Виробничі шкідливості й методи захисту людини від їхнього негативного впливу

ДОНЕЦКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА Кафедра Обліку, аудиту та економічного аналізу КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни: «Охорона праці в галузі»

студентки Русанової Ганни Геннадіївни викладач: Буллі В. О.

ЗМІСТ:

1.Виробничі шкідливості й методи захисту людини від їхнього негативного впливу

1.1 Визначення і класифікація виробничих шкідливостей

1.2 Промисловий пил, його вплив на організм працівників і заходи щодо боротьби з пилом

1.3 Шкідливі хімічні речовини, їх вплив на працівників та заходи щодо зниження їх несприятливого впливу

1.4 Шум, його вплив на організм працівників та заходи щодо зниження шуму

1.5 Вібрація, її вплив на працівників та методи захисту

2. Вогнестійкість будівель, споруд та шляхи її підвищення

3.Заходи щодо профілактики травматизму та професійної захворюваності на підприємствах Список використаної літератури виробнича шкідливість пил вогнестійкість

1. Виробничі шкідливості й методи захисту людини від їхнього негативного впливу

1.1 Визначення і класифікація виробничих шкідливостей У трудовій діяльності на працівників впливають різні шкідливі фактори виробничого середовища. Тому умови праці на виробництві значною мірою визначаються наявністю виробничих шкідливостей (шкідливих факторів виробничого середовища). Під виробничими шкідливостями розуміють умови виробничого середовища, трудового та виробничого процесів, які за нераціональної організації праці впливають на стан здоров’я працівників та їх працездатність. Шкідливі виробничі фактори за характером впливу поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та психофізичні.

До фізичних відносяться: Параметри повітря у приміщенні (температура, вологість, швидкість руху повітря), вібрація, шум, нетоксичний пил, газ, пара, різни види випромінювань, освітленість.

До хімічних відносяться: Токсичні речовини, пил, пара, газ.

До біологічних відносяться: Мікроорганізми, бактерії, інфекції.

До психофізичних відносяться: Фізичні та неровові перевантаження, монотонність праці, емоційне перевантаження.

Залежно від характеру походження виробничі шкідливості поділяються на три групи:

шкідливості, пов’язані з трудовим процесом. Вони зумовлені нераціональною організацією праці (надмірним напруженням нервової системи, напругою органів зору, слуху, великою інтенсивністю праці);

шкідливості, пов’язані з виробничим процесом. Вони створюються за рахунок технічних недоліків виробничого устаткування (промислового пилу, шуму, вібрації, шкідливих хімічних речовин, випромінювання). Майже всі вони нормуються шляхом встановлення стандартів, санітарних норм і кількісно оцінюються;

шкідливості, пов’язані із зовнішніми обставинами праці і виробництва. Вони зумовлені недоліками загальносанітарних умов на робочому місці (нераціональним опаленням виробничих приміщень).

Численними дослідженнями гігієністів і фізіологів праці встановлено, що виробничі шкідливості несприятливо впливають на працівників, знижують їх дієздатність та погіршують стан здоров’я.

Наслідком дії виробничих шкідливостей можуть бути:

професійні захворювання;

посилення захворювання, яке вже має працівник та зниження опірності його організму відносно зовнішніх чинників, що зумовлюють підвищення загальної захворюваності;

зниження працездатності та продуктивності праці.

1.2 Промисловий пил, його вплив на організм працівників і заходи щодо боротьби з пилом Чимало виробничих процесів пов’язано з дією промислового пилу на працівників.

Дрібні частки твердих речовин, зважуваних у повітрі, прийнято називати пилом. Наявність пороху в повітрі робочих приміщень зумовлена характером та організацією технологічного процесу, ступенем герметичності устаткування, наявністю або відсутністю вентиляційних установок, ефективністю їх роботи.

Пил буває органічний (рослинного чи тваринного походженняборошно, цукор, тютюн) і неорганічний (металевий), мінеральний (гіпс, цемент). Запиленість має місце на виробництві з такими процесами, як обточка, обдирка, поліровка, вибиття опок, заточка, шліфовка абразивними кругами. Часом пил виникає під час горіння, транспортування і розважування порошкуватих речовин. Важливе значення має гігієнічна оцінка пилу, тобто визначення її дисперсності (розміру та кількості пилових частин у повітрі). Пил шкідливо впливає здебільшого на верхні дихальні шляхи. При цьому його дія залежить від його природи, концентрації, дисперсності, а також розчинності. Виділяють розчинні небезпечні види пилу (пил свинцю, миш’яка), а також розчинені безпечні (пил цукру, пил борошна).

Пил шкідливо впливає на легені працівників. Під його впливом виникає таке тяжке професійне захворювання, як силікоз (при незначних концентраціяхчерез 6−10 років, а при великих дозахчерез 2−3 роки). Це захворювання найбільше проявляється серед працівників гірничої промисловості (бурильників, підривників), у керамічному, гончарному виробництві, при шліфуванні на піскових каміннях. Важливою властивістю окремих видів пилу, таких як вугільний, цукровий, пил цинку, алюмінію, борошна та деяких інших є вибуховість. За певних умов (достатньо високої температури, наявності електричного розряду, полум’я, відповідній концентрації пилу у повітрі) пил здатний вибухнути.

Мінімальна концентрація пилу, за якої може виникнути вибух, становить для вугілля — 30 г/м3, алюмінію — 7 г/м3, для цукру — 10 г/м3.

Заходи щодо боротьби з пилом різноманітні і, як правило, повинні вживатись у комплексі. Їх можна поділити за характерними ознаками та спрямованістю: скорочення утворення пилу, зменшення запиленості приміщень, ліквідація пилоутворення від устаткування та обмеження поширення пилу у приміщенні.

До заходів, завдяки яким скорочується утворення пилу, належать: раціоналізація технологічних процесів, мокрі способи обдирання та шліфування виливок, зволоження переробних матеріалів і підтримання чистоти приміщень та устаткування. Знижує пилоутворення і використання прогресивних технологічних процесів та устаткування (формування методом пресування, термомеханічні й механічні види зварювання, електрохімічне очищення виливок). Заходами, які ліквідують пилоутворення та обмежують поширення пилу у приміщенні, є герметизація устаткування, влаштування місцевої вентиляції. Якщо санітарно-технічні заходи щодо зниження пилу у робочій зоні не дають достатнього ефекту, необхідно застосовувати індивідуальні засоби захисту. Важливе значення у профілактиці профзахворюваності мають медичні огляди працівників.

1.3 Шкідливі хімічні речовини, їх вплив на працівників та заходи щодо зниження їх несприятливого впливу Хімізація народного господарства сприяла значному розширенню виробництва та застосуванню в промисловості різних хімічних речовин. Значно збільшився їх асортимент: одержано багато нових хімічних сполук, які становлять небезпеку для оточуючого середовища і людей.

Шкідливою речовиною є така речовина, яка при контакті з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення стану здоров’я від норми. Шкідливі хімічні речовини використовуються як сировина (хлор для виготовлення хлорного вапна) чи допоміжний матеріал (бензол, який застосовується як розчинник). У деяких випадках вони є побічними продуктами, що створюються у технологічних процесах (наприклад, окис цинку в литті латуні).

За фізіологічним впливом на організм людини всі шкідливі речовини поділяються на такі групи: подразнюючі, що вражають шляхи дихання, очі, шкіру, слизові оболонки (аміак, кислоти, сірчасті сполуки тощо); задушливі, які викликають токсичний набряк легень (сірководень, вуглекислий газ, метан, інертні гази, азот); наркотичні, що спричиняють наркотичний вплив і впливають на центральну нервову систему (ацетон, бензин, леткі вуглеводні тощо); сомотичні (миш'як, ртуть, свинець); канцерогенні речовини, що впливають, як правило, на злоякісні новоутворення — пухлини (циклічні аміни, азбест, нікель, хром).

Найбільш поширеними і небезпечними речовинами, що використовуються у промисловості і побуті, є аміак і хлор. Аміак використовується у промислових побутових холодильниках на м’ясокомбінатах, молокозаводах, овочевих базах, тобто там, де є необхідність в охолодженій продукції. При малих концентраціях він діє на людину збуджуючи, при великих — може призвести до інвалідності. Найкращі методи захисту в даних випадках — це застосування ізолюючого протигазу, респіратора, захисного костюма типу Л-1, гумових чобіт, рукавичок. Значно поширений промисловий продукт — хлор використовується для знезараження питної води, вибілювання тканин та як сировина для багатьох хімічних підприємств. У зв’язку з його використанням трапляється чимало випадків отруєння. У разі потрапляння хлору на шкіру виникають опіки. Запобігти враженню хлором можна за допомогою застосування індивідуальних засобів захисту — протигазу, кисневого ізолюючого приладу, спеціального захисного костюма, гумових чобіт, рукавиць. При виробництві або застосуванні хімічних речовин вони, потрапляючи у робочі приміщення чи безпосередньо на працівників, являють небезпеку для здоров’я та нормальної життєдіяльності організму. Шкідливі речовини можуть проникати до організму через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови і слизові оболонки.

Захист працівників від несприятливого впливу хімічних речовин здійснюється за допомогою таких заходів:

удосконалення і розробки нових технологічних процесів, які виключають використання шкідливих хімічних речовин;

застосування безперервних технологічних процесів, автоматичного контролю за технологічним процесом;

заміни шкідливих речовин менш шкідливими (заміни метилового спирту бутиловим, жовтого фосфору — червоним при виробництві сірників, заборони використання ртуті при виробництві капелюхів);

установлення концентрації хімічних речовин у сумішах (бензол як розчинник у лаках має становити 10% рідкої частини лаку, кількість миш’яку в кислотах для травлення металу не повинна перевищувати -0,2%);

комплексної механізації та автоматизації процесів, що супроводжуються шкідливими віділеннями;

дистанційного управління технологічними процесами;

раціонального планування цехів і обладнання (ізоляції шкідливих речовин);

удосконалення конструкції обладнання (герметизації);

влаштування місцевої вентиляції для відсмоктування шкідливих речовин безпосередньо від місця їх утворення;

використання індивідуальних засобів (спецодягу, окулярів, шоломів, масок, протигазів та респіраторів, антисептичних паст);

контролю за станом повітряного середовища на робочих місцях;

токсикологічної експертизи і гігієнічної стандартизації всіх хімічних речовин.

1.4 Шум, його вплив на організм працівників та заходи щодо зниження шуму Одним з найшкідливіших факторів, притаманних нашій цивілізації, є шум.

Виробничий шум — це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі і безпосередньо впливають на працездатність.

Джерелами шуму є: всі види транспорту, насоси, промислові об'єкти, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка тощо. З шумом пов’язані деякі технологічні процеси — клепання, карбування, обрубка, вибивка лиття, штамповка, робота на ткацьких верстатах, випробування авіадвигунів.

В останні роки шум став одним з небезпечних факторів зовнішнього середовища на виробництві. Це пов’язано з підвищенням потужності та продуктивності машин, їх повсюдним застосуванням на всіх ділянках і сферах виробництва. Вимірювання шуму на робочих місцях здійснюється шумовимірювачами та аналізаторами спектра шуму. Рівень шуму на робочих місцях потрібно контролювати не менше одного разу на рік. В умовах виробництва, як правило, мають місце шуми різної інтенсивності і спектри, які виникають унаслідок дії різноманітних механізмів, агрегатів та інших пристроїв. Шум несприятливо впливає на людину. У робітників, які мають справу з гуркотливими машинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху, що нерідко призводить до професійних захворювань (глухуватості і глухоти). Найбільша втрата слуху спостерігається протягом перших десяти років роботи, і з плином часу ця небезпека зростає.

Проте тривалий шум впливає не лише на слух. Він робить людину нервовою, погіршує її самопочуття, знижує працездатність та швидкість руху, сповільнює розумовий процес. Усе це може спричинити аварію на виробництві. Шум впливає на систему травлення і кровообігу, серцево-судинну систему. Шум не лише погіршує самопочуття людини, а й знижує продуктивність праці на 10—15%. У зв’язку з цим боротьба з ним має не лише санітарно-гігієнічне, а й велике техніко-економічне значення.

Найефективніший засіб боротьби із шумом — зниження його в джерелі створення. У першу чергу необхідно замінювати устаткування ударної дії на устаткування безударної дії. Ефективними є заміна клепання клепальними молотками на гідравлічне клепання чи зварювання, застосування прокладок великим внутрішнім тертям (гуми), поглинаючих коливальну енергію.

Зниження шуму можна досягти шляхом заміни металу іншими матеріалами — пресованим текстолітом, капроном та різними пластмасами. Боротьба із шумом тертя в джерелі його створення здійснюється головним чином за допомогою змащувальних матеріалів (наприклад, машинного масла при різанні та шліфуванні металу). Своєчасне змазування не тільки забезпечує безшумну роботу устаткування, а й зменшує зношення деталей, підвищує їх довговічність.

Важливу роль у боротьбі з шумом відіграють архітектурно-будівельні і планувальні рішення при проектуванні та будівництві промислових споруд. Шумні цехи підприємств повинні бути сконцентровані в одному — двох місцях. Їх необхідно оточувати зеленою зоною для послаблення шуму. За зеленою зоною слід розташовувати цехи середньої шумності, за ними — безшумні цехи й адміністративні приміщення. Приміщення з джерелом шуму залежно від його інтенсивності слід розташовувати на відстані 100, 200 та 1000 м від бузшумних приміщень.

Одним з важливих профілактичних засобів попередження стомлення при дії шуму є чергування періодів роботи і відпочинку. Відпочинок знижує негативний вплив шуму на працездатність лише в тому випадку, якщо його тривалість та кількість відповідають умовам, в яких відбувається найефективніше відновлення нервових центрів. Важливе значення для осіб, зайнятих на роботах із шумом, має короткочасний відпочинок під час роботи, а також організоване дозвілля поза робочим часом.

Захист від високочастотного шуму забезпечують засоби індивідуального захисту (навушники, заглушки для вух). Працівники, які направляються у цехи з високим шумом, повинні обов’язково проходити медичні огляди, а під час праці для профілактики профзахворювань — профілактичні медичні огляди не менш одного разу на рік. Такі огляди допомагають своєчасно виявити зміни у стані здоров’я і запобігти профзахворюванню.

1.5 Вібрація, її вплив на працівників та методи захисту Деякі виробничі процеси пов’язані з вібрацією.

Вібрація — це тремтіння всього тіла або окремих його частин унаслідок виконання певних робіт.

Джерелом вібрації є механічні, пневматичні й електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, встановлене без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні і сільськогосподарські машини. За характером впливу на організм розрізняють загальну та локальну вібрацію. Загальна вібрація викликає тремтіння всього тіла людини, локальна — залучає до коливання лише окремі частини тіла (руки, передпліччя, ноги).

Вібрація завдає великої шкоди здоров’ю людини — від перевтоми організму та незначних змін функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності і нервової системи, деформації м’язів та кісток, порушення чутливості шкіри і кровообігу тощо. Вібрації частотою понад 200 Гц перевантажують нервову систему людини, потребують підвищеного психічного напруження. Систематичний вплив на людину довготривалої та інтенсивної дії вібрації може стати причиною вібраційної хвороби. Локальні вібрації викликають деформацію та зменшення рухомості суглобів.

Вживаються колективні та індивідуальні заходи щодо боротьби з вібрацією. Найпоширенішим інженерним методом захисту від вібрації є віброгасіння. Вібруючі машини з динамічним навантаженням (вентилятори, насоси, агрегати) встановлюють на окремі фундаменти. Джерела коливань ізолюють від опорних поверхонь гумовими, пружинними або комбінованими віброізоляторами. Для зниження вібрацій, що передаються на несучу конструкцію, застосовуються пружинні або гумові віброізолятори. Віброізоляція зменшує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого. Вібропоглинання може бути здійснено: використанням конструктивних матеріалів з великим внутрішнім тертям; нанесенням на поверхню виробу шару пружнов’язких матеріалів, що мають потужне внутрішнє тертя. Вібропоглинання здійснюється покриттям машин в’язкими матеріалами (мастикою), використанням масляних ванн для зубчастих зчеплень. Дистанційне керування дозволяє виключати постійне знаходження людини в зоні шкідливих вібрацій. До засобів індивідуального захисту від вібрації відносяться: спеціальне віброзахистне взуття, рукавиці з м’якими надолонниками.

2. Вогнестійкість будівель, споруд та шляхи її підвищення На розвиток пожежі у будівлях та спорудах значно впливе здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу теплоти, тобто їх вогнестійкість.

Вогнестійкість — здатність будівельних елементів та конструкцій зберігати свою несучу здатність, а також чинити опір нагріванню до критичної температури утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню. Вогнестійкість конструкцій та елементів будівель характеризується межею вогнестійкості.

Межа вогнестійкості - це час (у годинах) від початку вогневого стандартного випробування зразків до виникнення одного з граничних станів елементів та конструкцій (втрата несучої та тегоюізолюючої здатності, щільності). Межі вогнестійкості та максимальні межі розповсюдження вогню визначаються шляхом дослідження у спеціальних печах під відповідним навантаженням.

Межа розповсюдження вогню — максимальний розмір пошкоджень, см, яким вважається обвуглення або вигорання матеріалу, що визначається візуально, а також оплавлюванням термопластичних матеріалів.

Протипожежні перешкоди. При проектуванні і будівництві промислових підприємств передбачаються заходи, які запобігають поширенню вогню шляхом:

поділу будівлі протипожежними перекриттями на пожежні відсіки;

поділу будівлі протипожежними перегородками на секції;

влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по конструкціях, по горючих матеріалах (гребені, бортики, козирки, пояси);

влаштування протипожежних дверей і воріт;

влаштування протипожежних розривів між будівлями.

Протипожежна перешкода — конструкція у вигляді стіни, перегородки, перекриття або об'ємний елемент будівлі, призначені для запобігання поширенню пожежі у прилеглих до них приміщеннях протягом нормованого часу. До протипожежних перешкод ставиться ряд вимог. Протипожежні стіни мають спиратися на фундаменти, фундаментні балки, встановлюватися на всю висоту будинку, перетинати всі поверхи і конструкції. Вони мають бути вище даху не менше як на 60 см, якщо хоч один з елементів горища виконаний з горючих матеріалів і на 30 см — якщо елементи горища виготовлені з важкогорючих матеріалів (крім даху). Протипожежні стіни можуть не підніматися над дахом, якщо всі елементи горища, за винятком даху, виконані з негорючих матеріалів.

Для розподілу будівлі на пожежні відсіки замість протипожежних стін допускаються протипожежні зони, які виконуються у вигляді вставки по всій ширині і висоті будинку.

Вставка — це частина об'єму будівлі, яка утворюється протипожежними стінами. Ширина зони — не менше 12 м. У межах зони не дозволяється зберігати горючі речовини. У межах зони ставлять пожежні сходи на дах, а в зовнішніх стінах зони — двері або ворота. Отвори у протипожежних стінах, перегородках та перекриттях повинні бути обладнані захисними пристроями (протипожежні двері, вогнезахисні двері, вогнезахисні клапани, водяні завіси) проти поширення вогню та продуктів горіння. Не допускається встановлювати будь-які пристрої, які перешкоджають нормальному закриванню протипожежних та протидимових дверей, а також знімати пристрої для їх самозакривання. У разі перетинання протипожежних перешкод (стін, перегородок, перекриттів, загороджувальних конструкцій) різними комунікаціями зазори (отвори), що утворилися між цими конструкціями та комунікаціями, повинні бути наглухо зашпаровані негорючим матеріалом, який забезпечує межу вогнестійкості та димо-газонепроникнення, що вимагається будівельними нормами для цих перешкод.

При складанні генеральних планів підприємств з точки зору пожежної безпеки важливо забезпечувати відповідні відстані від меж підприємств до інших підприємств і будівель. Протипожежні відстані між будівлями мають виключати загорання сусідньої будівлі протягом часу, який необхідний для приведення у дію засобів пожежогасіння. Для захисту конструкцій із металу, дерева, полімерів застосовують відповідні речовини (штукатурка, спеціальні фарби, лаки, обмазки). Зниження горючості полімерних матеріалів досягається введенням в них наповнювачів, антипіренів, нанесенням вогнезахисних покриттів. Як наповнювачі застосовуються крейда, каолін, графіт, вермикуліт, перліт, керамзит. Антипірени захищають деревину і полімери. При нагріванні вони виділяють негорючі речовини, перешкоджають розкладу деревини і виділенню горючих газів. Змішуючись з полімерами, вони утворюють однорідну суміш. Після закінчення термінів дії просочування та у разі втрати або погіршення вогнезахисних властивостей обробку (просочування) треба повторити. Перевірку стану вогнезахисної обробки слід проводити не менше одного разу на рік зі складанням акту перевірки. Система пожежного захисту включає вогнестійкість конструкцій, їх здатність зберігати несучу й охоронну функції. Показником вогнестій-кості будівельних конструкцій є межа вогнестійкості - час (у годинах, хвилинах) від початку випробування (пожежі) конструкцій до появи однієї з таких ознак:

а) поява тріщин;

б) зростання температури на протилежній стороні конструкцій в середньому до 140 °C;

в) втрата несучої здатності.

Вогнестійкість конструкцій залежить від їх товщини та фізико-хімічних властивостей матеріалів, з яких вони виготовлені. Наприклад, межа вогнестійкості стін з червоної цегли товщиною 38 см становить близько 11 годин, а з натурального каменя тієї ж товщини — 7 годин.

Підвищення вогнестійкості будівельних конструкцій можна досягти:

обмазуванням і штукатуренням конструкцій (дерево, метал, залі-зобетон, пластмаса). Товщина штукатурки 20−25 мм;

облицюванням конструкцій плитами і цеглою. При облицюванні колон гіпсовими плитами товщиною 60−80 мм їх вогнестійкість зростає до 3,3−4,8 годин, а при використанні звичайної цегли товщиною 60 мм — до 2-х годин;

теплоізоляційним екрануванням — підвісні стелі з негорючих або важкозаймистих матеріалів є надійним екраном для металевих несучих конструкцій. Екрани можуть бути переносними і стаціонарними, а за конструктивним рішенням — тепловідвідними і поглинаючими променеву енергію. Водяні екрани застосовуються дуже часто як і водяні завіси, що створюються дренчерними установками;

охолодженням металевих конструкцій водою як ззовні, так і зсе-редини конструкції;

обробкою горючих матеріалів антипіренами, спеціальними вог-незахистними покриттями.

Оскільки будівлі і споруди — це сукупність конструкцій та елементів з різними ступенями і рівнями вогнестійкості, мінімальна межа їх вогнестійкості визначається вогнестійкістю основних будівельних конс-трукцій.

Усі приміщення за вогнестійкістю класифікуються за 5 ступенями.

До першого ступеня вогнестійкості належать будівлі, які мають межу вогнестійкості 2,5 години і більше. До другого і третього ступенів — будівлі, що мають мінімальний час вогнестійкості 2 години. Будівлі четвертого ступеня вогнестійкості побудовані із важкозгоряючих матеріалів і мають мінімальний час вогнестійкості 0,5 години, а будівлі п’ятого ступеня вогнестійкості побудовані із легкозгоряючих матеріалів (дерево).

Для зменшення межі поширення вогню у приміщеннях при проек-туванні та побудові промислових підприємств передбачається поділ будівлі протипожежними стінами, перегородками, перекриттями на відсіки, секції та влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по поверхнях конструкцій, розлитій рідині та інших горючих матеріалах. Протипожежні стіни повинні опиратись на власні фундаменти, зводитись на всю висоту будівлі і розділяти будівлю по всій висоті та ширині. Як правило, вони вищі за покрівлю на 30−60 см, якщо елементи покриття виконані з горючих або важкогорючих матеріалів, або не підіймаються над покрівлею, якщо всі елементи покриття виконані з негорючих матеріалів. Отвори у протипожежних стінах, перегородках повинні бути обладнанні захисними пристроями (вогнестійкі двері, засуви), що буде перешкодою для поширення вогню та диму.

Продукти горіння та дим при пожежі становлять велику небезпеку. Для їх видалення передбачають димові люки та шахти, які забезпечують спрямоване видалення цих речовин, не допускають задимлення суміжних приміщень і зменшують концентрацію диму в нижній зоні приміщення. Відкриття димових люків створює більш надійні умови для евакуації людей з приміщення, яке горить, полегшує роботу пожежних підрозділів з гасіння пожежі. Для видалення диму з підвального приміщення у разі пожежі норми передбачають влаштування вікон розміром 0,9Ч1,2 м на кожні 1000 м² площі підвального приміщення.

Пожежна безпека ґрунтується також на дотриманні відповідної протипожежної відстані між будівлями та спорудами (протипожежні розриви). Ці відстані залежать від ступеня вогнестійкості будівель і споруд.

Протипожежні відстані між будівлями і спорудами мають виключати загоряння сусідніх будівель і споруд протягом часу, який необхідний для приведення в дію засобів пожежегасіння. Ці відстані нормуються для будівель і споруд 1−5-го рівнів вогнестійкості. Залежно від ступеня вогнестійкості житлових і громадських будівель віддаль від них має становити: для складу кам’яного вугілля — 6−15 м; дров і лісоматеріалів — 12−30 м; легкозаймистих рідин — 18−36 м; горючих рідин — 18−36 м; відкритих майданчиків для зберігання сільсько-господарської техніки — 15−20 м.

До усіх будівель і споруд по всій їх довжині мають бути влаштовані під'їзди для пожежних автомобілів: з одного боку — якщо ширина будинку до 18 м; з двох боків — якщо ширина будинку понад 18 м. Внутрішньогосподарські дороги, в'їзди і під'їзди взимку необхідно очищувати від снігу і постійно утримувати у належному стані.

3. Заходи щодо профілактики травматизму та професійної захворюваності на підприємствах Заходи щодо попередження травматизму та захворювання працівників на виробництві поділяються на:

технічні;

санітарно-виробничі;

медико-профілактичні;

організаційні.

До технічних заходів належать:

модернізація технологічного обладнання;

перепланування розміщення обладнання;

впровадження автоматичного та дистанційного керування виробничим обладнанням.

Санітарно-виробничі заходи включають:

придбання або виготовлення пристроїв, які захищають працівників від дії електромагнітних випромінювань, пилу, газів, шуму;

влаштування нових і реконструкцію діючих вентиляційних систем, систем опалення, кондиціонування;

реконструкцію та переобладнання душових, гардеробних.

До медико-профілактичних заходів відносяться:

придбання молока, засобів миття та знешкодження шкідливих впливів;

організація профілактичних медичних оглядів;

організація лікувально-профілактичного харчування.

До організаційних заходів належать:

проведення навчання та інструктаж з охорони праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки. Застосування комп’ютерних методів прикладного й інструментального забезпечення значно підвищує якість навчального процессу;

робота з професійного відбору;

здійснення контролю за дотриманням працівниками вимог інструкцій з охорони праці.

Статистика свідчить про те, що більшість усіх нещасних випадків соціально зумовлені або є наслідком психофізіологічних якостей і особистісних особливостей персоналу, який здійснює трудову діяльність, а причиною травматизму виступають небезпечні дії працівників. При цьому людський фактор у безпеці праці стає переважно визначальним.

Соціальні та особистісні фактори впливу на охорону праці охоплюють широке коло питань, форм і методів роботи. Врахування індивідуальних особистісних відмінностей має велике значення для формування трудових колективів (бригад, змін). Розуміння закономірностей взаємодії людей, ролі особистісних якостей і відмінностей дає можливість створювати трудові колективи з урахуванням здатності кожного працівника розв’язувати суперечності та їх загострення, уникати конфліктів, гармонізувати життя і спілкування на роботі, формувати сприятливий психологічний клімат, виробити в колективі єдину настанову на додержання заходів безпеки.

Саме у формуванні у працівників правильних працеохоронних стосунків, поглядів, переконань та психологічних настанов, у руйнуванні помилкових стереотипів поведінки шляхом впливу на якості особистості закладено резерв зниження рівня травматизму.

Список використаної літератури:

1.Керб Л. П. Основи охорони праці: Навч. посібник. / Л. П. Керб — К.: КНЕУ, 2003.-215 с.

2.Ганзюк М. П., Желібо Є.П., Халімовський М. О. Основи охорони праці: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. / М. П. Ганзюк — К.: Каравела, 2006.-392 с.

3.Геврик Є.О., Пешко Н. П. Гігієна праці на виробництві. /Є.О. Геврик — К: Ельга; 2004.-280 с.

4.Овсянніков О. С. Основи охорони праці: Навч. посібник для студентів /О.С.Овсянніков-Кіровоград:2008;292 с.