть виробництва як економiчна категорiя вiдображає дiю об'єктивних економічних законів, якi проявляються в результативностi виробництва. Вона є тією формою, в якiй реалiзується мета суспiльного виробництва. Економiчна ефективнiсть показує кiнцевий корисний ефект вiд застосування засобiв виробництва i живої працi, а також сукупних iх вкладень. У зв’язку з цим необхідно розрізняти такi понятгя, як ефект i економічна ефективність. Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки.

Термін «ефект» у перекладі з латинської означає «результат». Отже, категорія «ефективність» може інтерпретуватись як «результативність». Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект — це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї зміни може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає.

Отже з точки зору виробництва ефект—це результат тих чи iнших заходiв, якi проводиться в виробництвi. Вiн характеризуеться пiдвищенням урожайностi культур та продуктивностi худоби i птицi.

Таким чином, існує як об'єктивна зміна стану певної системи (об'єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Типовий приклад якісних оцінок ми вже навели, розділивши множину ефектів на позитивні та негативні. Що ж стосується кількісного оцінювання, то воно здійснюється за допомогою різноманітних кількісних показників, які можна поділити на дві великі групи: часткові та загальні.

Отже, фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати.

Економічна ефективність виробництва визначаться відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва i живої праці.

Ефективність виробництва — це узагальнююча економічна категорiя, якiсна характеристика якої відображається у високій результативності використання живої i уречевленої в засобах виробництва праці. Економічну ефективність виробництва можна визначати на різних рівнях. Виділяють: народногосподарську економічну ефективність сільського господарства; економічну ефективність сільськогосподарського виробництва; економiчну ефективність окремих галузей сільського господарства, а також окремих підприємств i iх пiдроздiлiв;

Економiчну ефективнiсть вiдображають через рiзнi вартiснi показники, що характеризують промiжнi та кiнцевi результати виробництва на пiдприемствi чи в iншiй iнтеграцiйнiй виробничiй структурi.

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економш тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв’язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

Підвищення економічної ефективності діяльності підприємств означає, що на кожну одиницю вкладених у виробництво затрат, підприємство одержує більше продукції вищої якості і нижчої собівартості, а це означає, що підприємство одержить більший розмір прибутку. Тому кожне сільськогосподарське підприємство зацікавлене в підвищенні економічної ефективності, оскільки чим вища ефективність, тим краще господарює підприємство. Таке підприємство, як правило має достатню кількість власних грошей і тому своєчасно виплачує працівникові заробітну плату, використовує різні види морального і матеріального стимулювання для підвищення зацікавленості працівників у результатах виробництва, здійснює розширене відтворення та виділяє кошти на соціальний розвиток населеного пункту.

Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:

F=E/P (1.1)

де F — ефективність; Е — ефект (результати); Р — витрати (ресурси).

Щодо визначення ефективності виробництва то в економічній теорії існують три підходи:

1) ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва;

2) витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов’язані з його досягненням;

3) ресурсно-витратний, що, як це видно з самої назви, являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Проте застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо).Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями.

Щодо визначення результату виробництва, або ефекту також у теорії існує три основних підходи:

1. За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад, виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).

2. Як результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його застосуванні утворюється ціла множина показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.

3. За результат береться сума прибутку та амортизації. Річ у тім, що з точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавче визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним. Але для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів. Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими, ніж тоді, коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів.

Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність роботи підприємства.

1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.

2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності - незацікавленою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.

3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.

Ознакою ефективності є необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістовне тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є утворювальною субстанцією багатства і мірою витрат, необхідних для його нагромадження. Саме тому підвищення ефективності виробництва (продуктивності системи виробництва і обслуговування) можна вважати конкретною формою проявлення цього закону.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, щоб на кожну одиницю витрат — трудових, матеріальних, фінансових — досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку.

1.3 Методика дослідження Щоб визначити оцінку економічної ефективності, використовують систему взаємопов'язаних показників, які характеризують вимоги економічних законів і впливів різних факторів. Для найбільш чіткого відображення рівня економічної ефективності, широко використовується, як натуральні, так і вартісні показники. Одним із найважливіших показників, що характеризують обсяг сільськогосподарського виробництва є вартість валової і товарної продукції господарства на основі яких можна розрахувати валовий і чистий доход, а також прибуток.

Валова продукція сільського господарства — це всі виробленні первинні продукти протягом року землеробства і тваринництва. Їх розраховують в поточних та постійних цінах в вартісній формі 2010 р. При визначені вартості валової продукції у сільському господарстві в її склад включають вартість основної, побічної продукції рослинництва, тваринництва і вартість вирощуваних за рік молодих насаджень. Продукція, яка реалізована господарством за границі виробництва, або використана для обміну по бартеру, називається товарною продукцією.

Вартість товарної продукції - розраховують у поточних цінах реалізації, рівень якої залежить від каналів і строків реалізації, якості продукції та інших факторів.

Економічна ефективність насіння соняшнику характеризується такими показниками, як: собівартість, прибуток розрахований на 1 ц продукції та 1 га посіву, урожайність, ціна реалізації 1 ц, рівень рентабельності.

Собівартість продукції (С) — це витрати сільськогосподарського підприємства на виробництво і реалізацію продукції, вираженій у грошовій формі. Виробнича собівартість включає витрати на виробництво продукції і обчислюється по всій продукції, виробленій у господарстві. А повна собівартість включає витрати на виробництво і реалізацію продукції і обчислюється тільки по реалізованій продукції. При визначенні економічної ефективності виробництва соняшника визначають собівартість 1 ц виробленої продукції [1.50].

С = Вс/ВЗ (1.2);

де ВЗ — валовий збір, Вс — виробнича собівартість.

Прибуток (П) — це реалізована частина чистого доходу. Він визначається, як різниця між грошовою виручкою від реалізації та повної собівартості проданої продукції. При визначенні економічної ефективності виробництва соняшника визначають прибуток на 1 ц та на 1 га посіву соняшника.

Прибуток, отриманий на 1 га площі посіву соняшника:

(1.3);

де П — прибуток, S-площа з якої зібрано урожай.

Прибуток, отриманий на 1 ц виробленої продукції:

(1.4);

де К — кількість виробленої продукції

Урожайність (У) — це кількість продукції, одержаної з 1 га посіву. Визначається шляхом ділення валового збору після доробки на зібрану площу соняшника.

Урожайність = Валовий збір, ц / Площа посіву, га Ціна (Y) — це грошовий вираз вартості товару. Відзначається як відношення виручки від реалізації продукції до кількості реалізованої продукції. Ціна включає собівартість і прибуток:

Y=c + v + m, (1.5) де

C + v — собівартість;

m — прибуток.

Рівень рентабельності(Р) — визначається з відношення одержаного прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат і характеризується ефективність їх використання. При цьому 1% прибутку з розрахунку на 1 грн. виробничих витрат [12.45].

(1.6);

де ПС — повна собівартість.

Затрати праці на 1 ц насіння (Т) — визначається відношенням сукупних затрати прати праці на все виробництво соняшника до збору соняшника.

(1.7);

де ЗТ — прямі затрати праці, люд.-год.,

ВЗ — валовий збір.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ УМОВ ГОСПОДАРСТВА

2.1 Аналіз розміру та спеціалізації

ТОВ «Агрофірма «Лиманський» знаходиться в Очаківському районі Миколаївської області. Відноситься до підзони північного степу. Господарство спеціалізується на виробництві зерна і молока.

За результатами агрохімічного обстеження в господарстві переважають ґрунти з середнім вмістом гумусу, рухомого фосфору, високим вмістом калію і низьким рухомого азоту. Територія господарства розташована на рівнинній поверхні. В ґрунтовому покриві переважають чорноземи південні, перехідні, звичайні. Клімат теплий з жарким літом та м’якою зимою. Середньорічна температура повітря 8,5 С. Середня із абсолютних мінімальних температур — 3050 С. Річна кількість опадів — 418 мм. Середня температура повітря самого теплого місяця (липня) — (+21 С — + 23 С), самого холодного місяця (січня) — (-3,5 С — -5 С). За метеорологічними даними в зимовий період тут випадало мало вологи (від 23 до 27 мм) і взагалі кількості їх умовам випаровування район відноситься до засушливої зони — річна кількість — 330 — 340 мм. Агрометеорологічна станція повідомляє, що середня тривалість безморозного періоду в зоні складає 186 — 200 днів. Приморозки навесні припиняються найчастіше з другої декади квітня, але бувають роки, коли вони спостерігаються, навіть, у другій декаді травня. Осінні ж приморозки починаються з другої декади вересня. Осінь не довга, як і весна (45 днів) часто мало дощова. Зима коротка, переважно малосніжна, сніговий покрив не стійкий. Буває, що протягом декількох днів доходить мороз до — 29 — 33 С, а грунт промерзає до 70 — 100 мм. За календарем весні відводиться 3 місяці, фактично ж вона у нас коротша. Середньодобова температура вище 0 починається з другої декади березня. Літня погода утримується майже п’ять місяців. Цей період теж достатньо непостійний. Не дивлячись на те, що влітку випадає багато опадів, спостерігаються випадки, коли їх нема зовсім. Запаси вологи в ґрунті доходять до метрового рівня, що і призводить до загибелі врожаю. На території господарства знаходяться дві польові бригади, одна свиноферма, ремонтна майстерня, пункт технічного обслуговування, гараж і ангар для зберігання техніки. Основними пунктами збуту сільськогосподарської продукції та базою постачання являється обласний центр — місто Миколаїв. Основний вид транспортного зв’язку в господарстві - автомобільний. В цілому природні умови сприяють веденню виробничої діяльності господарства зокрема вирощуванню сільськогосподарських культур і, як відомо, мають великий вплив на спеціалізацію та розміри підприємства.

Розглянемо розмір сільськогосподарського виробництва ТОВ «Агрофірма «Лиманський» (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Розмір виробництва в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району*

*Розроблено автором з використанням звітності ТОВ «Агрофірма «Лиманський» форма 50

Аналіз даних таблиці 2.1 свідчить, що вартість валової продукції сільського господарства (в постійних цінах 2010 р.) у 2013 році зросла порівняно з 2011 на 24,4%, а порівняно з 2012 роком зменшилась на 15,4%. Грошова виручка від реалізації сільськогосподарської продукції у 2013 році зросла порівняно з 2011 роком майже в 2 рази, а з 2012 роком на 51,4%. В господарстві площа сільськогосподарських угідь трохи зменшилась, але надалі зберігається стабільність. Якщо в 2011 році цей показник складав 416 га, то в 2012 році площа угідь становила 394 га, в 2013 році - 396 га. Всі землі в господарстві орендуються. Середньорічна чисельність працівників зайнятих в сільському господарстві була найбільшою в 2013 році і склала 9 працівників, а найменший показник був зафіксований в 2011 році - тільки 4 особи. В господарстві поголів'я худоби та птиці було наявним лише в 2011 році - 3 ум.гол.

Спеціалізація — важливий фактор переведення виробництва на промислову основу, вона постійно зумовлює потребу в нових технічних засобах праці. Правильна спеціалізація господарства-важлива умова зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, покращення її якості та зниження собівартості продукції. Визначимо форму спеціалізації підприємства на основі даних.

Таблиця 2.2

Склад та структура грошової виручки від реалізації в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району*

*Розроблено автором з використанням звітності ТОВ «Агрофірма «Лиманський» форма 50

На основі проведеного аналізу обсягів грошової виручки від реалізації сільськогосподарської продукції та проаналізувавши дані таблиці можна зробити такий висновок, що дане господарство є вузькоспеціалізованим. Основним напрямком спеціалізації є вирощування зернових та виробництво молока. Найбільшу питому вагу у досліджуваному періоді займає виручка від реалізації продукції рослинництва — 60,1%, причому на долю зернових і зернобобових культур припадає 40,5% у структурі по господарству і по сільськогосподарському виробництву. Виробництво молока у структурі грошових надходжень складає 35,9% по господарству. Тому дане підприємство є вузькоспеціалізоване із зерново-молочним виробничим напрямком.

2.2 Аналіз забезпеченості та ефективності використання ресурсів Земля у сільському господарстві є основним засобом виробництва. Поліпшення використання земельних угідь та підвищення родючості ґрунту — це необхідні умови підвищення урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності кормових угідь, розвитку тваринництва.

Таблиця 2.3

Динаміка і структура землекористування в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району*

*Розроблено автором з використанням звітності ТОВ «Агрофірма «Лиманський» форма 50

Аналізуючи дані таблиці 2.3, можна зазначити про те, що за аналізований період 2011 — 2013 роки, розмір загальної земельної площі збільшився. Майже всю земельну площу займає рілля — 94,3%. Також динаміку і структуру землекористування можна охарактеризувати за допомогою коефіцієнтів освоєння землі, розораності землі і використання ріллі. Коефіцієнт освоєння землі в господарстві сягає 0,94, що свідчить про те що земля в підприємстві освоєна добре. Коефіцієнт розораності сільськогосподарських угідь становить 1,0 за весь досліджуваний період, що свідчить про те, що вся земля була цілком розорена. Про це ж свідчить і коефіцієнт використання ріллі, що в 2013 році рілля використовувалася на 100% під посівною площею. За допомогою цих коефіцієнтів можна спостерігати наскільки потужно використовується земля в господарстві. Далі проаналізуємо показники ефективності використання земельних угідь.

Таблиця 2.4

Показники ефективності використання земельних угідь в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району*

*Розроблено автором з використанням звітності ТОВ «Агрофірма «Лиманський» форма 50

За проведеними розрахунками можна зробити висновок, що у 2013 році у порівняні з 2011 р. на 1 га оброблюваних земель було отримано на 30,5% більше вартості валової продукції, а в порівняні 2012 році цей показник зменшився на 15,8%. Валовий дохід на 1 га оброблюваних земель у 2013 році збільшився порівняно з 2011 роком більше ніж в 3 рази, порівняно з 2012 роком — майже в 2 рази. Від реалізації сільськогосподарської продукції господарство за період, що аналізується отримувало прибутки. Так, прибутку від реалізації сільськогосподарської продукції в розрахунку на 1 га оброблюваних земель у 2013 році було більше отримано більше, ніж у 7 разів порівняно з 2011 роком і в 2,4 рази порівняно з 2012 роком.

Таблиця 2.5

Забезпеченість трудовими ресурсами ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району, осіб*

Аналізуючи дані таблиці 2.5 можна зробити наступний висновок, що кількість робітників не відповідає потребам господарства, тому що підприємство потребує більше працівників ніж наймає, це можна побачити з співвідношення між фактичною наявністю працівників і їх потребою у 2012 році. За даними розрахунками можна помітити, що більша частина трудових ресурсів зосереджена у рослинництві.

Таблиця 2.6

Навантаження земельних угідь і умовних голів худоби на одного працівника в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району*

*Розроблено автором з використанням звітності ТОВ «Агрофірма «Лиманський» форма 50

Аналізуючи дані таблиці, можна зробити висновок, що найменше сільськогосподарських угідь на одного працівника припадало у 2013 році - 44 га, тоді як в 2011 і 2012 роках ці показники були менші на 57,7% і на 44,3% відповідно. Кількість посівів найменшою була у 2013 році і складала тільки 44 га. Найбільшим був показник у 2012 році - 79 га.

Таблиця 2.7

Показники ефективності використання трудових ресурсів в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району*

*Розроблено автором з використанням звітності ТОВ «Агрофірма «Лиманський» форма 50

Аналізуючи дані таблиці 2.7 відмітимо, що вартість валової продукції сільського господарства (в постійних цінах 2010 р.) в розрахунку на одною середньорічного працівника зайнятого в сільському господарстві в 2013 році в порівнянні з 2011 роком зменшилась на 44,8%, а в порівнянні з 2012 роком — на 53%. Аналізуючи валовий дохід сільського господарства, який отримано з розрахунку на одного середньорічного працівника в 2013 році в порівняні з 2011 роком, то можемо зазначити що він збільшився на 29,2%, порівняно з 2012 роком — на 11,2%.

В розрахунку на 1 середньорічного працівника у 2013 році порівняно з 2011 роком прибуток збільшився в 3 рази, порівняно з 2012 роком — на 32,9%.

Процес технічного і енергетичного переозброєння сільського господарства приводить до швидкого росту фондозабезпеченості сільського господарства. У зв’язку з цим зростає роль і значення основних виробничих засобів. Проаналізуємо рівень забезпеченості підприємства основними засобами та енергетичними ресурсами.

Таблиця 2.8

Забезпеченість основними засобами ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району*

*Розроблено автором з використанням звітності ТОВ «Агрофірма «Лиманський» форма 50

Аналіз даних таблиці 2.8 свідчить проте, що загалом по підприємству фондозабезпеченість у 2013 році в порівнянні з 2011 роком зросла на 22,3%. Фондоозброєність праці скоротилася на 31,7%. Тому із зростанням основних виробничих засобів зростає фондозабезпеченість підприємства, чим більший рух основних виробничих засобів, тим вища фондозабезпеченість.

Таблиця 2.9

Показники стану та руху основних засобів ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району*

*Розроблено автором з використанням звітності ТОВ «Агрофірма «Лиманський» форма 11

За проведеними розрахунками в таблиці 2.9 можна зробити висновок, що коефіцієнт зносу на протязі досліджуваного періоду зріс на 0,008, а чим менший цей показник тим кращі умови має підприємство для більш раціонального використання основних засобів. Коефіцієнт придатності зменшився на 0,008, а чим ближча величина цього показника до 1, тим потенційно придатніші до використання основні засоби, у 2013 році він становив 0,938. Загалом значення цих показників на протязі досліджуваного періоду свідчить про швидкі темпи розширення основних засобів в результаті їх заміни, про інтенсивність їх оновлення.

Далі проаналізуємо економічну ефективність використання основних виробничих засобів у господарстві.

Таблиця 2.10

Економічна ефективність використання основних виробничих засобів у ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району*

*Розроблено автором з використанням звітності ТОВ «Агрофірма «Лиманський» форма 50

У 2013 році порівняно з попередніми роками спостерігається збільшення ефективності використання основних виробничих засобів, про що свідчать показники наведені у таблиці 2.10.

Розмір валового доходу у 2012 році у порівнянні з 2011 роком збільшився на 78,9%, порівняно з 2012 роком — на 61,9%. Прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції у 2013 році у порівнянні з 2011 р. мав тенденцію до збільшення в 18 разів і в 2 рази порівняно з 2012 р.

2.3 Аналіз фінансового стану Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, якій здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів. Щоб краще охарактеризувати методику обліку формування доходів і витрат розглянемо показники фінансових результатів. Для цього розрахуємо таблицю 2.11.

Таблиця 2.11

Динаміка показників фінансових результатів в ТОВ «Агрофірма «Лиманський"Очаківського району*

*Розроблено автором з використанням звітності ТОВ «Агрофірма «Лиманський» форми 1, 2

За проведеними розрахунками можна зробити наступний висновок, що рівень прибутковості продукції скоротився на 2,3 в.п. у 2013 році в порівнянні з 2012 роком. На зменшення рівня прибутковості капіталу значний вплив мало те, що у 2013 році сума чистого прибутку скоротилася на 1485 тис. грн, також цей показник вплинув і на зниження рівня прибутковості власного капіталу на 6,3 в.п. Метою вірного визначення фінансових результатів є надання користувачам оприлюдненої повної неупередженості інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Загалом, аналізуючи дані таблиці 2.12 можна зробити висновок, що всі показники вище нормативів. Аналізуючи показник фінансування, можна зробити висновок, що підприємство фінансово не залежить. Показник незалежності також показує що дане підприємство не залежить від вкладених коштів. Про це ж свідчить показник стабільності підприємства. Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок про те, на протязі 2013 року підприємству вдалося покращити фінансову незалежність і стати менш залежним від позик і залучених коштів.

Таблиця 2.12

Динаміка показників фінансової незалежності в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району*

*Розроблено автором з використанням звітності ТОВ «Агрофірма «Лиманський» форми 1,2

Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності є однією з найголовніших задач підприємства, метою якого є успішна діяльність в сучасних економічних умовах. Забезпеченість запасів та витрат джерелами формування є сутністю фінансової стійкості, в той час як платоспроможність є її зовнішнім проявом. Забезпеченість запасів та витрат є причиною, яка визначає міру платоспроможності або неплатоспроможності, та наступає внаслідок забезпеченості.

Найбільш ліквідними активами є грошові кошти, а також поточна дебіторська заборгованість. Менш ліквідними активами вважаються товари, готова продукція, запаси, незавершене виробництво. Ліквідність балансу разом з платоспроможністю є критерієм оцінки фінансового стану підприємства. Вона характеризує ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами. Аналіз ліквідності балансу підприємства дає можливість оцінити здатність та ймовірність повернення ним запозичених коштів.

Аналізуючи дані таблиці 2.13 динаміку показників ліквідності ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району можна зробити наступний висновок про те, що показники знаходяться вище меж встановлених нормативів роки спостереження.

Таблиця 2.13

Динаміка показників ліквідності в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району*

*Розроблено автором з використанням звітності ТОВ «Агрофірма «Лиманський» форми 1,2

Коефіцієнт абсолютної ліквідності свідчить про те, що підприємство неспроможне погасити за рахунок всіх мобілізованих оборотних активів обсяг поточних зобов’язань за кредитами і розрахунками. Коефіцієнт швидкої ліквідності свідчить, що короткострокові зобов’язання можуть бути погашені негайно швидко-ліквідними грошовими коштами та цінними паперами.

Проведений аналіз умов господарювання дає нам можливість зробити такі висновки: ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району є невеликим за розміром господарством. Середньорічна чисельність працюючих в порівняні з минулими роками зросла. Воно спеціалізується на виробництві зернових та молока, так як найбільшу питому вагу в структурі грошової виручки займає виручка від реалізації зерна та молока.

Виробництво підприємства складається з рослинницької та тваринницької галузі, це зумовлено вдалим місце розташуванням, природними та кліматичними умовами. Підприємство забезпечене земельними та трудовими ресурсами, ефективність використання за період дослідження зростає.

Проведений аналіз показників фінансової незалежності показав, що підприємство є фінансово незалежним від залучених коштів, тобто може діяти самостійно, незалежно від зобов’язань. Характеризуючи показники ліквідності ми можемо спостерігати їх скорочення, але воно не свідчить про загальне погіршення ситуації з забезпеченістю оборотними коштами.

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА СОНЯШНИКУ

3.1 Аналіз та основні напрямки збільшення обсягів виробництва соняшнику На ефективність сільськогосподарського виробництва впливає рівень спеціалізації господарства, його відповідності природно-кліматичним умовам та місцезнаходженню.

Щоб визначити вплив виробництва на економіку досліджуваного господарства скористаємося таблицею 3.1.

Таблиця 3.1

Питома вага соняшнику у сільськогосподарському виробництві в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району

Аналізуючи таблицю 3.1. можна сказати, що виробництво соняшнику в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району відіграє важливу роль. Підтвердженням цього є показник розміру та структури грошових надходжень від реалізації сільськогосподарської продукції. Він складає у базисному році 26,8%, а в звітному 61,8% відповідно, незважаючи на те, що площа під даною культурою склала 7,2% та 37,4% від загальної площі сільськогосподарських угідь. Прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції в 2012 році зменшився на 88,5%, а в 2013 році він збільшився на 158,9%, більше загального прибутку по підприємству.

Для аналізу обсягів валового збору соняшнику використаємо такі показники як площа та урожайність соняшнику (табл. 3.2.)

Таблиця 3.2

Вихідні дані та визначення впливу факторів на зміну валової продукції в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району

Аналізуючи вплив факторів на зміну валового збору соняшнику в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» відмітимо, що у звітному році результативний показник збільшився на 2240 ц в порівнянні з базисним роком. Дані зміни відбулись головним чином за рахунок збільшення якісного фактору — урожайності та зменшення кількісного фактору — площі посіву.

3.2 Аналіз та резерви зростання виручки від реалізації соняшнику Одним з завдань даної курсової роботи є пошук резервів збільшення обсягів виробництва соняшнику.

Резерви — це матеріально — речові запаси, які в даний час не використовуються, а зберігаються до виникнення потреби в них.

Величина резервів кількісно може бути визначена як різниця між можливим і факторним рівнем показника діяльності підприємства, який змінюється під дією окремих факторів. Пошук резервів потребує впровадження досягнень науково — технічного прогресу, поліпшення організації праці, організаційно — технічних заходів, забезпечення конкурентоспроможності підприємств.

Основними резервами збільшення виробництва валової продукції рослинництва, зокрема соняшник є:

— введення в господарський оборот земельних угідь, що перебувають поза господарським оборотом;

— перетворення екстенсивних угідь в інтенсивні, щоб з одиниці площі мати максимальну кількість продукції;

— поліпшення використання сільськогосподарських угідь та вдосконалення структури посівних площ;

— збирання врожаю в оптимальні строки;

— підвищення врожайності за рахунок поліпшення агротехнічних умов.

В Україні поширені високоврожайні селекційні сорти й гібриди соняшнику із значним вмістом олії в насінні, низькою лузжистістю (22 — 27%) та високою стійкістю проти найбільш відомих рас вовчка, шкідників і хвороб. За тривалістю вегетаційного періоду сорти (гібриди) соняшнику поділяють на середньостиглі (вегетаційний період 120 — 140 днів), середньоранні (110−130), ранньостиглі (100−120) і скоростиглі (80 — 100 днів).

Розрахуємо резерв збільшення валового збору соняшнику у досліджуваному підприємстві під впливом збільшення посівних площ найбільш врожайними сортами чи гібридами. Можливі і невикористані резерви збільшення посівних площ, розрахуємо множенням можливої розширеної посівної площі на фактичну урожайність тих сортів, які планується сіяти на ній.

Розглянемо даний резерв в табл. 3.3., застосувавши метод ланцюгових підстановок.

Отже при виконанні плану щодо розширення площі під найбільш врожайними гібридами та збільшенні загальної врожайності соняшника є можливість отримати 874 ц. додаткового валового збору.

Найбільш врожайним гібридом в господарстві є гібрид НК Алего. Одним із завдань збільшення обсягів виробництва повинно стати збільшення площі посіву даним гібридом та збільшення врожайності під іншими.

Таблиця 3.3

Резерви збільшення валового збору соняшнику за рахунок збільшення посівних площ

Наявність елементів мінерального живлення в ґрунті в оптимальних співвідношеннях сприяє підвищенню продуктивності рослин, поліпшенню якості насіння. Соняшник дуже вибагливий до поживного режиму ґрунтів порівняно з іншими польовими культурами. Особливо багато він вбирає з ґрунту калію. Проте незважаючи на високий винос калію з ґрунту, соняшник на чорноземних ґрунтах більшою мірою потребує азотних і фосфорних добрив. Суттєвим резервом збільшення урожайності продукції є дози і якість внесення добрив, їх структура, строки і способи внесення в грунт. Крім встановлення норм добрив за рекомендаціями науково-дослідних установ, можна визначати їх розрахунковими методами, з яких найбільш поширеним є розрахунок за вмістом поживних речовин у ґрунті (на заплановану врожайність) (табл. 3.4.).

Отже дані таблиці 3.4 свідчать, що при дотриманні планових обсягів внесення мінеральних добрив, врожайність соняшнику зросте на 28,7% і як наслідок обсяги валового збору збільшаться на 874ц (4730−3856) або 18,5%.

Урожайність соняшнику залежить від строку збирання, який визначають за ступенем стиглості та вологістю насіння. Тому важливим чинником підвищення валового збору є недопущення втрат врожаю шляхом збирання соняшнику в оптимальні строки (табл. 3.5.).

Таблиця 3.4

Резерви підвищення валових зборів соняшнику шляхом виконання норм внесення добрив під 1га соняшнику в 2013р. в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району

Таблиця 3.5

Розрахунок резервів збільшення виробництва продукції за рахунок збору врожаю в оптимальні строки

За збирання врожаю в оптимальні строки можливо додатково отримати 76,5ц соняшнику.

Умовою одержання високого врожаю насіння є дотримання рекомендованої густоти посіву і рівномірне розміщення рослин на площі. При інтенсивній технології, коли густоту рослин регулюють не прориванням, а нормою висіву, треба висівати тільки висококондиційне насіння.

При регулюванні сівалки на норму висіву треба враховувати, що польова схожість насіння буває меншою за лабораторну на 20 — 25%, а під час боронування по сходах гине до 10% рослин. Тому страхова надбавка до норми висіву має становити 30 — 35%.

Як було зазначено, зростання врожайності є одним з важливих резервів збільшення валового збору. Розрахуємо обсяги додаткових валових зборів соняшнику, які були б отримані, як би середня врожайність в цілому по господарству була на рівні передового господарства (табл. 3.6.)

Таблиця 3.6

Визначення резервів валового збору соняшнику в 2013р. в ТОВ «Агрофірма «Лиманський» Очаківського району