Використання дитячого фольклору на уроках музыки у початкових класах

«Використання дитячого фольклору на уроках музики в початкових класах»

ЗМІСТ Вступ

Розділ І. Український фольклор як засіб морально-естетичного виховання

1.1 Педагогічне значення українського дитячого фольклору

1.2 Фольклор у музично-творчому розвиткові дітей Розділ ІІ. Використання фольклору на уроках музики

2.1. Зимові календарно-обрядові пісні

2.2 Весняні календарно-обрядові пісні

2.3 Літні календарно-обрядові пісні

2.4 Осінні календарно-обрядові пісні

2.5 Методичні рекомендації щодо ознайомлення дітей з давніми календарними обрядами Висновки

Список використаної літератури

Додаток

ВСТУП У попередні десятиліття у музичному вихованні часто домінували однобічність, поверховість, втрачався комплексний підхід до формування цілісної особистості, зокрема засобами українського фольклору. Педагогів спрямовували розглядати фольклор в основному лише як одне з джерел пізнання соціальної боротьби народу в минулому. Насправді ж фольклор є невичерпним джерелом пізнання історії рідного народу, скарбницею його духовності, національного характеру і світогляду, важливим засобом народної педагогіки, комплексного впливу на підростаючі покоління.

У фольклорних творах відображені всі етапи формування у підростаючих поколінь нашого народу національної свідомості і самосвідомості, патріотизму, глибоких гуманних якостей. Національні ідеї та цінності розвивалися віками і у високохудожній формі фіксувалися в численних жанрах і засобах усної народної творчості.

У поєднанні з етнографічними, календарно-обрядовими традиціями, звичаями фольклорні твори відображають самобутню систему духовності і практично-дійового досвіду народного життя. У казках, піснях, думах, баладах та інших жанрах фольклору художньо відображені зразки, еталони національних духовних цінностей, самобутність української психології, які майже неможливо піддати математичним вимірам, статистичній обробці.

Для кожної дитини фольклор рідного народу — це висока і єдина школа національного світосприймання, яка починається з колисковими у перші місяці її життя і згодом сприяє усвідомленню нею себе як представника своєї нації. Це специфічна духовна школа, засоби впливу якої на емоції, почуття, розум дитини є незамінними. Фольклорні образи, ідеї, символи, відображені в них моральні згустки відіграють величезну роль у пробудженні і розвитку національної свідомості і самосвідомості [9, 78].

Першим з видатних педагогів минулого в Україні, хто осягнув сутність виховання та народної педагогічної мудрості і сказав про неї своє ваговите слово, був філософ-просвітитель і поет-гуманіст другої половини XVII ст. Г. С. Сковорода, який відмітив особливу виховну силу народної творчості у вихованні дітей. Ідеями моральності, народності проникнуті його вірші, пісні, байки, діалоги, трактати і притчі.

В кінці XVІІІ ст. глибокі знання духовної культури українського народу дали можливість письменнику І.П. Котляревському на сторінках своїх творів висвітлити ряд важливих положень моральності. І.П. Котляревський сам брав участь у народних зібраннях і розвагах, записував фольклорні твори, вивчав побут, звичаї, обряди, повір'я, перекази українців і з цієї школи виніс він глибокі знання малоруського народу.

В нерозривній єдності з народною мудрістю, вираженою в фольклорі, вбачав своє життя, діяльність вчений-педагог, письменник й історик А. В. Духнович. Він першим широко представив український фольклор у створених ним шкільних підручниках, букварях, книгах і календарях для народного читання. На думку Духновича, впливовим засобом у вихованні молоді в дусі народності має бути також народна пісня, що пробуджує і розвиває любов до рідкого краю.

Важливе значення у вихованні підростаючого покоління засобами фольклору має трактування народної творчості великим українським генієм, поетом Т. Г. Шевченком. Досить важливе значення фольклору в моральному становленні дітей Т. Г. Шевченко переконливо розкрив на прикладі свого особистого життя.

К.Д. Ушинський рекомендував знайомити дітей з фольклорними творами, оскільки вони допомагають пізнавати ту чи іншу грань народного життя, є джерелом моральності. Він високо цінував роль народних приказок у вихованні підростаючого покоління, відмічав, що в них, як у дзеркалі, відобразились усі сторони життя народу: домашня, сімейна, польова, лісова, суспільна його потреба звички, його погляд на природу, на людей, на значення всіх явищ життя.

Фольклор слід вивчати не як сукупність його видів і жанрів, а як саме життя народу від найдавніших часів до сьогодення, як цілісний духовний, матеріальний та практичний світ людини.

Все згадане вище обумовлює актуальність та необхідність використання музичного фольклору на уроках музики в початкових класах. Адже музика є складовою частиною народної творчості, тому повноцінне сприймання пісенних жанрів неможливе без їх зв’язку з іншими видами фольклору.

Об'єкт дослідження — уроки музики в початковій школі.

Предмет дослідження — використання українського фольклору на уроках музики в початковій школі.

Мета дослідження — розкрити педагогічне значення дитячого фольклору, а також показати роль фольклору у музично-творчому розвиткові дітей.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

розглянути український фольклор як засіб морально-естетичного виховання;

дослідити використання фольклору на уроках музики в початкових класах;

проаналізувати методичні рекомендації щодо ознайомлення дітей з давніми календарними обрядами.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, бесіда.

дитячий фольклор пісня урок

РОЗДІЛ 1. Український фольклор як засіб морально-естетичного виховання дітей

1.1 Педагогічне значення українського дитячого фольклору Як зазначено в «Концепції національного виховання», визначальним є принцип народності виховання, що зумовлює потребу у формуванні насамперед національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу.

Один із шляхів духовного відродження України — прилучення школярів до українського літературно-музичного фольклору. В останні роки підвищується інтерес до народної творчості. Так, у школах України впроваджено новий предмет — народознавство, організовують спеціальні фольклорні класи. Проте, на нашу думку, знати й розуміти історію України й народну творчість повинні не тільки учні, які вчаться у фольклорних класах, а й усі, хто живе в Україні, оскільки це — моральний обов’язок будь-якої культурної людини.

У праці «Серце віддаю дітям» В. Сухомлинський розповідає про той добродійний вплив, який справило на його вихованців виконання українських народних пісень. Рідна пісня, визначаючи поетичне бачення навколишнього світу, допомогла виховати в дітей естетичне ставлення до природи, тонкість сприймання, емоційну чуйність. Крім того, пісня розкрила перед дітьми рідне слово як величезне духовне багатство українського народу.

Водночас важливо не упустити сензитивний період — молодший; шкільний вік, коли діти особливо сприйнятливі до педагогічного впли-1 ву. їхній художній смак розвинений ще недостатньо, він тільки формується. І якщо з раннього віку дитина слухає і виконує народні пісні, 1 слух поступово засвоює їхні мелодичні й ритмічні особливості, вони запам’ятовуються, стають звичними, близькими [11, 56].

Побутують різні жанри української літературно-музичної народної творчості: пісні, частівки, забавлянки, заклички тощо. Так, у простих і ласкавих колискових піснях виражено щиру любов до дитини. Колискова пісня, народжена реальними потребами дитячого віку, коли тривалий і міцний сон — умова нормального розвитку, є першим художньо оформленим зверненням до дитини. Наприклад:

Ой щоб спало — щастя мало, А рісточки у кісточки, Ой щоб росло — не боліло, Здоров’ячко у сердечко.

На серденько не кволіло. А в роточок говорушку, Соньки-дрімки в колисоньку, А в ніженьки ходусеньки, Добрий розум в голівоньку, А в рученьки ладусеньки.

У багатьох колискових піснях є епізоди, пов’язані з тваринами, близькими дитині: котиком, мишкою, бджілкою, наприклад «Котику сіренький», «Ой ну, коту, коточок», «Котик волохатий».

Колискові пісні мають неабияке педагогічне значення. З перших днів життя дитина слухає мелодію, що сприяє розвиткові її музичних здібностей. Під впливом материнського голосу в неї розвиваються естетичні почуття, емоційність: адже вона не тільки слухає голос матері, а й бачить її обличчя, усмішку. Колискові пісні приваблюють своєю простотою, безпосередністю, ніжністю, співучістю. На їхній основі можна виховати любов до тварин, птахів, комах, естетичне ставлення до природи, що може вплинути на виховання таких важливих моральних рис, як доброта, чуйність.

Розучування колискових пісень корисне і для формування співацьких навичок кантиленного звучання. Крім того, пісні цього жанру, мабуть, більше, ніж інші, можуть бути використані в побуті: дитина проспівує їх, заколисуючи молодшого братика або сестричку.

Виховне значення мають також жартівливі пісеньки. Вони допомагають дитині уважніше засвоювати правила хорошої поведінки, бути терплячою, відучитися вередувати. Наприклад пісенька «Мала білочка»:

Мала білочка по ліщині скаче,

Білі горішки у торбину мече.

Плаксивим дітям дала по лушпинці,

А діточкам чемним — те, що всерединці.

Жартівливі пісні, як й інші жанри дитячого літературно-музичного фольклору, є незамінним засобом розвитку мовлення дітей. Вони допомагають сформувати естетичний смак, виховати любов до української мови, сприяють розвиткові дитячої творчості.

Більшість жартівливих пісень-забавлянок цікава за змістом, різноманітна за художнім задумом. Події в них відбуваються динамічно, що відповідає психофізіологічним особливостям дітей:

Куєм, куєм ніжку,

Поїдем у доріжку.

Треба коня підкувати,

Будем в баби ночувати.

Завдяки наведеним особливостям забавлянки сприяють розвиткові в дітей почуття ритму, збадьорюють, спонукають до активних дій.

Здавна існують і примовки — короткі, переважно віршовані звернення до тварин, птахів і комах, імітування пташиних голосів. Вони облагороджують серця дітей, об'єднують їх з природою, вчать дбайливо ставитися до всього живого [6, 9].

Стимулюють розвиток творчої фантазії дітей лічилки, які можуть бути потішними й поетичними.

Гаруль, гаруль, гарулька!

Десь там моя зозулька

По полю пролітала

І пір'ячко збирала.

За допомогою лічилок можна розширити словниковий запас дітей, розвинути чутливість до змістових та інтонаційних відтінків слів. Важливо, що діти не тільки використовують лічилки, а й самі їх придумують.

Привертає увагу дітей такий оригінальний жанр народно-літературної творчості, як загадка. Народні загадки розкривають особливості рідної мови, вчать мислити. Але не тільки мисленню й мовленню сприяють загадки. Вони поетизують для дитини навколишній світ, розкривають такі особливі явища, які могли б залишитися непомітними. Наприклад:

Звечора вмирає, вранці оживає.

Хто малюнок на вікні уночі зробив мені?

Впаде з неба — не розіб'ється, Впаде в воду — розпливається.

Цікаве заняття для дітей — заучування і промовляння скоромовок: «Роса росить ноги босі», «Ворона проворонила вороненя», «Босий хлопець сіно косить» та ін. Основне значення скоромовок у тому, що вони розвивають у дітей зосереджену увагу й дикцію.

Отже, естетико-педагогічне значення українського дитячого фольклору багатопланове: він сприяє розвиткові мислення, мовлення, уяви, вихованню моральних чеснот, емоційної чуйності й почуття гумору.

1.2 Фольклор у музично-творчому розвиткові дітей У процесі підготовки до уроків музики й позакласних заходів доцільно добирати українські народні приказки, загадки, вірші, ритмізувати й мелодизувати їх і надалі використовувати як можливі варіанти в роботі з учнями.

Наприклад, скоромовки можна застосувати для розвитку не тільки розмовної, а й співацької дикції. Мелодії на тексти скоромовок мають бути нескладними, інакше їх важко співати у швидкому темпі:

Якось Яків сіяв мак,

Так-сяк, абияк.

Виріс ярий Яків мак,

Та щось коле, як їжак.

Мурлика муркоче —

Морозива хоче.

Мурлика руденький,

Замерзнеш, дурненький!

Для розвитку творчих здібностей школярів можна використати тексти загадок. Учитель створює на відповідні слова мелодію, враховуючи, що відповідь доспівує хтось із дітей. Наводимо приклади загадок:

1. Я вухатий ваш дружок,

В мене сірий кожушок.

Куций хвостик, довгі вуса,

Я усіх-усіх боюся.

Де ж цей шустрий побігайчик?

Ось він, бачте? Так це ж зайчик!

2. В мене ніжка одна — Чобітка не маю,

І хоч я без голови, — Шапку надягаю.

Хто ж це? Тричі повтори! — Гриб, гриб, гриб.

3. Я падаю на ваші хати, Я білий, білий, волохатий.

Я прилипаю вам до ніг

І називаюсь просто сніг.

4. Хто з хвостиком і з вушками?

В кого лапки з подушками?

Як ступа, ніхто не чує,

Тихо крадучись, полює.

І маленькі, сірі мишки…

Утікають геть від кішки.

Один з найпопулярніших і найулюбленіших дітьми жанрів народної літературної творчості — казка. В українському казковому епосі типовими персонажами є хитра лисиця («Лисичка-сестричка», «Лисиця-кума»), дурнуватий вовк («Вовчик-братик», «Вовк-панібрат») і наївний заєць («Зайчик-побігайчик»), часом також кіт, коза, собака й кінь.

У процесі підготовки до уроків музики й позакласної роботи вчителеві бажано створити інструментальний супровід до народних казок. Водночас треба враховувати, що в музиці мають бути відбиті манера поведінки тварин, їхній зовнішній вигляд. Так, лисицю в казках зображують, як улесливу, хитру обманщицю, вовка — нерозумним, простуватим, собаку — розумною, відданою людині; зайця — боягузливим, кота — ледачим; півня — горланем і самовпевненим.

Створити інструментальний супровід можна до таких українських народних казок, як «Лисичка в суддях», «Піддурена ворона», «Як лис розводив курята», «Жаба боязкіша від зайця» «Лисове серце», «Про вовчика-братика й лисичку-сестричку», «Дід, баба і вовк-колядник», «Як Миша віддячила Левові», «Лев та заєць», «Журавель сватає Чаплю», «Кравець і Вовк», «Журавель і Лисиця», «Мишача рада» тощо. ІЕ й інші казки цікаві насамперед тим, що в них засобами сатири й гумору, індивідуалізованої мови з примовками, афоризмами, жартами відбито риси національного характеру українського народу [11, 58].

Було б доцільно, щоб учитель зміг створити не тільки інструментальний супровід до українських народних казок, а й вокальні фрагменти — адже в окремих казках ті чи інші персонажі розмовляють іноді мовою поезії, яку можна мелодизувати.

Наприклад, пісенька Колобка з однойменної казки:

Я по засіку метений,

Я із борошна спечений.

Я від баби втік,

Я від діда втік,

Я від зайця втік,

Я від вовка втік,

Від ведмедя втік,

То й від тебе втечу!

Хитра лисичка — персонаж казки «Кіт, кріт, курочка й лисиця» — хоче вкрасти курочку і співає таку пісеньку:

Курочко, курочко, Масляна голівочко,

Одсунь віконечко та глянь на сонечко.

Довірлива курочка, яку викрала лисиця, просить своїх друзів прийти на допомогу:

Коте, коте, і ти, кроте!

Несе мене лиска на лисому хвості

По липому мості, з гірки на долинку

Та й у свою хатинку!

Вірні друзі намагаються перехитрити лисицю:

Ду-ду, ду-ду в дудочку,

Скри-пу, скри-пу в скрипочку!

А в лисички новий двір,

Чотири дочки на вибір, п’ята вона. Вийди сюди!

Так народні казки за умови співтворчості вчителя перетворюються в музичні, які можна інсценувати з дітьми.

Крім казок, можна інсценувати також українські народні пісні, насамперед пов’язані з певними рухами (наприклад «Ой є в лісі калина»), а також жартівливі: «Веселі гуси», «Грицю, Грицю, до роботи», «Два півники», «Танцювали миші», «Та орав мужик край дороги» тощо. Інсценування пісень подобається дітям, сприяє посиленню інтересу до музичних занять.

Під час виконання співацьких імпровізацій можна використати тексти народних примовок, лічилок. Наприклад:

Їхав пан через лан, Ой Микито, Микито, Бричка гуркотіла, Вигнав воли на жито, А як Ганя сіла в бричку, А сам пішов до хати Бричка загуділа. Вареники вплітати.

* * * * * *

Котилася торба з великого горба, А Степан — Степанок

А в тій торбі хліб та пшениця, Поїв бабин медок З ким хочеш, з тим поділися. І сховався в куток.

Корисне творче завдання для учнів Ш-ІV класів — пошук українських народних пісень, які можна виконати каноном. Це спонукає дітей згадати знайомі мелодії і за допомогою внутрішнього слуху уявити їхнє звучання.

Для розвитку музичного мислення школярів бажано показати їм, що можливі різні варіанти виконання каноном однієї і тієї самої мелодії. Так, в українській народній пісні «Галя по садочку ходила» нижній голос може вступати не тільки з другого, а й з третього такту. Доцільно виконати обидва варіанти й запропонувати дітям визначити, який з них їм більше сподобався. Можна також імпровізувати підголоски до головної мелодії.

Бажано, щоб народні пісні діти засвоювали не тільки у співацькій діяльності, а й під час інструментального музикування. Як вже було зазначено, на теми українських народних пісень композитори створили ряд варіацій (зокрема для фортепіано). Виконуючи у класі такі твори, можна запропонувати учням акомпанувати на дитячих музичних інструментах. Спільними зусиллями створюють своєрідні «партитури».

Важливою умовою успішного опанування українських народних пісень є творче ставлення вчителя до роботи: це й створення «партитур» для класного оркестру, і виконання власних інструментальних варіацій, і підготовка співацьких вправ на матеріалі народних творів, і використання можливостей для їхнього інсценування. Не в кожному класі діти вільно виконують запропоновані їм творчі завдання, через те вчитель має заохочувати їх і поступово прилучати до творчої діяльності [11, 78].

Виконуючи і слухаючи разом з учнями народні пісні, вчителі повинні прагнути реалізувати один з головних принципів музичного виховання — єдності раціонального та емоційного. Оскільки елементи аналізу можуть знизити рівень емоційності під час сприймання й виконання пісень, звертали увагу на почуття та емоції, передані в піснях, а також на виразність мови, міміку. Посиленню емоційності виконання сприяє метод пластичного інтонування.

РОЗДІЛ 2. Використання фольклору на уроках музики

2.1 Зимові календарно-обрядові пісні

Корисним є прилучення молодших школярів до українських народних пісень через ознайомлення їх з давньослов’янськими календарними обрядами. Завдяки своїм художнім особливостям календарні обрядові пісні можуть бути використані в музично-естетичному вихованні дітей.

Може бути використаний такий матеріал для бесід на уроках музики в початкових класах [9, 131].

У вступі вчитель говорить, що наші предки були сміливими, працьовитими людьми, але явища природи були для них незрозумілими й таємничими. Світ поставав перед ними як створіння, що підстерігає людину на кожному кроці. Тому людям здавалося, що ними керують якісь вищі, невідомі сили. Добробут стародавніх слов’ян залежав здебільшого від урожаю. Не знаючи причин потопів, бур, граду, люди вважали, що на небі живуть численні боги, які карають або милують. Наші предки дуже хвилювалися за врожай і за власну долю; якщо все було гаразд, їхня радість не знала меж: вони влаштовували гучні свята з карнавальними походами, тобто переодяганнями, піснями, танцями, театралізованими дійствами.

Розповідаючи про зимові календарні обряди й пісні, вчитель підкреслює, що український народ з давніх часів зберіг традиції свят. З ними були нерозривно пов’язані й пісні, якими супроводжували зустріч Нового року, прихід весни, збирання врожаю.

Учитель: Холодною зимою пізно світає. Не встигне день в усій красі з’явитися, як його виганяють присмерки, а за ними й довгі зимові ночі. Але ось настає найкоротший день, після якого відбувається злам у природі, і день поволі довшає. Згідно з уявленнями стародавніх східних слов’ян у цей час відроджується сонце. 24 грудня, напередодні зимового сонцестояння, тишу поселень порушували пісні, сміх, жарти. Вулицями ходили групи дітей, парубків і дівчат. Біля кожної хати вони співали вітальні пісні, величали господарів, бажали в Новому році доброго врожаю, колядували.

Учитель виконує колядку:

Колядин, колядин,

Я у батька не один,

По колінця кожушок,

Дайте, дядьку, п’ятачок.

Колядників господарі обдаровували гостинцями, іноді й грішми, сподіваючись на добрий врожай.

Чимало людей збиралося вечорами в хатах на ігрища, неодмінними учасниками яких були переряджені, що зображали козу, ведмедя, журавля. Образ кози для стародавніх слов’ян уособлював покровителя полів і пасовищ. В Україні роль кози найчастіше виконував парубок, одягнений у кожух навиворіт. «Коза» весело махає хвостом, зачіпає присутніх, буцається рогами і співає.

Учитель виконує пісеньку, діти переказують її зміст, а потім розучують:

Го-го-го, коза, го-го, сірая, Ой, розходися, розвеселися По сьому дому, по веселому.

Де коза ходить — там жито родить.

Де коза рогом — там жито стогом.

Де коза туп-туп — там жита сім куп.

Напередодні старого Нового року, 13 січня, відзначали Щедрий вечір. Парубки й дівчата ходили по хатах, бажали господарям щедрого вечора й доброго здоров’я. І знову Коза з веселою компанією заходила в хату і, стрибаючи, несподівано падала й помирала. Після «чудодійного зцілення» вона оживала й під веселу щедрівку знову бадьоро стрибала по селу.

Учитель співає початкові фрази щедрівки.

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка.

Потім пропонує дітям проспівати мелодію, допомагаючи їм визначити, що основний мотив повторюється чотири рази. Далі пропонує учням послухати її в обробці М. Леонтовича:

Учитель: Постарайтеся почути, діти, хто виконує цю пісню: соліст чи виконавський колектив, і як з маленького зерна-інтонації виріс музичний твір (бесіда про пісню).

Тепер послухаємо ще одну щедрівку, а ви скажете, що вам сподобалося в ній.

Звучить пісня «Ой сивая зозуленька» у виконанні вчителя.

Ой сивая тая зозуленька.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров’я!

Усі сади та і облітала,

А в одному та і не бувала.

А в тім саду три тереми.

А в першому — красне сонце,

А в другому — ясен місяць,

А в третьому — дрібні зірки.

Ясен місяць — пан господар,

Красне сонце — жона його.

Дрібні зірки — його дітки.

(Приспів повторюється після кожного рядка.)

— Чуєте, діти, як красиво й поетично творили люди? Які гарні, незвичайні для нас порівняння вони використовували.

Учитель звертає увагу на художні особливості літературного тексту, на

характер музики. Цю щедрівку можна розучити з дітьми у класі.

2.2 Весняні календарно-обрядові пісні

На одному з уроків на початку березня було б корисно провести бесіду про Масницю. Вона може бути орієнтовно такою [9, 136]:

Учитель: Діти, чи знаєте ви, яке передвесняне свято з незапам’ятних часів було найвеселішим?.. Правильно, Масниця. Це свято тривало цілий тиждень. У понеділок Масницю зустрічали. У вівторок проводили різні ігрища: катання з льодових гір, поїздки на конях тощо. Середу називали «ласункою»: в цей день ласували масничними стравами. А як, на вашу думку, чому головною стравою були млинці?.. Ви, напевне, помітили, що млинці круглі, наче сонце. А ми з вами пам’ятаємо, що багато явищ природи люди ще не могли зрозуміти й тому обожнювали їх. Наймогутнішим божеством, якому поклонялися стародавні слов’яни, було сонце, або, як його називали, бог Ярило. На честь Ярила створено чимало пісень, що дійшли й до наших днів. Наприклад, «Пісня про сонечко»:

Сонечко, сонечко,

Глянь нам у віконечко,

Усміхнись, до діток малесеньких

Своїм ясним личеньком повернись.

— Сподобалась вам ця пісенька?.. Чи бажаєте її розучити?..

Діти звичайно погоджуються розучити пісеньку, називаючи її доброю й ласкавою. Після виконання пісні вчитель продовжує свою розповідь:

— І люди вірили, що коли на Масницю вони спечуть багато-багато млинців, то яскравіше світитиме сонце і швидше прийде весна.

Четвертий день Масниці називався «розгуляй-четвер». У п’ятницю й суботу ходили в гості. У неділю — останній день Масниці — влаштовували проводи зими. Може, хтось із вас знає, як проходить цей обряд?

— Робили солом’яник, який спочатку вшановували, а потім виносили за околицю і спалювали.

— Люди вірили, що зима злякається й більше не прийде до них. Іноді солом’яник встигає сказати людям, що в наступному році повернеться, як це було в опері «Снігуронька» відомого композитора М. Римського-Корсакова (корисно послухати фрагмент сцени «Проводи Масниці»).

Кілька березневих уроків доцільно присвятити ознайомленню дітей з весняними календарними звичаями й піснями.

Учитель: У березні весна дуже поспішає до людей, але зима її не пускає. І хоч зима в знесилій злості заковує льодом звечора несміливі проталини й розмальовує вікна вночі фантастичними візерунками, вдень її сили слабшають, і весна дедалі частіше нагадує про себе капанням, що дзвенить на сонечку. Нарешті люди дочекалися весни.

А який, на вашу думку, діти, настрій буває в людей на початку весни? Правильно, веселий, бадьорий — адже навесні пробуджується природа, і так красиво стає навколо. Щоб наблизити прихід весни, в день весняного рівнодення (22 березня), коли день і ніч тривають 12 годин, за околиці сіл виходили діти й дівчата закликати весну. Вони тримали фігурки птахів, що були випечені з тіста. Діти підкидали «птахів» угору, саджали їх на високі жердини, розмахуючи ними, і співали пісні-заклички. Фігурки виготовлених пташок нагадували, що скоро прилетять справжні птахи.

Ой летіла зозуленька через сад, Через сад, розпустила пір'ячко На весь сад, на весь сад.

Ой хто теє пір'ячко підбере, Підбере, той сивую, зозуленьку Забере, забере.

У давні часи люди вірили: якщо дружно покличуть весну, зрадіють, що вона наближається, то вона й прийде скоріше. Іноді закликали навіть під час проводів Масниці, як, наприклад, у відомій вам опері «Снігуронька».

Звичай закликання весни відтворений у багатьох українських веснянках. Закликали весну дівчата, як правило, на узвишші або на березі річки. Співали голосно, щоб їх почули широкий степ і темний ліс, високі пагорби і швидка річка. Діти, спробуймо й ми з вами заспівати веснянку, може, весна почує і швидше до нас прийде.

Учитель виконує веснянку, потім розучує з дітьми:

Вийди, вийди, Іванку,

Заспівай нам веснянку.

Зимували, не співали,

Весну дожидали.

У бесіді з’ясовується, що характер веснянки спокійний, ласкавий, темп неквапливий. Хтось із учнів, звичайно, помічає, що в пісні не відчувається радісного настрою, вона трохи сумовита.

— Правильно, діти. Зимою людям було сумно без пісень, але як тільки з’являться перші сонячні промені, сум обов’язково минеться. Зараз ми послухаємо дуже красивий і відомий музичний твір, а ви скажете, чи не звучала в ньому знайома мелодія, а якщо так, то що в ній змінилося ?

Лунає фінал Першого концерту для фортепіано з оркестром П. Чайковського.

— Діти, чи звучала в цьому творі знайома музика?

— Так, ми впізнали веснянку, котру тільки що розучили.

— Правильно, молодці. Але вона звучить по-іншому, чи не так? Що ж у ній змінилося ?

— Вона звучить у швидшому темпі.

— Багато звуків у ній виконано уривчасто, окремі — підкреслено.

— Так, правильно, і це надає мелодії енергії й завзяття, чи не так?.. Ось як композитор допоміг нам розвіяти сум, і ми віримо, що незабаром прийде весна і принесе нам радість.

2.3 Літні календарно-обрядові пісні

У травні доцільно ознайомити учнів з літніми календарними звичаями, обрядами й піснями.

— Ми з вами, діти, вже знаємо, що в давні часи люди дуже любили природу. Дівчатам найбільше подобалася берізка, а, як на вашу думку, чому? (Учитель показує малюнок берізки.)

— Тому що вона дуже красива, ніжна.

— Так, діти. Дівчата прикрашали берізку різнокольоровими стрічками, водили навколо неї танок, співали пісні. Вони дуже ласкаво зверталися до дерев: осинонько, берізонько. Прикрашену берізку в окремих місцевостях називали «русальницею». Хати цього дня прикрашали зеленими гілочками, підлогу посипали запашною травою. Землероби сподівалися, що, поклоняю-чись у цей день природі, вони прилучаються до життєдайної сили оновленої землі. Свято цвітіння молодої рослинності відзначали на початку літа. У цьому випадку давнє, ще дохристиянське свято «семик» збігалося в часі з пізнішим християнським святом «Трійці».

Чимало пісень створили люди про красиву й струнку берізку. Одну з них ми з вами вже знаємо: може, хтось пам’ятає?.. Правильно, це російська народна пісня «Во поле береза стояла». Давайте повторимо її (діти виконують пісню). Сьогодні я пропоную вам розучити пісню українського композитора А. Філіпенка на вірші Т. Волгіної «Берізонька». Послухайте її, будь ласка, і постарайтеся побачити й відчути те, про що в ній співається (учитель виконує пісню).

Відбувається стисла бесіда про зміст пісні й засоби музичної виразності. Увагу дітей звертаємо на поетичний текст: дивлячись на берізку зі зламаними гілочками, ми б хотіли заговорити з нею, нібито вона нас розуміє, і пожаліти її. Ми радіємо, що змогли її вилікувати.

Розучивши пісню на уроці, можна виконати її як танок.

Розповідаючи про літні народні обряди, варто приділити увагу такому цікавому й таємничому дню, як свято Івана Купала.

Учитель. З кожним днем сонце світить яскравіше. Настає найдовший день у році — 24 червня, день Івана Купала. Це було одне з найважливіших свят, а всі обряди цього дня пов’язані з водою. Якщо на зорі в день Івана Купала викупатися в річці чи в озері, то таке купання, як тоді вважали, має цілющу силу. Відкрию вам секрет: у купальську найкоротшу ніч не можна спати. Навіть пісня така була:

— А хтось здогадався, чому в купальську ніч не можна спати? Цієї ночі оживає і виповзає вся нечиста сила — відьми, перевертні, водяні, лісовики тощо. Відьми псують хліби, водяні намагаються затягнути когось під воду, лісовик лякає людей, які увійшли в ліс. Тому в день Івана Купала треба бути дуже обережним.

У наших предків були різні повір'я, пов’язані з цим святом. Збирали трави й квіти, говорячи так: «Земле-мати, благослови мене трави брати, і трава мені мати!» Бачите, діти, як дбайливо і з якою любов’ю ставилися люди до квітів і трав! Діти, давайте разом з вами повторимо це звернення до матінки-землі, а якщо літом хтось із вас в селі збиратиме трави, то повторюйте, будь ласка, його, і ви всім серцем відчуєте, яка красива наша земля і як треба берегти природу (діти повторюють). Трави й квіти, зібрані в Іванів день, висушували і зберігали, бо вважали їх цілющими. Ними лікували хворих, боролися з нечистою силою, їх кидали в піч під час грози, щоб убезпечити хату від блискавки.

Дівчата плели віночки з квітів і, загадавши бажання, пускали їх пливти по річці, спостерігаючи, потонуть вони чи ні. І при цьому наспівували:

Пісні, що їх діти почули на цьому уроці, можна розучити з ними й надалі використати як розспівки.

— Про свято Івана Купала ми ще поговоримо на наступному уроці.

Народних звичаїв у день Івана Купала так багато, що про всі важко й згадати, і всі вони пов’язані з нашою чудовою природою. Але головним героєм рослинного світу стає в цей день папороть (учитель показує малюнок). Діти, хто із вас бачив її коли-небудь? Подобається вона вам? Яка красива, чи не так? Так ось, папороть — дуже незвичайна рослина. її квітка розкривається лише на кілька хвилин і тільки опівночі на Іванів день; вона допомагає людям побачити всі скарби, навіть ті, що сховані глибоко в землі. Одначе дістати таку квітку ой як важко.

За давньою легендою, з цією квіткою такі чудеса відбуваються десь близько опівночі з листків папороті починає, хитаючись, рости брунька. Рівно о дванадцятій годині ночі брунька з тріском розривається, і з’являється вогненно-червона квітка, така яскрава, що на неї неможливо дивитися. Але тільки хтось простягне руку, щоб дістати її, чиясь незрима сила раптом зриває квітку. Розповідають, що під час цвітіння папороті чути начебто голос нечистої сили, яка не хоче допустити людину до рідкісної рослини. Вона не просто красива, вона — чарівна! Хто зуміє зірвати квітку папороті, матиме величезну владу, перед якою безсилими будуть і могутні володарі, і нечисті духи; він зможе увійти в будь-яку скарбницю, бо двері самі відчиняться перед ним, треба тільки прикласти до замка чудову квітку…

Діти, а ви хотіли б розучити пісню про цю квітку? Вона так і називається — «Чарівна квітка». Уявіть собі, що ми опинилися в дрімучому лісі. Ми знаємо, що десь тут є папороть. Послухаємо пісню, але раніше скажіть: якою, на ваш погляд, вона має бути ?

— Ніжною, красивою, доброю.

— Правильно, але ще й сумною — адже так важко знайти чарівну квітку. Саме таку пісню створили композитор Ю. Чичков і поет М. Пляцковський (учитель виконує пісню «Чарівна квітка»). Сподобалася пісня, діти? Тоді давайте розучимо її — може комусь із вас пощастить знайти чарівну квітку.

2.4 Осінні календарно-обрядові пісні

Учитель: Нарешті настає час, коли хлібороби бачать результати своєї праці — жнива. До них у давнину готувались, як до великого урочистого свята. Уявіть собі теплий ранок. Сонечко ще не зійшло, а люди, охайно вдягнені, вже йдуть на роботу. Це — перший день жнив. Як, на вашу думку, діти, працювати на полі важко?.. Звичайно. Особливо жінкам. Тому в перших піснях-зажинках величають працьовитих жінок, перший сніп, бажають почати роботу в добрий час, провіщають хороший врожай. Але хто ж допоможе людям? Адже ж у полі тільки пташки/ На їхню допомогу й сподіваються!

Ось сонечко вже високо, стає жарко. Як тяжко працювати — від зорі до зорі! Люди в ті часи були працьовитими, вони втомилися, але роботу не кидають. Адже «хліб — всьому голова!» Кому ж розповісти, як важко? Хто краще за всіх зрозуміє? Звичайно ж, сонечко! Адже воно завжди розуміло людей.

Вслухайтеся в ці ласкаві слова. Скільки в них чарівності:

Яке ти, сонечко, недогадливе.

Та й на мене, молоду, а неспогадливе.

Ой чому ти да пізненько не зіходило?

Ой чому ти да раненько не заходило?

Да вже ж мої рученьки наробилися,

Да вже ж мої да очечки надивилися,

Да вже ж мої да ніжечки находилися,

Да вже ж моя головочка од вітру шумить,

Да вже ж моє біле личко од сонця горить.

Але ось усі труднощі позаду. Дожинають останній сніп, зв’язують його червоною стрічкою і з піснями несуть додому. Останній сніп — запорука нового хорошого врожаю: вилущене з нього зерно першим ляже в землю під час осінньої сівби. За стародавнім звичаєм женці після роботи лягали на землю й качалися, щоб повернути собі силу — ми ж пам’ятаємо, що люди вірили в животворну силу землі. Із останнього колоса плели ще й вінок, який символізував завершення роботи; його несла в село найкраща жниця. У піснях величали працьовиті руки, знов лунали урочисті поетичні порівняння: віночок — як сонце, як золото; він світить, як зірка.

Ось одна з пісень-обжинків (на початку жнив пісні називалися зажинками, у кінці — обжинками). В цій пісні віночок ніби оживає й розмовляє з людьми. Послухайте, діти, що ж віночок говорить:

Ой котився віночок по полю, по полю.

Та й просився в женчиків додому, додому.

Ой ідіте, женчики, ходою, ходою,

Візьміть мене, женчики, з собою, з собою.

Щоб не припав я в полі росою, росою.

Бо як в полі росою припадете,

То й додому на вечерю не дійдете…

— Віночок каже женцям, що вже час іти додому та його з собою брати, — адже незабаром роса з’явиться, і люди не встигнуть до вечері.

Зверніть увагу, діти: віночок не просто говорить, а просить женчиків. Це пісня-прохання.

Роботу закінчено, і свою радість люди виражають у піснях, наприклад:

Ой до кінця, женчики,

До кінця, до кінця,

Щоб вижати пшениченьку

За сонця, за сонця.

Не барися, господарю,

Не барись, не барись.

Ой вийди-но на нивоньку

Подивись, подивись.

Нехай твоє серденько

Радіє, радіє,

Бо вже наша пшениченька

У снопах жовтіє.

Спробуймо заспівати цю пісню?..

— Після жнив у традиційній ході можна було побачити музикантів, які жваво роздували волинки, дзвеніли цимбалами, завзято грали на скрипках. Радісним святом закінчувався трудовий рік землероба (слухання інструментальної музики).

2.5 Методичні рекомендації щодо ознайомлення дітей з давніми календарними обрядами Пізнавальний матеріал для музичних бесід слід адаптувати відповідно до віку школярів як з погляду доступності викладу, так і художності.

Доступність інформації полягає в тому, що вчитель: спирається на життєвий досвід і знання, набуті учнями; пояснює незнайомі для них поняття і явища; не дає занадто багато інформації за один урок, чергуючи бесіди з музичною діяльністю (співами, слуханням музики).

Художньою розповідь буде в тому випадку, якщо вчитель: збагачує своє мовлення яскравими образними порівняннями, епітетами, метафорами; володіє прийомами педагогічної техніки, зокрема мімікою, жестикуляцією, емоційно виразною мовою; звертає увагу школярів на художні особливості надбань народної творчості, морально-естетичну основу людських взаємин, що в них відбито; вводить елементи інсценування.

Музичні бесіди справляють на дітей певний виховний і розвивальний вплив. Вони становлять для молодших школярів інтерес хоч би тому, що набуті знання, як правило, є новими для них. Зрозуміло, що в процесі ознайомлення з народними обрядами неминуче повторення деяких основних знань (наприклад про обожнювання давньо-східними слов’янами природи, про віру в магічну силу слова). Через те для активізації інтересу й уваги учнів доцільно використовувати емоційні контрасти, вводити в розповідь елемент діалогу.

Музичні бесіди, побудовані на стародавніх народних звичаях, обрядах і піснях, допоможуть учителю підготувати дітей до сприймання творів хорової, оперної і симфонічної музики.

Ознайомлення школярів із давніми календарними обрядами має неабияке значення у вихованні їхньої духовної культури. Незважаючи на те, що з погляду розуміння природо-наукової картини світу ці обряди були наївними, у художньо-педагогічному плані вони становлять оригінальну й цінну спадщину. У них відбито найкращі риси українського народу, зокрема, працьовитість, оптимізм, шанобливе ставлення людей одне до одного. Цілеспрямоване залучення учнів до цієї сфери культури допоможе виховати в них такі соціально значущі моральні якості, як взаємодопомога, доброзичливість.

Особливо треба виділити незвичне для багатьох людей сьогодення дбайливе ставлення давніх слов’ян до природи. Учитель має допомогти дітям зрозуміти й відчути, що в давнину до трав, квітів, дерев ставилися як до живих істот, у чомусь подібних до людей. Віруючи в цілющу силу природи, перед нею вклонялися, захоплювалися її красою, тобто ставлення до природи в ті часи було справді духовним, піднесеним. І якщо вчитель постарається відновити порушену гармонію людини і природи, — а в молодших класах це ще можливо, тим більше, за допомогою такого дієвого засобу, як музика, то цим він зробить суттєвий внесок у реалізацію одного з найважливіших завдань морально-естетичного виховання школярів [9, 142].

ВИСНОВКИ Різні жанри українського фольклору можуть бути широко використані як на уроках музики, так і в процесі позаурочної роботи.

Український фольклор має чітко виражені дві великі групи творів. Першу групу творів становить календарний фольклор, який пов’язується з датами, віхами народного календаря, його обрядами, традиціями. До цієї групи фольклорних творів відносять колядки і щедрівки, веснянки, русальні, купальські і петрівочні пісні, обжинкові і зажинкові пісні, пастуші ладанки та інші.

Другу групу фольклорних творів становить позакалендарна творчість народу. Сюди відноситься родинно-обрядова і необрядова поезія. Перша з них пов’язана з колом людського життя від народження до смерті. До необрядової народної творчості належать казки, легенди, перекази, думи, історичні та ліричні пісні, балади, анекдоти тощо. До другої групи також входять малі фольклорні жанри: прислів'я, приказки, замовляння, небилиці, ситуативні пісні та вірші, прози-валки, скоромовки, різні звуконаслідування.

Колядки і щедрівки викликають у дітей радість, бадьорість, формують оптимістичне світосприймання. У них виникає бажання втілювати в життя те, про що вони співають, коли зичать добрим вдачею працьовитим людям. Співаючи чи слухаючи колядки і щедрівки, діти уявляють себе в майбутньому добрими господарями, у яких подвір'я чисте, заметене, хата гарна, по-народному затишно і естетично прибрана світлиця.

Під впливом різдвяних пісень, колядок і щедрівок люди стають добрішими, справедливішими, милосерднішими, красивішими. Учні переконуються в тому, що колядки і щедрівки постійно збагачують людей глибокими душевними, духовними якостями.

Яскравими і високохудожніми зразками фольклорних жанрів веснянолітнього циклу є веснянки, гаївки, пастуші ладанки, русальські пісні та ін.

Веснянки і гаївки відзначаються великою розмаїтістю, глибокою любов’ю минулих поколінь нашого народу до життя, природи. За своїм змістом і формою вони імпонують сучасній молоді, утверджуючи в її внутрішньому світі життєрадісність, глибоке відчуття природного оточення, краси, навколишнього світу.

Оригінальну сферу духовності нашого народу становить зміст русальних пісень. Ці пісні виконуються в період весняного розмаю, цвітіння жита. У русальних піснях відображаються утаємниченість, одухотворення явищ природи, романтика і прагнення пояснити те, що залишається для молоді ще непізнаним.

Важливою складовою українського фольклору є родинно-обрядова поезія. В ній народ уславлює кохання, яке веде до історичної місії кожної людини — створення сім'ї, продовження роду. У піснях оспівується велична в житті подія — народження дитини. Вона з любов’ю називається у фольклорних творах «ангелятко», «народженятко» та ін. Новонароджена дитина відразу стає в центрі родинного життя. Батьки, бабуся і дідусь співають дитині колискові пісні. За народною традицією, щороку відзначають день народження дитини як найбільше сімейне свято, на якому лунають задушевні пісні.

Дослідники зазначають, що найчисленнішим у фольклорі жанром є весільні пісні. В українців весілля — це величне високоестетичне дійство. Це народна опера, в якій оспівується кожен крок, кожна дія молодих, батьків та інших учасників цього великого сімейного і громадського торжества. Весільна пісня не існує сама по собі, поза обрядом. Вона живе в обряді, виявляє в ньому свій глибокий зміст, ідейну і моральну наснаженість, чарівність. У весільних піснях втілені морально-етичні ідеали народу про створення нової сім'ї, відображені погляди на шлюб, взаємини між подружжям.

До героїчного фольклору належать прославлені на весь світ українські думи, історичні пісні, легенди. До героїчного епосу треба відносити всі жанри фольклору, в яких відображені не лише перемоги, а й поразки, невдачі в боротьбі з ворогами. Це часто сумні і тужливі, тривожні твори, в яких виливається біль за втраченою свободою, покинутим рідним краєм.

У козацьких піснях реалістична конкретність переплітається з емоційною наснаженістю, символічно-метафоричною образністю. Герой пісень — запорожець, козак (козаченько), лицар українського духу і чину. Це улюблений народний герой, який долає усі життєві перешкоди, захищає рідну землю від загарбників, перемагає ворога і виганяє його за межі України.

Самобутнім жанром українського фольклору є думи, які, за загальним визнанням учених багатьох країн, є гордістю і окрасою не лише вітчизняної, а й світової культури. Доцільно учням пояснити, що таку високу і одностайну оцінку вчених різних національностей українські думи одержали за своє ідейне спрямування, прояви лицарського духу і неповторну поетику, художню образність.

До необрядової народної творчості, позакалендарного фольклору належать численні дитячі пісні (ігрові, колискові, хороводні та ін.), лічилки, скоромовки, заклички тощо.

Особливо важливий статус у фольклорі займають колискові пісні. Вони пробуджують у дитини численні емоції, формують почуття, уяву, національне світовідчування і мислення. Колискові пісні вперше вчать дитину розуміти смисл слів як певного об'єднання звуків. Колискові пісні — могутній засіб пробудження і формування національної психології, патріотизму і гуманізму. Завдяки колисковим пісням доброта, весь душевний світ матері «переливається» в дитину. Не чуючи в найбільш ранньому віці колискових пісень, дитина втрачає в своєму емоційному, розумовому і моральному розвитку. Колискові пісні мають знати і вміти співати мати і батько, бабуся і дідусь.

У своїй багатогранній фольклорній роботі педагоги враховують, що окремим пластом народної творчості є жартівливі і сатиричні пісні. Вони є яскравим проявом нашої національної ментальності. Гумор і сатира невід'ємні якості українського національного характеру. Вони створюють необхідні психологічні умови для подолання життєвих труднощів, виходу із екстремальних ситуацій, виживання в період боротьби з чужоземними загарбниками.

Важливо, щоб учні усвідомили, що коломийки і частівки — це мобільний жанр фольклору. Як правило, він випереджає інші жанри в осмисленні і відображенні складних політичних, економічних, ідейних і моральних явищ життя. Учні можуть пробувати свої творчі сили в складанні коломийок і частівок.

Фольклорні твори для дітей часто зображають неживі предмети, як живі. Дитячий фольклор одухотворює природу, наділяє її ознаками доброти, злагоди, ніжності. Завдяки фольклорним творам діти часто сприймають, як живі предмети, явища природи — ліс, річку, дерева, струмки тощо. Є окремі жанри фольклору, яким ці ознаки одухотворення особливо властиві.

Музика є складовою частиною народної творчості, тому повноцінне сприймання пісенних жанрів неможливе без їх зв’язку з іншими видами фольклору. Увага вчителя до народної музики як цілісного явища допоможе розкрити своєрідність народно-пісенних жанрів, особливості-їх перетворення у творах професійних композиторів. Важливо, щоб діти відчували фольклор не як щось архаїчне, а як природну і невід'ємну частину сьогодення.

Фольклор сприяє проникненню учнів до глибин. народної творчості, наближенню до сформованих упродовж віків уявлень про сутність людини, її духовність, красу й гармонію довкілля.

Зважаючи на величезне пізнавальне і виховне значення фольклору як одного з найважливіших компонентів рідної культури, необхідно постійно підвищувати його статус у вихованні підростаючих поколінь. Фольклорне виховання треба розглядати як високоефективний і нічим не замінний напрям багатогранного виховання в кожній сім'ї та школі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ващенко Г. Виховання волі і характеру. — К.: Школяр, 1999.

2. Вишневський О.І. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. Львів, 1996.

3. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасного українського виховання. — Львів, 2000. — 234 с.

4. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. Ч. І—II. -;

К., 1991.

5. Героїчний епос українського народу: Хрестоматія.—К.: Либідь, 1993.

6. Губ’як В. Виховання учнів на засадах народної творчості і фольклору // Початкова школа. — 1999. — № 4. — С. 9 — 11.

7. Дейч О. Народна творчість у вихованні школярів // Початкова школа. — 2003. — № 4. — С. 19 — 20.

8. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. — К., 1989.

9. Печерська Е. П. Уроки музики в початкових класах. Навч. Посібник. — Київ: Либідь, 2001. — 272 с.

10. Підласий I. Ідеали українського виховання // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 12−13.

11. Ростовський О. Я. Методика викладання музики у початковій школі: Навч.-метод посібник. — 2-е вид., доп. — Тернопіль: Навчальна книга, 2001. — 216 с.

12. Сявавка Є.І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. — К., 1974.

13. Таран І.М. Народні традиції у розвитку молодших школярів // Початкова школа. — 1993. — № 11. — С. 19 — 21.

14. Традиції української етнопедагогіки і їх використання навчально-виховній роботі в школі. — К., 1993 — 90 с.

15. Українські народні думи та історичні пісні. — К., 1990.

Додаток Свято «Обжинки»

У глибині віків так уже склалося в Україні, що хліб у хаті — це достаток, добробут, це відрада і впевненість у завтрашньому дні. Хоч би де людина трудилась — у місті чи селі, на суші чи морі — ми голосом серця завжди поєднані з тим, хто годує країну, чия невмируща доля ростити хліб наш насущний, їм, майстрам-хліборобам, вклоняємося і в будні, і в свята, їхню любов до землі несемо в серцях. Адже хвала хлібові — це відразу хвала людині-творцеві, хвала життю й самій природі, такій безмірній у своїх щедротах.

З роду в рід народ наш виховує своїх дітей у пошані до хліба, прищеплює дітям поняття, що хліб — це святиня з святинь. Не годилося розкидатися хлібом, не годилося змітати зі столу додолу крихти — це суперечить народній моралі, це образливо для хлібороба.

В народі хліб, мов матір поважають, Ця шана з плином часу не зника.

І дорогих людей завжди стрічають З хлібиною в барвистих рушниках.

Так, хай щедро наливає соком

І колоситься золотистий сніп.

І хай же родить більше з кожним роком Його величність — годувальник хліб.

Пісня «Хліб — усьому голова».

Люди сіють хліб. Щедро оспівана ця праця. Зерно й досі залишається земним дивом. Воно — безсмертне.

Кинуте в землю, стає колосом.

Наливається соками землі і сонця, Красується, радує урожаєм, Повертається до людей повносилою вдячністю землі,

До землі, як і до хліба, звикають з дитинства, З юних літ. І тоді вже до старості

Не розлучаються з нею.

Пісня «Золоте зернятко»

В хлібнеє поле, неначе у море.

Радо зарання ми ходим щодня.

В дружнім дозорі, почеснім дозорі

Ми зберігаємо кожне зерня.

Приспів:

Зерня, зерниця краплі живодійні

Краплі живодійні в морі урожайнім.

Сонцем зігріті добірні зернята

В теплих і добрих долонях ланів.

В полі усі ми працюєм завзято,

Щоб урожай веселіше дзвенів.

Приспів Нелегко дається хліб. Справжню ціну йому складають хлібороби, ті, хто до землі найближче, хто від засіву до жнив живе сподіваннями й турботами хлібної ниви, в кого в душі вміщується весь колосковий лан.

Вінець хліборобської праці — жнива. І в душі твоїй снується радість. Жнива! Руки пахнуть зерном.

І в полі, і в селі, на кожному подвір'ї, в кожній хаті - всюди розлиті пахощі зерна. Солодкуваті, щемні, неповторні.

Житня, пшенична, хлібосольна пора. У засіки течуть ріки добірного зерна нового врожаю. Зібрали люди хліб і святкують обжинки.

МАТИ: — Завтра в нас буде важкий день — почнемо жито жати. Жнива — найвідповідальніша пора року в хлібороба. Як тільки починають косити зернові, люди відкладають усі господарські роботи. Треба вчасно і якнайшвидше зібрати вирощений хліб. Один жнивний день — рік годує.

СИН: — Мамо, а куди покласти серпа й цурку?

МАТИ: — У кошик. Там вже лежать хлібець і рушничок.

СИН: — А для чого кетяг калини і червона стрічка?

МАТИ: — Для спасівської бороди.

СИН: — А для чого роблять спасівську бороду?

МАТИ: — Спасова борода — від свята Спаса, яке припадає на 19 серпня. З його приходом, по суті, вже закінчується літо. Тому кажуть: «Прийшов Спас — держи кожуха про запас». А бороду роблять для того, щоб віддати шану впрошеному зерну. Більшої святості, аніж хліб, немає.