Організація обліку власного капіталу

• Зміст

Вступ

Розділ 1. Економічна сутність поняття власного капіталу

1.1 Поняття власного капіталу з точки зору науковців економістів

1.2 Власний капітал в системі українських та Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку

1.3 Класифікація та структура власного капіталу підприємства

1.4 Огляд літератури та нормативно-законодавча бази з досліджуваної теми

1.5 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Розділ 2. Організація та методика ведення обліку власного капіталу

2.1 Теоретичні аспекти організації обліку власного капіталу

2.2 Облік формування статутного та пайового капіталу

2.3 Додатковий капітал як складова власного капіталу

2.4 Облік власного капіталу та його автоматизація на підприємстві

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

бухгалтерський облік капітал

Вступ

Перехід України до ринкової економіки вимагає створення адекватної моделі інформаційного забезпечення, перш за все, на мікроекономічному рівні.

Актуальною проблемою забезпечення ефективної роботи і конкурентоздатності підприємств в сучасних умовах є перебудова всієї системи обліку. Це повинно проявитись у переорієнтації, з однієї сторони, на зовнішніх користувачів, а з іншої - на задоволення внутрішніх потреб управління підприємством, що зумовлює необхідність посилення інформаційних функцій обліку і цільового їх спрямування.

Перехід суспільства від однієї формації до іншої, що характерно для України, вимагає не косметичного ремонту, а кардинальних змін і, перш за все, в системі обліку.

В умовах ринкових відносин кожна організація (підприємство) самостійно вибирає напрями розвитку, види продукції, обсяги виробництва, політику збуту продукції, соціальну і інвестиційну політику. Тому надзвичайної актуальності набуває питання формування, обліку, аналізу, аудиту власного капіталу на підприємствах Система обліку, як частина інформаційної системи підприємства, повинна розвиватись виходячи із необхідності зменшення в процесі управління невизначеності, а тому теоретичною основою його удосконалення повинні стати фундаментальні науки (математика, кібернетика, інформатика, психологія і ін.). Адже лише за рахунок системної (інтегрованої) інформації можливо уникнути невизначеності, яка збільшує ризик прийняття невірних рішень.

Основними рисами системи обліку у сучасний період повинні стати реалістичність та доцільність задовольняти потреби підприємства. Отже, система обліку повинна розвиватись на основі прикладних наук: планування, організації і управління виробництвом, нормування, бухгалтерського обліку, управлінського аналізу, фінансового менеджменту, технології виробництв і ін.

В зв’язку з цим мета і завдання системи обліку в умовах ринку значно розширюються. При цьому на перший план виступає підготовка альтернативних варіантів рішень з урахуванням зовнішньої ситуації та внутрішніх переваг і можливостей прогнозування діяльності підприємств.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозуміла всім користувачам, вона повинна складатись за єдиними всім відомими правилами. З цією метою і існують загальновизнані правила фінансового обліку — міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО), на основі яких розроблені та введені в дію національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку П (С)БО. Фактично фінансовий облік втілив в себе традиційний бухгалтерський облік та звільнився від формування не властивої йому інформації для внутрішньогосподарського управління.

У сучасний період система обліку повинна не лише характеризувати результати діяльності підприємства минулих років, але і забезпечувати інформацією систему управління на всіх рівнях для прийняття рішень при здійсненні поточної діяльності та діяльності, пов’язаної з майбутнім підприємства.

Інформація, яка необхідна для ефективного планування та розвитку, залежить від специфіки діяльності кожного підприємства, а тому керівники підприємств повинні мати можливості розробляти власні гнучкі системи інформації, які забезпечують їм можливість ефективно управляти капіталом підприємства.

Суттєві зміни відбулись в організації, техніці і технології виробництва, з’явилось більше різновидностей продукції, способів її виготовлення, кількість варіантів рішень значно зросла.

Отже, колишній підхід, направлений на стандартизовані процедури, повинен поступитись місцем більш гнучким системам обліку, які були б зорієнтовані на аналіз можливостей підприємства.

Рішення сучасних економічних проблем можливо досягти шляхом відповідності системи обліку системі управління. Адже успішне управління діяльністю підприємств може здійснюватись лише за умови отримання інформації, необхідної для аналізу ситуацій, прийняття рішень і контролю за їх виконанням.

Перехід до ринкових відносин обумовив формування нових принципів обліку та аудиту в Україні. Законодавче закріплення цього здійснено в Законі «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». У зв’язку з цим виникла нагальна потреба у проведенні глибоких досліджень економічної природи, сутності і змісту обліку в умовах переходу до ринку, його фундаментальних теоретичних основ, а також організації та методології обліку.

Розвиваючи концепцію методології фінансового обліку слід враховувати, що завдяки принципам його формування повинні вирішуватись практичні проблеми, які назріли в сучасний період, а не бути черговою теоретичною розробкою та об'єктом розмов. При цьому мова повинна йти не про технічні прийоми обліку, дослідження повинні бути направлені на рішення методологічних і організаційних проблем.

Комплексне дослідження проблеми обліку та аудиту власного капіталу, поставлене у роботі, ґрунтується на розробці теорії, методології і організації основ фінансового бухгалтерського обліку, що відповідає вимогам ринкової економіки і міжнародним стандартам з урахуванням досвіду накопиченого вітчизняним практичним обліком, плануванням, контролем, аналізом, фінансовим менеджментом.

Актуальність дослідження. В даний час, в умовах існування різних форм власності в Україні, особливо актуальним стає вивчення питань формування, функціонування і відтворення підприємницького капіталу. Можливості становлення підприємницької діяльності і її подальшого розвитку можуть бути реалізовані як тільки в тому випадку, якщо власник розумно управляє капіталом, вкладеним в підприємство.

Проблеми формування, функціонування і відтворення капіталу розглядаються ученими-економістами на протязі вже більше чотирьохсот років. Разом з тим, багато питань використання підприємницького капіталу в сучасних умовах залишаються дослідженими явно недостатньо.

Часто, на практиці капітал підприємства розглядається як щось похідне, як показник, що грає другорядну роль, при цьому на перше місце, як правило, виноситься безпосередньо сам процес діяльності підприємства. У зв’язку з цим принижується роль капіталу, хоча саме капітал і є об'єктивною основою виникнення і подальшої діяльності підприємства. Оскільки дохід, прибуток, приносить саме використання капіталу, а не діяльність підприємства як така.

У сучасній українській економіці капітал підприємства виступає як одна з найбільш важливих категорій і в той же час одним з порівняно нових об'єктів бухгалтерського обліку.

Капітал — це основа виробничо-господарської діяльності підприємства будь-якої форми власності. Перш за все, це пов’язано з тим, що будь-яке підприємство починає свою діяльність з реєстрації статутного капіталу і далі впродовж всього терміну свого існування враховує його на балансі. Тому дуже часто поняття «капітал» асоціюється з поняттям «власність». Вперше визначення цього терміну було приведене в Стандарті (положенні) бухгалтерського обліку (П (С)БУ) 2 «Баланс», відповідно до якого: «власний капітал — це частина в активах підприємства, що залишається у підприємства після вирахування його зобов’язань. «

Слід зазначити, що це визначення повністю співпадає з поняттям приведеним в Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (МСБО 1).

Необхідно підкреслити, що не дивлячись на важливість теми капіталу в бухгалтерському обліку, вона практично не розроблена.

Мета і завдання дослідження курсової роботи є обґрунтування теоретичної концепції бухгалтерського обліку та розробка практичних рекомендацій стосовно методики обліку. Системний підхід до реалізації головної мети досліджень зумовив вирішення у роботі таких важливих завдань:

— поглиблення основ теорії бухгалтерського обліку в умовах реформування економіки;

— обґрунтування наукової концепції обліку власного капіталу в умовах ринкових відносин.

Об'єктом дослідження є механізм формування необхідної інформації для удосконалення обліку власного капіталу в умовах реформування системи обліку на основі діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок».

Предметом дослідження є теорія та організація власного капіталу підприємств.

Розділ 1. Економічна сутність поняття власного капіталу

1.1 Поняття власного капіталу з точки зору науковців економістів

Розглянемо поняття власного капіталу з погляду деяких авторів-науковців.

Так, наприклад проф. М.Т. Білуха відмічає, що власний капітал визначається вартістю майна суб'єкта господарювання, тобто чистими активами (різниця між вартістю майна і позиковим капіталом) і складається зі статутного, додаткового й резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та цільових (спеціальних) фондів.

Проф. Ф. Ф. Бутинець вважає що джерелами формування активів підприємства є власні та позикові кошти. В момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками (учасниками), і представляє собою вартість майна підприємства. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємство також користується залученими коштами, в результаті чого виникають борги. Боргові зобов’язання підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємства (А = З + К) і мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників. Тому власний капітал визначається як різниця між вартістю майна і борговими зобов’язаннями — К = А — З.

Власний капітал — це загальна вартість засобів підприємства які належать йому на правах власності і використовуються ним для формування його активів. Такі активи формуються за рахунок інвестованого в них власного капіталу і представляють собою чисті активи підприємства. Тобто до власного капіталу належать:

— статутний капітал;

— пайовий капітал;

— додатковий вкладений капітал;

— інший додатковий капітал;

— резервний капітал;

— нерозподілений прибуток (непокритий збиток);

— неоплачений капітал;

— вилучений капітал.

Таке розгорнуте, повне визначення власного капіталу не потребує, на погляд автора, допоміжних трактувань щодо його сутності (рис. 1.1).

Із вище наведеного можливо зробити висновок, що актив і власний капітал це одне і теж, тобто актив як би переклали у пасив і називають пасив джерелом. Пасив не що інше як дзеркальне відображення активу.

Тлумачення пасиву вперше дає професор В. В. Сопко: пасив — це капітал, тобто власність відповідної фізичної або юридичної особи на активи — майно і об'єкти (ресурси), які є на підприємстві і які контролюються ним у результаті попередніх (минулих) подій, та використання яких забезпечує збільшення капіталу. Тоді як можливо стверджувати, що джерелами формування активів підприємства є пасив якщо це теж саме. Власний капітал не можна називати джерелом покриття, тому що головним носієм вартості є тільки готова продукція. Основою для створення джерела є готова продукція яка реалізована і підприємство отримало від її реалізації грошові кошти на розрахунковий рахунок. Тобто джерелом можуть бути тільки реальні кошти отримані від поточної діяльності підприємства, якими воно може розрахуватися за своїми зобов’язаннями. Господарюючий суб'єкт може мати у балансі власний капітал, але якщо призупинити його діяльність, то він не зможе розрахуватись по своїм зобов’язанням.

Рис. 1.1. Форми функціонування власного капіталу підприємства Таким чином власний капітал це не фінансовий ресурс і ні в якому разі не джерело формування активів як наприклад вважає професор Ф. Ф. Бутинець. І тільки при банкрутстві, коли підприємство не може виконати свої грошові зобов’язання не інакше як через застосування ліквідаційної процедури (коли розпродається власність банкрута) тоді власний капітал можна назвати джерелом.

1.2 Власний капітал в системі українських та Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку

Відображення «Власного капіталу» в системі міжнародних стандартів обліку і системі бухгалтерського обліку України співпадає (власний капітал в балансі поділяється на окремі складові, визначається як залишок активів після вирахування всіх зобов’язань), а ось відображаючи «Вкладений капітал» у системі міжнародних стандартів обліку у балансі наводиться інформація про вид, номінальну вартість, кількість випущених акцій, а відповідно до системи бухгалтерського обліку України такі данні в балансі не наводяться.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку мають свої негативні та позитивні риси. Їх об'єктивними перевагами:

— чітка економічна логіка,

— узагальнення кращої сучасної світової практики в області обліку,

— простота сприйняття для користувачів фінансової інформації в усьому світі.

Однак необхідно відмітити і недоліки Міжнародних стандартів:

— узагальнений характер стандартів, що передбачає достатньо велике розмаїття методів обліку,

— відсутність детальних інтерпретацій і прикладів додатків стандартів до конкретних ситуацій,

— не враховуються національні розбіжності у рівні розвитку і традиціях.

Не зважаючи на те, що вже декілька століть в економічній літературі, в бухгалтерському обліку, фінансах тощо використовується термін «Пасив», ні міжнародні, ні національні стандарти його визначення не приводять. Це термін використовується і в юридичній літературі, у законодавчих актах (Постановах ВРУ, Указах ПУ, Постановах КМУ), але до цього часу його значення не визначено, отже, як його розуміти.

Термін «Пасив» провідні економісти Ж. Б. Сей, А. Смітт, Д. Рікардо, К. Маркс та інші використовували у значенні «Капіталу» — як визначення власності. В окремих роботах прямо підкреслено, що право власності на майно означає термін «Капітал» і тому якщо під терміном пасив у всьому світі визначають перш за все «Власний капітал», то термін «Зобов'язання» має означати «Чужий каптал», тобто позичений у тимчасове користування капіталу.

Вищенаведене означає також, що використання терміна «Капітал» до «Активів» несумісне, бо якщо термін «Капітал» означає право власності, то цей же термін не може означати речовий елемент, наприклад «Оборотний капітал» чи «Основний капітал» тощо. Використані К. Марксом терміни «Основний капітал» чи «Оборотний капітал» означали умови використання власником найманої робочої сили, тобто форму її використання для визначення «моменту експлуатації». Тому терміни «Пасив» і «Власний капітал» треба тлумачити, у першу чергу, відповідно до правильного розуміння економічної сутності цих понять, а вже потім, як категорії бухгалтерського обліку.

ПСБО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» та ПСБО 2 «Баланс» [9, 10] наводять визначення власного капіталу підприємства, виходячи з «залишкового» підходу. Власний капітал — частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Таке визначення не відповідає на питання, які критерії мають застосовуватися для визнання окремих елементів власного капіталу. Відповідь на це питання дає більш розгорнуте визначення власного капіталу, яке відображає його економічний зміст. Власний капітал — це сума власних коштів підприємства, що є результатом його діяльності чи отримана від власників або учасників підприємства у вигляді внесків, придбаних акцій, паїв тощо (рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Склад капіталу підприємства

Капітал втілює в собі ту частину активів підприємства, яку без будь-яких умов та обмежень можна визнати власністю підприємства. Від власного капіталу слід відрізняти суми зобов’язань та ті кошти, які утримуються підприємством для виконання певних цілей, тобто від майбутніх, відкладених витрат.

1.3 Класифікація та структура власного капіталу підприємства

Залежно від джерела формування власний капітал підприємства можна поділити на дві групи:

1. Вкладений капітал — це капітал, сформований за рахунок внесків власників підприємства, а також унаслідок конвертування боргових зобов’язань підприємства в акції або частки (паї).

2. Накопичений капітал — це капітал, сформований внаслідок господарської діяльності підприємства.

Класифікація власного капіталу за джерелами формування є дуже важливою при визнанні його елементів. Капітал підприємства не може бути сформований іншими шляхами ніж вказані вище. Тому, якщо ми не бачимо у тому чи іншому елементі капіталу, наведених у Балансі підприємства, ознак 1 чи 2 групи елементів капіталу, слід з’ясувати, чи були підстави визнавати їх такими (табл.1.1).

Таблиця 1.1 Джерела формування капіталу

Вкладений капітал включає такі елементи:

— зареєстрований капітал (статутний капітал, пайовий капітал);

— додатково вкладений капітал (емісійний дохід, інші внески засновників понад зареєстрований статутний фонд).

До накопиченого капіталу відносяться такі елементи:

— нерозподілений прибуток (непокритий збиток);

— резервний капітал;

— інший додатковий капітал.

Головною ознакою елементів капіталу першої групи є наявність реальних активів, що передані підприємству в обмін на корпоративні права, на можливість брати участь в управлінні та розподілі прибутків, майна підприємства. Із такого підходу до визначення випливає заборона на збільшення власного капіталу за рахунок внесення фіктивних активів, штучного збільшення дебіторської заборгованості. Вирішення протиріччя між юридичним оформленням внесків до капіталу та необхідністю виконувати це правило полягає у застосуванні в системі бухгалтерського обліку та фінансовій звітності коригуючих показників:

— неоплачений капітал;

— вилучений капітал.

Ці показники відображають рух власного капіталу у процесі його формування та управління ним. Вони є технічними, регулюючими стосовно суми сплаченого капіталу. Неоплачений капітал — це сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу.

Вилучений капітал — дорівнює фактичній собівартості акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Зареєстрований капітал — юридично оформлена, офіційно об’явлена і належним чином зареєстрована частина внесків власників до капіталу підприємства. У тому числі виділяють:

— статутний капітал — зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства;

— пайовий капітал — сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарської діяльності, а саме: суми пайових внесків членів споживчого товариства, колективного сільськогосподарського підприємства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної спілки та інших підприємств, що передбачені установчими документами.

Законом України «Про господарські товариства» встановлено мінімальний розмір статутного капіталу різних видів товариств:

— для акціонерного товариства — сума, еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерного товариства (стаття 24);

— для товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю — сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення товариства.

Додатково вкладений капітал — це сума внесків засновників понад зареєстровану частину. У складі додатково вкладеного капіталу виділяють:

— емісійний дохід, який пов’язаний з придбанням акцій за ціною, вищою за їх номінальну вартість, у акціонерних товариствах;

— інші внески засновників понад зареєстрований статутний фонд, які вносяться без рішень про зміну розміру статутного капіталу.

Друга група елементів капіталу так чи інакше формується внаслідок діяльності підприємства — це накопичений (зароблений) капітал, головні елементи якого:

1. Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) — частина чистого прибутку, що не була розподілена між власниками.

2. Резервний капітал — сума резервів, створених, відповідно до чинного законодавства або установчих документів, за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

Законом України «Про господарські товариства» (стаття 14) встановлено мінімальний розмір:

— резервного капіталу — 25 відсотків від статутного фонду,

— щорічних відрахувань до резервного капіталу — 5 відсотків від суми чистого прибутку.

Фактичний розмір резервного капіталу та щорічних відрахувань до нього встановлюється в установчих документах, але він не може бути меншим за встановлений законом мінімум. Інший додатковий капітал включає такі види додаткового капіталу:

— капітал від дооцінки необоротних активів;

— капітал, сформований внаслідок дооцінки активів, яка здійснюється відповідно до ПСБО;

— дарчий капітал — вартість активів, безоплатно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

По суті, перша позиція — це накопичений за всю історію підприємства результат його діяльності. А дві інші є модифікованими формами такого результату. Резервний фонд є тою часткою нерозподіленого прибутку, яка відрізняється практично тільки забороною його використання на розподіл дивідендів за простими акціями. Інший додатковий капітал є «майбутнім нерозподіленим прибутком під сумнівом», оскільки відповідні їм суми активів мають пройти перевірку часом для остаточного підтвердження достовірності їх оцінки. У процесі використання необоротних активів пов’язані з ними суми іншого додаткового капіталу кінець кінцем приєднуються до результатів діяльності підприємства, або списуються (коригуються), якщо вони не підтвердилися (табл.1.2). Для накопичення інформації про власний капітал підприємства та відображення операцій з капіталом у Плані рахунків передбачено четвертий клас рахунків «Власний капітал та забезпечення зобов’язань». Рахунки цього класу відповідають основним елементам капіталу, які були розглянуті вище і які відображаються у Балансі за встановленою ПСБО 2 формою.

Таблиця 1.2 Показники структури основного капіталу

Оцінка елементів капіталу повинна дорівнювати оцінці тих активів, з якими вони пов’язані. Це базове правило оцінки елементів капіталу модифікується по окремих позиціях капіталу. Інформація про капітал наводиться у Балансі, Звіті про власний капітал та у Примітках до фінансової звітності.

У першому розділі пасиву Балансу відображаються складові капіталу в класифікації ПСБО 2 станом на кінець звітного періоду. Більш детальна інформація про складові капіталу та рух окремих його частин наводиться у Звіті про власний капітал. У Примітках до фінансової звітності розкриваються характеристики та обставини змін у власному капіталі, які не знаходять відображення в інших формах фінансової звітності. Досконала система складання фінансової звітності повинна базуватись на достатньо деталізованій інформації по рахунках капіталу, для чого необхідним є застосування додаткових субрахунків або аналітики, пристосованої до особливостей діяльності підприємства. Необхідними елементами забезпечення формування достовірних даних для фінансової звітності є погодження розділів облікової політики відносно власного капіталу з іншими розділами. Для підприємств із значними інвестиціями з точки зору формування достовірної картини відносно власного капіталу необхідною є підтверджена незалежними аудиторами звітність дочірніх та асоційованих підприємств.

Операції про зміни у складі власного капіталу підприємства відображаються у Журналі 7, який складається за кредитом рахунків 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49. Аналітичний облік додаткового капіталу та використання прибутку за період з початку поточного року ведеться відповідно у Відомостях 7.1, 7.2. Аналогічні відомості можуть бути використані для аналітичного обліку пайового, статутного, вилученого, неоплаченого капіталу.

Поверхневе розуміння поняття «власний капітал» на сьогоднішній день призводить до виникнення багатьох проблем, а саме: розбіжностей у тлумаченні поняття, у законодавчих і нормативних актах, між бухгалтерським та податковим обліком.

Без врегулювання цих питань на можливе безперебійне здійснення діяльності підприємства, отримання прибутку та його максимізація.

Аналізуючи літературні джерела можна зустріти багато стандартних, одноманітних за змістом та значенням висловлювань, таких як:

1. «Поняття «капітал» асоціюється з поняттям «власність»;

2. «Власний капітал є одним з найважливіших показників функціонування підприємства, оскільки показує кредитоспроможність, платоспроможність та забезпеченість підприємства власними коштами» [37];

3. «Сума власного капіталу — це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власника підприємства»;

4. «Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

— самостійності і влади;

— відповідальності і захисту прав кредиторів;

— довгострокового кредитування;

— фінансування ризику;

— кредитоспроможності;

— компенсації понесених збитків;

— розподілу доходів і активів".

Це свідчить про те, що авторами не був проведений глибокий аналіз даного поняття, всієї нормативної та законодавчої бази, а було лише переписано деякі положення з національних стандартів бухгалтерського обліку, законів України, раніше опублікованих підручників, посібників, економічних видань. Не зважаючи на те, що більшість розглянутих джерел є навчальними посібниками, в жодному з них не було наведено важливої, на наш погляд, інформації:

— перелік документів, що підтверджують право власності на майно, що вноситься як внесок до статутного капіталу (свідоцтва на право власності на нерухомість, земельні ділянки, транспортні засоби, інтелектуальну власність);

— перелік організаційних документів (свідоцтво про державну реєстрацію, накази та розпорядження, протоколи про результати закритого перепису, про підсумки торгів, зборів засновників, акціонерів, довідки про прийняття на облік в податковому органі, про реєстрацію в органах статистики, ліцензії на види діяльності, що підлягають ліцензуванню згідно з законодавством);

— документообіг первинних документів з обліку власного капіталу (статут, установчий договір, накладні, виписки банку, довідки бухгалтерії, накази, акти приймання-передачі основних засобів, рішення зборів акціонерів, платіжні доручення, прибуткові і видаткові касові ордери, розрахунки бухгалтерії);

— облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій з обліку власного капіталу;

— звітність.

Також більшість авторів ототожнюють поняття «власний капітал» з джерелом коштів для покриття, придбання активів, бо не розуміють до кінця сутності та змісту цієї економічної категорії. Хоча насправді основним реальним власним джерелом покриття усіх витрат є дохід, отриманий за певний період роботи підприємства.

Розглядаючи структуру власного капіталу можна побачити, що деякі автори у цьому питанні обмежуються лише описом складових частин І-го розділу пасиву балансу «Власний капітал» та наведенням кількох стандартних проведень.

Замість цього, на нашу думку, треба наводити аналіз активів, які є в наявності у підприємства, та їх стану, бо власний капітал — це не що інше, як абстрактна вартість майна підприємства. Наприклад, при створенні акціонерного товариства було зроблено грошові внески в статутний фонд в обмін на акції. За рахунок цих грошових коштів акціонерне товариство придбало основні засоби для забезпечення процесу виробництва і безперебійного функціонування підприємства. Вартість цих основних засобів ми відображаємо в активі балансу, а у пасиві - їх абстрактну вартість, тобто дзеркально відображаємо активи. Таке відображення робиться для збереження балансового зв’язку та через необхідність подвійного запису за рахунками бухгалтерського обліку. Аналіз активів є дуже важливим для виявлення «якості наповнення» власного капіталу, бо деякі автори стверджують, що якщо вартість основних засобів на кінець звітного періоду зростає, то це вказує на правильну технічну політику підприємства, яка призводить до зросту власного капіталу, що вважається позитивною тенденцією.

Така думка без додаткової оцінки стану технічної бази промислового комплексу є помилковою, бо вартість основних засобів може зростати через використання неефективного способу відтворення техніки та екстенсивних методів виробництва.

Для більш повного аналізу показників оновлення основних фондів необхідно оцінити показники виведення машин і обладнання, які з якихось причин не придатні до використання в процесі виробництва. Технічний рівень виробництва підвищується тільки тоді, коли впровадження нового устаткування і обладнання супроводжується вибуттям застарілої техніки.

Серед внутрішніх джерел фінансування головне місце посідають амортизаційні відрахування. Це обумовлено тим, що через меншу схильність амортизаційних відрахувань, у порівнянні з прибутком, до коливань, які пов’язані з результатами діяльністю підприємства, вони в більшій мірі ніж прибуток є фінансовою базою для відтворення основних виробничих фондів.

Причому визначення оптимальних норм і розмірів амортизаційних відрахувань на сьогоднішній день є найважливішим і у той же час суперечливим питанням. Невеликі за розміром амортизаційні відрахування будуть недостатні для здійснення процесу «повного відтворення» на підприємстві, а великі - хоча і сприяють оновленню основних виробничих фондів, але зменшують надходження до державного бюджету. Тому з метою своєчасного оновлення техніки і технології промислових підприємств доцільно застосовувати норми прискореної амортизації активної частини основних фондів.

До того ж, на сьогоднішній день, існує проблема оцінки основних фондів, тобто виразу їхньої вартості в грошовій формі.

Грошовим виміром основних фондів, як і будь-якого іншого товару, є ціна, тому під терміном «початкова вартість основних фондів» розуміється ціна, за яку ми можемо придбати їх у виробника чи постачальника. І виникає питання, чому вартість основних фондів, яка переноситься на готову продукцію, повинна залежати від розміру транспортних витрат, плати за державну реєстрацію і т. п.

Також слід звернути увагу на індексації і переоцінки основних фондів, які проводилися по коефіцієнтах, розроблених статистичним управлінням, і повинні були привести у відповідність вартість основних фондів з реальними цінами на них. Але на практиці цього не відбулося завдяки неправильно обраним методологічним підходам. Множення коефіцієнта на коефіцієнт з подальшим діленням на мільйон, при введенні гривні, призвело до перекручення дійсної вартості основних фондів.

Але треба звернути увагу на те, що індексація балансової вартості основних фондів — це взагалі право, а не обов’язок платника податків. Тобто підприємства самі «накручували» вартість основних фондів, щоб зменшити оподатковуваний прибуток (бо індексація збільшує суму податкової амортизації). На сьогоднішній день підприємствам дозволяється списувати «попередні індексації» до валових витрат, щоб «наблизити» вартість основних фондів до реальної. В результаті чого «паперова», «облікова» збитковість підприємств, хоча насправді вони продовжують працювати і отримувати прибуток. Слід також сказати, що внесення затрат з поточного ремонту на вартість основних фондів економічно не виправдано і не обґрунтовано. Бо кількість поточних ремонтів знаходиться у безпосередній залежності від якості основних фондів, і як правило, витрати на них носять разовий характер і не змінюють споживчої вартості основних фондів, а лише підтримують їх у робочому стані. Тому вищезгадані витрати повинні відноситися до валових витрат підприємства. У той же час, цілком обґрунтованим є накопичення затрат на модернізацію на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», з подальшим збільшенням на дану суму рахунку 10 «Основні засоби». Стосовно самого балансу більшість авторів обмежується цитуванням П (С)БО № 2 «Баланс» [7], наводячи лише його устрій, складові частини і характеристику окремих статей активу та пасиву. Хоча розгляду цього документа треба було б приділити більше уваги, бо він є головним при аналізі фінансово-економічного стану підприємства.

Наприклад, взаємозв'язок між активами і капіталом ми можемо побачити лише у підсумковому рядку, а цього замало для аналізу. Бо внутрішній зв’язок між окремими статями активу і капіталу у такій редакції балансу зовсім втрачається. Тобто немає ясності розуміння сутності поняття «власний капітал». Ми не бачимо де розташовано власний капітал, в яких саме активах він виражений. І навпаки, читання активу балансу не викликає ніяких труднощів. Ми відразу бачимо скільки і яке майно є в наявності на підприємстві на звітну дату.

Але усе одно багато залишається незрозумілим, хоча б склад грошових коштів: скільки власних і скільки запозичених грошових коштів знаходиться у розпорядженні підприємства. Усі ці питання виникають тому, що у балансі форма майна (активи) відірвана від змісту (капіталу). Отже така редакція балансу не сприяє розумінню фінансово-економічного стану підприємства, тому у новій треба ліквідувати важкість читання, його обмеженість, умовність та специфічність.

Одночасно з недоліками у книговиданні чимало незрозумілого можна побачити і при перегляді наукових статей відомих економістів. Деякі з них, при розгляді питань щодо власного капіталу, обмежуються описом його складових частин, наведенням прикладів операцій з простими і привілейованими акціями, порядку входу та виходу учасників. Такий опис є дуже інформативним, але не містить у собі ніякої наукової новизни, значимості. Деякі автори висловлюються не дуже коректно і чітко, що призводить до перекрученого сприйняття інформації: «В умовах платіжної кризи в Україні навіть нараховані резервні фонди використовуються не за призначенням. Вони перебувають у загальному обороті основних і обігових коштів підприємства». Вищезазначене можна тлумачити так: резервний фонд являє собою рахунок у банку, з якого підприємство, у будь-який час, може узяти гроші.

Але на справді все не так. В бухгалтерському обліку не передбачено розподілу між коштами, які відраховуються до резервного фонду та коштами на поточному рахунку, це стосується також і амортизаційного фонду. Просто у балансі зазначено на яку суму підприємство може розраховувати при оновленні основних фондів, отриманні збитків тощо. Але всі виплати усе одно будуть приводитися з поточного рахунку підприємства у банку, а не з неіснуючого «резервного» чи «амортизаційного рахунку».

Треба зауважити, що під час порівняльного аналізу нормативної бази бухгалтерського та податкового обліку були виявлені деякі розбіжності.

Для кращого розуміння ситуації треба розглянути типові проблеми обліку капіталу:

1. Порушення в оцінці статей капіталу:

— Порушення:

Засновниками підприємства прийнято рішення про збільшення статутного капіталу на 100 000 грн. за рахунок нерозподіленого прибутку, але перереєстрацію змін розміру статутного капіталу здійснено не було. У бухгалтерському обліку було зроблено запис на суму 100 000 грн.: Дт 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» Кт 40 «Статутний капітал».

— Рекомендації:

Підприємство у даному випадку припустилося помилки. В бухгалтерському обліку та у фінансовій звітності зміни у статутному капіталі підприємства та на пов’язаних з цими змінами рахунках (статтях) відображаються лише після завершення всіх процедур державної перереєстрації змін у статутному капіталі підприємства (для акціонерних товариств це реєстрація змін номіналу, кількості вже випущених акцій або додаткової емісії)

2. Відображення доходів та витрат на рахунках капіталу. Доходи та витрати, понесені у процесі здійснення підприємством господарської діяльності, як правило, не відображаються безпосередньо на рахунках капіталу. Безпосередньо на рахунках капіталу відображаються виключно операції з елементами капіталу — викуп (перепродаж) акцій та паїв, погашення заборгованості засновників по внесках до статутного капіталу, розподіл прибутку, списання дооцінок тощо:

— Порушення:

Витрати, які не включаються до валових у податковому обліку, підприємство відображає за дебетом рахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді».

— Рекомендації:

Таке підприємство припускається дуже серйозної помилки, що може призвести до суттєвих перекручень у Звіті про фінансові результати. Всі витрати, що повинні визнаватись як такі згідно з П (С)БО 16 «Витрати», незалежно від правил податкового обліку, повинні відображатись за їх змістом на відповідних рахунках 9 (8) класу або на рахунку 23 «Виробництво». Для покращення фінансово-господарської діяльності будь-якого підприємства, треба розробляти механізми керування формуванням власних фінансових ресурсів, а саме:

1. Формування операційного прибутку:

— прибуток від реалізації продукції,

— прибуток від реалізації майна,

— прибуток від позареалізаційних операцій, тобто забезпечення максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику.

2. Формування ефективної політики розподілу прибутків (дивідендної політики) підприємства, тобто розширення інвестиційних програм, підвищення достатності резервів власного капіталу

3. Формування на підприємстві ефективної амортизаційної політики, вибір ефективного методу амортизації, а саме прискореного:

— це сприяє прискоренню інноваційних процесів на підприємстві, тому що дозволяє обновляти парк обладнання,

— прискорює процес формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел,

— протидіє негативному впливу інфляції,

— дозволяє знизити суму податку на прибуток

4. Формування і ефективне здійснення політики додаткової емісії акцій або залучення додаткового пайового капіталу

5. Цілеспрямоване керування постійними і перемінними затратами, оперативна зміна їх співвідношення для збільшення потенціалу формування операційного прибутку:

— скорочення накладних витрат, продаж частини невикористаного обладнання з ціллю зниження потоку амортизаційних відрахувань, скорочення обсягів ряду споживаних комунальних послуг,

— зниження чисельності працівників за рахунок забезпечення росту продуктивності праці, скорочення запасів сировини, матеріалів, готової продукції у період несприятливої кон’юнктури товарного ринку, здійснення лише вигідних для підприємства умов постачання.

Окрім вищезазначених проблем існує ще багато нерозв’язаних питань, а саме: безліч розбіжностей між бухгалтерським і податковим обліком власного капіталу; приведення вартості активів до реальної, задля визначення дійсної якості «наповнення капіталу»; реструктуризація бухгалтерського балансу або розробка додатків до нього задля наглядності розташування власного капіталу підприємства. Вирішення цих проблем покращить розуміння власного капіталу як економічної категорії, підвищить ефективність роботи підприємства та сприятиме максимізації прибутку.

1.4 Огляд літератури та нормативно-законодавча бази з досліджуваної теми

За роки незалежності України було прийнято Закони, нормативні акти, Постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, що регулюють економічні, правові та організаційні питання обліку власного капіталу (табл. 1.3) та написано відомими авторами у галузі науки багато спеціальної літератури, що розкриває дану тему (табл.1.4)

Таблиця 1.3 Нормативно-законодавча база власного капіталу

Таблиця 1.4 Спеціальна література з обліку власного капіталу підприємства

Крім вказаних законів та нормативних актів при вирішенні питань щодо обліку власного капіталу слід керуватися Господарським кодексом України і іншими законодавчими та нормативними актами. Також слід зазначити, що законодавчо-нормативна база з питань обліку власного капіталу потребує подальшого вдосконалення. Для більш поглибленого вивчення теми слід також використовувати найновішу спеціальну літературу видатних

1.5 Організаційно-економічна характеристика підприємства

ТОВ «Світанок» засноване у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Підприємство було зареєстроване Дніпровською районною держадміністрацією 15.10.1996 р. (свідоцтво реєстрації № 548 756). Засновниками підприємствами є фізичні особи — Марченко М. П., Гиленко Т. В. Юридична адреса знаходження підприємства — пр. Ю. Гагаріна, 12. Фактична адреса знаходження підприємства співпадає із юридичною.

ТОВ «Світанок» є комерційним підприємством, основною діяльністю якого є оптова та роздрібна торгівля виробничими та невиробничими товарами. Підприємство має власну мережу із чотирьох магазинів, де реалізує продукцію у роздріб, а також займається реалізацією продукції оптом.

ТОВ «Світанок» діє на підставі: Закону України «Про підприємництво»; Закону України «Про господарські товариства»; Закону України «Про ліцензування деяких видів діяльності»; Статуту, що дає дозвіл на право ведення виробничо-торгівельної діяльності і містить прізвища осіб, які уповноважені діяти від імені підприємства мають право підписувати юридичні документи, (на підприємстві ТОВ «Світанок» такими особами є генеральний директор і перший заступник генерального директора);

Підприємство знаходиться на звичайній системі оподаткування, тобто є платником податку на прибуток і ПДВ. Крім того, підприємство є платником наступних загальнодержавних та місцевих податків: податок на прибуток; податок із власників транспортних засобів; комунальний податок; збір до Пенсійного фонду; збори до фондів загальнодержавного соціального страхування; збір за забруднення навколишнього середовища; плата за торгівельний патент.

Структура підприємства ТОВ «Світанок» є такою, що складається із кількох підрозділів. Основними функціональними підрозділами є: адміністрація; комерційний відділ; торговельні підрозділи (магазини); підрозділи допоміжної діяльності.

Підприємство має просту лінійну структуру бухгалтерії, тому орієнтуватися у розподілі службових обов’язків нескладно. Виконавці-бухгалтери розподілені на чотири сектори, і кожний сектор займається чітко окресленим колом обов’язків. Кількість облікових працівників у кожному секторі однакова — 1 чол. Таким чином, кількість облікових працівників — 4 чол.

Положення про бухгалтерію затверджується Генеральним директором ТОВ «Світанок» і є основним нормативним документом, що регулює діяльність бухгалтерії на підприємстві.

Графік документообігу складається в бухгалтерії, затверджується головним бухгалтером ТОВ «Світанок» та керівником, уповноваженим на це. На підприємстві ТОВ «Світанок» це перший заступник Генерального директора. Показники діяльності товариства наведені у таблиці 1.5.

Таблиця 1.5 Основні економічні показники діяльності ТОВ «Світанок» за 2008;2009 рр.

Проаналізувавши дані таблиці 1.5 можна зробити висновок, що ТОВ «Світанок» має стабільне, фінансове становище, знаходиться на стадії поступового розвитку ефективно використовує наявні ресурси у своїй господарській діяльності. Так, виручка від реалізації продукції робіт, послуг за 2009 рік у порівнянні з 2008 роком зросла на 1039,8 тис. грн., що свідчить про ріст обсягу операцій по продажу продукції, наданню послуг, виконанням робіт. Разом із збільшенням доходу збільшився показник собівартості реалізованої продукції за досліджуваний період на 561,2 тис. грн., що становить майже половину суми доходу. В 2009 році у порівнянні з 2008 роком зросла і заборгованість базового підприємства, як дебіторська, так і кредиторська, відповідно на 349,3 тис.грн. та 173,8 тис. грн., що доволі непогано для підприємства, адже підприємству більше винні кошти дебітори, ніж воно винне кредиторам.

Показник статутного капіталу залишився без змін і становить 575,1 тис. грн., разом з тим не збільшилися такі показники власного капіталу, як інший додатковий капітал та резервний капітал, але мав місце до збільшення показник нерозподіленого прибутку за 2009 рік у порівнянні з 2008 роком на 159,2 тис. грн.

Разом із збільшенням фонду оплати праці у 2009 році у порівнянні з 2008 роком на 310,9 тис. грн. збільшилась середньомісячна заробітна плата на 239,69 грн., а середньоспискова чисельність працівників зменшилась на 6 чоловік, що пов’язано із закупкою нового обладнання, що потребує меншої норми обслугованості, тобто основні засоби що знаходяться у розпорядженні підприємства зросли на 62,4 тис. гривень.