Організаційні форми інноваційної діяльності

Організаційні форми інноваційної діяльності

Малий інноваційний бізнес, життєвий цикл і тенденції розвитку

Головна проблема, яка стає перед малим бізнесом, який бере участь у інноваційної діяльності - це проблема фінансування.

У рішенні цієї проблеми беруть участь організації, що займаються підтримкою інноваційних фірм і підприємців. Такими організаціями є інкубатори бізнесу (бізнес-інкубатори) і інкубатори технологій. Розглянемо більш докладно сутність і напрямки діяльності таких організацій.

Зростання складності й комплексності наукових досліджень і розробок сприяло появі й розвитку бізнес-інкубаторів. Головне призначення «інкубаторів» — підтримка малого, переважно інноваційного, підприємництва.

У різних літературних джерелах інкубатори називають по-різному: «інноваційний центр», «підприємницький центр», «технологічний бізнес-центр». Незважаючи на різні назви, відмінною рисою даної форми організації інноваційної діяльності є те, що бізнес-інкубатори займаються розвитком не конкретного товару, а незалежного господарюючого суб'єкта.

Перші бізнес-інкубатори з’явилися наприкінці 70-хпочатку 80-х років і дотримувалися двох стратегічних ліній. Перша стратегія базувалася на наданні новостворюваним фірмам приміщень. Друга стратегія також передбачала виділення приміщень, але основним у ній було надання всякого роду послуг і патронаж фірм. У розвинених капіталістичних країнах при створенні й функціонуванні бізнес-інкубаторів практично використовується друга стратегія. Однак в Україні при вкрай високих ставках за оренду приміщень перший напрямок є істотною формою підтримки науково-технічного підприємництва.

У країнах з ринковою економікою інкубатори організуються й фінансуються за рахунок коштів місцевих органів влади, університетів та інших навчальних закладів, промислових корпорацій, субсидій (часто поворотних) від центрального уряду. Разом з тим діяльність бізнес-інкубаторів базується на використанні значних обсягів капіталізованих коштів, тобто коштів, уже вкладених у нерухомість і науково-виробничі фонди, причому це — довгострокові й ризикові вкладення. У результаті створення бізнес-інкубаторів можуть здійснити тільки стабільні у фінансовому відношенні структури.

Більшість бізнес-інкубаторів являють собою змішані підприємства. Серед них можна виділити чотири основних види:

* корпоративні;

* суспільні;

* університетські;

* приватні.

Бізнес-інкубатори розрізняються по переважаючому джерелу фінансових коштів і по цілям створення. Слід зазначити, що між бізнес-інкубаторами є серйозні розходження, що робить неправомірним універсальний підхід при їхньому утворенні. При створенні бізнес-інкубаторів велике значення має детальне пророблення засновницьких документів.

Як правило, процедура проходження фірм-клієнтів через бізнес-іккубатор передбачає чотири основних етапи.

1. Відбір клієнта із числа претендентів. Критеріями відбору є новизна ідеї й реальність її втілення в життя силами малої фірми. Якщо претендент визнається перспективним, з ним укладається договір на оренду приміщення, що вимагає щомісячного підтвердження сторін, і може бути розірваний за бажанням однієї з них. Тоді клієнт у місячний строк зобов’язаний звільнити займану площу.

2. Вселення й перший рік роботи в умовах технопарку. Клієнт одержує фінансову, технічну й іншу допомогу на пільгових умовах. Технопаркові структури надають висококласні консультації по організаційно-економічних аспектах діяльності малих фірм: веденню бухгалтерського обліку, податкам, юридичним проблемам, — з питань використання всіляких урядових програм.

3. Становлення й ріст фірми, збільшення числа її працівників.

4. Дохід фірми.

5. Адміністрація допомагає «дозрілому» клієнтові підшукати нове приміщення й переїхати.

Більшість дрібних американських компаній, що користуються послугами бізнес-інкубаторів, як правило, пов’язані з використанням високих технологій. При цьому тільки 60% фірм на першому етапі існування покривають витрати самостійно. Слід також зазначити, що лише 50% фірм можуть представити обґрунтований бізнес-план своєї діяльності, отже, особливо важливо ефективне функціонування управлінського блоку бізнес-інкубатора.

Успішна діяльність бізнесу-інкубатора забезпечується гнучкою політикою в підборі потенційних клієнтів, надійною експертизою пропонованих до реалізації проектів і ідей, диференційованим підходом до діяльності інкубованих фірм на різних етапах їхнього функціонування.

Доходи інкубаторів як комерційних підприємств складаються з наступних джерел:

* орендна плата, одержувана від клієнтів, за наймання приміщень;

* продаж послуг різного роду;

* участь у прибутках тих інкубованих фірм, у які парк (інкубатор) як підприємство вклав свої кошти.

Перші два джерела є основними, оскільки й приміщення й послуги надаються звичайно на пільгових умовах. Однак при кваліфікованому відборі кандидатів (для цього потрібний великий конкурс) і гарному керуванні останнє джерело може стати досить вагомим. З ним зв’язані перспективи діяльності бізнес-інкубаторів як комерційних підприємств.

Бізнес-інкубатори сприяють прискоренню використання науково-технічних досягнень, розвитку підприємництва в області наукомістких технологій, сприяють структурним зрушенням в економіці, росту зайнятості й добробуту.

При оцінці діяльності бізнес-інкубаторів у міжнародній практиці використаються такі показники:

— число фірм, що діють на площах бізнес-інкубатора;

— розміри цих фірм;

— їхній вік і походження;

— спеціалізація фірм (наукомістка чи ні);

— відсоток фірм, що припиняють свою діяльність на різних етапах існування внаслідок комерційної неспроможності; неспроможності закладених у її основу ідей або передумов;

— темпи росту економічної діяльності клієнтів;

— перепрофілювання фірм у процесі самостійного існування.

При цьому вагомість кожного з перерахованих критеріїв для різних бізнес-інкубаторів неоднакова. Якщо бізнес-інкубатор створений при науковому центрі і його основним завданням є комерціалізація нововведень, то на перший план висувається показник рівня наукоємкості клієнтів у поєднанні з параметрами їхньої економічної діяльності. Якщо акцентуються проблеми пожвавлення економіки регіону, боротьба з безробіттям, то важливіше є загальне число робочих місць, вік фірми і її походження. Адже якщо парк (інкубатор) поповнюється не за рахунок знову створених підприємств, а за рахунок переїзду вже існуючих, то для регіону ефект від бізнес-інкубатора буде нульовим, хоча в плані комерційної діяльності інкубатора це й вигідно.

У країнах з розвинутою ринковою економікою комбінація сильного наукового центра з науковим парком інкубаторського типу довела свою ефективність.

В умовах України інкубаторські структури можуть бути організовані на базі вищих навчальних закладів і наукових центрів. Разом з тим, з огляду на недостатнє фінансування вищої школи, доцільно залучення великих фінансових інвесторів, насамперед в особі комерційних банків і інвестиційних фондів.

Найбільш перспективним представляється спеціалізація бізнес-інкубаторів на підтримці фірм, що здійснюють вихід па ринок, у тому числі на світовий, з якісно новими товарами, виробленими з використанням нових технічних і технологічних принципів, що забезпечують практичне застосування фундаментальних і прикладних досліджень у виробництві товарів, наданні послуг, удосконалюванні організації виробництва.

Залежно від спеціалізації бізнес-інкубатора формуються й визначаються умови для його створення:

* необхідний обсяг фінансових коштів;

* матеріально-технічна база;

* принципи відбору потенційних клієнтів;

* характер надавання послуг;

* принципи взаємин з фірмами, що вийшли з бізнес-інкубатора.

Діяльність бізнес-інкубаторів здійснюється відповідно до обраної стратегії. Однак при будь-якому варіанті стратегії обов’язкова наявність у бізнесі-інкубаторі наступних високопрофесійних структур:

* експертної ради, що здійснює оцінку клієнтів для «витримки» відповідно до обраної спеціалізації бізнес-інкубатора;

* керуючого блоку бізнес-інкубатора, у функції якого крім правління незалежною господарською структурою входять:

1) розробка та коректування індивідуальної програми проходження інкубованою фірмою всіх етапів її життєдіяльності в бізнесі-інкубаторі;

2) визначення індивідуально для кожної інкубованої фірми достатнього обсягу пільг;

3) вироблення економічної та фінансової політики взаємин з фірмами, що вийшли з інкубатора.

Перераховані специфічні функції керуючого блоку є найбільш складними в організаційному й правовому аспектах. Помилки при їхній практичній реалізації можуть привести до негативних наслідків.

Створення бізнес-інкубаторів сприяє прискоренню науково-технічного прогресу, без чого неможливі вихід економіки із кризи і її конкурентоспроможність. Інкубатори бізнесу допомагають вирішити проблеми підтримки науково-технічного підприємництва. Розглянемо коло цих завдань.

Інкубатори бізнесу вирішують завдання підтримки малих, знову створених фірм і починаючих підприємців. Вони є відносно невеликими організаціями по «виходжуванню» молодих фірм і починаючих підприємців. Існує два види інкубаторів бізнесу: інкубатори наукомісткого бізнесу та інкубатори низкотехнологічних фірм. Для Європи характерні інкубатори першого типу, а для США — другого.

Інкубатор бізнесу може бути автономним, тобто самостійною господарською одиницею із правами юридичної особи. Він діє в складі технопарку (у цьому випадку його називають інкубатором технологій). Інкубатор бізнесу надає весь комплекс послуг для виконання робіт зі становлення й розвитку малих, знову створених фірм, що перебувають на ранній стадії розвитку. Автономно діючі інкубатори вирішують завдання підтримки нетехнологічного підприємництва й фірм звичайних технологій. Інкубатори бізнесу, що перебувають у складі технопарку, орієнтовані на роботу в областях високих технологій, підтримку малих починаючих інноваційних підприємств, малого інноваційного бізнесу в науково-технічній сфері.

Зміна бізнес-середовища в новій економіці привела до виникнення інтернет-інкубаторів.

Для нової економіки характерне: навчання як безперервний процес; готовність до ризику; орієнтація на створення нових робочих місць; капітал як робочий інструмент, фактор виробництва; швидкість змін; формування нових альянсів.

Інтернет-інкубатори можуть бути наступних типів:

* венчурні інкубатори;

* венчурні акселератори;

* венчурні портали;

* мережні інкубатори;

* вертикальні інкубатори;

* інкубатори, орієнтовані на внутрішні ідеї. Інтернет-інкубатори розрізняються набором і особливостями надаваних послуг. Найбільше поширення одержали венчурні інкубаторії що роблять наступні послуги:

1) офісну інфраструктуру (приміщення, меблі, офісна техніка, комп’ютери, внутрішня мережа, зовнішній зв’язок, доступ в Інтернет, конференц-зали й т.п.);

2) бек-офіс (кваліфікований персонал, технічна підтримка і т.п.);

3) технологічну підтримку (допомога експертів, постановка системи управління, розвиток інтелектуальної власності);

4) консалтингову підтримку (як власними ресурсами інкубатора, так і шляхом залучення галузевих експертів);

5) навчання (включаючи стажування в інших компаніях), підвищення рівня компетенції менеджерів і фахівців;

6) юридичні та бухгалтерські послуги;

7) управління людськими ресурсами (пошук і наймання необхідних ключових фахівців);

8) зонтичний бренд інкубатора та здійснення зв’язків (взаємодія з венчурними інвесторами — органами державної влади, аналогічними великими компаніями з інших країн).

Венчурний акселератор — сервісна компанія, що надає починаючим підприємцям консультаційні послуги з підготовки бізнес-плану, маркетингу і позиціюванню проекту, виведенню на ринок, сервісні послуги, необхідні починаючі компанії.

Мережні інкубатори являють собою суміш венчурних фондів і керуючих компаній, а також можуть працювати з компаніями, що перебувають у різних містах.

Вертикальні інкубатори спеціалізуються на вирощуванні компаній, що належать одному вертикальному ринку, наприклад ринку мобільної комерції. У такому інкубаторі можуть перебувати компанії, що займаються інфраструктурними розробками (на рівні протоколів передачі даних, забезпечення безпеки та ін.); компанії, що спеціалізуються на мобільному контенті та продажу через мобільні устрої доступу.

Інкубатори, орієнтовані на внутрішні ідеї, створюються при участі великих транснаціональних корпорацій і займаються розвитком компаній, що народилися усередині цих корпорацій на базі внутрішніх ідей. Такі інкубатори організовуються фахівцями, що є експертами в якій-небудь онлайновій області бізнесу. Вони можуть зробити послуги бізнесу по спрощенню та інтенсифікації обміну інформацією; мають можливість на базі власних ідей формувати команди розроблювачів, залучати кваліфікованих менеджерів і здійснювати загальний нагляд за їхньою роботою.

Інкубатор технологій наукомістке підприємство, пов’язане з університетом, науково-технологічним парком або інноваційним центром. Його завдання обслуговування малих інноваційних підприємств, «вирощування» нових фірм, надання їм допомоги у виживанні та успішній діяльності на ранній стадії розвитку.

Інкубатор технологій може бути інтегрованою частиною наукового парку (Великобританія), дослідницького парку (США), технопарку (Росія), Науково-промислового парку (КНР).

Інноваційний центр — організація, що володіє спеціалізованою інфраструктурою, діяльність якої спрямована на сприяння створенню, росту й розвитку фірм, а також на розвиток інноваційної діяльності в регіоні, співробітництво та кооперацію між дослідниками й промисловістю, надання послуг наукомістким фірмам у сфері інформаційного забезпечення, підготовки й навчання персоналу в області менеджменту; прискорення реального економічного розвитку на основі створення регіональних і міжнародних мереж для обміну інформацією й співробітництва між фірмами.

Інноваційні центри є найважливішою складовою в організаційній інфраструктурі малого інноваційного підприємництва.

Роль венчурного бізнесу в розвитку інноваційної діяльності

Рівень економічного розвитку визначається сьогодні не стільки масштабами виробництва, скільки його інноваційною спрямованістю та гнучкістю управління.

Американська практика організації пошукових досліджень і впровадження результатів у виробництво породила своєрідну форму підприємництва — венчурну діяльність.

Венчурна інноваційна діяльність — інноваційна діяльність, пов’язана з великим комерційним ризиком і, як правило, довгостроковими фінансовими вкладеннями. Венчурне підприємництво виступає в різних формах і охоплює велику сукупність економічних відносин, пов’язаних з підготовкою до виробництва, випробуваннями й промисловим освоєнням відкриттів і винаходів інноваційними фірмами.

Венчурні фірми працюють на етапах росту й насичення винахідницької активності.

Як правило, венчурні фірми неприбуткові, тому що не займаються організацією виробництва продукції, а передають свої розробки іншим фірмам — експлерентам, патієнтам, комутантам ;

Венчурні фірми можуть бути дочірніми фірмами.

Функції інноваційного менеджера виконуються або традиційним менеджером, або фахівцем з консалтингової фірми.

Створення венчурних фірм припускає наявність наступних компонентів:

— ідеї інновації - нового виробу, технології;

— суспільної потреби та підприємця, готового на основі запропонованої ідеї організувати нову фірму;

— ризикового капіталу для фінансування. Венчурне фінансування здійснюється у двох основних формах: шляхом придбання акцій нових фірм або наданням кредиту різного виду, звичайно із правом конверсії в акції.

Венчурний капітал являє собою вкладення коштів не тільки великих компаній, але й банків, держави, страхових, пенсійних і інших фондів у сфери з підвищеним ступенем ризику, у новий бізнес, що розширюється або зазнає різкі зміни.

На відміну від інших форм інвестування ця форма володіє рядом специфічних рис:

— пайова участь інвестора в капіталі компанії в прямій або опосередкованій формі;

— надання коштів на тривалий строк;

— активна роль інвестора в керуванні фінансованою фірмою.

У США — країні з високим рівнем розвитку ризикового капіталу, його основними сферами застосування є початкові етапи розвитку бізнесу (підготовчий і стартовий періоди), на які доводиться 39,2% венчурних інвестицій.

Венчурні підприємства можуть бути двох видів:

— власне ризиковий бізнес;

— внутрішні ризикові проекти великих корпорацій.

У свою чергу власне ризиковий бізнес представлений двома основними видами господарюючих суб'єктів:

— незалежні малі інноваційні фірми;

— фінансові установи, які дають їм капітал.

Специфіка ризикового підприємництва укладається, насамперед, у тім, що кошти надаються на безповоротній, безпроцентній основі, не потрібно й звичайного при кредитуванні забезпечення. Передані в розпорядження венчурній фірмі ресурси не підлягають вилученню протягом усього терміну дії договору.

Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю частки акцій фірми-новатора, яка належить ризиковому інвесторові та сумою вкладених їм у проект коштів. Ця частка обговорюється в укладеному контракті й може доходити до 80%. По суті фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а надані кошти — внеском у статутний фонд підприємства, частиною власних коштів останнього.

Фірми, що спеціалізуються на створенні нових або радикальних перетворень старих сегментів ринку, називаються експлерентами. Вони займаються просуванням нововведень на ринок.

Для зменшення ризику розробляються типові схеми фінансування на певний строк. За цей строк фірма-експлерент повинна досягти успіху, якщо йому призначено бути. Капіталовкладення діляться на п’ять тимчасових відрізків з урахуванням двох правил:

— кожне нове вкладення здійснюється тільки в тому випадку, якщо попереднє себе виправдало. Це означає, що експлерент істотно просунувся в створенні або комерціалізації продукту;

— кожне нове вкладення більше попереднього й здійснюється на більш вигідних для експлерента умовах.

На Заході інноваційні фірми звичайно очолюють інженер — автор технічної сторони проекту та менеджер, що має організаційний і комерційний досвід. Такий союз часто формується через скептичне відношення великих компаній до ризикованих проектів. Не одержавши можливості реалізувати нововведення на своєму підприємстві, менеджер, захоплений новою ідеєю, залишає колишнє місце роботи. Потім він намагається реалізувати ці ідеї як незалежний підприємець.

Література

1. Гунин В. Н., Баранчеев В. П. и др. Управление инновациями. — М., 2000

2. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і підприємництво. — К., 2004

3. Инновационный менеджмент. / Под. ред. С. Д. Ильенковой. — М., 2000

4. Инновационный менеджмент. В кн. Менеджмент организации: Учеб. Пособие. / Под ред. З. П. Румянцевой, Н. А. Саломатина. — М., 1995

5. Основы инновационного менеджмента. Теория и практика. / Под. ред. П. Н. Завалина, А. К. Казанцева, Л. Э. Миндели. — М., 2006