Виховний захід: Державні та народні символи України

Cценарій Виховний захід: Державні та народні символи України Мета. Ознайомити дітей з національними та на­родними символами Україниформувати національ­ну свідомість школяріввиховувати почуття любові до своєї землі.

Обладнання. Державний прапор України, Герб, Гімн, Конституція України, вишиті рушники, гілоч­ки верби та калини.

Вчитель. Святою для кожної людини є земля, де вона зробила перший крок, вимовила перше сло­во, почула мамину пісню-колисанку, пішла стежи­ною до школи. Ці почуття вічні.

1-й учень.

Що таке Батьківщина?

Під віконцем калина, Тиха казка бабусі,.

Ніжна пісня матусі,.

Дужі руки у тата, Під тополями хата, Під вербою криниця, В чистім полі пшениця.

Серед лугу лелека.

І діброва далека,.

І веселка над лісом,.

І стрімкий обеліск.

2-й учень.

У всіх людей одна святиня, Куди не глянь, де не питай, Рідніше нам своя святиня, Аніж земний в чужині рай.

Нема без кореня рослини, А нас, людей, без Батьківщини.

Вчитель. Так, для кожного з нас найдорожча і найрідніша та земля, на якій ми народилися, де жи­вуть наші батьки, рідні, де поховані наші предки.

Це — наша рідна земля, наша Україна. Кожна країна світу обов’язково має свої символи. А що оз­начає слово «символ»?

Учень. Символ — це предмет, який характеризує державу, відображає її побут, традиції, господарю­вання, історичне минуле, прагнення народу.

Вчитель. У статті 20 (розділ 1) Конституції України записано: «Державними символами Ук­раїни є Державний Прапор України, Державний Герб, Держаний Гімн України». Символіка — своєрідна візитна картка країни, вона ніби представ­ляє її, підтверджує її існування.

З глибини віків дійшла до нас ось така легенда. Жила собі жінка. І мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові були віддати за неї своє життя.

Виросли сини і розійшлися по світах, прославляю­чи свою матір. Найстаршому мати подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім'я Тризуб.

Середньому сину мати дала в дорогу блакитно-жов­тий одяг. Сміливий і сильний був середній син, і прославив він свою матір добрими звитяжними вчин­ками. Люди запам’ятали його і назвали Прапором.

А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди лунала йо­го дзвінка урочиста пісня. За цей голос і величний спів люди дали йому ім'я Тризуб.

Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють рідну неньку-Україну.

1-й учень. Герб — розпізнавальний знак держави. На Україні це золотий тризуб на блакитному тлі. Він був родовим знаком Рюриковичів. Згодом карбував­ся і на срібних монетах Великого князя Київського Володимира Великого. Існує близько сорока версій пояснення тризуба: це риболовний гарпун, вила бога Нептуна, уособлення природних стихій (повітря, во­ди й землі), а можливо відображено триєдність жит­тя: батько — мати — дитя, які символізують собою силу, мудрість, любов.

2-й учень. Після проголошення Української На­родної Республіки в листопаді 1917 року в Києві відбулася спеціальна нарада, в якій взяли участь знавці українського мистецтва, гербознавці. На ній пропонувалися такі символи майбутнього герба Ук­раїни: архангел Михаїл, козак із самопалом, золоті зорі на синьому тлі, тризуб. Було вирішено зупини­тися на символі тризуба.

30 серпня 1991 року, після проголошення Акту про незалежність України, був прийнятий Національний Державний гербзолотий тризуб на блакитному тлі.

Знак країни головний ;

Це тризубець золотий.

Він — як сонце в небі синім, В ньому слава, в ньому сила.

В нім священне слово «воля»,.

Що рятує від недолі.

Будь же, рідна Україно, Під гербом цим вільна й сильна.

Хай про тебе в цілім світі.

Знають всі: дорослі й діти.

Вчитель. А тепер давайте з’ясуємо, яку роль відігравав прапор у різні часи?

1-й учень. Прапор, як засіб сигналізації, відомий з античних часів. Найчастіше це був шматок ткани­ни, прив’язаний до списа чи держала і вказував місце збору воїнів. Наші пращури обожнювали пра­пори, освячували їх і вірили, що вони у воєнний час найсвятіші від усіх ідолів.

Великого розквіту українська символіка набула за часів козацтва. Свої прапори мали полки, курені, сотні. Великий прапор Січі був червоний з арханге­лом Михаїлом на лицьовому боці й білим хрестом, оточеним золотим сонцем, півмісяцем і зірками на лівому боці. Прапори куренів були малиновими із зображенням архангела Михаїла чи білих хрестів. Було чимало комбінацій кольорів. Наприклад, на червоному полі - жовтий хрест, лиштва — блакит­на, а по ній — жовті зірки. На іншому — блакитна лиштва і зірки на хресті - білі. Деякі прапори ма­ли поєднання жовтого і блакитного кольорів. Вико­ристовувався в прапорах і зелений колір.

Вчитель. А чому саме синьо-жовті кольори є основою прапора?

Учень. Жовтий колір — це колір пшеничного по­ля, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущо­му на землі. Жовтий колір — це ще й колір жовто­гарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б життєдайний хліб.

Синій колір — це колір ясного, чистого, мирного неба. А невже без живлющої матері-води визрів би, заколосився б хліб? От вам і ще один блакитний колір — колір цариці води.

Вчитель. Сьогодні синьо-жовтий прапор майо­рить на всіх державних установах України, під ним ходять у моря-океани українські пароплави. Стрімко злітає це полотнище і на різних спортивних змаган­нях, коли на п'єдестал пошани підіймаються ук­раїнські спортсмени.

Гордо розвівається синьо-жовте знамено, промов­ляючи всьому світу: «Є у світі Україна!».

Синьо-жовтий прапор України ;

Це безхмарне небо, синє-синє,.

А під небом золотіє нива,.

І народ — і вільний, і щасливий.

Прапор, як святиню, любі діти, Треба шанувати й боронити.

Прапор — символ нашої держави, Він для всіх ознака сили й слави.

Вчитель. А що означає слово «гімн»?

Учень. Слово гімн — грецького походження (дослівний перекладпохвальна пісня) — урочиста пісня, прийнята як символ державної, національної єдності.

Слова національного Гімну «Ще не вмерла Ук­раїна» написав у 60-х роках XIX ст. відомий ук­раїнський поет Павло Чубинський, а музику — ком­позитор Михайло Вербицький.

Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, в них сконцент­рована жива історія народів, їх прагнення до волі.

Своїм корінням гімни сягають глибокої давнини. Спочатку вони виконувалися на честь богів та ге­роїв. З плином часу гімн став урочистою піснею, яка об'єднувала близьких за духом людей, надихала їх на добрі справи, дарувала наснагу.

Музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Можна сказати, що тоді роль дер­жавного гімну виконували бойові заклики та пісні, які створювали піднесений настрій перед битвами.

Лине пісня незабутня, Горда, величава.

В ній — надія на майбутнє,.

України слава.

Нею сонце зустрічає.

Нашу Батьківщину, День новий розпочинає ;

Сильна, неподільна.

До нових здобутків кличе Пісня Україну, А зовуть її велично Всі Державним Гімном. Звучить Гімн (слухання фрагмента). Вчитель. Крім державних символів, Україна має ще й народні, поетичні символи. У давнину кож­не слов’янське плем’я, родина і навіть окрема люди­на мали свої обереги. Ними слугували трави і квіти, дерева і кущі, птахи і сили природи, різні предмети.

Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабу­сина вишиванка, рушник, калина біля вікна, барвінок, верба, чорнобривці - все це наші символи.

Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії. «Ха­та моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м’ята, мальви цвітуть край вікна…», «Люди добрі, хата тепла», «Чим хата багата, тим і рада», «Своя ха­та — своя правда, своя стріха — своя втіха», «Де будь, там будь, а свою хату не гудь», «Де хата не ме­тена, там дівка не плетена».. Це лиш часточка із не­меркнучих перлин народної мудрості про отчий дім.

Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам’ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.

1-й учень.

Хліб і сіль, рушник — гостинності ознака, Теж культові й обрядові знаки. Чудовий український наш рушник! На щастя, він ще з побуту не зник.

2-й учень.

Є звичай: рушником сватів в’язати, Дорогу молодятам вистеляти. Прекрасні візерунки рушників.

Вчитель. Рушники несуть красу із глибини віків. Недарма в народі говорять: «тримай хаточку, як у віночку, а рушник на кілочку». І ще «хата без рушників, як родина без дітей».

І сучасну, і традиційну оселю в Україні важко уяви­ти без рушників. Тчуть їх і вишивають ще й досі. Для прикрашення інтер'єру оселі, для домашнього затишку, просто так, для душі. Узори на рушниках — то давні за­буті символи: ромб з крапкою посередині - засіяна ни­ва, вазон чи квітка — світове дерево од неба до землі, людська фігурка, немов з дитячого малюнка, — знак бе­регині, богині хатнього вогнища. А подивіться, де ви­сять рушники. Над вікном і над дверима, на покуті - це обереги од усього злого, що може зайти в дім.

Його можна порівняти з піснею, витканою чи ви­шитою на полотні. Без рушника, як без пісні, не об­ходяться народження, одруження людей, ювілейні урочистості.

Звучить «Пісня про рушник» А. Малишка.

Вчитель. Рушник. Він пройшов крізь віки. І хотілося б, щоб цей символ завше прикрашав нашу оселю, був ознакою великої любові і незрадливості. «Хай стелиться вам доля рушниками!" — казали, ба­жаючи людині щастя.

Вчитель. Майже в усіх народів є улюблені рос-лини-символи. У канадців, наприклад, клен, у росіян — берізка, а в нас — верба, тополя, калина.

Правду каже українське прислів'я «Без верби, то­полі і калининема України». З давніх-давен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав у піснях, легендах.

Легенда про калину.

Це було в той час, коли на Русь нападали орди та­тарські. Одного разу в одному українському селі бу­ло весілля. На нього прийшло дуже багато вродли­вих молодих дівчат. І коли весілля було саме в роз­палі, на село напали татари. Завойовники побачили цих красунь і почали їх ловити, щоб продати в Цар-городі. Дівчата, щоб не потрапити в неволю, почали тікати на болота і там потопились.

На тому місці, де загинули українські дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу вроду порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і при­казок.

Учень. Калина — це символ дівочої вроди, вірності, чистоти. Леся Українка написала драму «Лісова пісня», її героїня, Мавка, у дні тяжкої зра­ди, ходила в чорному вбранні. На грудях у неї чер­вонів маленький пучечок калини. «То кров моя,» — казала Мавка. Тут калина, як символ невгамовної туги за втраченим коханням.

Калина — це пам’ять. Пам’ять про матір, найдо­рожчу людину в світі, про тих, хто не повернувся до рідного дому. За традицією на могилах загиблих са­дили калину.

Калина — це і символ про ненькуУкраїну, свою домівку.

(Звучить пісня «Калина»).

1-й учень.

Калину і до столу подавали, Весільні короваї прикрашали.

Як символ долі, щастя і краси,.

І чистої дівочої коси.

2-й учень.

Її вплітали у вінок дівчата, Садили кущ калини коло хати:

Очистить і повітря навесні.

І знадобиться у зимові дні.

3-й учень.

Бо чай з калини — ліки від застуди.

Шанують цю красуню пишну люди.

І лагідно калинонькою звуть, Цілющий чай і сік калини п’ють.

Вчитель. У поета Юрія Рибчинського та компо­зитора Ігоря Поклада є гарна пісня — «Три поради»: «не рубай тополю край дороги, може, та тополя — твоя доля, твоя доля світла, тополина, наче пісня жу­равлина», «не стріляй у птаха на світанні, може, то любов твоя остання…» І третя порада:

Не ламай калину коло хати, Бо вона заплаче, наче мати,.

І впадуть на трави на шовкові.

Серця сльози колискові.

Не ламай калину, не ламай калину, Бо вона в житті єдина.

Не ламай калину, не ламай калину ;

Краще їй онуків принеси.

Вчитель. Ранньої весни, коли ще лежить у лісі сніг, розпускаються квіти верби. Це одна з перших рослин, що, за біблійними легендами, після всесвітнь­ого потопу виросла на берегах річок та водойм. Ук­раїнці вірили, що дерево, яке одним із перших вики­дає бруньки, тобто прокидається до життя, передає людині силу та здоров’я, оберігає її та захищає.

Верба завжди добре впливала на організм людини, рятуючи і дорослих і дітей. А в останню неділю пе­ред Великоднем люди освячують у церкві вербові гілки, б’ють ними один одного, промовляючи:

Не я б’ю — верба б'є,.

Не будь сонливий, До роботи лінивий, Будь здоров, як вода, Рости, як верба! Учень.

Вербаодвічний символ України, Також відома культова рослина.

Символізує вірність, рідний край, Любов безмежну, ніби небокрай.

Вчитель. Крім тих оберегів, які ми сьогодні.

назвали, в українського народу є й інші - жито, барвінок, лелеки.

1-й учень.

І жито — також символ України.

Це обрядова, культова рослина, Це знак добробуту і злагоди в сім.

І довгого життя на цій землі.

Народна мудрість стверджує: без жита Людина не могла б на світі жити.

Тож на достаток і на довгий вік Тоді, коли новий надходив рік, Ходили хлопці житом засівати.

І наречених також посівати На щастя, на добро обряд велів Цим життєдайним символом полів.

2-й учень.

Барвіноктеж рослина обрядова, Це символ пам’яті і вірності, здоров’я, Краси і вічності, безсмертя, довгих літ, Любові знакбарвінку синій цвіт.

3-й учень.

Лелекасимвол щастя і родини, Любові до своєї батьківщини, Добробуту, продовження життя. Надії символ, віри в майбуття.

Та головним оберегом українського народу була Берегиня — жінка-мати. її слово, тепле і ласкаве лікувало і повертало сили після хвороб, захищали від злих сил і давали наснагу. Берегиня підтримує домашнє вогнище, вона стоїть коло витоків нового життя, плекає і зміцнює його.

Мама! Найдорожче слово в світі,.

Де б не був ти, щоб ти не робив,.

Та вона твій шлях завжди освітить.

Ніжним серцем, відданим тобі.

В дні сумні, в дні на щастя щедрі.

Мама буде у житті твоїм.

Тож живи, як мама, щиро й чесно.

І як мама, лиш добро твори.

Висновок. Отже, ми з упевненістю можемо сказа­ти, що в українців є багато оберегів, які лікують, прикрашають, оберігають від зла, але найго­ловніший — мама — Берегиня сімейного вогнища, захисниця домашнього затишку. Я дуже хочу, діти, щоб ви пам’ятали: без жінки-матері не було б нас.

Бережіть, шануйте, любіть обереги, вивчайте традиції свого народу, адже ми — українці, пишаймося цим.