Телевізійний імідж ведучого на сучасному українському телебаченні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ФІЛОЛОГІЇ ТА ЖУРНАЛІСТИКИ

Телевізійний імідж ведучого на сучасному українському телебаченні

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

Виконавець - студентка 461 групи спеціальності «Журналістика»

денної форми навчання Царенкової Вікторії

Науковий керівник — кандидат філологічних наук, доцент Рембецька О.В.

Херсон — 2011

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичний аспект вивчення образу телевізійного ведучого
• 1.1 Місце ведучого в сучасному інформаційному просторі та його професійні якості
• 1.2 Телевізійний імідж ведучого як складова його майстерності
• Розділ 2. Аналіз іміджу ведучих на провідних українських каналах
• 2.1 Імідж ведучих інформаційних та аналітичних програм на українському телебаченні
• 2.2 Імідж ведучих розважальних програм на українському телебаченні
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

До розгляду специфіки екранної творчості тележурналіста зверталося багато вітчизняних і зарубіжних дослідників, теоретичні розробки яких залишаються актуальними і сьогодні, оскільки містять чіткі рекомендації, вимоги, своєрідні «стандарти» щодо професійної діяльності журналіста-телевізійника, зокрема ведучого телепрограм. Сучасні журналістикознавчі роботи містять аналіз журналістських професій під різними кутами зору, розглядають окремі характеристики, нормативи, критерії, необхідні для творчого і професійного становлення майбутнього тележурналіста. Телебачення повсякчас демонструє здатність до видозмін, доповнень новими формами, видами, ознаками. Відповідно до свого функціонального призначення, природних властивостей і специфіки, телебачення перебуває в постійному розвитку, залежить від новацій науково-технічної думки, а тому потребує удосконалень, експериментів, практичних і теоретичних досліджень.

Постать телевізійного ведучого була й залишається найбільш привабливим і спокусливим матеріалом для вивчення, аналізу та жвавого обговорення в професійному середовищі, у телевізійній критиці, у теорії тележурналістки. Основні критерії професійної діяльності, специфіка формування іміджу та типологічний контекст телевізійної творчості журналіста-ведучого на сучасному телебаченні - питання, які цікавлять як журналістів-початківців, так і медіафахівців. Оскільки на сьогодні поки що немає цілісного й послідовного аналізу параметрів функціонування професії телеведучого в різних типах і форматах телевізійного мовлення, запропонована тема є актуальною та перспективною як у науковому, так і в прикладному сенсі.

Актуальність дослідження полягає в тому, що сьогодні абсолютна більшість людей одержує величезну частину інформації з екранів телевізорів, із вуст телеведучих. Ця професія на сьогодні займає одне з важливих місць за авторитетністю й довірою населення. Тому людина на екрані повинна відповідати найвищим запитам: вона є своєрідним ідеалом, прикладом для наслідування мільйонів, у ній все повинне бути прекрасно: і обличчя, і одяг, і думки. Уявлення про людину, що складається на основі її зовнішнього вигляду, звичок, манери говорити, менталітету, вчинків, — все це важливо враховувати для створення іміджу. Тому тема характеристики телевізійного іміджу ведучого на сучасному українському телебаченні виявляється вельми актуальною.

Метою випускної роботи є розглянути теоретичні аспекти вивчення образу телевізійного ведучого та проаналізувати іміджі ведучих інформаційно-аналітичних, розважальних програм на провідних українських каналах.

Мета наукового дослідження передбачає розв’язання таких завдань:

1) розкрити теоретичний аспект вивчення образу телевізійного ведучого;

2) виокремити та проаналізувати наявні дослідження, присвячені іміджу ведучого у вітчизняній та зарубіжній науковій думці;

3) виділити індивідуально-особистісні характеристики телеведучих на сучасному українському телебаченні;

4) проаналізувати іміджі та виокремити складові майстерності ведучих інформаційно-аналітичних програм на провідних телеканалах «1+1», «Новий канал», «СТБ» ;

5) охарактеризувати іміджі ведучих розважальних програм на українському телебаченні;

6) зробити висновки та узагальнення проведеного дослідження.

Об'єктом дослідження є процеси, особливості створення образу, іміджу ведучих інформаційно-аналітичних, розважальних програм на провідних українських телеканалах.

Предметом дослідження виступають іміджі ведучий на сучасному українському телебаченні.

Методи дослідження. У роботі реалізовано комбінацію структурно-типологічного (робота структурована за розділами, підрозділами), жанрово-видового методів (проаналізовано інформаційні, аналітичні та розважальні програми українського телебачення). На різних етапах роботи застосовано описовий та порівняльний методи (вони допомогли з’ясувати особливості творення іміджу ведучих на провідних українських каналах), методи класифікації, концептуального. Використано також методи аналізу та синтезу.

Джерельною базою дослідження виступили такі інформаційно-аналітичні програми: «ТСН», «ТСН тиждень» на каналі «1+1», «Вікна» на каналі СТБ, «Репортер» на Новому каналі, а також розважальна програми: «Світське життя» на каналі «1+1», «Підйом», «Фабрика зірок» на Новому каналі, «Х-фактор» на каналі СТБ.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній комплексно проаналізовані особливості побудови іміджу телевізійного ведучого інформаційно-аналітичних та розважальних програм на українському телебаченні.

Теоретичне і практичне значення роботи. Курсова робота поглиблює знання про особливості побудови іміджу особистості, зокрема телеведучого. Опрацьований фактологічний матеріал, теоретичні положення можуть бути використані під час підготовки до семінарських та практичних занять з курсів «Іміджелогія», «Тележурналістика», «Журналістські посади» .

Структура та обсяг дослідження. Випускна робота складається зі вступу, двох розділів (чотирьох підрозділів), висновків, списку використаних джерел, що нараховує 64 позиції.

телевізійний імідж ведучий український

Розділ 1. Теоретичний аспект вивчення образу телевізійного ведучого

1.1 Місце ведучого в сучасному інформаційному просторі та його професійні якості

Місце телеведучого в системі цінностей телебачення — одне з чільних, якщо не головне. Він як виразник багатьох думок і тенденцій, як постать, що уособлює різні інтереси, має володіти багатьма рисами. Варто зазначити, що, телеведучий" як окремий сегмент поліпрофесії, тележурналіст" формувався за принципом подвійної концептуалізації.

За словами Р. Копилової, акумулюючи здобутки класичної дикторсько-акторської школи та майстерності телевізійного красномовства, а також традиції екранної публіцистики, що синтезувала літературно-мистецькі, художньо-документальні ознаки та творчо переосмислила роль автора-оповідача в процесі телевізійної комунікації, постав новий тип комунікатора, що ввібрав у себе риси та ознаки, притаманні різним професіям [28, c.102]. Зважаючи на властивий телебаченню синкретизм і здатність до взаємопроникнення, взаємодоповнення та видового перевтілення, можна висловити припущення, що ця тенденція спостерігатиметься й надалі.

Ведучий — це творча людина, яка надзвичайно обізнана і постійно збагачує свої знання; це професіонал, який досконало володіє голосом, манерою поведінки, роботою перед мікрофоном; це універсал, який може виконувати роботу журналіста, редактора, режисера і оператора, а отже, самостійно вирішувати поставлені завдання; це особистість, яку не можливо не слухати і яку б хотілося чути ще не раз; це відповідальний працівник, який дотримується всіх правил, встановлених у редакції чи компанії. Він має одного разу знайти себе і зробити знайдене привабливим. Щоб недоліки здавалися перевагами, ведучі повинні розвивати думку, оцінювати й інтерпретувати події. А для цього слід бути переконливим і логічним як у відборі та осмисленні фактів, так і в мовних засобах.

Здійснюючи своє головне завдання — утримувати увагу аудиторії словом, ведучі не повинні забувати про елементарні норми етики, про власну відповідальність за сказане в ефірі слово. Інакше проблема агресивності, наступальності, а то й обману сучасної журналістики може набути загрозливих масштабів, буде втрачено довіру аудиторії. Ведучі в конкретних часових межах, визначених формі й жанрі своєї передачі, її передбачених структурних елементах щоразу мають справу з новою інформацією чи людьми, а отже, заздалегідь захищені від стереотипізації.

В. Саруханов зазначає, що спілкування з новою людиною ведучий прямоефірної передачі ніколи не будуватиме за шаблоном попередньої, бо змінюються тема, рівень зацікавленості самого ведучого, особистість співрозмовника, враховується рівень слухацької активності й, як результат всього цього, можливість непередбачуваного [58, c.68]. Телебачення вимагає від своїх ведучих бути і розумними, і ненудними, і талантами, й ентузіастами. Ведучі повинні розвивати думку, оцінювати й інтерпретувати події. Інформацію подають і диктори, і ведучі. Але енергетикою наділені переважно ведучі. Вони поводяться в ефірі природно, легко й невимушено, з притаманними саме їм манерою й інтонацією; вони розмовляють зі слухачем, розповідають йому про важливе й цікаве. Їхні емоції не можуть проявлятися так, як у ведучих тематичних і розважальних програм, але й не відсутні зовсім, як у дикторів.

Перше і головне в структурі особистості журналіста, що виражає його дії під час обробки й передачі інформації - це переконання. Процес комунікації багато в чому визначається тим, як журналіст розуміє свою соціальну роль, у чому бачить своє завдання і якими принципами керується у своїй професійній діяльності. Успішність діяльності творчого працівника телебачення залежить також від ступеня його компетентності в питаннях, висвітленням яких він займається. Немає необхідності говорити про те, що ведучий повинен знати предмет своєї передачі в достатній мірі. Адже ведучому, навіть у межах обраної сфери, доводиться стикатись із доволі широким колом питань, що є певною мірою новими для нього. Звідси випливає одна із суттєвих вимог до телеведучого — широка загальна культура, різностороння освіченість і володіння навичками і вмінням швидко орієнтуватись у питаннях, які раніше не були йому знайомі.

Є. Прохоров стверджує, що для того, щоб телевізійний виступ був діючим, не достатньо добре знати свій предмет і мати, що сказати аудиторії. Необхідне ще й вміння донести цей зміст за допомогою специфічних засобів телебачення, тобто володіти професійною майстерністю. Під майстерністю слід розуміти сукупність професійних знань, навиків та вмінь [54, c.94].

До професійних знань слід відносити уявлення про закономірності функціонування телебачення, його соціальної ролі і природи. Чим краще ведучий уявляє собі фактори впливу на його діяльність, тим ефективніша його робота. Ведучий, перш за все, повинен досконало володіти усною мовою, уміти вільно і впевнено поводитись перед камерою.

За словами К. Станіславського, коли людина-артист виходить на сцену перед тисячною аудиторією, то від переляку, конфуза, відповідальності та труднощів втрачає самовладання" [59, c.134]. Телеведучий же виступає перед мільйонами і тому володіти собою ще важче, наж артистові на сцені. Навик природної і, водночас, виразної поведінки необхідний журналісту в кадрі. Особливо важливе вміння розмовляти з уявною аудиторією. Адже, дивлячись в об'єктив камери, необхідно створити ефект контакту з глядачем, що сидить перед екраном, викликати в нього психологічну ілюзію того, що ведучий бачить свою аудиторію. Але телеведучий не лише сам виступає в кадрі, а й являється посередником між телеаудиторією і тими, з ким знайомить її телебачення. Тому особливого значення набуває для нього техніка прямого спілкування з співрозмовником і, зокрема, техніка інтерв'ювання.

Глядачі, обираючи екранного співрозмовника (телевізійного комунікатора), обирають тим самим і певний канал, оскільки обличчя екранного персонажа асоціюється з конкретною програмою. Отже, глядацький інтерес до носія інформації, телевізійного комунікатора, спричинений, зокрема, феноменом персоніфікації, який розглядається теоретиками як метод сучасної журналістики, як принцип телевізійного мовлення, як суттєва відмінність телевізійної журналістики від інших її родів. Саме завдяки персоніфікації налагоджується віртуальний діалогічний контакт між глядачем і екранною особистістю, результатом якого є сприйняття телевізійної інформації, а також її джерела — ведучого — телевізійним споживачем.

Л. Матвєєва говорить, що професійна діяльність ведучого телевізійної програми пов’язана, насамперед, з екранною творчістю. Тут ураховується цілий ряд вимог, зокрема, щодо володіння усною мовою, навиків роботи з текстом (власним і підготовленим редактором), здатності комунікувати, також береться до уваги й телегенічність, вміння триматися перед камерою в прямому ефірі тощо. Під час роботи на телебаченні важливими є і професійні, й особистісні чинники, стартові" дані яких упродовж своєї творчої кар'єри журналіст розвиває і вдосконалює [41, c.103].

Виступ на телебаченні потребує від журналіста мобілізації інтелекту, оскільки його контакт з іншими людьми і звернення до аудиторії стають в телевізійній програмі суттєвими, невід'ємними моментами її змісту і форми.

Телебачення в більшій мірі, ніж преса, впливає на емоційну сферу людини — адже, воно являє собою яскраве і захопливе видовище. Звертаючись до почуттів аудиторії, ведучий повинен при цьому сам володіти добре розвиненою емоційно-чуттєвою структурою. І тут мається на увазі не лише такі, більш особисті, моменти, як голосові дані чи телегенічна зовнішність журналістів, працюючих на телебаченні.

За словами П. Єршова, знання, розуміння, осмислення і застосування телевізійними працівниками під час підготовки передач таких психолого-педагогічних методів виховання, як метод пояснення і керованої дискусії, метод виховання прикладом, метод переорієнтації зусиль, метод сугестії навіювання, метод привчання та переконання тощо, є важливим підґрунтям для підвищення професійної майстерності журналістів [19, c.29]. Застосовуючи ці психолого-педагогічні методи, треба також дотримуватися принципу вікової відповідності програми категорії глядачів, на яку вона розрахована. Наприклад, молоді люди охочіше сприймають інформацію, поради, судження від своїх ровесників. Безперечно, автором програми може бути представник старшого покоління, Але, наприклад, молодіжна аудиторія негативно реагує на телевізійні передачі, у яких її нав’язливо повчають.

Важливим чинником впливу телевізійного журналіста (ведучого, коментатора, кореспондента, оглядача, інтерв'юєра) на глядачів є його компетентність (інтелектуальні знання з усього кола питань, які він порушує у своєму матеріалі, і спеціальні знання, що дозволяють йому сформувати власну думку про конкретне явище, дійти певного висновку; орієнтованість на національні інтереси і духовно-моральні цінності).

М. Голдовська стверджує, що ведучий-журналіст, як представник сучасності, виступає з активною ідеологічною позицією: чи то погоджуючись з героєм, чи то полемізуючи з ним [14, c.74]. Він вступає в прямі людські контакти, втручаючись у життєві обставини, вирішення складних проблем, створених зазвичай людьми, серед яких він діє, готуючи власний матеріал. Теоретично будь-яка людина може висловити з екрана власні думки з актуальних питань. Журналіст має чітко визначити власне ставлення до того, що відбувається, до людини, керуючись принципами масової комунікації, власною громадянською позицією. Він має виявити політичну спрямованість і моральний заряд своїх героїв; нерідко в умовах конфліктної ситуації, коли герої не співпрацюють з ним, а протидіють здійсненню задуму, а можливо, й переслідують його за це.

Ведучий телевізійної програми, безумовно, є представником певної соціальної групи, і його взаємодію можна розглядати як, представницьке спілкування", маючи на увазі спільні інтереси, цінності, ідеали і настанови цієї соціальної групи. Він повинен сам представляти себе глядачеві як партнера у спілкуванні. Мовець завжди хоче бачити масу об'єктом — пасивною аудиторією, слухняною, яка легко піддається впливові. У той же час маса теж прагне до пасивності, до керівництва нею самою збоку, кимсь — вожаком, лідером. Але, безперечно, маса не є постійно пасивною, її об'єктно-суб'єктна роль може змінюватися залежно від ситуації, стану маси, історичного періоду тощо. Встановлення міжособистісних контактів у процесі телевізійного спілкування відбувається завдяки аудіовізуальному характеру телевізійної комунікації. Глядач одержує повідомлення від конкретної особи, ведучого телевізійної передачі, саме тому таке повідомлення має характер персоніфікованого.

Б. Додонов вважає, що завдяки впровадженню професії телеведучого в практику телевізійного виробництва, а також завдяки використанню журналістом-ведучим методу персоніфікації у своїй творчій діяльності, можна констатувати, що телебачення намагається адаптувати до сучасних реалій і відродити фігуру, героя — ідеолога" [18, c.121].

До комунікатора висувають цілий ряд особливих вимог. Наприклад, відсутність безпосереднього зворотного зв’язку, коли ведучий не має можливості самостійно побачити і почути свою аудиторію, потребує від нього вміння спілкуватися із вдаваним слухачем, що пов’язано з багатьма психологічними труднощами. Одна із них називається, страх перед мікрофоном". Щоб її подолати, слід мати не лише професійну підготовку, а й досвід роботи в системі засобів масової комунікації.

Соціально-психологічні дослідження впевнено свідчать про те, що формуванню позитивного образу ведучого сприяють найрізноманітніші його якості - від соціально-демографічних до індивідуально-особистісних. Тут ці якості важливі не лише окремо взяти, а й те, як вони сприймаються різними групами аудиторії, важлива, публічна індивідуальність" комунікатора.

За словами Н. Богомолової, здатність ведучого викликати до себе і, відповідно, до свого повідомлення довіру аудиторії є дуже важливим моментом. Тут спрацьовує так званий, кредит довіри" аудиторії до людей своєї соціальної групи [7, c.107].

Якщо говорити про індивідуально-особистісні характеристики комунікатора, то вони є досить різноманітними:

1) характеристики зовнішності - фізичні дані і оформлення зовнішнього вигляду;

2) комунікативні характеристики — тембр голосу, дикція, манера спілкування;

3) внутрішні, особисті характеристики — знання, інтелект, емоційність, моральні цінності.

Для того, щоб краще розібратися в сутності найбільш значимих для комунікативного впливу особистих якостей ведучого, їх необхідно розглядати комплексно, в межах певної системи чи моделі. Так, можна виділити два ряди взаємовідносин: комунікатор — повідомлення і комунікатор — аудиторія. Кожен містить свою систему характеристик ведучого, що включають когнітивні, емоційні і поведінкові аспекти. Стосовно першого фактора системи комунікатор — повідомлення, можна назвати такі характеристики, як адекватне знання ведучого стосовно тієї дійсності, про яку він говорить, його щирість, правдивість, впевненість, вміння довести свої знання, думки та погляди аудиторії. Не останню роль посідають такі характеристики комунікатора, як знання своєї аудиторії, щира повага до неї і вміння спілкуватися з нею, на рівних".

Для аудиторії дуже важлива не лише зовнішня, а й внутрішня привабливість ведучого, його приналежність до групи, ми". У цьому випадку проявляється дія механізму ідентифікації: ведучого вважають, одним із нас" і особливо йому довіряють.

За словами Р. Герріг, у 80-х роках в американських дослідженнях масової комунікації була запропонована так звана, харизматична" модель стосовно постаті ведучого на телебаченні. Під, харизмою" слід розуміти особисті й магнетизм, лідерство, що йде від особи.

Можна виділити 3 типи харизматичної особистості:

1) герой — ідеалізована особистість: сміливий, агресивний, говорить те, що, ми хочемо";

2) антигерой —, проста людина", один із нас". Виглядає, як більшість, говорить те, що говорить більшість;

3) містична особистість — чужий нам, незвичайний, непередбачуваний.

Для усіх типів виділяються такі елементи харизми, як: зовнішність, чоловіча чи жіноча привабливість, передбачуваність, професійна майстерність [13, c.124].

Дуже важливою особливістю телевізійного стилю, що визначає принцип телевізійної комунікації є відкрита діалогічна форма контакту, що прагне відтворити структуру міжособистісного спілкування. Людина на екрані перестає бути просто особою, носити лише певні особистісні риси. Його індивідуальні якості стають основою для побудови узагальненого типового образу, що втілює в собі конкретні цінності уявлення аудиторії. Саме цілісність образу, дозволяє йому функціонувати в ролі еталонного сприйняття.

Автори і ведучі готують і записують телевізійну передачу, пам’ятаючи про образ, потенційного" партнера — телевізійну аудиторію. У свою чергу, телевізійна аудиторія в процесі сприйняття телеповідомлення актуалізує свій образ автора і ведучого. Важливою особливістю опосередкованої комунікації є відсутність зворотнього зв’язку, але без нього немає повноцінного акту спілкування. Тому, ведучим слід володіти великою кількістю вмінь і навичок, серед яких: готовність до творчості, здатність до самостійних дій і швидкого прийняття рішень, висока концентрація уваги, саморегуляція поведінки, комунікабельність.

Крім цього, слід зазначити, що в індивідуальній свідомості глядачів сформований,ідеальний образ" телекомунікатора, якого глядач наділяє певними, значними для нього рисами. У структурі особи телевізійного ведучого мають фігурувати такі характеристики, як: впевненість у собі, психологічна зрілість, здатність проявляти дружелюбність і емоційну виразність. При цьому, особливістю самовідношення особи телекомунікатора є те, що поряд із високою оцінкою своїх когнітивних можливостей стоїть відсутність внутрішнього конфлікту.

М. Каган говорить про те, що особистість ведучого, його фахові якості та вміння разом із усвідомленням поставлених перед ним завдань часто бувають визначальними для успіху програми [23, c.112].

Ведучий повинен передати глядачеві відчуття, що він знає і розуміє інформацію, яку повідомляє. По очах видно, що ведучий разом із своїм глядачем переживає події, які відбуваються. Телеглядачі не стільки слухають мову телеведучого, скільки читають на його обличчі народження думок, вони стежать за емоціями, жестами, за інтонацією його голосу.

За словами І. Бєляєва, до основних якостей, якими має володіти телеведучий, належать:

привітна зовнішність — хоча варто пам’ятати, що красиво для одного глядача, іншому неприємно;

голос і мова — ведучому потрібен хороший, поставлений голос, і говорити він повинен правильно;

освіта і життєвий досвід — здобуті знання від досвіду такі ж важливі, як і спеціальні;

уява — ведучий має чітко уявляти — начебто бачити аудиторію, яка перебуває поза межами студії;

скромність, що ґрунтується на вірі в себе — істинна довіра глядачів виникає тоді, коли ведучий наділений талантом, досвідом і знаннями;

щирість і почуття гумору, розум і винахідливість [5, c.39].

Немаловажною є така категорія, як імідж телевізійного ведучого. Варто враховувати той факт, що імідж телеведучого є перш за все комунікативною категорією, яку можна розділити на вербальну та невербальну. До вербального комунікативного іміджу відносять дикцію, артикуляцію, темпоритм і динаміку мовлення, інтелектуальні, граматичні показники, голос тощо. До невербального комунікативного іміджу телеведучого належать міміка, жестикуляція, стиль одягу, зачіска, макіяж. Але потрібно пам’ятати, що, розділяючи імідж на дві комунікативні категорії, ми характеризуємо імідж телеведучого в студії під час запису або прямого ефіру. Але не можна обмежувати імідж телеведучого тільки студією, адже за її межами імідж має працювати так само бездоганно, як і в самій студії. Адже ведучий — це особа публічна, і після того, як вимикається камера, він так само, як і під час ефіру, повинен намагатися дотримуватися усталеного іміджу, тоді довіра до нього глядачів тільки зростатиме.

Л. Браун говорить, що для досягнення якісного іміджу програми до арсеналу публічного, Я" ведучого мають входити такі досконало сформовані складники, як характер, інтелект, лінгвістичні чинники, інтонація, ритм, манера і стиль ведення програми, одяг, зачіска, макіяж тощо. Звичайно, інтелект не належить до компетенції іміджмейкера, проте щодо інших складників, то їх можна програмувати, формувати, впроваджувати й змінювати [9, c.88].

Враховуючи специфіку телемовлення, слід дотримуватися певних вимог, стосовно зовнішнього вигляду: уникати крайнощів, тобто дуже світлих і дуже темних кольорів. Найвдаліші для телекамери ті кольори, що лежать у середині спектра: блакитний, зелений і пурпуровий. Їх легко сфокусувати, і на екрані вони мають вигляд реальний, наприклад, блакитно-зелені і бірюзові відтінки. Зелений має гарний вигляд у діапазоні від мохового й оливкового до смарагдового Для телекамери прийнятний і пурпуровий колір — від середньо-бузкового, фіолетового, оливкового до справжнього пурпурового.

За словами П. Гуревич, ведучі розважальних і музичних програм у своєму зовнішньому іміджі можуть використовувати ширший спектр стилів і напрямів у одязі. Тут можна вважати прийнятними будь-які контрасти — це і поєднання авангардного й класичного стилів, народного і спортивного молодіжного. Народний, або фольклорний (із етнічними елементами), стиль, якщо він добре відпрацьований, то істотно поліпшує імідж. Проте вдаються до такого стилю нечасто — через складність підбору елементів [17, c.91].

За допомогою зі смаком підібраних незвичних стильових елементів і колірних гам можна розробити власний неповторний образ. Створюючи свій стиль одягу, телеведучому слід, насамперед, визначити аудиторію, на яку він розраховує вплинути. Завдяки вміло підібраному одягу можна подолати нерішучість і виробити упевненість у собі. Жодна деталь у зовнішньому іміджі не повинна викликати негативних асоціацій, якщо негатив не запрограмований спеціально. Зовнішній імідж має відповідати внутрішньому, Я". Необхідно вивчати тенденції сучасної моди й вибирати саме те, що личить лише конкретній особі в конкретних обставинах, тобто неодмінно враховувати час, аудиторію, жанр і тематичне спрямування телепередачі.

Щодо таких складників іміджу телеведучих, як голос, мова, дикція, манера подання інформації, то в цьому плані справи на українському телебаченні ще далекі від досконалості. Відчутно впливає на характер комунікативного простору України проблема російськомовності. Адже, як той чи той ведучий не намагався б правильно говорити українською, відчувається неприродність, штучність, силуваність у вимові. Це свідчить про те, що він говорить українською мовою лише в ефірі.

Крім цього, за твердженням Г. Беспамятнової, ведучому слід враховувати, що одна людина може перебувати на різних стадіях розуміння. Cприйняття мови характеризується вибірковістю, зумовленою важливістю того мовного матеріалу, який потрапляє в поле уваги індивіда [6, c.42].

Вибірковість скеровує зустрічний пошук з боку індивіда (ведучого), допомагає йому обрати найбільш вагомі для нього об'єкти або грані об'єкта. Вибірковість є також проявом активного реципієнта, значною мірою визначаючи характер інтерпретації сприйнятого.

Отже, можна зробити висновок, що професія телеведучого висуває ряд вимог різноманітного характеру, як щодо професійних характеристик, так і до особистих якостей, визначає його стиль. За роки існування телебачення створено своєрідний образ бажаного ведучого: співчутливий, має аналітичний розум, глибокий, шанобливий, не авантюрист, аскет, принциповий, працює для інших, відчуває настрій інших, має гарний настрій, приємну зовнішність і чудовий зовнішній вигляд. Головна мета ведучого — встановити контакт, але зробити це дуже тонко, так, щоб аудиторія прийняла цей контакт не як навіювання чи нав’язування певної думки, а як дружню, невимушену розмову.

1.2 Телевізійний імідж ведучого як складова його майстерності

Телеаудиторія — це аудиторія, яку не можна побачити. Тому, звертаючись до неї, ведучий виходить за рамки студії. Уміння бачити просторову цілісність телеефіру ведучий отримує не лише з досвіду, а й з основ професійної майстерності. І в цьому питанні неабияку роль відіграє процес формування іміджу.

Темі дослідження іміджу ведучого у вітчизняній та зарубіжній науковій думці були присвячені праці В. Гоян, П. Гуревича, Г. Мельник, О. Поберезнякової, М. Позднякова, Г. Почепцова, В. Саппака, С. Ткачова, В. Шепеля та інших.

Найпершим дослідженням телевізійного портрета ведучого була монографія В. Саппака «Телебачення та ми», у якій він говорив, що телевізійний портрет є найціннішим на телебаченні". Не випадково перші свої спостереження він присвятив телевізійним дикторам, почавши з В. Леонтьєвої. «Для нас дуже важливо, що Леонтьєва не „в образі“, що вона з нами така, яка і насправді, що вона „звичайна“ людина». Сама ж ведуча говорила, що саме спілкування є альфа і омегою дикторської професії. «Я розуміла, що від мого внутрішнього стану залежить певною мірою, як буде сприйнята передача» [56, c.33]. Валентина Леонтьєва стверджувала, що не можна грати роль ведучого, треба бути ним.

Журналістикознавці Р. Копперуд та Р. Нельсон переконують у тому, що професія диктора така, що він може вчитися майстерності у драматичного актора, музиканта, конферансьє. Природа спілкування актора на сцені з глядачем дещо інша, ніж у ведучого. Диктор — це та людина, яка поєднує глядачів та телебачення в єдине ціле. На нашу думку, ефективність телевізійного спілкування з масовою аудиторією визначається особистим іміджем ведучого, формування якого починається в університетські роки. На світанку мовлення, коли телебачення тільки починало готувати своїх власних професійних творчих працівників, виникло питання: хто має право звертатися до аудиторії від свого чи корпоративного ім'я, адже глядачі на підсвідомому рівні ототожнюють інформацію з тією людиною, яка їм про неї говорить. На думку І. Кирилова, одного з перших дикторів радянського телебачення, а згодом керівника Школи дикторів, диктор — це не просто особа, яка читає текст перед мікрофоном, а особистість, яка намагається впливати на глядача розумним довірливим діалогом.

У Радянському Союзі існувала потужна Останкінська школа дикторів, яка й навчала своїх майбутніх співробітників. Часто ведучими ставали люди з акторською освітою та ті, хто пройшов парт-контроль. Цю думку підтримує і російська дослідниця О. Поберезнякова, говорячи, що людина, яка виступала перед широкою аудиторією, мала величезну відповідальність: на неї дивиться і її слухає майже вся країна, її слова можуть потужно впливати на свідомість людей, на їх погляди та розуміння деяких життєвих подій, тому особливе значення надавалося людським і професійним якостям диктора, його здатності викликати повну довіру і повагу глядачів.

У ті роки при відборі кандидатур для виступу у «масштабі кадру» менш за все розглядалася «телегенічність» — здатність виглядати у кадрі гарно. Сьогодні цьому критерію відводиться чи не основна роль. Існує ряд науковців, які заперечують цю тезу: «Телевізійна передача — не парад модних моделей і не конкурс краси, її успіх чи неуспіх залежить у першу чергу від знань, професійної підготовки, таланту та індивідуальності, внутрішніх людських якостей людини, яка виступає у кадрі» .

Згідно з думками дослідника Я. Засурського, існує сім амплуа телевізійного журналіста: репортер, інтерв'юєр, коментатор, оглядач, модератор, шоумен та ведучий новин. На сьогодні в Україні потужна журналістська школа, яка готує кваліфікованих спеціалістів серед перших чотирьох професій. На нашу думку, модератор, шоумен та ведучий новин не отримують гідної професійно-практичної підготовки. Про психологічні критерії формування іміджу В. Маргалик писав так: «У випуску новин ми разом з новинами отримуємо деяку психологічну підтримку чи, навпаки, відчуваємо її відсутність. Ведучий — це таке обличчя, на яке хочеться дивитися ще раз». На нашу думку, у сучасному навчальному полі журналістики достатньо часу присвячено ознайомленню з усіма віхами журналістської професії, окрім шоумена, модератора та ведучого новин.

Російський дослідник телевізійної журналістики Г. Кузнєцов вважає, що процес формування іміджу можна розбити на декілька етапів: виявлення цільової аудиторії, вивчення (принаймні емпіричне) пристрастей телеглядачів, з якими індивідуальний комунікатор планує взаємодіяти. Як домінанту можна виділити трійку працюючого іміджу: вміння говорити мовою своєї аудиторії; знання того, що її сьогодні хвилює; гострота розуму і почуття гумору.

У ході дослідження ми дійшли до думки, що ведучий програм не красень, він «один з нас», проте у покращеному вигляді. Більш детальну характеристику вдалої майстер ності ведучого можна знайти у працях Л. Миргородської, яка зазначає: «Ведучий тримається вільно, проте не розв’язано. Впевнений у собі, проте не самовпевнений. Голос та погляд — інструменти, на яких він вміло грає.

На думку дослідниці О. Поберезнякової, робота ведучого ототожнює все, що перед цим зроблено сценаристами, редакторами, операторами, режисерами, звукорежисерами, художниками, інженерами. Це не головний персонаж програми, проте один із центральних елементів ефіру, тому під час навчання майбутній ведучий має зрозуміти специфіку і цих професій. Частіше яскраві шоу випускаються у прямому ефірі, відтак, психологічні передумови створення іміджу мають включати в себе не лише вільну поведінку перед камерами, широке коло знань, з якими можна поділитися з глядачами, а й уміння тримати аудиторію, вільно говорити, спілкуватися з колегами, гостями та відповідати на дзвінки. Специфіка роботи в прямому ефірі включає уміння виходити зі складних ситуацій та уникати інформаційних пауз. Жерар Депардьє порівняв ведучого з моделлю, яка виходить на подіум, аби показати сукню, а не себе. І все ж вона демонструє себе. Ведучий працює заради новин, на відміну від шоумена, який організовує масову дію. Дозволимо собі припустити, що ведучий молодіжних програм має бути шоуменом, адже він робить з програми шоу своїми манерами спілкування та поведінки.

Цікаву, на наш погляд, думку висловив В. Матизен, наголосивши на тому, що телеведучий сприймається як учитель людства. Репортера годують ноги, аналітика — голова, а ведучі новин виразно читають тексти, а різняться від дикторів минулого покоління тим, що розуміють їх зміст. На нашу думку, ведучого професіоналом робить його наполегливість, неординарність, уміння бути своїм серед усіх та відповідне навчання.

Якщо журналіста мають навчати збирати, оброблювати та розповсюджувати інформацію, то телеведучого — вводити глядачів у світ інформації і переносити цей світ у їх свідомість як виражену необхідність передати розуміння в подіях. Цю думку підтримує і відомий іміджеолог В. Шепель, зазначаючи, що роль ведучого визначається статусом «обличчя зі значенням», «ім'я, яке говорить». Він не просто цікаво читає чужий текст, але й нерідко звертає увагу на стан речей в навколишньому світі [63, с.168−169].

Теоретик В. Саппак вбачав різницю між радійними та телевізійними ведучими у поведінці диктора у студії: на телебаченні вона представлена «розкритим типом» — картинка, що оживляє всі дії. Інформація начебто приходить у міру того, як читає нове повідомлення ведучий. Тому інформаційний випуск стає демонстрацією активної опосередкованості поведінки, у якій щохвилини народжується новина. Це, на наше переконання, є одним з ключових факторів не лише навчання, а й формування професійного досвіду телевізійних ведучих. Ведучий представляє на екрані зображальний німб, що має характер особистого засобу впливу на створення уяви в очах аудиторії.

В. Шепель зауважує, що приємні зовнішні дані є тим природнім здобутком, яким варто уміло розпорядитися. Як і в особистому житті, так і в професійній діяльності. Немає сумнівів, що вродливим людям легше створити ефект особистої симпатії. На кіно — чи телеекрані наше око вихоплює і зберігає в пам’яті образ зовні симпатичних людей. Проте одного разу психологи, проводячи експеримент, дійшли висновку, що у восьми з десяти випадків першочергово думки про людину складаються на основі її зовнішності [63, с.56−58]. Якщо перші ведучі створювали тип «другого плану», то сьогодні він переходить на передній з опорою на міміку, життєву повноту сумарного образу. І освіта, на нашу думку, у процесі формування власного іміджу є однією з визначальних особливостей. У поєднанні з точно знайденою професійною нішею, вони досягають емоційно-психологічного перетворення ведучого в кадрі.

Влучно зауважує про статус ведучого О. Поберезнякова, яка говорить про те, що він є не просто посередником у поширенні інформації, а перебуває на перетині повідомлень та їх глядацького сприйняття. Він умовно перетворюється на людину, що булла присутня на всіх подіях.

Дослідниця Г. Мельник стверджує, що ведучий як вісник інформації не розмірковує про те, погана чи гарна новина. Вони несуть новину, повідомляючи лише факт. «Тільки тоді, коли ведучий вісник, він і телеглядач існують в одній реальності. У іншому випадку — ведучий є поштарем новин» .

Тому, на нашу думку, готуючи себе до виходу в ефір, ведучий є творчо виразною особистістю, активність якої спрямована на оформлення себе в рольовій грі. А ось думка О. Гришуніної є показником психологічної основи майстерності майбутнього ведучого: «При інструктивній поведінці в кадрі є місце творчості, оскільки у нових умовах вже від ведучого залежить, що він „зробить“ у кадрі. У нових соціальних умовах ведучі можуть не лише донести інформацію, а й показати себе».

Таким чином, процес формування іміджу телевізійного ведучого є складним та глибинним процесом. Окрім приємної зовнішності, ведучий, на нашу думку, має володіти теоретичними засадами своєї та суміжних професій, що становить основу профільного навчання. Серед складових майстерності майбутнього телевізійного ведучого, на нашу думку, можна виділити не лише приємну зовнішність, а й правильно поставлений голос, уміння триматися в кадрі, сценічну поведінку та психологічні передумови. У такому випадку навчальна інтерпретація та практичні засади зумовлюють рівень розвитку професійної майстерності.

Розділ 2. Аналіз іміджу ведучих на провідних українських каналах

2.1 Імідж ведучих інформаційних та аналітичних програм на українському телебаченні

Здійснювати аналіз іміджу ведучих на провідних українських телеканалах будемо враховуючи три індивідуально-особистісні характеристики комунікатора:

1) характеристики зовнішності - фізичні дані і оформлення зовнішнього вигляду;

2) комунікативні характеристики — тембр голосу, дикція, манера спілкування;

3) внутрішні, особисті характеристики — знання, інтелект, емоційність, моральні цінності.

Телеведучий — людина, яка завойовує аудиторію масштабністю своєї особистості. Найвищий професіоналізм ведучого — це його інтелігентність, телевізійний талант, ерудиція, вміння зберегти «обличчя» за будь-яких обставин, переконання глядачів у тому, що вони отримують найдостовірнішу, найоб'єктивнішу інформацію.

Сприйняття телепередачі масовою аудиторією часто визначається емоційно-оцінювальним ставленням до ведучого. У буденній свідомості це виявляється у феномені «популярність ведучого»: глядача захоплює (або відштовхує) не стільки інформаційний бік повідомлення, скільки особистість телекомунікатора.

Аудиторія сприймає телеведучого як транслятора інформації, якщо він і не сам проводив розслідування і не сам добував факти, то його обов’язок — вміло і тактовно їх подати. Ведучий — впевнений, але не самовпевнений. Особистість телеведучого накладає свій відбиток на характер мовлення програми.

Розглянемо іміджі ведучих українських інформаційно-аналітичних програм «Новини», «Вікна», «ТСН», «Репортер» на телеканалах «1+1», «Новий канал», «СТБ» тощо. Кожен сюжет програми наближений до життя, гарячі сенсаційні факти не просто нанизуються, а й обов’язково перевіряються, осмислюються, а також вивчається думка опонентів. Закадрові тексти мають відповідати загальноприйнятим нормам світового інформаційного мовлення: стислість, лаконічність, конкретність, інформативність насиченість — і тоді глядач їх сприйматиме, вони формуватимуть його світогляд і ставлення до суспільних подій.

Створення ефекту участі глядача в діалозі є головною комунікативною метою ведучого інформаційно-аналітичних програм, де основний обов’язок комунікатора — говорити зрозуміло і правильно, тонко розбиратися у практичних питаннях і не менш цінніше вміння — розуміти людей і події. Більшість глядачів відрізнять зрілого і вдумливого ведучого від «телевізійної зірки». Вони відразу повірять людині, яка «знає, про що говорить». Ведучий не просто читає текст, а й вносить у передачу багато свого особистісного.

Стиль, професіоналізм і виваженість у кожній інтонації зробили Наталю Мосейчук однією з найкращих інформаційних ведучих на каналі «1+1» . Вона відмінно тримається в кадрі, а її стиль подачі матеріалу став цікавий і близький глядачеві, відмінно відчуває себе в кадрі, а всі її ефіри органічно вписується в новинний формат.

Ведуча — найкрасивіша й найкраща у своєму амплуа на українських інформаційних теренах. Пані Наталя вже досягла заслуженого визнання: за результатами голосування експертів всеукраїнської програми «Людина року — 2009» визнана «Людиною року» в номінації «Журналіст року в сфері електронних ЗМІ». Ведуча володіє чудовою дикцією, відстороненою та водночас небайдужою подачею інформації і приємною зовнішністю, яка вселяє довіру. Додаткового шарму їй додають стилісти, котрі ідеально підбирають одяг.

Саме ведуча, на наш погляд, є головним «плюсом» інформаційної служби «плюсів». Її професіоналізм і талант гармоніюють до загальної фаховості «ТСН» — високий рівень виконання тут спостерігається практично в усьому.

По-перше, немає відвертого перебору з офіціозом — ні щодо кількості відповідних відомостей, ні в інтонаціях ведучої при їхній подачі. По-друге, добре поставлена робота літературних редакторів — жодних суттєвих помилок у текстовій інформації. По-третє, уміла подача цікавих, дотепних і веселих сюжетів, що вносять таку необхідну для реципієнта релаксацію. По-четверте, приємно дивує візуальне оформлення програми: переважаючий сріблясто-білий колір ефектно підкреслює червона стрічка динамічного рядка, на якій з’являється інформація, що доповнює вербальний аспект.

Найкращою ведучою інформаційно-аналітичних програм у 2011 році визнано ведучу ТСН — тиждень каналу «1+1» Аллу Мазур. Тричі володарка премії «Телетріумф», як найкраща телеведуча інформаційних програм, за результатами голосування обійшла своїх суперників майже на десять тисяч голосів Наприкінці 1996 року отримала запрошення працювати на каналі «1+1» і 1 січня 1997 року вийшла в ефір з першим випуском ТСН.

У 1996 році стала лауреатом премії «Прометей-престиж» у рамках акції «Людина року» в номінації «Найкращий тележурналіст 1995 року». У 1998 році за підсумками Четвертого всеукраїнського фестивалю журналістики визнана найкращою ведучою інформаційних програм України та отримала титул «Всенародне визнання». Того ж року (1998) журі на чолі з Володимиром Познером визнало Аллу Мазур переможцем у номінації «Краща ведуча інформаційних програм» на першому Міждержавному форумі країн СНД.

У 1999 році за підсумками конкурсу «Ділова жінка України — 98» стала переможницею в номінації «Телеведуча». Також у 1999 році отримала орден «Княгині Ольги» ІІІ ступеня. Двічі - у 2001 та 2003 роках — отримала Національну премію України в галузі телебачення «Телетріумф» у номінації «Краща ведуча інформаційних програм» .

Професіоналізм, виваженість, дипломатичність найголовніші характеристики цієї ведучої. В ній уміло поєдналися усі три вимоги до особистості ведучого. По-перше, приємна зовнішність — природні фізичні дані із поєднанням роботи стилістів — оформлення зовнішнього вигляду. Діловий стиль одягу, ніякого зайвого елементу у зовнішньому вигляді - це головні складові необхідного іміджу ділової людини. І чим привабливішим складається цей образ, тим вище професіональний авторитет людини.

По-друге, найкращі комунікативні характеристики — приємний тембр голосу, чітка, виразна дикція, легка манера спілкування.

По-третє, внутрішні, особисті характеристики ведучої - знання, інтелект, емоційність, високі моральні цінності.

Найвищий професіоналізм А. Мазур — це її інтелігентність, телевізійний талант, ерудиція, вміння зберегти «обличчя» за будь-яких обставин, переконання глядачів у тому, що вони отримують найдостовірнішу, найоб'єктивнішу інформацію. Пані Алла — впевнена, але не самовпевнена. Ії особистість накладає свій відбиток на характер мовлення програми «ТСН — тиждень». Кожен сюжет програми наближений до життя, гарячі сенсаційні факти не просто нанизуються, а й обов’язково перевіряються, осмислюються, а також вивчається думка опонентів. Закадрові тексти відповідають загальноприйнятим нормам світового інформаційного мовлення: стислість, лаконічність, конкретність, інформативність насиченість Саме так їх глядач сприймає, вони формуватимуть його світогляд і ставлення до суспільних подій.

Гідним продовженням попередніх ведучих стала нова молода журналістка Марина Леончук. На останніх курсах інституту почала працювати у газеті «Урядовий кур'єр», пізніше в газеті «Україна молода» .

У 2003;му закінчила Інститут журналістики, КНУ ім. Т. Шевченка. На останніх курсах інституту почала працювати у газеті «Урядовий кур'єр», пізніше в газеті «Україна молода». З 2002 — 2005 роки — ведуча програм Телерадіокомпанії «Радіо Ера-FM». З 2005;го — ведуча новин на одній зі столичних радіостанцій.

На телебачення потрапила випадково. Прийшла на кастинг. Канал К1 шукав ведучу інформаційної програми. 7 травня 2007;го уперше з’явилась у кадрі. Почала працювати ведучою програми «Один день» на каналі «К1». Із серпня 2008 — ведуча ТСН на каналі «1+1» .

Як і вся команда телевізійної служби новин каналу «1+1», Марина Леончук вміло поєднує у собі три характеристики вміло створеного іміджу ведучого інформаційно-аналітичних програм. Командою стилістів створено образ «ідеального ведучого»: Марина співчутлива, має аналітичний розум, глибокий, шанобливий, не авантюристка, принципова, працює для інших, відчуває настрій інших. Вона завжди досягає своєї мети — тонко встановити контакт з аудиторією.

Якщо переглянути ведучих Нового каналу, то серед них варто виділити ведучу інформаційної програми «Репортер» — Лесю Яворівську.

Для телеведучої головне — красива зовнішність. Телеглядачі повинні отримувати естетичне задоволення від споглядання ведучого на екрані. Його «видатні» зовнішні дані пом’якшують навіть деякі помилки, що допускаються. Саме така є Л. Яворівська, причому гарна зовнішність підкріплюється харизмою ведучої.

Ведуча відзначається вмінням грамотно і чітко висловлювати свої думки, у неї гарно поставлений голос, приємний тембр.

Кар'єру журналіста Леся почала на Новому каналі. З ним пов’язані найбільші перемоги і найгіркіші поразки — усе це робить Новий канал рідним. Свого часу працювала тут журналістом-міжнародником, потім політичним кореспондентом, це не могло позначитися на її широкому кругозорі.

Ведуча має витримка і холоднокровність, якщо у прямому ефірі відбуваються непередбачувані ситуації, вона вміло може виправити ситуацію.

Не виділяються із списку попередніх ведучих інформаційних програм, ведучі інформаційної програми «Вікна-новини» на каналі СТБ Тетяна Висоцька та Віта Євтушина. Обидві ведучі мають досвід роботи на телебаченні. Що стосується їх іміджу, то він абсолютно такий самий, як і в попередніх представників каналів: приємна зовнішність, діловий стиль одягу від якого віє інтелігентністю. Єдине, що відрізняє та виділяє цих ведучих, то це їх українська мова, яка насичена безліччю неологізмів типу: міліціян — замість міліціонер; евро, евробачення — замість євро, євробачення; спеціяльний замість спеціальний; секретаріят замість секретаріат; автівки, авта замість авто та ін.

Звісно, що використання у мовлення телеведучих слів, що «дивно звучать», нетипових для пересічного українця, деяких глядачів лякає, інших, навпаки, приваблює, однак, можна з упевненістю твердити, що в обох випадках до програми новин увагу телеглядача притягнено, це такий собі «піар-хід» .

У мові телеканалу не має нічого дивного, адже за основу української мови взято Скрипниківський правопис, який був чинним у 1928;1933 рр., саме його хотіли відновити після 1991 р., але цього поки що не зробили. Згідно з цим правописом, закордонні власні назви слід передавати найбільш подібними до оригіналу звуками, а в оригіналі на початку слів, наприклад, «Европа», «Египет» немає звука «й». Також невідмінювані за класичними правилами слова-запозичення типу «метро, евро» — відмінювати, як подібні власне українські слова, тобто максимально їх пристосовувати, адаптувати. Суперечки щодо правомірності цього правопису точаться постійно.

Як зазначає літературний редактор телеканалу СТБ Віктор Кабак, «українська мова після 1933;х рр. зазнала нищівного удару, починаючи з 33-го року і вже до 46-го українську мову підганяли під російську. Ми намагаємося уникати таких слів. Харківським правописом ми користуємося активно, багато беремо з тих словників». Метою каналу СТБ, на думку його літредактора, є відродження правдивої української мови. Однак, крім цього мова телеведучих новин каналу цілковито відрізняється від усіх інших телеканалів, і це є «фішкою», ізюминкою СТБ.