Дуб (цікаві відомості) (реферат)

Дуб (цікаві відомості).

Дуб (Ouercus) — дерево-тотем у східних слов’янперсонаж українського фольклорусимвол міці, сили. Вважався священним деревом бога Перуна, тому зрубати його можна було лише з дозволу волхвів.

Слов’яни-язичники вважали ліси, дубові гаї житлами богів. Тому їх інколи обгороджували, забороняли у гаях полювати, вирубувати дерева. У жертву богам приносили биків, кабанів, овець, про що свідчать знахідки Перунових дубів у 1909 та 1975 рр. Зокрема, у 1909 р. неподалік від Києва з дна Десни підняли 16−20-метровий дуб, у стовбур якого були забиті чотири щелепи кабана (з іклами). У давнину вони вважалися священними оберегами, які повинні були охороняти людину. Дерево, на думку вчених, мале ритуальне призначення, і вік його — понад тисячу років. Очевидно, неподалік від Києва знаходився священний дубовий гай.

З давніх-давен дуб вірно служив людям. Особливо цінувалася його міцна деревина, з якої виготовляли домашнє начиння, будували фортеці, житла. Дубова кора використовувалася як найкраща дубильна речовина для вичинки шкір, а листя давало гарні фарби. У голодні роки із кори, жолудів люди випікали навіть хліб. В Україні існував добрий звичай — на відзнаку народження хлопчика садити біля хати молодий дубочок.

У фольклорі дуб символізував молодих хлопців, міцність і велику силу людини. Існує стара легенда про дуб. Красивий парубок покохав молодицю. Хотіли вони одружитися та кляті вороги на Русь набігли. І пішов парубок землю рідну захищати. Просив він дівчину, щоб пам’ятала та чекала його. Проте, не витримала молодиця і віддала своє серце іншому. Повернувся парубок додому і заплакав з відчаю. Не став їй докоряти, а лише просив Бога зробити його дубом в її садочку. Щоб виходила вона в садочок і слухала, як він плаче, щоб кожного мандрівника міг він своїми гілками вкрити і розповісти про свою долю. І зробив його Бог дубом в тім садочку, і тепер, кожен раз коли відпочиваєш під дубом, чуєш розповідь про долю того парубка:

Господи!

Спасибі тобі,.

Що не розлучив мене з коханою моєю не во плоті.

Буду я віками стояти, любов прославляти, Добро людям давати, Рани промивати, Недуг проганяти.

Прости мені, Господи, хоробрим я був, Молодицю кохав!

Забула вона мене, зрадила.

Користь роду людському несу, В віках земную красу.

Здоровими вам кохання хранити!

Їжте мене, рота промивайте, Від голоду спасу, теплом зігрію, Недуг прожену, темні сили здолаю, Від зливи я вкрию, серце заспокою!

Спаси і помилуй, Господи, рід людський!

Але це високе, могутнє дерево з гіллястими стеблами є не лише фольклорним персонажем. Кора молодих пагонів і тонких стовбурів має велику лікарську цінність. В ній міститься велика кількість цукрів, крохмалю, слизу тощо. Звари кори (на два стакани води — одна чайна ложка сухої, подрібненої коризвар кип’ятити протягом 30 хвилин) застосовуються для полоскання ротової порожнини при запаленні слизової оболонки. В народній практиці звар маже прийматися в середину організму для лікування шлункових та кишкових кровотеч, появі крові в сечі та ін. До середини XIX століття кора дуба знаходила широке застосування при лікуванні малярії та сухот (кора входила до складу «іудейського екстракту»).

Отже, дуб не лише символізує силу та здоров`я, а і допомагає їх здобути.

***.

Народ склав легенди про дуб. Дуб — усім деревам дерево. Наші предки вірили, що це дерево Бога грому Перуна. Грізний був Перун, перший серед слов’янських богів і богинь. Усе живе й неживе тремтіло перед його силою. І був він страшний в своєму гніві: дуже потрясав світом, метаючи вогняні стріли, в одну мить спопеляв непокірних. Щоб задобрити Перуна, слов’яни поклонялись його дереву — дубові, приносили жертви у священних дубових гаях. На честь бога у святилищах день і ніч палали багаття з дубових дров, служителі святилищ недремно пильнували, щоб вогонь не згас, бо тоді їх чекала страшна кара. До речі, новий вогонь для святилища мав бути тільки «живий» — добутий тертям дубових полін одне об одне. Особливою пошаною користувалися дуби, які Перун позначив своєю міткою-блискавкою. Їх прикрашали кабанячими іклами. Отож із давніх давен дуб — ознака сили, святості, найвищої шани.

Зображення дубових гілок бачимо на пам’ятниках героям, дубового листя — на багатьох високих нагородах, а дуби-старожили взяті на облік і охороняються Законом.

Стародавні слов’яни, наші предки, молилися деревам, а особливо дуплявим, поклонялись березам, липам, дубам. Під захистом предковічних лісів слов’яни виконували свої таємничі обряди. Крім того, вони мали священні дерева на полях, дорогах і поміж селами.

Найсвятішим вважався старий дубніяка жертва не була принесена без того, щоб не оздобити її гіллям священного дуба. Найважливіші обряди виконувалися під дубами… Вінки, як оздоба — це теж залишок звичаїв давнини. Вінки плели з тих дерев, які присвячувалися божествам. Звідси пішов звичай увінчувати дубовими вінками відомих, заслужених людей… Так пише в своїй книзі «Звичаї нашого народу» Олекса Воропай.

Під могутніми дубами збирались на відпочинок і на свої козацькі ради — запорозькі козаки. Калина і верба на Україні найбільш опоетизовані, оспівані рослини. Але і про дуба є дуже багато пісень, легенд, переказів, приказок, загадок, прислів'їв, коломийок. В народній медицині кора дуба успішно застосовується для лікування багатьох хвороб. Наші предки давно підмітили в’яжучі і кровоспинні властивості дубової кори. Відвар її вживається для полоскання ротової порожнини при хворобах зубів, ангінах, запаленнях слизової оболонки.

Також відваром кори роблять примочки, промивання при деяких шкірних захворюваннях та хірургічних втручаннях. В народній медицині відвар з кори застосовується при лікуванні фурункулів, чиряків на шиї. Для цього рушник змочують відваром і обв’язують шию.

Крім того відваром з кори лікують обморожені та попечені місцяпють при кровохарканні.Сушені жолуді, очищені від лушпиння і потовчені на порошок, вживають при захворюванні сечового міхура і при поносах.

З вилущених і піджарених жолудів готують шлункову каву, якою лікують рахіт, анемію тощо. Вона корисна також нервовохворим. Проте, вживати жолуді потрібно обережно, оскільки вони у великій кількості отруйні.Збирають кору тільки з молодих пагонів і з тонких стовбурів. Найкраще це робити ранньою весною під час сокоруху. Сушити кору потрібно під накриттям. Жолуді збирають у жовтні.

Література

1. 1.Болтарович З.Є. Народна медицина українців — К.: Наукова думка, 1990.

2. 2.Генкель П. А., Кудряшов Л. В. Ботаника: Пос. для учителей — М.: Просвещение, 1964. — 592 с.

3. 3.Попов О. П. Лікарські рослини в народній медицині - К.: Здоров`я, 1980.