Консервація і реставрація бібліотечних фондів

ЗМІСТ

Вступ

1. Загальні положення щодо консервації і реставрації документів

1.1 Поняття «консервація» і «реставрація», історія питання

1.2 Правове забезпечення, напрямки та сучасний стан збереження документних ресурсів в Україні

2. Зміст і фактори консервації документів

2.1 Чинники, що впливають на збереження документів. Вимоги до зберігання документів

2.2 Сучасні методи консервації документів

2.3 Превентивна, фазова консервація як технологія зберігання документів

3. Реставрація документів: основні правили та методи Висновки Список використаних джерел

Вступ

Багата інтелектуальна спадщина України розосереджена у фондах тисяч бібліотек, що відповідають за забезпечення збереження і доступності документів, створених на різних носіях за допомогою різних засобів запису інформації. Всі документи з часом втрачають свої експлуатаційні властивості через їх активне використання, природне старіння матеріального носія, або внаслідок несприятливих умов зберігання, аварійних і надзвичайних ситуацій. Тому завдання збереження цінних інформаційних ресурсів, які забезпечують поступовий розвиток України, набуває особливої значущості і важливості.

Забезпечення збереження бібліотечних фондів — це безперервний процес, який починається з моменту надходження документа до бібліотеки і триває весь час його зберігання та використання.

Питання збереження бібліотечних фондів — питання світового значення. Міжнародна Федерація бібліотечних асоціацій (ІФЛА) ще в 1984 р. ухвалили програму «Збереження та консервація», яка спрямована на розроблення правил зберігання та використання бібліотечних фондів. Організацією Об'єднаних Націй (ЮНЕСКО) були ухвалені «Директиви можливих міжнародних дій щодо збереження бібліотечних матеріалів». ІФЛА разом з ЮНЕСКО розробила документ «Планування заходів щодо забезпечення готовності до стихійного лиха, природних катастроф та ліквідації їх наслідків у бібліотеках та архівах». У рамках цього проекту в багатьох країнах світу (Росія, Франція, Канада, Японія, Індія) були створені національні програми щодо забезпечення збереження бібліотечних фондів.

Такий документ було розроблено і в Україні. Це міжвідомча «Програма збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000;2005 роки», затверджена Постановою Кабінету Міністрів України в 1999 році. Державним замовником робіт з виконання Програми було визначено Міністерство культури і мистецтв України (МКіМ України), а організаційно-методичне, координаційне та матеріальне забезпечення, відповідно до чинного законодавства здійснювала Національна парламентська бібліотека України (НПБ України). Основними завданнями Програми були такі: державний облік документів, які є національним культурним надбанням; консервація і репрографія бібліотечних та архівних фондів, зокрема, аналіз їх фізичного стану, проведення низки досліджень; охорона бібліотечних та архівних фондів, кадрове та технічне забезпечення.

Проте, Програма була виконана лише частково і бібліотечним фондам продовжує загрожувати руйнування. У найгіршому стані перебувають видання другої половини XIX — початку XX століття, надруковані на кислотному папері. Сьогодні проблема збереження фондів далека від вирішення. На те є низка об'єктивних причин. Практично у всіх бібліотеках немає умов для виконання нормативних вимог до зберігання: сховища бібліотек переповнені, в них немає систем кондиціонування повітря і вентиляції. Бібліотеки не забезпечені належним чином системою охорони, сигналізації, пожежогасінні. Відсутні обладнання для масової консервації фондів, а також необхідні інструменти і матеріали для реставраційних робіт. Відчувається гострий брак кваліфікованих специалістов-реставраторов. Тому немає можливості використовувати нові технології і методи, розроблені найбільшими бібліотеками миру. Проблема посилюється недостатньою захищеністю бібліотечного фонду українським законодавством. В умовах складної криміногенної ситуації в країні, а також підвищеного риску природних і техногенних катастроф, зростання екологічної небезпеки зростає загроза фізичної втрати значущій частині культурної і інформаційної спадщини України. Все це вказує на актуальність теми курсової роботи.

Ціль дослідження — проаналізувати методи і технології консервації і реставрації документів на сучасному етапі.

Для досягнення цієї цілі у роботі намічено виконати наступні задачі:

— дати поняття «консервація» і «реставрація», прослідкувати історію питання;

— проаналізувати правове забезпечення, напрямки та сучасний стан збереження документних ресурсів в Україні;

— надати характеристику чинникам, що впливають на збереження документів та вимогам, які пред’являються до зберігання документів;

— дати оцінку сучасним методам консервації документів;

— надати характеристику превентивної, фазової консервації як перспективної технології зберігання документів;

— проаналізувати основні правили та методи реставрації документів.

Об'єкт дослідження — зберігання документів. Предмет дослідження — правова основа, теоретико-методологічні засади, форми і методи консервації і реставрації документів Методи дослідження: науковий, аналітичний, історичний, порівняний метод.

Враховуючи важливе значення теми, яка розглядається, багато спеціалістів вивчають різні аспекти даної проблеми. Серед них: Ю. М. Столяров, М. П. Васильченко, Т. О. Дмитренко, Л.А.Дубровіна, Г. О. Ковальчук, Н. М. Кушнаренко, І.Я.Лосієвський, В.А.Мільман, А. А. Соляник та інші. Цінним виданням є однозначно посібник Ю. М. Столярова «Как сохранить библиотечный фонд» (М, 2001), де розкриті правові, соціальні і технологічні фактори захисту фондів від протиправних дій читачів, техногенних, екологічних і інших дій, а також навчальний посібник «Бібліотечні фонди» Васильченко М. П. та ін. (Х, 1993), де у розділі «Зберігання бібліотечного фонду» розкрито такі питання, як зміст і чинники зберігання фонду, зокрема, фізико-хімічні, біологічні, соціальні та ін.

В Україні, як і у всьому світі збереження бібліотечних документів розглядаються як стратегічний напрямок діяльності фахівців бібліотек, і не тільки. Тому вони постійно обговорюють ці питання на різного рівні науково-практичних конференціях, після чого друкують збірники доповідів та повідомлень учасників конференції. Зокрема, ці науково-практичні конференції «Збереження бібліотечно-інформаційних ресурсів України: нова політика і нові технології» (Харьків, 20−22 листопада 2006 р.); «Проблеми формування та використання бібліотечних фондів публічних бібліотек України» (М. Севастополь, 3−7 вересня 2007 р.), а також самостійні збірники по цієї проблемі, наприклад, «Інноваційні технології збереження докуметних фондів: запобігання надзвичайній ситуації у бібліотеці, шляхи її подолання: Зб. Наук. Праць. Вип. 17 (К., 2007). Практичне значення мають методичні рекомендації «Збереження документів у бібліотеках і архівах» (К., 2006), в яких представлено нормативні вимоги до організації робіт із забезпеченням довгочасної збереженості бібліотечних документів у процесах зберігання, використання та захисту від шкідливої дії навколишнього середовища, «Ураження документів плісеневими грибами та заходи з охорони праці під час роботи з ушкодженими документами (К., 2005), де наведено відомості про мікроскопічні (плісеневі) гриби, які пошкоджують документи з паперових носіях, подано їх характеристика, викладено зміст заходів боротьби з ними; «Дослідження впливу біоцидних препаратів на старіння реставраційних паперів», де надаються відомості про вплив на старіння документів нових біоцид них препаратів; «Реставраційні та палітурні роботи у бібліотеках» (Х., 2003), в них представляють загальні та доступні прийоми і методи реставраційних та палітурних робіт та ін. Тема консервації та реставрації постійно розглядається на сторінках періодичних видань, перерахувати їх занадто важко, тому відмітимо окремих авторів: М. П. Васильченко, Л. В. Муха, С. Шульженко, Л. Черепанова, В.В. Мірошникова, М. Ільчишин, М. М. Омельченко, Л. П. Затока, С. Добрусіна, Г. Ковальчук, Г. М. Новікова, М. М. Задорожнюк, Ю. П. Нюкша, Г. А. Кисловська, І. Скобець, А. Г. Суббота, О. В. Сурмашева, Г.І. Корчак, Л. П. Затока, А.І Міхієнкова, Н.О. Ніконова, З. А. Подзерей та ін. Матеріал викладений у трьох главах. У першої главі надано поняття «консервація» і «реставрація», аналіз правового забезпечення, сучасного стану і напрямків роботи зі збереження документів в Україні. У другої главі розкрито зміст і фактори, які впливають на консервацію документів, проаналізовані сучасні методи і технології консервації документів, Третя глава присвячена реставрації документів.

1. Загальні положення щодо консервації і реставрації документів

1.1 Поняття " консервація" і " реставрація" , історія питання

Відповідно до міждержавного ГОСТУ 7.48−2002 «консервація документів — це забезпечення зберігання документів на різних носіях за допомогою дотримання відповідного режиму зберігання, стабілізації і реставрації і виготовлення копії», «реставрація (від латинського — restauraio — відновлення) означає відновлення експлуатаційних властивостей, а також форми і зовнішнього вигляду документа». Міждержавний ГОСТ 7.50−2002 встановлює загальні положення щодо консервації, стабілізації і реставрації документів, зокрема, «консервація документів забезпечує їх збереження за допомогою режиму зберігання, стабілізації, реставрації і виготовлення копій. Консервацію документів виконують, встановлюючи пріоритети відповідно до унікальності, історико-культурної значущості, стану і частоти використання документів. Консервацію документів виконують особи, що мають спеціальну підготовку. Стабілізацію і реставрацію документів виконують з урахуванням характеру і ступеня пошкоджень, умов подальшої експлуатації, максимально зберігаючи ознаки достовірності документів і не створюючи утруднень для використання.

Документи існують з тих пір, як винайдена писемність, тоді ж виникла і проблема збереження фондів. Відомо, що до появи паперу для листа використовували папірус, пальмове листя, матеріал з лубу фікуса. У II в. до н.е. з’явився і довгий час конкурував з папером пергамен. Крім того, для листа використовували дерев’яні дощечки, які скріпляли шкурами. З IV в. н.е. для сувоїв використовували шовк, в Стародавній Русі для цих цілей застосовувалася бересту. На ній писали книги, свити, грамоти. Метал, глина, кора і листя дерев, шкіра і тканина, папір — далеко не повний перелік матеріалів, що застосовувалися для листа, і кожен з них під впливом навколишнього середовища і механічної дії піддавався руйнуванню. Історичні факти свідчать про те, що хранителі вели не тільки облік, але і робили спроби захистити документи від несприятливих дій природи і людини.

У Давньому Єгипті папірусові свити розгортали після кожного сезону дощів, щоб перевірити, чи не змив дощ тексти, і сушили. Для захисту від комах, вологи і пилі свити зберігали в циліндрових ящиках зроблених з дерева або слонячої кістки. У Індії і інших країнах Сходу рукопису на крихкому пальмовому листі прокладали пластинами з дерева або слонячої кістки, потім завертали в шматок полотна («бастас»). Для збереження папірусу його обробляли кедровим маслом, з цією ж метою використовували листя цитрусових і цитрусове масло. Після винаходу паперу її сталі обробляти для захисту від пошкодження комахами хуаннейхом (екстракт сім'я пробкового дерева), камфорою, гвоздиковим і евкаліптовим маслом, мускусом і т.д. Місце для зберігання рукописів вибирали так, щоб воно було обернене на схід.

До середніх століть збереження рукописів не було серйозною проблемою. У цей період книги виготовлялися переважно з пергамена і ганчіркового паперу ручного виробництва, які володіли високою міцністю, і ними користувалося вузький коло осіб, тому проблем із збереженням гостро не виникало. Мабуть тому пам’ятники стародавньої писемності дійшли до наших днів. В середні віки з’являються документи, що регламентують діяльність бібліотек і бібліотекарів. У Статуті грецького Студійного монастиря наказувало мати при монастирі бібліотеку і кнігохранітеля, відповідального за її діяльність і збереження книг.

Проблема консервації стала актуальнішою з винаходом книгодрукування. Із збільшенням кількості книг почали ускладнюватися і завдання їх зберігання. Зокрема, один з авторів указував, що вологість — найбільш небезпечний ворог для книг, і радив зберігати їх тільки на середніх поверхах, застерігаючи від впливу «вологих» західних і південних вітрів [1, с. 521].

Важливий внесок до збереження документів, що дійшли до нашого часу, внесли М. В. Ломоносов, В. Н. Татищев, А. И. Богданов і інші видні діячі науки і культури. Виникнення в XIX в. промислового виробництва, яке вимагало письменності широких верств населення, створення високошвидкісних друкарських верстаків, впровадження технологій масового виробництва паперу з деревної пульпи привели до того, що бібліотеки з рідкісних вогнищ культури стали поступово перетворюватися на досить поширене явище. Для видання книг великими тиражами необхідний був дешевший папір. Збільшений попит на папір і брак целюлозного волокна на початку 18 в. привели до погіршення її якості.

Почало XX в. можна вважати часом зародження теорії по вивченню питань збереження книг. Погляди теоретиків бібліотечної справи змінювалися відповідно до соціально-економічного стану в суспільстві в той або інший історичний період. Важливе значення для теоретичного осмислення даних проблем мають наукові праці Л.Б.Хавкіної. В програму занять перших курсів з бібліотечної справи, які вона відкрила в Москві в 1913 р входили і її лекції з «збереження» книжкового майна, включаючи чищення і дезінфекції книг. Л.Б.Хавкіної належить велика кількість наукових статей по цій темі, в яких вона підкреслювала особливу роль і значенні запобіжних засобів в забезпеченні збереження фондів. Першопричиною руйнування і зараження книг Л.Б.Хавкіна вважала пил і грязь, тому прибирання і провітрювання приміщень вона визнавала невід'ємною складовою частиною забезпечення збереження фондів. Автор відзначала, що генеральне прибирання необхідне, щоб видалити пил, який шкідливий як для осіб, дотичних з книгами, так і для самих книг. «Прибирання представляє радикальний засіб для боротьби з мікроорганізмами, черв’яками і комахами, що винищують книги» , — писала Л.Б.Хавкіна. Велике значення вона надавала стану палітурки. Для зберігання видань малого формату нею пропонувалося застосування коробок з відкидними кришками. Для попередження руйнування книг слід «лагодити» їх при виявленні хоч би щонайменшої несправності, наприклад, якщо випадає листок або відривається корінець палітурки. У періоди епідемій віспи, тифу, дифтерії і інших інфекційних захворювань вважалося необхідним попереджувальна дезінфекція книг, особливе проведення їх дезінфекції при поверненні від хворих читачів. Важливе значення учений додавала і попередженню бібліотечних пожеж. Вона, зокрема, указувала: «у книгосховищі повинна бути проведена вода і влаштована значна кількість пожежних рукавів. Корисно також тримати в запасі гасителі, що розвивають вуглекислоту» .

Аналіз робіт Л. Б. Хавкиной дозволяє зробити висновок про те, що автор ототожнювала поняття «збереження» і «гігієна книги», але все-таки основоположними в забезпеченні збереження вона вважала запобіжні засоби. Так, в статті «Гігієна книг» було зроблено важливий висновок: «Взагалі ж щодо гігієни бібліотечних книг потрібно пам’ятати, що запобіжні засоби набагато легко проводити і вони дають кращі результати, чим заходи боротьби з бідою, яка вже є, і найпершою і найважливішою мірою є дотримання чистоти» .

Більше 50 років займався вивченням проблем бібліотекознавства відомий учений Ю. В. Григорьев. Великий вплив на розвиток як наукової, так і практичної діяльності бібліотек зіграли його погляди про способи вирішення багатьох конкретних питань забезпечення збереження бібліотечних фондів. Наукові роботи Ю.В. Грігорьева розвивають багато ідей і висновок Л. Б. Хавкіной.

Післяреволюційний період характеризувався значним надходженням книг з ліквідованих установ в бібліотеки. У 1918 р. був виданий відомий декрет, відповідно до якого всі бібліотеки і книгосховища були узяті під охорону держави. У 30-і роки прийнято постанова «Про відповідальність за збереження бібліотечного фонду», в якому рішенню завдань фізичного збереження книжкових фондів надається самостійне, важливе значення. Почалася організація в бібліотеках спеціалізованих підрозділів, покликаних вирішувати питання збереження книжкових багатств, з’явилися теоретичні розробки в цьому напрямі. Ю. Н. Григорьев підкреслював, що для збереження фондів «необхідне з’ясування, вивчення і усунення всіх тих причин, які викликають передчасну ветхість книг», і для вирішення цього завдання спеціальними знаннями повинні опанувати не тільки наукові співробітники, але і бібліотекарі.

Спочатку реставратор книг працював поодинці і ревниво охороняв свої професійні таємниці. Деякі знайдені реставраторами методи виявилися ефективними, і їх використовують до цього дня, інші завдали документам навпаки шкоди, зробили неможливим їх відновлення із-за незнання реставраторами властивостей матеріалів, з якими вони працювали. Наукові основи консервації документів з’явилися тільки в 20 в. На міжнародній конференції, що проходила в Санкт-Галлене в 1898 р., хранитель бібліотеки Ватикану кардинал Ф. Эрле призвав переглянути методи реставрації і звернутися за допомогою до науки. Сам він укріплював пошкоджені рукописи шляхом покриття їх прозорою шовковою марлею і ввів використання нового пергамена і желатину для ремонту пергаменных рукописів. Приблизно в той же час в Англії вивчали знос паперу і причини руйнування шкіряних палітурок. Проблеми консервації документів розглядали на конференції архівістів в Дрездені (1899р.) і Міжнародному конгресі бібліотек в Парижі (1900 р.). Проте серйозні дослідження в даній області стали проводитися лише після Першої світової війни. Цікаві розробки були здійснені в США, Великобританії, Італії, Франції, Росії, Швеції, Германії, Індії. Деякі з відкритих тоді методів консервації і реставрації книг складають основу сучасних знань про консервацію документів, зокрема, тести, що виявляють чистоту целюлози і міцність паперу, вміст в ній целюлози і міді. Цією проблемою почали займатися на міжнародному рівні після створення таких організацій, як ЮНЕСКО, ІФЛА.

Найбільш крупні наукові дослідження в області консервації документів проводять: у США — лабораторія Бероу (Річмонд), Національне бюро стандартів (Вашингтон), Інститут хімії паперу (шт. Вісконсін), Вища бібліотечна школа університету Чікаго, Інститут досліджень паперу (Нью-Йорк); у Великобританії - Наукова лабораторія Британського музею і Королівський коледж; у Франції - Лабораторія кріптогамних рослин Національного музею природознавства і Національного архіву; у Італії - Центральна національна бібліотека, Інститут патології книги і Міжнародна рада музеїв; у КНР — Науковий центр по деревині при Раді науково-технічних досліджень; у Росії - РДБ (Науково-дослідний центр консервації документів — НДЦКД)), РНБ (Федеральний центр консервації бібліотечних фондів — ФЦКБД), Бібліотека Академії наук; а також Національний архів в Індії, Рада науково-технічних досліджень в Австралії і т.д. [1, с.522−523].

1.2 Правове забезпечення, напрямки та сучасний стан збереження документних ресурсів в Україні

Прагнення України до європейської спільноти потребує від держави і бібліотечних фахівців виконання певних вимог, які мають бути прописані у нормативних актах державного, регіонального і відомчого рівнів.

Діяльність бібліотек України здійснюється в рамках Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», прийнятого у 1995 р. і переглянутого у 2000 р. Згідно з цим документом «основою державної політики в галузі^: бібліотечної справи є реалізація прав громадян на забезпечення загальної доступності до інформації та культурних цінностей, що зберігаються та надаються в тимчасове користування бібліотеками». Ця позиція невід'ємно пов’язана із статтею 16 «Бібліотечні фонди». За цією статтею Закону цінні, рідкісні документи та колекції мають включатися до Державного реєстру національного культурного надбання, Для таких документів відповідно до Закону має створюватися особливий режим зберігання та використання [8, с.5−6].

Регламентація збереження бібліотечних фондів враховувала рекомендації міжнародних професійних організацій, досвід бібліотечного будівництва в розвинутих країнах, які згадані вище.

Ст. 17 Закону передбачено необхідність передавання маловживаних, але цінних у науковому та художньому відношенні документів до бібліотек-депозитаріїв. У 1997 р. наказом МКіМ було затверджено Положення про систему депозитарного зберігання в Україні.

Окрема ст. 18 Закону присвячена таким важливим питанням, як облік, зберігання і використання бібліотечних фондів. Згідно з означеною статтею ці процеси здійснюються відповідно до правил, затверджених МКіМ, до стандартів, технічних умов та інших нормативних документів. Національною парламентською бібліотекою України (НПБ) розроблено нова Інструкція з обліку бібліотечних фондів, в якої визначено основні одиниці та систему обліку бібліотечного фонду, порядок і види обліку фонду.

Забезпечення збереженості документів у процесі використання в Україні поки ще регламентується лише «Типовими правилами користування бібліотеками в Україні», затвердженими МКіМ в 1999 р., де зафіксовані права і обов’язки користувачів стосовно документів, наданих для користування. Правила поширюються на всі бібліотечні установи країни незалежно від їх відомчого підпорядкування.

На виконання міжнародних Директив Україна спеціальним законом у 1999 р. затвердила «Програму збереження бібліотечних і архівних фондів на 2000 — 2005 рр.». Цей важливий документ закріпив основи державної політики у розв’язанні проблем зберігання, реставрації та консервації бібліотечних фондів, відображення цінних і рідкісних видань з фондів український бібліотек у міжнародних програмах.

Основними засадами Програми стали: координація роботи установ і організацій у справі обліку, консервації, репрографії бібліотечних фондів; координування фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів для забезпечення довготривалого збереження документів та їх використання; залучення наукового потенціалу для розроблення та впровадження новітніх технологій консервації та репрографії; створення системи єдиного загальнодержавного обліку документальних пам’яток національного культурного надбання, зокрема старовинних рукописів, рідкісних і цінних видань; створення міжвідомчих центрів консервації та репрографії при НБ ім. В. Вернадського, НПБ, Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, ХДНБ ім. В. Короленка, Одеській державній науковій бібліотеці ім. О. Горького, а також галузевих і регіональних служб репрографії та ремонтно-палітурних робіт при обласних універсальних наукових та відомчих бібліотеках; забезпечення безпеки для фондів бібліотек; створення системи підготовки і перепідготовки кваліфікованих спеціалістів — хранителів і реставраторів.

Під час реалізації Закону були створені відповідні умови і розпочата робота по забезпеченню державної реєстрації рідкісних і цінних документів та рукописів. Ії основним регламентом була Інструкція «Про порядок відбору цінних, рідкісних документів та колекцій (зібрань) з бібліотечних фондів до Державного реєстру національного культурного надбання», затверджена наказом МКіМ 12.12.2001 р.

В Інструкції визначено основні групи документів для включення до Державного реєстру, порядок відбору документів і проведення певних робіт. Вона поширюється на мережу діючих бібліотек усіх форм власності та підпорядкування. Для успішного впровадження Інструкції підготовлено відповідні методичні рекомендації, розроблено спеціальну програму здійснення реєстрації в автоматизованому режимі. Найбільшим бібліотекам було передано комплекти комп’ютерного обладнання. У бібліотеках розпочалася дуже важлива, складна, тривала робота щодо створення Державного реєстру національного культурного надбання. Орієнтовна кількість документів, що увійдуть до Державного реєстру, складатиме понад 740 тис. пр. Слід зазначити, що робота зі створення Державного реєстру мала великий позитивний вплив на діяльність бібліотек України.

Розпочалася робота щодо вивчення фондів окремих бібліотек, а згодом — і регіонів в цілому. Проведено кілька досліджень щодо проблем вивчення цінних видань у бібліотеках. Значний обсяг наукової роботи з виявлення, вивчення та аналізу рідкісних і цінних видань виконала протягом останніх п’яти років ХДНБ ім. В. Г. Короленка. Це дослідження «Колекції пам’яток друку та писемності у фондах ХДНБ», «Документні ресурси ХДНБ з техніки: становлення та розвиток», «Місцеві видання з техніки до 1917 р. у фондах наукових бібліотек Харкова», «Документний фонд ХДНБ ім. В. Г. Короленка з бібліотечної справи, бібліотекознавства, книгознавства», «Українська книга та періодичні видання у фондах державних бібліотек та музеїв України» .

З метою узагальнення роботи бібліотек Східного регіону щодо забезпечення збереження фондів, виявлення проблем, які виникли в процесі реалізації Програми, ХДНБ у 2000;2005 рр. виїздила на місця, вивчала стан справ і підготувала огляд «Збереження документів у публічних бібліотеках Східної України» .

Активно працювали зі своїми фондами і регіональні бібліотеки. На виконання «Програми збереження бібліотечних і архівних фондів на 2000;2005 рр.» також були розроблені регіональні програми збереження в усіх областях країни і в АРК. Усі державні та обласні бібліотеки описували свої рідкісні та цінні видання для формування Державного реєстру національного культурного надбання. Але це робота тільки розпочалася. Майже усі бібліотеки зазнали проблеми, труднощі, а саме: відсутність подальшого фінансування робіт зі створення Державного реєстру, (з державного бюджету профінансовано лише 27% запланованих коштів); відсутність або застарілість технічного та програмного забезпечення деяких ОУНБ системи МКіТ України, а також головних бібліотечних установ-учасниць проекту різних типів і форм власності; невідповідність програмного забезпечення ІРБІС вимогам до опису стародруків та рукописних книг; відсутність у штаті бібліотек — фондоутримувачів програмістів для забезпечення роботи системи ІРБІС; відсутність висококваліфікованих книгознавців, які спроможні швидко і на сучасному науковому рівні вирішувати питання, що виникають під час виконання всього комплексу робіт (відбір, атрибуція, науковий опис, експертна оцінка документів тощо); відсутність окремих штатних одиниць для виконання робіт зі створення Державного реєстру в бібліотеках із значними масивами відповідних документів; нестача у багатьох бібліотеках-учасницях проекту довідкової літератури: друкованих каталогів, довідників, енциклопедій та інших посібників .

Згідно з Програмою на НПБ України було покладено завдання методичного забезпечення питань вивчення фізичного стану фондів ОУНБ Виконуючи це завдання бібліотека вивчала фізичний стан книжкового фонду основного книгосховища. На основі набутого під час проведення цього дослідження досвіду, було складено методичний лист «Вивчення фізичного стану книжкового фонду основного книгосховища ОУНБ» .

Відповідно до регіональних Програм збереження переважна більшість ОУНБ вивчали фізичний стан фондів своїх бібліотек. Спеціалісти ХДНБ провели дослідження «Фізичний стан газетних фондів ХДНБ 1918;1930рр», «Фізичний стан газетних фондів ХДНБ і центральна преса: 1919;1930рр» [8, с. 17].

Фахівці НПБ працюють над пакетом нормативних чинників з питань оцифрування документів. Розроблення відповідних документів проводиться згідно з діючим законодавством України, зокрема з питань авторського права. Бібліотека також розпочала реалізацію проекту створення фонду електронних видань. У першу чергу оцифруванню підлягають ті рідкісні та цінні видання «україніки» на кислотному папері, які знаходяться в незадовільному фізичному стані, користуються підвищеним попитом користувачів та не підлягають реставрації.

У 2004 році в рамках завдань Програми НПБ відповідно до чинного законодавства уклала угоди на проведення наукових досліджень з таких питань: старіння матеріальної основи документів з Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства; впливу екологічних умов на стан збереження документів (з Національною бібліотекою України ім. В.І.Вернадського).

У результаті проведених досліджень УНДІАСД були підготовлені методичні рекомендації для працівників бібліотек з проблем «Дослідження впливу біоцидних препаратів на старіння реставраційних паперів» та «Ураження документів плісневими грибами та заходи з охорони праці під час роботи з ушкодженими документами» .

НБУВ, на основі дослідження «Вплив екологічних умов на стан збереження документів», проведеного на базі фондів НПБ, своєї установи, ОДНБ та Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника підготовлені інструктивно-методичні рекомендації «Збереження бібліотечних та архівних фондів у несприятливих екологічних умовах» .

Другим завданням Програми є здійснення консервації та репрографії бібліотечних і архівних фондів; проведення наукових досліджень, створення міжвідомчих центрів консервації та репрографії. НПБ України розроблено «Положення про службу репрографії та оцифрування документів». Воно передбачає переведення документів, що знаходяться в бібліотеках і архівах, з традиційних носіїв на інші друковані носії (ксерокопії), а також мікроносії (мікрофільми, магнітні та оптичні диски). Функцією такої служби є також виконання ремонтно-палітурних робіт із частковою реставрацією окремих аркушів документів. Бібліотеки національного і державного рівнів в рамках Програми одержали також комплекти обладнання для міжвідомчих центрів консервації та репрографії.

Одним із напрямків роботи зі збереження документних ресурсів є створення страхових фондів шляхом мікрофільмування запису на оптичні диски, носії тощо. Страховий фонд створюється з метою виключення з процесу обслуговування користувачів оригіналів документів особливого історико-культурного значення, захисту пам’яток друку і писемності, документів, що користуються підвищеним попитом, а також груп документів, фізичний стан яких є незадовільним. Найбільші бібліотеки України, окрім ХДНБ ім. В. Г. Короленка до створення страхового фонду не приступили. Щодо ХДНБ, то на разі завершене мікрокопіювання колекції рукописних та архівних документів, на черзі - українські першодруки, харківські першодруки. Триває також мікрофільмування газетного фонду, оцифрування пам’яток друку як з метою їх збереження, так і для забезпечення доступу до них користувачів. Пропускна можливість лабораторії (200 тис. кадрів на рік) теоретично дозволяє обслуговувати не тільки потреби ХДНБ, а й виконувати замовлення інших бібліотек та приватних осіб на копіювання видань. Однак відсутність фінансування на оновлення обладнання та витратних матеріалів не дозволяє бібліотеці повноцінно виконувати функцію міжрегіонального міжвідомчого центру консервації та репрографії документів, як це передбачалось у «Програмі збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000;2005 роки» .

Державні наукові, регіональні бібліотеки проводять багато іншої роботи по консервації і реставрації документів. Наприклад, у Херсонської ОУНБ проводилася реставрація дореволюційних видань, 25 одиниць рукописних і цінних документів переведено на електронні носії, відремонтовано 40 таких видань, загальна кількість всіх 1 738 одиниць, підготовлено 325 конвертів і контейнерів для зберігання цінних документів. У Чернівецької ОУНБ затверджено Програму протипожежної безпеки, здійснено ремонт та реставрацію 41 500 документів. У Черкаській ОУНБ проведено моніторинг фізичного стану фондів, підготовлено Проект автоматичної пожежної охорони фондів. Чернігівська ОУНБ мікрофільмування своїх рідкісних документів здійснює через центр страхового фонду документації (у м. Харкові), проводить обмін такими документами з ХДНБ, Брянською ОУНБ Російської Федерації. У Луганській ОУНБ здійснюється ретроконверсія фонду (опрацьовано 6 тис. од. краєзнавчих документів). У книгосховищі Донецької ОУНБ введено в експлуатацію електронні ворота, автоматичну аерозольну систему пожежогасіння (проект № 530-ПТУ-1) та ін. [19, с. 29].

Аналіз роботи зі збереження фондів показав, що поряд із традиційними технологіями в практику діяльності бібліотек Украйні впроваджуються нові технології - перш за все — оцифрування видань із власних фондів. Перетворення аналогової інформації у цифрову — повільний і дорогий процес. Але він іде у бібліотеках, тому, що цифрова копія документу — це високоякісна заміна оригіналу, яка забезпечує швидкий і недорогий доступ до документу будь-кому, хто користується послугами Інтернету.

Бібліотеку світу давно працюють в цьому напрямку. Британська бібліотека оцифровує мікрофільми газет, що виходили до 1801 року; розпочали перетворення у електронну форму учбових матеріалів на допомогу вчителям і школярам у рамках Національної освітньої програми; через спеціальний веб-сайт «Іп рlaсе» здійснюється відкритий доступ до 100 тис. ізоматеріалів і звукозаписів з власних фондів. Королівська (національна) бібліотека Данії здійснила 2 проекти оцифрування: «Архів датської літератури» і оцифрування родинного щотижневика, який видавався у 1859−1924 рр. і відбивав усі аспекти життя Данії у ці роки. Національна бібліотека Австрії здійснює програму переведення у цифрову форму переважно вітчизняних матеріалів, які мають високу наукову цінність, унікальні або оригінальні. Однак, зарубіжні колеги висловлюють при тому суперечливі думки, щодо доцільності широкого оцифрування через великі витрати коштів і праці, ризику наступної втрати через нестабільність носія [19, с. 3—31].

У найбільших бібліотеках України склалася захисна система збереження фондів, що функціонує за такими основними напрямками: організація контрольно-пропускного режиму, забезпечення охорони фондів від несанкціонованого винесення, розкрадання та навмисного пошкодження документів; організація обліку фонду; забезпечення збереженості документів під час їх обробки, використання та перебування у фондосховищах; створення оптимальних умов зберігання (світловий, термогігрометричний та санітарно-гігієнічний режим); створення системи протипожежної безпеки; організація системи контролю за станом приміщень та своєчасні ремонтні заходи; створення цифрових копій для надання у користування замість оригіналів.

Рівень роботи по збереженню фондів у бібліотеках різний. Навіть успішно діючі за цим напрямком бібліотеки мають слабкі місця та труднощі. Окремі обласні бібліотеки мають у штатному розкладі посаду палітурника (Сумська ОУНБ), або палітурню (Полтавській ОУНБ). Донецька ОУНБ щорічно через міську палітурну майстерню відремонтує біля 10,0 тис. комплектів газет і журналів.

На жаль, більшість книгосховищ не відповідає сучасним вимогам. Стандарти, які визначають межі зони безпеки за відносною вологістю і температурою, зазвичай, не витримуються. На сьогодні у багатьох бібліотеках фондосховища зовсім не опалюються, практично 30% бібліотек в регіонах потребують капітального ремонту Відсутність можливості забезпечення оптимальних термогігрометричних умов зберігання фондів, нестабільність внутрішнього клімату прискорюють старіння документів, призводять до пошкодження масивів літератури пліснявою. Норми завантаженості стелажів не виконуються. Відсутність фінансових коштів не дозволяє поки що виправити становище. Роботи з дезінфекції виконуються вручну, дезкамери в бібліотеках відсутні, тому темпи і обсяги санітарно-гігієнічних заходів не відповідають сучасним вимогам.

Неполадки в системах водопостачання та каналізації теж не сприяють підтриманню оптимального санітарно-гігієнічного режиму. Не менш важливе значення для збереженості фондів має чітко налагоджена система протипожежної безпеки. Стан її в бібліотеках різний, в основному незадоволений. Впровадження сучасних електронних засобів контролю, таких як штрихове кодування, апарати-фіксатори на випадок несанкціонованого винесення документів, апарати відеоспостереження у зонах обслуговування користувачів (читальні зали, зони відкритого доступу) через брак фінансів залишається невирішеною проблемою.

Тільки в деяких бібліотеках стан матеріально-технічної бази змінився на краще: проведено ремонтні роботи, одержано додаткові приміщення, комп’ютери, сканери (Донецька, Дніпропетровського, Луганська, Полтавська).

Комп’ютерні технології також впроваджуються у бібліотеках Україні по-різному, хоча відомо, що з придбанням бібліотеками потужних ксерокопіювальних апаратів зменшується кількість зіпсованих видань. Використання електронної пошти дозволило впровадити електронну доставку документів, таким чином залишаючи в бібліотеці єдиний примірник.

Як позитивне, слід відмітити, по-перше, затвердження Програми на державному рівні є визнанням з боку держави значущості та актуальності визначених проблем; по-друге, створення Міжвідомчої координаційної ради сприяло взаємодії бібліотек різних форм власності та архівів у реалізації завдань Програми; по-третє, фінансування на державному рівні, навіть дуже незначне, дозволило розпочати роботу зі створення Державного реєстру, закупити бібліотекам загальнодержавного значення технічне обладнання для створення страхового фонду документів, залучити потенціал науково-дослідних установ, відомств, які беруть участь у реалізації завдань Програми, до проведення наукових досліджень та підготовки за їх результатами методичних рекомендацій для бібліотек та архівів, розробити навчальні програми курсів, лекцій, практичних занять з питань збереження документів, їх реставрації та репрографії. Програма стала величезним стимулом у діяльності бібліотек щодо розроблення регіональних програм, вивчення своїх фондів, виділення окремих підрозділів для цінних і рідкісних видань.

У той же час слід визнати, що обсяги фінансування Програми не відповідали поставленим завданням. Терміни, встановлені для створення Державного реєстру національного культурного надбання не відповідають реальним термінам здійснення цієї важливої довготривалої роботи. Не був підготовлений належним чином відповідний кадрового потенціалу. Невирішеними залишаються проблеми консервації фондів та створення страхового фонду документів, безпеки фондів, збереження фондів у процесі використання, обліку та кадрового забезпечення збереження фондів.

Через недостатнє фінансування регіональні Програми повністю не виконані. Не виконано роботи за такими пунктами: оснащення бібліотек технічними засобами; забезпечення діяльності регіональних служб репрографії і ремонтно-палітурних робіт в ОУНБ; створення при бібліотеках системи захисту фондів від розкрадання; оснащення бібліотек автоматизованою системою пожежоохоронної сигналізації і газового пожежогасіння; створення системи підвищення кваліфікації в галузі збереження бібліотечних фондів; використання технології біозахисту бібліотечних фондів тощо.

" Програму збереження бібліотечних і архівних фондів на 2000;2005 рр." було закрито у визначений термін, хоча, у зв’язку з обмеженим фінансуванням, вона не була виконано повністю. Програма була не достатньо тривалою, а тому й не скеровувалася на врахування усіх складників великого і надто складного комплексу заходів, спрямованих на забезпечення збереження бібліотечних фондів України.

Отже можна констатувати, що створення нормативно-правової бази і сама робота по забезпеченню збереження інформаційно-бібліотечних ресурсів триває. Існує певна система законодавчих і підзаконних актів, які регламентують діяльність бібліотек за цим напрямком. Проте таку систему не можна вважати досконалою. Наявні документи, потребують коректування, розробка інших є загальною необхідністю.

2. Зміст і фактори консервації документів

2.1 Чинники, що впливають на зберігання документів. Вимоги до зберігання документів

У широкому розумінні термін «зберігання» охоплює управлінські, адміністративні, фінансові та кадрові чинники, необхідні для гарантії утримання фондів у належному стані. Чинники, що становлять загрозу для друкованої продукції, часто добре відомі, однак не завжди усвідомлюються наслідки їхнього ігнорування. Передусім будівлі бібліотек, архівів потрібно розміщувати у місцях, віддалених від пожежонебезпечних об'єктів (автозаправних станцій, нафтосховищ), об'єктів, що забруднюють повітря газами й пилом (шосейних доріг, ТЕЦ тощо), або є потенційним джерелом поширення гризунів (базари). Однак, відомо, що немало бібліотек розташовано у зоні ризику, що призводить до прискорення процесів руйнування друкованої продукції.

Вплив таких факторів, як температура, вологість, освітленість, стан атмосферного повітря і шкідливі домішки в повітрі можуть викликати або стимулювати реакції руйнування.

Особливої уваги заслуговує забезпечення довгочасної збереженості особливо цінних документів та документів архівного зберігання. Його вирішення потребує всебічного урахування таких факторів, як потенційна тривкість і природне старіння матеріалів та засобів запису інформації; доцільність відновлювально-реставраційних робіт; особливість зберігання, використання та копіювання. Термін збереженості особливо цінних документів залежить від створення та підтримання постійних оптимальних мікрокліматичних умов у сховищах і від правильної організації контрольно-профілактичних робіт під час надходження та у процесі зберігання й копіювання.

Найважливішою й обов’язковою умовою забезпечення довгочасної збереженості документів є режим зберігання, коли помірне природне старіння носія інформації та засобів її нанесення передбачається науково обґрунтованими нормами. Режим зберігання включає: волого-температурний, світловий, санітарно-гігієнічний, у т.ч. біологічна безпека документів.

Приміщення фондосховищ мають бути оснащені системою кондиціювання повітря або припливо-витяжною вентиляцією, їх обладнують пожежною й охороною сигналізацією та системою пожежогасіння, фондосховища мають бути досить просторими для зручного розташування стелажів та роботи з документами.

.

Значно зростає вразливість документів і під час їхнього копіювання, кінота телезйомок, коли збільшуються світловий та тепловий вплив, а також механічне навантаження на них. У зв’язку з цим хранитель фондів повинен особисто визначати необхідність та черговість цих робіт, контролювати технологію їхнього виконання. Під час експонування документів необхідно суворо дотримуватися правил, що дозволяє запобігти їхньому пошкодженню. Для запобігання механічним пошкодженням документів при копіюванні слід уникати недбалого розкриття або вирівнювання поверхні аркушів, особливо в книжкових блоках на безшвейному кріпленні за допомогою клею. Якщо блок розкривається важко, його треба розгортати не більше, як на 100−110° [17, с. 9].

Під час будь-якого переміщення фондів необхідно суворо дотримуватися вимог щодо забезпечення фізичної збереженості документів, Документи мають бути ізольовані від проникнення вологи, пилу, сонячного проміння, біошкідників та захищені від механічних пошкоджень і крадіжок. При переміщенні документів застосовують вантажні ліфти, транспортери, підйомники, візки, які підлягають обов’язковому плановому профілактичному огляду та ремонту. За межі бібліотеки й архіву документи вивозять тільки ретельно упакованими й у закритому, чистому транспортному засобі з дерев’яним помостом на підлозі або, у крайньому випадку, у відкритих машинах, де їх укривають брезентом. Не дозволяється транспортування документів у сиру погоду [17, с. 11].

Для забезпечення збереженості документів під час ремонту слід дотримуватися таких правил: до початку ремонту стелажі з документами щільно укривати пакувальним папером або іншими матеріалами, що захищають документи від пилу, бруду та зволоження; приміщення своєчасно й старанно звільняти від будівельного сміття; під час ремонту влаштовувати протягові провітрювання приміщень; ремонтні роботи виконувати із застосуванням прискореного висушування пофарбованих поверхонь; після ремонту здійснювати санітарно-гігієнічну обробку приміщень і документів.

Світло необхідне для роботи з документами й разом з тим є одним із найнебезпечніших факторів руйнування їхніх матеріалів. Найбільшою руйнівною дією характеризується короткохвильова частина спектра — ультрафіолетове випромінювання. Природне денне освітлення та світло люмінесцентних ламп прискорюють процес старіння матеріальної основи документа та тексту. Внаслідок нагрівання лампами розжарювання документні матеріали жовтіють та втрачають механічну міцність. Особливо вразливим до дії світла є газетний папір з деревної маси. Тому слід дотримуватися вимог, які передбачені стандартами і методичними порадами.

З усіх факторів, що спричинюють деструктивні зміни документних матеріалів, основним є вологість. Оскільки здатність повітря утримувати більшу або меншу кількість водяної пари залежить від температури, дія вологості пов’язана саме з нею. Надмірна вологість повітря викликає збільшення вмісту вологи в матеріалах органічного походження й створює сприятливі умови для розвитку біошкідників. При недостатній вологості органічні матеріали пересихають, втрачають еластичність, стають крихкими, ламкими.

Досить значним чинником, що прискорює процес старіння паперу, є підвищена температура. Папір, виготовлений з великим вмістом неволокнистих речовин (смола, лігнін, віск тощо), істотно змінює свій колір — жовтіє, буріє.

Найбільш небезпечними для збереження документів є різкі добові та сезонні коливання відносної вологості й температури повітря сховищ. Внаслідок таких коливань папір втрачає значну частину напруги та гігроскопічні властивості, що призводить до його пошкодження. Через коливання температури та відносної вологості повітря сховищ на поверхні документів та обладнанні утворюється конденсат, що сприяє розвитку плісняви. У зв’язку з цим суворо регламентуються відхилення від нормативних термо-гігрометричних параметрів повітря. Вони складають для температури — ±2° С, для відносної вологості - ±5%.

Система кондиціювання повітря має бути розрахована на очищення повітря, що надходить у приміщення, його нагрівання (до 18° С) або охолодження влітку, зволоження у спеціальній камері й розподілення внутрішніми каналами будівлі.

У фондосховищах, не обладнаних якісною вентиляційною системою, значення провітрювання (аерації) для підтримання нормативних волого-температурних умов дуже велике. Провітрювання сховищ проводять шляхом природної вентиляції за допомогою вікон, кватирок та фрамуг, враховуючи зовнішні метеорологічні умови та особливості мікроклімату приміщень. Чим більша різниця температур зовнішнього й внутрішнього повітря, тим провітрювання мусить бути більш обережним і нетривалим. У разі підвищення вологості повітря у сховищі провітрювання дозволяється лише за умови, коли відносна вологість зовнішнього повітря нижча за відносну вологість повітря приміщення й ураховані температурні показники [10, с.21−24].

Під час організації природного провітрювання сховищ важливо враховувати можливість ураження документів біошкідниками внаслідок залітання комах та проникнення спор плісеневих грибів разом з пилом зовнішнього повітря. Для того, щоб запобігти цьому, вікна, кватирки та фрамуги, що відчиняються, треба захищати рамами, затягнутими марлею, капроновою або металевою дрібновічковою сіткою з діаметром вічок не більше 0,5 мм. 10, с.26−29]

Санітарно-гігієнічний режим зберігання документів передбачає підтримання нормативного гігієнічного стану повітря приміщень, обладнання й самих документів.

З розвитком науково-технічного прогресу безперервно збільшується забруднення атмосферного повітря, особливо в промислово розвинутих регіонах, де основними джерелами забруднення є підприємства хімічної, металургійної, будівельної та інших галузей промисловості, а також теплові електростанції та автотранспорт. З хімічних забруднювачів повітря найнебезпечнішими для документних матеріалів є сірчистий газ, оксиди азоту, сполуки хлору. Під впливом озону папір змінює колір, стає крихким. Наявність у повітрі хлору спричиняє підвищення кислотності паперу через утворення соляної кислоти. Руйнівну дію щодо паперу та плівкових ацетатних матеріалів має й перекис водню [17, c. 17−19].

Однією з проблем збереження документів є запиленість фондів. Пил може бути причиною фізичного й хімічного руйнування документів. Абсорбована пилом волога прискорює процес старіння матеріалів, сприяє розвиткові біодеструкторів. Крім того, пил є одним із основних джерел розповсюдження у сховищах грибних спор та яєць шкідливих комах, а також додатковим їстівним середовищем для біошкідників. Доведено існування прямої залежності рівня мікробіологічного зараження повітря сховищ від ступеня їхньої запиленості.

З огляду на санітарно-гігієнічний аспект проблеми зберігання бібліотечних і архівних фондів, на особливу увагу заслуговує небезпечність пилу для здоров’я персоналу, що працює безпосередньо у сховищах із запиленими документами.

Існують дві основні причини утворення пилу в сховищах: внутрішня, зумовлена природною ерозією самих документів, стін, підлоги, бетонних перекриттів, меблів, пакувальних матеріалів, і зовнішня, пов’язана з інфільтрацією та проникненням пилу з зовнішнім повітрям через відчинені вікна, кватирки, а також з одягом та взуттям співробітників.

Для запобігання запиленості сховищ: не допускається розміщення зайвих меблів, обладнання та сторонніх предметів (зокрема, вазонів з квітами, засобів прибирання, пакувальних матеріалів тощо); не дозволяється зберігати продукти харчування, одяг та взуття; рекомендується регулярне чищення вентиляційних коробів від пилу за допомогою пилососів; вчасне ремонтування приміщень для запобігання виникненню щілин у підлозі та обсипанню штукатурки.

Необхідно залучати санітарно-епідеміологічну службу для регулярного контролю за станом забруднення зовнішнього та внутрішнього повітря сховищ і самих документів.

Однією з причин передчасного руйнування документів є ураження біологічними шкідниками: мікроскопічними, або плісеневими грибами, бактеріями, комахами та гризунами. Найбільш небезпечними для документів є плісеневі гриби. Пошкодження документів плісеневими грибами виникає внаслідок біохімічної дії метаболітів на матеріали та через механічне руйнування при розростанні міцелію грибів углиб субстрату. При температурі вище за +10° С та відносній вологості повітря вище за 70% зволожені документи на паперовій основі уражаються плісеневими грибами вже через 48 годин. Особливу небезпеку для паперового носія інформації становить група целюлозоруйнівних мікроскопічних грибів.