Постановка проблеми. 
Технологічний вимір трансформації змісту освіти для розвитку та самореалізації особистості школяра: філософсько-освітній аспект

Освітнє середовище, яке задовольняло суспільство індустріального типу, в основних своїх параметрах створювалося на основі ідей класичної педагогіки та філософії освіти. З початком нового століття світове співтовариство перейшло в постіндустріальну епоху, що зумовлює корінні перетворення людського суспільства, і в світлі цих змін гостро постала проблема забезпечення відповідності © І.М. Безена, 2015 освіти вимогам нового часу. Нині активно впроваджується ідеологія нової та сучасної шкільної освіти, провідною стратегією якої є орієнтація на розвиток та самореалізацію школяра як особистості. Вона може бути реалізована лише на науково обґрунтованих засадах філософії освіти і педагогічної діяльності загальноосвітніх навчальних закладів, оскільки саме вони спроможні створити освітнє середовище, здатне забезпечити сталий збалансований розвиток та сформувати основи для самореалізації особистості школяра. Школа ХХІ століття обумовлює необхідність докорінного переосмислення освітньої парадигми, актуалізації змісту шкільної освіти, технологій становлення особистості школяра як суб'єкта і проектувальника свого життя, формування особистості, яка перебуває в гармонії з собою і з суспільством, створення проектно-життєвого простору особистості, спрямованого на розвиток і саморозвиток компетентної, конкурентоздатної та особистості, з одного боку, здатної до активної самореалізації, а з іншого — такої, що відповідає нормам громадянського суспільства з високими громадянськими цінностями особистості, яка вміє творчо розв’язувати проблеми, прагне змінити на краще своє життя й життя своєї країни.

Свого часу філософи-гуманісти осмислювали лише в теоретичних роздумах та утопічних мріях, як людина з об'єкта гри сліпих сил суспільства перетворюється на його повноправного господаря, основну мету і зміст соціального розвитку. Це перетворення вони уявляли через основне знаряддя розвитку людини — освіту. Шкільна освіта, орієнтована на розвиток особистості, максимально адаптована до її потреб та інтересів, яка по суті моделює життєву соціалізацію особистості на рівні цінностей, особистісних рис та життєвих пріоритетів кожної людини гуманно-центричний соціальний устрій. Сучасне суспільство через процес гуманізації освіти визначає основний напрям її розвитку та соціалізації. Особливе значення розвиток гуманістичних орієнтирів освіти має для демократичного суспільства, яке розпочало позбавлятися авторитарного соціального устрою та ще багато в чому сповідує його принципи і ідеали. В таких умовах розуміння конкретних завдань, які стоять перед освітою в контексті демократичної модернізації нашої країни, є необхідною умовою успішного здійснення як освітянських, так і загальносистемних демократичних реформ.

Ще Я.-А.Коменський розробив концепцію шкільного класу і обов’язкової навчальної програми. Ця ідея зрештою дозволила завдяки стандартизації зробити освіту масовою, загальнодоступною. Школа випускала уніфіковану особистість — учнів, озброєних стандартним набором знань.

Справжній переворот у філософії освіти зробив американський педагог Джон Дьюї, який на початку ХХ століття розробив концепцію ліберальної, гуманістичної освіти. Дьюї вважав, що дійсне пізнання досягається природничо-науковими методами, а тому завдання освіти — це навчання людей методам пізнання та перетворення оточуючого світу. На думку Дьюї, школа в цілому відображає вимоги суспільства, але в ній залишає відбиток і минула епоха, тому освіті притаманний певний консерватизм, негнучкість щодо сприймання інновацій [1, с. 11].

В історії шкільної освіти відомі найрізноманітніші форми організації навчання, їх виникнення, розвиток, вдосконалення і поступова втрата актуальності пов’язана з вимогами та потребами суспільства, що постійно розвивається і змінює пріоритети соціального прогресу. За часи розвитку індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства в шкільній освіті основною та оптимальною за формою організації навчання є класно-урочна система. Вона була і залишається надзвичайно зручною формою навчання тим, що матеріал подається малими об'ємами, учні перебувають під постійним контролем вчителя. Будь-який результат у природі, суспільстві і, звичайно ж, у роботі навчального закладу — це завжди не наслідок односторонньої дії, а наслідок багатогранної взаємодії. Взаємодія вчителя і учня це основа організації навчального процесу, і її повне ігнорування — це взагалі освітній нонсенс, дорога в нікуди [2, с.5].

Необхідно чітко усвідомити сутність глобалізації, її невідворотних викликів і наслідків. Вона несе дуже глибокі, багатоаспектні та цілком конкретні зрушення в людському житті, що висувають нові вимоги до освіти. Без міжнародних зіставлень неможливо досягти конкурентоспроможних стандартів, змісту і якості освіти [3, с.5]. Часи змінюються і форми організації навчання в школі потребують корекції та пошуку новизни. І хоча ці питання не нові, але й досі вони актуальні та важливі.

Аналіз актуальних досліджень. Гуманізація освіти — і як процес, і як конкретна методологія навчання та виховання — існувала фактично завжди з часу появи людського суспільства. Роблячи окремі погляди на історію розвитку освіти в суспільстві, починаючи від найдавніших часів, на кожному етапі цієї історії ми зможемо знайти ознаки цього процесу та позитивні зміни, до яких він приводив. Утвердження гуманістичних освітніх ідеалів проходило в складних умовах античного періоду розвитку людства та епохи Відродження і Просвітництва. Розвиток ідей гуманістичної освіти особливого розвитку отримали в філософських трактатах Я.-А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці та ін., які вважали, що користь навчання не стільки в утилітарно-практичному значенні, скільки як спосіб задоволення потреб суспільства та гармонійного розвитку людини[4, с.41].

Теорії формування змісту освіти почали формуватися наприкінці XVIII століття і продовжують формуватися і донині. Теорія формальної освіти сформована в дослідженнях Д. Локка, Ж.-Ж.Руссо, Й.-Г.Песталоцці, Й.-Ф. Гербарта, І.Канта та ін., було визначено основне завдання освіти — розвиток розумових сил, логічного мислення, пам’яті, інтелекту учнів. Вони визначили зміст освіти який має базуватися на предметах гуманітарного циклу, математиці й логіці. Теорія матеріальної освіти була викладена в дослідженнях Г. Спенсера та відображала розвиток капіталізму, техніки, промисловості, транспорту та зв’язку. Її зміст визначали завдання освіти у здобутті прикладних знань, зосередження на вивчення природничо-математичних навчальних дисциплін, у процесі засвоєння яких має відбуватися розвиток мислення, розумових здібностей. Теорію дидактичного утилітаризму сформулював Дж. Дьюї та визначив зміст освіти в інтересах та здібностях дітей, а не соціально-економічними умовами й потребами суспільства. Він визначав потребу в організації системного навчання у формі бесід, ігор, занять за інтересами. Теорія структуралізму сформована польським дослідником К. Сосницьким та основна її мета полягає в ретельному аналізі знань, що становлять зміст навчального предмета, а також зв’язків, що існують між ними, передбачає відмову від системності та послідовності в старших класах. Проблемно-комплексна теорія польського педагога Б. Суходольського передбачає вивчення шкільних предметів комплексно на основі виокремлення важливих пізнавальних проблем, що потребують використання знань з різних галузей. Крім окреслених, є ціле число інших теорій змісту освіти.

Гуманістична концепція набула розвитку і у вітчизняній педагогіці. В. Сухомлинський через гуманістичні принципи педагогічної діяльності визначав шляхи реалізації ціннісних основ особистості, її гідності, індивідуальної неповторності. Філософсько-педагогічну теорію і практику творчо поєднували педагоги-новатори сучасної шкільної освіти, які підтвердили і розвинули основні позиції гуманної педагогіки щодо формування творчих можливостей людини, її інтелектуальної свободи, створення максимально сприятливих умов для розкриття особистості. Вищевказані питання також знайшли своє наукове висвітлення в сучасній Україні з різних філософсько-освітніх аспектів у дослідженнях В. Креміня, М. Романенка,.

• 0. Висоцької, В. Андрущенка, Б. Братаніча, Л. Паращенко, С. Максименка, М. Ватковської,
• 1. Подласого, Л. Ткаченко, В. Гузя, І. Беха, Є. Верещак та ін.

Мета дослідження є філософсько-освітнє осмислення технологічного виміру трансформації форм процесу навчання як складових змісту освіти для розвитку та самореалізації особистості школяра на сучасному етапі суспільного розвитку.