Комерційний банк

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни: «Банківське право» .

на тему:

«Поняття та правовове регулювання ринку цінних паперів» .

" Відкриття філій та представництв комерційних банків" .

Акції та інші види цінних паперів, коли входять у вжиток, створюють ринок цінних паперів, які має своє закони і особливості розвитку та функціонування. Про масштаби цього ринку свідчить той факт, що сьогодні в капіталістичних країнах вартість всіх акцій і облігацій, що знаходяться в обігу, перевищує річний обсяг їх валового національного продукту. Більша частина цінних паперів реалізується через спеціально створений інститут — фондову біржу (цінні папери іноді називають фондами).

Акціонерний капітал живе як би подвійним життям, маючи дві форми існування. З одного боку, це дійсний капітал, що реально функціонує в системі суспільного відтворення. З другого — капітал, поданий у формі цінних паперів. Капітал, інвестований у цінні папери, існує як би в особливій системі координат, і його динаміка безпосередньо визначається станом, кон’юнктурою ринку цінних паперів, далеко не завжди адекватно відображаючи реальні економічні процеси.

Саме цей двійник реального капіталу, називаний фіктивним капіталом, що має особливий рух поза кругообігом дійсного капіталу, як специфічний товар і обертається на фондовій біржі.

Категорія фіктивного капіталу відбиває подальший розвиток капіталізму, і по мірі монополізації виробництва її значення зростає. Джерело прибутків по фіктивному капіталу цілком схований. Створюється уявлення, що цінні папери мають здібність приносити прибуток самі по собі. Особливо це виявляється в облігаціях державних позик, коли держава непродуктивно розтрачує отримані кошти. Ця форма фіктивного капіталу не тільки не має вартості, але часто і не представляє ніякого реального капіталу: адже відсотки по облігаціях виплачуються в основному за рахунок податків.

В даний час, у зв’язку зі значним розвитком державного сектору в економіці і збільшенням розмірів державного боргу, ринок цінних паперів усі більше заповнюється цінними паперами, що випускаються урядами. Особливо це помітно в тих країнах, де фондові біржі прямо контролюються урядами й активно використовуються для рефінансування державного бюджету, наприклад, Італія, у меншому ступені Німеччина. Зрощування монополій і держави виявляється в їх спільних операціях із фіктивним капіталом.

Держава усе частіше виступає на ринку цінних паперів як боржник, кредитор і гарант здійснюваних операцій. У епоху, коли інфляція, насамперед у результаті зростаючих дефіцитів державного бюджету, набуває широкого розмаху, зв’язок фіктивного капіталу з державою збільшує інфляційні процеси, і усе більший контроль держави над операціями з фіктивним капіталом для покриття бюджетного дефіциту може привести до виникнення кризових ситуацій.

Історично розвиток регулювання ринків цінних паперів у світі здійснювався через посилення державного втручання у діяльність на ринку з одночасним збереженням та підтриманням ринкових сил. Наприклад, найбільш розвинутий американський ринок цінних паперів до 1933 р. взагалі не регулювався державою. Для подолання великої економічної кризи були застосовані методи державного регулювання економіки, у тому числі й Фондового ринку. У 1934 році була створена Комісія з цінних паперів та бірж США, що здійснює безпосереднє регулювання американського ринку цінних паперів та нагляд за додержанням законодавства про цінні папери.

Організацію українського ринку цінних паперів і створення необхідних умов для його функціонування прийняла на себе Українська фондова біржа (УФБ). Серед її акціонерів (усього їх біля 30) такі великі республіканські банки, як Укрінбанк, Агропомбанк, УкрсоцбанкОщадний банк України, регіональні банки в Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Ужгороді, Криму.

Виходячи із важливої регулюючої ролі фондової біржі в економічному житті країни встановлено, що вона є суб'єктом особливої державної реєстрації. Її реєструє Кабінет Міністрів України, тоді як товарну — виконком місцевої Ради (як і всіх суб'єктів підприємницької діяльності на загальних засадах). Особливістю державного регулювання роботи біржі є те, що міністерство Фінансів призначає своїх представників, уповноважених стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової біржі, які мають право приймати участь в роботі її керівних органів. Така практика має місце в країнах із розвиненою економікою: наприклад, в Англії, США функціонують державні комісії з нагляду за фондовими біржами. Уряд має намір йти на визнання правонаступництва у відношенні цінних паперів і здійснювати компенсацію втрат від їх знецінювання.

Закон передбачає також особливі умови припинення діяльності фондової біржі. Одним із них є виникнення ситуації, коли в біржі залишається 10 членів і протягом 6 місяців у її склад не будуть прийняті нові члени. У такий спосіб законодавець намагається не допустити виникнення монополістів у сфері фондового ринку.

На УФБ відповідно до чинного законодавства можуть випускатися і бути в обігу як державні, так і недержавні цінні папери, складаються касові угоди й угоди на певний строк.

Перші торги на УФБ відбулися 6 лютого 1992 р. В даний час, крім основної біржі, функціонують 25 її філій по всієї Україні. 13 грудня 1993 р. відбулися перші електронні торги.

Загальні підходи до регулювання розвинених ринків цінних паперів поширюються на ринки, які тільки розвиваються. Необхідність державного регулювання Фондового ринку обумовлюється такими причинами:

по-перше, на Фондовому ринку значною мірою реалізуються національні інтереси держави, під якими розуміється комплекс макроекономічних та макрополітичних пріоритетів на сучасному етапі розвитку;

по-друге, на Фондовому ринку постійно присутні та активно збігаються взаємодіють інтереси різних учасників ринку — емітентів цінних паперів, інвесторів, професійних учасників ринку. Ці інтереси можуть вступати у протиріччя між собою і для забезпечення стабільності та правової упорядкованості ринку, регламентації взаємовідносин між усіма його учасниками держава запроваджує відповідну систему регулювання;

по-третє, головною діючою особою на Фондовому ринку виступає інвестор — вітчизняний або іноземний, юридична або фізична особа. Найбільш масовими інвесторами на будь-якому ринку цінних паперів є населення, яке, як правило, не має спеціальних знань та кваліфікації з питань діяльності Фондового ринку. Без створення надійної системи захисту прав та майнових інтересів інвесторів на ринку цінних паперів, у першу чергу громадян, неможливо забезпечити подальший розвиток ринку капіталів. Створити та постійно удосконалювати таку систему під силу тільки державі. У цьому полягає головний обов’язок держави перед своїми громадянами.

Отже, державне регулювання ринку цінних паперів — це здійснення державою комплексу заходів щодо упорядкування, контролю та нагляду за ринком цінних паперів з метою забезпечення його справедливості, прозорості, ефективності та запобігання зловживанням і порушенням.

Як стверджують члени Координаційної ради при Президентові України з питань функціонування ринку цінних паперів в Україні, створення та функціонування організованого Фондового ринку вимагає його спеціального державного регулювання, який, в свою чергу, повинен забезпечити:

" прозорість" угод з цінними паперами;

дотримання правил, що забезпечують рівність всіх суб'єктів організованого ринку;

нагляд та контроль за всіма суб'єктами організованого ринку;

припинення дій з маніпулювання цінами на організованих ринках [4].

Державне регулювання Фондового ринку повинно базуватися на принципах, найголовнішим з яких, є принцип першочергової реалізації загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України. Цей принцип випливає із загальної універсальної регулюючої функції держави щодо захисту прав та інтересів громадян та учасників Фондового ринку і базується на необхідності забезпечення відтворювальних процесів в економіці країни.

З іншого боку, слідом за економічною лібералізацією в Україні досить частими виявилися факти зловживань, ошукування, шахрайства, порушень законодавства з боку недобросовісних професійних учасників ринку по відношенню до інвесторів-громадян, що вимагає застосування державою більш жорстких методів регулювання. З поєднання цих підходів випливає принцип оптимальності державного регулювання, який означає, що держава здійснює регулювання діяльності учасників Фондового ринку лише тоді, коли це абсолютно необхідно, в інших випадках вона делегує частину своїх регулюючих повноважень професійним учасникам ринку, які об'єднуються у саморегулюючі організації.

Для досягнення мети регулювання державою створюється відповідна структура державного регулювання Фондового ринку та запроваджуються його певні форми.

Безумовно, найголовнішим елементом цієї структури є законодавче регулювання ринку цінних паперів, що забезпечує загальнообов’язковий регулятивний вплив на діяльність та поведінку всіх учасників ринку. Цей елемент утворює необхідний нормативно-правовий базис, на якому учасники ринкових взаємовідносин, у тому числі держава та її уповноважені органи, реалізують свої права, інтереси, обов’язки та повноваження.

Використана література

1. Бойко Т. М. Колективні інвестиції. М.: Центр колективних інвестицій, Фонд інформаційної підтримки правової економіки, 1997. — 93 с.

2. Мозговий О. М. Фондовий ринок України. — К.: Фенікс, 1997. — 276 с.

3. Івченко В. А. Куди йде український фондовий ринок і яким шляхом? // Цінні папери України. — 1998. — № 5. — С. 3 — 4.

4. Матеріали сьомого засідання Координаційної ради при Президентові України з питань функціонування ринку цінних паперів в Україні. — К. -22 груд. — 1999 — 23 с.